Особливості емоційних розладів та міжособистісних стосунків у дітей які страждають на невротичні і соматоформні розлади та органічні ураження ЦНС

ДИПЛОМНА РОБОТА

Особливості емоційних розладів та міжособистісних стосунків у дітей які страждають на невротичні і соматоформні розлади та органічні ураження ЦНС

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичні аналіз емоційних розладів у дітей, що страждають невротичними та соматоформними розладами та органічними ураженнями ЦНС

1.1 Емоційні розлади у дітей, що страждають на невротичні та соматоформні розлади

1.2 Емоційні розлади у дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи

1.3 Психотерапія невротичних та соматоформних розладів та корекція міжособистісних взаємовідносин у дітей РОЗДІЛ 2. Матеріал та методи дослідження

2.1 Характеристика вибірки

2.2 Методи дослідження

2.3 Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях РОЗДІЛ 3. Особливості емоційних розладів та міжособистісних стосунків у дітей які страждають на невротичні і соматоформні розлади та органічні ураження ЦНС

3.1 Вивчення рівня алекситимії у досліджуваних груп дітей.

3.2 Рівень тривожності у обстежуваних категорій дітей

3.3 Показники депресії у обстежуваної категорії дітей

3.4 Вивчення особливостей міжособистісних стосунків у дітей досліджуваних гру.

3.5 Визначення кореляційних зв’язків між особливостями міжособистісних стосунків та рівнем алекситимії, рівнем тривожності та показниками депресії у обстежуваної категорії дітей Список літератури депресія невротичний соматоформний розлад

ВСТУП

Емоційні розлади як у дітей так і у дорослих актуальна і важлива проблема зараз, депресія і тривога існують в будь-якому розвиненому суспільстві, цей висновок зробили дослідники в університетах багатьох країн світу (США, Канада, Австралія, Китай, Англія, Німеччина).

Два масштабні дослідження з цієї тематики, проводилися в 91 країні, більше 480 000 чоловік було опитано. Ці дослідження показали, що клінічна депресія і тривога — серйозні проблеми у всьому світі.

Диференціальна діагностика емоційних розладів у дітей з неврозами неорганічної етіології і дітей органічною патологією ЦНС розроблена різними фахівцями. У загальній структурі нервово-психічних захворювань дитячого віку частота розвитку неврозоподібних розладів органічного генезу дуже висока. Частота невротичних розладів у дітей коливається, за даними різних авторів, від 14 до 65% (Ковальов В.В., 1979, 1995; Личко А. Е., 1985; Гурьева В. А., Семке В. Я., Гиндинин В. Я., 1994; Шевченко Ю. С., 1995; Kelly М.A., 1991; Kiser L., Meston J., Nickerson S. et al., 1993 та ін.).

На думку А.І.Захарова, неврози у дітей — це захворювання особистості, що формується, на неї робить вплив все те, що може ускладнити процес формування особи у дітей і сприяти загальному наростанню нервово-психічної напруги у батьків і дітей. Особливості клініки невротичних розладів, з точки зору більшості психіатрів, залежать від стадій розвитку психіки дитини, від вікового рівня нервово-психічного реагування (Ковальов В.В.). Особливо виділяються проблеми, пов’язані з урбанізацією, прискоренням темпу життя і недостатністю вільного часу для відпочинку, розрядки емоційної напруги, незадовільні житлово-побутові умови, зайнятість матері і переміщення дитини в ясла, етнокультуральні проблеми.

Емоційні розлади в дитячому віці характеризуються рудиментарністю, не типовістю, які проявляються у вигляді еквівалентів (поведінкових і соматовегетативних). У зв’язку з цими особливостями, немає єдиної класифікації емоційних розладів у дітей, і, відповідно, важко провести диференціальний діагноз між емоційними розладами у дітей з неврозами неорганічної етіології і дітей з органічною патологією ЦНС.

Проблема афективних розладів в дитячому і підлітковому віці є однією з найбільш актуальних в сучасній психіатрії і психології (Олейчик И. В., Иовчук Н. М., Північний А. А.). Невротичні розлади, що почалися в дитинстві, є не лише причиною високого суїциїдального ризику (Slap G., Goodman Е.), але і збільшує можливість виникнення депресії (Pine D., Cohen, Biederman) і інших психічних розладів в дорослому віці (Weissman M.). Значне зростання афективних розладів у дорослих (Семке В. Я., Счасний Е. Д., Симуткин Г. Г.) актуалізує питання вивчення невротичних розладів у дітей.

Об'єкт — емоційна сфера та міжособистісні стосунки у дітей.

Предмет — особливості емоційної та міжособистісної сфери у дітей при невротичних та соматоформних розладах і органічних ураженнях ЦНС.

Мета — вивчити особливості емоційних розладів та міжособистісної сфери у дітей, що страждають невротичними та соматоформними розладами і органічними ураженнями ЦНС.

В ході роботи були поставлені наступні завдання:

1. Теоретичний аналіз літератури з цієї проблеми;

2. Вивчити рівень депресії у дітей, що страждають невротичними і соматоформними розладами та органічними ураженнями ЦНС;

3. Оцінити рівень алекситимії у дітей, що страждають невротичними та соматоформними розладами і органічними ураженнями ЦНС;

4. Вивчити рівень тривоги у дітей, що страждають невротичними та соматоформними розладами і органічними ураженнями ЦНС;

5. Вивчити характер міжособистісних стосунків у дітей, що страждають невротичними розладами і органічними ураженнями ЦНС;

6. Вивчення кореляційних зв’язків між особливостями міжособистісних стосунків та рівнем алекситимії, рівнем тривожності та показниками дипресії у обстежуваної категорії дітей

Методи дослідження :

Психодіагностичні

1. Шкала Цунга для самооцінки депресії;

2. Торонтська алекситимічна шкала;

3. Методика діагностики самооцінки рівня тривожності Ч. Д. Спилбергера і Ю.Л.Ханіна.

4. Опитувач міжособистісних стосунків О. А. Рукавишников (ОМС);

5. Анкета соматичних скарг.

Статистичні

1. Метод визначення коефіцієнта кореляціі Пірсона;

2. Критерій значущості розбіжностей Ст’юдента;

3. Критерій значущості розбіжностей Фішера.

Характеристика вибірки: дослідження проводилося на вибірці, що складається із 36 дітей з віковим інтервалом від 10 до 18 років, хворих на органічні ураження ЦНС і з невротичними та соматоформними розладами, які перебувають на лікуванні в інституті охорони здоров’я дітей та підлітків.

