Акмеїзм

Доповідь на задану тему «Акмеизм».

Подготовила:

Учениця 11-Б класса.

СПОШ № 2.

Лейкина Ольга.

У 1912 р. серед безлічі віршів, опублікованих у петербурзьких журналах, читач було не затримати увагу таких, наприклад, строчках:

Я душу знайду иную,.

Все, що дражнило, уловя.

Благословлю я золотую.

Шлях до сонця від червя.

(М. З. Гумилев).

І годинник з зозулею ночі рады,.

Усі слышней їх чітку разговор.

У щёлочку дивлюся я: конокрады.

Запалюють під пагорбом костёр.

(А. А Ахматова).

От і люблю на дюнах казино,.

Широкий вид в туманне окно.

І тонкий промінь на скатертини измятой.

(Про. Еге. Мандельштам).

Ці троє поетів, і навіть З. М. Городецький, М. А. Зенкевич, У. І. Нарбут у тому року назвали себе акмеїстами (від грецьк. akme — «вища ступінь»). Визнання земного світу у його зримою конкретності, гострий погляд на подробиці буття живе і безпосереднє відчуття природи, культури, Світобудови і речового світу, думка про рівноправність всього сущого — ось що об'єднувало на той час всіх шістьох. Майже всі пройшли раніше виучку у майстрів символізму, але у який — то момент вирішили відкинути властиві символістам спрямованість до «світам іншим» і зневага до земної, предметної реальности.

Змінилося і ставлення до речі: акмеїсти стверджували, що поетична слово має твердо очерчённые кордону. І. Ф. Анненський, поет і критик, характеризував поетів, котрі відвідують зміну символізму: «Усе це й не так мушки, як артисти поетичного слова. Вони гранують і обрамовують». Акмеїсти подчёркивали кордону поетичного тексту — це і в лаконічності стихового розповіді, й у лаконічності стихового розповіді, й у чіткості ліричної фабули, й у гостроті завершення віршованій п'єси: знамениті «шпильки», «пуанти», «випаду» у Ахматової і Мандельштама.

Поезія акмеїзму відрізнялася підвищеної схильністю до культурним асоціаціям, вона вступала в перекличку з минулими літературними епохами. «Туга зі світової культури» — так визначив згодом акмеїзм Про. Еге. Мандельштам. Мотиви й настрої «екзотичного роману» і традиція лермонтовського «залізного вірші» у Гумилёва; образи давньоруської писемності Данте і психологічного роману в XIX ст. у А. А. Ахматової; ідеї натурфілософії у Зенкевича; античність у Мандельштама; світ М. У. Гоголя, Р. З. Сковороди у Нарбута — ось далебі неповний перелік порушених акмеїстами культурних шарів. У цьому кожен із акмеїстів мав творчим своєрідністю. Якщо поезії М. З. Гумільова звучав часом гімн «сильної особистості», а творах М. А. Кузмина переважало характерне для акмеїзму естетство, то творчість А. А. Ахматової розвивалося прогресивно, переросла вузькі кордону акмеїзму й у ньому взяли гору реалістичне початок, патріотичні мотиви. Знахідки акмеїстів у сфері художньої форми використовувалися деякими нашими поетами останні десятилетия.