Виклад основного матеріалу

Організація виховного процесу у вищих навчальних закладах має сприяти вихованню у студентів високої культури поведінки, формуванню смаків, розумінню творів мистецтва, розвитку здібностей і талантів тощо. На сьогодні активізувалася робота, спрямована на розвиток студентського самоврядування у різноманітних формах, яка захищатиме права й інтереси студентів, сприятиме виробленню у них навичок демократичного, організаційного управління.

Зауважимо, що поняття «виховання духовних цінностей особистості студента» інтерпретуємо як ціннісне явище, що має фундаментально-філософське підґрунтя, особливі функціональні ознаки (нормативність, результативність, динамічність, комплексність, системність).

Аналіз виховних програм, навчальних планів та програм професійних дисциплін засвідчує, що їх конструювання на теоретичному рівні здійснюється з урахуванням раціонального розподілу часу, можливостей студента до прийняття обсягу навчального матеріалу. Ця тенденція викликана потребами в постійному удосконаленні якості освіти, швидкій зміні технологій.

Слід зауважити, що у програмах циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін для негуманітарних спеціальностей (наприклад таких напрямів, як «Машинобудування», «ІТ-технології», «Маркетинг») значна кількість дисциплін, на які відведено недостатній обсяг аудиторних годин, лише нагромаджує поверхові знання і перевантажує студентів (особливо це впливає на когнітивну сферу особистості).

Такий висновок збігається з висловом С. Гончаренко про те, що сучасна освіта — є переданням знань, умінь, технік, технологій, вироблених стандартів дії і поведінки, але знань мертвих, оскільки живе знання передати не можна, адже воно досягається самою людиною, коли вона намагається зрозуміти, пережити, вперше побачити все по-своєму [2, с.10—11].

Отже, наслідки конструювання змісту навчальних курсів циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін є згубними для особистісного зростання студентства, адже засвоєння завеликого обсягу навчального матеріалу не надає можливості зануритися у власний світ, не дає організувати таке життя, недостатньо духовних потреб особистості, не надає можливості прилучитися до духовного багатства українського народу.

Саме цим ми можемо пояснити загальну картину, яка, на перший погляд, демонструє відсутність логіки в оцінюванні впливу дисциплін «Етика і естетика», «Філософія», «Культурологія», зміст яких прямо чи опосередковано має бути спрямованим на виховання духовних цінностей особистості. школа студент виховання духовний Спираючись на виявлені недоліки, можна стверджувати, що невизначеність мети, неузгодженість програм у професійній підготовці майбутнього фахівця є певним гальмом на шляху розвитку українського суспільства, оскільки забезпечення єдності підходів до виховання можна здійснити лише в тому разі, коли мета виховання постає у вигляді конкретного і багатостороннього опису бажаного результату, на який має бути спрямований процес виховання особистості з усталеною системою духовних цінностей.

Важливим для нашого дослідження є встановлення місця і ролі позааудиторної роботи у вихованні майбутніх фахівців. Так, позааудиторну виховну роботу у вищому навчальному закладі зазвичай проводять активні студенти, представники органів студентського самоврядування, викладачі та науково-педагогічні працівники.

Позааудиторна робота надає змогу використовувати різноманітні форми, що забезпечують удосконалення виховної роботи загалом та особливо процесу виховання духовних цінностей. При цьому на особливу увагу заслуговують:

• 1) різноманітність форм виховної роботи (соціальних акцій, вуличної роботи, флеш-мобів та ін.) та тих, що відображають специфіку професійної діяльності студентів;
• 2) удосконалення сукупності спеціальних знань та вмінь студентів у процесі залучення їх до активної позааудиторної роботи, забезпечення формування готовності до самовдосконалення, рефлексії морального досвіду тощо;
• 3) використання альтернативних (авторських) методик та технологій у вихованні духовних цінностей студентів.

З-поміж основних виховних справ, що використовуються у позааудиторній роботі, перевагу надаємо наступним:

• — бесіди та лекції на морально-етичні теми,
• — екскурсії до історичних пам’яток України;
• — вечори і зустрічі з творчими особистостями, волонтерами, провідними науковцями;
• — святкування ювілею видатних діячів науки і мистецтва, що мають слугувати прикладами моральної поведінки;
• — участь у історичних театральних виставах;
• — ознайомлення з звичаями, традиціями і побутом українського народу.

Одним із головних учасників виховного процесу є куратор академічної групи, на якого покладена ціла низка відповідальної роботи — формування активу академічної групи, проведення індивідуальної та групової організаційно-виховної та культурно-освітньої роботи, встановлення зв’язку з батьками студентів, здійснення педагогічного контролю за навчальним процесом тощо.

Попри визначені організаційні обов’язки куратора, окреслені основні функції, способи її реалізації, питання мотивації відповідальності за підготовку не лише спеціаліста високої кваліфікації, а й людини високої духовної культури досі залишаються відкритими.

Розглядаючи мотивацію педагогів, що актуалізується як установка на певний вид поведінки, зазначимо, що саме особистісна участь кураторів та викладачів у розв’язанні проблем виховання духовних цінностей студентів має постати критерієм відповідності моральної діяльності, вчинку та моральних настанов.

Але на сьогоднішній день куратори не завжди усвідомлюють значущість особистісної мотивації для виховного процесу студентської молоді, не володіють основами менеджменту у виховному процесі, не надають значення певним вчинкам тощо.

