Хор в трагедії Эсхила

Університет історії культур

Сереченко Е.В.

(студентка I курса).

РЕФЕРАТ.

Тема: Хор в трагедії Эсхила.

(«Перси», «Орестея», «Прометей Прикованный»).

Керівник роботи: Баженова Л.Е.

Москва.

Введение

…3.

Трагедия «Персы»…3.

Трагедия «Орестея»…4.

Трагедия «Прометей Прикованный»…7.

Заключение

…8.

Список використаної литературы…10.

Ніхто з світлі встановив, та й встановить точного року театра.

Ніхто з всім світлі не сказав, та й скаже, якою аркуші календаря було б позначити його початкову дату.

Час існування театру вимірюється небувалою історичними масштабам мірою — часом існування самого роду человеческого.

День виникнення театру схований за гірської грядою давноминулих століть і тисячоліть, у затінках найдавнішої, найбільш віддаленій ми епохи історії человечества.

У золоту пору дитинства людства перші поети землі — великі грецькі трагіки, як добрі генії поезії схилилися над колискою театру. Вони викликали його до життя. І вони звертали його до служінню людям, до прославляння духовного могутності людини, його неприборкану сили, моральної енергії героизма.

Однією з таких геніїв був Есхіл. Він був поетом величезної, майже неймовірною творчої енергії. Про це свідчить вже саме кількість створених нею драматичних творів — хіба що дев’яносто. Однак у його час створити драму означало як написати її, про й довести до глядача, прийняти всю постановку — із навчанням, хору співу і ритмічному виконання віршованого тексту, з підготовкою акторів і сцени. Але річ, звісно, над количестве.

До Есхіла була, власне, не драма, а щось схоже ораторії, значну частину становили ритуального походження славослів'я і плачі («треносы»). При имевшемся єдиному акторі, сюжетне дію ще досягло достатнього розвитку. Вона взяла належне лише тоді, коли Есхіл ввів другого актора. Маючи фантазією істинного поетичного генія й філософської глибиною розуміння конфліктів, Есхіл, хоча й був охарактеризований першим драматургом, з’явився «батьком трагедії». До нас потребу не дійшли твори попередників — Теспида, Херила, Пратина, Фриниха, а серед збережених семи трагедій Есхіла немає жодної, яка ставилася б до початковому або зовсім раннього періоду його творчості, — отже простежити становлення драми неможливо. Певне уявлення це ми можемо скласти у тій, як поступово долається Эсхилом та провідна роль, яку досі грає у деяких творах поета хор, його суцільні треносы і урочисті песнопения.

«Персы».

Трагедія «Перси» написана Эсхилом в 472 р. е. — це відгук автора на події греко-перських війн, учасником що їх був. У трагедії хор складається з перських старійшин, треносы які також становлять значну частину трагедії - близько половини її. Саме виражена этико-философская і патріотична тенденція трагедії. Суворо продумана композиція: на початку драми, у її величаво-торжественном пароде, лірично виражене невиразне побоювання насування катастрофи чергується з епічним і одическим вихвалянням перських полчищ та його воєначальників у главі з «царем царів» Ксерксом. Але вже кінець нинішнього першого виступи хору, його эпод, звучить сумним акордом: Ата звабила і засліпила ватажка походу, і це сприятиме біді. Потім, після оповідання вісника про повну поразку, після сумного передбачення тіні Дарія і, нарешті, коли жалюгідний Ксеркс, хор буде зацікавлений у гірких треносах виливати свою скорбота про втрату Персией колишньої потужності, слави та величі, про загибель поіменно названих воєначальників і багатьох учасників походу, потоплених у морі і убитих списами эллинов.

Уся стогне Азія теперь,.

Осиротіла земля:

«Повів за собою Ксеркс,.

Їх загибелі виною Ксеркс,.

Усе це горі нерозумний Ксеркс.

Підготував кораблям…

Азія большє нє будет.

