Особистість курсанта морського коледжу

Особистість курсанта морського коледжу

• 1. Структура особистості: сутність, значення, закономірності формування. Особистість моряка 2
• 2. Здібності в професійній діяльності моряка, шляхи їх удосконалення 6
• 3. Технологія користування методом аутотренінгу в процесі індивідуального психологічного самовдосконалення курсанта 13
• Список використаної літератури 21
• 1. Структура особистості: сутність, значення, закономірності формування. Особистість моряка
• Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це на сам перед поняття людини, особистості, індивідуальності.
• Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля—це «чиста дошка», на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.
• Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.
• Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
• Індивідуальність — це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом «індивідуальність» визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших — непримітно. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх. Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень.
• Особливість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або володінні собою в критичних ситуаціях. Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.
• Особистість — це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.
• В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної діяльності й самого себе. Спочатку він приймає - переважно як об'єкт — різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об'єктивної дійсності та себе. Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість зажди конкретно-історична, вона—продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.
• У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання і перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з’являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.
• Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак — антропологічних, етнографічних, культурних та ін.
• Як і всяка організація, психічне життя має структуру. Відмежовуючись від індивідуальних особливостей психічного складу, можна встановити типову структуру особистості.
• Основні компоненти особистості:
• 1. Самоуправління («Я»).
• 2. Можливості.
• 3. Скерованість.
• 4. Характер.
• «Я» — утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.

  Самоуправління має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості.

• Можливості особистості - другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов'язані та взаємодіють одна з одною.
• Скерованість особистості це вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості.
• Характер — складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистості в цілому, проте являє складну систему її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті.
• Важливо пам’ятати, що характер моряка не є сумою окремих задатків, здібностей та інших елементів; він є живою нерозривною єдністю їх, пов’язаною загальним внутрішнім принципом — єдиним духом особистості. Також особливості життя моряка виявляються у вимогах середовища, в очікуваннях та можливостях їх реалізації. Суперечності та протиріччя стримують особистісний вияв, яскраво драматизуються, і життя як таке дедалі повніше розкривається для нього. Індивід усвідомлює факт існування явищ, що виходять за межі його волі, не підкоряються їй, що існує певний код подій, який має об'єктивний зміст.
• В умовах плавання на ефективність професійної діяльності корабельних спеціалістів впливають такі соціально-психологічні фактори, як емоційна напруга, монотонія, гіподинамія, режим праці та відпочинку, режим сну та бадьорості, дефіцит інформації, обмеження потоку подразників природного та соціального середовища; характер внутрішньогрупових взаємовідносин, тривале перебування в ізольованому середовищі, згуртованість та сумісність особового складу підрозділів; самотність тощо.
• Значний вплив на ефективність професійної діяльності корабельних спеціалістів створюють технічні, хімічні та природні фактори.
• Характерні особистісні риси моряка виявляються у тому, що він має володіти здатністю до протистояння в життєвих ситуаціях, боротьби протиріч, має володіти духом ініціативи, запобігання, стійкості, мужності тощо. Для спрямування цієї сили необхідні здоровий глузд, розум, стійкі моральні принципи. Вчинки, які він здійснює, є результатом вияву його характеру, в той же час характер формується й розвивається в моральному, цілеспрямованому діянні відносно явищ світу та власного «Я».
• Коли особі треба задуматись про сенс життя, то необхідно розглянути питання про самопізнання, завдяки якому здійснюються пошук і віднаходження людиною сенсу власного буття. Самопізнання зумовлює здатність свідомості до самоусвідомлення. Мається на увазі рефлектуючи здатність — здатність відображення себе в іншому та іншого в собі, тобто взаємно обернена здатність рефлектування.
• Особа, яка обирає професію, пов’язану з судноплавством, визначила свою долю. У межах своєї «виняткової долі» кожна людина є незамінною. У кожної людини — своя власна доля. І кожен перебуває наодинці зі своєю долею — «один у всьому Всесвіті». При цьому свою долю людина повинна, з одного боку, формувати, а з іншого — гідно приймати її, терпіти, відкриваючи для себе різні, сторони страждання, долаючи його руйнівний зміст і відкриваючи творчий, синтезуючий, такий, що спонукує до нових перспектив буття.
• Іноді людина хапається за поверхові риси, які абсолютизує, а потім поринає у беззмістовні вчинки та виправдовує їх, навіть усвідомлюючи, що вони абсурдні. Чим більше людина осягає, тим більше вона усвідомлює неосяжність того, що відбувається, і втрачає мужність охопити єдиною ідеєю все це багатоманіття негативно-абсурдних сторінок життя.
• 2. Здібності в професійній діяльності моряка, шляхи їх удосконалення
• Що представляють із себе здібності взагалі?
• По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні

  особливості, що відрізняють одну людину від іншої.

