Висновки. 
Духовна консисторія в системі управління Київської митрополії 1721-1786 рр. (кадрове наповнення та функціонування)

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

• — Упродовж XIX-початку XXI ст. ґрунтовного вивчення духовної консисторії, як найвищого колегіального органу управління Київської митрополії, спеціально не проводилося, до дослідження цілої низки окремих питань історики не зверталися взагалі; джерельна база дисертації, представлена, перш за все, архівними документами, є достатньо широкою, різноплановою та репрезентативною для створення комплексного дослідження кадрового наповнення та функціонування Київської духовної консисторії у 1721−1786 рр.
• — Встановлено, що на початку функціонування Київська духовна консисторія включала «присутствіє» та обслуговувалася спільною для неї, митрополита і кафедрального монастиря канцелярією; лише у 1745 р. консисторська канцелярія оформилася як окрема установа, організована за повитним принципом, а у 1768 р. в структурі канцелярії окремо виділено архів.
• — З'ясовано, що кількість членів «присутствія» складала 10−11 осіб і лише з кінця 60-х рр. XVIII ст. зменшилася вдвічі. Склад «присутствія» формували представники чорного духовенства, насамперед, настоятелі найбільших київських неставропігійних чоловічих монастирів. Після зменшення кількості членів у «присутствіє» частіше стали призначати пустинно-миколаївського, золотоверхо-михайлівського, богоявленсько-братського архімандритів та софійського намісника, відсторонивши інших настоятелів і кафедральних ченців. Водночас, склад «присутствія» став різноріднішим завдяки залученню осіб, які займали адміністративні посади в митрополії та настоятелів не київських монастирів.
• — Доведено, що в питанні організації діяльності Київська духовна консисторія жодним чином не відрізнялася від паралельно діючих, як духовних, так і світських колегій. Проте аналіз повсякденної практики показав її невідповідність законодавчим нормам, що об'єктивно зумовлювалося великою кількістю обов’язків настоятеля монастиря, поганим станом здоров’я і т. п. Насправді ж, у діях консистористів вбачаємо не стільки намагання уникнути самої посади, скільки спротив регламентації закріплених за посадою обов’язків, спротив спробам накинути на церковне управління загальнодержавну чиновницьку модель та бажання зберегти, усталені місцевою традицією, норми поведінки.
• — Дослідження компетенції духовної консисторії в практичному вимірі дозволило визначити управлінську функцію як основний аспект в діяльності установи. Окрім того, на неї також покладалися повноваження судового органу. Протягом століття прослідковується нівелювання судових функцій і розгалуження адміністративних. Київська духовна консисторія виступала дорадчим допоміжним органом при митрополиті. На місцях духовна консисторія діяла шляхом делегування частини своїх повноважень духовним правлінням у протопопіях і намісництвах та духовним соборам у монастирях.
• — Встановлено, що набір керівних посад у канцелярії усталився лише на середину XVIII ст. Організація роботи канцелярського відділення була побудована на засадах контролю при відсутності чіткого розподілу функцій, як серед керівного складу, так і в середовищі нижчих канцелярських службовців, що свідчить про невисокий рівень розвитку канцелярії як інституції. Кількість службовців у консисторській канцелярії впродовж першої половини XVIII ст. постійно зростала, лише в 60-х рр. розпочався централізований процес скорочення канцелярського персоналу, наслідки якого спостерігаємо з кінця 70-х рр. поряд з появою інших елементів, характерних для російської системи чиновництва.
• — Встановлено, що на початковому етапі функціонування канцелярії формування її персоналу відбувалося за рахунок чорного духовенства. З кінця 30-х рр. XVIII ст. соціальне обличчя канцелярського відділення визначають вихідці з родин білого духовенства з незначними вкрапленнями інших соціальних груп, представники чернецтва залишаються лише на керівних посадах. В консисторській канцелярії переважають вихованці Києво-Могилянської академії та канцелярські службовці з досвідом роботи в інших, як духовних, так і світських установах, проте зустрічаються особи з початковим рівнем освіти. Головним чинником, що змушував вихідців з родин білого духовенства Київської єпархії віком 18−25 років до вступу в канцелярське відділення, визначено загальнодержавне спрямування на обмеження духовного стану.
• — Оплата праці канцелярських службовців в Київській духовній консисторії включала річну грошову платню і грошові прибутки від зборів за підготовку тих чи інших документів. Для осіб, які займали керівні посади в канцелярії, практикувалися видачі з казни митрополита, подарунки напередодні найбільших свят православної традиції із найрізноманітніших джерел (так звані, «поклони») і т. п. Для нижчого канцелярського персоналу більше значення мали хлібні виплати. Низький рівень добробуту, що його могла забезпечити Київська духовна консисторія службовцям своєї канцелярії, породжував плинність кадрів, що загалом, негативно позначалося на якості та швидкості роботи канцелярського відділення.

Даючи загальну оцінку функціонуванню Київської духовної консисторії в 1721—1786 рр., слід сказати, що в багатьох рисах вона нагадувала світські інститути влади, розвивалася паралельно, а точніше, — слідом за ними. Проте, на практиці в Київській митрополії, так і не було створено моделі управління, задекларованої законодавчими вимогами. При розпрацьованій організаційній структурі та обраному курсі на її активне впровадження, поза увагою центральної влади залишився кадровий склад нових органів духовної влади, окремі спроби реформування якого розпочинаються лише в другій половині XVIII ст. У зв’язку з цим саме в кадровому наповненні духовної консисторії проявляються її особливості як церковного органу митрополії з глибокими традиціями, спостерігається несприйняття кадровим складом нової організаційної моделі, що прослідковується в невиконанні приписів вищої влади та, зрештою, негативно впливає на ефективність функціонування духовної консисторії зокрема та системи управління Київської митрополії загалом. Утім, Церква все більше перетворювалася в складову загальнодержавного адміністративного «апарату», що формалізувало й бюрократизувало духовну структуру, сприяло поступовій секуляризації та обмирщинню самих принципів її функціонування, об'єктивно сприяючи розвитку формального обрядовірства й витісняючи містичну складову церковної структури.