Ліричний герой У. О. Жуковського

Лирический герой У. А. Жуковського

В. А. Жуковський з права вважається однією з найяскравіших російських поэтов-сентименталистов, развивших цей літературний метод в ліриці до величних сфер зовнішньої та забезпечили плавний і закономірний перехід до романтизму. Ранні вірші поета просякнуті сентиментальними настроями, в пізніх ж можно-найти характерні для романтизму теми і образи. Разом з тематикою, проблематикою й загальним настроєм віршів Жуковського еволюціонував та спосіб ліричного героя, то є образ чи людини, від імені якої іде ця розповідь, того, чиїми очима ми ще дивимося поширювати на світ, читаючи ліричний твір. Істинно сентиментальною рисою ліричного героя Жуковського є схильність до меланхолії, до роздумів; він прислухається голосу своєї фантазії, домальовуючи картини дійсності своїми враженнями і думками вони. У кожному предметі чи явище автор бачить прихований сенс, потаємне зміст, доступне розумінню лише лише його. Так, могила на на сільському цвинтарі (з однойменної елегії, першого відомого вірші Жуковського) викликає в нього такі асоціації: О! то, можливо, під цей могилою таїться Прах серця ніжного, вміло любить…

Авторским ідеалом стає тихий, сумний, чутливий юнак; чутливість самого автора виявляється у віршах часто повторюваними вигуками «О!» і «Про», а також численними окличними пропозиціями та риторичними питаннями, які авторка у пориві почуття, не адресуючи нікому конкретно, зронив в простір. Така емоційність героя — типова риса сентиментальною лірики. Однак це світ виявляється, мабуть, занадто грубим такого неземного створення; це у ліриці Жуковського з’являється тема смерті, особливо передчасної, пронизуюча багато вірші поета. Наприклад, елегія «Вечір» несподівано закінчується думкою автора про можливість близьку смерть, і знову виникає образ «тихою юнаки могили». Автор не боїться смерті; йому рання смерть — лише перехід у кращий світ, можливість розраховувати на вічне пристановище, «тиху могилу», з якої плакатимуть невідомі Минвана і Альпин.

Источником для роздумів ліричного героя часто виявляється природа, яку автор тонко це відчуває й розуміє. Споглядання картин природи як створює певне настрій, вона здатна викликати у душі цілий ураган спогадів, образів, передчуттів. Стан природи обумовлює душевного стану героя; з місця зору художньої виразності тут важливе значення мають епітети психологічні, тобто що характеризують не властивість предмета, а авторську реакцію нею, наприклад: задумливі небеса, чарівний захід, спокійний блиск сонця. У елегії «Вечір» герой спостерігає зміну часу діб, і розмірковує про розлуки з друзями, про своє майбутнього. У уривку «Невимовне» «картини пишного занепаду» змушують автора обдумати можливостях мови як засобу передачі вроди й величі природи, («Що нашу мову земної перед дивною природою?!») Проте світ довкола себе можна лише відчувати, а й уособлювати: в ліриці Жуковського з’являється романтичний образ моря (елегія «Море»). Герой бачить море живої, жагучої стихією, закоханої до неба (теж уособлення). Автор висловлює себе явно лише на другий рядку: «Стою зачарований над безоднею твоєї…»; побічно ж авторське присутність відчувається на протязі всього вірші через частих звернень (взагалі вся елегія побудована звернення поета на море) і займенника «ти». Складається враження, що ліричний герой і море — друзі чи близькі за духом створення і багато спільних рис. Мабуть, якщо герой бачить у море пристрасність, якийсь бунтарський, войовничий дух, гордість самотності, він сам в певною мірою наділений цими рисами, і якщо уявити автора, самотньо возвышающегося над розбурханим морем, іншого сумнівів: маємо — ліричний герой раннього романтизма.

Индивидуальной рисою У. А. Жуковського можна припустити любов поваги минулому у всіх його проявах, як зазначено в «Невимовному»: «…про милому радісному і скорботному старовини». Отже, минуле «мило» ліричному герою незалежно від цього, радісне воно чи, а хто печальний. Невипадково у тому вірші картини природи, які заторкують найпотаємніші душевні струни, цікавить поета теплі спогади, причому їх прирівнюють до душевного прагненню вгору, вдалину; думку автора рухається одночасно відразу у двох напрямах: Це до далекому стремленье, Цей миновавшего привет…

Равнозначность ця підкреслюється анафорой. Аналогічно в елегії «Вечір» ліричний герой летить думкою до минулим років; минуле йому завжди світло та свято, спомин ньому зігріває і піднімає душу.

Автор — поет, і йому властиво думати ролі й значенні своєї творчості. У ліриці Жуковського з’являється тема поета і поезії, звісно, над такі масштаби, яких вона досягла під час розквіту романтизму, але з тих щонайменше міркування долі та цілях поета звучать в елегії «Вечір», уривку «Невимовне»: Так, співати є мій удел…

Цель поета Жуковський бачить у воспевании «творця, друзів, кохання та щастя». Поет щасливий своїм талантом і можливість висловити що переповнюють його почуття віршами. Ліричний герой — що й співак, у ліриці Жуковського дуже багато згадувань музичних інструментів: сопілка, ліра, цевница; співак у значенні «оспівує», «восхваляющий»; він творець, поет, образ збірний, у кожному окремому вірші виражає одну певний бік душі автора; лише вивчивши все ліричні твори Жуковського і пробравшись у сутність ліричного героя кожного їх, можна уявити умовний образ автора в усій багатогранності його творчої натури, в усій складності його эволюции.

Во всіх творах У. А. Жуковського прозирає індивідуальність, неповторність авторської манери. Поет говорив, що перекладач в прозі — раб, в поезії ж — творець; навіть перекладні вірші Жуковського отримали нову, самостійне життя в російської літератури. У ліриці власне авторської унікальні як підхід до висвітлення традиційних тим, стиль, а й образ ліричного героя, який, безсумнівно, залежить від особистих рис і якостей автора. По-різному котрі висловили характер творчій особистості поета, ліричні твори Жуковського по цей день займають особливу увагу у російської, а й світової литературе.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.