Держава Сама

Государство Само.

Першим державним освітою на землях слов’ян було держава Саме, зване як за імені його він засновника. Відомості про створенні й історію носять, переважно, легендарний характер. Серйозні наукові праці малий, що змогли додати даним Фредегера та інших літописців. Тому немає й я дозволю собі дати коротку історію цієї держави як викладу дійшли донині легенд, втім, досить правдоподібних і правдивих. Але, викладаючи цю історію, мені доведеться торкнутися і аварский каганат, а виклад його власної історії доки входить у мої плани. Тож приношу свої вибачення за стислість відомостей про аварах, але не них сьогодні. Отже…

Відомо, що шостому віці від Р.Х. на великих землях від Балтійського моря до Дунаю та навіть Пелопоннесу, від Альп і по Дніпра розселилися слов’янські племена. Займалися вони скотарством і землеробством, торгівлею і розбоєм. Останній вид діяльності відзначався сучасниками, як основний, причому слов’яни грабували як купців, яких багато рухалася Дунаю, і навіть по Янтарному шляху, а й сусідів. Проте термінових великих утворень слов’яни на той час створити ще не встигли. Родоплеменной лад у чистому вигляді на радість історикам! З усіма її характерними рисами.

На початку VI століття слов’янські землі зі Сходу вторглися авари, які рухалися велику кількість дуже численних загонів. Так рухаються мисливці, заганяючи звірів. Там, де слов’яни об'єднувалися, щоб дати відсічі загарбникам, об'єднувалися і кінні загони аварів, щоб покарати сопротивляющихся. Авари палили слов’янські поселення, врожай у полях і навколишній ліс. Захоплених в полон чоловіків, жінок і новонароджених вони звертали в рабство й примушували служити собі. Розповідають, що у службі в аварів бранці терпіли моторошні муки. Можливо! Авари зникли, і захищати їхні вже нікому. А сучасники описували авар, як дуже великих і дуже сильних людей, їх кінне військо порівнювали з тучею, а швидкість його пересування з вітром. Та у страху, так би мовити, очі великі.

Авари пересувалися ордами чи таборами, але у тепле сезон. На зиму вони у зручних місцях розставляли свої наметах і намети. Звичайний аварский кінний воїн поверх одягу носив плащ з вироблених шкур. Озброєння воїна складався з довгого списи, шаблі і бойового сокири. Були в неї і луки, але вони були головним бойовим зброєю. я вже писав, що поневолені і пригноблені слов’яни описували авар, як дуже великих і дуже сильних людей. Але кін-те мали найзвичайнісінькими, і чи авари такими великими, як його описували, їх кіннота окремо не змогла б отак швидко пересуватися, що вражала сучасників. Це всього, легенда для самовиправдання.

Не всі слов’янські племена підпорядковувалися влади аварского кагана силою. Багато племена добровільно підкорилися аварам, причому, деякі суто номінально, отже живого аварского воїна вони у життя і зустрічали. Але легенди місцями нагнітають картину, а місцями… На території диоцеза Дакії, наприклад, тоді теж жили слов’яни. Їх ватажок (князь) Добрента відмовився платити аварам данина, десятину від худоби, зібрав свій військо і став нападати на аварские загони і вежі. Аварский каган Боян дуже зачепить Добренту і він вирішив його покарати. Але аварская кіннота у лісах Дакії виявилася малоефективної. Партизанські наскоки і пастки у лісах виявилися так успішно боротьби з кіннотою, що Боян наказав своїм військам відступати, коли сам дивом порятувався після одного бою.

Каган Боян вирішив урятувати своє обличчя і відправлена до Добренте двох послів з загоном супроводу. Прибувши ставку Добренты, посли не спішилися, таким вимагав звичай, а просто з коней почали вимагати, щоб Добрента виплатив необхідний худобу, а й за непокора відправив каганові стільки рабів, скільки копит у стада. Таке зарозуміле поведінка послів, і їх нахабні вимоги обурили Добренту та її дружину. Вони почали кричати і улюлюкати, аварские коні перелякалися і вони носитися на подвір'ї. Під час цієї метушні один аварский жеребець вбив людину Добренты. Добрента був, напевно, не слабким людиною, оскільки схопив цього коня за узду і повалив його з вершником на грішну землю. Коню при цьому розірвав рот, а вершника власноручно убив. Тут вже обурився аварский посол і закричав:

" Уся земля — стан кагана! Всі раби. Ти ж станеш рабом останнього зі моїх рабів, в якого немає ні зубів, ні статі чоловічої «.

