Порядок формування фінансових документів церков Волинської єпархії кінця XVIII-початку XX століть

Порядок формування фінансових документів церков Волинської єпархії кінця XVIII — початку XX століть Серед значної кількості обов’язків парафіяльного духовенства вагоме місце займало ведення документації та складання на її основі звітів. Регулюванню питань їх формування присвячено ряд нормативних та довідкових видань, метою яких була допомога духовенству орієнтуватися у змінах бланків, порядку подання звітності тощо. Основні закони та часто й роз’яснення до них щодо належного ведення документації, містяться в «Полном собрании законов Российской империи» [19−22] та праці І.П. Богословського [1]. Неодноразово законодавчі акти друкувалися і на сторінках церковної періодики, зокрема «Волынских епархиальных ведомостях» [2−4], «Пастырского собеседника» [23] та ін.

Загалом же, дана тема залишається не розробленою, що і визначає актуальність цього дослідження.

Основним видом церковної фінансової документації були прибутково-видаткові книги. Займатися їх веденням мав церковний староста, але якщо він був неписьменним, то це дозволялося робити будь-кому з причту.

Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої та входження Волині до складу Російської імперії прибутково-видаткові книги стали вимагати вести за загальноросійськими зразками. Згідно з указом Синоду від 11 червня 1808 p., необхідно було заготовити їх належну кількість «…полагая по 2 книги на каждую церковь: одну для записи прихода денег, вторую для записи расхода денег и вещей» [20,с.307]. В указі також зазначалося, що цими книгами необхідно користуватися до того часу, на скільки їх вистачало. Витрати на їх замовлення покладалися на церковний причт.

Аналіз ряду прибутково-видаткових книг Волинської єпархії дає підстави стверджувати, що в усіх церквах вони велися однаково, згідно з правилами, встановленими Синодом. Як приклад загальної тенденції, розглянемо прибутково-видаткові книги Богословської церкви с. Троща Житомирського повіту. Перші книги розкреслювалися за зразками від руки і містили в собі таку інформацію: назву церкви, рік, статті прибутків окремо за кожний місяць та загальну кількість отриманих коштів [10].

У видаткових книгах так само зверху в першій колонці вказували рік та знизу — помісячні статті витрат. Далі, подібно як і в прибуткових книгах, розписували по колонках — скільки використано коштів і на що [9].

У результаті роботи особливої комісії під керівництвом митрополита Ісидора було розроблено нові зразки книг та основні правила їх ведення. Синод 7 вересня 1876 р. затвердив цей проект та видав 24 грудня цього ж року відповідний указ про їх впровадження. Прибутково-видаткові книги мали замінюватися новими через кожні три роки, навіть якщо там залишалася значна частина невикористаних листів для записів.

Духовним консисторіям оголосили циркулярно і зобов’язали терміново здійснити розрахунки про кількість бланків, необхідних для церков усієї єпархії - для подачі в Московську синодальну друкарню. Кошти за бланки протягом першого року дозволялося сплатити після отримання замовлення, а надалі вимагалося надсилати гроші разом із замовленням [3,с.333−334]. Аналіз прибутково-видаткових книг церков Волинської єпархії за 1877 рік свідчить про те, що вони велися вже за новими формами. Приміром, книги церкви села Троща Житомирського повіту [11], села Полян Рівненського повіту [8] та інші.

З цього часу бланки, які необхідно було заповнювати духовенству, мали дещо іншу форму. Вони містили відповідну графам інформацію: порядковий номер запису, місяць та число, назви прибуткових статей, церковні суми, капітали причту, зворотні та перехідні суми. Три останні графи розділялися на дві підграфи: в першу записували кошти готівкою, в другу — білетами. Вони, в свою чергу, теж ділилися кожна на дві, де відповідно писали рублі та копійки. Видаткові книги мали подібний формуляр. Відмінність полягала в тому, що замість статей прибутків, там зазначали витрачені кошти [2,с. 175−189].

