Агресивна поведінка підлітків

— 2 ;

міністерство освіти і науки україни

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Кафедра психології

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ

Курсова робота студентки 47-ої групи психолого-педагогічного факультету по спеціальності «Практична психологія»

Котенко Дарії Миколаївни

Науковий керівник

Кіровоград 2007

ЗМІСТ

Вступ …3

РОЗДІЛ 1 Порушення поведінки. …5

РОЗДІЛ 2 Типологія агресивної поведінки сучасних підлітків…8

РОЗДІЛ 3 Причини і специфіку прояву агресивності дітей на різних стадіях підліткового віку. …11

РОЗДІЛ 4 Полововікові особливості прояву агресивності

у поведінці дітей підліткового віку. …17

РОЗДІЛ 5 Корекція агресивної поведінки. …19

Висновок …27

Список використаної літератури …30

Вступ

Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, — все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжує тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп. Особливо важко в цей період прийшлося підліткам. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). Посилилося демонстративне і таке, що викликає по відношенню до дорослих, поведінка. У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З’являється все новий вигляд поведінки, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. В порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей. Ми є свідками зміни всієї соціальної структури суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення за майновою ознакою, по відношенню до різних форм власності. На грунті соціальних суперечностей виникають міжгрупові і міжособові конфлікти. Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з щонайгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому турбує факт збільшення числа злочинів проти особи, що спричиняють за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Професійний інтерес психологів до різних видів і рівнів змін особи неповнолітніх і їх характерологичеськіх особливостей вельми високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки, що відхиляється. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці девіантної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамової Г. С., Алемаськіна М.А., Антонян Ю. М., Белічевой С.А., Бехтерева В. М. Глоточкина А.Д., Дубровіной І.В., Знакова В. В., Іванова Е.Я., Ігошева К.Е., Ісаєва Д.Д., Ісаєва Д.Н., Ковальова А. Г., Кона І.С., Кондрашенко В. Т., Лічко А.Е., Міньковського Г. М., Невського І.А., Пірожкова В.Ф., Платонова К. К., Потаніна Г. М., Фельдштейна Д.І. і ін.

Проте аналіз цих робіт показує, що існуюча практика профілактики не повною мірою вирішує задачі по попередженню девіантної поведінки підлітків. У профілактиці девіантної поведінки підлітків є ряд невідкладних завдань, що вимагають свого рішення.

Поведінка дітей і підлітків, що відхиляється, має складну багатофакторну природу, його вивчення вимагає, по-перше, реалізації системного підходу, що виявляє ієрархію і взаємозв'язок несприятливих чинників, по-друге, — застосування порівняльного аналізу, що зіставляє умови сприятливого соціального розвитку з процесом социопатогенеза, по-третє, реалізації міждисциплінарного підходу, який не дозволяє замикатися в рамках однієї спеціалізації, а навпроти, припускає використання досягнень таких галузей психології, як вікова, соціальна, педагогічна, медична.

РОЗДІЛ 1 Порушення поведінки

Проблема відхилення в поведінці - одна з центральних психолого-педагогічних проблем. Адже якби не було труднощів у вихованні підростаючого покоління, то потреба суспільства у віковій і педагогічній психології, педагогіці і приватних методиках просто відпала б.

Підлітковий вік — один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру і інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму — роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів і інших вихователів. Нерідко це прагнення приводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень.

Девіантна поведінка неповнолітніх має свою специфічну природу і розглядається, як результат социопатогенеза, що йде під впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних, неорганізованих дій на особу дитини, підлітка, хлопця. При цьому, велику роль серед причин, обуславлівающих різні відхилення, грають соціально-психологічні, психолого-педагогічні і психобіологічні чинники, знання яких необхідне для ефективної виховної профілактичної діяльності. Таким чином, саме в профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх особливе значення набуває психологічного знання, на основі якого досліджується природа поведінки підлітків, що відхиляється, а також розробляються практичні заходи по попередженню асоціальних проявів.

Девіантна поведінка є зараз найбільш актуальною проблемою. І якщо раніше вважалося, що поведінка, що відхиляється, властиво виняткова підліткам чоловічої статі, то останніми роками і підлітки жіночої статі привертають все більше уваги. І справа не тільки в зростанні дрібних правопорушень, алкоголізації і токсикоманій у дівчат. Украй важливим є те, що ці відхилення набувають у них великої соціальної значущості і, відповідно, бувають важчими. При цьому підлітки жіночої статі все частіше стають «натхненниками» і ініціаторами порушень поведінки у хлопчиків.

У числі різноманітних, взаємозв'язаних чинників, обуславлівающих прояв поведінки, що відхиляється, можна виділити такі, як:

· Індивідуальний чинник, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які утрудняють соціальну адаптацію індивіда;

· Психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;

· Соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього з своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;

· Особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда до середовища спілкування, що віддається перевазі, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних дій сім'ї, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки;

· Соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Виявлення негативних впливів утруднене, перш за все, тому що вони не виступають ізольовано, а представляють взаємодію найрізноманітніших чинників, що діють з різним негативним внеском у розвиток поведінки, що відхиляється: людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох чинників: спадковості, середовища (соціальної, біогенної, абіогенної), виховання (вірніше за багато видів направленої дії на формування особи), власної практичної діяльності людини.

