Аналіз собівартості продукції на підприємстві ТОВ «Україна»

Тема:

Аналіз собівартості продукції на підприємстві ТОВ «Україна»

Зміст ВСТУП

1. Теоретичні основи формування собівартості ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність собівартості продукції та її формування на підприємствах

1.2 Огляд літературних джерел та нормативно-правове регулювання собівартості продукції

2. Аналіз собівартості продукції на підприємстві ТОВ «УКРАЇНА»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз динаміки та виконання плану собівартості продукції

2.3 Аналіз формування собівартості за статтями

2.4 Факторний аналіз витрат собівартості продукції

3. Шляхи зниження витрат на виробництво продукції

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ Вступ В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємства. Розрахунок цього показника необхідний для оцінки виконання плану і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; виявлення резервів зниження собівартості продукції; визначення цін на продукцію; обґрунтування рішень про виробництво нових видів продукції й зняття з виробництва застарілих.

Управління собівартістю продукції підприємств планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів. Основними елементами системи управління собівартістю є прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Собівартість продукції є якісним показником діяльності підприємства, тому що в ній відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Більш широке поширення як показник одержала собівартість продукції по калькуляційних статтях витрат. Облік по калькуляційних статтях дозволяє визначити цільовий напрямок витрат й обчислити собівартість окремих видів й одиниці продукції.

Актуальність теми полягає в тому, що в умовах ринкової економіки, коли активізувались питання виживання підприємств у конкурентній боротьбі та забезпечення їх платоспроможності, підвищується роль управління діяльністю підприємств в прийнятті оптимальних рішень, в основі яких зосереджена техніко-економічна інформація щодо випуску продукції, витрат на її виробництво і рівня цін по її реалізації. Тому постає завдання не просто визначити собівартість, а розрахувати таку собівартість, яка в нинішніх умовах роботи підприємства на ринку могла б забезпечити йому певний прибуток.

Становлення ринку неможливе без глибокого знання багатоваріантних аспектів собівартості, яке викликає реальну зацікавленість товаровиробників і підприємців у підвищенні ступеня використання ресурсного потенціалу на основі застосування цих знань для систематичного зниження витрат виробництва. Дослідження показали, що собівартість продукції значною мірою формується без достатнього врахування економічного змісту, призначення й функціональної ролі кожного з окремих видів витрат, а неодноразові зміни складу собівартості і структури витрат дуже часто здійснювалися без достатнього теоретичного обґрунтування і врахування потреб господарської практики. Виникає необхідність забезпечення оптимальної величини собівартості продукції шляхом методично обґрунтованого розподілу витрат по видах продукції.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні формування собівартості продукції на підприємстві.

Об'єктом дослідження є підприємство ТОВ «Україна», що виробляє сільськогосподарську продукцію.

Предметом дослідження є методологія формування собівартості продукції.

Курсова робота складається із вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Курсова робота містить 32 сторінки, 7 таблиць, 20 джерел опрацьованої літератури та додатки.

1. Теоретичні основи формування собівартості продукції

1.1 Сутність собівартості продукції та її формування на підприємствах Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок, а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Принципи формування собівартості продукції: чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності - виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова; безпосередній зв’язок витрат з процесами виробництва та обігу; зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності; повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов; прямий зв’язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.

В господарській практиці склад витрат, які включають в собівартість промислової продукції, визначається в централізованому порядку. Для забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції і фінансових результатів на підприємствах України незалежно від форм власності рекомендується дотримуватися основних засад «типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості.

Планування собівартості продукції для підприємства є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і включає систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включаються до складу собівартості валової продукції, а також витрати усього промислового циклу по етапах управління.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства.

Необхідно відмітити, що головним завданням аналізу собівартості продукції є: оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості продукції; перевірка достовірності інформації про фактичну собівартість; оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими показниками їх динаміки; дослідження структури витрат порівняно з плановими даними та в динаміці; виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції; розроблення заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції.

Визначивши мету, завдання, послідовність розробки плану, необхідно з’ясувати, що саме впливає на рівень витрат на виробництво.

Собівартість продукції є комплексним показником, в якому відображена велика кількість факторів, що впливають на рівень собівартості. Усі фактори можуть бути поділені на зовнішні, тобто ті, які знаходяться поза підприємством та внутрішнього порядку.

