Циклічне перемагнічування. 
Теоретичні основи електротехніки

Для характеристики властивостей феромагнетиків використовують криву намагнічування:

Якщо у котушці зі стальним осердям збільшувати струм, напруженість магнітного поля у котушці буде збільшуватись, що приводе до збільшення магнітної індукції у стальному осерді, майже лінійно. Залежність між напруженістю й індукцією зображується кривою ОА, яку називають кривою намагнічування (чи кривою початку намагнічування).

Кожний феромагнітний матеріал має характерну криву намагнічування, яку використовують для розрахунку магнітних кіл електричних апаратів і машин. Якщо далі збільшувати напруженість, то індукція вже не збільшується, а залишається постійною. Ця ділянка відповідає магнітній насиченості сердечника. Тепер зменшуємо напруженість до нуля. При цьому магнітна індукція зменшується, але не до нуля (крива АБ), а до певної величини індукції, яку називають залишковою. Тобто процес розмагнічування сталі відстає від процесу її намагнічування. Це явище запізнення зміни магнітної індукції від зміни напруженості зовнішнього поля називається гістерезисом. Щоби звести магнітне поля до нуля, тобто індукцію, потрібно змінити напрям струму і створити негативну напруженість поля, яку називають коерцитивною силою — напруженість, при якій індукція буде дорівнювати нулю (відрізок ОД). При подальшому збільшенні негативної напруженості ми знову отримаємо магнітну насиченість сердечника, але негативну. Змінюючи напруженість поля до нуля ми знову отримаємо залишкову індукцію (ОЕ). Змінив напруженість на позитивну й збільшив її до значення ОК, ми отримаємо індукцію рівну нулю. Збільшуючи напруженість поля далі, ми доведемо індукцію до магнітної насиченості (КА). Таким чином, однією зміною циклу струму отримуємо замкнену криву перемагнічування сталі, яку називають петлею гістерезису.