Психологія візуального мислення

На сучасному етапі розвитку суспільства відбувається інтеграція різних галузей соціальної комунікації (вербальних і невербальних), що сприяє розвитку нових міждисциплінарних наукових напрямків, таких, як «іконіка», «інфографія», «іконологія», тощо. Основним завданням цих галузей знання є створення певних моделей подання інформації, які одночасно можуть бути звернені і до «правої», і до «лівої» півкуль мозку людини. Відбиття цього ми знаходимо у розвитку високих інформаційних технологій, які сьогодні справедливо називають комп`ютерною революцією. Зазначені інформаційні системи як у сфері виробництва, так і у сфері науки та освіти засновані на візуальному кодуванні інформації. Необхідність їх впровадження робить пізнання візуального мислення одним із важливих напрямків сучасної психологічної науки.

Візуальне мислення займає важливе місце в інтелектуальному і творчому розвитку особистості і є найменш дослідженим з усіх пізнавальних процесів як у вітчизняній, так і в зарубіжній психологічній науці. Перспективним у цьому сенсі є вивчення механізмів становлення візуально-мисленнєвого образу (образу-концепту) як форми візуального мислення, а також пошук і розробка дієвих засобів розвитку останнього.

Узагальнення вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури показало, що існує шерег досліджень, в яких розроблялися ті чи інші аспекти означеної проблеми. Так, вперше проблема візуального мислення була поставлена у зарубіжній психологічній науці, в гештальтпсихології (Р. Арнхейм, М. Вертгеймер); вивчення візуального мислення здійснювалось з позицій екологічного підходу (Дж. Гібсон); експериментальної (Р. Грегорі); когнітивної психології (Дж. Андерсон, Д. Мецлер, Р. Шепард, С. Чіпман, У. Чейз, Х. Саймон, В. Адельсон, А. Пайвіо, С. Косслін, М. Фарах, К. Хаймонд, А. Джонсен, С. Рід та інші).

Вітчизняні дослідження візуального мислення проводилися: у межах концептуальних основ діяльнісного підходу: в інженерній психології (Н.Ю. Вергілес, В.М. Ґордон, Д.Н. Завалішина, В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, Ю.К. Стрєлков); як функціональної системи та її операціональних механізмів (Б.І. Беспалов, В. Д. Глезер, О.Д. Логвиненко); візуального моделювання геометричних завдань (І.М. Арієвич, В.В. Пєтухов); творчих стратегій суб`єкта конструкторської діяльності (В.О. Моляко); на рівні просторового мислення (І.Я. Каплунович, І.С. Якиманська).

Узагальнення цих та інших даних засвідчило, що найбільш поширеним у вітчизняній психологічній науці є розуміння візуального мислення як специфічного виду мисленнєвої діяльності, змістом якої є оперування та маніпулювання зоровими (візуальними) образами, а результатом — створення нових образів, що несуть змістове навантаження й роблять значення видимим.

Зв`язок з науковими планами, програмами, темами.

Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно з науково-дослідною роботою, що входить до тематичного плану Південного наукового Центру АПН України (м. Одеса) «Психолого-педагогічне забезпечення розвитку та діяльності особистості» (№ 194 006 237).

Проблема дисертаційного дослідження. Незважаючи на шерег існуючих досліджень візуального мислення в зарубіжній та вітчизняній психології, пізнання означеної проблеми суттєво ускладнюється недостатньою розробкою концептуальних підходів, які давали б можливість конструктивно дослідити механізми та специфіку зазначеного виду мислення.

Головна причина такого стану полягає, по-перше, у невизначеності чітких теоретико-методологічних засад цього явища; по-друге, у неоднозначності підходів до трактування поняття «візуальне мислення»; по-третє, у складності експериментального дослідження механізмів візуального мислення через їх інтегрованність та підміну іншими пізнавальними процесами; по-четверте, у відсутності валідних і надійних методів їх дослідження.

Виходячи з наведеного, була визначена мета дослідження: розробити стратегіально-семантичний підхід до пізнання візуально-мисленнєвої діяльності, на терені якого побудувати її структурно-функціональну модель, а також на теоретико-емпіричному рівні дослідити механізми становлення візуально-мисленнєвого образу.

Об`єкт дослідження: візуальне мислення як форма наочно-мисленнєвої діяльності суб`єкта.

Предмет дослідження: механізми і закономірності візуально-мисленнєвої діяльності та створення образу-концепту.

Основні положення дослідження, що виносяться на захист:

• 1. візуальне мислення є найвищою формою розвитку наочного відображення, вищою пізнавальною діяльністю, що розвивається та має індивідуальні особливості перебігу;
• 2. детермінантами розвитку візуального мислення є загальна суспільна картина світу та індивідуальний образ світу суб`єкта діяльності. Ці чинники впливають на розвиток його операціональних механізмів, через дії по створенню та розширенню меж індивідуального образу світу, а також його змістових механізмів, через суб`єктивну семантику створюваних візуально-мисленнєвих образів;
• 3. когнітивним продуктом візуально-мисленнєвої діяльності є образ-концепт, який має свою специфіку, властивості та функції, що відрізняє його від інших наочних образів;
• 4. становлення візуального мислення має культурно-історичну природу, що виявляється в знаково-символічній функції візуально-мисленнєвого образу;
• 5. у онтогенезі та антропогенезі візуальне мислення має свої закономірності становлення і є найвищою формою наочно-мисленнєвої діяльності;
• 6. існує взаємозв`язок між рівнями розвитку вербально-логічного та візуального мислення;
• 7. механізмами візуально-мисленнєвої діяльності є візуально-мисленнєві стратегії, які визначають індивідуальні особливості її перебігу при створенні образу-концепту;
• 8. візуально-мисленнєві стратегії створення образу-концепту є підґрунтям творчої діяльності суб`єкта.

Основні завдання дослідження:

• 1. Узагальнити теоретико-методологічні засади вивчення візуального мислення у зарубіжній та вітчизняній психологічній науці.
• 2. Розробити концептуальний підхід до вивчення візуально-мисленнєвої діяльності.
• 3. Побудувати концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності на основі розкриття її структури, механізмів, функцій, форм прояву, емпіричних характеристик.
• 4. Виділити і описати специфічні характеристики образу-концепту як форми візуально-мисленнєвої діяльності.
• 5. Розкрити знаково-символічну природу візуального мислення та закономірності його становлення в антропогенезі.
• 6. Теоретично і експериментально дослідити закономірності розвитку механізмів візуального мислення в онтогенезі та його взаємозв`язки з вербальними формами мислення.
• 7. Створити модель візуально-мисленнєвих стратегій як механізмів візуально-мисленнєвої діяльності, дати порівняний аналіз їх структури, емпірично дослідити змістові і операціональні компоненти.
• 8. Дослідити процес створення образу-концепту в творчій діяльності на підґрунті апробації стратегіально-семантичного підходу до вивчення візуального мислення.

Теоретико-методологічні засади дослідження: при розробці означеної проблеми ми ґрунтувалися на доробку гештальтпсихології та когнітивної психології, операціональній концепції інтелекту (Ж. Піаже), а також, основних положеннях культурно-історичної теорії розвитку вищих пізнавальних функцій (Л.С. Виготський); основних принципах системного та діяльнісного підходів, розроблених у вітчизняній психологічній науці (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.Ф. Ломов); єдиній теорії психічних процесів (Л.М. Веккер); концепції Образу світу (О.М. Леонтьєв); розробках з проблеми візуально-мисленнєвої діяльності (В.П. Зінченко); стратегіальному підході до дослідження творчої діяльності (В.О. Моляко); теорії емоційної регуляції пізнавальної діяльності (О.Я. Чебикін); континуально-ієрархічній концепції особистості (О.П. Саннікова); генетичній психології (С.Д. Максименко); наукових розробках у галузі психосемантики (В.Ф. Петренко, О. Г. Шмельов, О.Ю. Артемьєва).

Методи дослідження. Зміст дослідження та його спрямованість зумовили використання комплексу теоретичних та емпіричних методів у їх взаємозв`язку:

теоретичні: теоретико-методологічний аналіз, історико-генетичний, систематизація, узагальнення, проектування;

емпіричні: спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, тестування, такі конкретні методики, як: — тест Равена, тест Фідлера (піктограми), тест Р. Торренса, методика трансформації візуального образу (ТВО) (С.М. Симоненко), методика колірного семантичного диференціалу (КСД) (С.М. Симоненко, Т.А. Вовнянко), метод психологічної реконструкції, біографічний метод;

методи математичної статистики: кореляційний і факторний аналіз, визначення достовірності відмінностей (за критерієм Стьюдента);

інтерпретаційні методи: структурно-функціональний та генетичний.

У дослідженні, на основних його етапах, брали участь 750 досліджуваних (учні загальноосвітніх шкіл та художньо-освітніх закладів, студенти художньо-графічних та інших факультетів, професійні художники; емпіричне дослідження проводилося на протязі 1994 — 2004 років, було проаналізовано понад 5000 малюнків та творчих робіт.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній:

Вперше:

Розроблено новий стратегіально-семантичний підхід до пізнання візуально-мисленнєвої діяльності. Основні положення цього підходу полягають у тому, що провідними чинниками розвитку візуального мислення є загальна «картина світу» властива певному суспільству, та індивідуальний «образ світу» суб`єкта, який формується в процесі розпредмечування ним цієї «картини світу» та опредмечування навколишнього світу. Ці чинники визначають візуально-мисленнєві стратегії, які є індивідуальними механізмами становлення образу-концепту.

Створено структурно-функціональну модель візуального мислення, в якій системотвірними компонентами є візуально-мисленнєві стратегії як механізми творення образу-концепту та наочність як його властивість.

Побудовано модель візуально-мисленнєвих стратегій, як складних інтегральних утворень, що мають ієрархічно організовану структуру, котра включає в себе мета -, макро-, і мікрорівні.

З`ясовано, що розвиток візуально-мисленнєвої стратегії у процесі антропоі онтогенезу відбувається у такій послідовності: мікрорівень — макрорівень — метарівень, а на рівні її сформованості навпаки, регуляція відбувається у зворотньому напрямку.

Розкрито специфіку образу-концепту, яка полягає у тому, що він є пізнавальним конструктом, організація якого є результатом інтеграції двох різноякісних форм відтворення інформації: візуальної і вербальної через візуальну. Предметне значення, особистісний смисл, чуттєва тканина свідомості і співвідношення, котрі встановлюються між ними, є структурною основою для створення різних за своїм змістом і семантичним значенням образів-концептів.

