Грошові розрахунки в господарському обороті України

I ВСТУП 2.

II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 3.

III ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ПРИЙМАННЯ УСТАНОВАМИ БАНКІВ 4.

IV Розрахунки в системі електронних платежів «клієнт-банк «7.

V РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ 8.

V.I Розрахунки гарантованими дорученнями 9.

V.II Розрахунки з застосуванням платіжних вимог-доручень 10.

VI ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЧЕКАМИ 11.

VI.I Розрахунки чеками 15.

VII РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ 19.

VII.I Відкриття та авізування акредитива 21.

VII.II Закриття акредитива 24.

VIII ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ 25.

VIII.I Основні характеристики векселів. 27.

VIII.II Правила передачі векселі іншій особі. Види індосаменту. 28.

VIII.III Вексельні операції та їхнього харатеристика. 30.

IX РОЗРАХУНКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗАЛІКУ ВЗАЄМНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ 37.

ВСТУП.

Своєчасна й повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових забов «язаньє однією із головних передпосилок й ознак ефектовного функціонування економіки в цілому й шкірного суб «єкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі які знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

У залежності від форми використання грошових коштів усі розрахунки поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків — котра обслуговується законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків — Яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних боргових забов «язань (вексель, чек, банковський сертифікат). Сфера безготівкових розрахунків поділяється організаційно на міжбанківськи розрахунки, котрі обслуговують ставлення між банками, й на міжгосподарчи розрахунки між клієнтами банків.

Попередня оплата широко використовувалась в Україні у 1992;1993 роках за рішенням уряду й Національного банку із метою обмеження відпуску неплатоспроможнім покупцям й прискорення розрахунків.

Наступна оплата у формі комерційного кредиту розвинута в Україні поки слабко. А відсрочка платежу набула широкий розмах у зв «язку із низькою договірною дисципліною й слабою платіжеспроможністю.

Саме тому метою цієї курсової роботи стало дослідження проблем розвитку безготівкових розрахунків в Україні, а також проблеми зовнішньоторгових розрахункових операцій. Для досягнення поставленої мети у роботі були вирішені слідуючи задачі:

1. Виконано дослідження законів, а також норми світового права, котрі регулюють господарчі розрахунки в Україні й зовнішньоторгові операції.

2. Досліджено принципи роботи комерційних банків із платіжнорозрахунковими документами, а також здійснення операцій із грошовоборговими забов «язаннями.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються інструкцією Національного банку, Яка розроблена згідно з Законом України «Про банки й банківську діяльність », іншими законодавчими актами України та нормативними актами Національного банку України. Інструкція визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їхні форми, стандарти документів та порядок їхні обігу, що впроваджуються в господарський оборот України.

Юридичні особини, їхнього філії, відділення, фізичні особини — суб «єкти підприємницької діяльності відкривають поточні рахунки, інші рахунки для зберігання грошових коштів й здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором й за згодою цих банків. Якщо підприємство відкриває понад одного рахунку, один із цих рахунків визначається як основний. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки приймають доручення підприємств на перерахування коштів до виконання лише в межах наявних коштів на їхнього рахунках й лише за розпорядженнями їхнього власників, крім випадків, у які безспірне списання коштів передбачене законами України. У разі відсутності коштів на основному рахунку підприємства банки приймають до виконання доручення на перерахування із основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів торб податків й зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством й застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, котрі приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів й виконує їхнього розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються за таких форм розрахункових документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ПРИЙМАННЯ УСТАНОВАМИ.

БАНКІВ.

Розрахункові документи, котрі подаються клієнтами до банку у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їхнього форми, такі реквізити:

А) назву документа;

Б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

У) назви платника та одержувача коштів, котрі відповідають зареєстрованим у статуті, їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств й організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

Р) назви банків платника та одержувача, їхнього місцезнаходження та умовні номери за МФО;

Д) суму платежу цифрами та літерами;

Є) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), з зазначенням його номери й дати, зазначення назви й відповідної з статтею закону, якою передбачене безспірне списання коштів, тощо.

Є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) — відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника чи одержувача коштів;

Ж) підрозділи бюджетної класифікації та рядків настання платежу;

З) суму податку на додану вартість чи напис «без податку на додану вартість.

У разі, якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів не заповнений чи заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються: суб «єктами підприємницької діяльності - юридичними особами повинні матір відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким надане право розпорядження рахунком й підпису розрахункових документів й котрі повідомлені банку в картці з зразками підписів та відбитком печатки; відділеннями, філіями, представництвами від імені юридичної особини, підписуються особами, котрі уповноважені цією юридичною особою, й завіряються відбитком печатки, що відповідає вміщеним в картку зразкам підписів та відбитка печатки; підприємцями без створення юридичної особини, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки; фізичними особами, підписуються ними та приймаються банком до виконання за наявністю на документі підпису, що відповідає зразку вміщеного в картку рахунку.