У дослідженні брали участь як хлопчики, так і дівчатка. Всі методики проводилися виключно з дітьми без втручання батьків або інших дорослих осіб.

РОЗДІЛ 1. ЕОРЕТИЧНІ АНАЛІЗ ЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ, ЩО СТРАЖДАЮТЬ НЕВРОТИЧНИМИ І СОМАТОФОРМНИМИ РОЗЛАДАМИ ТА ОРГАНІЧНИМИ УРАЖЕННЯМИ ЦНС

1.1 Емоційні розлади у дітей, що страждають на невротичні та соматоформні розлади

Всесвітня організація охорони здоров’я порівнює депресію з епідемією, що охопила усе людство: депресія вже вийшла на перше місце у світі серед причин нез’явлення на роботу, на друге — серед хвороб, що призводять до втрати працездатності. Якщо не будуть вжиті відповідні заходи, то до 2020 року депресія паралізує економічне життя як розвинених, так і таких країн, що розвиваються[24].

Ще не так давно пік захворювань депресією доводився на вік між 30 і 40 роками, але на сьогодні депресія різко «помолодшала» і нею часто захворюють люди до 25 років. Серед тих, хто народився до 1940 року, число тих, що перехворіли депресією у віці до 25 років складає 2,5%. Серед тих, що народилися в 1940;1959 роках цей показник складає вже 10%. По пізніших роках точних даних немає, але зростання цієї тенденції зберігається[8].

Депресія — цей психічний розлад, що характеризується «депресивною тріадою» :

· зниженням настрою і втратою здатності переживати радість (ангедонія);

· розладами мислення (негативні судження, песимістичний погляд на те, що відбувається і т. д.);

· руховою загальмованістю («знесилення»)[21].

Депресія може бути результатом драматичних переживань, наприклад втрати близької людини, роботи, громадського положення. У таких випадках йдеться про реактивну депресію. Вона розвивається як реакція на деяку зовнішню подію, ситуацію. Згідно з деякими теоріями, депресія іноді виникає при надмірному навантаженні мозку в результаті стресу, в основі якого можуть лежати як фізіологічні, так і психосоціальні чинники. Але якщо психологічні або соматичні причини депресії відсутні або не очевидні, така депресія називається ендогенною, тобто такою яка «походить з середини». Моноамінова теорія позв’язує розвиток депресії з дефіцитом біогенних амінів, а саме серотоніна, норадреналіна и дофаміну. У багатьох людей у безсонячну погоду або у осіб, хто знаходиться в затемнених приміщеннях, депресія може виникати через відсутність яскравого світла. Цей різновид називають сезонною депресією, бо вона найчастіше спостерігається у хворих восени і зимою. Депресія може стати результатом побічної дії багатьох ліків. Найчастіше така депресія швидко проходить самостійно або виліковується після відміни відповідного препарату. Нейролептичні депресії, що виникають внаслідок прийому нейролептиків можуть тривати від декількох місяців до 1,5 років і часто мають вітальний характер. Також депресії можуть бути соматогенними, тобто проявлятися як наслідок соматичних захворювань (наприклад, хвороби Альцгеймера, атеросклерозу артерій головного мозку, черепномозкової травми або навіть звичайного грипу)[3].

Як показало дослідження 2011 року, виявлення випадків депресії лікарями загальної практики ускладнене тим, що майже в половині випадків пацієнти намагаються умовчати про симптоми депресії. Це вказує на те, що терапевти повинні більше використати інструменти скринінгу, включаючи короткі опитувачі, у випадках, що не виключають депресію. Бажано проводити такий скринінг для усіх вагітних жінок.

Депресивні симптоми розділяються на типові основні і додаткові. За наявності депресії, згідно МКБ- 10, мають бути присутні два основні симптоми і не менше трьох додаткових.

До типових основних симптомів депресії відносяться:

· пригнічений настрій, незалежний від обставин, впродовж тривалого часу (від двох тижнів і більше);

· ангедонія — втрата інтересу або задоволення від раніше приємної діяльності;

· виражена стомлюваність, «знесилення», що характеризуються стабільністю цього стану (наприклад, впродовж місяця).

Додаткові симптоми:

· песимізм;

· відчуття провини, даремності, тривоги і(чи) страху;

· занижена самооцінка;

· нездатність концентруватися і приймати рішення;

· думки про смерть і(чи) самогубство;

· нестабільний апетит, відмічене зниження або збільшення у вазі;

· порушений сон, присутність безсоння або пересипання[1].

Розрізняють уніполярні депресії, при яких настрій залишається в межах одного, пониженого «полюса», і біполярні депресії, що є складовою частиною біполярного афективного розладу, які чергуються маніакальними, гіпоманіакальними або змішаними афективними епізодами. Також депресивні епізоди невеликої тяжкості можуть виникати при циклотимії. 18]

У недавньому дослідженні, проведеному медичним центром королеви Єлизавети в Західній Австралії у 400 молодших підлітків у віці від 10 до 14 років, у 10% була визнана клінічна депресія, а більше половини дітей були оцінені медиками як схильні до депресії в майбутньому. Депресивні підлітки вважали, що щастя досягається тільки славою, грошима і красою. Щасливі підлітки схильні вважати, що задоволення життям залежить від успішних особистих стосунків і постановки гідних цілей.

Підліткова депресія — це не просто поганий настрій, це серйозна проблема, яка впливає на усі аспекти життя підлітка. Підліткова депресія може привести до проблем в дома і в школі, наркоманії, відразі до себе, навіть насильству або самогубству.

Тривалий час вважалося, що у дітей, на відміну від дорослих, не можуть спостерігатися депресивні стани, принаймні тривалі. Останні дослідження показують, що тривала депресія для дітей і підлітків є такою ж проблемою, як і для дорослих.

Серйозні і тривалі депресивні стани можуть спостерігатися у 3−5% дітей і 10−20% підлітків. Основна складність полягає в діагностиці таких станів (мінливість, нестійкість, різноманіття проявів внаслідок одночасної дії на дитину безлічі зовнішніх чинників).

Часто симптоми підліткової депресії проявляють себе в змінах настрою і поведінки. Хворі діти втрачають мотивацію в житті і стають замкнутими, прийшовши з школи, вони закриваються у своїй кімнаті і можуть сидіти наодинці годинами.

