Творческая личность-сущность і развитие

ВВВВввкыоналольбплспотос.

Чимало дослідників зводять проблему людських здібностей до проблемі творчій особистості: немає особливих творчі здібності, а є особистість, що має певної мотивацією і рисами. Справді, якщо інтелектуальна обдарованість важить безпосередньо на творчі успіхи людини, тоді як ході розвитку креативности[1] формування певної мотивації і особистісних чорт передує творчим проявам, можна дійти невтішного висновку про існування особливого типу особистості - «Людини творческого».

Знаннями про особливості творчу особистість психологи зобов’язані не стільки своїм зусиллям, скільки роботі літературознавців, істориків науку й культури, мистецтвознавців, котрі чи інакше стосувалися його проблеми творчій особистості, оскільки немає творіння без творца.

Творчість є межі заданого (пастернаковское «поверх бар'єрів»). Це лише негативне визначення творчості, але перше, що впадає правді в очі, — подібність поведінки творчій особистості й узагалі людини з психічними вадами. Поведінка те й інше збочує з стереотипного, общепринятого.

Є дві протилежні погляду: талант — це максимальна ступінь здоров’я, талант — це болезнь.

Традиційно останню крапку зору пов’язують з ім'ям геніального Чезаре Ломброзо. Щоправда сам Ломброзо будь-коли стверджував, що є пряма залежність геніальності і безумства, хоч і підбирав емпіричні приклади на користь гіпотези: «Сивина й облисіння, худорба тіла, і навіть погана м’язова і статева діяльність, властива всім помішаним, дуже часто зустрічається великі мислителів (…). З іншого боку, мислителям, поряд з поміщеними властиві: постійне переповнювання мозку кров’ю (гіперемія), сильний жар у голові та охолодження кінцівок, схильність до гострим хворобам мозку і слабка чутливість до холоду і голоду"[2].

Ломброзо характеризує геніїв як людей самотніх, холодних, байдужих до сімейним та маніпулюваннями суспільною обов’язків. У тому числі багато наркоманів і п’яниць: Мюссе, Сократ, Сенека, Гендель, По. Двадцяте століття додав до цього списку безліч імен, від Фолкнера і Єсеніна до Хендрикса і Моррисона.

Геніальні люди завжди болісно чутливі. Але вони спостерігаються різкі спади і підйоми активності. Вони гиперчувствительны до своєрідного соціального заохоченню та покарання тощо. Ломброзо наводить цікаві дані: в популяції євреїв-ашкеназі, що у Італії, більше душевнохворих, ніж в італійців, але мені більше і талановитих людей (сам Ломброзо був італійським євреєм). Висновок, якому він приходить, звучить так: геній і безумство можуть поєднуватися щодо одного человеке.

Список геніїв, хворих душевними захворюваннями, нескінченний. На Епілепсію хворіли Петрарка, Мольєр, Достоєвський, а Олександра Македонському, Наполеона та Юлії Цезаря. Меланхолією хворіли Руссо, Шатобріан. Психопатами (по Кречмеру) були Жорж Санд, Мікеланджело, Байрон, Ґете і інші. Кількість п’яниць, наркоманів і самогубців серед творчої еліти не піддається подсчету.

Гіпотеза «геній і безумство» відроджується й у наші дні. Д. Карлсон вважає, що геній — це носій рецессивного гена шизофренії. У гомозиготном стані ген проявляється у хвороби. Наприклад, син геніального Ейнштейна хворів на шизофренію. У списку — Декарт, Паскаль, Ньютон, Фарадей, Дарвін, Платон, Кант, Ніцше і з другие.

Не чи основу поглядів на зв’язку геніальності і психічних відхилень ілюзія сприйняття: таланти в усіх відкриті і всі їх особисті якості теж. Можливо, душевнохворих серед «середніх» не менше, а ба більше, ніж серед «геніїв»? Т. Саймонтон провів такий аналіз і виявив, що з геніїв число душевнохворих максимум, ніж серед основної маси населення (близько 20%). Єдина проблема: кого вважати генієм, кого ніхто не вважати таковым?

Якщо з те, що творчість це процес, то геній — це людина, творить з урахуванням непритомною активності, що може переживати найширший діапазон станів зважаючи на те, що несвідомий творчий суб'єкт виходить з-під контролю раціонального початку будівництва і саморегуляции.

