Селестіна

«Селестина»

«Селестина», чи «Трагікомедія про Калісто і Мелибее» (Celestina o Tragicomedia de Calixto y Melibea) — чудовий пам’ятник іспанської літератури XV в. «З.» написана в діалогічної форми і полягає у своєму остаточному варіанті (севільські видання 1502) з 21 акта, представляючи драматизированную новелу. Питання, пов’язані з часом виникнення З повагою та її справжнім автором, не вважається повністю дозволеними і досі пір; встановлено проте, що «З.», по крайньої мері у її 16-актном варіанті (вид. 1501), належить перу баккалавра Фернандо де Рохаса, про яку немає майже ніяких біографічних відомостей.

Тема твори — боротьба нової людини з феодальним укладом у вигляді вимоги повної свободи особистого серцевого почуття. Цю тему розвивається у «трагікомедії», у якій зображення реальних людські стосунки доведено автором до граничною простоти і навіть оголеності. Калісто прагне фізичному володіння Мелибеей, руйнуючи встановлені середньовічним укладом соціальні й моральні перегородки, і домагається мети з допомогою слуг і звідниці Селестины. Ці посібники любові Калісто і Мелибеи нещадно совлекают ідеальні покрови з феодально-рыцарских поглядів на любові, оголюючи її чуттєву природу й відкрито знущаючись над романтичними ілюзіями Калісто, вихованого на ліриці трубадурів і лицарські романи, над боязкістю і непевністю Мелибеи, завзято защищающейся від пристрасті Калісто. Здорове, не нарушаемое ніякої рефлексією, грубо чуттєве потяг слуг Калісто, Пармено і Семпронио, і практицизм опікуваних Селестиной повій Элисии і Ареусы представляють контраст болісним переживань дворян Калісто і Мелибеи. Особливо опукло намальований образ Селестины. Вона — втілення хитрості, жадібності, завбачливості та скнарості. Проте, порушивши яка здавалася настільки міцної феодальну мораль, герої твори самі падають жертвою власних починань. Гинуть слуги Калісто як посібники в «святотатському» справі, гине Калісто, кінчає самогубством Мелибея. У сповіді Мелибеи, який розповість з вершини вежі про любов до Калісто, звучать проте ноти розпачу й каяття: ця сповідь — це й реабілітація звідниці Селестины і владний голос всеперемагаючої пристрасті, що вимагає повної свободи для свого висловлювання. У обстановці затяжного перехідного періоду, коли підвалини середньовічного побуту ще завзято стримували тиск нових віянь, які з надр подымающейся буржуазії, передсмертний голос Мелибеи пролунав як заклик до визволенню людини у сфері особистого почуття. Нових віяннях ясно свідчить і стиль «З.», насичений реалістичні тенденціями, і навіть виразний образ Селестины, вырастающий грунті розкладання середньовічних устоїв. У цілому нині «З.» — яскравий пам’ятник іспанської літератури періоду початку епосі Відродження. «З.» мала величезний успіх. Вона справила визначальний влив на розвиток іспанського театру (Торрес Наарро, Хіль Вісенте, Лопе де Вега і навіть Кальдерон). Та особливо віра значний вплив вона справила на майстерність і стиль Сервантеса: його новели і ще більшою мірою інтермедії носять виразні сліди впливу «З.».

Список літератури

I. З перших видань трагікомедії збереглися екземпляри лише 2-го і 3-го видань. У 3-му вид. (1501, Севілья) вперше з’явилися «Лист до другу» (Carta del autor à un su amigo), акровірш і октави Алонсо де Проаса (Alonso de Proaza). Вид. 1502 різко відрізняється від попереднього: у ньому, крім прологу, є ще п’ять додаткових актів, а назві додано слово «Селестина». За виданням 1502 і проводилися всі наступні перевидання і ще переклади. Додаткові акти в вид. 1502 не є продовженням комедії варіанта 1501, а видозмінюють сюжетну лінію, вводячи нову мотивування смерті Калісто. Факсиміле 1-го вид. (1499) випущено Hispanic Society, N. Y., 1909.

видання з передмовою Menéndez y Pelayo, Vigo, 1900.

II. Germond de Lavigne, La Celestine, P., 1841 (переклад і предисловие).

Wolf F., La Celestina una seine übersetzungen, «Studien zur Geschichte der spanischen und portugiesischen Nationalliteratur, Berlin, 1853, P. S. 278—302.

Lavier Seravilla, La Celestina, Madrid, 1895.

Serrano y Sanz M., Noticias biograficas de Celestina y del impresor Juan de Lucena, Madrid, 1902.

Foulché-Delbosc R., Observations sur la Célestine, «Revue hispanique», t. VII, IX, 1900—1902, p 28—80, 171—199.

Menéndez y Pelayo M., Origenes de la novela, t. III, Madrid, 1910, p, 1—159.

Castro Guisasola, Las fuentes de la Celestina, Madrid, 1925.

В. Узин.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.