Проектування технологій навчання по темі «Технологія складання електричних машин» (загальний алгоритм)

Вступ Корінні політичні і соціально-економічні перетворення в Україні зумовили протиріччя в її системі професійної освіти. Перше протиріччя складається між вимогами ринку і рівнем професійної підготовки фахівців. Дійсно, сьогодні від працівника на ряду з точним виконанням технічних дій потрібно грамотне рішення правових, економічних, екологічних питань, не передбачених програмами. В той же час термін підготовки фахівців залишається незмінним, а по окремих дисциплінах за рахунок збільшення їх кількості навіть скоротився. Не відповідність між об'ємом учбової інформації і часом що відводиться на її засвоєння і складає друге протиріччя.

Вирішити ці протиріччя представляється можливим завдяки оптимізації програм і технології навчання, що і знайшло відображення в апараті дослідження.

Об'єкт дослідження: процес професійної підготовки ВПУ, що вчиться, за фахом «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики «.

Предмет дослідження: процес професійно-теоретичної підготовки ВПУ, що вчиться, за фахом «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики» .

Мета: спроектувати програму і технологію підготовки робітників за фахом «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики», що враховує останні тенденції розвитку умов виробництва.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз умов здійснення професійної діяльності робітника.

2. Визначити програму професійної підготовки фахівця.

3. Обґрунтувати доцільність вибраного змісту, об'єму і послідовності викладу учбового матеріалу по темі «Вимірювання неелектричних величин «.

4. Обґрунтувати оптимальність вибраних технологій навчання на рівні вказаної теми.

У цій роботі розробляються питання, які торкаються проектування програми професійної підготовки конкретного робітника, проектування педагогічних технологій навчання по заданій темі «Збирач електричних машин загальний алгоритм», введення до роботи, укладення, список використаної літератури.

Розділ 1. Проектування програми професійної підготовки робітника за фахом «Збирач електричних машин загальний алгоритм»

1.1 Аналіз професійної діяльності фахівця

1.1.1 Характеристика галузі господарської діяльності фахівця Характерною особливістю сучасного високо механізованого та автоматизованого виробництва є інтелектуалізація трудової діяльності.

Аналіз ситуації в електронно машинному виробництві України та в суміжних з нею галузях та підгалузях.

Складальник електричних машин та апаратів — це висококваліфікований робітник, і тому чим вище його кваліфікація, тим більш активний і творчий характер має його діяльність. Складальник виконує не тільки всі підготовчі та основні роботи по збірці електричних машин, але і бере участь у випробуваннях. Працюють збирачі електричних машин і апаратів на спеціально обладнаних складальних ділянках. Знаходяться вони, як правило, поруч з випробувальними стендами, тому часто їм доводиться працювати при підвищеній температурі, вібрації, шумі і в зміненій газовому середовищі. Способи захисту від цих несприятливих впливів передбачені.

Збирачі скомплектовано в бригади. Більшість слюсарних операцій ручні. Складальник виконує розмітку, рубку, різання, згинання та правку, свердління, нарізування різьблення, розгортання отворів, притирання, паяння м’якими і твердими припоями та лудіння. Ручна праця полегшується застосуванням всіляких пристосувань. Слюсарі використовують у своїй роботі верстати для свердління й нарізування різьби, механічні, гідравлічні та пневматичні преси, контрольновимірювальний інструмент. В результаті виконання різних трудових дій у збирача електричних машин і апаратів формується велике коло практичних умінь і навичок. Оволодіння спеціальністю починається з формування найпростіших умінь і навичок слюсарних робіт, наприклад, обробки металу зубилом вручну, різання заготовок ножицями, опиловки напилками, розмітки за шаблонами та пр. Надалі при освоєнні більш складних операцій із заготовками і деталями прийоми роботи удосконалюються. Слюсар освоює такі операції, як нарізування різьблення мітчиками і плашками, з'єднання деталей і вузлів болтами, використовуючи гайкові ключі різних розмірів, конфігурацій і ваги. Він обробляє деталі по всіх класах точності за допомогою спеціальних слюсарних інструментів. Для якісного виконання цих робіт він повинен володіти тонкої м’язової чутливістю. Більшість слюсарних операцій, наприклад, обробка шорстких поверхонь, загвинчування гайок і болтів, складання вузлів і механізмів та інше, виробляються під контролем зору, точні розміри деталей контролюються за допомогою вимірювальної техніки.

