Песня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашнікова. 
Лермонтов М.Ю

Песня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашникова. Лермонтов М.Ю..

Ох ти гой еси, цар Іван Васильович!

Про тебе нашу пісню склали ми,.

Про твово улюбленого опричника.

Да про сміливого купця, про Калашнікова;

Мы склали в старовинний лад,.

Мы певали її під гуслярный дзенькіт.

И причитывали так присказывали…

Не сяє на небі сонце червоне… то «за трапезою сидить у златом вінці грізний цар Іван Васильович. Позаду його стоять стольники, супротив його весь бояри так князі, з обох боків його весь опричники… Усі веселяться, лише молодецький опричник Кирибеевич «опустив головоньку на широку груди — а грудях його була дума темна». Цар запитує свого вірного слугу-опричника, що він сумує на бенкеті: «Аль ти думу затаїв нечестиву? Алі слави нашої заздриш? Алі служба тобі чесна прискучила?» Відповідає Кирибеевич, кланяється царю в пояс: причина його смутку — Олена Дмитрівна.

На святої Русі, нашої матінки,.

Не знайти, шукати такий красуні…

Как побачу її, що й сам він не свій,.

Опускаются руки сильні,.

Помрачаются очі жваві;.

Царь, сміючись, дарує Кирибеевичу перстень яхонтовий так намисто перлове, радить знайти сваху моторніший. Кирибеевич відповідає, що Олена Дмитрівна «у церкві Божою перевенчана, перевенчана з молодою купцем згідно із законом нашому християнському…».

2

Не йде сьогодні торгівля молодого купця Степана Парамоновича, по прозванню Калашніков. Це вже віддзвонили вечерню у святих церквах; спорожнів широкий гостинний двір. Замикає Степан Парамонович крамницю і відбувається додому за Москву-ріку. Приходить він у свій дім" і дивується: не зустрічає його молода дружина, не накритий дубовий стіл білої скатертиною… Запитує він стару робітницю Еремеевну, де у такий пізній годину дружина його Олена Дмитрівна І що дітки — удосвіта спати уложилися? Відповідає Еремеевна, що Олена Дмитрівна пішла вечерні, а от вже піп пройшов із молодою попадею, а хазяєчки досі немає, діти спочивати не лягли, плачем плачуть, очікуючи мати.

Задумался купець думою крепкою, став до вікна, вдивляється в вулицю… Потім чує кроки сквапні; проти нього стоїть Олена Дмитрівна — бліда, простоволоса… дивляться очі каламутні як божевільні. «Вже ти де дружина, дружина, шаталася, якою подвір'ї, площею?..» Затремтіла Олена Дмитрівна, гірко восплакалась, в ноги чоловіку повалилася. Коли її поверталася з церкви, нагнав її опричник Кирибеевич, обіцяв багаті дари. «Крутиться моя бідна голівонька, і він почав мене цаловать-ласкать». 146.

А сусіди сміялися, пальцем показували. Коли сама вона вирвалася, то залишився до рук «розбійника» найбільше — візерунковий хустку. Олена Дмитрівна просить чоловіка заступитися ми за неї, либонь уже в неї не знайти. Кличе Калашніков своїх братів й відверто розповідає їм, що «зганьбив сім'ю нашу чесну злий опричник царський Кирибеевич». Завтра він битися з Кирибеевичем на Москві-ріці при самому царя, і коли поб'є його опричник, брати мають за святу правду-матінку.

3

На Москву-ріку збираються удалые бійці московські. І приїхав цар зі дружиною, зі боярами і опричниками. «Хто поб'є кого — заявляє цар, — того цар нагородить. Хто це буде побитий, тому Бог вибачить!» Срібною ланцюгом оточили місце для охотницкого бою, одиночного. Отже молодецький Кирибеевич, царю в пояс мовчки кланяється, скидає з могутніх плечей шубу і чекає противника. Отже Степан Парамонович, на прізвисько Калашніков. Вклонився колись царю грізному, після білому Кремлю так святим церквам, і потім всьому народові російському. На опричника дивиться пильно, супротив неї стає. Кирибеевич просить його назвати себе, бо як почув він відповідь Степана Калашнікова, то сполотнів від імені, як осінній сніг. Ось мовчки обидва розходяться, — богатирський бій починається. Розмахнувся Кирибеевич і вдарив купця Калашнікова посередь грудях — похитнувся Степан Парамонович; мідний хрест зі святими мощами з міста Києва, що висів в нього на грудях, погнувся і удавився в груди. Як роса з-під нього кров закапала. Приловчився Степан Парамонович, зібрався із своєю силою і вдарив ненависника просто у лівий скроню з усього плеча. Опричник мертвий. Цар гнівно запитує купця: «Відповідай мені до правді, відверто, вільної волею чи знехотя, ти убив до смерті мово вірного слугу, мово кращого бійця Кирибеевича?».

«Я каджу тобі, православний цар:

Я убив його вільної волею,.

А внаслідок чого, про що — не скажу тобі,.

Скажу лише Богу єдиному…

Не залиш лише малих детушек,.

Не залиш молоду вдову.

Да двох братів моїх своєї милістю…".

Царь обіцяє виконати прохання к упця, а самого його наказує.

казнить.

Схоронили його з Москв-рікою,.

На чистому полі проміж трьох доріг…

И горб землі сирої тут насипали…

И проходять люди добрі:

Пройдет старий людина — перехреститься,.

Пройдет молодець — приосанится,.

Пройдет дівиця — пригорюнится,.

А пройдуть гуслярі — заспівають пісеньку.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.