Клієнт, виходячи з своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, то й у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв «язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються із використанням технічних засобів воднораз под копірку у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, котрі обслуговуються в одній установі банку, — в трьох примірниках (якщо застосування копірки неможливе, то, на всіх тотожних примірниках у правому верхньому куті мають бути вміщені послідовні порядкові номери).

Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках меморіальний ордер.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, годину якого регламентується режимом роботи банку. Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня. Розрахункові документи, котрі надійшли после операційного дня, банк виконує наступного дня.

Спецзв «язком розрахункові документи відправляються банком одержувача коштів банку платника у день їхнього надходження чи наступного дня, якщо документи надійшли после операційного дня.

Розрахунки в системі електронних платежів «клієнт-банк «.

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт-банк », котра забезпечує: передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту; автоматичне ведення протоколу (та захист цого протоколу від модифікації) передавання розрахункових документів між банком й клієнтом як у банк, то й в автоматизоване робоче місце (АРМ) клієнта; автоматичне архівування протоколів наприкінці дня. Юридичною підставою для входження клієнта до системи електронних платежів «клієнт-банк «й оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним й банком.

У договорі обов «язково мають бути обумовлені права, обов «язки та відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань й порядок їхні вирішення.

Програмне забезпечення системи «клієнт-банк «має відповідати вимогам, котрі перед «є до технології банківських розрахунків, й матір сертифікат Національного банку України.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України, з зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно із установчими документами надане право підпису. Банківська частина системи «клієнт-банк «забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та за платіжним файлом у цілому.

При використанні системи «клієнт-банк «здійснюється звірення файлів початкових й зворотних платежів між банком й АРМ клієнта, підготовка виписки за платіжними операціями клієнта в банку протягом операційного дня та звірення цієї інформації із інформацією з АРМ клієнта наприкінці дня.

Після отримання від банку виписки із рахунку клієнт складає «Реєстр розрахункових документів, котрі відправлені до банку каналами зв «язку й прийняті банком до оплати ». Такий ж реєстр за кожним клієнтом складається в банку после друкування балансу операційного дня. Реєстр електронних платежів із повним переліком реквізитів розрахункових документів підшивається банком в документи дня як первинні документи, що надійшли від клієнта до банку для оплати. Реєстр має обов «язково вміщувати відомості про дату й годину подання розрахункових документів власником рахунку до виконання.

РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ.

Платіжне доручення — документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів із дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він вол «язаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів із інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості чи погасити її безпосередньо із додаткового рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного й нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, наданіі послуги); в порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствами торб, котрі належати фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їхнього рахунки, відкриті в установах банків; в інших випадках за згодою сторін.

Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлене в договорі чи встановлено окремими указами Президента України та рішеннями уряду (за хлібопродукти, воду, електрота теплову енергію, за користування телефоном й за поштово-телеграфні послуги, за перевезення товарів для розрахунків з залізницями, пароплавствами, автотранспортними підприємствами).

1 Розрахунки гарантованими дорученнями.

У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку чи розрахунки безпосередньо із одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв «язку.

За допомогою гарантованих доручень підприємство може здійснювати без обмеження сумою перекази коштів: на ім «я окремих громадян — коштів, що належати їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар й т.п.); підприємствам — на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

Підприємство-платник здійснює перекази коштів через відділення зв «язку поданням гарантованого банком доручення, в якому вказується конкретне підприємство зв «язку, із рахунку якого сплачуватиметься переказ. До всіх примірників доручення додається належно оформлень список одержувачів переказів (підписи, печатка, загальна сума цифрами та прописом) з зазначенням тихий, хто одержує гроші та на котрі цілі. Крім того, підприємство подає відділенню зв «язку заповнені бланки переказів.

Платник, який бажає виконати розрахунки гарантованим дорученням, подає в установу банку, що його обслуговує, платіжне доручення в трьох примірниках. Перші два примірники доручення мають бути завірені службовими особами підприємства, котрі мають право підпису, та скріплені відбитком печатки.

У разі приймання гарантованих доручень банк має стежити за наявністю на звороті доручень штемпелі підприємства зв «язку, яку прийняло доручення в оплату, з зазначенням дати їхні приймання.

2 Розрахунки з застосуванням платіжних вимог-доручень.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається із двох частин: верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); нижня — доручення платника своєму банку перерахувати із його рахунку суму, Яка проставлено у рядку «сума до оплати літерами » .

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів й надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цого документа й здає його до банку, що його обслуговує.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.

Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.

Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, котра може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувачу коштів у порядку й рядки, зазначені в договорі.

ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЧЕКАМИ.

Форми чеків та їхні обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Страни СНД у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та РНК СРСР «Положення про чеки» від 6 листопаду 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, Яка встановила «Єдинообразний закон про чеки».

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами із метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та наданіі послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей й прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по перед «явленню.

