Діагностика і корекція у роботі соціального педагога

«Діагностика і корекція у роботі соціального педагога»

12 січня 2010 р.

Діагностичний напрям — основний у діяльності соціального педагога, його реалізація починається з комплексного соціально-психолого-педагогічного дослідження, яке потребує ґрунтовного аналізу та інтерпретації отриманих результатів. Соціальний педагог діагностує розвиток особистості дитини в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на соціалізацію дитини, її позитивні можливості, негативні впливи, а потім, реалізуючи прогностичний напрям, проектує діяльність усіх суб'єктів соціального виховання. На основі моніторингу соціальний педагог здатен скоординувати позитивні впливи всіх суб'єктів соціального виховання з метою надання комплексної (соціапьно-психолого-педагогічної) професійної допомоги дитині в її особистісному розвитку, успішній самореалізації в процесі соціалізації.

Соціальний педагог користується різноманітними видами діагностики, пристосовуючи їх до своєї мети. В цьому випадку він є міждисциплінарним фахівцем і має володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного і частково медичного дослідження. Медична діагностика — це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновок про перебіг і зміст хвороби пацієнта та її позначення на основі прийнятої класифікації. Медичний діагноз передбачає ця визначити хворобу та інвалідність на основі дослідження хворого. Ці діагнози цікавитимуть соціального педагога з погляду їх психосоціальних і педагогічних аспектів. Наприклад, він не ставить діагнозу наркоманії, шизофренії, неврозу, алкоголізму, але може діагностувати соціально-педагогічні наслідки, які супроводжують ці захворювання, та ознаки їх впливу на формування особистості дитини.

Психологічна діагностика (психодіагностика) — вимірювання індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновок про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозування їх подальшого розвитку.

Соціальний педагог не ставить психологічного діагнозу, але він може виявити психодіагностичні ознаки, які можуть стати факторами ризику:

• а) в молодшому шкільному віці:
  • § поєднання низької пізнавальної активності й особистісної незрілості, які не дають змогу опанувати нову соціальну роль учня;
  • § рухова збудженість та ейфорійний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію в діяльності й поведінці;
  • § непереборне бажання вражень — прагнення гострих відчуттів і вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;
  • § підвищена цікавість до ситуацій, у яких простежуються жорстокість і агресія як компонент формування дитячої агресивності;
  • § невмотивованість, неадекватність та афективність поведінки як показник наявності проблем особистісного та психічного здоров’я;
  • § негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі з дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;
  • § поведінкові реакції: відмова, захист, компенсація, емансипація як наслідок негармонійного ставлення до дитини й незадоволеності її потреби у повазі, самоствердженні, досягненнях;
• б) у підлітково-юнацькому віці:
  • § збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність до втечі від труднощів, слабка воля, відсутність самоконтролю й саморегуляції як не сформованість основних передумов особистісного розвитку;
  • § поєднання інфантильності з підвищеною збудливістю, афективністю, що призводить до некерованої поведінки; раннє дозрівання о поєднанні з підвищеною цікавістю до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, волоцюжництва, агресії;
  • § переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітація її асоціальних форм як свідчення дезадаптації в середовищі, деформації особистісного розвитку й загрози асоціальної поведінки.

Соціальна діагностика — це комплексний процес виявлення й вивчення причиново-наслідкових зв’язків і взаємин у суспільстві, соціально-економічного, культурно-правового, морально-психологічного, медико-біологічного і санітарно-екологічного стану, що їх характеризує. її метою є встановлення соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров’я.

Соціальний діагноз (оцінка) — це диференційоване, індивідуалізоване й точне визначення проблем людей та умов, їх взаємозв'язки, необхідні для диференційованої допомоги. Оцінка передбачає збір даних про клієнтів та умови їхнього життя, а також інформації для розробки плану допомоги.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження стосунків між соціальним працівником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні та групові сеанси, методики вимірювання і спостереження.

