Психологічна діагностика рівня домагань особистості

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження рівня домагань особистості
• 1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження рівня домагань у вітчизняній та зарубіжній психології
• 1.2 Особливості формування рівня домагань в онтогенезі
• 1.3 Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на становлення рівня домагань
• 1.4 Взаємозвязок між рівнем домагань, самооцінкою та самоповагою
• Висновки до розділу 1
• Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня домагань особистості за допомогою методів психологічної діагностики
• 2.1 Загальна характеристика основних методів психологічної діагностики рівня домагань
• 2.2 Обґрунтування та опис методик з дослідження рівня домагань
• 2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту
• 2.4 Практичні рекомендації щодо формування адекватного рівня домагань у осіб зрілого віку
• Висновки до розділу 2
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки

Реферат

Текст — 44 с., табл. — 4, джерел — 30, додатки — 3, У курсовій роботі проаналізовано теоретико-методологічні основи дослідження рівня домагань особистості в науковій психологічний літературі; зроблено огляд особливостей формування рівня домагань в онтогенезі, вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на становлення рівня домагань; розглянуто основні методи психологічної діагностики рівня домагань. Запропоновано практичні рекомендації щодо формування адекватного рівня домагань.

Ключові поняття: ВОЛЯ, ДІАГНОСТИКА, ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСЛІДЖЕННЯ, ІНДИВІД, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, МЕТА, МОТИВАЦІЯ, НОРМА, ОБ'ЄКТ, ОНТОГЕНЕЗ, ОСВІДОМЛЕНІСТЬ, ОСОБИСТІСТЬ, РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ, САМОВПЕВНЕНІСТЬ, САМООЦІНКА, СВІДОМІСТЬ, СУБ'ЄКТ, ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ, УСТАНОВКА.

Вступ

Актуальність дослідження. Рівень домагань як одна із характеристик особистості, що визначає ступінь складності задач, які людина перед собою ставить, являє собою динамічну структуру, існуючи не відокремлено, а розвиваючись одночасно та під впливом самооцінки, схильності до ризику, мотивації на досягнення успіху тощо. Одна із найголовніших задач психології - це формування всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, проявляти свідому активність, спрямовану на використання внутрішніх резервів у відповідність до зовнішніх умов. Вирішення цих проблем неможливе без детального вивчення рівня домагань, його розвитку в процесі онтогенезу, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на його становлення.

У науковому плані актуальною є проблема формування рівня домагань у зв’язку із самооцінкою та самоповагою, вирішення якої потребує виявлення складних структурних та функціональних взаємозв'язків у становленні окремих сторін особистості в процесі індивідуалізації.

У вітчизняній психології більшість досліджень, в яких прямо чи опосередковано вивчалися взаємовідносини рівня домагань та самооцінки, зосереджені в рамках окремих вікових періодів, що вивчаються у зв’язку з певною провідною діяльністю, з розвитком діяльності спілкування, саморегуляції, зі становленням індивідуальних особистісних та соціально-психологічних особливостей. У цих роботах зазначається, що від характеру рівня домагань багато в чому залежить розвиток особистості, її здатність до саморегуляції. Доведено, що невміння правильно співвіднести свої можливості з дійсністю, свої домагання з реальними результатами діяльності призводить до різних негативних наслідків: виникнення афекту неадекватності, розвитку підвищеної тривожності, порушення у спілкуванні.

Треба відзначити, що в руслі сучасних наукових поглядів поглиблення уявлень про розвиток та функціонування рівня домагань та самооцінки передбачає рух в напрямку динамічного та структурного їх об'єднання в єдине ціле, в динамічну систему, що впливає на розвиток багатьох інших складових особистості, зокрема, на самосвідомість та саморегуляцію.

Об'єкт дослідження — рівень домагань особистості.

Предмет дослідження — психологічна діагностика рівня домагань.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні рівня домагань особистості за допомогою методів психологічної діагностики та наданні практичних рекомендацій щодо формування адекватного рівня домагань у осіб зрілого віку.

Для досягнення мети дослідження необхідно виконати наступні завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу з проблеми дослідження рівня домагань вітчизняними та зарубіжними вченими.

2. Дослідити вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на становлення рівня домагань.

3. Розглянути основні методи дослідження рівня домагань у психодіагностиці.

4. Провести експериментальне дослідження рівня домагань особистості за допомогою методів психологічної діагностики.

5. На основі результатів констатуючого експерименту розробити практичні рекомендації щодо формування адекватного рівня домагань у осіб середнього віку.

Методи (методики) дослідження:

аналіз літератури за проблемою дослідження;

спостереження;

бесіди;

тестування (моторна проба Й. Шварцландера, тест Т. Елерса для діагностики мотивації на досягнення успіху, тест Т. Елерса для визначення мотивації на уникнення невдач);

методи обробки даних.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження рівня домагань особистості

1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження рівня домагань у вітчизняній та зарубіжній психології

Термін «рівень домагань» був введений в школі відомого німецького психолога К. Левіна. Причиною появи концепту послужив один з феноменів, знайдених в дослідах Т. Дембо. У цих експериментах, де для провокації гніву випробовуваним пропонували дуже складні або просто нерозв’язні завдання, виявилося, що якщо поставлена мета дуже важка для індивіда, він намічає деяке «легше завдання, що є наближенням до початкової мети, яку людина хоче досягти в декілька етапів». Ось цю більш реальну мету Т. Дембо і назвала рівнем домагань даного моменту, позначивши тим самим спонтанний перехід суб'єкта до доступної йому діяльності з вказівкою величини кроку на шляху рішення основної задачі.

