Чехов А.П

Портрет.

ЧЕХІВ Антоне Павловичу (1860−1904), російський письменник, почесний академік Петербурзької АН (1900;02). Починав як автор фейлетонів і коротких гумористичних оповідань (псевдонім — Антоша Чехонте та інших.). Основні теми творчості — ідейні пошуки інтелігенції, невдоволення обивательським існуванням одних, душевна «сумирність» перед вульгарністю інших («Нудна історія», 1889; «Дуель», 1891; «будинок із мезоніном», 1896; «Ионыч», 1898; «Дама з тим песиком», 1899). У розповідях «Бабине царство» (1894), «Чоловіки» (1897), «У яру» (1900) показав дикість і лють сільського життя. Великий сили соціального і мистецького узагальнення Чехов сягнув у розповідях «Палата № 6» (1892), «Людина перетворюється на футлярі» (1898). У п'єсах «Чайка» (1896), «Дядько Ваня» (1897), «Три сестри» (1901), «Вишневий сад» (1904), поставлених на сцені Московського Художнього Театру, створив особливу, тривожну емоційну атмосферу передчуття прийдешнього. Головний герой Чехова — пересічна людина відносини із своїми щоденними справами й турботами. Тонкий психолог, майстер підтексту, своєрідно сочетавший гумор і лиризм.

* * *.

ЧЕХОВ Антоне Павловичу [17 (29) січня 1860, Таганрог — 2 (15) липня 1904, Баденвейлер, Південна Німеччина; похований у Москві на Новодєвічому цвинтарі], російський писатель.

Сім'я. Навчання. Антоша Чехонте.

Народився багатодітній родині купця третьої гільдії, власника бакалійної крамниці; навчався у гімназії, одночасно допомагаючи батькові торгувати. До гимназическим років ставляться перші літературні досліди Чехова — водевілі, сцени, нариси, анекдоти тощо. п.; окремі він надсилає у редакції столичних гумористичних журналов.

Після вступу на медичний факультет Московського університету (1879) літературний працю стає для Чехова є основним джерелом заробітку: відтоді його «гумористичні дрібниці» регулярно публікуються зі сторінок масових ілюстрованих журналів під різноманітними псевдонімами (Антоша Чехонте, Людина без селезінки і др.).

Входження до «велику» литературу.

Після навчання в університеті (1884) Чехов, працюючи повітовим лікарем, продовжує «многописание»: основним жанром у творчості цього періоду є традиційний для масової періодики коротке оповідання — сценка, етюд, начерк, — основою сюжету якого є забавне чи безглузде подія, цікавий чи смішною випадок життя. Розсіяні по періодиці, написаних близько рамках певного обсягу й до встановленому терміну, призведения цього часу склали збірники «Строкаті розповіді» (1886) і «Безневинні промови» (1887).

Художні відкриття Чехова.

Новий етап у творчій біографії Чехова — «входження у літературу» — пов’язане з початком його регулярного співробітництва у газеті А. З. Суворіна «в Новий час» (з 1886), де твори Чехова вперше з’явилися у його справжнім ім'ям, і виходом збірника «У сутінках» (1887), виділеного критикою із загального потоку масової белетристики (зізнавалася безсумнівна талановитість письменника, його спроможність деякими штрихами малювати картини природи й людські типи, створювати поетичне настрій). У тому ж 1887 п'єсою «Іванов» (поставлена на сцені театру Корша) Чехов підбив своїм раннім драматургічним пошукам, розпочатим ще гімназичні роки, і водночас заклав основу поетики нового драматичного искусства.

Увага критики, читацькі симпатії та перспективи, головне, підтримку з боку провідних літераторів (Д. У. Григоровича, А. М. Плещеєва, У. Р. Короленка) було розцінено Чеховим як запрошення до професійної літературній діяльності, що вимагало від цього перегляду власного ставлення до літературним занять як засобу заробітку чи веселою забаві. У повісті «Степ», що у 1888 у журналі «Північний вісник», позначилися головні художні відкриття Чехова: відсутність традиційного російської літератури героя, що висловила авторську світоглядну позицію; відтворення навколишнього світу, переломленого емоційним людським сприйняттям; передача душевного стану персонажів через «випадкові» репліки і жесты.

Поїздка на Сахалин.

У 1890 Чехов перериває успішно розпочату літературну роботи й вирушає до тривалу подорож через Сибір острова Сахалін для «вивчення побуту каторжників і засланців». Творчим результатом подорожі стає книга «Острів Сахалін» (1895), написана жанрі «колійних записок»; у її основу лягли як особисті враження від численних зустрічей, а й зібрані їм у острові статистичні данные.

Літературна репутация.