Педагогічна діагностика — це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для ефективнішої реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Педагогічна діагностика оцінює дитину порівняно з її соціальними нормами та еталонами, що часто обумовлює оцінне ставлення до особистості учня та відсутність його безумовного прийняття. Тому інколи соціальний педагог не лише не може користуватися готовими педагогічними оцінками, а й повинен реабілітувати дитину в очах оточення за допомогою демонстрації її найкращих сторін.

Соціальний педагогу діагностичній роботі може спиратися на педагогічні вимоги:

вивчення особистості має бути спрямоване не стільки на викриття вад, скільки на пошук резервів особистості, її розкритих можливостей і потенціалів;

діагностика не має бути самоціллю, а особистість необхідно вивчати в процесі діяльності й спілкування;

особистість вивчають не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;

дані діагностики не мають бути спрямовані проти самої особистості;

не можна робити висновків про особу, необхідно вивчати особистість дитини у розвитку й порівнювати її досягнення не лише з успіхами інших дітей, а й особистими показниками.

Соціально-педагогічна діагностика — спеціально організований процес пізнання, у якому слід збирати інформацію про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини, що розвивається, в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, які впливають на формування особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет і об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання, а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов’язані з її соціальними взаємодіями.

Встановлення соціально-педагогічного діагнозу неможливе без опори на теоретичні уявлення про феномен, що вивчається.

Соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні.

До останніх належать метод діалектики, аналізу й синтезу, теоретичного моделювання, якісних оцінок. Серед соціологічних методів педагог часто звертається до опитування, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування та експертних оцінок. З психологічних методів соціальний педагог може застосовувати тільки ті, з яких він пройшов спеціальну підготовку: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. Педагогічні методи: спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. Соціальний педагог може переносити методи медичної діагностики на соціально-педагогічний матеріал: метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної генограми, скринінгу, епідеміологічний метод. До власне методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження рівня життя, соціально-педагогічний моніторинг.

Структура процесу соціально-педагогічної діагностики:

• 1. Констатація певного неблагополуччя в діяльності й поведінці дитини. корекція діагностика соціальний педагог
• 2. Усвідомлення можливих причин Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.

З.Збір додаткової інформації, необхідно для перевірки гіпотези.

• 4. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.
• 5. Якщо гіпотеза не підтвердилась — процедуру повторюють.

Ігрова корекція поведінки дітей у групі.

Ігрова корекція поведінки є груповою формою корекційної роботи з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку. Вона заснована на діяльнісному підході і використовує дитячу гру в діагностичних, корекційних і розвивальних цілях. Ігрова корекція використовується для роботи з дітьми, які мають різноманітні форми порушень поведінки, неврози, страхи, шкільну тривожність, проблеми в спілкуванні з однолітками.

Етапи психокорекції.

Розвиток будь-якої групової діяльності проходить низку стадій або фаз. Для дитячої групи також характерна внутрішня динаміка. Груповий процес, що виникає в ході занять ігрової психокорекції, проходить три етапи: орієнтовний, реконструктивний і закріпляючий. На першому етапі дітям надається можливість спонтанної гри. Тактика педагога найменш директивна. На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

• 1. Виявлення особливостей емоційно-поведінкової сфери, що потребують корекції.
• 2. Створення у дитини позитивного емоційного настрою і атмосфери безпеки в групі.

На цьому етапі широко використовуються невербальні засоби комунікації, ігри, які полегшують вступ у контакт.

Тактика ведучого на другому етапі приймає цілеспрямований характер, використовуються спеціальні прийоми. Завдання ведучого — продемонструвати дитині неадекватність, недоцільність деяких способів реагування і сформувати у неї потребу у зміні своєї поведінки. Тут відбувається емоційне відреагування внутрішньої напруги, неприємних переживань, широко використовуються сюжетно-рольові ігри, програвання різних проблемних ситуацій. Саме на цій стадії корекційного процесу відбуваються головні зміни в психіці дитини, вирішуються внутрішні конфлікти. Майже завжди зустрічаються прояви агресії, негативізм — протест, спрямований проти педагога. До кінця цієї стадії суперечливі емоції замінюються почуттям глибокої симпатії як до дорослого, так і до партнерів по грі.