1.1.2 Визначення видів діяльності фахівця Для курсового проекту розглянуто спеціальність — Складальник електричних машин та апаратів.

Тип навчального закладу — Ліцей.

Освітній рівень — професійна технічна освіта.

Освітньо-кваліфікаційний рівень — кваліфікований робітник.До видів професійної діяльності відносимо:

Технологічна: знати будову машин, принцип їх роботи; знати паспортні дані устаткування; використання та правила використання контрольними приборами.

Організаційна: вміти організовувати працю на робочому місці, дотримуватись норм технологічного процесу, дотримуватись правил безпеки при роботі

1.1.3 Аналіз кожного виду діяльності на предмет загальних вимог щодо організації професійної підготовки Трудовий процес — це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів в потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною. Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та ін.

Аналізуючи технологічну діяльність даного робітника на предмет ситуативної залежності можна виділити такі основні операції: збірка, налагоджування та регулювання складних машин, збірка та розбірка усіх вузлів обладнання, слюсарна обробка деталей.

Оскільки робітник має велику повторюваність операцій та вивчає основи професії за допомогою схем, імітаторів, макетів.

В основному ж сукупність належних технологічних процесів представляє собою виготовлення електричної машини :

Збірку машини розрізняють як загальну, так і вузлову. Складальні одиниці в вузловий збірці з'єднують в окремі деталі - вузли, які передають на склад. Така збірка близько пов’язана з виробництвом самих деталей. Вона також дає можливість розчленувати повністю процес складання машини на виробничий ряд закінчених циклів з незначною кількістю на те операцій, що в свою чергу добре полегшує реалізацію автоматизації і механізації процесів складання.

Повинен знати: будову та конструктивні особливості складних електричних машин, відповідальної високовольтної апаратури та пультів керування; технічні та експлуатаційні вимоїн до виробів, які складає та випробовує; пристрої, принцип роботи та правила налагодження та експлуатації складних випробувальних стендів; основні розрахунки, які пов’язані з підганянням та регулюванням; особливості виготовлення та складання турбота гідрогенераторів; правила оформлення технічної документації за результатами складання.

Кваліфікаційні вимоги. Професійно-технічна освіта. Підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією складальника електричних машин та апаратів 2 розряду — не менше 1 року.

1.2 Проектування кваліфікаційної характеристики фахівця

1.2.1 Визначення професійне призначення й умови використання фахівця При підготовці фахівця, встановлення точних місць працевлаштування робочого допоможе нам більш точно визначити професійні дії, врахувати всі напрямки у підготовці висококваліфікованих фахівців.

Для створення цієї таблиці ми використовували кваліфікаційну характеристику, в якій наведено перелік дій які може та повинен виконувати спеціаліст складальник електричних машин та апаратів.

Таблиця 1.1 «Місце використання фахівця»

1.2.2 Побудова функціональної структури діяльності фахівця та постановка стратегічних цілей навчання Трудові процеси лежать в основі побудови функціональної структури діяльності робітника. Спеціаліст виконує такі етапи діяльності як:

— технологічний;

— організаційно-технічний.

Таблиця 1.2 «Функціональна структура діяльності фахівця і кваліфікаційні вимоги до нього»

Кожен з них може бути розкрити в рамках виділених функцій професійної діяльності через сукупності трудових операцій і прийомів.

Функціональна структура діяльності робітника представлена у таб. 1.2.

1.2.3 Визначення кваліфікаційних вимог і умов атестації фахівця Термін підготовки фахівця за професією складальник електричних машин та апаратів складає 3 роки. Цикли навчальних дисциплін та кількість годин з кожного предмету представлені у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 «Цикли навчальних дисциплін»

1.3 Розробка змісту професійної підготовки фахівця

1.3.1 Постановка тактичних цілей навчання за циклом дисциплін (загально професійна, професійно теоретична підготовки)

Таблиця 1.4 Постановка тактичних цілей підготовки фахівця

1.3.2 Угрупування змісту навчання з дисципліни Таблиця 1.4 Формування набору тем професійної теоретичної підготовки фахівця

1.3.3 Побудова тематичного плану дисципліни «Збирач електричних машин»

Звідно-тематичний план включає в себе тематику спеціальних дисциплін, регламентує послідовність вивчення тем і кількість часу, який відводиться на їх вивчення, розділяє посеместрово навчальні курси. Розробка зведено-тематичного плану підготовки фахівця у таблиці.