До зовнішніх відносяться: зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, пальне, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств; зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов’язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування); зміна тарифів на перевезення вантажів; інші.

Основними внутрішніми факторами є: підвищення продуктивності праці; зниження трудомісткості продукції; зниження матеріаломісткості продукції; ліквідація втрат від браку; інші.

На відхилення фактичної собівартості одиниці продукції від планової впливають зміни: обсяг виробництва; постійних витрат; змінних витрат.

Розрахунок вищеназваних чинників на відхилення фактичної собівартості одиниці продукції проводять методом ланцюгових підстановок.

Розрізняють поточні та перспективні резерви зниження собівартості включають усі види непродуктивних витрат (явні і приховані), також перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів, виявлених в ході аналізу.

Відмітимо, що до перспективних резервів відносять: збільшення обсягів випуску продукції; впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Дослідженню відносного рівня витрат за кордоном надають великого значення. Аналіз відносного рівня витрат закордонні економісти вважають одним із наріжних каменів аналізу конкуренції.

Відносний рівень витрат звичайно виражається індексом, який обчислюють як частку від ділення витрат даного підприємства на середні витрати кожного з його конкурентів. Таким чином, якщо індекс дорівнює одиниці, то це означає, що витрати даного підприємства збігаються з втратами його конкурентів. Якщо індекс менший від одиниці - витрати нижчі, якщо більший, то конкуренти мають переваги.

Для того, щоб домогтися успіхів у майбутньому і не витрачати зайвого часу на виявлення резервів збільшення обсягу продукції (послуг) і зниження собівартості за минулі періоди, необхідно систематично вести оперативний, внутрігосподарський, порівняльний аналіз.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною економією і її частиною, врахованої в планових розрахунках попереднього року. По заходах, що плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без обліку масштабів упроваджених до початку року.

Розрахунки планової собівартості окремих видів товарної, реалізованої продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, внутрішньовиробничого планування, формування цін і стратегії розвитку підприємства.

Зазначимо, що витрати підприємства класифікуються за такими ознаками: за центрами відповідальності (місцем виникнення витрат): витрати виробництва; цеху; дільниці; технологічного переділу; за видами продукції: витрати на вироби; типові представники виробів; групи однорідних виробів; одноразові замовлення; напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію; за єдністю складу (однорідністю) витрат: одноелементні; комплексні; за способом віднесення на собівартість включаються: прямі витрати; непрямі витрати; за видами витрат: витрати за економічними елементами; витрати за статтями калькуляції.

За економічними елементами (однорідні витрати): матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизаційні відрахування; інші витрати.

Групування витрат за статтями калькуляції. Виробничі витрати: прямі матеріальні витрати (сировина та основні матеріали, куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали), які безпосередньо відносяться до конкретного об'єкту витрат; прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, що зайняті у виробництві), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат; інші прямі витрати; загально виробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів та нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на управління та експлуатацію устаткування, витрати, а обслуговування виробничого процесу, витрати на опалення, водопостачання виробничих приміщень, витрати по охороні праці, техніці безпеки та захист навколишнього середовища, інші витрати).

Витрати періоду: втрати періоду операційної діяльності (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати); фінансові витрати (витрати на процентні та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позичкового капіталу); інвестиційні витрати (втрати від участі в капіталі, витрати на ліквідацію необоротних активів та інше).

За відношенням до обсягу виробництва входять: змінні витрати; умовно постійні витрати.

За відношенням до процесів виробництва і реалізації розрізняють: виробничі витрати; поза виробничі витрати.

За календарними періодами: витрати поточні; одноразові.

Поточні витрати, які є необхідними для отримання готової продукції, поділяються на: циклічні; безперервні.

Циклічні повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на основні і допоміжні матеріали, інструмент, заробітну плату виробників, технологічні, енергетичні витрати та інше.)

Безперервні витрати — це постійні витрати незалежно від виробництва продукції (утримання приміщень, споруд, устаткування, апарату управління тощо.)

Найбільшу частку у всіх витратах підприємства займають витрати на виробництво продукції. Сукупність виробничих витрат показує, в яку вартість обходиться підприємству виробництво виготовленої продукції, тобто вони становлять виробничу собівартість продукції.