Жити по перської указке,.

Більше немає будуть народы.

Данина приносити самодержцам,.

У страху ні люди.

Падати додолу. Не стало.

Царської влади сегодня.

Люди мову за зубами.

Відразу тримати перестанут:

Той, хто вільний від ига,.

Але ж і у мові свободен".

Так, возвеличивая і оплакуючи переможеного ворога, хор підкреслює велич самої перемоги і прославляє переможців. Ліричний патетика плачів хору звучала для слуху афінян гимнической радістю славословия.

Але, поруч із цією ліричної функцією, хор виступає як і свого роду «резонер» — прямий виразник ідеї автора. Вустами хору висловлюється основна думка поета, гордого демократичної свободою еллінів, котра протиставила рабської залежності персів від влади розгортатиметься деспотичного царя. Відповідаючи на запитання цариці, хто є самодержцем у афінян, хор отвечает:

Нікому де вони служать, не підвладні нікому. (242).

Нарешті вустами тієї ж перських старійшин Есхіл висловлює своє свідомість неминучості справедливого возмездия:

Відплати злом за зло від зла…

Ця трагедія Есхіла ораторська: ми бачимо подій, не беремо участь з їх із героями, але обговорюємо їх, співчуваємо їм, переживаємо за героїв, що почасти чинить і хор. Хор у цій трагедії або ж виконує так званий тренос, тобто. похоронний плач, або є підготовкою до нему.

«Орестея».

Єдиний повний зразок трилогії серед збережених творінь Есхіла це — «Орестея». За жанром «Орестея» близька ораторії через великого кількості хорів та його великим. У трилогії дуже багато хорових партій, у яких поки лише згадується минуле, дається оцінка справжньому чи очікується майбутнє. Є хори моралистически-философского чи релігійно-філософського змісту. Проте вже кінці «Агамемнона» хор оголює мечі, аби взяти боротьбу з Эгисфом. Що ж всього драматичний хор Эриний, які й виступають на вигляді колективу, але, в сутності кажучи, є єдиним і страшним індивідуумом, котре переживає різного роду колізії, перипетії, починаючи з свого невидимого всіх і видимого лише Ореста появи у кінці «Плакальниць», проходячи через несамовите переслідування своєї жертви й закінчуючи своїм дуже активним поведінкою в суді з подальшим на добрих геніїв. Оскільки таке перетворення Эриний в Эвменид увінчує собою довгу і тяжку ланцюг кривавих жахів і злочинів, є суттю і сенсом даної трагедії, а будучи виражено в найгостріших і патетичних образах, є, мабуть, і основний особливістю всієї трилогии.

Художньо перша частина трилогії «Агамемнон» — найсильніше твір Есхіла. У пароде хор аргосских старців згадує трагічному минулому у домі Агамемнона і оспівує мудрого і справедливого Зевса. Але вже на початку трагедії у інтонації хору вгадується передчуття чогось і невідворотного. Цим передчуттям хор ділитиметься з ми ще неодноразово протягом усього трагедии.

Що й казати страх мене томит,.

І передчуття душе.

Невідступно представляє ужас?

Глухо пророчит.

Про що неотвязною песнью?

Як лиховісних, туманних снов.

Наважденье відігнати? (975 — 981).

Родове прокляття, кревна помста, відновлення справедливості - основні рушійні сили трагедії. Помста, здійснювана волею Зевса за осквернення оселі Менелая, і його сини Атрея, що посилаються для виконання помсти, — ці дві образу проходять крізь усе першій половині трагедії, не залишаючи сумніви щодо справедливості походу, очолюваного Агамемноном. Ще виразнішими ця думка підкреслена пісню хору, виконуваної вже по тому як набув розголосу падінні Трои.

Ти ж, гостиного права доправщик, Зевс,.

Ти в лучника мітив, згинаючи цибулю, ;

У Олександра! Давно вичікував ти миг,.