Таблиця 1.5 Спеціальні технології

Розділ ІІ. Проектування технологій навчання по темі: «Технологія складання електричних машин «(загальний алгоритм) Цілі оперативного рівня характеризуються швидкістю реалізації, тому вони обмежуються фрагментом заняття, заняттям або кількома заняттями.

Головна мета такого навчання — формування основних якостей, вмінь, знань з певної теми.

У сучасній педагогіці використовують чотири рівня засвоєння знань, які характеризуються критеріями навченості і визначають етапи пізнавальної діяльності: рівень пізнавання, рівень репродуктивної діяльності, рівень суб'єктно-продуктивної діяльності і об'єктно-продуктивної.

1-й рівень — уміння впізнавати раніше засвоєну інформацію про об'єкти, процеси або дії з ними;

2-й рівень — від учня потрібне застосування раніше засвоєних дій за рішенням деякого завдання (репродуктивні алгоритмічні дії). Учні виконують ці дії, самостійно відтворюючи та застосовуючи інформацію про раніше засвоєну орієнтовану основу виконання даних дій;

3-й рівень — відбувається рішення нетипового завдання, що вимагає продуктивних дій евристичного типу. Ця евристична діяльність, виконана не за готовим алгоритмом або правилом, а за створеним або перетвореним в ході самої дії, наприклад, рішення конкретного завдання або виконання конкретного проекту відомим загальним методом шляхом самостійного пристосування до умов завдання;

2.1 Постановка оперативних цілей навчання Таблица 2.1

2.1.1 Вибір джерел інформації

До джерел інформації, у першу чергу, відносяться підручники, які рекомендовані, для викладання дисципліни з теми «Технологія складання електричних машин:»

1. Антонов М. В. Технологія виробництва.

2. Иванов — Смоленский А. В. Учебник для вузов. — М; Энергия.

3. Гольдберг О. Д. Испытания электрических машин На основі аналізу вище викладених джерел — складаємо дидактичний матеріал

2.2 Конструювання дидактичних матеріалів Дидактичний матеріал — це система об'єктів, кожен з яких, по-перше, призначений для використання в процесі навчання в якості матеріальної або матеріалізованої моделі, того чи іншого компонента суспільного знання і досвіду, а по-друге, є засобом вирішення певної дидактичної задачі.

До дидактичному матеріалу ми відносимо: логіко-семантичну структуру, план на тему, контурний конспект і текст.

Логіко-семантична структура — це форма подання інформації у вигляді взаємопов'язаних логічних елементів (функцій).

План — набір коротких найменувань логічно завершених частин навчальної теми, послідовністю яких враховуються як особливість самого змісту, так і рівень знань учнів (базовим і формується).

Конспект являє собою короткий, у вигляді опорних сигналів визначень, узагальнень відображення змісту навчального матеріалу теми. У контурному конспекті, Містяться тільки ключові поняття нової основної інформації, вираженої за допомогою таблиць, графіків, різних абревіатур і різного роду понять.

Текст — це система граматичних, графічних та математичних знаків, які забезпечує вичерпне уявлення про об'єкт, що цікавить.

Нижче представлена логічна структура, план і контурний конспект по темі «Обслуговування жорсткого диску».

2.2.1 Складний план

1. Способи складання.

2. Критерії вибору способи складання.

3. Етапи складання.

3.1. Збірка типових з'єднань

3.1.1 З'єднання під пресів.

3.1.2 З'єднання з нагріванням.

3.1.3 Теплова збірка під пресом.

3.1.4 Збірка вузла підшипників.

3.2. Розконсервування, промивна, підігрівна, надягання підшипника, набивання змазки.

3.2.1 Інструменти.

3.2.2 Монтажна труба, молоток, ванна, преси гідравлічні та пневматичні

3.2.3 Запресовування сердечника статора.

3.2.4. Сердечник статора в призму, а корпус, включення столу подачі, центровка корпусу, зажимка.