як засіб обігу й розрахунку чек виникає з функції грошей, як платіжного засобу, але й не є дійсними грошима, а лише заміщує їхнього в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, бо, поперше, чек — це грошове забов «язання часного порядку й не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку й не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він й виступає у ролі кредитних грошей.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), котра Веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець — юридична чи фізична особа, Яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекоутримувач — підприємство, яку є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству чи фізичній особі.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

Розрахункові чеки, котрі використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім «я чекодавця (фізичної особини) один чи декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, чи на суму, що внесено готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.

За погодженням із установою банку рядків дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек включає: а) назву «розрахунковий чек »; б) назву (для фізичних осіб — прізвище, ім «я, по-батькові чекодавця, дані його паспорти чи документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку; в) назву банку-емітента й його номер МФО; р) ідентифікаційні коди чекодавця та чекоутримувача за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі їхні присвоєння державною податковою адміністрацією; буд) назву чекоутримувача; е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами; є) призначення платежу; ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека; із) підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який з зазначених реквізитів, вважається недійсним й повертається банку чекодавця без виконання.

Чек з чекової книжки перед «являється до оплати до банку чекоутримувача протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Обмін чека на готівку й отримання здачі з суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб із підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі з суми чека готівкою, але й не понад двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок чи обміняти чек на готівку.

Згідно із «Єдинообразним законом про чеки» чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передатного напису — індосаменту. Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека й підписується особою, Яка зробила цей напис. Тієї хто підписався под передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис винен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав за чеком іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними власниками чеку.

Умови передачі чеку від однієї особини іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють наступні види чеків: а) іменний, чи чек, який виписаний на користь відповідної особини. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передатного напису із поміткою «Не наказу», який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає лише тих права, котрі мав попередній чекоутримувач. б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особини чи її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента із поміткою «Наказу» чи без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті. в) чек на перед «явника виписується перед «явнику й може бути відданий іншій особі як із індосаментом, то й без нього. як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекоутримувач висилає його своєму партнеру за кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на перед «явника чекоутримувач здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.

Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на перед «явника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківськи.

Банковський чек — це чек, який виписан банком на свій банккореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата із таких чекам здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.

Фірмовий чек — це чек, виписаний фірмой на отримувача. У більшості випадків такі документи виписуються на прд «явника в національній чи іноземній валюті на перед «явника й виставляються фірмой на свій банк. Оплата із них провадиться за рахунок коштів чекодавця.

У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, Яка відрізняє кросований чек — дві паралельні лінії, котрі наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться у тому, щоб усунути зловживання чеком. Його власник не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекоутримувача в банку, який виступає платником по чеку, чи в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити лише банку чи іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми із одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає переклад грошей із одного рахунка на інший. Алі в цьому випадку банк-платник кредитує насторожі рахунок чекодержателя.

1 Розрахунки чеками.

Чеки із чекової книжки виписуються в останній момент здійснення платежу й видаються чекодавцем за отримані ним товари та наданіі послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносити залишок ліміту із корінця попереднього чека на корінець виписаного чека й виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек як оплата за товари (виконані роботи, наданіі послуги), чекоутримувач перевіряє: відповідність чека встановленому зразку; правильність заповнення чека; відсутність виправлень; відповідність суми корінця чека сумі, вказаній насторожі; рядків дії чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа чи печатки банку та назви чекодавця.

Після цого чекоутримувач переконується в особі перед «явника чека за паспортом чи документом, що його замінює.

У разі перед «явлення до установи банку дефектного чека, який не був прийнятий до оплати підприємством торгівлі чи послуг, установа банку робить запит по каналах зв «язку установі банку, котра виписала чек. Дефектний чек до отримання підтвердження залишається на руках власника чека. Отримавши відповідь, працівник установи банку може дооформити чек (поставити печатку, підписи тощо) чи виписати новий.

Чекоутримувач здає до банку чеки разом із трьома примірниками реєстрів — якщо рахунки чекодавця й чекоутримувача ведуться в одній установі банку, й в чотирьох примірниках — на кожну установу банку окремо — якщо рахунки чекодавця й чекоутримувача ведуться в різних установах банків.

Реєстр вміщує таку інформацію про чек: а) номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; б) назву банку-емітента та його номер МФО; в) назву чекоутримувача, номер його рахунку та ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; р) назву банку чекоутримувача та його номер МФО; буд) суму чека; є) номер чека; ж) загальну суму реєстру.

перший примірник реєстру чеків має завірятися підписами та відбитком печатки чекоутримувача згідно із карткою зразків підписів.

Якщо чекодавець й чекоутримувач обслуговуються в одній установі банку, после перевірки правильності складання реквізитів чека й реєстру, кошти списуються із відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателю на підставі Першого примірника реєстру.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекоутримувача вол «язаний прийняти чек із реєстром та разом із іншим та третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв «язком до банку-емітента.

Останній примірник реєстру повертається чекодержателю із відміткою про оплату — якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, чи із відміткою про інкасування — якщо клієнти обслуговуються в різних банках.