Як це дивовижно, саме таке, узгоджується з сучасними уявлення про природу творчості, визначення геніальності дав Ломброзо: «Особливості геніальності проти талантом у цьому відношенні, що вона є несвідомим і виявляється неожиданно».

Отже, геній переважно творить несвідомо, точніше, через активність несвідомого творчого суб'єкта. Талант ж творить раціонально, з урахуванням продуманого плану. Геній переважно — креатив, талант — інтелектуал, хоч і так і інша загальні здібності є в обоих.

Що ж до коливань настрої, ще Вільям Гірш зазначав їх наявність в геніїв, а численні дослідження виявили взаємозв'язок креатизма з нейротизмом[3]. Зауважу, що нейротизм меншою мірою визначається генотипом, ніж інші риси темперамента[4].

Виділяються та інші ознаки генія, що різнять його від таланту: оригінальність, універсальність, тривалість творчого періоду жизни.

Гегелем «Естетиці» також торкнувся питання про природу здібностей: «Кажуть, щоправда, і наукових талантах, проте наука передбачає лише наявність загальної здатність до мисленню, яка, на відміну фантазії, не проявляється чимось природне, а абстрагується від будь-якої природної діяльності, отже буде правомірно сказати, що немає специфіки наукового таланту себто певного дарования"[5]. Те, що розбіжності у рівні інтелекту значною мірою визначаються генотипом (то є природним чинником), Гегель, на відміну нас, міг знать.

Зацікавлення феномену геніальності спалахнула у добу Відродження, саме тоді в зв’язку зі інтересом творчості з’явилися перші біографії художників України та композиторів. Цей інтерес був відроджено зусиллями романтиків в ХІХ столітті як і «міф», похований у XX веке.

Але немає сумніву: на відміну «просто креативів», «геній» має дуже потужної активністю несвідомого як наслідок (і може бути, це причина?), схильний до крайнім емоційним станам. Психологічна «формула генія» може бути наступним образом:

геній = (високого інтелекту + ще більше висока креативність) x x активність психики.

Оскільки креативність переважає над інтелектом, те й активність несвідомого переважає над свідомістю. Можливо, що дія різних чинників можуть призвести одного й тому ефекту — гіперактивності мозку, що у поєднані із креативністю і інтелектом дає феномен гениальности.

Нарешті, наведу висновки У. Бодэрмана, що стосуються конституціональних особливостей видатних учених. У тому числі найчастіше трапляються: «Легкий, тендітний, але навдивовижу симетричний тип, і тип низькорослого гіганта. Перший, загалом, має всі, крім фізичної могутності й здоров’я, уся її енергія концентрується у мозку… Низькорослі гіганти мають щасливу долю бути міцними тілом, і духом. Такі низькорослі тіла становлять особливу тенденцію породжувати великі голови і, отже, ті великі мізки, які зазвичай асоціюються з виняткової інтелектуальної мощью».

Набагато більше продуктивний не поверховий, а систематичний природно науковий підхід до вивчення психічних особливостей творчої личности.

Головна відмінність творчу особистість представники глибинної психології і психоаналізу (туйки їх позиції сходяться) бачать у специфічної мотивації. Зупинюся лише коротенько на позиціях низки авторів, оскільки ті позиції отраженны у численних источниках.

Відмінність лише у цьому, яка мотивація є основою творчої поведінки. З. Фрейд вважав творчу активність результатом сублимации[6] статевого потягу в іншу сферу діяльності: в творчому продукті опредмечивается в социальноприемлемой формі сексуальна фантазия.

А. Адлер вважав творчість способом компенсації комплексу неповноцінності. Найбільше увагу феномену творчості приділив До. Юнг, котрий у ньому прояв колективного несвідомого. Р. Ассаджиоли вважав творчість процесом сходження особистості до «ідеальному Я», способом її саморозкриття. Психологи гуманістичного напрями (Р. Олпорт й О. Маслоу) вважали, що початковий джерело творчості - мотивація особистісного зростання, не підпорядковується гомеостатическому принципу задоволення; по Маслоу — це потреба у самоактуалізації, повної та вільної реалізації своїх здібностей і життєвих возможностей. 7].