Перше значне дослідження процесу вибору рівня домагань, що забезпечило одночасно і побудову експериментальної техніки його оцінки, і певне змістовне розкриття нового поняття, належить Ф. Хоппе. Він зберігає те значення терміну, в якому його використовувала Т. Дембо, — значення хвилинної реальності в цілестворенні, — проте Ф. Хоппе відкриває можливість широкого трактування концепту «рівень домагань» як психологічного поняття, розуміючи під ним «сукупність змінних з кожним досягненням то невизначених, то більш точних очікувань, цілей і домагань до майбутніх власних досягнень» .Ф. Хоппе інтерпретує рівень домагань в загальному вигляді як мета подальшої дії.

Поняття «рівень домагань» надалі зустрічається в роботах Дж. Френка, де воно трактується як цілі, що широко охоплюють особистість, включно із її поглядом на себе. М. Юкнат називає це утворення самосвідомістю. К. Левін говорить про оцінку суб'єктом своїх можливостей при прогнозуванні вірогідності досягнення мети. З погляду Б.В. Зейгарнік, у всіх випадках мова йде про самооцінку, і така інтерпретація є найбільш точною, бо Дж. Френк прямо указує, що аналіз домагань дозволяє виявити те, як індивід оцінює себе, тобто його самооцінку. Аналогічний погляд на рівень домагань дають Дж. Гарднер, А. Гилінськи, Р. Мейлі, Ю. Роттер, П. Сирс, І. Стейнер, тієї ж думки дотримується Х. Хекхаузен і багато інших зарубіжних дослідників. Підсумовуючи думку більшості вчених, В. Гошек пише, що рівень домагань є самооцінкою, побічно вираженою за допомогою вимог до якості власної діяльності. Разом з цим Х. Хекхаузен, А. Карстен та ін. бачать в рівні домагань показник індивідуальної специфіки мотивації досягнення, її конкретно-особистісний вираз.

У зарубіжній психології вивченню самооцінки приділяли увагу багато учених. Згідно з класичною концепцією У. Джемса, актуалізація ідеального-Я покладена в основу поняття самооцінки, яка визначається як прямо пропорційне реальних досягнень індивіда поділених на його домагання.

Згідно із Т. Шибутані, «якщо особистість — це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка» .

Поняття самооцінки було детально досліджене Р. Бернсом. Учений розглядав самооцінку в складі системи, відомої як «Я-концепція особистості». На думку Р. Бернса, Я-концепція — це сукупність усіх уявлень індивіда про себе, зв’язана з їх оцінкою.

Описову складову Я-концепції він називає образом Я або картиною Я. Складова частина самосвідомості, що пов’язана з відношенням до себе або окремим своїм якостям, згідно з Р. Бернсом, називається самооцінкою або ухваленням себе.

У вітчизняній психології до проблеми рівня домагань та самооцінки зверталися Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л. С. Виготський, М.Г. Єлагіна, І.С. Кон, Г. С. Костюк, В. К. Котирло, А.І. Ліпкина, М.І. Лісіна, Н. А. Менчинська, А. В. Петровський, Р.Б. Стьоркіна, І.І. Чеснокова,. Більшість з них вважають, що рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу. У А. В. Петровського рівень домагань перекликається з Я-ідеальним. Учений вважає, що самооцінка є результат, проекція реального «Я» на «Я» ідеальне.

Н.А. Менчинська підкреслювала, що в учбовій діяльності кожного школяра самооцінка грає велику роль. Як один з найважливіших особистісних параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність) якого-небудь вчинку. Самооцінка великою мірою впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності. Дослідження А.І. Ліпкиної показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі і результаті учбової діяльності. Підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих учбових невдач, може відбутися шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога «соціальної позиції» учня в колективі класу.

Формування самооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала Л.І. Божовіч, відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулятором поведінки дитини. У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків. «До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінку однолітків, а на протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка і рівень домагань». Це породжує потребу бути не тільки на рівні вимог інших людей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.

М.І. Лісіна писала, що «афектну частину образу, абстраговану від знання, ми називаємо самооцінкою дитини, а когнітивну частину вважаємо за краще іменувати уявленням дитини про себе, щоб підкреслити її зв’язок за походженням і за природою з пізнавальними процесами індивіда». Також вона дотримувалася думки, що загальну самооцінку потрібно характеризувати не кількісно (наскільки вона висока), а якісно — який її склад і забарвлення (позитивна — негативна, повна — неповна та ін.). Конкретна самооцінка виражає відношення дитини до успіху своєї окремої, приватної дії.

Традиція дослідження рівня домагань у рамках проблеми самооцінки бере свій початок у роботах Ф. Хоппе, який для пояснення закономірного характеру зсувів рівнів домагань звертається до поняття «рівень Я», тобто структури, яка програмує всю сукупність дій індивіда, динаміку вибору цілей. Подальший аналіз змісту поняття «рівень Я» привів вітчизняних дослідників до висновку, що під «рівнем-Я» слід розуміти самооцінку. Певний проміжок часу рівень домагань трактувався як індикатор самооцінки, а методика дослідження рівня домагань, впроваджена Ф. Хоппе, застосовувалася як інструмент вимірювання самооцінки. (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, А.К. Єрофеєв, С.В. Кузьміна, В.С. Мерлін, В.М. М’ясищєв, М. С. Неймарк, Г. М. Прихожан, О. А. Серебрякова, Т.І. Юферєва та інші).