• По-друге, здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь чи діяльності багатьох діяльностей. Такі властивості, як наприклад, запальність, млявість, повільність, що безсумнівно є індивідуальними особливостями деяких людей, звичайно не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішності виконання будь-якої діяльності.
• По-третє, поняття «здатність» не зводиться до тих знанням, чи навичкам, умінням, що уже вироблені в даної людини. В житті під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, що не зводяться до наявних навичок, чи умінням, знанням, але які можуть пояснювати легкість і швидкість придбання цих знань і навичок. Тобто, здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.
• Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності в тім чи іншій справі - це дійсність. Здібності виявляються тільки в діяльності, і притім тільки в такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко індивід засвоює прийоми роботи. У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку, і умінь, знань і навичок — з інший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.
• Отже, здатності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку опановує людина, то це дає підстави говорити про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред’являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатності можуть згодом розвитися. Тобто, обираючи професію моряка, юнак може, використовуючи ті здібності, якими володіє, пристосувати до потреб майбутньої професії. Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам’яті, рисам характеру, емоційним властивостям. Якщо яке-небудь з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.
• Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини — стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси — це інтереси до змісту визначеної області людської діяльності, що переростають у схильності професійно займатися цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомами і способами діяльності. Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи інший трудовій чи навчальній діяльності тісно зв’язано з пробудженням здібностей до неї і служить відправною крапкою для їхнього розвитку. «Наші бажання, — за словами Ґете, передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити». Звичайно, оптимально таке положення речей, при якому курсант дуже рано виявляє (за допомогою і допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Але навіть якщо випускник піде без непохитно вираженого інтересу до професії моряка, це буде краще, ніж якщо курсант невірно і скоропально визначає свій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки «привабливості» професії: порівняно висока зарплатня, можливість виїзду за кордон тощо. У структурі здібностей деяких індивідів ці загальні якості можуть бути винятково яскраво виражені, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять. Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають від виконавця неабиякої уважності, інші - швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення тощо. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони зумовлені змістом самої діяльності.
• В умовах певної професійної діяльності від здібностей залежить стратегія підготовки людини до роботи і динамічний аспект її виконання, але аж ніяк не успішність досягнення кінцевого результату. В масових професіях здібності, впливаючи на діяльність, не визначають її продуктивності, оскільки одні здібності можуть бути компенсовані іншими. Але існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних здібностей іншими. Такі професії: льотчик-випробувач, моряк, військовослужбовець, диспетчер аеропорту, оператор швидкоплинних технологічних процесів тощо пов’язані з перебуванням в екстремальних умовах, з небезпекою, великою відповідальністю, вимоги до психіки дуже великі. Здібності особистості - цілком конкретні психологічні прояви.
• Здібності існують тільки в розвитку, і розвиток це здійснюється не інакше, як у процесі тієї чи іншої практичної чи теоретичної діяльності. Не в тім справа, що здібності виявляються в діяльності, а в тім, що вони створюються в цій діяльності. Розвиток здібностей, як і узагалі всякий розвиток, не протікає прямолінійно: його рушійною силою є боротьба протиріч, тому на проміжних етапах розвитку цілком можливі протиріччя між здібностями і схильностями. Але з визнання можливості таких протиріч зовсім не випливає визнання того, що схильності можуть виникати і розвиватися незалежно від чи здібностей, навпаки, здатності - незалежно від схильностей.