Після отримання чека разом із двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє: ставлення даного чека до цого банку; відповідність номери рахунку чекодавця, який проставлений в чеку, зазначеному в картці; відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця із карткою зразків підписів чи наявність напису: «За дорученням від ______________ 199_ р. »; чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки; належність номери чека до виданої книжки та дотримання строків дії книжки; правильність оформлення чека.

Після цого банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекоутримувача. Оплачений чек разом із примірником реєстру залишається у банку-емітенті.

Колі гроші не надійшли до банку чекоутримувача после закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека, бінк здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин несплати чека. Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекоутримувача, який повідомляє про це чекодержателя.

Невикористані чеки после закінчення рядок дії чекової книжки чи вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де смердоті мають бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити рядків дії чекової книжки чи клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання. Колі клієнт вирішить припинити розрахунки чековою книжкою до закінчення рядок її дії чекодавець подає її до банку разом із дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту того рахунок, із якого депонувалися кошти. Якщо при повному використанні чеків ліміт чекової книжки якщо невичерпаним, чекодавцю може бути надана нова розрахункова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Для цого чекодавець має податі до банку книжку із корінцями використаних чеків разом з заявою на отримання нової чекової книжки.

Строк дії нової чекової книжки вираховується із дня її видачі.

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо: чек заповнений із порушенням чи має виправлення й підчистки, факсиміле замість підпису; реєстр чеків заповнений із порушенням чи має виправлення й підчистки, факсиміле замість підпису; чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж задепонована на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

Розрахунок за чеком може бути забеспечений повністю чи частково шляхом. авалю. Це забеспечення дається третьою особою, за винятком платника, чи навіть однією із осіб, котра підписала чек. Аваль робиться на чеку чи на додатковому папері. Для авалю досить навіть одного підпису, поставленой авалістом на лицевій стороні чеку, якщо лише підпис не поставлений чекодавцем. Аваль винен вказати, за чий рахунок він бачено. При відсутності такої вказівки він вважається виданим на чекодавця.

РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ.

Акредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того, як він названо чи позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове забов «язання банку, яку видається їм за дорученням клієнта-наказодателя акредитива на користь його контрагента за контрактом — бенефіціара, по якому банк, відкривший акредитив, винен здійснити сплату бенефіціару чи акцептувати тратти бенефіціара й сплатити із них у рядків, чи уповноважує інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром документів, котрі передбачені в аккредитиві, та при виконанні інших умів аккредитива.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) вол «язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та наданіі послуги; надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт чи послуг тощо).

Виконуючий банк — банк бенефіціара чи інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банкомемітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим чи банкомплатником.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром й заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: а) покритий — акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банкуемітенті чи виконуючому банку; б) непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відзивним чи безвідзивним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідзивним.

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений чи анульований банком-емітентом без попереднього згоди із бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умів, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про змінення умів відзивного акредитива заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останнійбенефіціара.

Виконуючий банк помиляюся приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.

Виконуючий банк вол «язаний оплатити документи, котрі відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром й прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення чи анулювання акредитива.

Безвідзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений чи анульований лише за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачене його умовами. З своїми пропозиціями про змінення умів акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносити зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися: а) депоновані - списанням коштів із аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами », відкритого у виконуючому банку; б) гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти із кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Відносини між банком-емітентом й виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами, в які передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, заговорили українською у «язані із відкриттям й виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно із умовами акредитива.

Акредитив за своєю природою являє собою угоду, Яка відокремлена від контракту куплі-продажу, й банки ані не несуть відповідальності за невиконання умів контракту будь-яким із контрагентів.

1 Відкриття та авізування акредитива.

Кожний акредитив призначається для розрахунків лише із одним бенефіціаром й не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітенту заяву, де має вказати: назву заявника та бенефіціара та їхнього ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; назву банку-емітента та банку, виконуючого акредитив; вид акредитива; рядків дії акредитива (число й місяць закриття акредитива у виконуючому банку); суму акредитива; дату й номер договору (догоди), яким передбачається відкриття акредитива; умови акредитива (види товарів, котрі сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів — із акцептом уповноваженого платника чи без акцепту та інше).

Зазначені реквізити є обов «язковими й в однієї із них акредитив не відкривається.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, із одного боці, смердоті давали змогу банкам без ускладнень їхні проконтролювати, із іншого — забезпечували б інтереси сторін, котрі використовують акредитивну форму розрахунків.Акредитив має вміщувати лише тих умови, котрі можуть бути перевірені банками документально.

Для відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву у чотирьох примірниках. перший примірник заяви виконує роль меморіального документа й підшивається в документи дня банку, другий — використовується як додаток до позабалансового рахунку N 9802, третій — видається заявнику як розписка банку про відкриття акредитива із необхідними відмітками банку, четвертий — може бути використаний для інформування виконуючого банку про умови акредитива й надсилається йому спецзв «язком чи у вигляді повідомлення іншими лініями зв «язку.