Гаразд, Добрента і злякався! Ні. Він убив нахабного посла і наказав вбити другого посла і винищити весь аварский загін. Дізнавшись про загибель свого посольства, каган був розлютований: який приклад й інших племен! Він дуже уважно готували до походу в Дакію, й інші справи було, але…

Ні цей похід, ні наступний не принесли аварам нічого, крім гіркоти поразок. Слов’яни в Дакії виявилися нескореними. Бачачи така справа, та інші слов’янські племена стали відпадати від каганату. Боян зі своїми військом носився вже з краю своєї розпаду держави в задля наведення порядку залізної рукою, але було марно. Ненависть слов’ян до загарбникам піднімала їх у дедалі нові виступи проти аварів. І коли в 603 року помер каган Боян (щоправда, точну дату її смерті невідома, і пояснюються деякі відносять її аж до 630 року) зрозуміли, що панування аварів на багатьох землях настав край.

Річ звільнення полегшувалося і усобицами у самому каганаті по смерті Бояна. Нині вже на аварів полювали як у диких звірів, натовпами захоплювали в полон, і продавали в рабство. Отже, слов’янські племена біля Чехії, Моравії, Сербії, і Болгарії отримали незалежність від каганату, центр якого стала перебувати у Паннонії. А цікаві для нас території (Моравское полі, і оточуючі його землі) знаходилися під владою аварского каганату близько трьохсот п’ятдесяти років. Це правда сказати, була необхідна передісторія держави Само.

Саме був франкским купцем з королівства Австразия. Десь близько 620 року спорядив караван і пішов Схід. Достіг він місця, де Восточнй торговий шлях перетинався з Бурштинової стежкою (отже, він досяг Моравского поля навколо цього місця, де Морава занурюється у Дунай) і зупинився тут табором. Плани його змінилися, і вирішив вирушити до Італії, а здобуття права подорож почало вигідним, вирішив прикупити ще аварських рабів, які дуже цінувалися в Ломбардії. Став Саме, отже, укріпленим табором і став торгувати у проїжджих купців аварських рабів. Згодом поруч із стали зупинятися менші групи купців, й дуже утворився досить значний табір. Саме не володів слов’янським мовою, позаяк у цьому поки що був особливої потреби, а спілкувався з слов’янами через перекладачів.

Та якось до цього місця наблизився загін аварською кінноти, про яку став відомий заздалегідь через її характерного шуму. Щоб напасти на купецький табір, аварам треба було переправитися через річку, а брід був далеченько. Часу у цьому авари втратили добряче, отже Саме встиг домовитися зі слов’янами про оборону і наступному розділі видобутку. Слов’янський загін поставив у засідку, у лісовій частіше у дорозі аварів Саме поставив загони лучників, отже коли авари вирвалися з лісу й до зіштовхнулися з загоном Саме, вони вже були неабияк зношені. І коли із них з тилу вдарили слов’яни, усі було закінчено.

Саме розділив відносини із своїми бойовими друзями багату видобуток, а слава про його подвиги та військовою удачі рознеслася оточуючим землям. До нього потягнулися люди, та її армія стала зростати. Саме перестав поспішати до Італії. Він був охороняти переправи через річки й торгові шляху, а купці при цьому платили йому. Місце і йдеться Саме дуже сподобалися. Зміцнювалося його фінансове і забезпечити військове добробут, коли за рік він знову зумів перемогти аварское військо в бою, слава про Саме рознеслася всій Європі. Саме став князем в слов’янських землях, контрольована нею територія постійно розширювалася, а військова удача не полишала його. Від оборонної тактики боротьби з аварами перейшов до наступальної, і став нападати на аварские загони і поселення. Одне його ім'я почало наводити на авар жах.

Приблизно водночас авари було розбито й під Константинополем, причому їх поразка було жахливим, і слава про великого східному правителі, истреблявшем аварів, рознеслася всім слов’янським землям. Частина цієї слави візантійського зброї впала та на Саме, оскільки він був чужоземцем на цих землях, але слов’янську мову вона вже вивчив. Після таких поразок з-під влади аварів звільнилися хорватські слов’яни, приальпийские слов’яни, а правитель дакийских слов’ян Куврат остаточно вигнав їх із своїх земель.