Подальші експериментальні дослідження довели, що самооцінка та рівень домагань являють собою різні утворення особистості, між якими існує тісний причинно-наслідковий та функціональний зв’язок (Л.В. Бороздіна, М. Й. Боришевський, Б. С. Братусь, Л. Відінська, М. Л. Коломинський, В. М. Павленко та інші). Самооцінка — це оцінка суб'єктом себе, своїх окремих якостей, свого потенціалу, а рівень домагань утілює стереотип тактики цілепокладання, звичний спосіб вибору цілей, передусім рівня їх складності.

На цей день механізми зв’язку, взаємодії самооцінки та рівня домагань особистості не можна вважати до кінця дослідженими. Поглиблення уявлень про особливості взаємодії цих стрижневих утворень особистості необхідні для більш точної діагностики перебігу особистісного розвитку, підвищення ефективності заходів психологічної корекції.

рівень домагання особистість психологічний

1.2 Особливості формування рівня домагань в онтогенезі

Рівень домагань та самооцінка являють собою динамічну систему, що постійно змінюється та розвивається в людини в міру дорослішання. Тому необхідно зазначити характерні особливості рівня домагань у різні періоди життя особистості. Відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності і спілкування з ними. Роблячи ті або інші дії, людина постійно (але не завжди усвідомлено) звіряється з тим, що очікують від неї навколо. Іншими словами вона як би «приміряє» на себе їхні вимоги, думки, почуття. Відштовхуючись від думок оточуючих, людина виробляє механізм, за допомогою якого відбувається регуляція її поведінки — самооцінка.

Розглядаючи розвиток рівня домагань в онтогенезі, можна помітити, що немовлята і діти не мають чітких «меж» своєї істоти, не розуміючи, що вона — особлива, відокремлена від іншого світу його частина. Дитина не знає, де закінчується вона сама і починається інша людина. Вона вважає саме себе причиною всіх змін і всілякої активності навколо. Маленька людина вірить, що вона, її думки і вчинки керують світом.

Однорічна дитина починає усвідомлювати свою відособленість від інших людей і предметів, починає розуміти, що поводження інших людей не залежить від її волі. Проте, маля упевнене, що сприйняття інших людей таке ж, як і в нього.

У 2−3 року діти починають порівнювати себе з іншими, унаслідок чого в них поступово складається визначена самооцінка. При порівнянні дитина, як правило, орієнтується на соціальні норми, прийнятні в її оточенні. Часто можна чути, як батьки або інший дорослі говорять: «Який гарний хлопчик, він миє руки». Порівнюючи себе з цією дитиною, маля робить висновок про те, до якої категорії себе віднести. Позитивне самовідчуття розвивається в дитини тоді, коли дорослі, установлюючи чіткі «межі», заохочують її самостійність. У противному випадку в дитини може виникнути почуття сорому і сумніву у власних здібностях. Так, у маленької дитини формується почуття гордості, почуття сорому, рівень домагання.

До 4−5 років багато дітей можуть правильно оцінювати себе, свої особистісні якості, досягнення і невдачі. Причому, якщо раніше це, в основному, стосувалося гри, то тепер переноситься і на спілкування, і на працю, і на навчання. У цьому віці вже можна прогнозувати найближчі перспективи освоєння різних видів діяльності. Вченими було встановлено, що якщо самооцінка дитини в якому-небудь виді діяльності є неадекватної, то, звичайно, затримується і самовдосконалення в даному виді діяльності.

Слід зазначити, що провідну роль у формуванні самооцінки дошкільника грають оточуючі дитину дорослі (у першу чергу батьки), тому що дитина «всмоктує» оцінки своїх якостей дорослими.

Першим етапом розвитку рівня домагань та самооціки в шкільний період є період молодшого шкільного віку — I — IV класи. Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого (на відміну від дошкільного періоду на перший план виходить авторитет вчителя), вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, що доросла людина дає особистісним якостям дитини і її успіхів у різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: «Я те, що про мене говорять дорослі й інші навколишні». У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена.

Старші дошкільники оцінюють себе максимально високо і вважають себе найдобрішими, найрозумнішими і тому подібне. При цьому на межі дошкільного і молодшого шкільного віку у дітей виникає тенденція оцінювати себе адекватніше. Так, у міру проходження кризи семи років у дитини виникає уявлення про себе реального, і показники самооцінки декілька знижуються. У дослідженнях рівня самооцінки першокласників залежно від ступеня їх психологічної готовності до шкільного навчання (необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної програми в умовах навчання в групі однолітків) виявлені наступні особливості. Діти, що не готові до шкільного навчання, показали в середньому вищий бал по самооцінці - 90 балів (з 100 передбачених методикою); першокласники, які готові до шкільного навчання — 78 балів.

Вступ до школи — важливий етап у житті дитини. Міняється її соціальний статус, розширюються обов’язки і права. Провідною діяльністю стає навчання, яке істотно і цілеспрямовано задовольняє пізнавальні інтереси дітей, розширює кругозір. Дуже важливо те, які саме потреби стануть найголовнішими. Добре, якщо це пов’язано з потребами в пізнанні, творчості, особистісному зростанні. Ставши школярем, дитина вперше починає займатися суспільно значущою діяльністю, від рівня виконання якої залежить її місце серед оточуючих і її взаємини з ними. Ця нова соціальна ситуація зумовлює і формування особливостей самооцінки дітей шкільного віку.

Л.І. Божовіч відзначала, що впродовж раннього і дошкільного дитинства реакції дорослих, особливо батьків, є найважливішим регулятором поведінки дитини. У цьому віці самооцінка дуже залежить від значущих інших, але думка вчителя стає авторитетнішою і впливовішою за думку батьків. Самооцінка молодшого школяра конкретна, ситуативна і виявляє тенденцію до переоцінки досягнутих результатів і можливостей.