Отже, собівартість продукції це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції.

Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію.

Собівартість продукції тісно пов’язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів тощо.

Таким чином у собівартість продукції включають такі витрати: на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції; підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції; організацію виробництва, виключаючи усі витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу тощо; обслуговування виробничого персоналу та управління ним; реалізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення і інші витрати); розвідування, використання й охорону природних ресурсів (геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, охорону повітряного й водного басейнів); організацію навчання й підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, якості продукції).

У собівартість продукції також включаються витрати від браку, недостач, і псування матеріалів у межах встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом.

1.2 Огляд літературних джерел та нормативно-правове регулювання собівартості продукції

Питання собівартості досліджували багато українських та зарубіжних вчених, вони досить широко висвітлені в науково-економічній літературі.

Отже, Гнилицка Л. вважає, що як економічна категорія собівартість являє собою основу для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізації продукції; слугує базою ціни товару і її нижньою межею, «обмежувачем» для виробника (підприємство не може встановлювати ціну нижчу за собівартість, оскільки воно матиме збитки; визначає прибуток і рентабельність; відображає ефективність використання виробничих ресурсів, впровадження нових технологій та нововведень, удосконалення системи організації та управління виробництвом; є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень.

Необхідно відмітити, що як зазначає Ковач С., собівартість продукції підприємства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.

Отже, відображаючи процеси виробництва, обігу та розподілу, собівартість виступає як один з важливих синтетичних показників діяльності підприємства.

Ковач С. наводить такі основні принципи формування собівартості продукції: чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності - виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова; безпосередній зв’язок витрат з процесами виробництва та обігу; зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності; повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов; прямий зв’язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.

Бичкова С.М., Лебедева Н. В. визначають головні завдання аналізу собівартості продукції це: оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості продукції; перевірка достовірності інформації про фактичну собівартість; оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими показниками їх динаміки; дослідження структури витрат порівняно з плановими даними та в динаміці; виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції; розроблення заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції [6, с. 67].

Чухліб О.А. стверджує, що класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення. Велике значення класифікації витрат в управлінні ними і, перш за все, при калькулюванні собівартості продукції для різних потреб управління.

Нормативно-правова база собівартості продукції здійснюється на підставі Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції підприємства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 452 від 23.04.96 р., а також на підставі Законів України та стандартів:

— «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р.;

— «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р.;

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (Наказ Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України № 27/4248 від 19 січня 2000 р.).

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», а також прийнятими П (С)БО в Україні.

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» є базовим законом в сфері бухгалтерського обліку. Саме в відповідності до цього Закону розробляються нормативно-правові акти, які регулюють діяльність бухгалтерії, визначають принципи її роботи. Таким чином, виробнича собівартість — це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом продукції,

собівартість продукція витрата

2. Аналіз собівартості продукції на підприємстві ТОВ «УКРАЇНА»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» створене на підставі частини першої статті 42 Конституції України, Законів України «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні».

Підприємство є юридичною особою за законодавством України. Підприємство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка здійснюється в порядку передбаченим законодавством України.

Підприємство має право від свого імені укладати договори, набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов’язки пов’язані з його діяльністю, бути позивачем та відповідачем в суді, арбітражному суді і третейському суді. Воно здійснює підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України і відповідає цілям передбаченим статутом підприємства.

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові, в тому числі валютні, рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою і символікою, кутовий та інші штампи, фірмовий знак.

Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.

Підприємство керується в своїй діяльності законодавством України і цим статутом.

Назва підприємства: повна назва — ТОВ «Україна».

Місцезнаходженням підприємства — Україна, Вінницька область, Калинівський район, с. Комунарівка, вул. Леніна, 23.

Підприємство створюється для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Предметом діяльності підприємства є: виробництво харчових продуктів; виробництво сільськогосподарської продукції; оптова та роздрібна торгівля продукцією; переробка сільськогосподарської продукції; оптова та роздрібна торгівля продукцією; здійснення всіх видів зовнішньоекономічної діяльності передбачених ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в межах предмету діяльності підприємства.

Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до діючого законодавства.

Прибуток підприємства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку підприємства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, отриманий після вказаних розрахунків, використовується за рішенням власника на його розсуд.