• В останні роки багато досліджень спрямовано на досягнення оптимальних умов діяльності, раціонального співвідношення професійно-важливих якостей спеціалістів і машини як елементів загальної системи судноплавства. У межах цього напрямку сформована концепція функціонального комфорту щодо створення такого робочого стану моряка, при якому досягається відповідність засобів, умов праці, можливостей і індивідуально-психологічних особливостей людини, що зумовлює адекватну мобілізацію її здібностей. Практично усі сучасні судноплавські професії пов’язані з особливими умовами праці, що зумовлені впливом соціально-психологічних, технічних, природних та біологічних чинників, які пред’являють до моряка підвищені вимоги. На сучасних кораблях праця членів екіпажів стала переважно операторською Операторська діяльність корабельних спеціалістів розглядається як складна і напружена аналітико-синтетична робота головного мозку, яка потребує високої стійкості уваги, напруги функцій аналізаторів. Поряд з цим у моряків, особливо у тривалих плаваннях, відмічаються зміни показників, які характеризують силу процесів збудження і гальмування, їх рухомість, точність реагування на подразники, величину порогових сприймань, а також пам’яті, уваги і мислення.
• Для опанування професією фахівець на судні повинний мати комплекс якостей уваги, мислення, оперативної пам’яті, стійкості до гіпоксії, перевантаженням, гіподинамії, вестибулярній стійкості і просторового орієнтування. Проблема дезорієнтації в плаванні є частиною комплексної проблеми безпеки судноплавства. Втрата просторового орієнтування — звичайна причина негативних подій, пов’язаних з людським фактором. Тобто моряку прийдеться виявити фахові здібності в несприятливих умовах. До цього треба готуватися заздалегідь, обираючи позитивну мотивацію, розвиваючи конкретні здібності.
• Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать такі чинники:
• 1) уміння відрізнити головне від другорядного;
• 2) збереження внутрішнього спокою в різних ситуаціях;
• 3) емоційна зрілість і стійкість;
• 4) знання засобів впливу на події;
• 5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору;
• 6) готовність до будь-яких неочікуваних подій;
• 7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити;
• 8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності;
• 9) розвиток спостережливості, 10) уміння бачити перспективу життєвих подій;
• 11) намагання зрозуміти інших;
• 12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.
• При достатньому розвитку свідомості моряк з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Активність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей, називається самовихованням. Щоб визначити завдання самовиховання, необхідно мати чітке уявлення про себе, тобто володіти самоаналізом. Здатність аналізувати і вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Основними методами є самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівняння, самозобов’язання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання та ін.
• Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам’ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.
• Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самовиховання передбачає наявність ідеальної моделі особи і порівняння себе з цією моделлю.
• Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що полягає в порівнянні себе з фахівцями високої якості з метою перейняти у них все добре, і все те, чого не вистачає.
• Самозобов’язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.
• Самопереконання — це роздумування, співставлення різних мотивів, дискусія з собою, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: образи, заздрості, гніву тощо.
• Самонавіювання — це психічний вплив моряка на самого себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів, відчуттів та ін. Успіх самонавіювання досягається за умови, що особа здатна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання.
• Самовправи — це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні і побороти негативні звички.
• Самопримушування — це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод.
• Самонаказ — це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ сприяє реалізації програми самовиховання в утруднених умовах і допомагає виробити відповідні установки, наприклад, на усунення небажаних або шкідливих звичок.
• Самозвіт — це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності і вчинків. Самозвіт тісно пов’язаний з самоаналізом. Він підрозділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може проявлятись у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо.
• Самоконтроль — це визначення відхилень програми самовиховання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самовдосконалення.
• Самозаохочення і самопокарання — емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення — це усвідомлення своїх успіхів, а самопокаранняусвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою. Самозаохочення викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи моряка, досягнуті в процесі самовиховання. Самопокарання викликає негативні емоції, які спонукають особу до намагань не повторити негативних дій.

