Экономические підсумки перестройки

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ МЕДУНАРОДНЫХ ВІДНОСИН (УНИВЕРСИТЕТ).

МЗС РФ.

Кафедра економічної теорії, секція економічної истории.

ДОПОВІДЬ ПО ТЕМЕ:

«Економічні підсумки «перестройки».

СТАНОВИВ: Студент 1 курса.

МЭО, 4 академ. гр.

Аверьянов Алексей.

НАУКОВИЙ РУКОВОДИТЕЛЬ:

Судник Олексій Юрьевич.

МОСКВА 1998.

Розглянувши основні економічні перетворення на епоху перебудови, можна переступити до розгляду її результатів і результатів, чого домагався Горбачов, і у реальності ми получили.

Розглянемо спочатку проблеми перебудови з погляду приватної власності номенклатури чи бюрократичної машини радянського держави. Тобто навіщо треба було перебудова номенклатурі і у дійсності вона получила?

Найактивніша частина ліберально-демократичної інтелігенції чи звані «виконроби перебудови «здебільшого що це люди, так чи інакше пов’язані з властью.

Масові загони власне номенклатури — і заполітизованість господарської і навіть політичноїцілком спокійно і співчутливо сприйняли «антикомуністичної революції «. Тому вона і сталася таким легким шляхом, безкровно до того ж час залишилася «половинчастою », а багатьох обернулася обманом їх соціальних чекань й надежд.

І, нарешті, цілком очевидно став характер номенклатурноантиноменклатурної революції, коли всі побачили, що став саме номенклатура (і її «дочірні загони «на кшталт з так званого комсомольського бізнесу) колись інших збагатилася під час розподілу власності. Отримали права громадянства терміни «номенклатурна приватизація », «номенклатурний капітал «(і капіталізм), «номенклатурна демократія » .

У 1990;91 роках ми, безумовно, відбулася світова геополітична катастрофа незалежно від неї оцінки, зі знаком «+ «чи «- «. Вона стала несподіваною більшість як совєтського люду, а й для совєтологів. Так було в середині 1980;х років відомі історики А. Некрич і М. Геллер писали: «Наближаючись до свого 70-річчя, держава, народжене жовтні 1917 року, завершує восьме десятиліття ХХ століття як остання світова імперія. Над радянської зоною — від Куби до В'єтнаму, від Чехословаччини до Анголи — будь-коли заходить сонце… Успіхи системи очевидні «. Саме такою була світовідчуття Заходу, панічно боялося радянської агрессии.

Попри такі світовідчуття, крах комуністичної системи всетаки стався. 1985;1991 роки — кінець комунізму. Починається відкрита номенклатурна приватизація, приватна власності узаконюється, про реальнодержавної (тоталітарної власності) вже й мови немає. Номенклатура відкрито перетворюється на капіталістичну. Наприкінці цього періоду лад схожий не на «імперіалізм «в классически-ленинском описі (тим більше — на східне суспільство), але в щось перехідний до «західної «моделі, до ринкової економіці, до відкритого суспільства і вільному капіталізму. Щоправда, ці зміни ще зовсім оборотні. Політично усе це йде тлі тотального розгрому держави, повністю програв психологічну і холодну війну як у світі, і у країні. Поразка закінчується розпадом, зникненням колишнього государства.

Наприкінці 1991 роки ми мали гібрид бюрократичного та скорочення економічної ринку (переважав перший), мали майже яке закінчила (саме за принципової юридичної невизначеності щодо формальних прав власності) будинок номенклатурного капіталізму. Панувала ідеальна для бюрократичного капіталізму форма —лжегосударственная форма діяльності приватного капіталу. У сфері — гібрид радянської влади і президентської форм правління, республіка посткомуністична і переддемократическая.

Тепер торкнемося питання, безпосередньо пов’язаний із економічними результатами перебудовами і тією економічної обстановки, що була одразу після нее.

Перед нової незалежної Росією стояли дуже важкі й масштабні завдання. Першочерговою і найбільш насущної була економічна реформа, покликана вивести країну з кризи й забезпечити росіянам гідний рівень життя. У економіці при цьому бачився єдиний шлях — перехід до ринкових методів господарювання, пробудження підприємницької ініціативи приватних собственников.