Основні симптоми підліткової депресії :

· Апатія;

· Постійні болі, наприклад головні болі, шлункові, болі в спині або почуття втоми;

· Важко зосередитися;

· Важко самостійно прийняти рішення;

· Безвідповідальна поведінка — наприклад, забувають про свої обов’язки, спізнюються в школу або прогулюють її;

· Втрата апетиту або надмірне переїдання, що спричиняє за собою значну втрату ваги або повноту;

· Забудькуватість;

· Одержимість думками про смерть;

· Бунтарська поведінка;

· Почуття смутку, занепокоєння або безнадійності;

· Безсоння вночі і підвищена сонливість впродовж дня;

· Раптове зниження успішності в школі;

· Вживання алкоголю, наркотиків і випадкові безладні сексуальні зв’язки;

· Небажання спілкуватися з друзями;

· Смуток або безнадійність впродовж тривалого часу;

· Дратівливість, гнів або ворожість;

· Плаксивість;

· Відмова від друзів і сім'ї;

· Втрата інтересу до будь-якої діяльності;

· Втрата апетиту і поганий сон;

· Занепокоєння і хвилювання;

· Почуття власної нікчемності і провини;

· Відсутність ентузіазму і мотивації;

· Втома або нестача енергії;

· Труднощі з концентрацією уваги;

· Думки про смерть або самогубство. 14]

Депресії у дітей виникають, як правило, внаслідок поєднання багатьох чинників. Формально можна виділити декілька причин.

Інфекційні захворювання. Депресія може стати ускладненням перенесеного інфекційного захворювання (ГРВІ, гострий тонзиліт та ін.).

Генетична схильність. За останніми даними, якщо у батьків спостерігалися депресивні розлади, ризик їх появи у дитини досягає 15%. Понад це, генетичні чинники істотно збільшують ризик депресій, обумовлених психосоціальними чинниками.

Функціональні розлади в головному мозку. Багато досліджень показують, що депресії у дитини можуть бути викликані біохімічним змінами в головному мозку — пониженням концентрації нейротрансмітерів (серотоніна, норадреналіну, гамма-аміномасляної кислоти та ін.). Вважається, що дія антидепресантів пов’язана з відновленням початкових концентрацій нейротрансмітерів.

Психосоціальні чинники. До таких чинників відносять: виховання дитини в атмосфері страху (загроз покарання, постійного відчуття безпорадності), ранню втрату одного з батьків, розпад сім'ї, конфлікти з іншими дітьми і масу інших причин, що призводять до постійних стресових ситуацій. Нейробіологічним результатом стресових ситуацій є, зокрема, багатократне підвищення концентрації гормону «стресу» (кортизолу) в крові, що спостерігається і при розвитку депресій у дитини[16].

Окрім вищезгаданих є безліч інших чинників, які самостійно або (частіше) в сукупності призводять до розвитку депресивного синдрому або депресивного розладу у дітей[16].

Депресія це психічний розлад, що характеризується «депресивною тріадою»: зниженням настрою і втратою здатності переживати радість; розладом мислення; руховою загальмованістю.

Підліткова депресія це не просто поганий настрій, це серйозна проблема, яка впливає на усі аспекти життя підлітка. Підліткова депресія може привести до проблем у сім'ї і в школі, наркоманії, відразі до себе, навіть насильству або самогубству.

Нині поширеність депресії у дітей (одного з найбільш небезпечних захворювань дитячого віку) має тенденцію до збільшення. Більше того, відзначається зменшення середнього віку дітей, у яких виявляють симптоми депресії. Причини цього часто зрозумілі і загальновідомі - ритм життя, що прискорюється, все більша замкнутість багатьох сімей, зменшення часу, що відводиться для спілкування з дитиною і тому подібне. При глибокій депресії дитина не зможе самостійно вийти з цього стану і депресія негативним чином позначиться на його здоров'ї і усьому подальшому житті.

На думку фахівців, психологічні проблеми у дітей починаються в школі. Це пов’язано з тиском, який спричиняють однолітки, лавина шкільних предметів і «токсичне онлайн-середовище». Число дітей, які потребують психіатричної допомоги, росте, і це тривожна ознака того суспільства, в якому ми живемо.

У 2011 році організація YoungMind опублікувала дослідження про те, що до 2010 року більше 100 тис. дітей можуть бути госпіталізовані через проблеми з психікою. При цьому до 2030 року очікується, що депресія стане головною проблемою Заходу.

Афективні розлади характеризуються патологічним почуттям пригніченості або ейфорії, у важких випадках вони протікають з психотичними симптомами. Леонгард розділяв пацієнтів з маніакально-депресивним психозом і пацієнтів з депресіями, відмічаючи, що перше з вищеперелічених захворювань має тіснішу спорідненість з афективними розладами.

Не дивлячись на те, що існують затверджені критерії шизофренії і уніполярних непсихотичних депресій, в діагностиці розладів зі змішаними як психотичними, так і афективними симптомами існують дилемы. Kendler на основі літературних даних зробив висновок, що існують діагностичні відмінності між депресіями з коливаннями настрою і психотичними симптомами і шизофренією. Дивно було те, що існують відмінності між психотичною депресією з афективними коливаннями і без них. Цей підхід привертає до висновку, що психотична депресія з коливаннями настрою виразно відокремлена підгрупа афективних розладів.

Причини афективних розладів:

· Генетичні аспекти. Приблизно 50% біполярних хворих мають хоч би одного батька, що страждає розладами настрою. Було виявлено, що домінантний ген, локалізований на короткому плечі хромосоми 11, дає сильну схильність до біполярних розладів в одній сім'ї.

· Психосоціальні аспекти. Події життя і стреси, преморбідні особові чинники (особи що схильні до навіювання), психоаналітичні чинники, когнітивні теорії (депресія у зв’язку з неправильним розумінням подій в житті)[17].

При дослідженні афективних розладів часто спостерігається тенденція маскування депресії і тривоги соматичними захворюваннями. Клінічне епідеміологічне вивчення цієї проблеми виявило, що більше 10−20% пацієнтів з депресією і тривожними розладами звертаються спочатку до терапевтів. Опубліковані дані про те, що при первинному зверненні до лікарів загальної практики не розпізнається від 20% до 80% психічних розладів.

Афективний розлад у дітей у віці 10−14 років діагностується в Україні необґрунтовано рідко. У більш ранньому віці випадки такої діагностики нам невідомі.