Розглянемо основні вимоги, котрі ставилися до ведення цих книг згідно з новими зразками. З початком кожного нового року залишок суми з попереднього року переносився у відомість за новий рік. Усі вхідні впродовж року прибутки і видатки записувалися в день здійснення операції. При зарахуванні свічного збору до загальних церковних прибутків, як отриманих від продажу свічок та недогарків сум, так і виділених на придбання свічок, воску та за власні виготовлені свічки видатки, записували в цифрі дійсного прибутку чи дійсної виплати сум без виділення чистого прибутку. Для своєчасного запису надходжень з кладовищ: за відведення місць, копання могил тощо, кладовищенські церкви мали вести свої особливі книги, з яких щотижня (частіше щомісяця) записи прибутків переносилися в церковну шнурову книгу. Як церковні, так і причтові особисті кошти, які вносилися в державний банк, чи на них купувалися державні відсоткові квитки, по запису в свій час в прибуток в належній графі в числі наявних, писали в графі зворотних наявних, а потім придбаний квиток записували в числі прибутків в числі зворотними квитками. Для більшої наочності навпроти кожної зворотної статті видатку в останній графі книги робилася належна помітка з зазначенням як роду сум чи капіталів, так і відповідної статті зворотного прибутку. Подібним чином у прибутковій книзі, в останній графі, проти належної статті зворотного прибутку робилася помітка із зазначенням роду капіталу. У текст значних видатків, на які запитували дозвіл єпархіального керівництва, записували число, місяць і номер наданого дозволу. Прибуткові та видаткові статті духовенство мало вносити до книги згідно з порядком їх здійснення. Гроші, які надходили в прибуток, записували по закінченні кожного місяця, зазначаючи окремо — скільки надійшло від гаманцевих зборів, свічного продажу та різних вкладів. Видатки записували відразу разом із позначкою коли, що саме і в кого придбано, чи що зроблено, скільки видано грошей і кому. В кінці кожного місяця підводилися загальні підсумки прибутків та видатків, які записували лише в тексті за графами [19, с. 190].

Вищезазначені форми та правила продовжували діяти до кінця існування цього виду документу. Як приклад, розглянемо прибутково-видаткові книги церкви Різдва Богородиці села Друхове Рівненського повіту періоду з 1878по 1902 pp. [12−18]. їх аналіз дає нам змогу стверджувати про ідентичність усіх цих документів. Єдиним нововведенням стало те, що з 1886 року староста щомісячні грошові підсумки почав візувати своєю власного печаткою.

Оскільки часто фіксувалися значні порушення правил запису та зберігання церковних коштів, то із Синоду на ім'я Преосвященного Модеста було надіслано указ від 21 серпня 1895 p., яким підтверджувалась необхідність дотримання зазначених правил [4,с.671—672].

Після закінчення року старости разом із духовенством підбивали підсумки всіх церковних прибутків та видатків, на основі чого складали перелікову відомість і після загального підписання доставляли її разом з книгами благочинному. Tакі відомості складалися в двох примірниках. Один з них — повний — здавався до консисторії, другий — виключно про церковні прибутки та видатки, крім вкладів, зборів та пожертвувань, — призначався для духовних правлінь [3, с. 170]. Після перевірки книги відсилалися назад у парафію, а відомості - в духовні правління та в консисторію, де на основі поданої інформації складалася загальна відомість для подання єпархіальному архієрею [19, с.191].

Зі встановленням у 1808 р. форм прибутково-видаткових книг Синод також розробив зразки й звітної фінансової документації. У річній відомості по церкві духовенство вказувало її назву та таку інформацію: скільки коштів залишилося з попереднього року, скільки їх надійшло за продані свічки, від подаянь в гаманці та кружки, за віддані в оренду житлові споруди тощо, суму прибутків за рік та наявні кошти. Тут же вказували скільки грошей витрачено на закупівлю воску та свічок, ремонтні роботи в церкві та інші статті видатків, віддано на зберігання та приріст відсотками, загальну суму та ту, яка залишалася в наявності наприкінці року. Такі звіти подавалися благочинним, котрі на їхній основі складали точно такі ж — тільки по благочинному округу. Далі вони доправлялися до духовних правлінь та консисторій, де на їх основі кожна з цих духовних установ складала свої - за такими ж формами документи, але вже за значно більшими підвідомчими територіями. У кінцевому результаті зібрані відомості по єпархії здавалися до Синоду [20, с.313].