У першій половині 1890-х рр. Чехов стає однією з читаються письменників Росії — його твору регулярно з’являються у журналах «Північний вісник» і «Російська думка» (з 1892), газетах «в Новий час» (до 1893) і «Росіяни відомості»; виходять видання і збірники («Розповіді», 1888; «Похмурі люди», 1890; Повісті і його розповіді", 1894), котрі перевидаються, викликаючи широкого резонансу у 17-их літературних колах. Не заперечуючи зростаючий талант Чехова, критика виявляється по більшу частину нездатною прийняти особливості його «об'єктивної» (як він характеризував її) художньої манери, звинувачує письменника, у байдужості до соціальних проблем, за відсутності прямих авторських оцінок та світобачення загалом, у цьому, що він пише «з «холодною кров’ю», в зайвому «фотографизме» тощо. буд.; у висловлюваннях героїв вбачає позицію письменника: так, слова старого професора про відсутність в нього «загальної ідеї» (повість «Нудна історія», 1889) сприймалися як авторське визнання і проектувалися попри всі творчість Чехова. Виняток становлять повість «Палата N 6» (1892), яку було визнано безспірне громадське значення. А загалом за Чеховим закріпилася репутація письменника, чуждающегося соціальних проблем, — побутописця й майстра тонкого психологічного анализа.

Проблематика рассказов.

У численних розповідях цього часу Чехов звертається до дослідження душі сучасної людини, відчуває вплив різноманітних соціальних, своїх наукових та філософських ідей: песимізму («Вогні», 1888), соціального дарвінізму («Дуель», 1891), радикального народництва («Розповідь невідомого людини», 1893); вирішує волновавшие суспільство питання сімейних відносин («Три року», «Дружина», «Аріадна», все 1895), аномальних явищ психіки («Чорний чернець», 1894) та інших. Основою сюжетів стає зіткнення людини із серйозною соціальної середовищем, але внутрішній конфлікт власної духовної світу: герої Чехова — «похмурі», нудні, живуть «літніми присмерками» люди, виявляються життєво невтішними з власної нездатності до творчої реалізації, невміння долати душевне відчуження з інших людей; їх нещастя немає фатальною обумовленості і обумовлені історично — вони страждають через власних життєвих помилок, поганих вчинків, моральної і розумової апатии.

Новаторство драматургии.

Одночасно Чехов продовжує роботу у драматичному жанрі, пише невеликі п'єси, «жарти», водевілі («Весілля», 1890), комедію «Лісовик» (1890). У 1890-х рр. Чехов повернувся до своїх драматургічним пошукам, намагаючись перенести в п'єси основні засади «об'єктивної» прози: сюжетна гострота змінювалася зовні спокійним течією подій, проте драматичні колізії переміщалися до сфери духовних переживань героїв. У фабулою послаблялися елементи цікавості, що заповнювалося психологічної насиченістю дії, напруженість якого підтримувалася «випадковими» репліками, приобретавшими символічну забарвленість, і навіть внесловесными засобами (паузами, жестами персонажів, «сторонніми» звуками, дрібницями обстановки), разом создававшими надзвичайно значимий до чеховської драматургії психологічний підтекст. Однак до адекватному відтворення нової драми російські театри не були готові: уявлення п'єси «Чайка» на сцені Олександринського театра (1896) закінчилося провалом (виключаючи проникливу гру У. Ф. Коміссаржевської), і лише постановка Московського Художнього театру (1898) відкрила публіці мистецтво Чехова-драматурга. Постановки наступних чеховських п'єс («Дядько Ваня», 1899; «Три сестри», 1901, «Вишневий сад», 1904) здійснювалися лише з сцені цього театра.

Останній період творчества.

Наприкінці 1890-х — початку 1900;х рр. Чехов — визнаний і популярний майстер: журнали шукають його, поява нових творів розцінюється критикою як подія літературного життя, суперечки навколо них переростають в суспільно-політичні дискусії — про майбутнє російської села, про роль інтелігенції у суспільстві та т. буд. У його творчості з’являються нові теми. Вірний принципам «художньої об'єктивності», Чехов створює похмурі картини відірваного від культури селянського побуту («Моє життя», 1896; «Чоловіки», 1897; «У яру», 1900). Тема моральної деградації та духовної спустошеності російської інтелігенції, її нездатності до своєрідного соціального і особовому жизнеустройству піднімається у своєму оповіданні «будинок із мезоніном» (1896), «маленькій трилогії» «Людина перетворюється на футлярі», «Аґрус», «Про кохання» (1898). У той самий час багато герої його останніх творів дедалі більше відчувають «тугу за ідеалом», переживають прагнення нової, кращого життя («У службових справах», 1898; «Архієрей», 1902; «Наречена», 1903). Чужий моральному вчительства, релігійної проповіді та соціального утопізму, Чехов не прописує рецептів морального вдосконалення, громадського перебудови чи духовного перетворення, але у томліннях і муках знає своїх героїв, у тому незадоволеності безглуздістю свого існування бачить докази принципову можливість в людини влаштувати своє життя правдиво, гідно і радостно.

Значення творчества.

Художні відкриття Чехова надали значний вплив на літературу, і театр 20 в. Його драматичні твори, перекладені силою-силенною мов, стали невід'ємною частиною світового театрального репертуара.