На третьому етапі діти закріплюють здатність самостійно знаходити необхідні способи поведінки. Завдання ведучого — навчити їх формам емоційного реагування, поведінки, розвинути навики спілкування, збагатити ігрову діяльність. Метою цього періоду є закріплення позитивного і нового, що виникло в особистісному світі дитини. Необхідно домогтися того, щоб дитина остаточно повірила в свої сили і змогла винести цю віру за межі ігрової кімнати в реальне життя. Тактика педагога підкорена внутрішній динаміці ігрового процесу, її зміни відповідають етапам психокорекційного процесу, ї етап. Тактика педагога найменш директивна. Він спостерігає за грою дітей, намагається створити теплу емоційну атмосферу в групі, ненав’язливо допомагає дитині адаптуватися в новій обстановці; може запропонувати дітям пограти в ті чи інші ігри, але не наполягає на цьому. Охоче підтримує ініціативу дітей, ніяк не спрямовує гру, не висловлює ніяких думок з приводу гри, не оцінює дітей. Використовуються наступні прийоми: невербальні засоби спілкування; заохочення спонтанної активності дитини.

II етап. На реконструктивному етапі тактика змінюється, позиція педагога стає більш активною. Прийоми: інтерпретація; відображення; демонстрація більш адекватних способів поведінки; навіювання; створення ситуації вибору, що вимагає від дитини певного способу дії; використання спеціальних ігор.

III етап. Це етап опробування нового досвіду. Дитина вже навчилася вирішувати проблеми, які виникають у її житті. Педагог підтримує дитину, демонструє їй свою повагу.

Структура психокорекційного заняття Кожне заняття складається із низки етюдів та ігор. Вони короткі, різноманітні, доступні дітям за змістом. Основна мета занять — збереження психічного здоров’я і попередження емоційних розладів у дітей. Основна увага на заняттях звертається на навчання елементам техніки виразних рухів, на використання виразних рухів у вихованні емоцій і найвищих почуттів, на набуття навиків саморозслаблення. Заняття будуються за певною схемою і складаються із етапів. Кожний етап може вирішувати не одну, а декілька самостійних задач. Часові характеристики залежать від можливостей ведучого та зацікавленості дітей.

1-й етап. Розминка.

Заняття починається із загальної розминки. її задача: знизити інертність фізичного і психічного самопочуття, підняти м’язовий тонус, розігріти увагу та цікавість дитини до спільного заняття, налаштувати дітей на активну роботу і контакт один з одним. Для здійснення цієї задачі виконується декілька вправ-ігор на увагу або рухлива гра.

2-й етап. Мімічні і пантомімічні етюди.

Задача: виразне зображення окремих емоційних станів, пов’язаних з переживанням тілесного і психічного задоволення і незадоволення. Моделі вираження основних емоцій (радість, здивування, інтерес, гнів тощо). Діти знайомляться з елементами виразних рухів: мімікою, жестом, позою, ходою.

3-й етап. Ігри, етюди на вираження окремих рис характеру та емоцій.

Задача: виразне зображення почуттів, що породжуються соціальним середовищем (жадібність, доброта, чесність тощо), їх моральна оцінка. Моделі поведінки персонажів з тими або іншими рисами характеру. Закріплення і розширення отриманих раніше відомостей, що стосуються соціальної компетентності дітей. Коли діти зображують емоції, їх увага привертається до всіх компонентів виразних рухів одночасно.

4-й етап. Ігри, етюди, які мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину або на групу.

Використовуються мімічні і пантомімічні здібності дітей для природного перевтілення в заданий образ.