Нині афективні розлади у дітей і підлітків розглядаються у рамках маніакально-депресивного психозу, афективного психозу (по сучасній термінології) і його м’яких форм — циклотимії, шизофренії, реактивних станів, а також при органічних ураженнях мозку (Башина В. М., Пивоварова Г. Н., Данилова Л.Ю.) Найбільш визнаною в дитячій психіатрії є нозологічна класична класифікація афективних розладів. Досить поширена і систематика афективних розладів в дитинстві на основі синдромального підходу (Пантелеева Г. П., Цуцульковская М.Я.).

Афективні розлади у підлітків з віку 10−12 років по клінічних проявах мало відрізняються від афективних розладів у дорослих. У цьому віці дівчатка хворіють в 3 рази частіше, ніж хлопчики, і захворювання частіше розпочинається з депресивного стану. У підлітків спостерігаються, загальмованість в моториці і мові, зниження активності, нерішучість, млявість, пасивність, з’являються досить усвідомлені переживання туги, апатії, пригніченості, смутку, нудьги або тривоги, занепокоєння, неможливості зосередитися, інтелектуальній притупленості. Іпохондричний еквівалент проявляється різними іпохондричними скаргами, підлітки дратівливі, плаксиві, говорять тільки про хворобу, ухиляються від відвідування школи.

А.Є.Личко підкреслював, що на усій поведінці лежить як би мітка відчаю, підлітки схильні до аутоагресії і суїциїдальних спроб.

Підліток, схильний до цього розладу, водночас може бути пригніченим, сумним, або заспокоюється, справляючи враження звичайного підлітка. Для біполярного розладу характерні емоційний підйом і відчуття благополуччя, але ці відчуття можуть швидко змінитися на гнів, роздратування — наприклад, коли підліткові в чомусь перешкодити або завадити. Оскільки багато підлітків з цим явищем часто переживають депресію, їх легко довести до сліз. Для типового афективного розладу характерні активна радість, зацікавленість у всьому, швидке мислення, що скаче, підвищення апетиту, бездумна розтрата грошей, втеча з будинку. Підлітки, у яких є присутнім депресивно-афективні розлади, схильні до перепадів настрою: смуток — захват; повільність — активність; байдужість — ініціативність, прагнення допомагати оточенню; сонливість — бадьорість, прилив сил. У них відзначаються різкі і циклічні зміни в настрої і потужні сплески активності. Такі підлітки можуть проявляти безрозсудність, легковажність, крайнє збудження, балакучість у поєднанні з маренням величі (наприклад, підліток почуває себе всемогутнім). Вважається нормальним, якщо дитина уявляє, нібито у нього якісь виняткові здібності, але підліток з біполярним явищем дійсно переконаний в тому, що він всемогутній. Також для підлітків з симптомами біполярного розладу звичайні безсоння, емоційне збудження і занепокоєння. У таких підлітків відзначається зростання самооцінки і потужний прилив енергії в одному з циклів зміни настрою. Ці підлітки можуть навіть цілодобово не спати, не відчуваючи втоми. Але при цьому може бути присутньою неуважність і швидкі зміни однієї думки на іншу. У підлітків, з симптомами біполярного розладу дратівливість, агресивність і депресивні симптоми виникають частіше, ніж ейфорія. Підлітки з біполярним розладом можуть демонструвати наполегливу переконаність в правильності і важливості своїх ідей. Можуть виникати нелогічні і стійкі переконання. Одно з найбільш поширених проявів біполярного розладу у школярів полягає в тому, що вони настирно повчають викладачів, як слід проводити уроки в класі. Такі підлітки можуть спеціально пропускати уроки викладача, з яким вони не згодні в проведенні уроків[10].

Афективні розлади характеризуються патологічним почуттям пригніченості або ейфорії, можуть протікати з психотичними симптомами.

Афективним розладом страждають від 1 до 2% жителів. У кожного 3-го хворого захворювання маніфестує в дитячому віці. Для біполярного розладу у дітей характерна тенденція до континуальної течії, змішаних афективних станів, нерідко спостерігається течія зі швидкою зміною фаз. Діагностика розладу можлива у дітей з 5−6-річного віку.

Причини афективних розладів :

· Генетичні аспекти.

· Психосоціальні аспекти.

При афективних розладах у підлітків спостерігаються, загальмованість в моториці і мові, зниження активності, нерішучість, млявість, пасивність, з’являються досить усвідомлені переживання туги, апатії, пригніченості, смутку, нудьги або тривоги, занепокоєння, неможливість зосередитися, інтелектуальна притупленість. Іпохондричний еквівалент проявляється різними іпохондричними скаргами, підлітки дратівливі, плаксиві, говорять тільки про хворобу, ухиляються від відвідування школи.

На сьогодні соматоформні розлади з повною підставою можуть розглядатися як проблема загальномедична, а не тільки як психіатрична. Соматоформні розлади є поширеною психічною патологією і мають тенденцію до зростання[13].

Ряд авторів вказує на наявність соматизованих симптомів у 10−80% осіб, визнаних фізично здоровими, що призводить до появи стурбованості їх своїм самопочуттям. 13]

За результатами зарубіжних досліджень 40% випадків тимчасової непрацездатності і 40% - стійкої втрати працездатності складають хворі, що пред’являють соматичні скарги, не підтверджені фізикальними і інструментальними методами дослідження. Виявлення і кваліфікація соматоформних розладів в умовах загальномедичної мережі зв’язані зі значними складнощами[6]. Багато в чому це обумовлено специфікою клінічних проявів, що охоплюють різні соматичні і вегетативні функції, які можуть маскувати тривожні і депресивні прояви. Окрім диференційно-діагностичних питань існує проблема терапії соматоформних розладів, підходи до вирішення якої залишаються неоднозначними. Ряд дослідників, виходячи з невротичного генезису розладів, пропонує використати психотерапевтичні методики, інші автори вважають ефективними психотерапевтичні методи лікування у поєднанні з психофармакотерапією.

Соматоформні розлади — група психогенних захворювань, що характеризуються фізичними патологічними симптомами, що нагадують соматичне захворювання, але при цьому не виявляються ніяких органічних проявів, які можна було б віднести до відомої в медицині хвороби, хоча часто є неспецифічні функціональні розлади[20].

З’являються соматоформні розлади на тлі стресових ситуацій, причому причиною стресу частіше є не серйозні стреси, такі як розлучення, смерть або важка хвороба близьких людей, а дрібні побутові негаразди, — такі як хронічні конфліктні ситуації дома або на роботі, на які люди зазвичай звикли не звертати уваги. Причина соматоформного розладу криється в низькому порозі фізичної чутливості[8].