Можна відмітити, що у віці 12−13 років поведінка безпосередньо пов’язана з ситуаційними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму.

Витоки учбових неуспіхів і аномальної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного і психічного здоров’я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна вона як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці обумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а було наслідками неправильного виховання і в сім'ї і в школі.

Набуває особливої актуальності дослідження девіантної поведінки неповнолітніх і шляхи його корекції у зв’язку із зниженням вікових меж. Найчастіше коріння агресивності і підвищеної тривожності йде в раннє дитинство, закріплюючись або згладжуючись в пізнішому віці.

Нижня вікова межа відхилень в поведінці дуже рухома і причини відхилень глибоко індивідуальні. Наприклад, вже в старших групах дитячих садів (дослідженням було охоплено 384 дитину дошкільних установ івано-франківської області) в поведінці 12−13% дітей спостерігалися істотні відхилення. Серед них: відсутність контакту з однолітками із-за невміння вирішувати конфлікти «мирним» шляхом, прагнення дезорганізовувати колективну гру, пізнавальну діяльність дітей, якщо в ній не задовольняються його суто особисті інтереси, відсутність елементарних навиків і звичок культурної поведінки (ввічливості, акуратності, старанності і ін.), образливість, упертість, спалахи озлобленості, аж до прояву агресивної поведінки.

У 35% обстежених підлітків, що відрізняються девіантною поведінкою відмічена підвищена агресивність. Виявлялося це і в тому, що у них немає жалості до інших, навпаки, вони прагнули нанести каліцтва що оточує. У 85% з них зареєстровані випадки садистських дій.

Серед форм агресивних реакцій, що зустрічаються в різних джерелах, необхідно виділити наступні:

· Фізична агресія (напад) — використання фізичної сили проти іншої особи.

· Непряма агресія — дії, як обхідними шляхами направлені на інше обличчя (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).

· Вербальна агресія — вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).

· Схильність до роздратування — готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості.

· Негативізм — опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм ворожих реакцій наголошуються:

· Образа — заздрість і ненависть до тих, що оточують, обумовлена відчуттям гіркота, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.

· Підозрілість — недовір'я і обережність по відношенню до людей, засноване на переконанні, що оточують мають намір заподіяти шкоду.

РОЗДІЛ 2 Типологія агресивної поведінки

сучасних підлітків

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Часто такі підлітки знаходяться по відношенню до офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності від вчителів. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу «виживають сильні, слабкі вимирають «

Розкриття причин і характеру агресивності дітей і підлітків вимагає проведення певної класифікації.

У різній літературі з даної тематики згадується про ряд робіт зарубіжних дослідників, які запропонували розділення на дві групи:

1. Підлітки з социалізірованнимі формами антигромадської поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади.

2. Підлітки, що відрізняються несоциалізірованним агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.

У вітчизняній психології існує декілька типів класифікацій. Деякі дослідники поведінки, що відхиляється, вважають за необхідне як основа рахувати психофізіологічні відмінності дітей, інші - психосоціальний розвиток.

Так, В.К.Андрієнко, Ю.В.Гербєєв, І.А.Невській розрізняють важких підлітків:

з педагогічною занедбаністю;

· з соціальною занедбаністю (етично зіпсованих);

· з крайньою соціальною занедбаністю.

С.А.Белічева виділяє три групи:

глибоко педагогічно запущені підлітки;

· підлітки з афектними порушеннями;

· конфліктні діти (незлагідні).

Обширні матеріали, здобуті Л. М. Семенюк на основі аналізу документації шкіл, бесід з вчителями, батьками, сусідами про інтереси, відносини кожного конкретного підлітка з однолітками, дорослими, його особливості, погляди, різні сторони поведінки, в процесі тестування, анкетування, обстеження дітей за допомогою опитувальників, творів і спостережень, дозволили їй виділити чотири групи:

1) Підлітки із стійким комплексом аномальних, аморальних, примітивних потреб, що мають деформацію цінностей і відносин, прагнучі до споживчого проведення часу. Їм властиві егоїзм, байдужість до переживань інших, незлагідність, відсутність авторитетів, цинізм, озлобленість, грубість, запальність, зухвалість, забіякуватість. У їх поведінці переважає фізична агресивність.

2) Підлітки з деформованими потребами і цінностями, що володіють більш менш широким кругом інтересів, що відрізняються загостреним індивідуалізмом, охочі зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких і молодших. Прагнення до застосування фізичної сили виявляється у них ситуативно і лише проти тих, хто слабкіше.

3) Підлітки, у яких конфлікт між деформованими і позитивними потребами, що відрізняються однобічністю інтересів, пристосовництвом, удаванням, брехливістю. У їх поведінці переважають непряма і вербальна агресія.

4) Підлітки, що відрізняються слабо деформованими потребами за відсутності певних інтересів і вельми обмеженим кругом спілкування, що відрізняються безвіллям, недовірливістю, боязкістю і мстивістю. Для них характерний запобіглива поведінка перед старшими і сильнішими товаришами. У їх поведінці переважають вербальна агресивність і негативізм.