4. Балансування.

4.1. Вивчення гостів балансування, контроль.

5. Збірка підшипникових щитів.

5.1 Установка двигуна на конвеєр.

2.2.2 Контурний конспект

1. Поняття контурного конспекту і їх різновиди

2. Принцип побудови контурного конспекту з теми.

3. Контурний конспект з теми.

1. За способом надання інформації конспекти поділяються на плани-конспекти і конспекти — схеми. У контурній конспекті повинні міститися тільки ключові положення нової основної інформації, виражені за допомогою таблиць, графіків, абревіатури, різного роду позначень, акцентів. План-конспект стисло представляє зміст кожного з пунктів плану. Конспект-схема — це ієрархія понять теми, упорядкованих у відповідності з планом і доповнень основними відомостями.

2. У затурного (опорному) конспекті містяться Тільки ключові положення Нової основної інформації, віражені помощью таблиць, графіків, абревіатурі, різного роду позначення, акценті. Збірка електричних машин є заключним технологічним процесом при якому окремі комплектні вузли і окремі деталі з'єднуються в одне ціле. Від правильно вибраного технологічного процесу та якісного виконання усіх операцій залежать енергетичні та експлуатаційні показники електричної машини: КПД, рівень вібрації та шуму, надійність та довговічність.

Технологічний процес збірки складається з ряду операцій що полягає у з'єднанні сполучених деталей в вузли, а вузлів у машину, яка відповідає вимогам креслень та технічних вимог.

Технологію збірки можна поділити на збірку вузлів та загальну збірку. Вузлом називають частину машини, яка складена з кількох деталей, які можна зібрати самостійно, окремо від інших елементів.

Вузлом називають частину машини, що складається з декількох деталей, які можна зібрати самостійно, окремо від інших елементів машини. В електричній машині, як правило, розрізняють такі вузли: статор, ротор, індуктор, якір, щітковий апарат і т. п. Деталі електричної машини при з'єднанні їх у вузли повинні зберігати певне положення в межах заданої точності. В одних випадках при складанні повинен бути витриманий зазор, що забезпечує взаємне переміщення деталей, в інших — необхідний натяг, що забезпечує міцність їх з'єднання.

Способи складання: Залежно від виду виробництва застосовують п’ять основних способів збирання: 1) при повній взаємозамінності деталей (вузлів); 2) з сортуванням деталей по групах (спосіб групового підбору); 3) з підбором деталей (неповна взаємозамінність); 4) із застосуванням компенсаторів; 5) з індивідуальною приганянням деталі по місцю.

У поточно-масовому виробництві при складанні машин з готових вузлів в основному використовується спосіб повної взаємозамінності. Статор, ротор, підшипникові щити взаємозамінні.

Однак окремі вузли збирають за способом індивідуальної пригону по місцю. Наприклад, при складанні сердечника статора і корпусу для досягнення необхідної співвісності внутрішнього діаметра сердечника і замків корпусу механічну обробку замків виробляють на базі внутрішнього діаметра сердечника. Таким же методом отримують співвісність зовнішнього діаметра сердечника ротора і шийок валу під посадку підшипника.

У крупних електричних машинах при складанні обмотки і осердя використовують способи підбору деталей і компенсаторів. Для того щоб котушки щільно сиділи в пазу, перед забиванням клина встановлюють стільки прокладок під клин, скільки необхідно, щоб заповнити все залишився між клином і котушкою. При скріпленні лобових частин котушок між ними встановлюють стільки прокладок, скільки необхідно, щоб заповнити весь проміжок між котушками.

Основними організаційними формами збирання є стаціонарна і рухома. При стаціонарної збірці машина повністю збирається на одному робочому місці. Всі деталі та вузли, необхідні для складання, надходять на робоче місце. Стаціонарна складання застосовується в одиничному і серійному виробництві і проводиться концентрованим або диференційованим способом. При концентрованому способі складальний процес не розчленовується на операції та збирання електричної машини від початку до кінця проводиться одним робітником або однією бригадою. При дефференцірованной збірці складальний процес розчленовується на операції. Виконання кожної операції виробляється робітником або бригадою.

