Класіфікація майна у міжнародному приватного праві

Міністерство освіти України.

Національний Технічний Університет України.

" КПІ «.

навчальна дисципліна: міжнародне приватне право.

КЛАСІФІКАЦІЯ МАЙНА.

У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОГО ПРАВІ.

(реферат).

Студентa 4-го курсу факультету права.

Київ, 1999 р.

Зміст.

Вступ.

1. Рухоме й нерухоме майно.

2. Закон місцезнаходження речі.

3. Інститут набувалої давності.

4. Колізійні запитання права власності за законодавством України.

Висновки.

Література.

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань власності майже в всіх державах є поділ майна (промов) на рухоме й нерухоме. Від цого залежить визначення змісту права власності, форма та умови переходу права власності на це майно. Цивільне законодавство багатьох держав проводити досить чітке розмежування між рухомим та нерухомим майном. Так, відповідно до норм Цивільного кодексу Франції до нерухомого майна належати: земельни ділянки; незібраний врожай; предмети, що їхні власник землі помістив зважується на власну ділянку для обслуговування та експлуатації (наприклад, тварини для обробітку землі, рільничі знаряддя); речі із «єднані із землею назавжди; кликни, котрі мають своїм предметом Повернення нерухомості. Рухомими за нормами того ж Кодексу вважаються речі, котрі можуть змінювати своє місцезнаходження (скажімо, рухаються сам); вол «язання та кликни, що мають своїм предметом сплату грошових торб чи права на рухомі речі; акції чи частки у фінансових, торговельних чи промислових компаніях; вічні чи довічні ренти, сплачувані Державою чи приватними особами (з статтею 516−529 Цивільного кодексу Франції).

Відповідно до Цивільного кодексу Португалії до нерухомих промов належати міські та сільські приміщення та споруди; води; дерева, кущі, плодові насадження, якщо смердоті тісно заговорили українською у «язані із землею; спадкові права на вказане майно; частини сільських та міських споруд; усяка рухома річ, із «єднана назавжди із ними. Усі інші речі вважаються рухомими (з статтею 204−205). Приблизно настільки ж змістом є поділ промов на рухомі та нерухомі у багатьох інших правових системах. Ці речі можуть обліковуватись у спеціальних реєстрах (ст. 205 Цивільного кодексу Португалії).

№ Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право. — До.: Юрінком Інтер, 1997.

Стосовно нерухомого майна законодавство, судова практика, доктрина багатьох держав, у т.ч. «сім «ї континентального права », свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі.№ Таким вважається, зазвичай, закон держави, на теріторії якої знаходиться річ на даний момент виникнення факту, що викликає правові наслідки (ст. 21(2) Закону із міжнародного приватного права Угорщини 1979 р., ст. 24 Закону із міжнародного права Польщі 1965 р. та ін.). Цей принцип завжди застосовувається до права власності на земельні ділянки. А місцеві закони здебільшого не допускають передачі землі у власність іноземцям. Тому вимоги іноземців про надання їм таких прав лише на підставі того, що смердоті можуть бути суб «єктами права власності у державі їхні громадянства чи постійного місця проживання (тобто у «власній «державі), є безпідставними.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна (права вимоги, цінних паперів, транспортних засобів тощо) є дещо складнішим. У таких випадках часто застосовують прив «язку до закону місцезнаходження речі. Наприклад, відповідно до ст. 59 Договору про правову допомогу, укладеною між Україною та Білорусією, передача чи переказ промов, грошових торб з теріторії однієї держави на теріторію іншої здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на теріторії якої знаходяться ці речі чи суми. Окрім зазначеної колізійної прив «язки, можуть застосовуватися і інші, приміром, особистий закон власника. Алі переважно цей принцип застосовувається як виняток чи в окремих державах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ у певній державі правомірно перейшла у власність іншої особини за законами цієї держави, то разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. У такий спосіб визначається право власності на річ, набуту за кордоном. Якщо ж декларація про річ набувається над тій державі, де вона знаходиться, то запитання, за яким законом визначається право власності у правових системах, вирішується по-різному. У одних застосовують закон місцезнаходження речі, в інших — особистий закон власника. Обсяг прав власника визначається за законом місцезнаходження речі. Тобто, переміщення речі із однієї держави в іншу змінюється й зміст прав власника. Водночас не має значення, котрі права належали власникові речі до її переміщення в іншу державу. Отже, право власності на річ, набуту іноземцем на своїй батьківщині, визначається за ним, але й зміст цого права визначатиметься не законом його громадянства, а законом місцезнаходження речі.

Держави «сім «ї загального права », використовуючи тривалий годину принцип особистого закону власника щодо права власності на рухомі речі, нині також переходять до принципу закону місцезнаходження речі.№.

Отже, вирішальним для визначення прав на рухомість й нерухомість є законом її місцезнаходження.

У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності заговорили українською у «язане із інститутом набувальної давності, зміст якого полягає до того, що фізична та юридична особа, Яка хоч й не є власником майна, але й добросовісно, відкрито, неперервно здійснює володіння цим майном, наче власним, упродовж тривалого рядок, набуває права власності на це майно (ст. 234 Цивільного кодексу Ро-сійської Федерації; з статтею 2262−2265 французького Цивільного кодексу; ст. 937 німецького Цивільного зводу; ст. 728 швейцарського Цивільного кодексу). За загальним правилом, закріплення прав на річ по право набувальної давності регулюється законом місцезнаходження речі в останній момент початку рядок набувальної давності із допущенням посилання на правопорядок держави, на теріторії якої закріплення речі по право набувальної давності було б виконано, чи за законодавством держави, на теріторії якої річ знаходиться на даний момент спливу рядок набувальної давності (ст. 22(1) Закону із міжнародного приватного права Угорщини 1979 р.).

