Понятие про здатність

ПОНЯТИЕ Про СПОСОБНОСТЯХ

Когда ми намагаємося зрозуміти й пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлених однакові приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності, вважаючи, що різницю у успіхи можна цілком задовільно пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли не треба усвідомити, через що одні люди швидше, і краще, ніж інші, засвоюють знання, вміння і навички, Що й казати таке способности?

Термин «здібності», попри давнє та широке використання у психології, його присутність серед літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо підсумовувати його дефініції і спробувати їх представити в компактній класифікації, вона виглядатиме наступним образом:

1. Здібності — властивості душі людини, понимаемые як сукупність різноманітних психічних процесів і станів.

2, Здібності є високий рівень розвитку спільне коріння й спеціальних знань, умінь і навиків, які забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності.

3. Здібності — те, що ні зводиться знаннями, умінням і навичкам, але пояснює (забезпечує) їх швидке придбання, закріплення і запропонував ефективне використання практично. Цю ухвалу заведено і найбільш поширене.

Уточним його, користуючись посиланнями на роботи Б. М, Теплова. У понятті «здібності», вважає він, укладено три ідеї, «По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одного людини від іншого… По-друге, здібностями називають не всякі взагалі індивідуальні особливості, а лише, які причетні до успішності виконання будь-якої діяльності чи багатьох дея-тельностей… По-третє, поняття „здатність“ не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, у яких вироблені цього человека».

Успешность виконання будь-який діяльності залежить немає від какой-чибо однієї, як від поєднання різних здібностей, і поєднання, дає і той ж результат, може бути забезпечене у різний спосіб.

Рассмотрим питання класифікації здібностей людини. Їх досить багато. Передусім необхідно розрізняти природні, чи природні, здібності (основу своєї біологічно зумовлені) і специфічні людські здібності, мають суспільно-історичний происхождение.

Многие з природних здібностей є спільними в людини й у тварин, особливо вищих, наприклад — у мавп. Такими елементарними здібностями є сприйняття, пам’ять, мислення, спроможність до елементарним комунікацій лише на рівні експресії. Людина, крім биологическ1 обумовлених, є здібності, які його життя та розвиток у соціальній середовищі. Це загальні і спеціальні высшш інтелектуальний рівень, засновані на користуванні промовою «логікою, теоретичні і практичні, навчальні та творчі, предметні і межличностные.

Общие здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини у найрізноманітніших напрямах. Спеціальні здібності визначають успіхи людини у специфічних напрямах, реалізації яких необхідні задатки особливий та його розвиток.

Теоретические і практичні здібності різняться тим, перші визначають схильність людини до абстрактно-теоретическим розмірковуванням, а другі — до конкретних, практичним діям.

Учебные і здібності відрізняються одна від друга тим, перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, тоді як другі — створення предметів матеріальну годі й духовної культури, виробництво нових ідей, відкриттів і винаходів, словом — індивідуальне творчість у різноманітних галузях людської деятельности.

Способности до спілкування, взаємодії з людьми, і навіть предметно-деятельностные, чи предметно-познавательные, здібності — в найбільшою мірою соціально обумовлені. Для прикладу здібностей першого виду можна навести мова людину, як засіб спілкування (промову на її комунікативної функції), Приклади здібностей предметно-познавательного плану добре відомі. Вони традиційно вивчаються у спільній і диференціальної з психології та іменуються здібностями до різних видів теоретичної і практичної діяльності. До цього часу в психології переважне увагу зверталося саме у предметно-деятельностные здібності, хоча здібності міжособистісного характеру мають менше значення для психологічного розвитку людини, його соціалізації і придбання ним необхідних форм суспільну поведінку.

И міжособистісні, і предметні здібності взаємно доповнюють одне одного. Завдяки їхньому поєднання людина має можливість розвиватися повноцінно і гармонично.

Сочетание різних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, і ця характеристика належить до людини, здатному до багатьох різних видів діяльності.

Способности, задатки і індивідуальні відмінності людей

У людину, є два виду задатків: вроджені й придбані. Перші іноді називають природними, а другі соціальними. Всякі здібності у процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і, щоб деяка здатність піднялася свого розвитку більш високий рівень, необхідно, щоб у неї вже оформлена попередньому рівні. Цей останній стосовно вищому рівню розвитку виступає як своєрідного задатку.

Природа людських способностей

Условиями і передумовами розвитку в людини соціальних здібностей є такі обставини його жизни:

1. Наявність суспільства, соціально-культурної середовища, створеної працею багатьох поколінь людей. Ця середовище штучна, включає безліч предметів матеріальну годі й духовної культури, які забезпечують існування чоловіки й задоволення його власне людських потребностей.

2. Відсутність природних задатків для використання відповідними предметами й необхідність навчання цьому із детства.

3. Необхідність участі у різних складних та високоорганізованих видах людської деятельности.

4. Наявність від народження навколо людини освічених й цивілізованих людей, у яких мають необхідними йому спосіб ностями і може передати потрібні знання, вміння і навички маючи у своїй відповідними засобами навчання дітей і воспитания.