Досліджено знаково-символічну природу та особливості становлення візуального мислення в антропогенезі й онтогенезі. Візуальні образи, символи, знаки є продуктами культурно-історичного розвитку візуально-мисленнєвої діяльності і становлять різні форми її візуалізації.

Доведено, що візуальне мислення нерозривно пов`язане з розвитком абстрактно-понятійного рівня вербальних форм мислення.

З`ясовано, що вплив образу світу суб`єкта діяльності на механізми створення візуально-мисленнєвого образу, має вирішальне значення для становлення його змістових (через їх семантику) та операціональних механізмів.

Виявлено, що візуально-мисленнєві стратегії створення образу-концепту є підґрунтям для творчої діяльності.

Поглиблено уявлення про візуальне мислення як продуктивну діяльність та її механізми.

Отримали подальший розвиток:

теоретичні та методологічні підходи до дослідження феномену візуального мислення у психологічній науці;

уявлення про візуальне мислення як вищу форму наочних видів мислення, етапами становлення якого є наочно-дієве, наочно-образне мислення;

Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні методологічних засад вивчення візуально-мисленнєвої діяльності; розробці стратегіально-семантичного підходу до пізнання цієї діяльності; побудові її концептуальної моделі; розкритті антропологічного й онтогенетичного аспектів становлення візуального мислення, його знаково-символічної природи; створенні моделі візуально-мисленнєвих стратегій як механізмів візуально-мисленнєвої діяльності; з`ясуванні впливу образу світу суб`єкта на їх становлення; розкритті взаємозв`язку з іншими мисленнєвими процесами. Результати, одержані в дисертаційному дослідженні, є засадовими для подальшої розробки означеної наукової проблеми.

Обґрунтування і достовірність наукових положень та висновків забезпечувались: використанням методології системного та діяльнісного підходів; комплексним застосуванням методів дослідження; застосуванням сучасного апарату математичної статистики; різних видів статистичного аналізу емпіричних даних; використанням взаємодоповнювальних валідних та надійних методик; взаємозіставленням теоретичних і практичних результатів.

Практична значущість дослідження: розробка стратегіально-семантичного підходу дає можливість моделювання процесу візуального мислення. Це є підґрунтям для дослідження візуально-мисленнєвої діяльності та її механізмів. На основі створеного концептуального підходу до вивчення візуально-мисленнєвої діяльності є можливим створення діагностичного інструментарію та проведення діагностики розвитку візуального мислення, здібностей до творчої візуалізації. Дослідження візуально-мисленнєвих стратегій у різних галузях творчої діяльності є підґрунтям створення тренінгів з розвитку візуального мислення. На основі результатів дослідження було створено навчальні курси «Основи продуктивної візуалізації», «Продуктивна візуалізація в рекламі», одержані результати впроваджені в курс лекцій з «Загальної психології», «Вікової психології», «Основи творчості» для студентів, магістрантів та аспірантів психологічних, філологічних, художніх та технічних факультетів вищих навчальних закладів.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати дослідження впроваджені в науково-педагогічну діяльність Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського (м. Одеса); Уманського державного педагогічного університету ім. П. Г. Тичини; Одеського політехнічного університету; Мелітопольського державного педагогічного університету; Рівненського державного гуманітарного університету при підготовці аспірантів та магістрантів, а також при підготовці лекційних курсів з «Загальної психології», «Вікової психології», спецкурсів «Основи творчості», «Основи продуктивної візуалізації», «Продуктивна візуалізація в рекламі» для студентів психологічних, художньо-графічних, філологічних, технічних факультетів.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідались і отримали схвалення на міжнародних науково-практичних конференціях та конгресах: «Я. А. Коменський і педагогічна сучасність» (Одеса, 1992.); «Глобальні перспективи та національні розв’язання проблем спеціального навчання» (Відень, 1993); «Талановита особистість: сім'я, школа, держава» (Київ, 1994); «Актуальні проблеми розвитку творчих здібностей дітей» (Київ, 1994); Матеріали Міжнародного конгресу «Социальные аспекты психического здоровья детей и подростков» (Одеса, 1994); «Визуальное мышление и творчество: проблемы и перспективы исследования» (Одеса, 1996); Міжнародних Костюківських читаннях (Київ, 1993); ІV Костюківських читаннях «Українська психологія: Сучасний потенціал» (Київ, 1996); П’ятих Костюківських читаннях «Психологія на перетині тисячоліть» (Київ, 1998); «Стрессы в повседневной жизни детей» (Одеса, 2002); IV Міжнародні читання «Психологія у сучасному вимірі: теорія та практика» (Харків, 2002); Міжнародній науковій конференції «Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології» (Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції «Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога» (Київ, 2002); конференції присвяченій пам`яті професора І.Г. Білявського (Одеса, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого — погляд у майбутнє» (Одеса, 2004); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Психологічна освіта в системі вищої школи» (Одеса, 1997); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2004); доповідались на методологічних семінарах Південного науково-практичного центру АПН України; засіданнях кафедр: теорії та методики практичної психології, кафедри педагогічної і вікової психології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського (м. Одеса, 1994;2005 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в 3 монографіях (2 у співавторстві), 29 статтях у наукових фахових виданнях та збірниках наукових праць; 9 тезах та матеріалах наукових конференцій (всього 41 публікація загальним обсягом близько 47 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, дві частини, які складаються з 6 розділів, висновки, список використаної літератури та додатки. Основний текст дисертації викладено на 390. сторінках друкованого тексту, містить 2 рисунків та 4 таблиць. Список використаної літератури налічує 580 джерел, у тому числі 38 іноземною мовою.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об`єкт та методологічні засади, сформульовано проблему дослідження, мету та головні завдання роботи, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв`язання поставлених завдань.

Подаються відомості про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації.

Перша частина «Теорія і методологія феномену візуального мислення в психологічній науці» складається з двох розділів, які містять теоретичний аналіз проблеми дослідження та стану її розробленості в філософській та психологічній літературі.

Перший розділ «Історичний аналіз та умови виникнення проблеми візуального мислення в психології» присвячується історико-теоретичному аналізу передумов виникнення проблеми візуального мислення у світовій психологічній науці, що, насамперед, стосується дослідження змісту розумових образів і механізмів психічного як процесу, що є засадовими щодо дослідження поставленої проблеми. Показано, що вона безпосередньо пов`язана з теорією психічного відображення, теорією «образу» взагалі, та проблемою «мисленнєвих образів», зокрема. Зазначається, що історичними витоками проблеми візуального мислення є питання про розумові репрезентації та їх природу, яке було поставлене ще в античності.

Показано, що до розв`язання проблеми розумових, та, зокрема, візуально-мисленнєвих образів, доклали зусилля різні напрямки психологічної науки: асоціанізм, структуралізм, гештальттеорія, функціоналізм і, навіть, біхевіоризм, а також когнітивна психологія. Розкривається внесок цих напрямків в дослідження проблеми становлення візуально — мисленнєвого образу та його механізмів.

Виділено три періоди в історії вивчення розумових образів: описовий (британські емпірики Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм; англійський асоціанізм Д. Гартлі і Дж. Прістлі), емпіричний (Г. Фехнер, Ф. Брентано, Г. Гельмгольц, В. Вундт, А. Мюллер, О. Кюльпе, Г. Еббінгауз, Е. Тітченер, В. Джеймс, Ф. Гальтон, Ф. Дондерс, Р. Кеттел, Дж. Беттс та інші), концептуальний (В.Келлер, К. Коффка, М. Вертгеймер, К. Дункер, О. Зельц та інші).

Перші два напрямки досліджень стали передумовою до порушення проблеми зв’язку мислення й образу, яка вперше була розглянута в гештальтпсихології. В рамках зазначеного напрямку була поставлена сама проблема «продуктивної візуалізації» (М. Вертгеймер), введено термін «візуальне мислення» (Р. Арнхейм), розкрита його продуктивна функція в процесі розв`язання творчих задач та досліджувалися його механізми, описані принципи розпізнавання візуальної інформації. Зазначені принципи виступили за своєю суттю механізмами побудови продуктивних мисленнєвих візуалізацій як основи продуктивного мислення, яке в гештальтпсихології ґрунтується на механізмі візуальних трансформацій і подоланні сталого «бачення структури» ситуації розв`язання задачі (В. Келлер, К. Коффка, М. Вертгеймер, К. Дункер).Також проаналізовано доробок О. Зельца в розв`язання проблеми взаємозв'язку продуктивного мислення та візуалізації. Можна вважати, що в гештальтпсихології та в дослідженнях О. Зельца були закладені підвалини вивчення візуального мислення, вперше були експериментально доведені принципи побудови візуальної інформації, зроблено спробу вивчення механізмів візуального мислення як продуктивної пізнавальної функції.

В другому розділі «Узагальнення основних тенденцій вивчення механізмів візуалізації в психологічній науці» розкриваються основні підходи до дослідження механізмів розумових образів, що існують на сучасному етапі розвитку зарубіжної та вітчизняної психологічної науки.

Зроблено теоретичний аналіз сучасних досліджень механізмів візуалізації в зарубіжній психології. Показано, що дослідження проблеми візуального мислення відбувається у загальному контексті дослідження механізмів візуалізації розумових образів, в гештальттеорії (Р. Арнхейм, М. Вертгеймер) та когнітивній психології (Дж. Андерсон, Д. Мецлер, Р. Шепард, С. Чіпман, У. Чейз, Х. Саймон, В. Адельсон, А. Пайвіо, С. Косслін, М. Фарах, К. Хаймонд, А. Джонсен, С. Рід та інші), а також з позицій екологічного підходу (Дж. Гібсон), експериментального (Р. Грегорі), стохастичної теорії Ж. Піаже та Б. Інельдер та інших дослідженнях.

Серед представників когнітивного напрямку теоретико-методологічні засади вивчення образних процесів були закладені А. Певіо, Р. Шепардом, С. Косліном; емпіричними розробками проблеми розумових образів як засобів мнемоніки, як мнемічних форм займалися Р. Аткінсон, М. Роуф, М. Бауер; теоретико-емпіричне обґрунтування ролі образів у пропозиціональній репрезентації знання здійснили Дж. Андерсон, Г. Бовер; як щось більше, ніж просто суб'єктивний епіфеномен, як форму і механізми репрезентації інформації в структурах розглядали розумові образи З. Пілішин, Ю. Брюєр та інші.