При рухомий збірці машина переміщається від одного робочого місця до іншого. Робочі місця оснащені необхідним складальним інструментом та пристроями, на кожному з них виконується одна і та ж операція. Рухома форма збірки застосовується у великосерійному і масовому виробництві і проводиться тільки диференційованим способом. Така форма складання є більш прогресивною, оскільки дозволяє спеціалізувати складальників на певних операціях, в результаті чого підвищується продуктивність праці. У процесі виробництва об'єкт збірки повинен послідовно переходити від одного робочого місця до іншого по потоку. Під цим поняттям мається на увазі рух виробу, що збирається, зазвичай здійснюване конвеєрами. Безперервність процесу при потокової збірці досягається завдяки рівності або кратності часу виконання операцій на всіх робочих місцях лінії складання, тобто тривалість будь складальної операції на лінії складання повинна бути рівна або кратна ритму складання виробу. Ритм збірки на конвеєрі є планують початком для організації роботи не тільки складального, а й усіх заготівельних і допоміжних цехів заводу.

Етапи складання, збірка типових з'єднань. З'єднання з натягом застосовуються для отримання нерухомих з'єднань, як правило, без додаткового кріплення гвинтами, штифтами, шпонками та іншими деталями.

Відносна нерухомість досягається внаслідок напруг, що виникають в матеріалі сполучених деталей, деформації їх контактних поверхонь. За інших рівних умов напруга пропорційно натягу.

Міцність сполучення при одному і тому ж натяг залежить від прийнятого способу сполучення, матеріалу і розмірів деталей, шорсткості поверхонь, роду мастила і швидкості запрессовки, умов нагріву або охолодження і т. п.

З'єднання під пресів. Найбільш відомий і нескладний — процес з'єднання під пресом. Зусилля запресовування можуть бути значними, особливо при великих натягах і розмірах посадочних поверхонь.

З'єднання з нагріванням, теплова збірка під пресом. Для полегшення запрессовки застосовують теплову збірку, нагрів охоплює деталі або охолодження охоплюваній деталі, а також те й інше разом. При запресовуванні невеликих деталей у великі корпусні практично застосуємо тільки спосіб охолодження охоплюваній деталі. Теплова збірка істотно (в середньому в 1,2−1,5 рази) збільшує несучу здатність з'єднань з натягом. Це пояснюється тим, що при складанні під пресом микронеровности мнуть, в той час як при тепловій збірці вони, зближуючись, заходять один в одного, що підвищує коефіцієнт тертя і міцність зчеплення. Отже, в нерозбірних з'єднаннях можна знизити натяг, застосувавши теплову збірку. При досить високому нагріванні охоплює деталі (або глибокому охолодженні охоплюваній) можна отримати нульовий натяг або забезпечити зазор Л при складанні з'єднання. Для отримання зазору Л температура нагріву охоплює деталі. Температура нагріву охоплює деталі не повинна перевищувати 400 °C, так як перевищення температури може призвести до зміни структури металу, появі окалини, через яку пару стане труднораз’емним, жолоблення. При охолодженні охоплюваній деталі ці явища не спостерігаються. Однак спосіб охолодження поступається нагріванню, так як при ньому можлива реалізація сполук з відносно меншими натягами. Охоплювана деталь може охолоджуватися за допомогою сухого льоду (тверда двоокис вуглецю, температура випаровування — 79 °С), твердої двоокису вуглецю і спирту (температура випаровування близько-100 °С), рідкого кисню (температура випаровування -183 °С), рідкого азоту (температура випаровування -196 °С). При цьому різниця температур охоплюваній і охоплює деталей виходить менше, ніж при нагріванні. Крім того, технологічно більш складно охолодження деталі, ніж її нагрівання. Можливі комбіновані способи. З'єднання з натягом в електричних машинах використовуються при з'єднанні сердечника ротора з валом (в машинах малої потужності), кріпленні сердечника ротора від осьових переміщень втулками (машини постійного струму), кріпленні внутрішньої обойми підшипників на валу, кріпленні сердечників статора в корпус і т. п. У деяких випадках здійснюють додаткове кріплення сполучених деталей і вузлів гвинтами або шпонками.