Проведені дослідження не вичерпують всіх аспектів проблеми удосконалення професійних здібностей моряків, а перспективними напрямками подальших досліджень можуть стати наступні аспекти: трансформація суспільної свідомості у самосвідомість моряків; вплив навчального і виховного процесів на складові професійної самосвідомості різних категорій моряків; психологічний відбір кандидатів на навчання у морехідні навчальні заклади та на роботу за контрактом.

3. Технологія користування методом аутотренінгу в процесі індивідуального психологічного самовдосконалення курсанта

Курсанти, які свідомо обрали професію, пов’язану з морем, повинні готуватися до особливих умов праці, що складаються під впливом соціально-психологічних, технічних, природних та біологічних чинників, які пред’являють до моряка підвищені вимоги. Психологічні характеристики і умови діяльності моряків-надводників визначаються високою відповідальністю за виконання поставлених завдань, тривалим перебуванням у стані емоційної напруги, гіподинамією, недостатністю сенсорної інформації, відірваністю від соціального середовища, сім'ї, дефіцитом часу, наявністю перешкод, ризиком для життя.

Фізичне самопочуття людини тісно пов’язане зі станом її психіки. Єдність тіла і психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі — здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний перебіг психічних процесів. У скелетних м’язах є численні специфічні нервові клітини, які під час м’язових скорочень посилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за допомогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розумової діяльності. Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Так, феноменальні здібності тібетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і вправ по створенню «психічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально підвищуючи теплопродукцію організму.

Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об'єктивного світу, а діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з ряду дій відносно завершених елементів діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети. Дії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Під метою розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини з часом стають автоматичними, вони звуться звичками. Звички бувають корисними і шкідливими.

Характерні риси майбутнього моряка виявляються у тому, що курсант має володіти здатністю до протистояння в життєвих ситуаціях, боротьби протиріч, має володіти духом ініціативи, запобігання, стійкості, мужності тощо. Для спрямування цієї сили необхідні здоровий глузд, розум, стійкі моральні принципи, постійне психічне самовдосконалення. Вчинки, які здійснює моряк, є результатом вияву його характеру, в той же час характер формується й розвивається в моральному, цілеспрямованому діянні відносно явищ світу та власного «Я».

Спеціальною регуляторною системою стабілізації особи, яка спрямована на самовдосконалення, є психологічний захист. Він оберігає сферу свідомості від негативних, травмуючих особу переживань, переводячи їх у сферу підсвідомого, знімає психологічний дискомфорт. Механізм психологічного захисту є глибоко індивідуальним і характеризує рівень адаптаційних можливостей психіки. Цій меті служать різні механізми психологічного захисту, які визначаються індивідуальними характеристиками особи. Впливаючи на індивідуальні особливості людини, можна цілеспрямовано тренувати і посилювати механізми психологічного захисту. До таких впливів належить аутогенне тренування.

Аутотренінг — це концентроване саморозслаблення і самонавіювання. Це система навчання прийомів саморозслаблення м’язів (м'язова релаксація), психічного заспокоєння, погруження в дрімотний стан, які супроводжуються самонавіюванням. Аутогенне тренування широко застосовують у медицині, спорті, на виробництві, в самовихованні. Воно є одним із механізмів саморегуляції особистості. Аутотренінг дозволяє вирішити широке коло завдань, які входять до програми саморегуляції особистості. До них належать регуляція функціонального стану організму, регуляція різних психічних станів, мобілізація фізіологічних і психічних резервів особи, емоційно-вольова підготовка людини до відповідної діяльності, зняття нервово-емоційного напруження, розвиток пізнавальних процесів — уваги, пам’яті, мислення, зміна мотивації і самооцінки особи тощо.

Аутотренінг складається із двох ступенів — нижчого та вищого. Нижче психом’язове тренування застосовується головним чином для зняття нервового напруження, заспокоєння, нормалізація функцій організму. Завдання другого ступеня — привести людину в особливий стан «аутогенної медитації», під час якої повинні виникати своєрідні переживання, які спонукають до активного виявлення емоційного, вольового зусилля над собою і поступового досягнення поставленої мети (наприклад, спортсменом, моряком). Для опанування першого ступеня потрібно в середньому 3 місяці щоденних тренувань; на оволодіння другим витрачається близько 8 місяців тренування під керівництвом фахівця-лікаря або психолога. Аутогенне тренування в основному призначається з лікувальною або психопрофілактичною метою і здійснюється піл наглядом відповідних фахівців. Аутогенне тренування традиційно застосовується при підготовці курсантів-моряків.

Одна з причин зростаючої популярності цього методу — прагнення подолати натиск нервових перевантажень не за рахунок хімічного блокування емоцій, а шляхом пом’якшення емоційної напруженості. Але за останні роки все більша кількість курсантів прагнуть до самостійного оволодіння методом аутогенного тренування з суто професійними цілями. Оволодіння власними емоціями, тренування пам’яті, концентрація уваги, розвиток гнучкої, рухливої, стійкої нервової діяльності, звичка до самоспостереження та самооцінки, самозвітування — це ті якості нервової системи, які стимулює аутогенне тренування і яких особливо потребує майбутня професія.