Завдяки розробленим в когнітивній психології експериментальним методам мікроаналізу та дослідженню мікроструктури і мікродинаміки таких пізнавальних процесів, як сприймання, пам`ять, мислення стало можливим більш глибоке дослідження структури та механізмів візуально-мисленнєвої діяльності. Зазначено, що першим напрямком дослідження механізмів візуалізації є теорія розпізнавання паттерну. Принципи розпізнавання зорових паттернів, що визначилися в гештальттеорії, стали підгрунттям для подальшого їх поглиблення у когнітивних дослідженнях, де вони здобули дещо іншу спрямованість і глибину. Якщо гештальтисти вивчали особливості елементарних стимулів, то когнітивісти починають досліджувати «внутрішні» структури і процеси, пов’язані з упізнанням складних паттернів, на яких вони засновані.

Узагальнення когнітивних досліджень показало, що у рамках теорії паттернів існують декілька моделей розпізнання образу. Перша модель полягає у тому, що розпізнання починається з частин паттернів, що слугують підставою для розпізнавання цілого («знизу-догори»), з висування гіпотези загалом, що дозволяє ідентифікувати, а потім пізнати його складові частини («згори-донизу»). Пізнання паттернів може відбуватися одночасно в напрямку «знизу-догори» і «згори-донизу». Друга модель базується на принципі «порівняння з еталоном», виходячи з чого стверджується, що у процесі набуття життєвого досвіду в нас утворюється величезна кількість еталонів, кожний з який пов’язаний з деяким значенням.

Третьою моделлю розпізнання образу є подетальний аналіз складного цілого (паттерну). Виявлено, що в розглянутій теорії простежується вплив гештальт-концепції на розуміння механізмів візуалізації образів та зведенні їх до принципів побудови образу-перцепту.

Наступним напрямком у дослідженні механізмів візуалізації когнітивною психологією є теорія прототипів, що є альтернативною теорії паттернів та її основним моделям механізмів розпізнавання паттерну. В рамках цього напрямку виділені дві теоретичні моделі формування прототипів: модель центральної тенденції та модель частоти ознак, виходячи з аналізу яких, нами було зроблено висновок про те, що обидві моделі відображають початковий рівень формування візуального образу — виокремлення ознак прототипів, як змістових компонентів візуально-мисленнєвого образу, заснованих на перцептивних і уявленнєвих паттернах.

Ґрунтуючись на аналізі та узагальненні теоретичних даних, було зроблено висновок, що рівні візуалізації, розглянуті в теорії паттернів і теорії прототипів, є підготовчими до наступного (мисленнєвого) рівня творення візуального образу, де відбувається встановлення зв’язків і відношень між паттернами, паттернами і прототипами, між прототипами, за допомогою трансформацій, що і буде, на нашу думку, відповідати рівню візуального мислення.

Безпосередньо мисленнєвий рівень візуалізації образів вивчався у дослідженнях А. де Гротта, У. Чейза, Х. Саймона, В. Адельсон. Хоча в цих дослідженнях термін «візуальне мислення» і не використовується, але високий рівень «візуальних» узагальнень, притаманний цим когнітивним моделям, наводить нас на цю думку.

Аналіз зазначених досліджень показав, що візуальні моделі високого рівня узагальнення мають здатність до кодування найрізноманітнішої інформації. При цьому вони є відкритими системами, здатними до трансформацій і прийняття до своєї структури нової інформації через включення нових перцептивних елементів — паттернів різного рівня узагальнення і складності.

Узагальнюючи розглянуті когнітивні моделі формування візуального образу, необхідно зазначити, що одним із недоліків є розуміння їх вченими когнітивного напрямку як однопорядкових, однорівневих, як у плані онтогенетичного розвитку, так і в плані зростання їх складності. На наш погляд, чинником, що визначає рівень узагальненості й абстрактності візуальних образів є рівень складності механізмів їх організації, паттерни як перцептивні елементи і прототипи як продукт мнемічних процесів є змістовим матеріалом для створення візуально-мисленнєвого образу.

Дослідження механізмів візуалізації образів у когнітивній психології, насамперед, нерозривно пов`язане з розробками моделей кодування інформації у пам`яті, що ще раз підтверджує певне ототожнення візуально-мисленнєвих образів (створених) з репродуктивними образами-уявленнями. У сучасній когнітивній психології існують три основні моделі візуального кодування інформації, зокрема, радикальна гіпотеза образів, концептуально-пропозиціональна гіпотеза і гіпотеза подвійного кодування. В роботі розкриваються їх суть та відмінності. На основі їх аналізу, в дослідженні зроблено висновок про те, що питання, як інформація представлена в людському мозку, залишається досить спірним і до кінця не дослідженим. Воно може бути розв`язане з урахуванням існування різних рівнів когнітивної обробки інформації, а також її індивідуальних особливостей та специфіки діяльності суб`єкта.

Узагальнення розглянутих підходів до дослідження механізмів візуалізації є підгрунтям для висновку про те, що в зарубіжній психологічній науці не існує однозначного розуміння змісту, специфіки візуального мислення та механізмів створення візуально-мисленнєвого образу. Існують методологічні проблеми в дослідженні цього процесу, певна еклектичність у вивченні розумових образів взагалі та, зокрема, розмитість меж між такими поняттями як розумові та мисленнєві образи, певне ототожнення механізмів становлення образів-перцептів, образів-уявлень та візуально-мисленнєвих образів. Недостатньо розкритою залишаються роль суб`єкта діяльності в плані його активності в ході переробки інформації та трансформації її у візуально-мисленнєві образи.

Аналіз вітчизняних досліджень з проблеми візуального мислення показав, що переважно вивчалися наочні образи. Всі ці дослідження склали три напрямки: ергономічні розробки (В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, В.М. Гордон); дослідження механізмів наочних образів та їх ролі у творчій діяльності (В.О. Моляко), вивчення вікових особливостей розвитку наочних образів, просторове мислення (І.Я. Каплунович, І.С. Якиманська). Слід зазначити, що при розробці проблеми наочних образів більше уваги приділялося дослідженню перцептивних, мнемічних, а також мисленнєвих образів на рівні наочно-дієвого та наочно-образного мислення.

Побудова різних моделей наочних образів у сучасній вітчизняній психологічній науці здійснювалась на методологічних засадах теорії відображення, системного та діяльнісного підходів, з урахуванням макроструктурного та мікроструктурного аналізу. Передумовами постановки проблеми візуального мислення, з одного боку, з’явилися численні дослідження візуальних образів у західній психології, в першу чергу, праці Р. Арнхейма, дослідження розумових образів у когнітивному напрямку, з іншого — ті теоретичні напрацювання з проблеми мислення і чуттєвого відображення, що є доробком вітчизняної психології та викликані потребами практики, психологічного забезпечення діяльності систем «людина-машина», операторської праці, важливу роль в якій відіграє візуалізація в процесах прийому та переробки інформації.

Задля поглибленого вивчення специфіки та механізмів візуального мислення розглядаються різні функціональні моделі наочних образів, починаючи від моделей перцептивних образів і до моделей візуально-мисленнєвих образів, що розроблялися у вітчизняній психологічній науці. Це дало змогу на рівні теоретичного аналізу простежити механізми становлення наочного образу на всіх його етапах, а також поглибити уявлення про теоретико-методологічні підходи до вивчення візуального мислення і його механізмів.

Необхідно зазначити, що більшою мірою у вітчизняній психологічній науці увага приділялася побудові моделей сенсорно-перцептивних та мнемічних процесів, тобто становленню зорових образів та образів-уявлень, і, меншою мірою, візуальним образам, що належать до мисленнєвого рівня — так званого «інтелектуального бачення».

Аналіз моделей візуалізації різного рівня, які існують у вітчизняній психології, дав змогу, з одного боку, поглибити уявлення про етапи становлення перцептивного образу, мікроструктурні одиниці перцептивної діяльності, її продуктивний характер, а, з іншого боку, виявив взаємозв'язок мисленнєвої діяльності з перцептивними, мнемічними процесами, на рівні їхніх операціональних структур, що дуже важливо для розуміння природи візуально-мисленнєвого образу.

В роботі дається аналіз шерегу досліджень візуального мислення, які у вітчизняній психології проводилися в умовах діяльності системи «людина-машина», «людина-знак», в інженерній психології як умова ефективності праці оператора в різних СЛМ, а також у загальній психології (Н.Ю. Вергілес, В.П. Зінченко). У ряді досліджень процесу візуалізації оперативного образу було виокремлено низку функцій, блоків та рівнів репродуктивної і продуктивної переробки інформації. (Д.Н. Завалішина, Ю.К. Стрєлков); як функціональної системи та її операціональних механізмів (Б.І. Беспалов, В. Д. Глезер, О.Д. Логвиненко); візуального моделювання геометричних завдань (І.М. Арієвич, В.В. Пєтухов). Висунуто положення про поліфункціональність наочних образів та їх зв`язок з цілями і завданнями діяльності, розкриті програмуюча, регулятивна, контролююча і координаційна функції образу. Так, на підставі вивчення візуального мислення як процесу прийому і переробки інформації в операторській діяльності було введено поняття «образно-концептуальна модель проблемної ситуації» (ОКМ) (В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, В.М. Гордон). Ця модель, порівняно з «перцептивними» і «мнемічними» моделями, відображає більш високий рівень породження наочних образів. В «образно-концептуальній моделі» наочний образ піднявся до рівня візуального мислення, «інтелектуального бачення» (за В.П. Зінченком). Ця модель відображає більш складні процеси породження візуального образу, знімаючи в собі всі рівні відображувальної діяльності і наповнюючи їх дією, спрямованою на розкриття змісту проблемної ситуації через внутрішні смисли суб'єкта діяльності. Створення образно-концептуальної моделі (ОКМ) проблемної ситуації збагатило загальну психологічну теорію, будучи за своїм змістом першою моделлю візуального мислення у вітчизняній психологічній науці.

Необхідно зазначити, що на сьогодні в психологічній науці не існує однозначного визначення візуального мислення. Традиційно цей вид мислення прийнято визначати як один із способів розв`язання інтелектуальних завдань з опорою на внутрішні візуальні образи, а також як вид мислення, продуктом якого є породження нових образів і створення нових візуальних форм, що несуть певне змістове навантаження й роблять значення видимим.