Якщо проаналізувати зв’язок внутрішньої позиції школярів I — IV класів з їх самооцінкою, то школярі, що володіють невизначеною внутрішньою позицією, виявляють тенденцію до заниженої самооцінки, проявляють підвищену тривожність. Діти, яким досить складно засвоювати програмний матеріал, отримують найчастіше негативні оцінки. Невстигаючим школяр стає тоді, коли виявляється певна розбіжність між тим, що від нього вимагають, і тим, що він у змозі виконати. На початковому етапі відставання розбіжність ця недостатньо усвідомлюється, а головне, не приймається школярем: більшість неуспішних дітей I і II класів переоцінюють результати своєї учбової діяльності. У IV класі вже виявляється значний контингент відстаючих дітей із зниженою самооцінкою, і ми бачимо наростаючу з класу в клас тенденцію неуспішних учнів недооцінювати свої і так вельми обмежені успіхи.

Інші особливості рівня домагань та самооцінки характерні для школярів V — IX класів. У міру дорослішання в підлітків виникає інтерес до себе, до виявлення своїх можливостей і їх оцінки. У результаті впродовж середнього шкільного віку у них «складається відносно стійка самооцінка і заснований на ній рівень домагань». Розвиток самопізнання породжує потребу бути не тільки на рівні вимог оточуючих, але й відповідати рівню власних вимог і власної самооцінки. Кількість дітей, що орієнтуються на самооцінку, послідовно збільшується в ході вікового розвитку дитини. У цей період інтенсивно формується відчуття власної гідності, самоповага. Дитина залежить від думки дорослих, але актуальним стає і уявлення про неї однолітків.

Перехід з початкової в середню ланку школи є переломним, кризовим періодом в житті кожного школяра. Це складний етап не тільки для дитини, але і для вчителів, і для батьків. Проблем багато, і вони не обмежуються рамками учбового процесу, а пов’язані також з організацією життя в школі в цілому і з психологічною атмосферою в сім'ї. Нестійкість і конфліктність самооцінки зростає в критичні періоди розвитку, зокрема, у підлітковому віці.

Наступним важливим етапом для формування рівня домагань та самооцінки є період навчання в IX — XI класах. У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує власну самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей. Учбові перемоги або поразки мають не менший вплив на становлення характеру дитини, ніж на її інтелект, ерудицію і інтереси до пізнання.

1.3 Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на становлення рівня домагань

Одним з напрямів аналізу домагань у зв’язку з індивідуальними відмінностями є вивчення кореляцій параметрів рівня домагань з властивостями темпераменту. Дослідники звертають увагу на залежність рівня домагань від емоційної стійкості, сили нервової системи і тому подібне Я. Рейковський встановлює, зокрема, що заниження рівня домагань характерне для т. зв. перестрахувальників, що відрізняються меншою емоційною стійкістю, ніж люди, що обирають цілі на рівні фактичного виконання. Позиція перестрахувальника, як він вважає, є показником дефекту в структурі особистості, таку позицію частіше визначає емоція тривоги — ситуативної або пролонгованої. Зв’язок між тривожністю і установкою перестрахувальника реєструється і в інших роботах. Дуже низькі домагання фіксовані у людей з явною тенденцією уникнення невдачі, яку Дж. Аткинсон прямо ототожнює з підвищеною тривогою. Проте, за його ж даними, при вираженій тривожності зустрічається і неадекватно завищений рівень домагань. Імпульсивність має корелятом завищення домагань. Аналіз впливу нейродинамічних властивостей на рівень домагань виявляє наступну картину: індивіди з сильною нервовою системою (щодо збудження) володіють високим і адекватним або завищеним рівнем домагань, випробовувані із слабкою нервовою системою проявляють схильність до заниження домагань. В умовах стресу названа відмінність виступає особливо виразно. При посиленні мотивації люди із слабкою нервовою системою цілепокладають на рівні наявних досягнень, уникаючи ризик; домагання осіб з сильною нервовою системою у міру зростання мотивації неухильно завищуються.

Простежується співвідношення рівня домагань і характеристик інтелекту. Як з’ясовується, чим вище інтелектуальні можливості (IQ по тесту Векслера), тим вище рівень домагань і, аналогічно, чим вище рівень домагань, тим вище IQ. Якщо перша закономірність здається цілком очевидною, то друга представляється справедливою лише для окремої вибірки. При окремих формах інтелектуального зниження нерідко зустрічається неадекватно високий рівень домагань.

Дослідження домагань в комплексі з інтелектуальними і вольовими якостями, а також аналіз значення цього комплексу в шкільному навчанні виявляє високі і стійкі до невдач домагання у дітей з кращими показниками в розвитку мислення і волі. Неуспіх у таких учнів має за наслідок пошук причини помилок і мобілізацію зусиль. Школярі з гіршими показниками інтелектуальних і вольових якостей дають низький рівень домагань, що рідко підвищується при штучно створеному успіху. Ці учні втрачають віру в свої сили. Тільки значна допомога в організації розумової діяльності і забезпечення міцного успіху приводить до деякого підйому рівня домагань. Учні з хорошими показниками мислення, але ослабленою волею, демонструють завищене цілепокладання і відсутність схильності до послідовної роботи в ситуації неуспіху. Відносно низький індекс інтелекту при розвиненій волі поєднуються з високими домаганнями. Невдачі у таких дітей не ведуть до падіння рівня домагань, а викликають інтенсивну роботу для досягнення успіху.