Лише одним різновидом аутотренінгом — психом’язовим тренуванням — можна оволодіти самостійно: робити це найкраще під час ранкової гігієнічної гімнастики.

Психом’язове тренування — прискорений варіант (заспокійливий або мобілізуючий) аутогенного тренування. Між станом нервової та м’язевої системи є прямий зв’язок: нервова система — м’язи. Наприклад, в процесі нервового напруження відчувається, як відразу напружується м’язи тіла. Чим сильніше збудження нервової системи, тим напружені м’язи скелета, які вкривають його та забезпечують різноманітні рухи, властиві людині. Це трапляється тому, що, коли людина схвильована, головний мозок надсилає більше імпульсів, ніж тоді, коли людина спокійна. Ось чому у нервових людей м’язи завжди надмірно напружені. І навпаки — чим спокійніша нервова система, тим розслаблені м’язи — до них із мозку надходять порівняно небагато збуджуючих імпульсів.

Механізм дії психом’язового тренування ґрунтується на використанні чотирьох основних компонентів, які входять до системи психофізіоологічних процесів, що постійно діють в організм людини.

Перший компонент — уміння гранично розслаблювати м’язи обличчя, шиї 5 рик, ніг, тулуба, тобто «вимикати» їх з напруження, знижуючи тонус, і таким чином зменшувати потік пропріоцептивних імпульсів, які йдуть від м’язів до нервової системи, до головного мозку, Таке довільне «вимикання» м’язів помітно зменшує «бомбардування» головного мозку пропріоцептивними імпульсами з периферії, що сприяє заспокоєнню нервової системи.

Другий компонент — максимально яскраво, з граничною силою уявлення, але не напружуючись психічно, уявляти зміст формул самонавіювання. Наприклад промовляємо: «Мої руки повністю розслаблені… теплі… нерухомі…», в цей час у результаті тренування уявлення повинно виникати чітко виражене відчуття розслабленості, тепла та нерухомості рук. Так, образне уявлення розслаблених і теплих рук у жінок найчастіше асоціюються зі станом рук після тривалого прання у гарячій воді. Чоловікам вдається досягнути аналогічного результату, коли вони уявляють свої руки, наприклад, на пляжі під промінням сонця.

Третій компонент — уміння тримати напружену увагу на потрібному об'єкті, насамперед на всьому організму і на його окремих ділянках. Так, якщо подумки промовляється формула: «Моє обличчя розслаблюється… «, в цю мить нічого, окрім власного обличчя, не повинно перебувати у полі уявного бачення того, хто тренується. Вміння гранично сконцентрувати увагу на потрібному об'єкті використовується для вирішення суто навчальних або професійних завдань.

Четвертий компонент — вміння впливати на самого себе потрібними словами-формулами в момент, коли в клітинах головного мозку знижується рівень бадьорості. Слово при цьому та уявлення, що його супроводжують, в думках набувають граничної сили і можуть регулювати навіть такі вегетативні функції (наприклад, діяльність серцево-судинної системи), які у звичайному бадьорому стані не підкоряються вольовим зусиллям. Навантажуючи, напружуючи і розслабляючи, зігріваючи м’язи, готують їх до роботи. Якщо свідомо тільки розслабляти м’язи, потік імпульсів від них зменшиться і нервова система почне заспокоюватися. Цей нескладний фізіологічний механізм і покладено в основу дії псим’язового тренування. Навчившись свідомо розслабляти м’язи, можна швидко і надійно знизити напруження своєї нервової системи, тобто заспокоїти її.

Отже, релаксація (розслаблення) м’язів має подвійне фізіологічне значення: по-перше, як самостійний фактор, який зменшує емоційне напруження; по-друге, як за допоміжний фактор для перехідного стану від бадьорості до сну або навпаки, що важливо для самого проведення психом’язового тренування.