У 1876 p., зі зміною форм прибутково-видаткових книг, почали також вимагати складання звітів на їх основі за дещо іншими зразками. Церковнопарафіяльна відомість, що складалася на основі прибутково-видаткових книг, поділялася на дві частини: для запису приросту коштів, друга — витрат. Кожна з них містила три колонки за видами сум: церковні, капітали парафії, зворотні й перехідні.

У першому відділі першої частини під назвою «церковные суммы», спочатку записували залишок грошей з попереднього року з посиланням на статтю, під якою він записаний в прибутково-видатковій книзі. Потім, з такими ж вказівками на статті, вносили суми, котрі надійшли протягом року. Записи здійснювалися у такому порядку: кружкові та гаманцеві збори, сюди ж приєднували, допомогу від казни, якщо така надходила; прибутки від продажу свічок та воскових огарків; прибутки за здачу в оренду будинків, млинів, сінокосів тощо, якщо такі знаходилися у власності церкви; пожертвування; відсотки з наявних капіталів; дріб'язкові прибутки. У кінці цього відділу вносили зворотні суми і після цього під рискою виставлявся в графах загальний річний підсумок готівкою та білетами. У другу колонку так само вносили залишки з попереднього року, а потім надходження від пожертвувань, виграшів з 5% білетів внутрішньої державної позики чи отримані кошти за ті ж білети. Під рискою зазначали загальний підсумок. У третій відділ під назвою «переходные суммы» теж записували залишки за попередній рік, а після цього — завдатки на підряди та постачання певного товару, пожертвування та збори в кружки для різних подій та установ.

Друга частина відомості «о расходе» також поділялася на три відділи. У першому зазначали витрати на закупівлю свічок та воску; утримання та ремонт церкви й будинку при ній; ремонт ризниці та купівлю утварі; придбання червоного вина, ладану, проскур тощо; заготовлення метричних та інших книг і різні випадкові й дріб'язкові видатки; відрахований 25% збір взамін свічкового прибутку на учбові потреби духовного відомства; на утримання місцевих, духовних та єпархіальних училищ. Під рискою цього відділу підводився загальний підсумок із усіх зазначених в пунктах сум. Після цього вказували залишок від звітного року та під рискою зазначали підсумок видатку разом із залишком. У другій частині записували витрати з коштів, які належали причту. У третій — видатки перехідних сум за звітний рік. Закінчивши за структурою вносити записи, у відомість вписували — скільки залишилося коштів готівкою та білетами, скільки їх всього надійшло та витрачено.

Становище зі звітною фінансовою документацією у Волинській єпархії було не найкращим. Найчастіше проблема полягала в тому, що священики або просто не вносили інформацію в прибутково-видаткові книги, не поспішали складати звіти, або й зовсім їх не представляли. Найбільше таких випадків траплялося наприкінці XVIII — початку XIX століть, коли система діловодства на Волині тільки починала формуватися. Приміром, із рапорту Заславського духовного правління у консисторію від 25 липня 1799 р. дізнаємося, що священик с. Клембовка С. Каландович не звертав ніякої уваги на те, що церковний староста протягом 1797−1799 pp. не вносив записів до прибутково-видаткової книги, хоча останній засвідчив, що і грошові надходження, і витрати здійснювалися [5,арк. 1 — 1 зв.]. Подібна ж ситуація була виявлена благочинними Василем Свінцицьким та Олексієм Терешкевичем. При огляді справ Воскресенської церкви містечка П’ятка Житомирського повіту з’ясувалося, що священик Кирило Герасимович протягом 1800−1801 pp. теж не записував прибутків та видатків [6,арк. 1 -2]. Такі приклади не є поодинокими, а лише ілюструють загальну картину.

Отже, оскільки книги не велися, значить і не складалися необхідні звіти й це призводило до затримок зі складанням генерального екстракту по єпархії, або неправильності вказаної інформації в ньому. Порушення звітності фінансової документації спостерігалися і в другій половині XIX ст., тому 18 червня 1874 р. було видано циркулярний указ по духовному відомству, щоб звіти, над якими здійснюється державний контроль, доставлялися без затримок. Резолюція архієпископа Агатангела на цьому указі від 14 липня 1874 р. ще раз засвідчувала про його обов’язкове виконання і в межах Волинської єпархії, адже «из дел Волынской духовной консистории оказывается, что места и лица духовного ведомства Волынской епархии тоже весьма часто не доставляют затребованные от них сведения нужные сей Консистории к денежным отчетам…». Священики та благочинні, на ім'я яких часто надсилалися церковні, сирітські та інші суми, рідко доповідали консисторії про час їх отримання та про записування їх у прибутково-видаткові, опікунські та інші книги. Тому приписом від 25 січня 1875 р. їм нагадували про необхідність здійснення цього [7,арк.1−4 зв.].