Рівень домагань в значній мірі залежить від статі, сімейних обставин, кількості дітей у родині, мотивації до навчання. У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домагань вищий, ніж у їх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням батьками цінності прагнення до досконалості. Це орієнтує дитину на певні стандарти, створює зворотний зв’язок у вигляді самооцінювання й указує їй на необхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитина з високою самооцінкою привчена постійно випробовувати свої можливості, дізнаючись і визнаючи свої сильні й слабкі сторони. Діти з високою самооцінкою ставлять вищі цілі й добиваються успіху. Очікування батьків (або відсутність будь-яких очікувань) є важливим чинником, що направляє розвиток дитини в певне русло.

Якщо дитина єдина в сім'ї, то її самооцінка в середньому вище, ніж у дітей в багатодітних сім'ях. Але хлопчики, що зростають в сім'ї, де решта всіх дітей — дівчатка, мають високу самооцінку.

Самооцінка в учнів, що вчаться погано, значно менш сприятлива, ніж у тих, що вчаться добре. У неповнолітніх злочинців і тих, хто потрапив у сферу уваги громадських організацій, самооцінка негативна. В останніх роботах вплив шкільних успіхів на самооцінку простежується менш чітко. Молоді люди можуть, мабуть, знижувати суб'єктивне значення шкільних успіхів, компенсуючи рівень самооцінки в середовищі однолітків.

Можна вважати за встановлений факт, що несприятлива самооцінка (слабка віра в себе, боязнь дістати відмову), виникнувши, призводить надалі до порушень поведінки.

У міру дорослішання з’являється реалістичніша оцінка себе й зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Тут існують паралелі як з хронологічним віком, так і з незалежним від нього безпосередньо процесом дозрівання. Тоді як між відношенням до статевої зрілості, емансипацією і хронологічним віком спостерігається явна взаємозалежність, у підлітків із сповільненим статевим дозріванням існує чіткий зв’язок несприятливого самосприйняття (відчуття знедоленої людини, негативізм по відношенню до батьків, відчуття залежності) саме з цією затримкою, але не з хронологічним віком. Підтвердилися дані про більш позитивну самооцінку акселератів.

Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я» нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшувати недоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих за більшістю показників реалістичніші і об'єктивніші, ніж юнацькі, а юнацькі - ніж підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.

1.4 Взаємозвязок між рівнем домагань, самооцінкою та самоповагою

Самооцінка відноситься до ядра особистості й істотно впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань людини — ступенем трудності цілей, які вона ставить перед собою.

Самооцінка — оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Відносячись до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її самокритичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший її розвиток.

Самооцінка виконує регуляторну й захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особистості, хоча іноді може привести до негативних наслідків. Самооцінка характеризується наступними параметрами:

1) рівень (висока, середня, низька);

2) співвідношення з реальною успішністю (адекватна й неадекватна, або завищена і занижена);

3) особливості побудови (конфліктна й безконфліктна).

Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, що можуть виявлятися по — різному.

Найчастіше до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою (або їхні родичі, якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагання (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання.

У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.

Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття одержало назву «афект неадекватності». Люди з афектом неадекватності прагнуть в усьому бути першими (навіть коли цю першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані.

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного «відкидання», індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це виявляється в ще більшій зарозумілості стосовно навколишніх людей. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлення про те, що їх ніхто не розуміє, не може по достоїнству оцінити їхні якості і досягнення, при цьому може виявлятися мінливість і підозрілість.

Хочеться відзначити, що самооцінка — динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції.

Самооцінка — результат інтегральної роботи в сфері самопізнання з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісних самовідносин, з іншого. Самооцінка — непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості. Самооцінка = домагання / можливості.

Самооцінка є «стрижнем» саморегуляції на всіх етапах її здійснення, включається в структуру мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів і впливає на інтерпретацію досягнутого ефекту поведінки.

Досить високий рівень розвитку саморегулювання поведінки, що об'єктивно виражається в тонкості, диференційованості й адекватності всіх усвідомлених поведінкових реакцій, вчинків, вербальних проявів, відповідає зрілому станові розвитку самосвідомості в цілому: адекватній самооцінці, а також орієнтації на самооцінку, а не на оцінку іншими. Самооцінка — на початкових етапах результат інтеорізації оцінки себе іншими — згодом емансипується від оцінок оточуючих і все більше здобуває значення внутрішнього регулятора поводження.

Самоповага — узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації.

Висновки до розділу 1

Рівень домагань визначається ступенем складності тих задач, що особистість перед собою ставить. Може бути адекватним (реалістичним) або неадекватним (нереалістичним). Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до нереалістичного рівня домагань (завищеного або заниженого). У поводженні це виявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності, непевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу і т.п.

Рівень домагань як психологічна характеристика особистості вперше був експериментально вивчений у 20-х роках під керівництвом К. Левіна німецьким психологом К. Хоппе. Було показано, що вибір задачі визначених труднощів залежать від успіху або невдачі в рішенні попередніх задач: успіх сприяє виборові більш важких задач (підвищення рівня домагань), невдачі - навпаки, більш легких (зниження рівня домагань). З’ясувалося також, що випробувані можуть бути мотивовані на досягнення успіху чи уникнення невдач. Якщо їм приходиться здійснювати вибір між задачами різного ступеня складності, вони вибирають або найбільш легкі завдання, або найважчі. Перші - тому, що переконані в успіху (елемент ризику мінімальний); другі - тому, що невдача в цьому випадку буде виправдана винятковими труднощами задачі (при цьому самолюбство не буде ураженим). Експерименти К. Хоппе та інших дослідників дозволили виявити наступну закономірність: звичайно особистість установлює свій рівень домагань між дуже важкими і дуже легкими задачами і цілями таким чином, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.

Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня домагань особистості за допомогою методів психологічної діагностики

2.1 Загальна характеристика основних методів психологічної діагностики рівня домагань

Методи на визначення рівня домагань поділяються на ті, що призначені для дітей та ті, що проводяться на дорослих. У більшості з них випробувані не повинні знати справжню мету діагностики. Такі методики сприймаються ними як тестування інтелекту, кмітливості, фізичної сили тощо. Багато з цих методик припускають самостійний вибір випробуваними складності наступних завдань та самоконтроль успішності тестування. За умови самостійного вибору рівня складності завдань, з’являється можливість застосування тестів інтелекту для визначення рівня домагань (з цією метою використовуються, наприклад, прогресивні матриці Равена). Ще одна особливість методів на визначення рівня домагань полягає в активній ролі експериментатора під час тестування, який не тільки фіксує послідовність виконання завдань, емоційні та вербальні прояви, але й за своїм бажанням штучно створює ситуацію успіху або неуспіху, досліджуючи при цьому реакцію випробуваних. Окрім експериментальних методик дослідження рівня домагань у розпорядженні психологів є спеціально розроблені опитувальники (наприклад, методика В. Гербачевського).

Дослідження рівня домагань у дітей проводиться в невимушеній обстановці у процесі ігрової діяльності. Дослідження включає декілька серій, які проводять по вибору або всі послідовно з інтервалом у 2−3 дні з дітьми 5−7 років. Перша серія — малювання. Групі до п’яти дітей говорять: «Зараз ми малюватимемо. У мене три види завдань: легкі, середньої складності та важкі. Якщо ви виберете важке завдання і справитеся з ним, отримаєте 5 балів, якщо середнє - 4, якщо легке — 2. Якщо ви виберете завдання і не справитеся, отримаєте тільки 1 бал. Прагніть набрати більше балів. А зараз хай кожен скаже, яке завдання він вибирає». Експериментатор показує зразки, розкладені стопками: «Подивитеся на ці завдання. Ось важкі, ось середній трудності, ось легкі. Вибирайте те, з яким зможете справитися, і малюйте». Після виконання завдання дорослий говорить кожній дитині, справилася вона чи ні. Потім дітям знову пропонують зробити вибір. Всього діти виконують 6−8 завдань.

Друга серія — конструювання. Проводять аналогічно першій серії, але дітям пропонують зробити конструкції (легкі, середні та складні; наприклад, побудувати за зразком будиночок, міст, гараж). Дослідження проводиться індивідуально. Дитина виконує 3−4 завдання.

Третя серія — рухова вправа. Дитині пропонують стрибнути «якнайдалі», але спочатку просять показати, на яку відстань вона може стрибнути. Потім вона стрибає. Після стрибка їй говорять, справилася вона чи ні, і пропонують зробити нову заявку. За показом слідує виконання і так далі. Це повторюється 3−4 рази.

При проведенні всіх серій експериментатор по ходу завдання може спеціально створювати ситуацію успіху або неуспіху: оцінювати діяльність дитини як неуспіх, обмеживши час для виконання завдання або указуючи на недоліки в роботі; оцінювати діяльність як успішну, надавши більше часу на її виконання або непомітно надавши допомогу дитині, якщо їй важко справитися із завданням. У таблиці фіксують ступінь складності завдання, отримане число балів, поведінку, вислови, емоційні реакції дитини на успіх і неуспіх. По кожній серії визначають число виконаних і невиконаних завдань залежно від їх ступеня складності. На основі цього роблять вивід, чи відповідає рівень домагань можливостям виконання, адекватно або неадекватно дитина реагує на успіх або невдачу в роботі. У першому випадку рівень домагань повинен підвищуватися при успішному виконанні, в другому — знижуватися або зберігатися при невдачах. Діти діляться на 4 групи:

1. Ті, що вибирають після досягнення успіху більш складні завдання, а після невдачі - менш складні;

2. Ті, що виявляють тенденцію до вибору нескладних завдань незалежно від того, досягають вони успіху чи ні;

3. Ті, що часто вибирають складні завдання незалежно від невдачі, з якою вони зіткнулися при виконанні;

4. Ті, у яких успіх, що досягається або не досягається, не впливає на вибір завдання.

Визначають, як розподіляються діти по цих групах залежно від віку і виду діяльності.

Існує досить багато модифікацій методик на визначення рівня домагань для дорослих, більшість з яких базується на способі оцінки домагань, запропонованому Ф. Хоппе. У одній з модифікацій методики Ф. Хоппе, яка використовується і на цей час, стимульним матеріалом є картки з надрукованими на них анаграмами. Випробовуваному пред’являються шість рядів по шість карток із завданнями в кожному. Йому повідомляється, що складність завдань зростає від першого ряду до шостого.

Від складності завдання залежить кількість балів — вона дорівнює номеру ряду. Бали випробовуваний набирає тільки у разі успішного виконання завдання, інакше за завдання йому виставляється нуль. Мета учасників експерименту — отримати найбільшу кількість балів. Час рішення обмежений (2 хвилини на кожне завдання). Вся ця інформація також повідомляється випробуваному до початку експерименту.

Випробуваний має право узяти картку з будь-якого ряду (всього 10 карток). По тому, які завдання він вибирає, як реагує на успіх і невдачу, і визначається його рівень домагань.

