Вступ. 
Історія розвитку анестезіології

Анестезіологія — галузь клінічної медицини, що містить відомості про знеболювання і керування життєво важливими функціями організму під час операції, а також при станах, що погрожують життю людини.

Як самостійна клінічна дисципліна, анестезіологія існує не більше 2−3 десятиліть. Проте, з найдавніших часів лікарі прагнули полегшити страждання людини, які в наших уявленнях незмінно асоціюються з болем. Історія людства залишила нащадкам безліч документів, що свідчать про ці наполегливі пошуки.

Відчуття болю, в певній мірі, благо для живого організму, сигнал небезпеки. Ще в Давній Греції казали, що «біль — це сторожовий пес здоров’я». А англійський фізіолог Чарльз Шерінгтон писав, що «біль у нормі є доцільним». Таким чином, медики всього світу не могли не думати про знеболювання. Навіть найнезначніша операція часто закінчувалась смертю пацієнта від больового шоку. В операційній однієї з лондонських лікарень досі зберігся дзвін, звуками якого намагались заглушити крики пацієнтів. «Ніж хірурга і біль є невід'ємними один від одного! Зробити операції безболісними — мрія, яка ніколи не стане дійсністю», — стверджував в кінці ХVII сторіччя відомий французький хірург А. Вельно.

Основні методи анестезіології було відкрито вже у ХІХ ст. «Днем народження» сучасної анестезіології вважають 16 жовтня 1846 року, коли було проведено першу операцію з використанням ефіру.

В більшості країн перші етапи становлення анестезіології були результатом діяльності хірургів, акушерів, фармакологів, фізіологів.