Проведений аналіз основних напрямків дослідження візуального мислення показав недостатню концептуальну розробленість цієї проблеми, проявом чого є недостатнє розкриття диференціації процесів у наочній сфері, специфіки їх генезису, механізмів функціонування й індивідуалізації, а також їхньої ролі у творчій діяльності суб'єкта.

Друга частина роботи «Стратегіально — семантичний підхід до пізнання візуальномисленнєвої діяльності» складається з 4 розділів, в яких послідовно розкривається стратегіально-семантичний підхід до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності.

У третьому розділі «Обґрунтування семантичної детермінації візуально-мисленнєвого образу» описано основні принципи і положення стратегіально-семантичного підходу до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності, подано її модель.

Зазначено, що дослідження проблеми візуального мислення нерозривно пов`язане з вирішенням питання про «демаркаційну лінію» (Л.М. Веккер) між образом та думкою, яке і нині є одним із найскладніших у психологічній науці. Доведено, що реально існує наявність двох різних рівнів — образного та мисленнєвого, котрі об'єднані спільним принципом організації психіки та перехідною формою між ними. На підставі існування єдиних психічних законів розвитку психічних процесів (Л.М. Веккер) постає питання про перехідні форми, що займають проміжне положення між перцептивними та мисленнєвими процесами і реалізують під час розвитку стрибок через межу «образ-думка». Таке проміжне положення займають наочні види мислення.

В роботі розкриваються засади, в яких психіка розглядається як континуально-генетичне утворення (Ж. Піаже, С.Д. Максименко), де всі стадії розвитку не є відокремленими одна від одної, а виростають одна з іншої, безупинно переходячи одна в одну, і, зокрема, мислення розглядається не тільки як діяльність, а й як невпинний, недиз’юнктивний психічний процес аналізу, синтезу й узагальнення, що постійно змінюється з урахуванням нових обставин життя суб'єкта. Ґрунтуючись на цих засадах, візуально-мисленнєву діяльність ми розглядаємо, як генетично вищий рівень розвитку наочних видів мислення, етапами становлення якої є наочно-дієве, наочно-образне мислення.

Виходячи з теоретико-методологічних принципів, візуальне мислення розглядається як таке, що передбачає генетичний аналіз, розгортається в часі, що має нерозривний зв`язок структури й еволюції, функціонування та розвитку, є системним багаторівневим утворенням з ієрархічно організованими рівнями, організація якого носить культурно-історичний характер. Системотвірним чинником, який визначає особливості візуалізації сутності предмета, характер діяльності, рівні та динаміку її регуляції, виступають операціональні механізми, які роблять наочним контекст у всіх його функціональних і структурних взаємозв'язках.

Важливим для розуміння природи та механізмів візуального мислення є положення про те, що дія суб'єкта як «генетично вихідна інтелектуальна операція» (П.Я. Гальперін, В. В. Давидов, О.В. Запорожець) є основною одиницею аналізу пізнавальних процесів, зокрема, візуального мислення.

Означені принципи та положення, а також введення макроі мікрогенетичного аналізу в дослідження дає можливість розкрити зміст окремих функціональних блоків, що беруть участь у перетворенні інформації у візуально-мисленнєвому процесі. Це сприяє зближенню, встановленню взаємозв`язків операціонального складу на рівні пізнавальних дій між перцептивними, мнемічними, мисленнєвими процесами, дає підстави розглядати візуальне мислення як функціональний орган, що носить ситуативний, динамічний характер, структура якого трансформується залежно від завдань та цілей, які постають перед суб`єктом діяльності, та змінюється залежно від складу пізнавальних дій і від алфавіту оперативних одиниць пам’яті, від тих семантичних перетворень, які складають індивідуальність суб'єкта.

Ґрунтуючись на засадах стратегіального підходу до дослідження творчої діяльності (В.О. Моляко), ми розглядаємо як механізми візуально-мисленнєвої діяльності суб`єкта його візуально-мисленнєві стратегії створення образу, їх складовими є операціональні та змістові компоненти.

Аналіз візуального мислення як продуктивної пізнавальної діяльності найбільш успішно може бути розв`язане з позиції означених теоретико-методологічних засад, що існують у вітчизняній психології, а також з позицій концепції «Образу світу» (О.М. Леонтьєв). Виходячи з цього, візуально-мисленнєва діяльність розглядається нами як діяльність суб'єкта, що володіє психікою, живе в певному культурно-буттєвому полі, привласнює і реалізує його зміст у діяльності і спілкуванні. Візуальне мислення як вища пізнавальна діяльність регулюється механізмами мотиваційно-цільової та емоційної регуляції (О.Я. Чебикін).

Розкриваються засади суб'єктності, активності, предметності, продуктивності, змістовності візуально-мисленнєвого образу, що має цільовий характер. Висвітлюється важливість для розуміння його специфіки положення про багаторівневу будову предметного образу (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв), порівневе «розгортання» плану його змісту, розуміння образу як процесу, який має значеннєву природу, свої особистісні смисли та чуттєву предметність.

Означені принципи, положення та методи аналізу дозволяють глибше дослідити структуру, механізми та функції візуального мислення як продуктивного пізнавального процесу. Виходячи із зазначених теоретико-методологічних засад, ми визначаємо візуальне мислення як найвищий рівень розвитку наочних видів мислення, як вищу пізнавальна діяльність, що має культурно-історичну природу, розвивається в процесі діяльності та має індивідуальні особливості перебігу.

Реалізація візуально-мисленнєвого процесу здійснюється за допомогою візуально-мисленнєвих стратегій, які виступають його механізмами і мають певну структуру. Ці візуальні стратегії як механізми візуально-мисленнєвої діяльності, детермінуються загальною суспільною картиною світу й індивідуальним образом світу суб`єкта, що знаходить своє відображення у суб`єктивній семантиці та операціональних механізмах створення образу-концепту.

Пусковим механізмом початку розгортання візуально-мисленнєвого процесу як і інших видів мисленнєвої діяльності є проблемна ситуація. Відносно специфіки візуального мислення, проблемною є ситуація дисбалансу між гіпотезою (словесно вираженою) і недостатністю вербальних засобів та відсутністю готових наочних форм для її вирішення. Ця проблемна ситуація, виходячи з діяльнісної природи мислення, регулюється потребнісно-мотиваційною й емоційно-вольовою сферами суб`єкта діяльності.

Розкриваються основні емпіричні характеристики візуально-мисленнєвого образу, системотвірною серед яких є наочність, через неї переломлюються і в ній реалізуються такі його базисні властивості, як: активність, предметність, симультанність, цілісність, просторово-часова структура, інтенсивність, та такі специфічні властивості, як: концептуальність, амодальність, креативність, абстрактність, узагальненість. Основними його функціями є: відображувально-пізнавальна; прогностична; регулятивна; креативна; знаково-символічна.

Досліджуються специфічні особливості образу-концепту, розгляд яких дозволяє глибше вивчити продуктивну функцію візуального мислення як самостійного виду мисленнєвої діяльності. Зазначено, що у сучасній психологічній науці не існує чіткого розмежування між такими поняттями, як «чуттєвий образ» і «наочний образ».

На рис. 1 відтворено побудовану концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності.

Ґрунтуючись на теоретико-методологічних засадах теорії відображення, системного і діяльнісного підходів, закладених у вітчизняній психологічній науці, ми розглядаємо наочність як властивість, що нерозривно пов’язана із загальною здатністю психіки до відображення.

Рис. 1 Модель візуально-мисленнєвої діяльності

Уточнюється поняття «наочність» та його специфічні особливості в контексті існуючих підходів до його вивчення (Б.Г. Ананьєв, С. В. Кравков, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, О. А. Смирнов, Б. М. Теплов та інші). Дається порівняльний аналіз таких понять, як «зоровий образ», «наочний образ», «візуально-мисленнєвий образ». Виходячи з цього, визначається, що візуально-мисленнєвий образ є певним типом зорових образів, специфіка якого полягає у тому, що його основою є чуттєве відображення, йому притаманна наочність, і він, на відміну від інших наочних образів, є створеним.

Відомо, що у процесі становлення наочних форм мислення наочність набуває різних якостей залежно від пропорції чуттєвого і раціонального в розвитку наочного образу. Якщо на рівні наочно-дієвого і наочно-образного мислення переважає чуттєве над раціональним, то на рівні візуального мислення раціональне домінує над чуттєвим, що, в свою чергу, піднімає візуальний образ на більш високий рівень діяльності відображення і наділяє його певною специфікою і функціями.

Розкривається логіка нашого розуміння наочного образу: від найпростіших форм — образів-перцептів — до найвищого рівня їх розвитку — образів візуального мислення. Розглядаючи інтелектуальну сферу суб'єкта діяльності в безперервному розвитку, ми можемо розташувати специфічні властивості наочних образів у такій послідовності: «конкретна наочність», «наочна конкретність», «узагальнена наочність», що відповідають першому і другому рівню її розвитку. Зазначено, що великий вплив на рівень «узагальненості» наочних образів має розвиток мовленнєвої діяльності. Виокремлюючи третій рівень розвитку наочності - «наочної узагальненості» або «наочного поняття», його можна віднести до вищого рівня розвитку образної сфери, бо він притаманний образам візуального мислення, які можна назвати «наочним концептом». Виходячи з цього, найвищий рівень узагальненості притаманний образам-концептам, як вищій формі розвитку наочного мислення. Така послідовність дає підстави розглядати наочні образи в перманентному розвитку, в єдності взаємозв'язків чуттєвого і раціонального, у безперервному потоці пізнання.

Візуальний образ-концепт формується шляхом різних усвідомлюваних і неусвідомлюваних трансформацій. Під трансформаціями ми розуміємо операціональний компонент («оператори») структури візуального мислення, за допомогою якого і відбуваються перетворення. Оскільки вихідним матеріалом для побудови образу-концепту є образи чуттєвого пізнання (образи-перцепти й образи-уявлення), котрі виступають його змістовими компонентами — «операндами», то при побудові образу-концепту, «оператори» (дії) забезпечують їх видозміну, трансформацію і створення нових образів, відмінних від вихідних. Специфікою візуального мислення є те, що «оператори» і «операнди» у силу своєї властивості наочності візуалізуються в образі-концепті. На відміну від наочності, яка властива образам чуттєвого відображення, образи візуального мислення можуть наочно не відповідати структурі об'єкта, а створювати нове її «бачення», яке потім може матеріалізуватися в практичній діяльності. Таким чином, візуально-мисленнєвий образ не можна повною мірою віднести до образів чуттєвого пізнання й у цьому полягає його специфіка. Створення нових візуальних концептів залежить від того, які прототипи входять до даного поля візуальних концептів, і від контексту, який вони утворюють. Відомо, що феномен контексту є одним з найбільш стійких у візуальній психосемантиці. Виходячи з цього, процес візуальної категоризації можна розглядати як включення стимулів у внутрішній контекст візуально-семантичного простору суб`єкту. Специфіка візуально-мисленнєвого образу полягає в тому, що він відображує структурні та функціональні взаємозв`язки між об'єктами за допомогою візуалізації, через створення різних наочних зв’язків і відношень.