Приведені класифікації агресивності підлітків грунтуються на комплексі властивостей особи, типових для певної групи підлітків. Аналіз причин відхилень в особовому розвитку і поведінці дозволяє конкретніше намітити прийоми виховної роботи з метою корекції агресивної поведінки підлітків.

РОЗДІЛ 3 Причини і специфіку прояву агресивності дітей на різних стадіях підліткового віку.

Сучасний підліток живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це зв’язано, по-перше, з темпом і ритмом технико-технологічних перетворень, що пред’являють до людей, що ростуть, нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу «шумів», що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що уразили наше суспільство, що викликає у дітей відчуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їх індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше за інші вікові групи страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, — старі зруйновані, нові не створені.

Особа дитини і підлітка формується не сама по собі, а в навколишньому його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Перш за все, це торкається сім'ї. Різні автори виділяють різні типи неблагополучних сімей, де з’являються діти з відхиленнями в поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи один одного.

Алексєєва Л.С. розрізняє наступні види неблагополучних сімей:

1) конфліктна; 2) аморальна; 3) педагогічно некомпетентна; 4) асоціальна. Бочкарева Г. П. виділяє сім'ї 1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні по відношенню до своїх дітей; 2) у яких відсутні емоційні контакти між її членами, байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значущі відносини поза сім'єю; 3) з хворою етичною атмосферою, де дитині щепляться соціально небажані потреби і інтереси, він залучається до аморального способу життя.

Баєрунас З.В. виділяє варіанти виховних ситуацій, які сприяють появі поведінки, що відхиляється: 1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину; 2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні, вичерпний себе, як правило, підлітковому віку; 3) перебільшення з егоїстичних міркувань самостійності дитини; 4) хаотичність у вихованні із-за незгоди батьків.

Лічко А.Е. виділяє 4 неблагополучних ситуації в сім'ї: 1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником всіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, відчуттів, поведінки) до сімейного тиранення; 2) гипоопека, нерідко перехідна в бездоглядність; 3) ситуація, що створює «кумира» сім'ї - постійна увага до будь-якої спонуки дитини і непомірна похвала за вельми скромні успіхи; 4) ситуація, що створює «попелюшок» в сім'ї - з’явилося багато сімей, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з навколишніми людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, негативний мікроклімат, що має місце, в багатьох сім'ях обуславліваєт виникнення відчуженості, грубості, неприязні певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч воля тих, що оточують, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій. Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності призводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє суперечності не тільки в навколишньому світі, але і власного уявлення про себе.

На першій стадії підліткового періоду (у 10−11 років) дитини характеризує вельми критичне відношення до себе. Близько 34% хлопчиків і 26% дівчаток (за даними Фельдштейна Д.И.) дають собі повністю негативні характеристики, відзначаючи переважання негативних рис і форм поведінки, зокрема грубості, жорстокості, агресивності. При цьому у дітей цього віку переважає фізична агресивність і найменше виражена агресивність непряма. Вербальна агресія і негативізм знаходяться на одному ступені розвитку.

Ситуативно негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (у 12−13 років), обуславліваясь, значною мірою, оцінками тих, що оточують, як дорослих, так і однолітків. У цьому віці найбільш вираженим стає негативізм, наголошується зростання фізичної і вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і дає зрушення в порівнянні з молодшим підлітковим віком, все ж таки менш виражена.

На третій стадії підліткового віку (у 14−15 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особових особливостей, форм поведінки з певними нормами, прийнятими в референтних групах.

При цьому на перший план у них виходить вербальна агресивність, що на 20% перевищує показники 12−13 років і майже на 30% в 10−11 років. Агресивність фізична і непряма підвищуються неістотно, також як і рівень негативізму.

Компанії однолітків, що стихійно складаються, об'єднують підлітків, близьких по рівню розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девіантні цінності і способи поведінки, робить сильний вплив на особовий розвиток підлітків, стаючи регулятором їх поведінки. Відчуття дистанції, що втрачається підлітками, відчуття допустимого і неприпустимого приводить до непередбачуваних подій. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків в цих групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність, бравада невиконанням обов’язків: всіляко уникаючи виконувати які-небудь обов’язки і доручення по будинку, готувати домашні завдання, а то і відвідувати заняття, подібні підлітки виявляються перед лицем великої кількості «зайвого часу». Але для цих підлітків характерний саме невміння змістовно проводити дозвілля. У переважної більшості таких підлітків відсутні які-небудь індивідуальні захоплення, вони не займаються в секціях і кухлях. Вони не відвідують виставки і театри, украй мало читають, а зміст прочитаних книг звичайно не виходить за рамки пригодницько-детективного жанру. Час, що беззмістовно проводиться, штовхає підлітків на пошук нових «гострих відчуттів «. Алкоголізація і наркотизація найтіснішим чином вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків. Часто підлітки розпиванням спиртного як би відзначають свої «заслуги»: вдалі пригоди, хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне уявлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрість.

Встановлено, що серед підлітків, засуджених за агресивні злочини, 90% скоїли злочини в нетверезому стані.

