Тема батьківщини у творах А. А. Блоку і У. У. Маяковського

Тема батьківщини у творах А. А. Блоку і У. У. Маяковського

Александр Блок і актор Володимир Маяковський — два великих російських поета. Порівнювати їх творчість нелегко, позаяк у ідейному і стильовому відношенні вони дуже відрізняються друг від друга. Якщо Блок ставився до символістам (представникам найбільш сильного літературного течії кінця XIX—начала XX в.) та її творчість у що свідчить грунтувалося на традиціях золотого — пушкінського — століття російської поезії, то Маяковський належав до кухоль поэтов-футуристов, котрі закликають «скинути Пушкіна та Достоєвського з пароплава сучасності». В кожного з великих поетів був власний розуміння сучасності, відчуття історії і ролі поэзии.

Единственное, що об'єднує, — це гаряча любов до Родине.

Образ Батьківщини у Блоку надзвичайно складний, багатогранний і суперечливий. Сам поет говорив, що означеній темі присвячує все своє життя. П’яна, богомільна, пустотливо яка дивиться з-під жіночого хустки, злиденна — така Росія Блоку. І саме такий вона дорога йому: Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені, — визнається поет у вірші «Грішити безсоромно, беспробудно…».

Поэт пристрасно любив своєї країни, з'єднував її долю зі своїми: «Русь моя, життя моя, разом ль нам перейматися?..». Багато його поезіях про Батьківщину миготять жіночі образи: «Ні, не старечий образ і пісний під московським хустинкою кольоровим…» («Нова Америка»), «…плат візерунковий до брів…», «…миттєвий погляд з-під платка…».

Символ Росії у багатьох віршах Блоку зводиться до образу простий російської жінки. Ототожнюючи ці дві образу, поет хіба що одушевляв саме поняття «Росія», зближаючи так звану патріотичну лірику з любовної. У вірші «Осінній день» він називає Росію своєю дружиною: Про, злиденна моя країна, Що ти від серцю важиш дуже багато? Про, бідна моя дружина, Про що гірко плачеш? З усіх російських поетів тільки в Блоку звучить таке трактування теми любові до Вітчизні. Страх, біль, туга й любов до безумства — у кожному слові, у кожному строчке.

Иногда до цієї складної гамі почуттів приєднуються нотки «надприродного». Так, таємничість, складне переплетення реальності й містики вчуваються в рядках самого чудового, мій погляд, вірші Блоку про Батьківщину («Русь»): Русь, оперезана ріками І нетрями оточена З болотами і журавлями, І з каламутним поглядом колдуна…

…Где ведуны з ворожеями Чарують злаки на поляк, ]Л відьми тішаться з чортами У дорожніх снігових столбах.

Россия Блоку непорушна, незмінна. Але їй потребує змін, про які йдеться у вірші «Коршун» 1916 р.: Йдуть століття, шумить війна, Постає заколот, горять села, Ти ж все та ж, моя країна, У красі заплаканій та давньою — Доки матері тужить? Доки шуліці кружляти? «Шуліці кружляти» залишалося вже недовго. За рік після написання вірші почалася революція. Що чекає на після неї нещасну Росію, які шляхи-дороги перед ній відкриються? Цього Блок точно б не знав (хоча багато передбачав завдяки їхній геніальною інтуїції). Тому в поемі «Дванадцять», прославляющей стихійну революційну бурю, яка захлесне і поета, її герої, патруль з дванадцяти людина, бачить, куди йдуть: І хуртовина порошить їм у очі Дні і однієї ночі Напролет…

Старый світ, до якому належав Блок, зруйнували. Яким буде у новий світ, поет було уявити. Майбутнє виявилося прихованим пеленою мороку та кривавою димки. Поезія — велика, справжня — нікому тепер потрібна, віршів не чутно через стукоту кроків дозорних бруківкою, через частих пострілів і революційних пісень. Невипадково в поемі «Добре» Маяковський написав про цей період: Навколо тонула Росія Блоку… Незнайомки, димки півночі йшов дно, як йдуть уламки і бляшанки консервов.

Сам Маяковський теж палко любив Батьківщину, а інакше, ніж Блок. Любов Блоку хіба що спрямована в минуле, Маяковський ж казав: Батьківщину славлю, яка є, але тричі — яке будет.

В на відміну від Блоку, він не сумнівався, яким буде майбутнє країни — він буде соціалістичним звісно ж, обов’язково щасливим. У ліричних збірниках Маяковського немає жодного вірші, який би славило дореволюційну Росію. Вона сама і весь нею поезія спрямовані у майбутнє. Сучасну йому Росію (точніше, Радянський Союз) він беззавітно любив. Тоді країни жилося важко, були голод і розруха, і Маяковський переніс разом з країною і навіть своєю народом все тягарі й поневіряння: Землю, де повітря, як солодкий морс, Покинеш і мчиш, колесячи, — але землю якою разом мерзнув, довіку розлюбити не можна… Я землю цю люблю.

Можно забути, де й коли пузы ростив і зоби, але землю якої вдвох голодував, — не можна ніколи забыть.

Поэт побував за кордоном, бачив закордонну сите і розкішну життя, але рідна земля йому дорожче: Я б і померти у Парижі, якби був такий землі — Москва.

Маяковский неймовірно пишався тим, що живе у єдиною по всьому світлі соціалістичної країні. У межах своїх віршах він буквально кричав: «Читайте, заздріть, я — громадянин Радянського Союзу!». Та хай від цього деяким «скривляло опіком рот», нехай в молодої радянської країни був ще багато ворогів, Маяковський свято і вірив, що це труднощі будуть подолані, назавжди зникнуть розруха, голод, війни, і настане світле комуністичне майбутнє. Цією вірою, справжнім оптимізмом просякнуті всі його вірші про Батьківщину. У мрії поета не збувалася, проте від надання цього його творчості не стає менш цікаво вивчення і прочтения.

В ліричних творах двох найбільших поетів Росії — Блоку й Маяковського — Росія постає як дорога та знайоме всім до болю знайома вітчизна, непостійна, нуртуюча, ридатиме крізь заливистий сміх, вся спрямована у майбутнє та готова у будь-якій момент забути про важкому минулому, все зрозумівши та знайоме всім простив.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.