Город, у якому відбувається дію Ревизора

Город у якому відбувається дію «Ревізора» Місто N посідає у комедії центральне самостійне місце. Це місто типовий, і саме тому не має географічного назви. У цьому вся місті бачимо представників майже всіх соціальних верств: чиновників, міських поміщиків, купців, міщан. Армія й духовенство не підпорядковувалися міської влади, і у комедії не представлены.

Як живе цей звичайний місто епохи Миколаївській Росії? Послухаємо, що городничий радить зробити своїм підлеглим перед приїздом ревізора. Артемію Пилиповичу Земляниці, попечителю богоугодних закладів, рекомендовано дати хворим чисті ковпаки, над кожної ліжком написати полатини чи іншому мові, хто на що хворий, щоб хворі не курили міцний самосад, та й краще, якби їх було менше. У відповідь звучить вбивча репліка: «Ліки дорогих ми вживаємо, Людина простий, якщо помре, й того він помре, якщо одужає, те й так одужає «. У цю картину гармонійно вписується лікар Християн Іванович Гибнер, що з хворими не може, оскільки знає російською ні слова.

Судді Ляпкину-Тяпкину городничий радить вилучити з присутствених місць, з передній, домашніх гусаків із малими гусёнками, і навіть мисливський гарапник, висячий над самим шафою з паперами, а судовому засідателю, від якого пахне, як від винокурного заводу, рекомендовано їсти цибулю чи часник. У відповідь простодушний Аммос Федорович запевняє, що з засідателя віддає трохи водкою відтоді, як у дитинстві мамка його забила. Судья—представитель законности—первым визнається, що бере хабарі. При цьому він запитує, чи можна вважати отриманого замість грошей борзого цуценя взяткою?

Луці Лукичу Хлопову—смотрителю училищ—городничий радить приструнити вчителя, який, щоразу, взошедши на кафедру, робить гримасу і починає потім пригладжувати краваткою свою бороду. Якщо він учневі гримасу зробить, це ще нічого, може, воно так, але пан ревізор може прийняти це свій кошт. У відповідь Лука Лукич визнається, що неодноразово говорив звідси з учителем. Але його підлеглий скорчив зашедшему до класу ватажку дворянства пику, досі небувалу, он—Лука Лукич—получил догану за навіювання юнацтву вільнодумних думок. Городничий також робить зауваження щодо вчителя з історії. Цей наставник доти гарячий, що коли до оповідання Александра Македонського, утікає з кафедри і починає стільці й об підлогу ламати. Воно, звісно, Олександр Македонський герой, але чому ж стільці ламати, від надання цього збиток скарбниці. Лука Лукич: «Так, він гарячий, я йому вже кількаразово замечал… Говорит:"Как хочете, а я науці життя не пощажу».

Городничий також чемно просить поштмейстера кожне що йде лист трошки подраспечатать, щоб отримати, був де доносу. Інакше чого б ревізору клятому приїжджати? Іван Кузьмич Шпекін відразу інформує Городничого, що читає чужі листи так і, що нічого про ревізора, приїжджаючого до міста було. Зате про костромських і саратовских, сколько… Право шкода, що ви читаєте листів, у яких іноді повчальність така, яку й в «Московських Відомостях» не встретишь.

Зрозуміло, що главою над продавшимся хабарниками може лише найбільший хабарник і продажний чиновник—городничий, який, коли і взяв із кого-то зволікається без жодної злоби, адже він, як людина розумна недолюблює упускати своєї вигоди. Щиро що вважає, що з ним водяться лише «дрібні» грішки. Що це самим Богом встановлено, що кожного людини вони есть.

Городничему та її чиновникам є чого боятися, вся комедія вкрай переконливо це доводить. Усі вони особливих злодіянь не робить, але злочину відбуваються всіма і постійно. З Петербурга грядёт відплата. Фінальна німа сцена комедії «Ревізор», показує всіх героїв охоплених почуттям страху, — це завершальний образ міста у період М. У. Гоголя.

І на жаль кожен із нас може впевнено сказати, що таке життя великих і містечок відтоді майже изменилась.