На всьому протязі підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності:

Таблиця 1

Прояви різних форм агресивності у підлітків 10−15 років.

Аналіз приведених даних свідчить про те, що у 10−11- літніх дітей переважають фізичні форми агресивності. Особливо швидкими темпами з віком росте негативізм. У міру дорослішання у підлітків все сильніше виявляється вербальна агресія.

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах тих, що формують особу, є сім'я. При цьому вирішальним є не її склад — повна, неповна, така, що розпалася, — а етична атмосфера, взаємостосунки, які складаються між дорослими членами сім'ї, між дорослими і дітьми. Встановлено, що рівень фізичної форми агресивної поведінки найбільш виражений у дітей з робочого середовища, а найбільш агресивними є діти з середовища сільських механізаторів. Разом з тим у підлітків цієї групи наголошується мінімальний рівень негативізму. Вербальні форми агресивної поведінки типові для більшості підлітків з сім'ї службовців середньої ланки. В той же час ці підлітки відрізняються порівняно невисоким рівнем фізичної форми агресивної поведінки. По рівню непрямої агресії на першому місці підлітки з сімей підсобних працівників і сімей керівних службовців. Підвищеним негативізмом відрізняються підлітки з середовища керівних працівників і сімей інтелігенції (лікарі, вчителі, інженери). Найменше виражено агресивну поведінку у підлітків з середовища торгових працівників. Мабуть в цьому випадку позначається не тільки матеріальний добробут, але і вироблене в цьому середовищі прагнення уникати конфліктів, згладжувати виникаючі суперечності, не загострювати ситуацію.

Таблиця 2

Прояви різних форм агресивності

у підлітків з різних соціальних верств населення.

Приведені дані проявів різних форм агресивної поведінки підлітків з різних соціальних верств населення і їх аналіз мають не тільки психолого-теоретичне, але і практичне значення, дозволяючи орієнтуватися в характері особи підлітка, враховуючи особливості впливу соціальної ситуації, дії сім'ї.

РОЗДІЛ 4 статевовікові особливості прояву

агресивності в поведінці дітей підліткового віку.

У педагогічній практиці багато років не враховувалися статеві відмінності дітей. Тим часом, статеві відмінності не обмежуються статевими характеристиками і особливостями психосексуального розвитку.

Дівчатка дозрівають набагато раніше за хлопчиків. У підлітковому віці процес психосексуального розвитку дівчаток починається приблизно на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків, і триває протягом 3−4 років, а не 4−5 років. Хлопчики, не дивлячись на те, що вони фізично сильніше за дівчаток, володіють більшою чутливістю до дії як фізичних, так так і «жадання подвигу» часто приводять до демонстративних асоціальних вчинків. Особливо підсилює подібні дії наявність в компанії і психічних чинників. Невипадковий у хлопчиків частіше, ніж у дівчаток, зустрічаються психічні порушення. Разом з біологічними передумовами в розвитку статевих відмінностей серйозну роль грають соціальні і культурні стереотипи, пов’язані з уявленнями дорослих про поведінку дівчаток і хлопчиків, обумовлені, зокрема, стереотипами фемінності і маськулінності, прийнятими в суспільстві. Дані психологів різних країн світу свідчать про те, що агресивна поведінка набагато частіше зустрічається у хлопчиків, ніж у дівчаток.

Тим часом, агресивна поведінка підлітків нерідко пов’язана з алкоголізацією. Оскільки підлітки алкоголізіруются, як правило, в групі, те підігріте алкоголем прагнення «не відставати від інших» підлітків жіночої статі. Нерідко вони ж є і організаторами протиправних дій. Причому, в порівнянні з підлітками чоловічої статі, у них наголошується більш виражене «огрублення» особи. При цьому можна відзначити агресивні прояви.

Є значні відмінності в прояві агресивності хлопчиками і дівчатками підліткового віку.

Таблиця 3

Прояви різних форм агресивної поведінки у хлопчиків і дівчаток підліткового віку.

Аналіз приведених в таблиці даних показує, що найбільшою агресивністю відрізняються 10−11-річні підлітки-хлопчики, у яких переважає фізична агресія. У хлопчиків з віком відбувається загасання фізичної агресії, а у дівчаток спостерігається зростання цієї форми агресивності. При спаді непрямої агресії у хлопчиків, йде значне збільшення її у дівчаток. У 12−13 років наголошується зниження вербальної агресії у хлопчиків, при постійному наростанні цієї агресії у дівчаток. До 14−15 років у хлопчиків так само відбувається сплеск вербальної агресії. Негативізм значно сильніше виявляється у хлопчиків на всіх вікових періодах підліткового віку. У дівчаток негативізм декілька затухає при переході з 13 до 14−15 років. На підставі аналізу приведених даних виникає необхідність детальнішого вивчення агресивності дівчаток. За зовнішньою грубістю хлопчиків-підлітків і скритністю дівчаток лежить складна картина половозрастних відмінностей їх розвитку, зокрема розвитку і прояву різних форм агресивності.