Підприємство відповідає по своїм зобов’язанням усім своїм майном. Збитки підприємства відшкодовуються за рахунок коштів, які є у підприємства. При нестачі цих коштів — за рахунок реалізації майна підприємства.

Отже, проведемо аналіз фінансових результатів діяльності підприємства (таблиця 2.1).

Отже, за результатами таблиці можна зробити такий висновок: за аналізований період дохід (виручка) від реалізації продукції збільшився на 136,0 тис. грн., або на 6,1%, із збільшенням виручки збільшився чистий дохід на 93,1 тис. грн., або на 4,9%.

Із збільшенням обсягу продукції збільшилась собівартість на 249,6 тис. грн.

Із витрат негативним показником можна виділити збільшення адміністративних витрат на 5,6 тис. грн.

Таблиця 2.1

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Чистий прибуток за аналізований період збільшився на 6,9 тис. грн., або на 4,7%.

В загалі можна сказати, що підприємство функціонує прибутково та ефективно.

2.2 Аналіз динаміки та виконання плану собівартості продукції

Планування й облік витрат по калькуляційних статтях дозволяє визначити собівартість одиниці окремих видів продукції, узагальнити витрати за місцем їхнього виникнення (ділянка, цех, бригада), простежити зв’язок витрат з технологічним процесом.

Аналіз собівартості продукції по статтях калькуляції проводиться шляхом порівняння фактичних витрат з даними плану й даними попередніх періодів.

У процесі аналізу визначаються відхилення фактичних витрат від запланованих по кожній калькуляційній статті, дається їхня оцінка, виявляються резерви й напрямки зниження собівартості окремих видів продукції.

Цей аналіз дає можливість заглиблено перевірити зміни фактичної собівартості в порівнянні із плановою собівартістю, визначити рентабельність виробів, визначити шляхи зниження витрат на виробництво й реалізацію продукції за рахунок внутрішніх резервів підприємства.

Для аналізу використовують калькуляції виробів, які підприємство включає в річний звіт.

Проведемо аналіз структури собівартості різних видів продукції 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз структури собівартості різних видів продукції

За результатами таблиці видно, що в господарстві в 2004 р. найбільшу частку в собівартості мала пшениця 51,8%, в 2004 р. та в 2006 р. посівні площі під пшеницю зменшились на користь цукрового буряка, відповідно частка собівартості в 2004 р. цукрового буряка склала 39,5%, в 2006 р. 58,4%.

Частка в собівартості рослинництва пшениці в 2005р. склала 20,8%, в 2006 р. 13,9%, тобто зменшення.

Збільшилась частка гороху, так в 2004 р вона складала 2%, в 2005р. 5,4%, а в 2006р. вже 7,2%.

В 2006р. почали засівати ріпак частка якого склала 1%.

Загальна сума собівартості рослинництва в 2004 р. складала 1169,6 тис. грн., в 2005 р. 949,6 тис. грн., в 2006 р. дещо збільшилась по відношенню до 2005 р. і склала 996,0 тис. грн.

Проведемо аналіз динаміки та виконання плану собівартості різних видів продукції (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Аналіз динаміки та виконання плану собівартості різних видів продукції

Отже, як видно за результатами таблиці план в 2006 р. виконано на 104,8%, перевиконання сталось завдяки перевиконанню плану по собівартості гороху 140,7%, цукрового буряка 155%.

План не довиконано по собівартості пшениці, гречки, ячменю.

Також в господарстві не було заплановано витрати на овес, ріпак, силос, але фактично було здійснено витрати на дані культури.

Фактична собівартість пшениці зменшилась на 58,9 тис. грн., або на 29,7%, гречки на 4,4 тис. грн., ячменю на 94,5 тис. грн.

Таке зменшення собівартості сталось завдяки зменшенню посівних площ під даними культурами.

На інші продукти рослинництва посівні площі збільшено.

2.3 Аналіз формування собівартості за статтями Проаналізуємо структуру витрат собівартості продукції, (таблиця 2.4).

За результатами таблиці видно, що в 2004 р. в собівартості продукції найбільшу питому вагу має насіння та посадковий матеріал 30,3%, в наступні роки ця частка зменшилась, в 2005 р. найбільшу вагу має нафтопродукти 25,5%, в 2006 р. також нафтопродукти 37,8%, ця стаття витрат за аналізовані роки має тенденцію до збільшення, це викликано із щорічним подорожчанням паливно-мастильних матеріалів.

