Вступ. 
Образ "Рідної неволі" в драматургії Лесі Українки

Завданням митця є порушити актуальні на свій час питання і, якщо не запропонувати своє вирішення, то, принаймні, спонукати до роздумів над поставленою проблемою. Найвищим мистецтвом є поставити питання, актуальне в усі часи. Ця майстерність відрізняє справжнього митця. Леся Українка була і є таким справжнім митцем. У своїх творах вона порушувала різноманітні проблеми. Розмірковуючи над долею людства, Леся прагнула в контексті світової історії побачити рідний народ. Для влучної передачі своїх думок поетеса шукала найвідповіднішої форми. Це прагнення і привело Лесю Українку до жанру драматичної поеми, що дало їй більше можливостей для розкриття своїх задумів.

Дослідники творчості Лесі Українки звертають увагу на майстерність поетеси в жанрі драматичної поеми, різноманітність образів, філософську глибину творів. Серед критиків, які займаються дослідженням літературної спадщини Лесі Українки, варто назвати таких: О. Бабишкін, Л. Міщенко, М. Боженко, П. Одарченко, О. Ставицький, Б. Присяжна. Велику увагу приділяють драматургічній спадщині поетеси.

У драматичних поемах Леся Українка порушує загальнолюдські проблеми життя і смерті, пошуку правди. Оскільки її турбувала доля рідного народу, вона зверталася і до цієї теми. Філософські роздуми про причини занепаду України лишаються актуальними і тепер, на початку 21 століття. Леся Українка шукає можливі виходи з ганебного положення свого народу, що є живим і болючим питанням і на наш час. Теперішня політична ситуація є дуже схожою з тим, що показала Леся Українка в трилогії про вавілонський полон, що спонукає до переосмислення образів цих творів. До трилогії належать драматичні поеми «Вавілонський полон», «На руїнах», «В дому роботи, в країні неволі». Крізь образи поем проходить ідея необхідності моральної свободи як цілому народу, так і кожній людині. Отже, мета нашої роботи — простежити розвиток «образу рідної неволі» в поемах трилогії, з’ясувати засоби боротьби проти цієї неволі, які пропонує Леся Українка.