РОЗДІЛ 5 Профілактика і корекція

агресивної поведінки

Коректувальна робота по профілактиці поведінки, що відхиляється, з підлітками має свої особливості. На початкових етапах не показані групові форми. Не говорячи вже про практично неминучу негативну консолідацію підлітків в групі, індивідуальна робота з підлітком є ефективнішою. Із самого початку, паралельно, необхідно починати роботу з сім'єю. Після діагностики сімейних відносин і ступеня їх дисгармонійної повинна слідувати психокоректувальна робота як індивідуальна, так і групова. Але основний акцент слід робити на індивідуальній роботі з підлітком. Абсолютно неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність «добре поводитися» .

Особливе місце в коректувальній роботі слід приділяти формуванню круга інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка — «часу дозвільного існування і неробства» за рахунок залучення до позитивно формуючих особу занять: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом, і т.д.

При непродуктивній діяльності в період вільного часу — «нічогонероблення» — неминуче швидке повернення підлітка в асоціальну компанію і рецидив делінквентності.

Ведіть же дітей в спортивні школи, привчайте удома до щоденної гімнастики, підсовуйте гантелі і еспандери, залізні гирі і боксерські рукавички. Хай б’ють один одного в мирній бійці. Аби не допустити, щоб агресія накопичувалася, подібно до статичної електрики. Адже воно має властивість вибухати хворобливими розрядами.

Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, а підліток прагне до твердження себе, своєї позиції, як дорослий, серед дорослих, то необхідно забезпечити включення підлітка в таку діяльність, яка лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості підлітку реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих.

Д.І.Фельдштейн виділив діяльність, що соціально визнається і соціально схвалювану. Психологічний сенс цієї діяльності полягає для підлітка в тому, що беручи участь в ній, він фактично залучається до справ суспільства, займає в ньому певне місце і утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. В процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності. Але методи і принципи такої діяльності вимагають значного коректування при включенні в неї підлітків, що відрізняються підвищеною агресивністю. Перш за все, необхідна організація системи розгорненої діяльності, що створює жорсткі умови і певний порядок дій і постійний контроль. За умови послідовності, поступовості залучення агресивних підлітків до різних видів діяльності, що соціально визнається, — трудової, спортивної, художньої, організаторської і інших, — важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, спадкоємності, чіткої побудови цієї діяльності.

На Агресивність в підлітковому віці також впливає рівень тривожності. Тому я пропоную такий комплекс вправ, для зниження рівня тривожності в підлітковому віці:

Програма корекції шкільної тривожності у підлітків

Мета: зниження в підлітків рівня шкільної тривожності до ста-ну норми з контролем результату й закріпленням позитивного ефек-ту до кінця корекційної програми та через 6 місяців.

Завдання:

1. Зниження тривожності та скутості школярів.

2. Формування в учнів віри у свої сили й можливості.

3. Розширення можливостей школярів, формування в них необ-хідних знань, умінь і навичок для підвищення результативності шкільної діяльності та зниження рівня тривожності.

4. Формування адекватної самооцінки в підлітків.

5. Формування розуміння мобілізуючої ролі певного рівня три-вожності у вирішенні проблем і складних життєвих ситуацій.

6. Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.

7. Підготовка вчителів і батьків до виконання ними завдань ко-рекції.

Предмет корекції: емоційна сфера підлітків.

Методи корекції: ігротерапія, проективний малюнок, психо-гімнастика, методи поведінкової корекції.

Засоби корекції: ігри, вправи, бесіди, прийоми неігрового типу, спрямовані на зниження рівня тривожності.

Очікувані результати: зниження рівня тривожності, підвищен-ня самооцінки, розвиток комунікативних здібностей.

Етапи корекції:

I. Діагностичний.

II. Настановний.

III. Корекційний.

IV. Етап оцінки ефективності корекційного впливу.

І. Діагностичний етап

Мета: діагностика особливостей розвитку підлітків; виявлен-ня параметрів, що потребують корекції; формування загальної про-грами психокорекції.

Корекційна робота з підлітками проводиться шкільним психо-логом (на базі школи) або практичним психологом (на базі іншої установи) з метою зниження рівня тривожності в учнів і кращої їхньої адаптації до шкільного життя. Роботу на базі школи бажано проводити окремо за різними паралелями учнів. Даний етап при-пускає індивідуальні заняття з підлітками для того, щоб іще більше не підвищувати рівень тривожності й дати можливість школяреві звикнути до спілкування з психологом.

Заняття 1

Заняття присвячене знайомству з класом і проведенню тестуван-ня на виявлення підлітків із підвищеним рівнем шкільної тривож-ності. Для цього використовується Методика діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса. На цьому занятті також доцільно провести соціометричне дослідження для визначення статусу кож-ного учня в класі.

Заняття 2

Заняття присвячене індивідуальному знайомству з підлітками, рівень шкільної тривожності яких вищий від норми. Заняття пе-редбачає завоювання довіри школяра, усунення скутості у спілку-ванні й остраху говорити про себе. Для визначення емоційного стану пропонують виконати малюнок (кольоровими олівцями) без якоїсь певної тематики, тобто намалювати те, що хочеться в да-ний момент.