Проте оскільки більшість авторів все-таки переконані у цьому, що наявність будь-якої мотивації і мистецької захопленості головне ознакою творчої особистості. До цього часто приплюсовывают такі особливості, як незалежність і переконаність. Незалежність, орієнтація на особистісні цінності, а чи не на зовнішні оцінки, мабуть, можна вважати головним особистісним якістю креатива.

Творчим людям властиво такі особистісні черты:

1. незалежність — особистісні стандарти важливіше стандартів групи, неконформность[8] оцінок і суждений;

2. відкритість розуму — готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового і необычному;

3. висока толерантность[9] до невизначеним і не піддається розв’язанню ситуацій, конструктивна активність у тих ситуациях;

4. розвинене естетичне почуття, прагнення красоте[10].

Часто у цій низці згадують особливості «Я» — концепцій, яка характеризується упевненістю у своїх здібностях і силою характеру, і змішані риси жіночності і мужність в поведении.

Хоча гуманістичні психологи і стверджують, що митці характеризуються емоційної та соціальній зрілістю, високої адаптивностью, врівноваженістю, оптимізмом тощо., та більшість експериментальних результатів суперечать этому.

Відповідно до наведеної вище моделі творчого процесу, креативы повинні бути схильні до психофизиологическому виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за механізму позитивним зворотним зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану при творчий процес ослаблений. Отже, єдиний обмежувач творчості - виснаження психофізіологічних ресурсів (ресурсів несвідомого), неминучими призводить до крайнім емоційним состояниям.

Аналогічні висновки про високої тревожноности і поганий адаптованості митців соціальної середовищі наводяться ряді інших досліджень. Такий фахівець, як Ф. Баррон, стверджує, що, щоб бути творчим, треба трохи невротиком; отже, емоційні порушення, спотворюють «нормальне» бачення світу, створюють передумови для нового підходи до действительности.

1. Ломброзо Ц. Геніальність і божевілля. СПб., 1992.

2. Гончаренко М. У. Геній мистецтво та науку. М.: Мистецтво, 1991.

3. Гегель Ф. Естетика на чотири т. 1968. Т. 1.

4. Хьелл Л., Зиглер Д. Теорія особистості. СПб: Пітер, 1997.

5. Олах А. Творчий потенціал і особистісні зміни. // Громадські науки там. Р. Ж. Серія Наукознавство, 1968. № 4. З. 69−73.

6. Велика радянська енциклопедія: за 30 я томах. — гол. ред. А.М.

Прохоров, вид. 3-тє, М., 1978 г.

7. Дружинін У. М. Психологія загальних здібностей. СПб., 1999.

———————————- [1] Креативність (від латів. creatio — творення) — загальна спроможність до творчості, характеризує особистість загалом, виявляється у різних сферах активності, сприймається як щодо незалежний чинник обдарованості. [2] Ломброзо Ц. Геніальність і божевілля. СПб., 1992. З. 15−16, 21−23.

[3] Нейротизм — властивість темпераменту, характеризує рівень емоційної стійкості, вразливості і тривожності особистості, протилежний полюс цього властивості - стабільність. Термін запропонований Р. Айзенк. [4] Гончаренко М. У. Геній мистецтво та науку. М.: Мистецтво, 1991. [5] Гегель Ф. Естетика на чотири т. 1968. Т. 1. З. 47. [6] Сублімація — психічний процес перетворення і перемикання енергії афективних потягу на мети соціальної роботи і культурного творчості. Поняття введено З. Фрейдом (1900), рассматривавшим сублімацію як із видів трансформації потягу (лібідо), протилежний витіснення. [7] Хьелл Л., Зиглер Д. Теорія особистості. СПб: Пітер, 1997. [8] Конформність — засвоєння індивідом певних групових норм, звичок, цінностей; необхідний аспект соціалізації особи і передумова нормально функціонувати будь-якому соціальному системи. [9] Толерантність (від лат. tolerantia — терпіння) — толерантність до чужого думок, віруванням, поведінці. [10] Олах А. Творчий потенціал і особистісні зміни. // Громадські науки там. Р. Ж. Серія Наукознавство, 1968. № 4. З. 69−73.

———————————;

Волго-Вятская Академія Державної Службы.

Контрольна робота з психологии.

Творча особистість — суть і развитие.

Виконала: Невежкина И.А.

група № 101.

Викладач: Степанов П.Д.

р. М. Новгород, 2000 г.