Система видів звільнення з наказания

П Л, А М :

1. Поняття і системи видів звільнення з наказания.

2. Відкидання покарання зв’язки й з спливанням термінів давності обвинувального вироку суда.

3. Умовно-дострокове визволення з відбування наказания.

4. Заміна неотбытой частини покарання більш м’яким виглядом наказания.

5. Список використовуваної литературы.

1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ВИДІВ ОСВОБОЖДЕНИЯ ВІД НАКАЗАНИЯ.

Ніхто не бере під сумнів теза у тому, емоційне обличчя, притягнуте до кримінальної відповідальності за скоєний нею злочин, підлягає осуду і їй у необхідних, передбачені законами випадках має бути призначено покарання. Проте самому древньому карному законодавству був відомий, а кримінальні кодекси всіх сучасних держав передбачають ряд обставин, усувають покарання. У цьому таке рішення питання зовсім на означає, що досконале діяння втратило ознаки, властиві злочину, а обличчя, яка скоїла, перестав бути небезпечним оточуючих. Вочевидь, що суперечить формальній логіці, з якої то, можливо безкарним діяння, що містить у собі ознаки злочину. Такий їхній підхід виключає будь-яку відносність суджень. Проте з позиції логіки неформальній, якої була й дотримується законодавець, з позиції здорового глузду і соціальної доцільності сам собою факт скоєння злочини і залучення винного до кримінальної відповідальності ще означає неминучого (фатального) призначення кримінального покарання, а танемо більше її відбуття. Нерідко застосування до засудженому найбільш незначного по тяжкості кримінального покарання виявляється через наявність будь-яких фактичних чи кримінально-правових обставин неможливим або недоцільним. Наявність різної форми реалізації кримінальної відповідальності дозволило вітчизняному законодавцеві передбачити систему таких обставин, що вкорінені чи фізичної неможливості, чи юридичної безцільності кримінального покарання, що зумовлюють необхідність інституту звільнення з кримінального наказания.

З власного уголовно-правовому значенням ці обставини прирівнюються до відбуття покарання, виступають його своєрідним соціальноправовим еквівалентом, тож і усувають необхідність застосовувати кримінальна наказание.

Нині чинне вітчизняне кримінальна право фіксує досить розвинену систему обставин, погашающих карність злочинного діяння, через що стає можливим визволення з кримінального покарання, під яких слід розуміти виражений в акті суду й обгрунтований їм у відповідно до закону відмови від покладання в наявності, притягнуте до кримінальної відповідальності, обов’язки (під умовою або безумовно) понести цілком або частково кримінальна покарання досконале преступление.

У загальній соціально-правовий спрямованості види звільнення з кримінального покарання мають різну законодавчу трактування і вимагають для реалізації різних підстав і условий.

Єдність думок стосовно класифікації (типології) підстав звільнення з кримінального покарання серед фахівців відсутнє. Кожна з класифікаційних позицій по-своєму цікава й, можливо, навіть приваблива. Пропонується, наприклад, ділити всі види: по стадіям, на яких суд приймають рішення про звільнення; наявністю чи відсутності умов звільнення; з таких підстав та змісту звільнення; з процедури тощо. Здається, теоретичне і практичного значення має сенс тільки така класифікація, що дозволяє, передусім правоприменителю, використовувати цей інститут щоб надати уголовно-правовому регулятивному механізму більшої соціальної эффективности.

З цих позицій теоретично доцільним та практично значимим нам представляється розподіл всіх відомих чинному вітчизняному карному законодавству видів звільнення з кримінального покарання на безумовні і умовні, у межах яких має бути передбачена більш подрібнена класифікація. Така градація визначає як зміст тієї чи іншої виду звільнення, особливий порядок саму процедуру звільнення, а й різницю кримінально-правових последствий.

Виходячи з цього, розглянемо три основні группы.

Першу групу складають наступні види безумовного звільнення: військовослужбовця у зв’язку з його захворюванням; у зв’язку з заліком часу змісту під охороною; у зв’язку з заміною неотбытой частини покарання більш м’яким виглядом покарання; після закінчення термін давнини обвинувального суду; по від'їзді терміну наказания.

За цих видах звільнення з кримінального покарання перед не ставиться жодних умов, що, своєю чергою, виключає повернення на «нульової» варіант, тобто. зобов’язання то обов’язок відбути (доотбыть) покарання, від якої його звільнено, навіть тоді його відверто негативного (але з злочинного) поведінки у наступний период.

Друга ж група включає види звільнення умовного характеру, куди входять: умовне осуд; умовно-дострокове звільнення; звільнення по хвороби; відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, у яких малолітніх детей.

