Тема минаючої Русі у творах І. А. Буніна

Тема минаючої Русі у творах І. А. Буніна

Тема минаючої дворянско-крепостнической Росії відбито у творах багатьох російських письменників. Її літературні витоки ми бачимо у творах, написаних ще до його скасування кріпацтва. Так, І. А. Гончаров переказує у «Обломові», як мірний хід життя жінок у Обломовке перетворюється на бурхливу діяльність маєтку Штольца. Барство минає, але з нею пов’язані культура і започаткував традицію цілого класу — дворянства. Про це писав, і М. А. Некрасов в поемі «Кому на Русі жити добре», боротьба нових явищ з колишнім життям проявилася й у романі І. З. Тургенєва «Батьки й діти». На межі двох століть до цій вічній темі звертається і великий російський письменник, Іван Олексійович Бунін.

Почему тема дворянській Русі настільки близька серцю Буніна? Відомо, що воно народилося непросто в дворянській сім'ї. Рід Буниных було дуже древнім, і письменник з права пишався своїми предками. Він чудово знав спосіб життя помісного дворянства, його культуру, побут. Та ж нам добре він теж знав життя й простої селянської люду.

В дитинстві в селі від і дворових він наслухався пісень і казок. Спогади про дитячі роки — років із семи, як Бунін, — пов’язані в нього «з полем, з мужицькими хатами» та його мешканцями. Він цілими днями пропадав у найближчих селах, пас худобу разом із селянськими дітьми, їздив у нічне, з декотрими їх дружив. Наслідуючи горішнього подпаску, і сестра Маша їли чорний хліб, редьку, «шорсткі і горбисті огірочки», і поза цієї трапезою, «самі того і не усвідомлюючи, прилучалися самої землі, усе те почуттєвого, речовинного, із чого створено світ», — писав Бунін в автобіографічному романі «Життя Арсе-ньева». Тож письменника перехід у минуле цього способу життя був справжньої трагедією. Тема прощання з близькій йому Росією, тієї, що він знав з раннього дитинства, розкривається у таких творах Буніна, як «Антоновські яблука», «Епітафія», «Суходіл», «Село» та інших.

В повісті «Суходіл» письменник іще з смутком відтворює хроніку колись шляхетного роду дворян Хрущових: «Чимало з подібних одноплемінників наших, як і ми, знатні і древни родом. Імена наші поминають хроніки: передкі наші були й стольниками, і воєводами, і „мужами іменитими“, найближчими сподвижниками, навіть родичами царів. І називайся вони лицарями, народися ми на Захід, хіба що твердо говорили ми про неї, як довго ще трималися б! Не міг би нащадок лицарів сказати, що з півстоліття майже зникла з землею цілий стан, що стільки виродилося, зійшло з розуму, наклав руки він чи було вбито, спилось, наклалося й просто загубилося десь безцільно і безплідно!».

Барство у Буніна йде разом з його представниками. Дворяни в нього вироджуються. Це яскраво видно в повісті «Суходіл», яка б показала, як здрібнів колись знатний рід. Доля Хрущових трагічна. Панянка Тоня божеволіє, Петре Петровичу гине під копитами коня, недоумкуватий дідусь Петро Кирилович вмирає рукою кріпосного. Представники колись знатного дворянського роду просто «співіснують» між собою, іноді сягала те, що вони хапалися за ножі і рушниці.

При цьому Бунін з симпатією належить до простого люду. «Іноді здавалося рідкість привабливим бути мужиком», — писав Пауль. Життя багатих, заможних мужиків письменник зрівнює із життям середнього дворянства. Буніну подобається їх працьовитість, побожність, розмірений спосіб життя — усе, що становила основу тієї Русі, що була так близька письменнику і який минала.

Но Бунін бачив і затурканість селянства, його невігластво і безгосподарність. Герой його чудовою повісті «Село» Тихін Краснов до глибини душі вражений, що у родючому черноземном краї то, можливо голод, руйнування і злидні. «Хазяїна б сюди, хазяїна!» — думає він. Його брат Кузьма звинувачує у тому урядових «пустоболтов», які «затоптали, забили народ».

Повесть Буніна «Село», надрукована у 1910 року, викликала великі суперечки та стала початком величезної популярності письменника. За «Селом» були інші повісті та й розповіді, як Бунін, «різко малювали російську душу, її світлі і темні, часто трагічні основи». На думку Максима Горького, що і написав автору «Села», Бунін у тому творі «широко захопив життя російського народу, стосується питань історичних, національних героїв і те, що було злобою дня, — війни» та революції". Заодно він зображує сучасну йому село «без будь-яких прекрас».

«Беспощадная щоправда» бунинской повісті грунтувалася на глибокому знанні її автором «мужицького царства». У ньому Бунін свідчить практика селянства напередодні першої російської революції, події якої повністю руйнують звичний хід життя жінок у селі. Ми якісь мужицькі сходки, палаючі поміщицькі садиби, розгул бідноти… Герої повісті намагаються зрозуміти в навколишньому, знайти собі точку. Але неспокійні події початку століття загострюють як соціальні проблеми села, а й руйнують нормальні людські стосунки, заводять героїв «Села» у безвихідь.

Герои Буніна дуже важко переживають всі події. Іноді вони за силах виносити розлад звичайній їм життя: Арсеній Семенович з оповідання «Антоновські яблука» застрелився. У цьому вся оповіданні Бунін ідеалізує добре давні часи, коли дворянство переживало свої найкращі свої часи. Вчитуючись у його рядки, ми починаємо бачити цілу історію розквіту і занепаду життя поміщицьких садиб, опис осені дворянства. Антоновські яблука — символ життя, добробуту. Тому не випадково кращі спогади Буніна про колишньої багатою дворянській життя пов’язані саме з антоновкой, такий реальної, що ми, здається, чуємо її запах.

Творчество І. А. Буніна займає значне місце у російської, а й у світовій літературі. У прозу Буніна прирівняли творів Толстого і Достоєвського, кажучи у своїй, що він обновив російське мистецтво формою, і за змістом, привніс у реалізм ХІХ століття нових рис та фарби. Описуючи сучасні йому події, Бунін висуває першому плані вічні цінності — добро та краси. Це давало письменнику настільки необхідна йому відчуття зв’язки й з прошлым.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.