Є і інші методики, направлені на діагностику рівня домагань. Наприклад, тест «Решітки мотивації досягнень» Н. Шмальта дозволяють розрахувати показник «чистої надії», по якому можна судити про те, що переважає у даного випробовуваного, — надія на успіх або боязнь невдачі, або ж вони збалансовані.

Для діагностики рівня домагань часто використовують тести інтелекту, наприклад, прогресивні матриці Д. Равена. Оригінальні розміри матриць — 7,5×11,5. Завдання пропонується як тест інтелекту або спеціальних перцептивних здібностей. Випробовуваному дається стандартна інструкція: «Перед Вами картки з номерами завдань. Номери позначають ступінь складності завдань. Від 1 до 12 номера складність завдань зростає. На рішення кожної задачі відведено певний час. Якщо Ви не встигнете виконати завдання за цей час, воно вважатиметься за невирішене. Завдання Ви можете вибирати самостійно». Час експозиції матриць розраховується, виходячи з наступного стандарту: вирішення повного тесту займає зазвичай 20−25 хв. Враховуючи, що він містить 60 матриць, середній час на 1 завдання складає близько 20 с., але оскільки окремі серії не зовсім ідентичні, для серій С і D цей час варіює від 3−5 с. для 1−4 завдань, 6−10 с. — для 5−8 завдань, 11−15 с. — для 9−12 завдань. Число проб в експерименті дорівнює 10−12. Оцінюваними параметрами є: висота, стійкість і адекватність рівня домагань.

Методика під назвою «Лабіринти Х. Хекхаузена», що також визначає рівень домагань, сприймається випробуваним як тестування кмітливості. Оригінальні розміри лабіринтів — 3×18 см. Проходження лабіринтів пред’являється як тип головоломок, тобто як завдання на кмітливість. Після того, як випробовуваний виконає першу спробу рішення задачі з лабіринтом, експериментатор повідомляє суб'єктові час його роботи. Потім випробовуваному пропонують намітити його подальшу мету або РД в такій формі: «Як Ви думаєте, скільки секунд Вам буде потрібно для наступного проходження? «. Це повторюється перед кожною новою пробою. Дослідження може включати до 14 проб. Експериментатор враховує в обробці час дослідження 10 лабіринтів з 5 по 14 (перші 4 лабіринти виключаються як тренувальні). Треба відмітити, що ефект навчання при використанні цього завдання вельми виражений, у зв’язку з чим при необхідності число спроб доцільно скоротити.

Окрім експериментальних методик дослідження рівня домагань у розпорядженні психологів є спеціально розроблені опитувальники. Як приклад можна привести варіант методики В. К. Гербачевського, запропонований К. Малишевим і призначений для оцінки рівня домагань керівника. З її допомогою можна визначити мотиваційні компоненти, пов’язані з рівнем домагань, безпосередньо в ході експерименту. Методика дозволяє виявити опорні мотиви, на основі яких відбувається залучення «Я» індивіда до тієї або іншої діяльності і формування його рівня домагань, а також ролі різноманітних когнітивних і регулятивних процесів, що складають разом із мотивами внутрішній механізм домагань.

Ця методика включає 54 питання-твердження. Випробовуваний заповнює опитувальник під час виконання тієї або іншої діяльності - після виконання якогось її етапу. Інструкція і сам опитувальник видаються випробовуваним до початку експерименту.

При обробці результатів відповіді переводяться в бали за допомогою спеціального ключа для кожного з 18 компонентів мотиваційної структури і відбувається їх діагностика. Аналіз результатів проводиться з урахуванням того, що при вирішенні проблеми актуалізуються різні потреби і мотиви. Виходячи з них, людина оцінює трудність завдання і прогнозує свій успіх або невдачу. Результати кожного тесту по собі нічого не говорять, для отримання виводів вони зіставляються з результатами даної групи. Використовуючи ці чи інші експериментальні методики, слід пам’ятати, що рівень домагань, хоча і є узагальненою характеристикою особистості, все-таки, залежить від деяких зовнішніх чинників. Так, є дані, що рівень домагань людини, визначуваний в експериментальній ситуації, не завжди ідентичний рівню домагань, властивій людині в звичній для неї професійній діяльності.

2.2 Обґрунтування та опис методик з дослідження рівня домагань

В курсовій роботі з метою дослідження рівня домагань випробуваних були застосовані три методики. Перша — моторна проба Й. Шварцландера на визначення рівня домагань. Друга та третя методики Т. Елерса (тест для діагностики мотивації на уникнення невдач та тест для діагностики мотивації на досягнення успіху) необхідні для більш всебічного та глибокого вивчення рівня домагань, виявлення превалюючої тенденції у вирішенні складних питань.

Тест Й. Шварцландера на визначення рівня домагань. Завдання дається як тест на моторну координацію. Випробовуваному пропонується бланк з чотирма прямокутними секціями по кількості проб в експерименті. У інструкції формулюється завдання поставити хрестики (x) в максимальному числі маленьких квадратів одного з прямокутників, виконуючи це завдання за певний час. Випробовуваного просять назвати кількість квадратів, яку він зможе заповнити за 10 с. Свою відповідь він заносить у верхню секцію першого прямокутника. Після проби, що починається і закінчується по команді експериментатора, випробовуваний підраховує кількість поставлених елементів і відзначає її в нижній секції першого прямокутника. Далі по тій же схемі здійснюються наступні проби, причому на виконання третьої проби експериментатор, не попереджаючи випробовуваного, дає йому не 10, а 8 секунд, штучно створюючи при цьому ситуацію неуспіху. При обробці результатів зіставляється число графічних елементів, намічене для виконання, з тим, що реалізовується в кожній пробі. Середня величина рівня домагань (РД) підраховується по формулі, що порівнює рівень домагань в кожній пробі (РДn) з рівнем досягнень в кожній пробі (РДосn):

(РД2-РДос1) + (РД3-РДос2) + (РД4-РДос3) РД = (2.1)

Стандарти рівня домагань:

і 5 — нереально високий рівень домагань

від 3 до 4,99 — високий рівень домагань

від 1 до 2,99 — помірний рівень домагань

від — 1,49 до 0,99 — низький рівень домагань

Ј - 1,50 — нереально низький рівень домагань

Дане завдання є експрес-методикою для оцінки рівня домагань, що дозволяє отримати відповідну інформацію протягом декількох хвилин. У зв’язку з цим може бути рекомендована для досить широкого контингенту випробовуваних.