Натягнувши тятиву, — і здійнялася стрела,.

Не бездіяльно у піднебессі співала. (362−366).

Так співає хор у першому стасиме, дізнавшись від Клитемнестры про взяття Трої. І відразу від конкретного факту — покарання Олександра, т.к. його є злочин проти Справедливості - хор переходить до загальним розмірковуванням: за ударом Зевса можна простежити, він здійснив, як замыслил.

Повертаючись подумки до початку троянського походу, хор вимовляє три фатальних для царя слова: «заради многомужней дружини», тобто Олени, повів Агамемнон військо на Трою. І до початку війни царю довелося розплачуватися дорогою ціною за своє підприємство: із усіх подій цього часу хор згадує Найбільш похмуре — лиховісну смерть Іфігенії, принесеною батьком на поталу богині Артеміді, аби домогтися припинення вітрів, крушивших в гавані грецькі кораблі. Отже, через Олени пролилася кров безневинною дівчини. Заради неї роками тривають бою у чужий землі, зіштовхуються й ламаються в бою списи, гинуть мужі під стінами Трої. Для Есхіла загибель багатьох війні - теж вбивство, що викликає гнів прокляття народу, яка потребує сплати долга.

Так, на владик зачинщиков.

Копит народ образу. (450−451) — співає хор, висловлюючи цим як думку народу, а й автора.

Аргосские старці США собі слави «розорителя міст». Хор хоче собі добробуту, не що викликає заздрості. Перемога над Володаря кілець не піддається у вустах хору однозначної оцінці: вона справедлива тією мірою, в який несе заслужену кару Парису, вона виходить поза межі справедливості, будучи оплачена занадто високу ціну. Ця внутрішня суперечливість совершившегося неспроможна не накладати відбитка і долю Агамемнона, — тому хор, провівши царя до палацу, замість радісного переможного славления прислухається до стривоженому голосу свого сердца:

Ну в вухах безлирный плач Эриний.

Чутно немолчно? (990−991).

Небувалий зі своєї трагічності комплекс переживань Кассандри зображений біля Есхіла не епічними описами, але у формі передачі почуттів та настроїв хору. Факт, що хор розвиває думки Кассандри, особливо важливий: судження складових хор аргосских старців, за всієї об'єктивності, залишається таким самим людським думкою, Кассандра ж, долучившись завдяки ясновидінню до божественному знання, надає оцінці подій незаперечну авторитетность.

Убивство Агамемнона, про яку хор дізнається з криків убиваемого, один із найбільш драматичних епізодів трагедії. Хор найстаріших, доти єдиний, розпадається на голоси окремих старців. На очах щось єдине і ціле перестає таким бути, що підкреслює трагізм ситуації. Хор почувається у його сум’ятті, лишающем її здібності тверезо розмірковувати і «винести остаточне рішення. Цим автор передає таку паніку, тривогу, хаос, які настали серед аргосского народу зв’язки України із втратою царя. Але хор не лише уособлює народ: почасти, він і думку автора, виступивши проти злочину і вважали його несправедливым.

В четвертому эписодии «Агамемнона» хор засуджує Клитемнестру:

Розумної гордынею ти збожеволіла, ;

І лицу.

Це пляма тобі - крові тавро на лбу:

Так исступилася думку твоя кровию. (1426 -1428).

А сама вона вважає, що її образі виступав древній лютий духмесник. І хоча у аргументах Клитемнестры хор бачить неспроможну спробу покласти провину на божество, він однак у результаті розширення зрештою змушений визнати у смерті Агамемнона справа рук демона, втручання могутнього божества, ненаситного в жестокости.

Переконана віра у поява Ореста — месника за батька, притаманна ще Кассандрі і хору в «Агамемноні», становить початку «Плакальниць» основу поведінки хору. Звідси поради Электре, очікування «рятівника вдома», який з мечем в руці заплатить за загиблого господина.