Збірка вузла підшипників. В електричних машинах застосовуються різні типи підшипників залежно від конструкції машини, характеру навантаження і її значення. Як правило, внутрішнє кільце підшипника насаджується на вал з натягом і при чергових розборках з вала не знімається, а зовнішнє кільце входить в підшипниковий щит рухливо. Поля допусків на вал і підшипниковий щит встановлюються ГОСТ. Монтаж підшипників на вал і в щит-дуже відповідальна операція. Зі складів заводу на складальний ділянку підшипники подаються в упакованому вигляді. Перед установкою підшипники повинні бути розконсервовані і промиті. Промивання проводиться у ваннах з мінеральним маслом, нагрітим до температури 80−100 С. Обігрів ванн бажано здійснювати парою для зниження пожежонебезпеки установок. Ванни повинні мати відсмоктування парів масла. Підшипники завантажують в кошик, який опускають у ванну. З кошика підшипники витягують гачком і в гарячому стані надягають на вал. Для надягання підшипників невеликого діаметра використовують гідравлічні або пневматичні преси. Після установки в підшипник набивають мастило.

Розконсервування, промивна, підігрівна, надягання підшипника, набивання змазки. У Деяк електродвигун застосовані закріті підшипники з мастілом, закладеної в підшипник на заводі-виробнику. Такий підшипник встановлюються на вал без розконсервації и Промивка, слід Тільки Знято упаковку.

Інструменти. При монтажі більш великих підшипників використовують найпростіші пристосування, виготовлені з труби 2 з обідком 1 з м’якого металу. Діаметр труби повинен бути трохи більше діаметру вала 4 і упиратися у внутрішнє кільце підшипника. Кінець труби заглушується металевої пробкою 3. Перед насадкою підшипник нагрівають.

Запресовування сердечника статора. Сердечник статора 1 і корпус 3 встановлюють на стіл подачі: сердечник — в призму 7, орієнтуючи по вивідним кінців, а корпус — на супутник 5. Після включення преса стіл подачі переміщається на позицію пресування, де корпус центрується по замках 4 і 6 і затискається. Потім пресуюча головка 8 переміщує сердечник по призмі і через направляючу голівку 2 запресовує його в корпус. Як тільки сердечник входить у втулку, стіл подачі повертається у вихідне положення.

Балансування — це технологічна операція, в процесі якої знаходять значення неврівноваженої маси і її розташування, а потім проводять її урівноваження шляхом додавання вантажів на легкі сторони або видалення частини металу з важких сторін. Норми допустимої залишкової (після операції * балансування) неврівноваженості рото рів і методи її виміру регламентовані ГОСТ 12 327–79.

Заведення ротору у статер. Вантажопідйомне кільце 1 намагаються розташовувати по тяжкості ротора. Вантажопідйомне кільце 2 підтримуюче. Рукоятка 3 дозволяє надавати ротору потрібний напрямок. При операції введення ротора за допомогою такого пристосування кранівник, що піднімає ротор, повинен мати високу кваліфікацію. Великі машини часто збираються на місці монтажу. При закладі ротора потрібні спеціальні пристосування і підйомні кошти. Після заклади ротора в статор виробляють надягання щитів.

Збірка підшипникових щитів. Підшипникові щити надягають на корпус і зовнішню обойму підшипника по перехідній посадці. У машинах, що працюють у важких умовах, можливі посадки щита на корпус з натягом. У всіх випадках, в підшипникових щитах і корпусі передбачають заходження фаски. Щити діаметром до 500 мм у великосерійному виробництві можуть запресовуються разом з підшипниками. Щити більшого діаметру подають на складання підйомними засобами і надягають на зовнішнє кільце підшипника, а потім присувають щільно до станини і наживляють болти. Для збіги кріпильних отворів в щитах і внутрішніх кришках підшипників в останні ввертають довгу технологічну шпильку, яку вводять в кріпильний отвір щита при його приближенні до станини. Кінцева дія — установка двигуна на конвейєр.

2.3 Аналіз базових умов навчання. Вибір способів актуалізації (формування) базових знань. Аналіз МТзв’язків і вибір базового матеріалу Таблиця 2.2

Таблиця 2.3 Визначення способів контролю базових знань

Таблиця 2.4 Визначення способів (формування) базових знань

2.3.1 Аналіз технічних й дидактичних засобів навчання Засіб навчання — це матеріальний або ідеальний об'єкт, який «розміщено» між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

Технічні засоби навчання ТЗН — система засобів, що складається з двох взаємопов'язаних частин: специфічних навчальних посібників (носіїв навчальних повідомлень) і апаратури, за допомогою якої може бути подано навчальне повідомлення, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності.