Серед чинників ризику розвитку соматоформних розладів виділяють дві великі групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх чинників відносять природжені властивості емоційного реагування на дистрес будь-якої природи. Ці реакції регулюються підкірковими центрами. Існує велика група людей, яка на емоційний дистрес реагує соматичними симптомами.

До зовнішніх чинників відносять:

· мікросоціальні - існують сім'ї, в яких вважають зовнішні прояви емоцій такими, що не заслуговують на увагу, не прийнятними, людина з дитинства привчається до того, що увага, любов, підтримку батьків можна отримати, лише використовуючи «поведінку хворого»; цю ж навичку він застосовує і в дорослому житті у відповідь на емоційно значимі стресові ситуації;

· культурно-етнічні - в різних культурах є різні традиції прояву емоцій; китайська мова, наприклад, має відносно невеликий набір термінів для позначення різних психоемоційних станів, цьому відповідає те, що депресивні стани в Китаї представлені більшою мірою соматовегетативними проявами; цьому ж може сприяти ригідне виховання в жорстких рамках будь-якого релігійного і ідеологічного фундаменталізму, де емоції не стільки погано вербалізуються, скільки засуджуються їх вираження[19].

До числа соматоформних розладів на сьогодні входять:

1. Соматизований розлад.

2. Недиференційний соматоформний розлад.

3. Іпохондричний розлад.

4. Соматоформна вегетативна дисфункція.

5. Хронічний соматоформний больовий розлад.

Стани, які різні фахівці називають психосоматичними, соматоформними, соматопсихічними або соматизованими психічними розладами, зустрічаються у 15−50% дорослого населення[7].

У дітей і підлітків поширеність захворювань із складними взаємозв'язаними психічними і соматичними проявами має стійку тенденцію до зростання. Діагностично перевірені органні або психічні захворювання не виявлені майже у 40% дітей, спостережуваних педіатрами, хоча вони і пред’являють безліч соматичних і психологічних скарг[22].

У дітей конверсійний розлад проявляється в тому, що дитина перетворить наявні у нього психологічні проблеми у фізичні симптоми (відсутність рухів рук або ніг, сліпота, глухота, імітація судом).

Соматизований розлад схожий з конверсійним, але при цьому різновиді у дитини розвивається більше невизначених симптомів.

Іпохондричний розлад: дитина цілком зв’язана думками про можливе розлади тієї або іншої функції організму, наприклад роботи серця, травлення, потовиділення, і переконаний, що страждає на небезпечне захворювання, тоді як фактично він здоровий.

Ці три різновиди соматоформных розладів також зустрічаються у дорослих.

Конверсійний розлад і іпохондрія однаково часто спостерігаються у хлопчиків і дівчаток молодшого віку, але в підлітковому віці частіше у дівчат. Соматизований розлад зустрічається майже виключно у дівчат[4].

Соматоформні розлади у дітей це психічний розлади, при якому психологічна проблема трансформується у фізичне «захворювання». Пацієнт при цьому не обманює лікаря, він насправді відчуває усі ті симптоми, на які скаржиться. Проте аналізи і дослідження не підтверджують наявність захворювання, на яке вказують скарги. (Стаценко О. А., Дроздовский Ю. В., Краля О. В.).

Соматоформні розлади — синдромальне і патогенетичне поняття, тобто це стани, які проявляються поєднанням психічних і соматичних розладів, пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками.

Проблема соматоформних розладів у дітей вирішувалася упродовж багатьох десятиліть. Широке коло теорій, створених для пояснення механізмів впливу психіки на тілесні функції, дозволило встановити пріоритет окремих ланок патогенезу з виділенням провідної ролі емоційних (афективних) розладів в генезесі функціональної патології окремих органів і систем. Хворі соматоформними розладами випробовують фізичні погіршення здоров’я, причини яких в основному є психологічними. На відміну від людей з симулятивними розладами, такі пацієнти самі вірять в те, що їх хвороби мають органічну основу.

1.2 Емоційні розлади у дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи

Спектр емоційних розладів в дитячому і підлітковому віці надзвичайно великий. Це можуть бути важкі невротичні конфлікти, неврозоподібні стани у дитини внаслідок органічного ураження центральної нервової системи та ін.

У психологічній літературі емоційне неблагополуччя у дітей розглядається як негативний стан, що виникає на фоні важко вирішуваних особових конфліктів.

Симптоми емоційних розладів у дітей старшого дошкільного віку :

1. Важкість в спілкуванні з однолітками і дорослими :

§ неурівноваженість;

§ збудливість;

§ бурхливі афективні реакції (гнів, істеричний плач, демонстрація образи), які супроводжуються соматичними змінами (почервоніння, посилене потовиділення);

§ негативізм;

§ упертість;

§ конфліктність;

§ жорстокість;

§ застрявання на негативних емоціях;

2. Особливості внутрішнього світу :

§ вразливість;

§ хвороблива чутливість;

§ наявність страхів: не є віковими, такими, що заважають нормальній життєдіяльності дітей;

§ тривожність;

§ недовірливість Для дітей з шизофренією характерне притуплювання емоцій — їх голос і вираз обличчя не міняються в ситуаціях, що припускають емоційний відгук. Події, які примушують здорову людину сміятися або плакати, можуть не викликати ніякої реакції у хворих шизофренією. При в’яло протікаючих варіантах ознаки шизофренії у дітей проявляються соматичними особливостями в ендокринній недостатності, недорозвиненої моторики, включаючи незграбність рухів, відсутність емоцій на обличчі.

Симптоми шизофренії помітні в захопленнях і інтересах дітей. Наприклад, замість дитячої літератури їм подобається читати довідники і словники. Особливо їм цікаві проблеми всесвіту, питання астрономії, старовини. Вони починають дуже рано ставити питання філософської спрямованості. Ігри їх досить одноманітні, химерні, причому, характер ігор може практично не мінятися упродовж тривалого часу[25].

Найважчим ускладненням дитячої шизофренії є «олігофреноподібный» дефект (дефект інтелекту), який характерний для дітей, у яких шизофренічний процес виник на етапах формування пізнавальних здібностей.