Таблиця 2.4

Структуру витрат собівартості продукції

Із зменшенням чисельності працюючих зменшилась частка витрат на заробітну плату. Проведемо аналіз витрат за статтями калькуляції таблиця 2.5.

Отже, результати таблиці свідчать, що витрати на виробництво продукції за аналізовані роки зросли на 125,6 тис. грн. по відношенню до 2004р., та на 175,3 тис. грн. по відношенню до 2005 р.

Із зменшенням чисельності працівників зменшились витрати на оплату праці, так в 2006 р. по відношенню до 2004 р. зменшились на 25,1 тис. грн., по відношенню до 2005 р. на 21,4 тис. грн.

Таблиця 2.5

Аналіз витрат за статтями калькуляції, тис. грн.

Зменшились витрати на насіння та посадковий матеріал в 2006 р. по відношенню до 2004 р. на 77,7 тис. грн., по відношенню до 2005 р. на 4,3 тис. грн.

Із подорожчанням паливно-мастильних матеріалів збільшились витрати на нафтопродукти в 2006 р. по відношенню до 2004 р. на 210,8 тис. грн., по відношенню до 2005 р. на 167,2 тис. грн.

Керівництву господарства потрібно намагатися зменшувати витрати на виробництво продукції.

2.4 Факторний аналіз витрат собівартості продукції

Проведемо факторний аналіз витрат на виробництво:

Таблиця 2.6.

Показники факторного аналізу загальної суми витрат

Використовуючи дані таблиці 2.6 проводимо розрахунки:

1. За планом на плановий випуск продукції:

Впл = (949,6 * 1,427) + 284,8 = 1633,2 тис. грн.

2. За планом, переліченому на фактичний обсяг виробництва продукції при збереженні планової структури:

Вум1 = (949,6* 1,427) * 1,1 + 284,8 = 1768,1 тис. грн.

3. По плановому рівні на фактичний випуск продукції при фактичній структурі:

Вум2 = (996,0 * 1,427) + 284,8 = 1706,1 тис. грн.

4. Фактичні витрати при плановому рівні постійних витрат:

Вум3 = (996,0 * 1,428) + 284,8 = 1707,1 тис. грн.

5. Фактичні витрати:

Вф = (996,0 * 1,428) + 298,8 = 1721,1 тис. грн.

Отримані показники заносимо в таблицю 2.7 і робимо розрахунки:

Таблиця 2.7

Факторний аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

З таблиці 2.7 видно, що сума витрат у зв’язку зі зміною обсягу виробництва збільшилась на 134,9 тис. грн. За рахунок зміни структури вироблення продукції, сума витрат зменшилась на 62,0 тис. грн. У зв’язку з підвищенням рівня питомих змінних витрат перевитрата загальної суми витрат на виробництво продукції склала 1,0 тис. грн. Постійні витрати зросли в порівнянні із планом на 14,0 тис. грн.

Таким чином, загальна сума витрат перевищує план на 87,9 тис. грн. або на 5,4%.

3. Шляхи зниження витрат на виробництво продукції

Основне завдання та мета будь-якого підприємства — отримання прибутку. Висока роль прибутку у розвиткові підприємства і забезпечення інтересів його власників та персоналу визначають необхідність розробки ефективної політики управління прибутком, аналізу та виявлення шляхів його максимізації.

В її розв’язанні можна визначити два основні напрями: залучення значних інвестицій для структурної перебудови підприємств та здійснення інноваційної політики розвитку виробництва на базі забезпечення його конкурентоздатності та конкурентоздатності продукції; налагодження чіткого обліку витрат виробництва та забезпечення ефективності їх формування.

Отже, будь-який аспект забезпечення ефективного розвитку виробництва необхідно тісно пов’язувати з проблемами ефективності управління витратами виробництва. При цьому незалежно від форм власності на засоби виробництва та управління підприємствами держава повинна взяти на себе функції контролю за ефективністю формування витрат виробництва. В першу чергу, це стосується тих матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, які формують стратегію розвитку національної економіки.