У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунку на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами «в банку-емітенті на підставі поданої заяви про відкриття акредитива. Заява про відкриття акредитива подається у трьох примірниках. перший примірник заяви разом із першим примірником платіжного доручення в банку-емітенті підшивається в документи дня, другий — видається заявнику як розписка банку про відкриття акредитива, третій — надсилається спецзв «зком до виконуючого банку для зарахування на позабалансовий рахунок N 9802.

У разі відкриття непокритого акредитива платником подається заява у 3 примірниках. У заяві в рядку «вид акредитива «має бути додатковий запис «гарантований ». Один із примірників заяви враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку N 9020 «Гарантії, що наданіі клієнтам » .

Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього можуть бути надіслані до виконуючого банку у вигляді телетрансмісійного повідомлення: електронною поштою, телексом, телетайпом, телеграфом чи іншими лініями зв «язку, котрі передбачені кореспондентськими договорами (угодами) між банками, а й у вигляді заяви про відкриття акредитива, надісланої спецзв «язком.

Після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом із реєстром документів виконуючому банку. Реєстр документів за акредитивом подається в банк у кількості чотирьох примірників. Виконуючий банк перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умів акредитива й у разі порушення хоча б однієї із них виплати за акредитивом не проводити, про що інформує бенефіціара, й надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива.

При використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, виконуючий банк за дорученням банку-емітента перевіряє виконання всіх умів акредитива за представленим бенефіціаром у трьох примірниках реєстром документів за акредитивом та іншими передбаченими акредитивом документами.

Зарахування коштів бенефіціару за непокритим гарантованим акредитивом здійснюється виконуючим банком после перевірки отриманого реєстру документів за акредитивом та інших документів, що передбачені умовами акредитива, списанням коштів із кореспондентського рахунку банку-емітента.

2 Закриття акредитива.

Банки мають здійснювати контролю над строком дії акредитивів. Усі претензії до бенефіціарів, крім тихий, що виникли із звинувачуй банку, розглядаються сторонами без участі банку. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів із дня відкриття, не враховуючи нормативний термін проходження документів спецзв «язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжувати рядків дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умів поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент в свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Про закриття непокритого акредитива у зв «язку з закінченням рядок його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою чи іншими лініями зв «язку та списує суму акредитива із позабалансового рахунку N 9802.

Акредитив, депонований у банку-емітенті, закривається банком-емітентом после закінчення рядок, вказаного в акредитиві, із додаванням нормативного терміну проходження документів спецзв «язком від виконуючого банку до банкуемітента, із отриманням підтвердження від виконуючого банку про невиконання акредитива.

У кінці операційного дня банк-емітент перераховує кошти із аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами «на рахунок заявника акредитива й надсилає повідомлення виконуючому банку для списання із позабалансового рахунку N 9802.

Акредитив може закриватися за ініціативою заявника чи банку-емітента при відзивному акредитиві чи в зв «язку із розірванням договору між заявником акредитива й бенефіціаром. У цьому разі акредитив, депонований у банку бенефіціара, й непокритий акредитив закриваються у банку бенефіціара на підставі повідомлення, отриманого від банку-емітента на загальних підставах.

ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ.

Вексель як визначена форма копійчаного забов «язання широко застосовується в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу й розрахунку у цій сфері заговорили українською у «язане із тім, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту.

У багатьох країнах світу обіг векселі регламентується єдиним законом, який був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через сім років й в колишньому Радянськлму Союзі було б впорядковано вексельне законодавство.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене вол «язання векселедавця (простий вексель) чи іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити із настанням зазначеного у векселі рядок відповідну суму володарю векселі (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне вол «язання чи наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин — векселедавець, векселетримач та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем — сам векселетримач чи третя особа — розпізнають два види векселів: простий й переказний. Переказний вексель інакше називається «трата». Вексельне забов «язання утворюється одностороннім волевиявленням із боці векселедавця. Особливість векселі як цінного папера полягає до того, що він є суворо формальним документом. З одного боці, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того і не існує, із іншого — дефект форми векселі спричиняє його недійсність без попереднього визнання даного фокту із боці суду. Ця особливість здобула також назву вексельної суворості. Та недійсність векселі є відносною: недоліки форми векселі забирають від нього лише «вексельну силу», але й не можуть перешкодити розгляду такого векселі як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).

Векселі, як й чеки, — невідємні елементи копійчаного обігу. Без них можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки й вийти із платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні заговорили українською у «язане із певними труднощами. Причини тут різні: шлюб традиційних навичок у здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.

Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють з векселями, адаптувати вексель до умів чинної системи розрахунків якщо важко. Нині операції із векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямами: проведення класичних банківських операцій із векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів под заставу векселів, продажів векселів, що належати банку; оформлення векселями взаємозаборгованості суб «єктів підприємницької діяльності.