До помірних розладів дітей, які перенесли менінгіт, відносяться:

1. Затримка мови. Спостерігається у дітей, які перенесли менінгіт в ранньому віці, коли мовна функція ще не сформувалася. Причому дитина прекрасно розуміє, що говорить оточення, але їх власний словниковий запас дуже обмежений.

2. Затримка психічного розвитку. Буває загальною і частковою.

· При загальній затримці запізнюється формування усіх сфер психіки.

· При частковій затримці спостерігається часткове недорозвинення однієї або декількох сфер.

Після перенесеного менінгіту найчастіше спостерігається загальна затримка психічного розвитку. Виражається вона в підвищеній збудливості або млявості, пасивності, агресивності. Реакції емоційної дратівливості нестійкі, після відпочинку вони зникають[11].

Проте і тепер при епідемічному менінгіті у дітей вже в перші дні хвороби спостерігаються розлади свідомості у вигляді оглушення і деліриозних розладів. Хворі загальмовані, мало реагують на те, що їх оточує або, навпаки, рухливі збуджені, тривожні.

Афективні розлади проявляються у формі емоційної нестійкості, страхів, тужливості, іноді з переживанням почуття неминучої загибелі. Значно рідше спостерігалася ейфорія[15].

У дітей з енцефалітом разом з млявістю спостерігається дратівливість, нетерплячість. Найбільш важким енцефалітом, що завжди протікає з психічними розладами, є сказ. Інфекційний агент тут виявляє особливу вибірковість дії на нервову систему. Інкубаційний період цієї інфекції порівняно довгий — від 2−3 тижнів до 2−3 місяців (в окремих випадках більше року).

Клінічна картина сказу типова. Розрізняють три стадії. Перша (продромальна) стадія виражається в почутті загального погіршення здоров’я, пригніченості, невизначеного занепокоєння і страху. Нерідко вже в цій стадії підвищена чутливість до різних подразників, головним чином до щонайменшого подиху повітря (аерофобія). Друга стадія розпочинається з підвищення температури і головного болю. Рухове занепокоєння і ажитація наростають. Хворі депресивні, відчувають страх смерті, упевнені в неминучій загибелі.

У дітей ті ж основні ознаки захворювання, що і у дорослих, але депресивні стани у них рудиментарні, туга виражена не різко. Відносно частіше виникає помутніння свідомості, оглушеність швидко переходить в сопорозний стан, спостерігаються і судорожні явища. Перебіг хвороби у дітей швидший і катастрофічний.

При епілепсії діти погано уживаються з однолітками внаслідок егоцентризму, образливості і агресивних схильностей. Похмурий настрій, невдоволення часом змінюються примхливістю і дратівливістю. Мислення уповільнене, важко перемикаються на нові завдання. У деяких хворих відзначається рухове занепокоєння. В той же час вони досить наполегливі і в діяльності іноді акуратні до педантичності. Характерна типова для хворих епілепсією біполярність поведінки: грубе відношення до слабких і настирна ласкавість до старших, яких вони бояться. Але все-таки основні, своєрідні емоційні розлади, типові для епілепсії, — в’язкість і напруженість афекту, що поєднуються з вибуховістю, вони обумовлені самим процесом захворювання і його локалізацією (як і пароксизмальні стани). Діти вразливі, невитривалі до різних подразників, схильні до невротичних реакцій. Схильність їх до непритомності пов’язана з лабільністю судинного апарату мозку і з підвищеною реактивністю на всяке роздратування.

А.І. Болдирєва вважає, що при дебюті епілепсії тимчасовий розлад настрою є результатом функціональних розладів, а тривалість перебігу захворювання призводить до стійких емоційно — особових розладів в наслідок органічного ураження ЦНС.

Важливість вивчення соціально-психологічних проблем при органічних ураженнях ЦНС підкреслюється і в роботах зарубіжних авторів, що дослідили взаємозв'язок між погіршенням хворого і наявністю соціально — психологічних труднощів. Розглядаючи питання про становлення особистості дитини, що хворіє на епілепсію, до числа основних чинників автори відносять характеристики особи батьків, взаємовідносини між ними і дитиною, особливості соціального оточення.

Поведінкові розлади і емоційні розлади відзначалися у 30% дітей з різними формами епілепсії і вже в ранньому віці. Вони могли виникати як в час самого нападу, так і між нападами. При парціальній епілепсії ці розлади могли спостерігатися як передвісники нападу. Характер афективних розладів у вигляді тривожності, страху могли виникати у вигляді аури простих парциальних нападів, психологічної реакції на появу інших нападів (страх перед очікуваним нападом), а також в проміжках між та після нападу у вигляді панічних атак. У 10−15% дітей з парціальними епілептичними нападами аура представлялася у відчутті почуття страху[9].

Важливою характерною особливістю дітей з органічними ураженнями ЦНС є інфантилізм. Психічна незрілість цієї групи дітей проявлялася і виді підвищеної навіюваності, підозрілості, боязливого і недовірливого відношення до нових осіб і обставин. У поведінці деяких хворих помічалась послідовність і цілеспрямованість. Відзначалася низька толерантність до фізичних навантажень і стресових ситуацій.

У групі дітей з важчим і тривалішим перебігом захворювання були психопатоподібні розлади, грубі розлади мнемічних і інтелектуальних процесів, наростаюча психічна безпорадність аж до недоумства.

У психологічній літературі емоційне неблагополуччя у дітей розглядається як негативний стан, що виникає на фоні важко вирішуваних особових конфліктів.

Для дітей з шизофренією характерне притуплювання емоцій — їх голос і вираз обличчя не міняються в ситуаціях, що припускають емоційний відгук.

Після перенесеного менінгіту найчастіше спостерігається загальна затримка психічного розвитку. Виражається вона в підвищеній збудливості або млявості, пасивності, агресивності. Реакції емоційної дратівливості нестійкі, після відпочинку вони зникають.

У дітей з енцефалітом разом з млявістю спостерігається дратівливість, нетерплячість. Найбільш важким енцефалітом, що завжди протікає з психічними розладами, є сказ.

При органічних ураженнях ЦНС діти погано уживаються з однолітками внаслідок егоцентризму, образливості і агресивних схильностей. Похмурий настрій, невдоволення часом змінюються примхливістю і дратівливістю.