5. Відсутність від народження в людини жорстких, запрограмованих структур поведінки типу уроджених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, які забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання дітей і воспитания.

Каждое з названих обставин є необхідною для перетворення людину, як біологічного істоти, від народження що займає деякими елементарними здібностями, властивими і чим вищим тваринам, в соціальне істота, приобретающее і розвиваюче у собі власне людські здібності. Соціально-культурна середовище дозволяє розвивати здібності, щоб забезпечити правильне користування предметами матеріальну годі й духовної культури та розвиток необхідні цього здібностей (їх підґрунтя і вдосконалюються у процесі навчання користування відповідними предметами). Необхідність включення до специфічно людські види діяльності, зі раннього дитинства змушує батьків турбуватися про розвиток в дітей віком потрібних їм здібностей, а згодом, коли самі діти стають дорослими, створює у них потреби у самостійному придбанні відповідних здібностей. Оточуючі дитини дорослі в здебільшого вже володіючи необхідними здібностями і коштами навчання (як готових предметів матеріальної і духовної культури, якими треба навчитися користуватися), забезпечують безупинне розвиток потрібних здібностей в дітей віком. Вони своє чергу з готовністю ухвалюються відповідні навчальні та виховні впливу, швидко засвоюють їх завдяки пластичному і гнучкому, пристосованому до научению мозку. Ті задатки, що необхідні розвитку людських здібностей, під впливом від цього складаються в дитини досить рано, приблизно до трьох років, забезпечуючи надалі не природне, а соціальне його розвитку, включаючи становлення безлічі таких здібностей, аналога яким немає в дуже високорозвинених животных.

Утверждение у тому, що в людини немає готових біологічних задатків до розвитку соціальних здібностей, значить відсутності в цих здібностей анатомо-физиологической основи тоді, що вони стають повністю розвиненими. Ця основа є, але й перестав бути уродженою. Вона представлена так званими функціональними органами, котрі представляють собою прижиттєво складаються нервово-м'язові системи, анатомічно і фізіологічно щоб забезпечити функціонування і удосконалення відповідних здібностей. Формування функціональних органів в людини стає найважливішим принципом його онтогенетического морфо-физиологического розвитку, пов’язаний із способностями.

Развитие способностей

Для багатьох людських здібностей розвиток починається від перших днів життя і, Якщо людина продовжує займатимуться видами діяльності, у яких відповідні здібності розвиваються, точиться остаточно. І процесі розвитку здібностей можна назвати ряд етапів. На одних їх відбувається підготовка анатомо-физиологической основи майбутніх здібностей, інших йде становлення задатків небіологічного плану, на третіх складається й сягає відповідного рівня потрібна способность.

Первичный етап у розвитку кожної такий здібності пов’язані з, дозріванням необхідні неї органічних структур чи з формуванням з їхньої основі потрібних функціональних органів. Він зазвичай належить до дошкільному дитинства, охоплює період її життя дитини від народження до 6—7 років. Це створює сприятливі умови спершу формування та розвитку y дитини загальних здібностей, певний рівень яких виступає як передумову (задатків) на подальше розвитку: спеціальних способностей.

Становление спеціальних здібностей активно починається вже у дошкільному дитинстві і прискорено триває у шкільництві особливо у молодших і середніх класах. Спочатку розвитку цих здібностей допомагають різноманітних гри дітей, потім значний вплив ними починає надавати навчальна і трудова діяльність. Заняття різними видами творчих ігор дошкільному дитинстві набувають особливого значення на формування спеціальних здібностей в дітей віком.

Многоплановость і розмаїтість видів діяльності, у яких одночасно включається людина, постає як одне з найважливіших умов комплексного і різнобічного розвитку її здібностей. Вимоги такі: творчий характер діяльності, оптимальний рівень її труднощі, щоб виконавця, належна мотивація й забезпечення позитивного емоційного настрою під час і з закінченні виконання деятельности.

Если діяльність дитини носить творчий, нерутинный характер, вона постійно змушує її думати й над як така стає досить привабливим справою як перевірки та розвитку здібностей. Така діяльність завжди пов’язана зі створенням чогось нового, відкриттям собі нового знання, виявлення у собі нових можливостей. Така діяльність зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує упевненість у собі і привабливий задоволення від досягнутих успехов.

Если виконувана діяльність перебуває у зоні оптимальної труднощі, т. е. напружені можливостей дитини, вона веде у себе розвиток його здібностей, реалізуючи те, що Л. З. Виготський називав зоною потенційного розвитку.

Важным моментом розвитку людських здібностей був частиною їхнього компенсируемость, і належить навіть до тих здібностям, для успішного розвитку яких необхідні вроджені фізіологічні задатки. А. М. Леонтьєв показав, що певного рівня розвитку музичного слуху можна домогтися і в тих людей, вухо яких від народження трохи зле пристосоване для забезпечення звуковысотного слуху.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.