Роль різних відділів ЦНС у регуляції позо-тонусних реакцій

М’язова діяльність містить у собі процеси здійснення рухових актів і процеси підтримки пози тіла. Ці процеси регулюються різними відділами ЦНС.

а) роль спинного мозку;

М’язовий тонус є по своїй природі рефлекторним актом. Для його виникнення достатня рефлекторна діяльність спинного мозку. При тривалому розтяганні м’язів у поле сили ваги виникає постійне роздратування їх пропріо-рецепторів, потоки імпульсів від яких проходять по товстим аферентним волокнам у спинний мозок, де передаються безпосередньо (байдужості вставних нейронів) на альфа-мотонейрони передніх рогів і викликають тонічну напругу м’язів. Такі двохнейронні (або моносинаптичні) рефлекторні дуги лежать в основі тонічних сухожильних (з рецепторів сухожиль) і миотатических рефлексів на розтягання (з рецепторів м’язових веретен). Це рефлекси активної протидії м’яза її розтяганню. У довільній руховій діяльності людини іноді потрібне придушення цих рефлексів, наприклад, при виконанні шпагату.

Ступінь тонічної напруги м’яза залежить від частоти імпульсів, що посилають до неї альфа-мотонейронами. Однак, потоки цих імпульсів можуть регулюватися вижче лежачими поверхами нервової системи, зокрема, неспецифічними відділами стовбура мозку за допомогою так звана гама — регуляції. Розряди гамма-мотонейронов спинного мозку під впливом ретикулярної формації підвищують чутливість рецепторів м’язових веретен. У результаті при тій же довжині м’яза збільшується потік імпульсів від рецепторів до альфа-мотонейронам і далі до м’яза, підвищуючи її тонус.

б) роль кори головного мозку, мозжечка і стовбура мозку;

У регуляції тонусу бере участь також повільна частина пірамідної системи й різні структури екстра пірамідної системи (підкіркові ядра, червоні ядра й чорна субстанція середнього мозку, мозочок, ретикулярна формація стовбура мозку, вестибулярні ядра довгастого мозку).

Неспецифічна система викликає загальну зміну тонусу різних м’язів: посилення тонусу здійснює відділ, що активує, ретикулярної формації середнього мозку, а гноблення — гальмуючий відділ довгастого мозку. На відміну від її специфічна система (моторні центри кори більших півкуль і стовбура мозку) діє вибірково, тобто на окремі групи м’язів-згиначів або розгиначів. Посилення тонусу м’язів-згиначів викликають коркові впливи, що передаються безпосередньо до нейронів спинного мозку але корково-спинномозковий (пірамідної) системі, а також через червоні ядра (по корково-червоно-ядерно-спинномозгової системі) і частково через ретикулярну формацію (по ретикуло-спинномозговій системі). На противагу їм, впливу, що передаються через вестибулярні ядра довгастого мозку до вставних і рухових нейронів передніх рогів спинного мозку (по вестибуло-спинномозговим шляхам), викликають тонічне підвищення збудливості мотонейронів м’язіврозгиначів. що забезпечує підвищення тонусу цих м’язів.

Мозочок формує правильний розподіл тонусу кістякових м’язів: через червоні ядра середнього мозку він підвищує тонус м’язів-згиначів, а через вестибулярні ядра довгастого мозку — підсилює тонус м’язіврозгиначів. У підтримці пози й рівноваги тіла, регуляції тонусу м’язів основне значення має медіальна поздовжня зона мозочка — кора хробака.

При мозжечкових розладах падає тонічна напруга м’язів (атонія) і внаслідок ненормального розподілу тонусу м’язів кінцівок виникає порушення ходи (атаксія).

Бліде ядро гнітить тонус м’язів, а смугасте тіло знижуємо його гнітючу дію.

Вищий контроль тонічної активності м’язів здійснює кора більших півкуль, зокрема її моторні, премоторні й лобові області. З її участю відбувається вибір найбільш доцільної для даного моменту пози тіла, забезпечується її відповідність руховому завданню. Безпосереднє відношення до регуляції тонусу м’язів мають повільні пірамідні нейрони положення. Коркові впливи на тонічні реакції м’язів передаються через повільну частину пірамідного тракту й через екстра пірамідну систему.

в) рефлекси підтримання пози;

Спеціальна група рефлексів сприяє збереженню пози — це так звані настановні рефлекси. До них ставляться статичні й стато-кінетичні рефлекси, у здійсненні яких велике значення мають довгастий і середній мозок. Статичні рефлекси виникають при зміні положення тіла або його частин у просторі:

• 1) при змінах положення голови в просторі - лабіринтові рефлекси, що виникають при роздратуванні рецепторів вестибулярного апарата.
• 2) шийні рефлекси — виникаючі із проприорецепторов м’язів шиї при зміні положення голови стосовно тулуба;
• 3) випрямні рефлекси — з рецепторів шкіри, вестибулярного апарата й сітківки ока. Наприклад, при відхиленні голови назад підвищується тонус мязів-розгиначів спини, а при нахилі вперед — тонус м’язів-згиначів (лабіринтовий рефлекс). За допомогою випрямного рефлексу відбуваються послідовні скорочення м’язів шиї й тулуби, а потім і кінцівок. Цей рефлекс забезпечує вертикальне положення тіла тім'ям догори. У людини він проявляється, наприклад, при пірнанні. Стато-кінетичні рефлекси компенсують відхилення тіла при прискоренні чи вповільненні прямолінійного руху (ліфтний рефлекс), а також при обертаннях (відхилення голови, тіла й око убік, протилежну руху). Переміщення очей зі швидкістю обертання тіла, але в протилежну сторону, і швидке їхнє повернення у вихідне положення — ністагм око — забезпечує збереження зображення зовнішнього миру на сітківці очей і тим самим зорову орієнтацію.