Тут перед освобождаемым офіційно ставляться умови, що він зобов’язаний дотримуватися під час з так званого випробувального терміна. У разі недотримання цих умов засуджений зобов’язаний в цілому або частково відбути решту наказания.

У зміст третьої групи входять «наскрізні» (універсальні, загальні) види, які за наявності відповідних обставин може бути як безумовними, і умовними. До них традиційно ставляться амністія і помилование.

Інститут звільнення з кримінального покарання дозволяє впливати на засуджених менш інтенсивними суворими заходами, ніж кримінальна покарання, що, своєю чергою, створює додатковий кримінальноправової та соціально-моральний стимул для реалізації принципу розумної економії кримінальної репресії. Проте, застосовуючи зазначений інститут, судові органи повинен мати у вигляді зростання агресивної злочинності, і натомість якої визволення з кримінального покарання має бути як законний, а й винятковий характер. Дане положення повинен пам’ятати і законодавець, надаючи правоприменителю можливість цими інститутами пользоваться.

2. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НАКАЗАНИЯ У ЗВ’ЯЗКУ З СПЛИВАННЯМ ТЕРМІНІВ ДАВНОСТИ.

ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИРОКУ СУДА.

Відкидання відбування покарання зв’язки Польщі з спливанням термінів давності обвинувального суду передбачено ст. 83 КК РФ.

Іноді обвинувальний вирок суду не наводиться у виконанні з різноманітні причини: тривала важка хвороба засудженого, відстрочка відбування покарання, стихійне лихо, соціальні потрясіння та інші. Якщо після ухвалення вирок не виконано тривалий час, його звернення до виконання який завжди доцільно. Виконання покарання через тривалий проміжок часу після призначення в значною мірою втрачає силу свого виправного і запобіжного впливу. Нездійснення цей час засудженим нового злочину зазвичай свідчить про втрату їм суспільної небезпечності і робить недоцільним застосування щодо нього заходів виправного примусу. Різко послаблюється і общепредупредительное значення такого запізнілого покарання. Недоцільність виконання після закінчення тривалого часу саме його винесення і є необхідною підставою звільнення з покарання з закінчення термінів давності обвинувального приговора.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється витікання встановлених кримінальним законом термінів, після чого винесений судом обвинувальний вирок може бути виконано і засуджений звільняється з відбування призначеного йому наказания.

Тривалість термінів давності обвинувального вироку перебуває у прямій залежність від небезпеки злочину. Якщо старому КК показником цій небезпеці служила міра покарання, призначена за скоєний злочин, то новий КК таким показником визнає приналежність досконалого діяння до однієї з передбачених законодавцем категорій злочинів. Категорія злочину — це типовий показник ступеня суспільної небезпечності, що характеризує не конкретне злочин, проте злочину приблизно однакового рівня шкідливості для громадських відносин, охоронюваних кримінальним законом. Чим небезпечніше категорія злочину, протягом якого призначено покарання, тим триваліша термін, необхідний виправлення правопорушника. Тому тривалість термін давнини обвинувального вироку залежить немає від виду та розміру призначеного покарання, лише від категорії, до якої належить досконале преступление.

2. УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУТТЯ НАКАЗАНИЯ.

Умовно-дострокове визволення з відбування покарання передбачено ст. 79 КК РФ.

Виконання призначеного судом покарання доцільне лише остільки, оскільки їм це досягаються вказаних у законі мети: відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого й попередження нових злочинів. Якщо соціальна справедливість як головна мета покарання, а також виправлення засудженого досягнуто до закінчення терміну покарання, то подальше його виконання стає безцільним, тому недоцільним. З принципу гуманізму, закон надає суду право умовнодостроково звільнити з подальшого відбування покарання осіб, довели, що для свого виправлення де вони потребують повному отбывании призначеного наказания.

По юридичній природі умовно-дострокове звільнення є визволення з відбування решти покарання особи, відбув встановлену законом частина призначеного судом покарання й своєю амбіційною поведінкою і ставленням до виконання обов’язків довів, що для свого виправлення вона вимагає у його отбывании призначеного покарання, за умови виконання вимог, що висуваються до йому у протягом що залишилася неотбытой частини наказания.

Умовно-дострокове визволення з відбування покарання — це найбільш поширений вид звільнення з покарання, бо вона застосовується до більшості основних видів покарання, під час проведення будь-яких злочинів (що ні дозволялося колишнім КК) і до всіх категоріям засуджених, що також є відмінністю нового Кодекса.