Розкриваються властивості візуально-мисленнєвого образу, які створюють його специфіку, а також функції, що були виділені в ході дослідження.

Особливості генезису візуально-мисленнєвого образу і його специфіку ми розглядаємо, виходячи з його опосередкованості образом світу суб`єкта (О.М. Леонтьєв, 1985), як індивідуального інтегрального утворення, що створює індивідуальність у баченні світу, будучи свого роду «призмою», що фільтрує сприймання на свідомому і неусвідомлюваному рівні (О.О. Гостєв, 1984). Подібно до того, як «будь-який актуальний вплив вписується в образ світу» (О.М. Леонтьєв, 1983), так і візуально-мисленнєвий образ є складовою частиною цього цілого. Важливим для вивчення візуально-мисленнєвого образу є положення про єдність трьох складових людської свідомості, загальною формою психічного відображення яких є образи (О.М. Леонтьєв, 1975). Показано те, яким чином, в наочності зазначеного образу активно і закономірно відображаються значеннєві, індивідуально-смислові ставлення суб'єкта до певної ситуації (певного предмету).

Розкривається знаково-символічна природа візуально-мисленнєвого образу, аналізується специфіка візуального знаку, яка визначається його особливою конструктивністю, що ґрунтується на спільності структур того, що позначається і що позначає, виходячи з якої, він є більш інтенціональним, аніж конвенціональним. Візуально-мисленнєвий образ є знаковим за своїм походженням, оскільки може репрезентувати у наочній формі ту чи іншу категорію, значення, яке на рівні семантики візуального образу закладене в його структурі. На відміну від вербального знаку, природною основою становлення візуального знаку є психофізіологічні механізми першої сигнальної системи, але візуальний знак є суспільним продуктом, бо завдяки розвитку соціуму, соціальної потреби в удосконаленні семіотичних систем, розвиваються й ускладнюються механізми його створення. Показано, що візуальні образи протягом свого розвитку в антропогенезі й онтогенезі виконують різні функції, тобто несуть інформацію як образи, символи, знаки, розвиваються в процесі становлення образної, символічної, знакової діяльності і мають свої специфічні особливості.

«Візуальний образ», «візуальний символ», «візуальний знак» є продуктами культурно-історичного розвитку візуального мислення, які виступають різними формами, рівнями візуалізації, і мають певні особливості, що характеризують їх специфіку. Засобами вираження сутності візуального символу чи знаку в процесі знаково-символічної діяльності виступають змістові і операціональні компоненти візуального мислення. При цьому їх матеріальними носіями можуть бути моделі цих візуальних знаків та символів (графіки, схеми, карти), а також різні артономічні форми (малюнки, картини, скульптура, архітектура тощо). Вони є результатом візуального метамоделювання на різних рівнях відображення реальності: від конкретних речей до вищих рівнів абстрагування дійсності.

Візуальний образ завдяки своїй знаково-символічній функції може наочно виражати те, що не може бути сприйняте як чуттєвий образ, належить до сфери раціонального, виступаючи в ролі понять, категорій, концепцій. Таким чином, візуальний образ виконує функцію вираження певних десигнативних, ціннісних і функціональних відносин. Оскільки відносини зображення і вираження співвіднесені і не розділені чіткою межею, то вираження йде через зображення того чи іншого поняття, що є основою продуктивності візуального знаку.

На основі історико-генетичного аналізу, методу проектування і узагальнення літературних джерел антропології, мистецтвознавства, психології, психолінгвістики тощо, розкривається авторське бачення становлення в антропогенезі знаково-символічної функції візуального мислення. Доведено, що візуальне мислення розвивається в процесі оволодіння різними знаково-символічними засобами та системами. Основним чинником виникнення знаково-символічної функції і психічної діяльності взагалі є суспільна діяльність суб`єкта. Інтеріоризація зовнішних жестових дій поклала початок розвитку та становленню внутрішніх структур мисленнєвих дій, їх образів, систем цих дій. Поряд з репрезентативною та вказівною функціями наочного образу, вже на цьому рівні виникає конвенціональність та інтенціональність як властивості знакових систем. Це є підтвердженням того, що однією з головних функцій візуальних символів є пізнавальна. Вона виявляється в тому, що візуальні символи допомагають своєрідно пояснювати непізнане на наочному рівні архаїчного мислення, а також сприяють розвитку операціональних структур мисленнєвого процесу, і, зокрема, наочного мислення. На основі аналізу зображень первісного періоду, зокрема, ідеограм, піктограм, робиться висновок про зростання ролі раціонального в наочних образах порівняно з чуттєвим компонентом. Наочний образ поступово починає набувати знакової природи. За наочними образами-символами закріплюється регулятивна функція. З розвитком трудової діяльності, освоєнням реальності підвищується рівень абстрактності наочно-понятійних утворень, що викликало певні труднощі в їх передачі, оскільки основними операціями наочно-образного мислення, заснованого на метафоричній символізації, були порівняння і стилізація. Поступово відбувається заміна образу-знаку на знак-образ, що репрезентував звукові поняття (письмо-ребус) і вже не наочний образ, а і звукові утворення виступають як знак-поняття.

Перехід від образів-знаків до «звукових» знаків відбувався через низку трансформацій, метафоричну стилізацію образних писемних знаків до більш стилізованих і далі - позбавлених образності символічних знаків (Ф. Клікс), що є послідовністю наступних етапів: наочний образ; наочний образ-знак; знак-наочний образ; числовий знак; вербальна система найменування чисел. Таким чином, на певному етапі розвитку логічних структур інтелекту, який простежується у процесі розвитку писемності, знак втрачає свою наочність і стає акустичним, «звуковим» знаком. Можна вважати, що на цьому етапі відбулася диференціація сигнифікативної функції на вербальну і візуальну, і це стало основою подальшого розвитку вербально-логічних видів мислення. Отже, наочні образи-знаки з`явилися раніше і стали певним підґрунтям для створення знакових видів писемності. Зроблено висновок про те, що наочні форми мисленнєвої діяльності відіграють важливу роль у розвитку вербально-логічних форм мислення. Засадовою стосовно розвитку мисленнєвої діяльності людини, і зокрема, візуального мислення є загальна картина світу, притаманна тому чи іншому суспільству, яка визначає стратегії пізнання цього світу і творення індивідуальних образів світу її представниками. Наочно-просторові та метричні характеристики візуалізованої картини світу можуть співвідноситися з культурно-духовними категоріями світорозуміння тієї чи іншої культурно-історичної картини світу.

В роботі були виділені етапи «зображувальної здатності» первісної людини. Показано, що кожний виділений етап відбиває рівень її здатності до візуалізації, «бачення», яке нерозривно пов`язане з домінуючою картиною світу у даному суспільстві, формує її і є її відбитком (продуктом). Просторово-часові межі картини світу розширюються з розвитком наочного мислення людини і, водночас, можливості «концептуального бачення» людини можуть обмежуватися існуючим у її свідомості образом світу. Це підтверджує не тільки існування впливу картини світу на «бачення», на семантику наочних образів, але і те, що візуальні форми впливають, формують, змінюють образ світу людини. А відтак, це підтверджує соціальну природу розвитку, становлення візуального образу і його знаково-символічної функції, яка виникла, виходячи з потреб суспільства. Зі зміною картини світу змінюються не тільки змістові, але й операціональні компоненти візуального мислення. Знаково-символічна природа візуальних образів є носієм не тільки свідомого, але й несвідомого, проявом якого може бути творча інтуїція при розв`язанні творчих задач. Носіями несвідомого можуть виступати як змістові, так і операціональні компоненти візуально-мисленнєвого образу. Таким чином, візуальне мислення допомагає з`ясувати первинне, інтуїтивне бачення людиною світу через його візуалізацію.

У четвертому розділі «Візуально-мисленнєві стратегії як механізми візуально-мисленнєвої діяльності» ми ставили за мету дослідити механізми створення візуально-мисленнєвого образу. Введення поняття «візуально-мисленнєва стратегія» при вивченні механізмів візуального мислення, його операціональних і змістових компонентів більш ємно відображає індивідуальну суб`єктно-діяльнісну зумовленість механізмів візуалізації, оскільки специфікою візуального мислення порівняно із системами вербальних значень чи «п`ятим квазівиміром» (за О.М. Леонтьєвим), є більш виражена його суб`єктність. Вплив образу світу на становлення візуально-мисленнєвої стратегії відбувається на рівні становлення та «індивідуалізації» механізмів візуалізації образів-концептів, що включають як операціональні, так і змістові компоненти, «складові» візуально-мисленнєвого образу. Візуально-мисленнєва стратегія розглядається нами як система індивідуально та особистісно усталених тенденцій до використання способів і прийомів трансформації та суб'єктивно-семантичної інтерпретації візуального образу-концепту, яка може реалізовуватися як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівні. Вона є складним інтегральним утворенням, що має ієрархічно організовану структуру, котра включає в себе мета -, макро-, і мікрорівні. образу-концепту (рис. 2).

В роботі зроблено детальний аналіз всіх зазначених рівнів візуально-мисленнєвої стратегії, дається їх визначення та розкриваються їх взаємозв`язки, що характеризує її як системне утворення. Найвищим рівнем у структурі візуально-мисленнєвої стратегії є її метарівень як когнітивно-особистісна модель «бачення проблеми», як глобальна пізнавальна гіпотеза, що вибудовується в процесі індивідуального пізнання, «бачення» джерела стимуляції відповідно до образу світу суб'єкта діяльності.

Одним з головних чинників, який визначає метарівень візуально-мисленєвих стратегій є загальна «ментальність культури» (за А.Я. Гуревічем, 1984), або загальна «картина світу», як інтегруюча частина ментальності, властива певному суспільству, а також індивідуальний «образ світу», який є частиною «духовного універсуму» культури, до якої він належить.