Політика управління прибутком представляє собою процес виробітки і прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу та використання на підприємстві. Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

Одним з головних резервів підвищення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять: суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон’юнктурі ринку; продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань; широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності; скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються, та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести: зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці; скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон’юнктури ринку; забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше; побудова функціональних моделей взаємозв'язку постійних, змінних витрат, ціни та обсягів виробництва може бути реалізована через застосування різних моделей аналізу.

Крім того, є значні резерви скорочення собівартості продукції за рахунок скорочення витрат на збут. Зокрема цьому завданню сприяють тісні зв’язки зі споживачами. Особливо актуальним для скорочення витрат збуту є співпраця з оптовими торговельними підприємствами, які б закуповували продукцію прямо на підприємстві і в подальшому займалися її транспортуванням та реалізацією самостійно. Це забезпечило б підприємству-виробнику економію витрат на транспортування та реалізацію продукції.

Резерви скорочення собівартості криються в скороченні матеріальних, трудових та інших витрат на виробництво продукції.

Так, при ефективнішому використанні матеріальних ресурсів з’явилася б можливість зниження матеріаломісткості продукції, що дозволило б скоротити розмір витрачених матеріальних ресурсів.

Ефективнішому використанню матеріальних ресурсів сприятиме впровадження елементів нормативного обліку з виявленням відхилень фактичних витрат від їх нормативних значень. При такій організації обліку з’являється можливість визначити причини відхилень, якими можуть бути: заміна одних видів матеріалів іншими, технічна несправність устаткування, порушення в технології виготовлення, низький рівень кваліфікації робітників та інші, а також застосовувати заходи по усуненню відхилень у бік збільшення витрати матеріалів.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скороченню собівартості сприяють і ефективніше використання трудових ресурсів, оскільки воно знаходить своє віддзеркалення в собівартості через витрати на оплату праці. Прийнятним вважається положення, при якому темп зростання продуктивності праці випереджає темп зростання середньої заробітної плати робітника.

Велика питома вага в собівартості, а також найбільший відсоток підвищення мають інші витрати, які в своїй більшості не залежать від об'єму виробництва. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об'єму випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат в цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях.

У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних факторів, таких, як підвищення рівня механізації виробництва, впровадження прогресивних технологій, впровадження рентабельних видів продукції, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці.

ВИСНОВКИ Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції являє собою основний якісний показник роботи підприємства, її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни.

Нові умови господарювання ставлять нові вимоги до управління витратами як з боку держави, так і власників підприємств. Однак, у практиці господарювання процеси управління витратами виробництва залишаються недосконалими. На першому етапі економічного реформування керівники і власники підприємств основну увагу звертали на підвищення цін на продукцію і досягнення на цій основі високих прибутків, а витрати виробництва залишалися незмінними. Більше того, підвищення самостійності підприємств у формуванні витрат виробництва і зниження контролю з боку держави за їх ефективним здійсненням сприяли необґрунтованому їх зростанню порівняно з іншими результатами господарювання. В кінцевому результаті це призвело до зниження ефективності господарювання.

Аналіз витрат має такі завдання: перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості; об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з’ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції; розроблення заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

Що до досліджуваного підприємства, то можна зробити висновки: за аналізований період дохід (виручка) від реалізації продукції збільшився на 136,0 тис. грн., або на 6,1%, із збільшенням виручки збільшився чистий дохід на 93,1 тис. грн., або на 4,9%.

Із збільшенням обсягу продукції збільшилась собівартість на 249,6 тис. грн. Із витрат негативним показником можна виділити збільшення адміністративних витрат на 5,6 тис. грн.

Чистий прибуток за аналізований період збільшився на 6,9 тис. грн., або на 4,7%.

В 2004 р. найбільшу частку в собівартості мала пшениця 51,8%, в 2004 р. та в 2006 р. посівні площі під пшеницю зменшились на користь цукрового буряка, відповідно частка собівартості в 2004 р. цукрового буряка склала 39,5%, в 2006 р. 58,4%.

Частка в собівартості рослинництва пшениці в 2005 р. склала 20,8%, в 2006р. 13,9%, тобто зменшення.

Збільшилась частка гороху, так в 2004 р вона складала 2%, в 2005р. 5,4%, а в 2006 р. вже 7,2%.