Наприкінці заняття учневі пропонують завдання на визначення його самооцінки (Експериментальне дослідження самооцінки осо-бистості).

Заняття З

Заняття передбачає індивідуальну бесіду з метою не тільки виявлення основних факторів, що сприяють підвищеній тривож-ності підлітка, а й можливості їхнього усвідомлення учнем, а також, щоб поговорити про наболіле й виговоритися. Бесіда до-поможе також визначити коло тих людей (однокласники, бать-ки, вчителі), що викликають почуття тривоги, для наступної ро-боти з учнями.

Вправа «Не подобається — подобається»

Психолог просить підлітка поділити чистий аркуш паперу на дві половини й записати відповіді на запитання:

1) що мені не подобається у школі;

2) що мені не подобається вдома;

3) що мені не подобається взагалі в житті.

Відповіді на ці запитання учень записує в лівій частині аркуша. Після цього пропонують серію позитивних запитань, відповіді на які записуються в правій частині аркуша:

1) що мені подобається у школі;

2) що мені подобається вдома;

3) що мені подобається взагалі в житті.

Підлітки розповідають спочатку про те, що їм не подобаєть-ся, потім — про те, що їм подобається у школі, вдома й у житті. Важливо дотримуватися послідовності відповідей: спочатку не-гативні, потім позитивні, показавши, що не так уже й погано все в житті.

Далі школяреві пропонують тест Виявлення типу темперамен-ту (Айзенк).

Заняття 4

Дане заняття заключне на етапі діагностики.

Спочатку підліткові пропонується Методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі для виявлення типу відносин, що перева-жає у малих групах. Потім проводиться бесіда, мета якої — підготу-вати школяра психологічно до роботи у групі, заспокоїти його хви-лювання, надати впевненості в собі й віри в те, що групові заняття допоможуть подолати труднощі розуміння, спілкування, непевності, побороти тривогу і страх.

II. Настановний етап

Мета: викликати бажання взаємодіяти та співпрацювати з пси-хологом, внести зміни у своє життя; зняти стан тривоги, страху, скутості; підвищити впевненість у собі й розкутість.

Настановний етап припускає зняття стресу, напруженості та скутості в підлітка шляхом розслаблення, тобто опануван-ня учнем методів релаксації. Цей етап важливий також тим, що повинен установити повну й абсолютну довіру школяра до психолога, закріпити віру в те, що позитивні зміни в житті можливі й до них потрібно прагнути. І наступний важливий підсумок даного етапу — встановлення довіри та взаєморозу-міння між членами групи, зняття емоційної напруженості підлітків.

Заняття 5

Заняття присвячене знайомству школярів між собою. І навіть якщо підлітки знайомі — це можливість по-новому глянути один на одного. Школярі сідають у коло. Психолог пояснює учням, що вони разом будуть зустрічатися на спеціальних заняттях, які не схо-жі на шкільні уроки. На заняттях будуть грати, малювати, ділитися своїми проблемами й радощами, вчитися розуміти один одного, допомагати й підтримувати.

Учасники групи ознайомлюються з правилами групової взає-модії:

1. Участь у вправах, іграх та інших видах діяльності — добро-вільна.

2. Слухати товаришів потрібно мовчки, не перебивати й не ко-ментувати.

3. Критикувати вчинок, а не людину, причому в дуже м’якій формі, бажано з конкретною порадою даному учасни-кові групи.

4. Говорити тільки те, що думаєш і відчуваєш сам, а не пере-фразувати думки інших.

5. Не обговорювати поза групою те, що відбувається в ній.

1. Гра «Знайомство»

Мета: можливість вийти з власного «Я», подивитися на себе по-іншому й у перспективі стати іншим.

Кожному учасникові групи пропонують назвати себе власним або вигаданим ім'ям, і тільки назване ім'я фігуруватиме у спілкуванні. Вибір імені говорить про те, як підліток сприймає своє Я.

2. Малювання на тему «Моє ім 'я»

Мета: невербальне символічне вираження змісту обраного імені.

Після того, як усі учасники групи назвали свої імена, підліткам пропонують подумати й намалювати малюнок «Моє ім'я», що у вигляді символів або образів відображав би зміст обраного імені. Після виконання малюнка проводиться обговорення робіт.

3. Рухлива гра «Море хвилюється»

Мета: визначення емоційного стану й передача його невербальними засобами; краще знайомство з учасниками групи; створення позитивного емоційного фону; корекція нетерплячості.

Група обирає ведучого, який повертається спиною до інших і вимовляє слова: «Море хвилюється раз». На рахунок «три» школярі повинні завмерти в незвичайній позі. Ведучий по черзі підходить до кожного учасника гри, включає його й намагається відгадати, кого й у якому емоційному стані він зобразив. Потім кожен гравець сам пояснює, що він хотів зобразити. При цьому група обов’язково ана-лізує виразні невербальні засоби передачі образу (міміка, погляд, жести, положення тулуба, стиснуті кулаки тощо), оцінює наскільки вдалим був цей вибір. Гра вчить розрізняти й читати емоційний стан інших людей, адекватно передавати свій стан. Гра також коригує нетерплячість, виховує стриманість. Керівникові групи варто звер-нути увагу на те, страшних, агресивних чудовиськ чи слабких, зля-каних тварин зображували учасники групи.