Рис. 2 Модель механізмів візуально-мисленнєвої діяльності

Акт творчості суб'єкта починається вже з моменту привласнення індивідом загальної картини світу і трансформації її в індивідуальний образ світу. Відбувається інтерпретація і переломлення її через здібності суб'єкта діяльності, через його відносини, контакти з культурою свого часу, які завжди унікальні, через існуючий первинний образ світу суб'єкта. Показано взаємоз`вязки між метаі макрорівнем візуально-мисленнєвої стратегії та чинники, які їх визначають.

Визначається макрорівень візуально-мисленнєвої стратегії як концептуально-емпіричний рівень реалізації задуму, створення конкретного візуального образу. Його структуру становлять операціональні та змістові компоненти, котрі самі по-собі можуть виступати у ролі підстратегій відносно візуально-мисленнєвої стратегії, тобто на рівні змістових компонентів можуть існувати стратегії семантичної інтерпретації візуальної інформації, а також, на рівні операціональних компонентів можуть бути сформовані стратегії оперування, трансформування певної візуальної інформації.

Розглядається змістовий компонент структури макрорівня візуально-мисленнєвої стратегії, під яким ми розуміємо змістові «одиниці» — образи об`єктів та їх репрезентативні властивості, а також способи та індивідуальні особливості їх семантичної інтерпретації. До складу змістових «одиниць» входять: паттерни (сенсорні та перцептивні еталони); оперативні одиниці сприймання; прототипи (наочні стереотипи), які формуються на рівні уявлень, тощо. Об`єктами, котрі трансформуються в процесі візуального мислення, є образи предметів, явищ навколишньої діяйсності та їх властивостей. Вони «репрезентовані у нашій свідомості набором властивостей, таких, як об`єм, пропорції, форма, вага, колір, величина і інше» (О.Ю. Артем`єва). При створенні візуально-мисленнєвого образу колір і форма можуть виступати змістовими компонентами індивідуальної візуально-мисленнєвої стратегії як механізму створення образу-концепту і, водночас, засобами його вираження.

В результаті емпіричних досліджень механізмів візуально-мисленнєвої діяльності за допомогою методики трансформації візуального образу (ТВО) (С.М. Симоненко) ми виявили на рівні змістових компонентів усталені тенденції у семантичній інтерпретації візуально-мисленнєвого образу: колористичну, формо-графічну та синтетичну стратегії створення образу. Основна відмінність між ними полягає в домінуючому використанні виразного потенціалу кольору чи форми під час розв’язання творчих завдань. У всіх групах досліджуваних фіксуються статистично значущі відмінності (за t-критерієм Стьюдента) за показниками «виразність кольору» і «виразність форми» між колористами і формалістами. Суттєвих відмінностей за аналогічними показниками не було виявлено між колористами і синтетиками, а також між формалістами і синтетиками.

Вищенаведені дані засвідчили, що в усіх експериментальних вибірках досліджуваних рівномірно представлені всі означені групи. Слід зазначити, що у молодшому шкільному віці ці групи складніше диференціюються, що пояснюється віковими особливостями графічної діяльності, а частка колористів і синтетиків є більшою, ніж формалістів, бо колір є більш емоційно значущим, ніж форма, використання якої потребує розвинених операціональних спроможностей дитини, яких їй ще бракує.

В результаті використання методики Колірного семантичного диференціалу КСД (С.М. Симоненко, Т.А. Вовнянко), було виявлено (на рівні факторного аналізу), що між виділеними за означеними стратегіями групами досліджуваних є відмінності на рівні складності суб`єктивного семантичного простору (ССП) кольору. Виходячи з необхідності поглибленого вивчення кольору як одного із змістових компонентів візуально-мисленнєвих стратегій, під нашим керівництвом виконана наукова робота Т. А. Вовнянко, в якій на емпіричному рівні підтверджені відповідні положення розробленої нами концепції. Була емпірично встановлена відповідність між певними характеристиками кольору як засобу вираження творчої стратегії митця та певними рівнями колірної семантики як складовими структури його образу світу. Це дослідження підтвердило нашу гіпотезу про вплив суб`єктивної семантики кольору на змістовий компонент макрорівня візуально-мисленнєвої стратегії, коли особливості семантичної інтерпретації кольору визначають вибір кольору і його змістове навантаження у процесі розв’язання творчих завдань.

В ході комплексного емпіричного дослідження розвитку змістового компоненту в онтогенезі виявлено, що особливості організації суб'єктивної семантики кольору мають вікові особливості. Підліткам притаманне недиференційоване емоційне ставлення до кольору, неструктурованість їх суб'єктивної семантики кольору, а також недостатня сформованість візуально-мисленнєвих стратегій. Це пояснюється тим, що у цьому віці суб'єктивна семантика кольору є недостатньо усталеною і сформованою, щоб визначати вибір стратегії розв`язання творчих завдань, що підтверджує наші положення про сенситивність підліткового віку для розвитку візуального мислення. Доведено, що у цьому віці відбувається становлення візуально-мисленнєвих структур. Підняття їх до рівня візуально-мисленнєвих стратегій свідчить про відносну завершеність або високий рівень розвитку операціонально-змістових компонентів візуально-мисленнєвого процесу.

Були досліджені структури макрорівня та мікрорівня візуально-мисленнєвої стратегії виявлено, що операціональними компонентами візуального мислення є мисленнєві дії, спрямовані на роботу зі змістовими компонентами з метою побудови візуально-мисленнєвого образу, коли значення чи особистісний смисл стають наочними.

Результати дослідження онтогенетичного розвитку операціональних структур візуального мислення підлітків свідчать про наявність значних індивідуальних відмінностей у структурі мисленнєвих операцій, здійснюваних над запропонованими фігурами, а також вказують на зумовленість цих розбіжностей онтогенетичними рівнем сформованості окремих підструктур і груп мисленнєвих операцій та співвідношень між ними. Важливим показником розвитку візуального мислення є й наявність систематизованих взаємозв`язків між ними. У кожній групі мисленнєвих операцій поряд із взаємодією різних підструктур спостерігається домінування однієї з них, яка становить її ядро, що визначає особливості стратегії створення візуально-мисленнєвих образів.

Здатність до системної взаємодії означених компонентів у процесі розв`язання складних завдань на візуалізацію починає розвиватися у підлітковому віці. Тенденція розвитку операціональних структур візуально-мисленнєвої діяльності підлітків підтверджена статистично (t-критерій Стьюдента). Найвищим рівнем розвитку операціональних структур є рівень індивідуальних стратегій візуально-мисленнєвої діяльності. При цьому залежно від задачі, предметного змісту діяльності і досвіду спостерігача відбувається актуалізація, формування відповідної функціональної структури візуально — мисленнєвих дій і операцій. Існують індивідуальні сполучення операціональних механізмів створення візуально-мисленнєвого образу, які простежуються під час розв`язання творчих задач. Їх ми визначаємо як операціональні стратегії візуально-мисленнєвої діяльності, які у взаємодії зі змістовими стратегіями створюють неповторність, індивідуальність візуально-мисленнєвої стратегії суб`єкта.

На основі структурно-функціонального аналізу даних виявлені стратегії стилізації та конструктів на рівні операціональних механізмів. Виявлено, що стратегія конструктів базується на послідовності таких мисленнєвих операцій, як аналіз — диференціювання — абстрагування — синтез. Стратегія стилізації має таку послідовність операцій: синтезузагальнення — абстрагування — аналіз. Домінуючими серед них є операції аналізу і синтезу як результат функціональної діяльності (домінування) відповідно лівої чи правої півкуль мозку.

Мікрорівнем візуально-мисленнєвої стратегії є усвідомлювані вікарно-перцептивні дії, неусвідомлювано-інтуїтивні вікарні дії, уявленнєво-просторові трансформації (на рівні просторової комбінаторики), перцептивні еталони, що підпорядковуються в цілому загальній концепції бачення створюваного образу.

Проведене дослідження дає підстави розглядати розвиток візуально-мисленнєвих стратегій як такий, що в антропоі онтогенезі починається з мікрорівня, далі через механізми операціоналізації та семантизації розвивається до макроі метарівнів, утворюючи собою функціональний орган вирішення різного типу творчих завдань. На рівні сформованості візуально-мисленнєвої стратегії мають наступну зворотню спрямованість, що свідчить про регулятивну функцію метарівня відносно інших рівнів.

У п`ятому розділі «Онтогенетичний розвиток механізмів візуально-мисленнєвої діяльності» досліджуються механізми наочності на таких етапах розвитку наочного мислення, як: наочно-дієве, наочно-образне та візуальне мислення. Розглянуто особливості розвитку наочно-дієвого мислення у домовному, сенсомоторному періоді. Розкриваються особливості становлення наочно-мисленнєвого образу на етапі розвитку наочно-образного мислення. Визначається, що цей період є першим сензитивний періодом у розвитку креативності як у мисленнєвій, так і в особистісній сферах дитини. Зазначається, що якщо на рівні наочно-дієвого мислення образ має первинну цілісність і характеризується синкретичністю, то з переходом його на наочно-образний рівень, він стає все більш диференційованим і узагальненим. У дитини уперше з’являється властивість «внутрішньої наочності». З переходом дитини з доопераціональної стадії на рівень операціонального інтелекту, що відбувається на межі між дошкільним і молодшим шкільним віком (за Ж. Піаже це 7 років), структура взаємозв'язків між наочно-образним і вербально-понятійним мисленням змінюється: починає домінувати, вербально-понятійнє мислення, що поглиблює процес інтеріоризації мисленнєвих дій, перетворюючи їх в операції.

У дослідженні особливостей розвитку наочного і вербального видів мислення як складових інтелектуальної діяльності молодших школярів брали участь 180 учнів: перших класів (6 та 7 років); других класів (7 та 8 років); третіх класів (9 та 10 років). Діагностичний комплекс методик включав: методику для виявлення розумового розвитку дітей 7 — 9 років (Е. Замбіцявічене), яка використовувалася нами як тест на дослідження розвитку вербального мислення; прогресивні матриці Дж. Равена (кольоровий варіант), спрямовані на дослідження операціональної структури наочного мислення; методики П. Торренса, для дослідження процесуальних характеристик та методики «Піктограма» для вивчення змістових характеристик.