Король Австразии Дагоберт I уважно стежив над розвитком подій не сході. Він вирішив, що землі, опустошаемые такими жорстокими війнами, не нададуть занадто сильного опору його війську. Загальною кордону у Австразии зі слов’янськими землями був, але з-поміж них лежали великі нічийні землі. Авари поки що не нападали на західні королівства, але Дагоберт побоювався їх й хотів би завдати удару на випередження. Аж раптом і вдалий привід представився. На Моравском полі було розорено якийсь франкский караван. Купцю вдалося врятуватися, і він із скаргою до Дагоберту. Король обіцяв йому свої послуги і відправлена до Саме посла під назвою Сихарий, який володів слов’янським мовою.

Сихарий прибув до Саме і знову зажадав зустрічі з князем, але оскільки він теж знав, хто такий Саме, те й розмовляв по-франкски, і він одягнений у одягу франків. Дізнавшись звідси, Саме прийняв посла. Тоді Сихарий нарядився по-слов'янському і отримав князю. Цього разу Саме прийняв Сихария, який поставився до Саме без будь-якого поваги і почав вимагати компенсації збитків за разграбленный караван. Саме погодився зі справедливістю його вимог, і погодився компенсувати весь завдані збитки, якщо Дагоберт компенсує усі втрати купців біля Австразии. Сихарий у відсутності таких повноважень і відповів ухильно, Саме їдко висміював його відповіді, і йдеться сягнуло сварки з-поміж них, під час якої Сихарий дозволив собі образливих висловлювань на адресу Саме. Князь покликав своїх слуг й звелів викинути посла Сихария за вали табору, що й ними із задоволенням виконано.

Дізнавшись стосовно невдачі посольства, Дагоберт вирішив розібратися з непокірливим і зухвалим князем. Близько 630 року зібрав військо і з весні трьома колонами вирушив на держава Саме. Першу колону, що складалася з алеманнов, вів їх герцог Хродоберг, друга колона складалася з баваров, а третю колону, що складалася із різних франків і найнятих лангобардов, вів сам король Дагоберт. Слід зазначити, що піддані Дагоберта з Австразии не побажали брати участь у цьому поході.

У кількох дрібних сутички у прикордонних землях алеманны і лангобарди здобули перемоги. І ось по дорозі їх війська стала прикордонна фортеця Вогастисбург, у якій засів князь Саме зі своїми дружиною. Дагоберт вирішив осадити цю фортеця, але якось Саме відносини із своїми людьми вийшли за вали і нав’язали франкам бій. За традицією бій тривав три діб, після чого франки бігли, кинувши свій табір, припаси та збільшити видобуток.

А Саме не обмежився цієї перемогою і став здійснювати набіги на західні землі, сягаючи Тюрінгії. Слава та міць Саме настільки зросли, що сербський князь Древан вийшов із васального підпорядкування Дагоберту і визнав влада Саме.

Дагоберт не залишив планів помсти Саме, та його відволікали різні справи, тож він було організувати великий похід. А слов’яни самі нападали на землі франків і найчастіше брали перемоги, щоправда, всі ці бою були дрібними. У цій ситуації, сакси, які жили неподалік держави Саме і крізь землі яких слов’яни проникали захід, запропонували свої послуги Дагоберту. За зниження данини вони зобов’язалися охороняти кордону Австразии від набігів слов’ян, та й інших ворогів. Дагоберт прийняв пропозицію, але трохи від цього виграв. Слов’яни як і проникали у його землі і грабували їх.

Ворогів у Дагоберта було багато, і звільнив Зигиберту частину власних земель Сході держави. Він сподівався, що Зигиберту більше пощастить там, де сакси зазнали невдачі. Але й Зигиберт не зміг запобігти нові набіги слов’ян. Тоді, у справа вступив герцог Тюрінгії Радульф, котрого також дістали набіги воїнів Саме. Він зумів розбити слов’ян і вигнав їхні ряди від усіх франкських земель. Але користуватися плодами цієї перемоги йому довелося.

Радульф розсварився з радниками Зигиберта, після що він оголосив себе суверенним государем свого герцогства. Йому стали потрібні союзники, хто ж крім Саме міг стати найкращим союзником побороти Зигиберта і Дагоберта. Так слов’янське держава стало союзником і опорою герцогства Тюрінгія.

Останніми роками правління Саме його держава не вело великих війн, оскільки вороги боялися його війська та її військової удачі. Помер Саме приблизно 660 року. Його піддані палко оплакали смерть свого повелителя, але гідного наступника у Саме немає, час смерті від дванадцяти дружин в нього було двадцять двоє синів і п’ятнадцять дочок. З смертю Саме розпалася його держава, але слава про неї жило пам’яті багатьох поколінь, і дійшла до відома наших дней.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.