Починаючи з 1809 р., при кожній церкві мали щороку складати окрему відомість про надходження та витрати так званих «свічкових» грошей. Хоча в прибутково-видаткові книги вносилася ця інформація, але оскільки обіг коштів в цій сфері був одним з найбільших, то Синод прагнув відати про детальний стан справ саме з цього питання. Такі надходження могли використовуватися лише на утримання духовних училищ та на закупівлю воску й свічок [22,с.446−450]. Використовувати їх на будь-які інші потреби суворо заборонялося. Невикористані кошти відсилали в імператорські опікунські ради для прирощення їх відсотками [21, с. 1004−1006].

У кожній парафії обов’язково велися вінчикові книги, на основі яких у кінці кожного року робили окрему звітну відомість та здавали благочинним до 1 січня кожного наступного року. В ній обов’язково зазначали кількість отриманих, використаних, залишок вінчиків та молитовних листів. В цій відомості також писали — скільки кожного місяця померло дорослих та малолітніх і якої вартості та виду вінчики чи молитви використані. Перед здачею таку книгу звіряли з метричною стосовно кількості померлих і вираховували отриману суму.

Окремо також складалися відомості про пожертвування, які надходили на користь певної церкви. Вони ділилися на три частини: збори, пожертвування та крадіжки. В першій вписували кількість кружкового, гаманцевого, свічного зборів, що використовували на облаштування церкви, та прибутки з маєтків; в другій — внесені парафіянами кошти на користь гроба Господнього, покращення побуту православних прочан в Палестині, відродження православ’я на Кавказі, поширення православної віри між язичниками, допомогу духовенству, навчальні заклади тощо; в третій — кількість випадків крадіжок та суму завданих збитків [17, с .357].

Таким чином, незважаючи на незначну збереженість фінансової документації церков Волинської єпархії, наявна її частина в архівних фондах може слугувати для вивчення ряду аспектів церковного життя Волині.

Список використаних джерел

документація звіт церква єпархія

• 1. Богословский И. П. Полный круг духовных законов, действия, обязанности и права лиц православного белого и монашествующего духовенства, как подчиненных, так и начальствующих с приложением указов и определений Святейшего Правительствующего Синода, наказов благочинным и церковным старостам и разъяснения отдельных случаев пастырской практики. — М., 1878. — 387 с.
• 2. Волынские епархиальные ведомости. — 1877. — № 6. — Ч.оф. — С.161−207.
• 3. Там само. — № 11. — Ч.оф. — С, 333−334.
• 4. Там само. — 1895. — № 27−28. — Ч.оф. — С, 671−672.
• 5. Державний архів Житомирської області. — Ф.І. — Оп.1. — Спр.343.
• 6. Там само. — Оп.2. — Спр.19.
• 7. Там само. — 0п.20. — Спр.921.
• 8. Там само. — Оп.83. — Спр.8.
• 9. Там само. — Ф.578. — Оп.1. — Спр.2.
• 10. Там само. — Спр.6.
• 11. Там само. — Спр.11.
• 12. Державний архів Рівненської області. — Ф.485. — Оп.2. — Спр.15.
• 13. Там само. — Спр.16.
• 14. Там само. — Спр.25.
• 15. Там само. — Спр.29.
• 16. Там само. — Спр.ЗО.
• 17. Там само. — Спр.34.
• 18. Там само. — Спр.35.
• 19. Полное собрание законов Российской империи. — Т. XXX. — Собр. 1-е. — Спб., 1830. — № 22 971. — С, 185−191.
• 20. Там само. — № 23 080. — С, 305−313.
• 21. Там само. — № 23 694. — С, 1003−1006.
• 22. Там само. — Т. XXXI. — № 24 418. — С, 446−450.
• 23. Правила и формы церковного письмоводства. Приложение к журналу «Пастырский Собеседник». — М., 1899. — 216 с.