У Оресте хор плакальниць бачить руку Справедливості. Понад те: тоді як «Агамемноні» хор бачить справедливість кари, котра спіткала по черзі Париса і Агамемнона, але з спонукає нікого до її здійснення, то «Плакальщицах» роздуми хору про божественному законі відплати призначені саме здобуття права обгрунтувати необхідність дій Ореста у світі божественного права. Хор виступає від імені народу, чиє правове свідомість вимагає помсти за вбитого царя:

Давно предназначенье ждет:

рок так прийде на виклик. (465−466).

Хор плакальниць за другою частиною трагедії демонструє як страждання героїв переноситься всередину: служниці Електри згадують, як із загибелі Агамемнона вони били себе з плачем в груди і роздирали до крові щоки, тепер ж, побачивши слідів на могилі царя, Електра відчуває, як жовч приливає до серця, хіба що пораненому двуострой секирой.

З’ясовуванню питання провини Ореста та її переслідуванні Эриниями присвячена вся заключна частина трилогії. Еринії є сцені трилогії не відразу, але суворо поступово, стаючи все жахливіше. У «Плакальщицах» їх ще не бачить, крім Ореста, та його поки що можна слід його галюцинацією. Але ось у «Эвменидах» Піфія вже розповідає у тому, як вони оточують Ореста, про їх поганому вигляді. Далі звертається до них і будить їх тінь Клитемнестры: чуються їх хропіння і стогони. Нарешті, Еринії прокидаються і самі у всім хтоническом жаху. Однак і їх лють виявляється лише в суді Ареопагу, де їх спочатку владно допитують Ореста, та був пред’являють своє обвинувачення. Як бачимо, образ хору Эриний досить динамічний, в протилежність більш раннім статичним образам Эсхила.

Коли Афіна йде вибирати суддів для Ареопагу, Еринії, залишившись на орхестре, виконують стасим, у якому викладають своє кредо. Якщо суді візьме гору цей матеревбивство, міркують вони, заваляться все моральні підвалини. Еринії явно стурбовані збереженням авторитету справедливості і трохи далі розвивають цю думку досить подробно:

Заповідаю надалі тебе.

Правди шанувати вівтар святой.

Нехай корысть.

Не спокусить тебе клаптиком безбожною.

Зухвало топтати його: Кара.

Стане позаду, як тінь. (537 -542).

Зрозуміло, відразу згадуємо роздуми хору в «Агамемноні» про безнадійному становищі людини, дерзостно попирающего вівтар справедливості, — думки древніх богинь і аргосских старців збігаються, надаючи всієї трилогії єдність моральної установки. Ще важливіше, що Еринії настільки високо ставлять авторитет Справедливості І що Есхіл доручає їм захист Справедливості покарання відступників від неї заветов.

Фінал «Орестеї» знаменує твердження такого стану речей, при якому немає найкращих і переможених, — тріумфує жодна з борються сторін, а вище єдність, об'єднує раніше враждовавшие між собою початку. Еринії долають свій лютий гнів заклинають лють убивчих міжусобиць, що руйнують держава. У остаточному підсумку тріумфує не індивідуальна воля божества, а об'єктивна закономірність справедливості, носієм та охоронцем якої мають бути боги.

«Прометей Прикованный».

Серед збережених трагедій Есхіла «Прометей Прикутий» займає кілька особливу увагу: низку стилістичних особливостей, дуже скромна роль хору, нарешті зображення Зевса як жорстокого тирана не знаходять собі аналогій за іншими відомих нам эсхиловских творах. Проте він менш «Прометей Прикутий» — можливо, найбільше створення Есхіла. За минулі тисячоліття її герої як не втратив свого монументального величі, як не потьмяніло, а, навпаки, став ще піднесеніше, ще озареннее. Безліч благ дарувавши Прометей людям. Найважливіша їх — то, яке запобігло загибель людського роду, обдарування вогню. За ця Божа іскра людству Прометей і покараний. Титан-прозорливец заздалегідь знав, що він за це уготоване, тож він зробив самопожертву свідомо. Риси непохитного характеру Прометея ще різкіше позначаються з порівняння з жіночною м’якістю остаточно йому вірних Океанид, які у початку трагедії «із боку моря, в крилатою колісниці». Вони співчувають титану, хочуть підбадьорити его:

Підбадьорся! Не бойся!