Однак потрібно пам’ятати: лише одного фізичного розслаблення м’язів недостатньо. Щоб цей процес відбувся по-справжньому добре, необхідно супроводжувати його відповідними словами та пов’язаними з ними уявленнями. Так, коли необхідно розслабити м’язи рук, треба не тільки розслабити їх у міру своїх вже існуючих можливостей, але й подумки промовити: «Мої руки розслабляються…», подумки уявити, «побачити», як м’язи рук стають гранично розслабленими, м’якими. Такий психічний супровід значно підвищує фізичний ефект розслаблення м’язів, зарядки в цілому. Більшість людей, які звикли виконувати ранкову гігієнічну гімнастику в звичайному її розумінні, як правило, майже не звертають уваги на цикл напруження-розслаблення м’язів у поєднанні з глибоким диханням, а тим більше на важливість уявлень, самоконтролю.

Отже, систематичне чергування розслаблення і напруження м’язів у ранковій гігієнічній гімнастиці — використання фізіологічних механізмів для тренування рухомості основних нервових процесів: гальмування та збудження. Так, тренування має лікувальне, профілактичне та гігієнічне значення. Це важливо для людей інертних, із загальмованою ініціативою, нерішучих, тривожно-недовірливих, схильних до тривалих переживань. При заспокійливому психом’язовому тренуванні в результаті поступового і максимального розслаблення м’язів тулуба, словесних формул, уявлень швидко і м’яко знижується напруження усієї нервової системи. Мобілізуючи психом’язове тренування спрямоване на активізацію усіх функцій організму, особливо волі та самодисципліни, на забезпечення успішного виконання поставлених завдань.

Аутотренінг можна застосовувати в групах та індивідуально. Індивідуальне тренування розширює можливості цього заходу, оскільки дозволяє використовувати різні прийоми впливу з урахуванням конкретної особистості. Часто індивідуальне навчання аутотренінгу проводять із застосуванням магнітофонних записів. Перед початком занять у доступній формі повідомляють про роль психічної діяльності і кори великого мозку в регуляції діяльності м’язів, серцево-судинної, дихальної та інших систем, пояснюють фізіологічні та психологічні основи методу. Вступна бесіда може тривати 1−1,5 год. Колективні заняття проводять, як правило, через день, бажано в один і той самий час, краще у вечірні години. Самостійне повторення занять (власне аутотренінг) рекомендується проводити щоденно не менше ніж три рази на день. Головне завдання цього заходу полягає в поступовому розвитку навиків самовпливу. Загальний курс складають не менш як 12 колективних занять, під час яких курсанти засвоюють базисні вправи аутотренінгу і формують навики самовпливу на м’язову та емоційно-вольову сферу. Рекомендується така послідовність головних комплексів вправ аутотренінгу:

1) загальне заспокоєння;

2) досягнення тренованої м’язової релаксації;

3) виклик відчуття тепла в кінцівках;

4) виклик відчуття тепла в сонячному сплетінні;

5) оволодіння регуляцією ритму і частоти дихання;

6) оволодіння регуляцією ритму і ЧСС;

7) мобілізуючі вправи;

8) загальне зміцнення емоційно-вольової сфери.

Засвоївши ці комплекси, можна переходити до спеціальних вправ: відволікання, самовиховання, тренування пам’яті, самонавіювання сновидінь та ін.

У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я записано, що здоров’я людини — це не тільки відсутність хвороб, а й стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя. Ефективність будь-яких оздоровчих заходів буде тим вищою, чим більше в них використовуватимуться можливості свідомості з усім багатством її функцій.

Список використаної літератури

1. Крутецкий В. А. Психология способностей моряков. Москва: Просвещение, 2003.

2. Ковальов А. Г., Мясищев В. Н. Психологічні особливості людини, т. 2. Здатності. — К: Освіта, 2006.

3. Леви В. Л. Искусство быть собой. Москва: Знание, 2007

4. Леви В. Л. Искусство быть другим. Москва: Знание, 2007

5. Бутчер Т. Ода людським можливостям. — Київ: Онікс, 2006

6. Корольчук М. С. Психофізіологія працездатності корабельних спеціалістів в екстремальних умовах: Дис. док. психол. наук.: 19.00.02. — Київ: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2003

7. Криворучко П. П. Психологічне забезпечення професійної діяльності корабельних спеціалістів у тривалому плаванні. Дис. канд. психол. наук.: 20.02.02. — Київ: КВГІ, 2006

8. Страхов А. П. Адаптация моряков в длительных океанических плаваниях. Москва: Медицина, 2006

9. Корнєв М.Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: Підручник: — Київ, 1998