Жанр антиутопії в українській літературі

В українській літературі прикладом антиутопії був роман В. Винниченка «Сонячна машина». Твір мав присвяту «Моїй сонячній Україні», автор плекав надію, що це була візитна картка української літератури в Європі. Відомо, що письменник сподівався згодом доопрацювати роман, дописати ще один розділ, замінити фінал. У його «Щоденнику» читаємо: «Коли б ще років три над нею попрацювати, могла б бути путньою річчю. Зараз маю сум за неї, жаль до неї, як до дитини, від якої батьки ждуть геніальності, а з неї виходить жалюгідний, непомітний та й ще кривджений іншими середняк» .

Справді, здійснити письменницький задум не судилося. Причини та обставини нам відомі, бо автор відчув матеріальну скруту. Роман прозаїка відразу ж після опублікування в 1929 році, незважаючи на ряд вад, стає новим оригінальним самобутнім явищем світової літератури. Соціально-утопічний роман як художнє втілення уявлень про майбутній, досконало влаштований соціальний світ та про шляхи боротьби за нього.

Найдосконаліший винахід — сонячна машина — могла діяти лише з допомогою людської енергії (людського поту), без якої не видобути чарівної їжі. Цей момент, за задумом автора, мав демонструвати суспільству дію принципу соціалізму «Хто не працює, той не їсть». Найкращі сторінки твору пов’язані з гостро сатиричним зображенням керівників фінансово-промислового капіталу — гумового фабриканта і президента об'єднаного банку Мертенса та його оточення. Екерований король Німеччини Мертенс володів необмеженою владою, бо за гроші купив усе: парламент і уряд, банки і підприємства, поліцію і пресу, а для остаточного задоволення безмежних честолюбних амбіцій прагнув придбати ще й аристократичний герб разом із родовитою принцесою-красунею Елізою. Претензії Мертенса та необмежене володарювання над усією землею нагадують не лише гітлерівську маячню про «новий порядок», а й мрії фінансово-промислового комплексу Америки та Європи про всесвітнє панування.

Тодішня Німеччина постали у романі як залізобетонний дім божевільних, морально оголених, хижо жорстоких і нещасних істот, над якими гнітюче панували капітал — черевата потвора з крихітною голівкою самозакоханого кретина і загребущими та немилосердними руками професійного кота. До вершин соціалістичної сатири підіймався письменник у полохливо-гострому і дотепному зображенні Світового Конгресу, скликаного для боротьби і «підлою коаліцією» .

У романі протиставлено цим майбутнім реаліям:

• o винахід геніального інтересу Рудольфа Штора — сонячну машину, що символізує визволення від економічних, соціальних та політичних форм утиску; антиутопія театр абсурд сатиричний
• o соціально-невиразну анархо-змовницьку секту під назвою ІНАРАК (інтернаціональний авангард революційної акції), яка об'єднала групу фанатично відданих, невловимих та непереможних прихильників індивідуального терору. У поєднанні цих можливостей Сонячна машина й мала породити нове суспільство без експлуатації та примусу, кличів та партій, релігій і псевдоморалі.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагнула стати над добром і злом, складала всі «суспільні ланцюги» — обов’язки і перетворилася не стільки на вільну й всевладну істоту, подібну до Бога, скільки на примітивну жуйну тварину.

" Сонячна машина" як витвір фантазії «кремлівського мрійника» про комунізм, ІНАРАК чітко асоціювала з діями червоного диктатора Сталіна. Хоч до трагічного 1937 року ще було десятиліття, але В. Винниченко застерігав про потворні ексцеси, породжені безмежною диктатурою та суспільною аполітичністю, відтворив атмосферу сталінської доби, суть поліційного, терористичного «соціалізму» .

Таким чином, розношена уява тодішніх борців за «ідейну утопливість» сприйняла «Сонячну машину» як наклеп на революцію, і, треба сказати, вони по-своєму були далекими від істини. У романі конфлікти нарочито укрупнювали і загострювалися, зображення гіперболізувалося. Творчий принцип реалістичної естетики письменника полягав у тому, що автори не прагнули до вичерпного відтворення соціального побуту, а намагалися поставити насущні проблеми суспільного і індивідуального буття, створити узагальнену художню модель людських відносин в умовності.

Роман «Сонячна машина» прочитувався як застереження від небезпеки, що приховувався у сучасному суспільстві інженерної думки, примітивне споживання і призвело до нівелювання людської особистості. У творі домінував настрій зневіри, герої почали вагатися і сумніватися в корисності винаходу. її існування переплелося з небезпекою й одночасно надією на щастя, що і викликало розгубленість. Велику увагу приділив В. Винниченко змалюванню психологічних роздвоєнь і душевних вагань героїв.

Отже, особлива роль автора у розвитку антиутопії визначилася:

• o високохудожнім вирішенням основних проблем попередньої традиції й злободенних питань сучасності;
• o перенесенням акцентів художньої оповіді з критичного зображення утопічних ідеалів на змалювання катастрофічних наслідків їх повного впровадження в життя;
• o наданням негативній утопії завершеного, канонічного вигляду;
• o тоталітаризм як найбільш страшне явище сучасної епохи став головним об'єктом дослідження і художнього відтворення у романі;
• o система образів мала завершений і самодостатній характер.

Отже, модель майбутнього, закладена утопістами і антиутопістами, мала визначальні проблемні дефініції і відповідні персонажні стереотипи, які на рівні індивідуально-авторської регуляції знайшли широке втілення у романах письменників-антиутопістів.