1 Основні характеристики векселів.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове вол «язання векселедавця сплатити после настання рядок визначену суму грошей власнику векселі (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити: а) найменування — «вексель»; б) просту й нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення рядок платежу; р) зазначення місця, в якому винен здійснюватись платіж; буд) найменування того, кому чи проти всіх платіж винен бути здійснений; е) дату й місце складання векселі; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель винен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах «а», «в — є», також: просту й нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто винен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який із реквізитів, відповідно для простого й переказного векселів, не має сили простого чи переказного векселі, за винятком таких випадків: а) вексель, рядків платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по перед «явленні; б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч із найменуванням платника (місце складання документа — для простого векселі), вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника (векселедавця — для простого векселі); в) вексель, не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.

З урахуванням тихий функцій, котрі виконує учасник вексельного обігу, він може виконувати різні написи, котрі встановлюють його правову відповідальність, а також предмет, зміст та розмір цієї відповідальності.

Написи повинні матір наступні властивості:

1. визначеність напису, Яка дозволяє точно встановити волю й наміри надписувача;

2. відсутність причинно-наслідкових зв «язків в напису на підставі видачі чи передачі векселі, іншими словами, напис й відповідальність повинні бути односторонніми;

3. безумовність напису;

4. письмова форма на самому векселі.

2 Правила передачі векселі іншій особі. Види індосаменту.

У платіжному обігу вексель виступає в якості обігового фінансового документа та ордерного цінного паперу. Це означати, що передача векселі іншій особі здійснюється шляхом простої передачі чи за допомогою передатного напису (індосаменту). Такий напис робиться на зворотній стороні векселі й підписується індоссантом, тобто особою зробившою передаточний напис. Індосамент винен бути безумовним, бо усі обмежувальні умови, занесені до нього, вважаються не дійсними.

Шляхом передатного напису індосант передає іншій особі, користь якої зроблено напис, усі права, вимоги та ризики по векселю.

При складанні векселі перший покупець й векселетримач повинні визначити форму цого документа, тобто вирішити, якщо вексель обіговим чи ані. Якщо вексель виданий як обіговий, він залишається таким протягом всього рядок його дії, й жодна із сторін за векселем помиляюся змінити його форму. А щоб зробити вексель необіговим, робиться вказівка «…платити лише (назва ремітенту)», й тоді вексель може бути переданий лише за умови звичайної цессії. Наслідки такої передачі складаються із того, що індосанти не несуть відповідальності за платіж та акцепт по векселю.

При складанні індосаменту особа, що робить надпис, теж може визначити форму цого надпису. Якщо вексель переданий індосантом із таким надписом, то він залишається ордерним цінним папером, тобто може бути в майбутньому переданий, так якщо б цієї вказівки не було б. Наслідки такої подальшої передачі заключаються до того, що індосант, зробивший таку вказівку, не несе в подальшому відповідальності перед наступними індосантами, за винятком особини, якій він передавши вексель.

Дозволяється робити індосаменти наступних видів:

1. Бланковий індосамент — передаточний напис (виконується лише на зворотній стороні векселі), не вказано, наказу якої особини необхідно зробити платіж. Вона підписується індосантом. Такий вексель прийнято рахувати виставленим на перед «явника, й його можна передавати шляхом простого вручення чи шляхом передатного надпису. Однак коли за бланковим індосаментом слідує інший індосамент, особа, Яка підписала останньою, вважається тією, що придбала вексель, за бланковим індосаментом.

2. Повний індосамент — за допомогою повного індосаменту індосант передає усі права й вимоги за векселем іншій особі, найменування якої, вказує в передатному напису. Повний індосамент підписується особою, Яка передає вексель іншій особі, але й із дотриманням безперервності передаточних надписів. Якщо на звороті не вистачає місця для наступних надписів, тоді до векселі робиться додаток.

(алонж), яку оформлюється у відповідності до вексельного законодавства.

3. Препоручительський індосамент — передаточний напис, який робиться власником векселі при передачі цого документа іншій особі для виконання різних доручень, наприклад: отримати платіж, акцепт чи забеспечити виконання особою, Яка винна за векселем, всіх чи лише визначених вимог за векселем. Препоручительський індосамент може бути лише іменним. Він означає просте доручення, на основі якого векселетримач може реалізувати усі права, котрі витікають з векселі, окрім особливого порядку здійснення самого індосаменту.

4. Заставний індосамент — передаточний напис робиться власником векселі при передачі цого документа под заставу. Заставний індосамент може бути лише іменним.

3 Вексельні операції та їхні харатеристика.

