Трансдукція. 
Вірусологія і проблеми практики

Трансдукція (від лат. transductio — переміщення) — передача генетичного матеріалу від однієї клітини до іншої, що призводить до зміни спадкових властивостей.

Явище трансдукції було відкрито американським ученим Д. Ледербергом і Н. Циндером у 1952 році. Особливі бактеріальні віруси — помірні фаги — у процесі вегетативного розмноження спроможні випадково захоплювати і переносити в інші клітини будь-які ділянки ДНК, зруйнованих ними клітин. Довжина відрізка ДНК визначається розміром білкової оболонки фагової частки і зазвичай не перевищує 1−2% бактеріального геному.

Оскільки можливість успішної трансдукції залежить від відстані між генами в молекулі ДНК, які утворюють хромосому бактерії, явища трансдукції широко використовується при складанні генетичних карт хромосом бактерій. Генетичний матеріал фага в таких частках відсутній. Тому при запровадженні ДНК у клітину вони не здійснюють усі функції фага: розмноження, руйнація клітини. Внесений фрагмент може існувати в клітині у вигляді додаткового генетичного елементу, який володіє функціональною активністю. Такий фрагмент не спроможний розмножуватись при кожному розподілі клітини, тому він передається в одну з дочірніх клітин. За винятком цієї клітини властивість всього іншого нащадку не змінюється. Надалі фрагмент може бути або зруйнований, або внесений у хромосому бактерії, замінивши в ній гомологічну ділянку ДНК. У останньому випадку нові ознаки, набуті клітиною — трансдуктантом, будуть властиві усім нащадкам клітини.

Існує група бактеріофагів, спроможних переносити лише визначені гени, розташовані поруч із місцем входження генома фага в хромосому бактерії при руйнації (лізогенизації).