В 2006 р. почали засівати ріпак частка якого склала 1%.

Загальна сума собівартості рослинництва в 2004р. складала 1169,6 тис. грн., в 2005 р. 949,6 тис. грн., в 2006р. дещо збільшилась по відношенню до 2005 р. і склала 996,0 тис. грн.

План в 2006 р. виконано на 104,8%, перевиконання сталось завдяки перевиконанню плану по собівартості гороху 140,7%, цукрового буряка 155%.

План не довиконано по собівартості пшениці, гречки, ячменю.

Витрати на виробництво продукції рослинництва за аналізовані роки зросли на 125,6 тис. грн. по відношенню до 2004 р., та на 175,3 тис. грн. по відношенню до 2005 р.

Із зменшенням чисельності працівників зменшились витрати на оплату праці, так в 2006 р. по відношенню до 2004р. зменшились на 25,1 тис. грн., по відношенню до 2005 р. на 21,4 тис. грн.

Зменшились витрати на насіння та посадковий матеріал в 2006 р. по відношенню до 2004 р. на 77,7 тис. грн., по відношенню до 2005 р. на 4,3 тис. грн.

Із подорожчанням паливно-мастильних матеріалів збільшились витрати на нафтопродукти в 2006 р. по відношенню до 2004 р. на 210,8 тис. грн., по відношенню до 2005 р. на 167,2 тис. грн.

Сума витрат у зв’язку зі зміною обсягу виробництва збільшилась на 134,9 тис. грн. За рахунок зміни структури вироблення продукції, сума витрат зменшилась на 62,0 тис. грн. У зв’язку з підвищенням рівня питомих змінних витрат перевитрата загальної суми витрат на виробництво продукції склала 1,0 тис. грн. Постійні витрати зросли в порівнянні із планом на 14,0 тис. грн.

Таким чином, загальна сума витрат перевищує план на 87,9 тис. грн. або на 5,4%.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.99р. № 996-ХІV.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.99р.

3. Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції підприємства, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 452 від 23.04.96 р.

4. Бланк І.О. Фінансовий механізм управління ефективністю операційних витрат підприємства // Фінанси України, 2005. — № 8. — С. 18−30.

5. Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. для студ. вузів / Т. А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза. — Житомир: ЖІТІ, 2000. —672 с.

6. Бычкова СМ., Лебедева Н. В. Новый подход к калькуляции и себестоимости: опыт развитых стран // Бухгалтерский учет. — 2004. № 5 — С.67−70.

7. Бюргер А. Содержание и методы управления расходами // Бухгалтерский учет. — 2004. № 5. С.64−66.

8. Вержец Ю. Аналіз собівартості продукції та підвищення ефективності виробництва на прикладі взуттєвого виробництва // Економіст, 2005. № 5 С.64−71.

9. Гнилицкая Л. Анализ себестоимости продукции в условиях рынка // Бизнес информ, 2006. — № 3. — С. 24−25.

10. Ковальов О. Н., Волкова О. Н. Аналіз господарської діяльності підприємства. — М.: ПРОЮЛ М. П. Захаров, 2001. 424с.

11. Ковач С. Собівартість: склад та проблемні аспекти визначення // Наукові записки. 2004. — № 7.

12. Костенко Т. Д., Підгора Є.О. Рижиков В. С., Панков В. А., Герасимов А. А., Ровенська В. В. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури. 2005. — 400 с.

13. Лактіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання. Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 387с.

14. Лобанів О. Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації та прибутку // Вісник податкової служби. 2005. — № 24. — С. 23−25.

15. Меланченко Н. Л. Використання методу грошових потоків в управлінні витратами підприємства // Економіка, фінанси і право. 2005. № 10 С.3−6.

16. Облік у селянському (фермерському) господарстві / За ред. М.Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403с.

17. Подольська В. О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 488 с.

18. Рижиков В. С, Панків В.А., Ровенська В. В. та ін. Економіка підприємства. — К.: Видавничий Дім «слово», 2004. — 272 с.

19. Чухліб О.А. Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції //Фінанси України. — № 2, 2006 р.

20. Шашурин Ю. С., Черезов А. В. Себестоимость в оперативном управлений предприятием, — М.: 000 Издательско-Консалтинговая Компания «ДеКА», 2000.