Всі операції із векселями можна поділити на дві групи:

1. операції, заговорили українською у «язані із видачею та погашенням векселів, тобто операції із власними векселями, точніши із векселями, по яким підприємство виступає чи платником (векселедавцем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), чи векселедавцемтрассантом (в переказних векселях);

2. опреації, заговорили українською у «язані із обігом векселів, тобто операції із чужими векселями, а точніши із векселями, в які підприємство виступало надписником, яку не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться: видача простого векселі; трассування: на іншого платника наказу третій особі; на іншого платника власному наказу; на самого собі; доміціляція векселі; оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться: облікова операція (індосування); ломбардна операція (кредит под заставу векселі); комісіонна операція (інкасування векселів й супроводжуючих їхнього товарних документів); депозитна операція (зберігання та керування векселями); акцептна операція (акцептний кредит); гарантійна операція (поручництво по векселям).

Доміціляція векселів.

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні рядок платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника — векселедавця в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, котра якщо платити за векселем й замінює акцептанта чи векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, котра уповноважує доміціліата зробити платіж, — доміціліантом.

Для трасата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, котрі заговорили українською у «язані із оплатою векселі. Для векселедавця доміціліювання корисно в тихий випадках, коли він проживає в будь-якому населеному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселі в одному із банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, то й для інших осіб, котрі бажають його придбати; він легше може бути облікован, а при інкасуванні за таким векселем не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інш.).

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселі трасант у переказних й першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший — трасату, а другий — векселедавця. Потім трасат (векселедавець) звертається до особини, Яка мешкає по місцю передбачуваній чи бажаємої доміціляції, із проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття й додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм торб та інше. Комісіонер дозволяє призначити собі доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту із боці доміціліата по відношенню до доміціліанта запитання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трасат в переказному та векселедавець в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їхні про це, а також трасанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому чи іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а той потім оплачує у рядків доміцілійований у нього вексель; він ж перекреслює підпис особини, Яка забов «язана платежем за векселем — акцептанта в перказному та векселедавця в простому векселях, — й повертає йому чи іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедавця (трассанту), так як лише він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до які належить місце платежу. Після того, як векселедавець вказав місце платежу, ані одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель винен бути зроблено протест із позначенням заподій відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов «язан нічим, навіть до того випадку, коли він пообіцяв трасату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, Яка здійснюється із векселями, складається із того, що підприємство чи фінансова установа — банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель як оплата товарів, робіт, послуг (чи просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання рядок платежу за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їхнього векселедержателем — дисконтантом у повну власність векселепридбавачу — дисконтера по передаточним на його ім «я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів чи заліку їхні по розрахункам у розмірі валюти векселі із утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконту. По векселях із іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, й поштово-телеграфні витрати чи порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, то й до дисконтера зветься обліковой, бо й дисконтант й дисконтер обліковують, а й у випадку іноземного векселі - негоціюють, тобто продають й покупають вексель.

Рекомендується приймати до обліку лише ьакі векселі, котрі мають не менше двох підписей, а саме:

1. прості векселі - із підписом векселедавця й бланком векселедержателя;

2. переказні векселі на іншого платника наказу третій особі - із підписом трасанта, трасата й бланком ремітенту;

3. переказні векселі на іншого платника власному наказу — із підписом трасанта, трасата й бланком трассанта;

4. переказні векселі, трассовані на векселедавця (трассантом на сомого собі) — із підписом трасанта й бланком ремітенту;

5. секунда, якщо прима призначена лише для акцепту, — із підписом трасанта й бланком ремітенту;

Також слід стежити за тим, щоб — як правило — купувати: векселі, котрі виникли на грунті реальних торгових угод; векселі, котрі видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш на відносяться акцепти першокласних банків. векселі із платежем у банківському пункті;

Алі крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються й векселі меншого гатунку, хоча смердоті й не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться: векселі із безоборотними надписами; внутрішні векселі, котрі підлягають оплаті в іностранній валюті; векселі, котрі підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку; переказні векселі, котрі не підлягають акцепту, — мандати.

Передача векселів як плата боргу.

Однорідною із обліковою операцією є операція по передачі векселів в сплату боргу: розрахунок робиться самих підставах, а різниця складається до того, що належна із дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується як плата боргу за його особистоим рахунком.

Ломбардна операція.

Ломбардна операція, Яка здійснюється із векселями, складається із передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме: за позиками строковими за позичковими рахунками; за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

Всі ці векселі забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

По лобардним векселях комісію, дамно, порто й витрати по проесту банки у відповідних випадках нараховують зважується на власну користь, із відношенням їхні на дебет рахунку боржника, лише тоді, коли ці векселі ними інкасовані чи опротестовані.

КОМІСІЙНА ОПЕРАЦІЯ.

Комісійні операції, котрі здійснюються із векселями за участю банків, котрі забеспечують їхні проведення. Банки приймають: прості й переказні векселі й супроводжуючи їхні документи для інкасо до настання із них рядок платежу, а й у випадку неплатежу — в їхнього протесту; переказні й прості візо-векселя для перед «явлення до акцепту, а й у випадку неакцепту — в їхні протесті; протестовані векселі для інкасо, але й не судовим порядком, а шляхом перед «влення їхні до платежу тім особам, котрі вказані довірителем.