Методика діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач Т. Елерса. Особистнісний опитувальник, що призначений для діагностики, виділеною Хекхаузеном, мотиваційної спрямованості на уникнення невдач. Стімульний матеріал — список слів із 30 рядків, по 3 слова в кожному рядку. У кожному рядку випробовуваному необхідно вибрати тільки одне з трьох слів, яке найточніше його характеризує. Тест відноситься до моношкальних методик. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, співпадаючих із ключем. Інструкція: «Вам пропонується список слів із 30 рядків, по 3 слова в кожному рядку. У кожному рядку виберіть тільки одне з трьох слів, яке найточніше Вас характеризує, і підкресліть його». Ключ до методики: відповіді «1» до 2, 3, 9, 11, 12, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 28, 29 строк; відповіді «2» до 1, 2, 5, 7, 9, 10, 11, 13, 16, 19, 20, 24, 26, 28, 30 строк; відповіді «3» до 3, 4, 6, 7, 8, 12, 13, 16, 17, 23, 27, 29 строк. Порядок підрахунку: випробовуваний отримує по 1 балу за вибори, приведені в ключі. Перша цифра перед межею означає номер рядка, друга цифра після межі - номер стовпця, в якому знаходиться потрібне слово. Інші варіанти відповідей випробовуваного балів не отримують. Чим більше сума балів, тим вище рівень мотивації до уникнення невдач, захисту. Від 2 до 10 балів — низька мотивація до захисту; від 11 до 16 балів — середній рівень мотивації; від 17 до 20 балів — високий рівень мотивації; більше 20 балів — дуже високий рівень мотивації до уникнення невдач, захисту.

Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса. Стімульний матеріалом є 41 твердження, на які випробовуваному необхідно дати один з 2 варіантів відповідей «так чи ні». Тест відноситься до моношкальних методик. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, співпадаючих з ключем. Інструкція: «Вам буде запропоновано 41 питання, на кожне з яких відповідайте «так чи ні». Ключ: по 1 балу нараховується за відповіді «так» на наступні питання: 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41. Також нараховується по 1 балу за відповіді «ні» на питання: 6, 18, 19, 20, 24, 31, 36, 38,39. Відповіді на питання 1, 11, 12, 13, 19, 23, 33, 34, 35, 40 не враховуються. Далі підраховується сума набраних балів.

Аналіз результатів:

від 1 до 10 балів — низька мотивація до успіху;

від 11 до 16 балів — середній рівень мотивації;

від 17 до 20 балів — помірно високий рівень мотивації;

більше 21 балів — дуже високий рівень мотивації до успіху.

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

В курсовій роботі з метою дослідження рівня домагань були застосовані три методики: перша — моторна проба Й. Шварцландера на визначення рівня домагань; друга — методика Т. Елерса для діагностики мотивації на уникнення невдач; третя — методика Т. Елерса для визначення мотивації на досягнення успіху.

Дослідження проводилося на вибірці з 10 респондентів (п'ять з них — чоловіки, п’ять — жінки) віком від дев’ятнадцяти до двадцяти років. Усі випробувані - студенти вищих навчальних закладів м. Луганська.

За результатами дослідження за методикою Й. Шварцландера (див. табл.2.1), нереалістично високий та нереалістично низький рівні домагань не має жоден респондент, низький рівень домагань мають 4 респонденти (2 чоловіка і 2 жінки), помірний рівень домагань — 4 респонденти (2 чоловіка і 2 жінки), високий рівень домагань — 2 респонденти (1 чоловік і 1 жінка).

Таблиця 2.1

Результати дослідження за методикою Й. Шварцландера

Низьку мотивацію до уникнення невдач за методикою Т. Елерса (див. табл.2.2) мають три респонденти (1 чоловік і 2 жінки), середню мотивацію до уникнення невдач мають чотири респонденти (3 чоловіки і 1 жінка), високу мотивацію до уникнення невдач не має жоден із респондентів, занадто високу мотивацію до уникнення невдач мають три респонденти (1 чоловік і 2 жінки).

Таблиця 2.2

Результати дослідження за методикою Т. Елерса для визначення мотивації на уникнення невдач

Низьку мотивацію на досягнення успіху за методикою Т. Елерса (див. табл.2.3) має 1 респондент (жінка), середню мотивацію на досягнення успіху мають чотири респонденти (2 чоловіки і 2 жінки), високу мотивацію на досягнення успіху мають 5 респондентів (3 чоловіки і 2 жінки).

Таблиця 2.3

Результати дослідження за методикою Т. Елерса для визначення мотивації на досягнення успіху

Для аналізу отриманих результатів необхідно попарно порівняти дані, отримані по кожній з трьох методик за допомогою методів математичної статистики.

1. Для визначення статистично значущого зв’язку між трьома методиками розрахуємо коефіцієнти лінійної кореляції за формулою К. Пірсона.