Технічні засоби навчання — це комплекс засобів загально-дидактичного призначення, що складається з інформаційного фонду та технічної системи для її відтворення.

Є багато різноманітних варіантів класифікації ТЗН:

· за функціональним призначенням;

· за принципом роботи;

· за характером дії на органи чуття;

· за ступенем автоматизації.

Дидактичні засоби навчання — до дидактичних засобів зараховують об'єкти будь-якої природи, які є сенсомоторними стимулами, що впливають на органи чуття учнів і полегшують їм безпосереднє й опосередковане пізнання світу та забезпечують раціоналізацію навчально-виховного процесу. До засобів навчання належать: підручники, навчально-виховні посібники, наочні посібники, довідники, словники, карти, лабораторне устаткування, технічні засоби навчання тощо.

2.4 Проектування основних технологій навчання

2.4.1 Проектування мотиваційних технологій навчання

Таблиця 2.5 Тема загальний алгоритм складання електричних машин.

2.4.2 Проектування технології формування ООД Основною задачею технології формування орієнтованої основи діяльності (технології формування нових знань) є створення «орієнтирів» майбутньої діяльності, що забезпечать правильність її виконання.

Орієнтовна основа діяльності містить наступні складові:

1) образ кінцевого продукту або уявлення про кінцевий результат;

2) об'єкт перетворення, тобто матеріал для діяльності або предмет діяльності;

3) засоби діяльності, тобто інструменти, пристосування, обладнання, інструкції, креслення, карти, таблиці тощо;

4) технологію діяльності, тобто уявлення про способи її здійснення (зміст дій та послідовність їх виконання).

Вибрані нами методи формування ООД з теми Технологія складання електричних машин (загальний алгоритм).

Таблиця 2.6

2.4.3 Проектування технології формування виконавчих дій (ВД) Після того, як в учнів сформовані необхідні представлення про досліджувані об'єкти, процеси або явища навколишньої дійсності (тобто сформовані знання) настає етап формування умінь та навичок, тобто виконавчих дій.

Як відомо, дії існують у трьох формах: матеріальній, мовленнєвій та розумовій.

Матеріальна дія — це дія з реальними предметами відносно їх перетворення.

Мовленнєва дія — це розмірковування вголос для усвідомлення дій.

Розумова дія — це дія подумки, без опори на матеріальні та мовленнєві орієнтири.

Згідно з теорією поетапного формування розумових дій, дія вважається освоєною, якщо вона сформована в розумовій формі.

Головна закономірність процесу формування виконавчих дій полягає в тому, що розумова форма дії досягається не відразу, а по черзі, пройшовши через ряд етапів, таких як етап формування матеріальних, мовленнєвих та розумових дій.

При проектуванні технології формування виконавчих дій (ВД) слід визначити методи, форми та засоби навчання за допомогою яких буде відбуватися формування матеріальних, мовленнєвих та розумових дій з конкретної теми уроку. Результати роботи слід представити у вигляді таблиці.

Проектування технології формування виконавчих дій (ВД) з теми «Технологія складання електричних машин «(загальний алгоритм).

2.4.4 Проектування технології формування контрольних дій (КД) Наступний етап діяльності викладача пов’язаний з проектуванням технологій формування контрольних дій (КД). Проектування системи контролю є одним з важливих видів діяльності викладача. Контроль дає можливість визначити, наскільки чітко досягнута мета навчання, які недоліки процесу навчання і що варто зробити, щоб застосувати нові технології навчання.

При проектуванні технології формування КД слід визначити вид контролю у відповідності до етапів навчального процесу (характеристика видів контролю наведена таблиці), метод контролю (характеристика методів контролю наведена в таблиці та засоби контролю.

Результати роботи слід представити у вигляді таблиці обов’язково повинні бути розроблені засоби контролю у вигляді змісту тих завдань, які необхідно виконати учням.

Таблиця 2.7 Вибір технологій формування ВД з теми «Технологія складання електричних машин «(загальний алгоритм)