Низка спеціальних колізійних прив «язок застосовувається до особливих випадків. Наприклад, щодо промов, котрі передаються за зовнішньоторговельними угодами; тихий, що знаходяться в дорозі. Так, Гаазькою конвенцією про право, застосовуване до переходу права власності, в міжнародній торгівлі товарами 1958 р. вирішуються запитання, заговорили українською у «язані із переходом права власності не так на підставі принципу lex rei sitae, а із огляду на вол «язальний статут, себто право, застосовуване до зовнішньоторговельної догоди сторін.

№ Богуславський М. М. Міжнародне приватне право. — М.: Міжнародні відносини, 1994. — З. 165.

Для визначення права власності на рухоме майно, що знаходиться в дорозі, може застосовуватися закон країни, із якої річ відправлено, чи закон місця призначення речі. Так, остання колізійна прив «язка передбачена ст. 23(2) Закону із міжнародного приватного права Угорщини 1979 р.

Цивільник кодекс України не поділяє речі на нерухомі та рухомі, хоча в окремих нормативно-правових актах використовувається понятя «нерухоме майно », як, скажімо, в Законі «Про внесення змін й доповнень до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій «від 14 березня 1995 р. За його нормами нерухомим майном вважаються приміщення, споруди, приміщення. Законодавець України здебільшого виходить із однакових позицій щодо застосування колізійних норм стосовно питань власності на рухоме та нерухоме майно. Мова йде про норми статей 569, 569і Цивільного кодексу України та міжнародних угод за її участю. І усе ж таки основною в законодавстві України щодо визначення, права власності є колізійна прив «язка до закону місцезнаходження речі.

На відміну від чинного Цивільного кодексу України, проект Цивільного кодексу містить вказівку на поділ майна на рухоме та нерухоме. Відповідно до зазначеного законопроекту право власності та інші речові права на рухоме та нерухоме майно визначаються по право країни, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачене законом. Належність майна до рухомих та нерухомих промов, а також іншу юридичну кваліфікацію майна пропонується визначати по право країни, в якій це майно знаходиться (ст. 1581).

Виникнення та припинення права власності на річ визначається за законом країни, де ця річ перебувала на даний момент, коли мала місце дія чи інша обставина, Яка виявилася підставою для виникнення чи припинення права власності, якщо інше не передбачене законом України.№.

№ Цивільний кодекс України. — До., 1997.

Відповідно до год. 1 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення та припинення речових прав на рухоме та нерухоме майно пропонується визначати по право країни, це майно перебувало в останній момент, коли мала місце дія чи інша обставина, Яка стала виникнення та припинення речових прав, якщо інше не передбачене законом.

Коли ж до спеціальних випадків визначення права власності, то виникнення та припинення цого права на річ за зовнішньоторговельною угодою визначається за законом місця її укладання, якщо інше не встановлено погодженням сторін (год. 2 ст. 569 Цивільного кодексу України). Місце укладання догоди визначається за законами України (год. 4 ст. 569 Цивільного кодексу України; ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність »). Відповідно до год. 2 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення і припинення речових прав на рухоме майно, що є предметом правочину, пропонується визначати по право країни, котрій цей правочин підпорядкований, якщо інше не встановлене погодженням сторін. Тут ж зазначається, що вибір права країни сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, із якою цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін (год. 3 ст. 569 Цивільного кодексу України). Аналогічно пропонується вирішити колізійні запитання щодо речових прав на рухоме майно, що перебуває в дорозі, й в ст. 1584 проекту Цивільного кодексу України. Доти ж, у ст. 1583 цого проекту пропонується визначити речові права на транспортні засоби та інше майно, що підлягає занесенню до державних реєстрів, по право країни, в якій ці транспортні засоби чи майно зареєстровані.

Проект Цивільного кодексу має і деякі інші новели. Зокрема, у год. 3 ст. 1582 зазначається, що виникнення права власності на майно внаслідок набувальної давності визначається правом країни, в якій майно знаходилося на даний момент спливу рядок набувальної давності.

Використання зазначених колізійних прив «язок стосовно права власності на річ допомагає вирішити ряд практичних питань, наприклад, ти, що стосується переходу права власності. Адже цей момент є вихідним для цілей оподаткування за реалізації продукції (робіт, послуг), коли беруться до уваги базисні умови поставки (визначені згідно із Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 р.), що обрані сторонами, незалежно від строків здійснення оплати за договором.

Література.

Конституція України. — До., 1998.

Закон України «Про право власності «від 7 лютого 1991 р.//Урідовий курей «єр. — 1992. — № 10. — С.4.

Закон України «Про внесення змін й доповнень в Україну «Про оренду майна державних підприємств та організацій «від 14 березня 1995 р.//Урідовий курей «єр. — 1995. — № 84. — С.5.

Цивільний кодекс України. — К., 1997. — С.124.

Богуславський М.М. Міжнародне приватне право. Міжнародні відносини — М., 1994. — З. 165.

Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. — До.: Вентурі, 1996.

Попов А.А. Міжнародне приватне право. — Харків. «РА », 1998. — С.94.

Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право. — До.: Юрінком Інтер, 1997.