Аналізований інститут може застосовуватися до осіб, від'їжджаючим все основні види покарання термінового характеру, крім обов’язкових робіт і ареста.

Підставою застосування зазначеного виду звільнення з подальшого відбування покарання служить втрата засудженим суспільної небезпечності і виникла цій основі можливість його остаточного виправлення без повного відбування покарання. На відміну від попереднього діючий КК не свідчить про критерії, з допомогою яких визначається можливість остаточного виправлення засудженого без повного відбуття призначеного судом покарання. Проте очевидно, що такими критеріями можуть бути лише поведінка засудженого та її ставлення до виконання обов’язків у час відбування покарання. Поведінка засудженого має бути зразковим по оцінці органу, виконуючого покарання (відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень), а ставлення до виконання обов’язків — сумлінним. Зразкове поведінку і сумлінне ставлення до виконання обов’язків засвідчують про високого рівня виправлення засудженого, якщо вони тривали час. Тому «висновок суду про виправленні засудженого може бути грунтується на всебічному обліку даних про її поведінку за період перебування у виправно-трудовому установі, а чи не під час, безпосередньо попереднє розгляду представления».

Умовно-дострокове визволення з покарання застосовується при отбывании тільки термінових видів покарання: виправні роботи, обмеження з військової служби, обмеження свободи, вмісту у дисциплінарної військової частини й позбавлення волі. Оскільки процес виправлення є поступовим і потребує певного часу, неодмінною умовою застосування аналізованого інституту закон вважає фактичне відбування певної частини призначеного судом покарання. Величина цієї маленької частини жорстко пов’язані з категорією злочину, протягом якого засуджений відбуває наказание.

3. ЗАМІНА НЕОТБЫТОЙ ЧАСТИНИ НАКАЗАНИЯ БІЛЬШЕ М’ЯКИМ КРАЄВИДОМ НАКАЗАНИЯ.

Заміна неотбытой частини покарання більш м’яким виглядом покарання передбачена ст. 80 КК РФ.

На відміну від умовно-дострокового звільнення заміна неотбытой частини покарання більш м’яким виглядом покарання може застосовуватися до осіб, від'їжджаючим лише одне виду покарання — позбавлення свободы.

Підставою для заміни неотбытой частини покарання позбавленні волі понад м’яким виглядом покарання є така ступінь виправлення засудженого, коли він подальше його виправлення стає можливим у умовах відбування не позбавлення волі, причому більше м’якого виду покарання. Така можливість зовсім залежить від того, поведінка засудженого і його ставлення до виконання обов’язків засвідчують успішному протікання процесу виправлення, котрі можуть ефективно триватиме й в умовах відбування покарання із меншим змістом карального елемента, ніж позбавлення волі. Хоча виправлення засудженого як мету покарання ще досягнуто, її досягнення стає можливим при застосуванні карательновиховного впливу меншою інтенсивності, аніж за позбавлення свободы.

Законом передбачена дві умови, необхідних заміни неотбытой частини покарання позбавленні волі понад м’яким виглядом покарання. Перше стосується категорії злочину, протягом якого засуджений відбуває покарання. Вона може бути лише малесенької чи середньої важкості, тоді як умовно-дострокове визволення можливе під час проведення злочинів будь-який категорії. Друге умова стосується величини частини призначеного покарання, після фактичного відбуття якої позбавлення волі може бути замінене більш м’яким виглядом покарання. За законом така заміна можлива тільки після від'їзду засудженим щонайменше 1/3 призначеного судом терміну позбавлення волі (год. 2 ст. 80 КК РФ). Ця частина менше, аніж за условно-досрочном звільнення, оскільки останнє кардинальніше змінює статус засудженого й у собі застосування вимагає відбуття половини терміну покарання, призначеного за злочину невеличкої і середньої тяжести.

1. Коментар до Кримінального кодексу РФ /Під ред. Ю.І. Скуратова, В.М.

Лебедєва. — М.: Вид. група ИНФРА-М — НОРМА, 1997.

2. Кримінальну право. Загальна частина. Підручник для вузів. Відповідь. ред. И.Я.

Козаченка, З. А. Незнамова. — М.: Вид. група ИНФРА-М — НОРМА,.

1998.

3. Постанова Пленуму Верховного Судна СРСР від 19 жовтня 1971 г. «Про судової практиці умовно-дострокового звільнення засуджених від покарання й заміни неотбытой частини покарання більш м’яким» //Рб. постанов Пленумів Верховних Судів СРСР і ВЦВК РСФРР. — М., 1995.