4. Вправа «Слухаємо себе»

Мета: розвиток здатності до релаксації, уміння слухати себе й визначати свій настрій; уміння діагностувати емоційне самопо-чуття учасників групи.

Школярам пропонують сісти в зручній позі, заплющити очі, розслабитися й прислухатися до себе, ніби зазирнути в себе, й по-думати: що кожний відчуває, який у нього настрій. Через кілька хвилин усі учасники групи по черзі розповідають, не розплющую-чи очей, про те, як вони почуваються і який у них настрій. Вправа дає змогу діагностувати емоційне самопочуття підлітків, сприйнят-тя ними форм і методів роботи групи.

5. Вправа «Подаруй усмішку»

Мета: навчитися знімати скутість обличчя за допомогою усміш-ки, підтримувати усмішкою, бажати добра навколишнім; створити і підтримувати позитивний емоційний фон; усувати страхи.

Психологові варто пояснити підліткам значення усмішки у житті та самопочутті людини. Напруження м’язів не тільки відображає, а й формує поганий настрій, утому, негативні емоції. Мають бути напруженими тільки ті м’язи, що необхідні, всі інші повинні бути розслабленими. Цілком розслаблена людина стирає всі негативні емоції. Усміхайтеся! За серйозного виразу обличчя напружені 17 м’язів, в усмішці — 7. Фізіологічний сміх — це вібрація й масаж, що знімають напруження. Усмішка покращить настрій вам і навко-лишнім, для усмішки шукайте приводу, провокуйте усмішку.

Усі учасники групи беруться за руки і дарують один одному усмішки: кожен підліток повертається до свого сусіда праворуч або ліворуч і, побажавши йому чогось гарного, усміхається. Той у свою чергу посміхається наступному сусідові і т.д.

Керівник групи цікавиться враженнями школярів від заняття, дякує групі за роботу й запрошує на наступну зустріч.

Заняття 6

1. Релаксаційний комплекс «Контраст»

Мета: навчання методів релаксації, зняття відчуття тривоги, хвилювання, емоційного напруження.

Найпростіший спосіб відпочити полягає в тому, що спочатку напружують і втомлюють м’язи, потім різко розслаблюються.

1 частина комплексу

— Зобразіть нудьгуючих людей: руки покладіть на коліна, кисті вільно опустіть, корпус нахилений уперед, голова опущена. Заплющте очі. Вдихніть носом вільно та неглибоко. Видихніть, звер-таючи увагу на свої відчуття від проходження повітря на видиху. Вдих, видих — пауза. Подихайте так, роблячи акцент на видихові.

— Зосереджуємо увагу на ногах. Підніміть пальці й напружте м’язи ніг. Тільки ніг! Напружте м’язи ніг— іще й іще— зніміть напруження. Напруження на вдиху, релакс на видихові.

— Переходимо до мускулатури тулуба. Напружте м’язи стегон і тазу— вдих, при цьому живіт утягується й опускаються ребра. Тримайте в напрузі м’язи до втоми. Під час видиху розслабтеся. Повторіть.

— Переходимо до мускулатури плечового пояса. Підніміть плечі якнайвище, напружте їх, тільки плечі, — відпочиньте на видиху. Напруження, релакс.

— Закиньте голову назад до почуття напруги — на видиху опустіть голову на груди. Ще раз.

— Тепер — руки. Стисніть кисті в кулаки. Відпочиньте. Напруж-те м’язи рук. Розслабтеся.

— Заплющте очі, стисніть губи, стисніть зуби — розгладьте ваше обличчя.

2 частина комплексу

— Тепер уся ваша мускулатура розслаблена, очі заплющені. Уваж-но внутрішнім поглядом перегляньте всі групи м’язів. Ваші ноги, ту-луб, плечі, руки, обличчя — усі м’язи тіла приємно розслаблені.

— Ви відпочиваєте.

— Ви відчуваєте приємне відчуття спокою.

— Ви спокійні, абсолютно спокійні.

— У вас гарний настрій.

— Ви спокійні й упевнені у собі.

— Побудьте в цьому приємному стані спокою.

3 частина комплексу

— Ви добре відпочили. Настав час відновити активність муску-латури. Дихайте, зосередившись на вдиху. Вдих — видих. Я буду рахувати від 10 до 0, і з кожною цифрою почуття свіжості й бадьо-рості стане охоплювати вас усе більше й більше.

— Піднімаючи носки, напружте м’язи ніг на вдиху. Видих. По-рухайте ногами. Ви відчуваєте сили у ногах. Десять.

— З невеликим зусиллям напружте м’язи стегон і тазу. Хвиля свіжості охопила весь ваш тулуб. Прогніться. Дев’ять.

— Із задоволенням знизайте плечима. Ще раз. У плечах — відчуття бадьорості й свіжості. Знизайте плечима ще. Вісім.

— Зробіть кілька рухів головою вгору-вниз, ліворуч-праворуч. Приємне відчуття м’язів тіла, що рухаються. Сім.

— Порухайте руками, злегка стисніть кисті в кулаки. Шість.