Адже любовно наша стая.

Наввипередки на крилах быстрых.

До цієї скелі прилетела.

Стогне хор, оплакуючи борошна титану, слухає його розповідь і робить спроби напоумити Прометея. Стурбовані зухвалої промовою Прометея, Океаниды нагадують йому жорстокість Зевса, але з можуть схилити його до розсудливості. Їм вдається, як і далі Океану, похитнути непохитну волю Прометея.

Хор Океанид — жіночий хор. І це випадково. Адже саме жінці в ідеалі властиво співпереживати, втішати в горі, оплакувати борошна. З іншого боку, ідеальна жінказразок вірності. Ось і Океаниды не кидають Прометея, залишаються вірними йому, поділяють її мучения:

Що витерпіти має, витерпимо разом із ним.

Зрадників ми ненавидимо, і нет.

Пороку для нас.

Гнусней і мерзей вероломства.

«Прометей Прикутий», на відміну інших трагедій Есхіла, вражає стислістю і незначним змістом хорових партій. Якщо підійти до хору з погляду декламационно-риторической, одразу помітні, як і необхідний поглиблення загального монументально-патетического стилю трагедии.

Заключение

.

Отже, проаналізувавши трагедії Есхіла «Перси», «Орестея» і «Прометей Прикутий» можна дійти невтішного висновку про роль хору у яких. У «Персах» хору приділяється значна частина: він розповідає, вихваляє і оплакує, виступаючи від імені перського народу, і навіть висловлюючи часом і думку самого автора.

У кожній частини «Орестеї» хор виконує певні завдання. У «Агамемноні» аргосские старці висловлюють то передчуття, то сумнів, то осуд. Також партії хору важливі передачі настрої героїв і найбільш атмосфери розповіді. У «Плакальщицах» хор й не так оплакує смерть царя, скільки підбурює Ореста на вбивство. Найяскравіше виражений образ приймає хор у третій частині. На очах відбувається дивовижна метаморфоза: злісні котрі переслідують Ореста Еринії перетворюються на прихильних Эвменид, де головним двигуном процесу є Справедливость.

У «Прометея Прикованном» хору відведена малозначна роль. Ніжні Океаниды з’являються, щоб співпереживати і втішати Прометея, контрастом підкреслюючи його непримиренний дух.

З причин ми можемо повною мірою оцінити геніальність драматургії Есхіла, адже ми оцінюємо його трагедії лише як текст. Хоча сучасні режисери раз у раз намагаються (мій погляд марні) поставити на сцені твори Есхіла. Одне з таких прикладівпорівняно недавня постановка «Орестеї» Пітером Штайном. Не можу будувати висновки про художніх перевагах чи недоліках в цьому спектаклі (якщо цей термін тут є), т.к. я не мала можливостей його подивитися. Це вкотре доводить геній Эсхила-драматурга, який і зараз, через дві з тисячі років по його написання своїх трагедій, продовжує надихати митців. Сучасні драматурги теж перестають черпати натхнення до створення героїчних образів і постановки сутнісних питань людського буття в творах Есхіла, вплив якого далеко ще не исчерпано.

Список використаної литературы.

1. Есхіл. Трагедії. Калінінград, 1997.

2. У. Ярхо. Драматургія Есхіла і проблеми давньогрецької трагедії. М., 1978.

3. Антична література. Під редакцією проф. А. Атахо-Годи. М., 1986.

4. Мирецкая Н. В., Мирецкая Є.В. Уроки античної культури. Обнінськ, 1996.