Для вибірки учнів першого класу характерним є відсутність значимих зв`язків між показниками операціональних компонентів вербального та наочного мислення (р = 0,01). Для вибірки учнів другого класу властива більша кількість і вищий рівень значимих зв’язків між цими ж показниками (р = 0,01). У третьокласників розвиток складових інтелектуальної діяльності має більш збалансований характер. Тісний зв`язок між операціями вербального і наочного мислення відмічено у 46,1% учнів (р = 0,01). Кількість дітей з високими показниками розвитку операціонального складу інтелектуальної діяльності у третьокласників порівняно з другокласниками збільшилася на 23,1%, і порівняно з першокласниками — на 46,1%.

Таким чином, якщо на початку молодшого шкільного віку вербальне мислення відстає у своєму розвитку від наочних видів мислення, то в кінці цього вікового періоду вербальне мислення знаходиться на одному рівні розвитку з наочним, або, навіть, випереджає його. На матеріалі всієї вибірки виявлені значущі зв’язки між показниками операціональних, змістових та процесуальних характеристик.

Порівняння одержаних результатів у підлітків різних вікових груп (всього 330 осіб) свідчить про те, що у віці 11 — 12 років рівень розвитку операцій невербального інтелекту дещо знижується порівняно з попереднім віковим періодом. Це пов’язано з критичністю моменту переходу з одного вікового періоду до іншого та зі стрімким розвитком абстрактно-логічного мислення, домінуванням операцій вербального інтелекту. Загальний рівень наочного інтелекту дітей у віці з 12 — 13 років підвищується / t = 2,8/, але не перевищує рівень показників нижньої межі підліткового віку. Така ж тенденція спостерігається й у розвитку операціональних компонентів візуального мислення /t = 4,1/. Такі мисленнєві операції, як пошук аналогій, візуальний аналіз і синтез у віці 11 — 13 років істотно не змінюються, але намічається тенденція до їх підвищення. У віці 13 — 14 років спостерігається істотний розвиток операцій візуального мислення. Вік 14 — 15 років характеризується більш стабільним розвитком візуально-мисленнєвих операцій.

Якісно-кількісний аналіз внутрішньоструктурних відношень між показниками наочного мислення свідчить про їх ускладнення, поступову стабілізацію взаємозв'язків між ними. Встановлено, що високий рівень мають ті операції, сензитивний період розвитку яких приходиться на попередні, онтогенетично більш ранні вікові періоди. У тих операцій, що розвиваються пізніше в онтогенезі і сензитивний період яких (по Ж. Піаже) припадає на підлітковий вік, і є більш складними, відмічено більш низький рівень розвитку у всіх груп підлітків. При збереженні внутрішньоструктурного профілю візуально-мисленнєвої діяльності протягом усього підліткового періоду, рівень розвитку всіх характеристик візуального мислення зростає. Статистично доведена в наших дослідженнях та дослідженнях, виконаних під нашим керівництвом (О.В. Іванюти) наявність значимих кореляційних зв’язків між показниками процесуальних, операціональних та змістових компонентів, що свідчить про цілісність процесу візуального мислення у цьому віці.

Можна стверджувати, що в підлітковому віці паралельно з розвитком вербального інтелекту, його абстрактно-логічних операцій також розвиваються механізми візуального мислення, що позитивно впливає на загальний розвиток продуктивності інтелектуальної сфери особистості. Мисленнєві процеси в підлітковому віці змінюються якісно і кількісно, поступово набуваючи нових, складніших форм. На початку перехідного віку переважають генетично більш ранні види мисленнєвої діяльності, а саме, наочно-образне та конкретно-логічне мислення. В процесі розвитку здатності до абстрагування наочне мислення підлітків піднімається на вищий рівень узагальнення — рівень візуального мислення.

Таким чином, найвищим рівнем розвитку наочних форм мисленнєвої діяльності є візуальне мислення. Передумови розвитку візуального мислення виникають в підлітковому віці: розвиток і зростання рівня абстрактності операціональних структур вербально-логічного мислення, формування здатності до узагальнень шляхом об'єктивації сукупних ознак, розвиток гіпотетичності мислення, збагачення візуальних компонентів розумової діяльності, розвиток здатності до оберненості інтелектуальних операцій. Отже, візуальне мислення як вища пізнавальна діяльність з`являється в розвитку дитини не раптово, а має свої витоки, етапи розвитку і є найвищою формою наочно-мисленнєвої діяльності.

У шостому розділі «Візуально-мисленнєві стратегії в образотворчій діяльності» було розглянуто, яким чином реалізується запропонований нами стратегіально-семантичний підхід до пізнання візуально-мисленнєвої діяльності на терені образотворчого мистецтва.

Розкриваються погляди видатних митців та вчених: Р. Делакруа, Л. Матісса, В. Кандінського, П. Пікассо, О.Ю. Артем'євої, О.М. Леонтьєва, Р. Арнхейма, В.П. Зінченка, В.І. Вернадського та інших на роль візуального мислення в мистецтві, які свідчать про те, що синтетичність «бачення», образ-ідея, образ-концепт є базисом образотворчого мистецтва. На прикладі всієї історії становлення «візуальних» видів мистецтва простежується процес розвитку візуального мислення людства. Аналізуються особливості візуального мислення в модернізмі, а також вивчаються візуально-мисленнєві стратегії таких його представників, як П. Мондріан, В. Кандінський, К. Малевич, Вінсент Ван Гог, українських митців, зокрема, О. Богомазова, О. Архипенко, О. Екстер та інших. Аналіз їх творчості показав, що кожен з них, сповідуючи загальну концепцію абстрактного мистецтва, створив свою власну концепцію, яка визначила особисту візуально-мисленнєву стратегію у творчості.

Теоретичні положення розробленого нами стратегіально-семантичного підходу до вивчення візуально-мисленнєвої діяльності емпірично підтверджені нашими сумісними з Т. А. Вовнянко дослідженнями, які знайшли відображення у її дисертаційній роботі. Дослідження суб`єктивної семантики колористичної стратегії сучасних художників за допомогою методики «Колірного семантичного диференціалу» (КСД) (С.М. Симоненко, Т.А. Вовнянко) дозволило з’ясувати особливості опосередкованого впливу образу світу на творчу діяльність митців.

Застосування стратегіально-семантичного підходу до дослідження механізмів візуального мислення переконливо доводить, що творчі концепції митців, що є «похідною» їх унікальної картини світу, яка сформувалася в ході становлення образу світу, через індивідуальний досвід, діяльність суб'єкта і є концептуальну основою (метарівнем) їх візуально-мисленнєвих стратегій в образотворчому мистецтві. Отже, індивідуальність світобачення впливає на особливості візуалізації картини світу на рівні механізмів візуально-мисленнєвої діяльності, що знаходить своє відображення в образі-концепті як її результаті.

Висновки

• 1. На основі узагальнення теоретико-методологічних засад було дано визначення візуального мислення, яке відповідає нашому концептуальному баченню означеної проблеми. Воно полягає в тому, що: а) візуальне мислення є найвищим рівнем розвитку наочних видів мисленнєвої діяльності; б) її продуктивним видом, що має складну інтегральну структуру та відображає зв`язки й відношення об`єктивної реальності за допомогою різних форм візуального кодування на метавербальному рівні; в) змістом цього рівня наочно-мисленнєвої діяльності є трансформація різних проблемних ситуацій у структури нових знань, створення образів-концептів. Іх матеріальними носіями можуть бути моделі, графіки, схеми, карти, а також різні артономічні форми (малюнки, картини, скульптура, архітектура, тощо), що є результатом візуального метамоделювання на різних рівнях відображення реальності: від конкретних речей до вищих рівнів абстрагування дійсності.
• 2. Розроблено стратегіально-семантичний підхід, основні положення якого полягають у тому, що провідними чинниками розвитку візуального мислення є загальна «картина світу» як інтегруюча частина ментальності, властива певному суспільству, та індивідуальний «образ світу» суб`єкта, який формується в процесі розпредмечування ним цієї «картини світу» та опредмечування навколишнього світу. Ці чинники визначають візуально-мисленнєві стратегіі які є індивідуальними механізмами становлення образу-концепту.

Візуально-мисленнєва стратегія розглядається нами як система індивідуально та особистісно усталених тенденцій до використання способів і прийомів трансформації та суб'єктивно-семантичної інтерпретації образу-концепту, що реалізовуватися як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівні, яка є індивідуально-особистісно та діяльнісно обумовленою, функціонально усталеною і реалізується в процесі перебігу процесу візуального мислення при розв`язанні тих чи інших творчих задач.

3. Побудовано концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності, розкрито структуру, механізми та функції означеної діяльності. Пусковим механізмом початку розгортання візуально-мисленнєвого процесу є проблемна ситуація, яка за змістом є певним дисбалансом між гіпотезою (словесно вираженою) і недостатністю вербальних засобів та відсутністю готових наочних форм для її вирішення. Така проблемна ситуація опосередковується потребнісно-мотиваційною та емоційно-вольовою сферою діяльності суб`єкта. Реалізація візуально-мисленнєвого процесу здійснюється за допомогою відповідних стратегій, які виступають його механізмами і мають певну структуру.

Основною формою візуально-мисленнєвої діяльності є візуально-мисленнєвий образ, який є цілісним системним утворенням, що має складну ієрархічну функціональну структуру, елементи якої знаходяться у певних взаємозв'язках і відношеннях між собою. Системотвірними чинниками при цьому виступають операціональні механізми, які роблять наочним контекст у всіх його функціональних і структурних взаємозв'язках, тобто візуалізують сутність об'єкта.

Основними емпіричними характеристиками візуально-мисленнєвого образу є: наочність як системоутворююча властивість візуально-мисленнєвого образу; базові властивості: активність, предметність, симультанність, цілісність, просторово-часова структура, інтенсивність; специфічні властивості: концептуальність, амодальність, креативність, абстрактність, узагальненість. Основними функціями образу-концепту є: відображувально-пізнавальна; прогностична; регулятивна; креативна; знаково-символічна.