— Напружте губи, зуби. Оживіть м’язи обличчя. П’ять.

— Усе ваше тіло відчуває потребу в русі. Ви бадьорі й повні сил. Зробіть розминальні рухи всіма частинами тіла. Чотири.

— Усе ваше тіло наповнене свіжістю. Три.

— Підведіться, станьте навшпиньки. Два.

— Потягніться руками уверх. Один.

— Усміхніться, розплющте очі. Нуль.

— Як ви почуваєтеся? Поділімося враженнями.

2. Жестові етюди

Мета: навчитися кращого розуміння учасників групи, передачі своїх думок, почуттів і дій жестами, тренування спостережливості; розвитку фантазії.

Насамперед, керівник група пояснює підліткам, що жест — це важливий знак спілкування. Він допомагає точніше зрозуміти мов-ця. Кожен учасник групи одержує завдання передати жестами, без допомоги міміки й мови, певну ситуацію.

Так, один учасник групи показує жестами закінчену ситуацію, включаючи в неї інших членів групи (наприклад, відкриває кран, миє руки, набирає воду в долоні й передає її по колу, закриває кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки). Інші учас-ники групи показують свої ситуації.

Наступне завдання — показати колір жестом. Кожен учасник по черзі зображує свій улюблений колір жестами, а всі інші відга-дують. При цьому не можна показувати на предмети подібного кольору.

3. Бесіда «Наші страхи»

Психолог запитує школярів, які емоції для них неприємні. Підлітки перелічують негативні емоції і якщо не називають страх, психолог нагадує учням про нього. Коротко обговорюють-ся особливості емоційного стану, фізіологічні відчуття, що ви-никають під час страху (пришвидшення серцебиття, мурашки по тілу тощо). Усі разом згадують фразеологізми, пов’язані з по-чуттям страху.

4. Малювання на тему «Мій страх»

Після бесіди психолог просить дітей подумати, чого вони більше за все бояться, й намалювати свій страх. Це може бути абстрактний малюнок або зображення конкретного об'єкта стра-ху, тривоги школяра. Коли виконання малюнків довершене, підлітки по черзі коротко пояснюють, чого вони бояться й що вони зобразили. Після цього керівник групи пропонує школя-рам розірвати аркуш із малюнком на дрібні шматочки і говорить про те, що тепер кожен із них переміг свій страх, що їхнього страху більше не існує, тому що розірвані аркуші потраплять у кошик зі сміттям, будуть спалені й від страхів нічого не зали-шиться.

5. Вправа «Слухаємо себе»

6. Вправа «Подаруй усмішку»

Висновок

У підлітковому віці одним з видів поведінки, що відхиляється, є агресивна поведінка, що нерідко приймає ворожу форму (бійки, образи). Для деяких підлітків участь в бійках, твердження себе за допомогою кулаків є сталою лінією поведінки. Ситуація посилюється нестабільністю суспільства, міжособовими і міжгруповими конфліктами. Знижується вік прояву агресивних дій. Все частіше зустрічаються випадки агресивної поведінки у дівчаток.

Неодмінною умовою делінквентного поведінки є надлишок вільного часу, відсутність позитивно формуючих особу захоплень. У багатьох підлітків наголошується неповна сім'я з порушеними функціональними зв’язками. З іншого боку, гіперопіка, також як і бездоглядність, нерідко сприяють делінквентному поведінці. Реакції, викликані надмірним контролем і нудними повчаннями і повчаннями, знаходять свій вираз у вигляді відходів з будинку і бродяження, агресивності.

Виховно-профілактична діяльність не може обмежуватися лише заходами індивідуальної дії і корекції, вживаними безпосередньо до неповнолітнього.

Соціального оздоровлення і соціально-педагогічної корекції вимагає несприятливе середовище, яке викликає соціальну дезадаптацію повнолітнього. Профілактика і попередження девіантної поведінки неповнолітніх стає не тільки соціально значущим, але і психологічно необхідним. Проблема підвищення ефективності ранньої профілактики повинна розв’язуватися в наступних основних напрямах:

виявлення несприятливих чинників і десоциалізірующих дій з боку найближчого оточення, які обуславлівают відхилення в розвитку особи неповнолітніх і своєчасна нейтралізація цих несприятливих дій, що дезадаптують;

сучасна діагностика асоціальних відхилень в поведінці неповнолітніх і здійснення диференційованого підходу у виборі виховно-профілактичних засобів психолого-педагогічної корекції поведінки, що відхиляється.

Звідси виникає необхідність в проведенні системного аналізу індівідних, особових, соціально-психологічних і психолого-педагогічних чинників, обуславлівающих соціальні відхилення в поведінці неповнолітніх, з урахуванням яких повинна будуватися і здійснюватися виховно-профілактична робота по попередженню цих відхилень. Раннє виявлення поведінкових проблем у підлітків, системний аналіз характеру їх виникнення і адекватна виховно-коректувальна робота дають шанс запобігти десоциалізацию підліткам. Невчасне виявлення початкових ознак поведінки, що відхиляється, і проблем у вихованні, що перешкоджають розвитку дитини, приводить до швидкого переходу відхилень в хронічні порушення поведінки.