1.3 Психотерапія невротичних та соматоформних розладів та корекція міжособистісних взаємовідносин у дітей

Спеціальні дослідження підтверджують життєву істину, що говорить про те, що життєві труднощі, випробування і негоди, що не привели до збитку і дисолюції, чинять загартовуючу дію навіть на маленьку дитину. Так, роботи етологів (Дерягіна М.О., Бутовська М.Л.) показали, що стрес, перенесений в ранньому віці, в одних випадках викликає затримку розвитку, в інших — сприяє розвитку у дитини альтруїзму і прагнення до спілкування.

Особливістю психотерапії дітей раннього віку є неможливість об'єктивно оцінити ефективність лікувальних заходів традиційними методами.

Розвиток дитячої психотерапії, у тому числі «мікропсихотерапії», здатний істотно підвищити рівень психічного здоров’я населення і, виявитися економічно рентабельнішим, ніж терапія контингенту дорослих хворих, що не отримали своєчасної допомоги.

Біхевіорільна терапія має широке коло методик і прийомів, що мають чітку спрямованість і призначені для зміни специфічних форм поведінки, не піклуючись про усунення існуючої проблеми, що лежить в основі.

У трансактном аналізі таж поведінка розглядається в контексті батьківських, дорослих або дитячих механізмів міжособистісного спілкування. Змичка між ними — «контракт» між батьками і підлітком, що укладається на рівні «дорослий — дорослий» і передбачаючий покарання за розлади його пунктів.

Найважливішою передумовою проведення біхевіоральної терапії є уважний аналіз чинників, що впливають на поведінку конкретної дитини, відносно якої вона здійснюється.

Індивідуальний підхід за допомогою біхевіоральної терапії припускає побудову для кожної дитини окремих «сходів проблем» на основі скарг батьків, психічного статусу, педагогічної характеристики і самозвітів для систематичної корекційної роботи (Шевченко Ю.С.).

Біхевіоральна терапія представляється дієвим психотерапевтичним напрямом в дитячій неврозології, який разом з іншими терапевтичними підходами логічно входить в комплексну програму лікування і реабілітації дитини і, не будучи альтернативою загальному вихованню, є його ефективним і природним компонентом.

Методика нескінчених оповідань, як і інші форми терапії творчим самовираженням (Бурно М.Є.), в широкому сенсі відноситься до арттерапії і артпедагогіки, що мають у своїй основі біологічні корені (Шевченко Ю.С.), що, за умови клінічно спрямованої і адекватної віку пацієнтів організації, дозволяє розраховувати на її істотний лікувально-корекційний, гармонізуючий ефект. При цьому зміст нескінченої розповіді може в одних випадках максимально відбивати актуальні психотравмуючі проблеми конкретного пацієнта і орієнтуватися на ефект «психотерапевтичного дзеркала. Спеціального «прицільного» складання нескінчених оповідань потребують, зокрема, хворі з гострими реактивними станами і посттравматичними стресовими розладами.

Починаючи з 7−9 років, у досить психомоторних стабільних і мотивованих на лікування дітей, можливе використання самонавіяння. Самонавіянню передує роз’яснювально-переконливий вплив терапевта з елементами прямого і непрямого навіювання. Потім дається чітка і точна інструкція за процедурою самонавіяння. Інструкцій по припиненню процедури терапевт не дає - відбувається спонтанне, визначуване самою дитиною її згасання з можливістю при тимчасових рецидивах повернутися до неї.

При побудові формул самонавіяння слід звертатися до ресурсів і можливостей, а не до боротьби з симптомами. На відміну від прямого навіювання самонавіяння добре сприймається дітьми з тривожністю і нав’язливими станами.

Центральну роль в розвитку психоаналітичного вчення грає поняття конфлікту[28].

У 1932 р. Мелані Кляйн запропонувала використати у дітей в якості джерела матеріалу для аналізу гру. Зараз в психоаналізі дітей, гра використовується і як спосіб встановлення контакту з дитиною, що в аналітичній роботі є нововведенням А. Фрейд, і як інструмент діагностики, і як матеріал для опрацювання проблем[23].

Особливістю цієї роботи з дітьми, являється те, що бажання, що лежать в основі неврозу у них ще непокриті численними нашаруваннями[5].

Їх можна аналізувати, виходячи з безпосереднього відношення з батьками, тоді як у дорослих головним інструментом аналізу стає перенесення цих бажань на терапевта[27].

У дитини важливою частиною психоаналітичної терапії є роз’яснення питань, що мучать її, стосуються сексуальної дослідницької діяльності, формування позиції по відношенню до наявних і отримуваних відповідей Дитячий же психоаналіз, виходячи з цього, можна визначити як виховання, спрямоване на відвертання збереження в психіці компонентів, що застряють у своєму розвитку.

" Основними в психотерапії невротичних розладів у дітей являється ігрова терапія" [12].

Вона спирається на основні функції дитячої гри[23]. Найбільш відоме визначення гри належить Эріку Эріксону: «Гра — це функція ЕГО, спроба синхронізувати тілесні і соціальні процеси зі своїм Я» .

Ігрова психотерапія широко використовується у рамках різних психотерапевтичних підходів, в різних форматах — індивідуальному, сімейному, груповому, різних ситуаціях — амбулаторній, шкільній[23].

Стосовно психотерапії невротичних розладів у дітей основними завданнями ігрової терапії є[12]:

1. Розширення рольового діапазону особистості, що формується.

2. Адекватніший вибір ролей в спілкуванні з метою досягнення єдності індивідуального і колективного «Я» .

3. Корекція афективно-обумовлених і невротично закріплених стереотипів поведінки, у тому числі раніше випробуваних переляків і занепокоєння.

4. Усунення страхів, невпевненості в собі, надмірних сумнівів в правильності своїх дій.

При ігровій терапії дітей з невротичними розладами слід врахувати, що кількість ігор, в яких вони беруть участь в повсякденному житті, у них менше, ніж у здорових в психічному і соматичному відношенні однолітків, слідством чого являється збіднення психічного розвитку, стереотипний, позбавлений гнучкості, характер поведінки, розвиток гіперсоціальності у вигляді підвищеної вимогливості, відсутності компромісів, загостреної принциповості і почуття обов’язку, що у свою чергу породжує настороженість в контактах з новими людьми і зниження і без того невисокого у таких дітей рівня товариськість[12].

У відповідність зі своїми основними завданнями ігрова психотерапія невротичних розладів у дітей розділяється на наступні напрями: психотерапевтична гра, що вирішує проблеми соціальної адаптації[12], гра спрямована на осмислення раніше пережитих гострих або шокових переживань, що залишили свій слід в емоційній пам’яті дитини і несприятливо впливають на його поведінку і особовий розвиток в сьогодення, і ігрова терапія страхів[12].