• 4. Специфіка образу-концепту полягає в тому, що він є пізнавальним конструктом, організація якого є результатом інтеграції двох різноякісних форм відтворення інформації: візуальної і вербальної через візуальну. Саме таке проміжне положення між формами чуттєвого і раціонального пізнання дає підстави називати його образом-концептом («наочним концептом»). Пізнання образу-концепту передбачає урахування єдності складових людської свідомості. Предметне значення, особистісний смисл, чуттєва тканина свідомості і співвідношення, котрі встановлюються між ними, можуть бути структурною основою для створення різних за своїм змістом і семантичним значенням образів-концептів. В наочності візуального образу активно і закономірно відображаються значеннєві, смислові ставлення суб'єкта до певної ситуації (певного об`єкту), його індивідуальне бачення.
• 5. Культурно-історична природа візуального мислення проявляється в знаково-символічній функції його образу. Якісною відмінністю візуального образу, що приймає на себе функцію знаку, є факт органічної присутності означуваного в означенні. Візуально-мисленнєві образи в антропогенезі і онтогенезі розвиваються в процесі становлення символічної, знакової діяльності, виконують різні функції, несуть інформацію як образи, символи, знаки. «Візуальний образ», «візуальний символ», «візуальний знак» є продуктами культурно-історичного розвитку візуально-мисленнєвої діяльності і становлять різні форми її візуалізації.

Одним із основних чинників, що сприяє розвитку візуального мислення, є загальна картина світу, притаманна тому чи іншому суспільству, що визначає стратегії його пізнання і творення індивідуальних образів світу її представників. Наочність, що є однією із основних характеристик картини світу і нерозривно пов`язана з предметним характером людської діяльності. Залежно від історичної епохи, де створюється картина світу, форми наочності будуть змінюватися. Візуальне мислення та його образи здатні відтворити всі ті універсальні категорії, концептуально-чуттєві поняття, які виступають характеристиками творення картини світу людства. На основі узагальнення здобутків з антропології, мистецтвознавства, психології, психолінгвістики та власних досліджень доведено, що просторово-часові межі картини світу розширюються з розвитком візуального мислення людини і, водночас, можливості «концептуального бачення» людини можуть обмежуватися існуючим у її свідомості образом світу. Зі зміною картини світу змінюються не тільки змістові, але й операціональні компоненти візуального мислення.

• 6. Встановлено, що візуальне мислення як вища пізнавальна діяльність в антропоі онтогенезі має свої витоки, етапи розвитку. Наочні і вербальні форми мислення не витікають одна із одної, а розвиваються паралельно, взаємодіючи і взаємозбагачуючись. Їх взаємодія виявляється в тому, що перехід конкретних понять на рівень вербальних абстракцій, узагальненості, гіпотетичності сприяє розвитку абстрактності, концептуальності в наочно-умоглядних операціях. Найвищого рівня (наочно-концептуального, або візуально-мисленнєвого) наочне мислення набуває у підлітковому віці. Відображення і узагальнення зв’язків і відношень у візуальній і вербальній формах мислення відбувається не на різних рівнях, а в різних формах: у наочних образах-концептах і поняттях відповідно.
• 7. Виходячи із загальної концептуальної моделі візуально-мисленнєвої діяльності, була створена модель її механізмів, в якості яких є візуально-мисленнєві стратегії. Їх ми розглядаємо як складні інтегральні утворення, що мають ієрархічно організовану структуру, котра включає в себе мета-, макро -, і мікрорівні. За допомогою візуально-мисленнєвої стратегії визначається сам вибір «бачення» проблеми суб`єктом діяльності (регулятивно-особистісний компонент), пріоритет тих чи інших способів її розв`язання (операціональний компонент) та семантичної інтерпретації створюваного образу-концепту (змістовий компонент).

Метарівень є найвищим рівнем у структурі візуально-мисленнєвої стратегії і розглядається як когнітивно-особистісна модель «бачення проблеми», як глобальна пізнавальна гіпотеза, що вибудовується в процесі індивідуального пізнання, «бачення» джерела стимуляції відповідно до образу світу суб'єкта діяльності. Мотивація до візуалізації тієї або іншої проблеми закладена в активній діяльнісній природі образу світу, а також мотиваційно-смислових структурах особистості суб'єкта діяльності. Метарівень візуально-мисленнєвої стратегії, здійснює регулятивний вплив на макрорівень візуально-мисленєвої стратегії через мотивацію рішення тих або інших творчих задач, «естетичні переваги», особистісні «візуальні установки», «загальне бачення» тієї або іншої проблеми, системи значень і особистісних смислів суб'єкта діяльності, реалізованих через семантичне наповнення тієї або іншої задачі, що вирішується. На неусвідомлюваному рівні це реалізується через інтуїцію, «інсайт», здогад, «бачення задуму».

Макрорівень візуально-мисленнєвої стратегії ми розглядаємо як концептуально-емпіричний рівень реалізації задуму, створення конкретного візуального образу. Структуру макрорівня візуально-мисленнєвої стратегії становлять: змістові та операціональні компоненти, семантика яких визначається «картиною світу» субєкту діяльності:

• а) змістовими компонентами макрорівня є колір і форма, що несуть смислове навантаження, яке відображає в знятому вигляді всі рівні семантичних значень, властиві індивідуальному образу світу суб'єкта діяльності, і визначають індивідуальні семантичні відмінності в змістових механізмах створення візуально-мисленнєвих образів. Виявлено на рівні змістових компонентів усталені тенденції семантичної інтерпретації візуально-мисленнєвого образу, які було визначено як колористичну, формо-графічну та синтетичну стратегії створення візуального образу;
• б) операціональними компонентами макрорівня є мисленнєві дії, спрямовані на трансформацію змістових компонентів з метою побудови візуально-мисленнєвого образу. Існують індивідуальні тенденції до домінування тих чи інших системотвірних «породжуючих» підструктур у структурі операціональних механізмів творення візуально-мисленнєвого образу. Виявлено на рівні операціональних механізмів візуально-мисленнєвої діяльності стратегію стилізації та стратегію конструктів. Структурно-функціональний аналіз засвідчив, що стратегія конструктів базується на послідовності таких мисленнєвих операцій, як аналіз — диференціювання — абстрагування — синтез. Стратегія стилізації базується на наступній послідовності операцій: синтезузагальнення — абстрагування — аналіз. Мікрорівень візуально-мисленнєвої стратегії включає усвідомлювані та неусвідомлювано-інтуїтивні вікарно-перцептивні дії, уявленнєво-просторові трансформації (на рівні просторової комбінаторики), «перцептивні еталони».

Розвиток візуально-мисленнєвої стратегії у процесі антропоі онтогенезу візуально-мисленнєвої діяльності відбувається у такій послідовності: мікрорівень — макрорівень — метарівень, На рівні її сформованості навпаки, регуляція відбувається у зворотньому напрямку.

Означені рівні візуально-мисленнєвих стратегій є системними утвореннями, які структурно та функціонально взаємопов`язані між собою. Сформованість візуально-мисленнєвих стратегій свідчить про відносну завершеність, або високий рівень розвитку операціональних та змістових компонентів візуально-мисленнєвого процесу.

8. Представлений стратегіально-семантичний підхід до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності та розроблена на його основі модель візуально-мисленнєвих стратегій дає нам можливість поглибити наше уявлення про візуальне мислення як продуктивну діяльність та її механізми, що є підґрунтям індивідуальної неповторності та креативності при розв`язанні творчих задач. Візуально-мисленнєві стратегії митців є «похідною» їх образу світу, який сформувався в ході становлення суб'єктивного досвіду й індивідуальної діяльності. Візуально-мисленнєві стратегії створення образу-концепту є підґрунтям для творчої діяльності, і, зокрема, основою творчих стратегій в образотворчому мистецтві. Перспективи подальшого дослідження проблеми візуального мислення пов`язані з дослідженням його механізмів, вивченням взаємозв`язку з процесами творчості у різних галузях людської діяльності, створенням і обґрунтуванням методів діагностики механізмів візуального мислення та особливостей його розвитку. Перспективним є детальний розгляд таких змістових компонентів макрорівня візуально-мисленнєвих стратегій, як «формо-графічна» стратегія, «синтетична» стратегія та їх семантичного підґрунтя.

Список опублікованих праць

• 1. Симоненко С. М., Вовнянко Т. А. Психосемантика кольору і стратегії творчості. — ПНЦ АПН України. — Одеса: Автограф, 2005. — 200 с. (Особистий внесок дисертанта загальна концепція, теоретичне обґрунтування, розробка стратегії емпіричного дослідження, участь у обробці первинних емпіричних результатів та їх інтерпретації).
• 2. Симоненко С. Н. Стратегиальные тенденции трансформации образа в художественной деятельности //Тематический зборник статей по матеріалам докладов межд. симпозиума «Визуальное мышление и творчество: проблеми и перспективы исследования». Одеса, 1996. — С. 91−93.
• 3. Симоненко С. Н. Влияние стрессогенных факторов на визуальное мышление при норме и патологии психического развития //Журнал «Наука і освіта» — Спецвипуск. — 25−29 квітня 2000. Одеса. — С.108−110
• 4. Симоненко С. М. Визуальное мышление как один из механизмов художественного творчества. //Матеріали Міжнародних Костюківських читань. — Київ, 1993. — С. 70−78.
• 5. Симоненко С. М. Визуальное мышление как продуктивний познавательный процесс: основные подходы к исследованию. /Матеріали ІV Костюківських читань «Українська психологія: Сучасний потенціал». — Т. 3. Київ, 1996. — С. 99−107.
• 6. Симоненко С. М. Структура трансформации визуального образа в условиях художественной деятельности //Тематический зборник статей по материалам докладов Межд.симпоз. «Визуальное мышление и творчество: проблемы и перспективы исследования». — Одесса, 1996. — С. 21−23.
• 7. Симоненко С. М. Вивчення візуального мислення в курсі загальної психології /Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської науковометодичної конференції «Психологічна освіта в системі вищої школи». — Одеса, 1997. — С. 144−147.
• 8. Симоненко С. М. К проблеме изучения механизмов визуального мышления //Наука і освіта, (спецвипуск). — 1997. — С. 54−58.
• 9. Симоненко С. М. Механизмы субъективной семантики цвета визуального образа //Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П’ятих Костюківських читань: В 3-х т. — К.: Гнозис, 1998. — Т. III. — С. 155−161.
• 10. Симоненко С. Н. Некоторые теоретико-методологические аспекты изучения визуального мышления //Наука і освіта. — 1998. — № 1−2. — С. 107−111.
• 11. Симоненко С. М. Психологічні особливості розвитку візуального мислення в онтогенезі // Наука і освіта. — 1999. — № 5−6. — С. 68−70.
• 12. Симоненко С. М. Роль интуиции в процессе создания визуального образа. //Наука і освіта. — 1999. — № 1−2. — С. 58−60.

візуальний мислення пізнавальний розвиток.