Упродовж років «перебудови» було зроблено дивовижно мало для реального реформування господарського механізму. Прийняті союзним керівництвом закони розширювали права підприємств, дозволяли дрібне приватне і кооперативний підприємництво, але з торкалися принципових основ командно-розподільчої економіки. Параліч центральної влади й, як слідство, ослаблення державного контролю над народним господарством, прогрессировавший розпад виробничих перетинів поміж підприємствами різних союзних республік, зросле самовластье директорів, недалекоглядна політика штучного, з допомогою додатковій грошовій емісій, зростання доходів населення, як та інші популістські заходи у економіці — усе це призвело до наростання протягом 1990—1991 рр. економічного, кризи у країні. Руйнування старій економічній системи не супроводжувалося появою його нової. Це завдання потрібно було вирішувати вже нової России.

Треба було продовжити процес створення вільного демократичного суспільства, успішно розпочатий «перебудовою». У дивовижній країні вже мав реальну свобода слова, виросла з політики «гласності», складалася багатопартійна система, відбувалися вибори на альтернативної (з кількох кандидатів) основі, з’явилася формально незалежна преса. Але зберігалося переважне становище партії — КПРС, фактично зрослої з державним апаратом. Радянська форма організації державної влади забезпечувала загальновизнаного поділу влади законодавчу, виконавчу і судову її гілки. Треба було реформувати государственно-политическую систему країни, що цілком можна новому російському руководству.

Наприкінці 1991 р. економіка СРСР опинилася у катастрофічному становищі. Прискорювалося падіння виробництва: за 1991 р. спад становив 11%, причому в останній квартал року — 21%. Національний дохід проти 1990 р. зменшився на 20%. Дефіцит державного бюджету, т. е. перевищення державних витрат над доходами, становив, з різних оцінкам, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП). Наростання грошової маси країні загрожувало втратою контролю держави над фінансової системою та гіперінфляцією, т. е. інфляцією понад 50% на місяць, яка мала паралізувати всю экономику.

Прискорене зростання зарплат і допомоги, що з 1989 р., збільшив незадоволений попит, під кінець року більшість товарів зникла з державної торгівлі, зате втридорога продавалося у комерційних банках крамницях та на «чорному ринку». За період із 1985 р. по 1991 р. роздрібні ціни зросли втричі, державний контролю над цінами було зупинити інфляцію. Несподівані перебої у постачанні населення різними споживчими товарами викликали «кризи» (тютюновий, цукровий, горілчаний) і величезні черги. Вводилося нормоване розподіл багатьох продуктів. Люди побоювалися можливого голода.

Серйозні сумніви виникли в західних кредиторів в платоспроможності СРСР. Сумарний зовнішній борг Радянського Союзу до кінця 1991 р. становив 103,9 млрд. доларів, з урахуванням взаємних боргів чиста заборгованість СРСР конвертованій валюті у реальному вираженні оцінювалася в 56,5 млрд. доларів. До 1989 р. обслуговування зовнішнього боргу (погашення відсотків та інших.) йшло 25—30% від суми радянського експорту до конвертованій валюті, але потім у зв’язки Польщі з різким падінням експорту нафти Радянському Союзі на придбання якої бракує валюти довелося продавати золоті запаси. Золотий запас СРСР у вересні 1991 р. становив лише 242 тонни (удесятеро менше, ніж у 1985 р.), запас інших дорогоцінних металів і алмазів оцінювався 2 млрд. доларів, готівкові запаси валюти становили 240 млн. доларів. Наприкінці 1991 р. СРСР не міг виконати свої міжнародні зобов’язання в обслуговування зовнішнього боргу і заборгував по відсотковим виплатах 6 млрд. доларів. Економічна реформа ставала неминучою і життєво необходимой.

ВИКОРИСТОВУВАНА ЛИТЕРАТУРА:

1) Єгор Гайдар «Держава і эволюция».

2) С. Рябикин «Новітня історія Росії (1991;1997)».

3) Михайло Геллер «Сьомий секретар: 1985;1990».

4) Михайло Геллер «Росія роздоріжжі: 1990;1995».