У нашій країні становлення сімейної системної психотерапії сходить до праць В. Н. Масищева, який раніше зарубіжних учених побачив в неврозі глибокий особовий розлад внаслідок розладів системи стосунків особи[29].

На розвиток невротичних розладів впливають деструктивні якості різних складових сімейного життя [29], розлади життєдіяльності сім'ї, порушені сімейні уявлення, розлади сімейної комунікації, розлади структурно-ролевих стосунків в сім'ї. Ці розлади мають бути виявлені і скореговані[29].

Взагалі, увесь процес постановки сімейного діагнозу проходить чотири стадії[29]:

1. Встановлення необхідності психотерапевтичного вивчення сім'ї. Встановлюється наявність в сім'ї розладів, що породжують психотравмуючі ситуації.

2. Загальне знайомство з сім'єю.

3. Виявлення психотравмуючої ситуації.

4. Корекційний сімейний діагноз.

Враховуючи сильний вплив внутрішньо сімейних стосунків на розвиток дитячих неврозів сам факт цих розладів дає ствердну відповідь на 1 пункт. Три що залишилися долаються на початковій стадії психотерапевтичного процесу. Окрім з’ясування стосунків в сім'ї, її структури, цінностей, норм, фантазій, страхів корисно для постановки корекційного сімейного діагнозу дізнатися і про особливості батьківських сімей[28].

Спеціальні дослідження підтверджують життєву істину, що говорить про те, що життєві труднощі, випробування і знегоди, що не привели до збитку і дисолюції, чинять загартовуючу дію навіть на маленьку дитину.

Особливістю психотерапії дітей раннього віку є неможливість об'єктивно оцінити ефективність лікувальних заходів традиційними методами.

Психотерапевтичні методи можна охарактеризувати як по використовуваній теоретичній і технічній базі, так і по структурі задіяних стосунків. У першому випадку ми побачимо гіпнотерапію, психоаналітичну терапію, гештальт-терапію і так далі, в другому терапію індивідуальну, групову, сімейну. На розвиток невротичних розладів впливають деструктивні якості різних складових сімейного життя: розлади життєдіяльності сім'ї, порушені сімейні представлення, розлади сімейної комунікації, розлади структурно-ролевих стосунків в сім'ї. Ці розлади мають бути виявлені і скореговані.

У теоретичному огляді із заданої тематики були проаналізовані досить літературних джерел. Ми виявили що депресія — це психічний розлад, що характеризується «депресивною тріадою»: зниженням настрою і втратою здатності переживати радість; розладами мислення; руховою загальмованістю.

Дитячаа депресія — це не просто поганий настрій, дитяча депресія може привести до проблем вдома і в школі, наркоманії, відразі до себе, навіть насильству або самогубству.

На думку фахівців, психологічні проблеми у дітей починаються в школі. Це пов’язано з тиском, який роблять на дітей однолітки, лавина шкільних предметів і «токсичне онлайн-середовище» .

Число дітей, які потребують психіатричної допомоги, росте, і це тривожна ознака того суспільства, в якому ми живемо.

Так само особливу увагу варто приділити афективному розладу, який характеризується патологічним почуттям пригніченості або ейфорії, у важких випадках з психотичними симптомами.

Афективним розладом страждають від 1 до 2% жителів планети.

Причини афективних розладів :

· Генетичні аспекти.

· Психосоціальні аспекти.

При афективних розладах у дітей спостерігаються, загальмованість в моториці і мові, зниження активності, нерішучість, млявість, пасивність, з’являються досить усвідомлені переживання туги, апатії, пригніченості, смутку, нудьги або тривоги, занепокоєння, неможливість зосередитися, інтелектуальна притупленість.

Соматоформні розладу у дітей — це психічний розлад, при якому психологічна проблема трансформується у фізичне «захворювання». Пацієнт при цьому не обманює лікаря, він насправді відчуває усі ті симптоми, на які скаржиться. Хворі соматоформними розладами відчувають фізичні погіршення здоров’я, причини яких в основному є психологічними. На відміну від людей з симулятивными розладами, такі пацієнти самі вірять в те, що їх хвороби мають органічну основу.

У психологічній літературі емоційне неблагополуччя у дітей розглядається як негативний стан, що виникає на фоні важко вирішуваних особових конфліктів.

Для дітей з органічними ураженнями ЦНС, характерне притуплювання емоцій — їх голос і вираз обличчя не міняються в ситуаціях, що припускають емоційний відгук. Події, які примушують здорову людину сміятися або плакати, можуть не викликати ніякої реакції у хворих шизофренією.

Після перенесеного ураження ЦНС найчастіше спостерігається загальна затримка психічного розвитку. Виражається вона в підвищеній збудливості або млявості, пасивності, агресивності. Реакції емоційної дратівливості нестійкі, після відпочинку вони зникають.

Також у дітей разом з млявістю спостерігається дратівливість, нетерплячість.

При органічному ураження ЦНС діти погано уживаються з однолітками внаслідок егоцентризму, образливості і агресивних схильностей. Похмурий настрій, невдоволення часом змінюються примхливістю і дратівливістю.

Спеціальні дослідження підтверджують життєву істину, що говорить про те, що життєві труднощі, випробування і знегоди, що не призвели до збитку і дисолюції, чинять загартовуючц дію навіть на маленьку дитину.

Особливістю психотерапії дітей раннього віку є неможливість об'єктивно оцінити ефективність лікувальних заходів традиційними методами.

Психотерапевтичні методи можна охарактеризувати як по використовуваній теоретичній і технічній базі, так і по структурі задіяних стосунків. У першому випадку ми побачимо гіпнотерапію, психоаналітичну терапію, гештальт-терапію і так далі, в другому терапію індивідуальну, групову, сімейну.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика вибірки

Дослідження проводилося на вибірці, що складається із 36 дітей з віковим інтервалом від 10 до 18 років, хворих на органічні ураження ЦНС і з невротичними, і соматоформними розладами, які перебувають на лікуванні в інституті охорони здоров’я дітей та підлітків.

Розподіл дітей за віком представлений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Розподіл дітей за віком

У дослідженні брали участь як хлопчики, так і дівчатка. Всі методики проводилися виключно з дітьми без втручання батьків або інших дорослих осіб.

Показники статевого розподілу в досліджуваних групах представлені в таблиці 2.2