Зауважимо, що у нашому дослідженні ми розрізняємо процес управління науковопедагогічними працівниками та студентами із процесом управління вихованням морально-етичної культури.

Розбіжність між цими процесами зумовлені визнанням духовної культури та її фундаментальної основи як нематеріальної культурної спадщини України, яка, згідно з загальними положеннями Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини набуває особливої цінності [3].

Отже, процес виховання духовних цінностей у майбутніх фахівців має реалізовуватися через освітні, інформаційні програми та програми підвищення обізнаності студентської молоді щодо сутності духовної культури; запровадження конкретних виховних програм.

Водночас слід зважати на специфіку процесу виховання, що підпорядковується певним закономірностям. Ця специфіка полягає в особливостях створення, збереження та передання духовної культури студентській молоді, результатах праці педагогічних працівників, рівні вихованості та розвитку студентів, Одним з провідних чинників процесу виховання виступає дбайливе й уважне ставлення педагога до мови, розширення кола його знань із риторичної спадщини давнього світу й ознайомлення з досягненнями світової та вітчизняної думки, що були традиційними протягом тисячоліть, допоможе поліпшити процес комунікації, адже й досі різні аспекти вдосконалення комунікації та міжособистісної взаємодії у педагогічній діяльності викладача залишаються гострою проблемою.

У процесі вдосконалення виховної роботи ВНЗ найбільшим змінам підлягають організаційно-методичні фактори за рахунок введення спецкурсів і вдосконалення змісту навчальних дисциплін шляхом дидактичної обробки навчального матеріалу, вибору форм і методів виховної діяльності, зміщення акцентів у керівництві моральним вихованням студентів до співробітництва з ними, застосування не лише методів контролю й оцінювання виховного процесу, результатів їх моральної діяльності з боку викладачів, а й методів самоконтролю і взаємоконтролю студентів, оцінювання експертами.

Також зазначимо, що робота кураторів зі студентами має охоплювати комплекс різноманітних виховних справ, спрямованих на поглиблення й удосконалення теоретичної та практичної підготовки фахівців у сфері майбутньої професійної діяльності.

Вважаємо, що до основних напрямів такої роботи належать:

• — організація науково-практичних конференцій, концертів, масових вистав;
• — участь у соціальних акціях та аналіз їх проведення;
• — робота з нормативними документами, першоджерелами, навчальними та навчальнометодичними посібниками, підручниками, додатковою літературою, електронними версіями підручників і користування спеціальними сайтами мережі Інтернет;
• — удосконалення практичних навичок професійної діяльності (бесіди, діалоги, дискусії, лекції та семінарські заняття з аналізом конкретних виробничих ситуацій, ситуацій морального вибору, тренінгами моральної дії та вчинків тощо);
• — пошукова, науково-дослідна діяльність.

У процесі добору завдань для самостійної роботи викладачам вищого навчального закладу необхідно враховувати основні аспекти: дослідницький, творчий і проблемний характер запитань, їх різноманітність за змістом і формою; професійна спрямованість і відповідність специфіці майбутньої спеціалізації професійної діяльності студентів; відповідність завдань індивідуальним можливостям студентів і реальним умовам для їх виконання.

Наприклад, уміння побудувати стратегію процесу самовиховання передбачає безпосередню роботу в декілька етапів.

По-перше, студент має від початку з’ясувати, які духовні цінності він бажає розвинути.

Насамперед необхідно виділити ключовий фактор, який зможе допомогти у її набутті, а все інше — факти, докази, наявні приклади самовиховання особистості — лише підсилюють мотивацію до досягнення бажаної цінності.

Побудова стратегії саморозвитку — це не бажання, яке час від часу виникає з почуття провини; це певна технологія, яка включає розробку етапів, вибір важливих елементів і практична реалізація, без чого робота над самовихованням набуває несистематичності та поверховості.

Отже, стратегія самовиховання передбачає виявлення основних її напрямів, а вже потім вибудовується спеціалізована тактика, завдяки чому реалізовуються відповідні принципи духовного розвитку, добираються відповідні способи та прийоми самовиховання.

Дослідницькі пошуки засвідчили полярні тенденції історичних, соціальних, політичних процесів, у контексті яких існує вища освіта, суперечності між вимогами професійної підготовки та кінцевим результатом — готовністю до професійної діяльності; між структурною зумовленістю викладання й творчістю викладача, індивідуалізацією й стандартизацією у підходах до виховання, різниця між духовними ідеалами та сучасною реальністю, дистанція між викладачами та студентами та ін.

Існування внутрішньої напруги між учасниками виховного процесу проявляється у різних ситуаціях: при визначенні загального рівня вихованості студентів окремих спеціальностей, у їх порівнянні зі студентами інших спеціальностей, при спробах упровадження інноваційних форм виховної роботи тощо.

Така боротьба протилежностей у діяльності викладача має творчий характер, оскільки спричиняє прагнення до більш ефективних змін у роботі викладачів і кураторів.

Проте ставлення викладача до змін у виховній діяльності може набути різного характеру. Вважаємо, що це залежить від ступеня попередньої готовності до змін, яка формується через досвід виховної роботи у вищих навчальних закладах, які значно відрізняються від інших закладів освіти.