За здійснення всіх цих операцій банки утримують зважується на власну користь комісію, а, по векселях із іншого міста, крім того, дамно й порто.

Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим й кореспонденським рахункам як на інкасо, то й на перед «явлення до акцепту місцевих векселів.

Депозитна операція.

Депозитні операції чи операції депо, котрі здійснюються із векселями, виконуюються за участю банків, котрі забеспечують їхнього проведення. Банки приймають векселі: на збереження (чисте депо); на збереження й керування (кваліфіковане депо); на збереження, в керування й розпорядження (забеспечуюче депо).

При чистому депо банк приймає у собі забов «язання зберігати векселі, відповідати за усі наслідки їхні загибелі чи псування й повертати їхні за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за рядками векселів, інкасує строкові векселі й в певних випадках протестує їхнього, а також здійснює усі інші дії, необхідні для охорони прав довірителя. Витрати банку з інкасуванню й опротестуванню погашаються за рахунок торб, котрі поступають як оплата векселів.

Забеспечуюче депо на умовах застави для цілей забеспечення видаваємих клієнту позик й складає основу ломбардних операцій.

АКЦЕПТНА операція.

Акцептна операція, котра здійснюється із векселями, виконується за участю банків, котрі забеспечують їхні проведення. Вона полягає до того, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт надати банку покриття до настання рядок платежу за векселем. У цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселі банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим власне — напередодні настання рядок. Тому банки предоставляють акцептний кредит лише першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їхні кредитоспроможності, а якості забеспечення утримують у собі соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.

Ремітент може використати акцепт з метою: передати як плата боргу своєму кредитору чи облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. У останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, — тім самим він переводити акцептний кредит в облікову позику, але й він може й не обліковувати власний акцепт, а й за згодую із ремітентом депонувати його у собі до настання рядок платежу.

У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (чи його комісіонер) виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття за кредитами предоставляє банк імпортера, чи інший третій банк, але й все це — за дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді, коли валюта платежу за контрактом не є валютою країни ані експортера, ані імпортера.

як акцептний, то й акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним угодам, й векселі акцептуються проти перед «явлення товарних документів й часто супроводжуються акредитивами.

По акцептним кредитах банк утримує комісію в залежності від рядок й суми забов «язань й ризику непогашення кредиту, а, по акцептно-рамбурсним кредитах банк, окрім комісії, утримує ще й відсотки.

ГАРАНТІЙНА операція.

Гарантійна операція, котра здійснюється із векселями, полягає до того, що третя особа — підприємство чи банк приймає у собі відповідальність по забов «язанням довірителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселі й тім самим предоставляє авальний кредит. Якщо довіритель не зможе виконати свої забов «язання по відношенню до свого контрагента, а саме — у рядків погасити векселі, гарантор бере у собі оплату даних забов «язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною й не залежить від виконання сторонами по угоді своїх забов «язань.

Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очима ділового світу лише смердоті можуть забеспечити солідність та добротність фірми.

Гарантійна операція вигідна банкам, бо в останній момент видачі гарантії не виникає імобілізація грошових коштів; у тій годину це одна із найбільш ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забов «язанням) передбачити, чи зможе довіритель погасити свої забов «язання. Винагорода банку виражається у вигляді комісії, Яка виплачується довірителем до видачі гарантії; її розмір складає 1−8% в залежності від суми, строків забов «язань й ризику операції.

РОЗРАХУНКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗАЛІКУ ВЗАЄМНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ.

До розрахунків, основаних на заліку взаємозаборгованості платників, належати розрахунки, за якими взаємозобов «язання боржників й кредиторів один до одного погашаються в рівновеликих торбах й лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Такі розрахунки можуть здійснюватись шляхом зарахування вол «язань між двома платниками чи групи платників всіх форм власності однієї та різних галузей господарства.

Підприємства, що мають постійні господарські зв «язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. У угодах сторонами передбачається періодичність звірення взаємної заборгованості з складанням відповідного акта, рядки та форма розрахунків.

Після складання акта звірення взаємної заборгованості сторона залежно від того користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов «язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогудоручення) чи оформляє вексель. СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. І. З. Гринько «Зовнішньоторговельні операції», Суми, видавництво «Орион».

2. Газета «Бізнес» № 49, 7 грудня 1998 р. «Як слушно пердать вексель іншому лицу».

3. Фінансово-економічний журнал «Фінансова тема», «Вексельні операції, їх характеристка. Бухгалтерське оформлення операцій із векселями», Ю.

Мороз, АБ «Укргазбанк».

4. Газета «Бухгалтерія. Податки. Бізнес» № 36, 17 вересня 1998 р. «Операції з векселями — можливості і проблемы».

5. Інструкція Національного банку «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», від 19 лютого 1998 року N 7.

6. Положення «Про переказний й простий вексель» (затверджене постановою.

ЦВК й РНК СРСР), від 7 серпня 1937 р. N 104/1341.

7. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція.

1993 р.), Міжнародна Торговельна Палата.