Задача: корекція настрою та окремих рис характеру дитини, тренінг моделювання стандартних ситуацій.

5-й етап. Закінчення заняття. Психом’язове тренування.

Задача: зняття психоемоційної напруги, навіювання бажаного настрою, закріплення позитивного ефекту, що стимулює і впорядковує психічну і фізичну активність дітей, приведення до рівноваги їх емоційного стану, покращання самопочуття і настрою.

Ділова гра «Робота по профілактиці жорстокого поводження з дітьми».

Етапи ділової гри".

1. «Команда — капітан»

Всі учасники діляться на три команди. Командам дається завдання придумати назву, девіз і обрати капітана.

2. «Розминка»

Командам пропонується відповісти на ряд запитань:

Як називається основний документ по правах дитини (Конвенція прав дитини).

До якого віку людина рахується дитиною на думку ООН? (від 0 до 18 років) На кого конвенція покладає основну відповідальність виховання дитини? (на батьків).

3 якого віку дитина здатна самостійно приймати рішення? (з 3-ох років) Який стиль виховання не сумісний з правами дитини? (авторитарний) Виховання дитини являється правом чи обов’язком батьків? (і правом і обов’язком).

3. «Зрозумій мене»

Робота в парі (по одному чоловіку від команди). Один гравець пояснює правовий термін, не називаючи його, і не використовуючи малюнки. Інший гравець повинен назвати термін.

Правові терміни: право, закон, свобода, конвенція, відповідальність, зобов’язання, захист, експлуатація, насильство, жорстокість, всиновлення, злочинність.

4. «Хто більше»

Командам по черзі пропонується назвати казки, в яких порушені права.

5. «Театральна кімната»

Капітани вибирають карточку, на якій написаний № статті конвенції. Команді необхідно інсценізувати уривок із казки, в якій описується саме ця стаття. Інсценізація без слів, використовуються лише звукові, танцювальні та музикальні прийоми.

Час для підготовки 1 хвилина.

6. «Розігрування ситуацій»

Пропонується розіграти деякі ситуації і разом обговорити варіанти можливих рішень.

Ситуація 1

Під час обіду дитина возить по столі повну чашку з соком. Вчитель робить їй зауваження: «Обережно! Розіллєш!», дитина робить вигляд, що не почула зауваження. Вчитель знову робить зауваження: «Не грайся! Пий сік!» дитина мовчки продовжує свої дії. І триває це до тих пір, поки дитина не облила себе та сусіда липким соком.

Як в даній ситуації поступить вчитель? Як себе поводити, якщо:

¦ Замість соку дитина виллє на себе тарілку гарячого супу.

¦ Ця ситуація трапилася безпосередньо перед святковим концертом.

Ситуація 2

Під час тихого часу дитина не спить і заважає спати іншим дітям, вертиться, починає пошепки розмовляти. Вихователь робить їй зауваження.

Дитина затихає. Проте тільки вихователь виходить із спальні дитина тут же піднімається, сідає на ліжко до других дітей і заважає їм спати.

Як в даній ситуації вчинити вихователю? Як себе поводити, якщо:

¦ Дитина тихо наспівує собі колискову.

¦ Дитина мовчки лежить з відкритими очима.

Ситуація 3

Іде відкрите заняття з великою кількість гостей. Вчитель розносить роздатковий матеріал в конверті. Один учень крутиться і відволікає інших. Вчитель намагається заспокоїти його. Дитина різкими рухами вибиває з рук вчителя конверт і весь мілкий роздатковий матеріал розсипається по класу.

Як в даній ситуації вчинить вчитель? Як вести себе, якщо:

Учень кидає конверт через свою необачність.

Дитина демонстративно відкинула запропонований роздатковий матеріал і категорично відмовилася виконувати завдання?

7. «Забороняємо — дозволяємо»

Встановлюються 3 ватмани, які відповідають зонам заборони і які позначені відповідним кольором.

Зелений символізує зону «Повна свобода» — це все, що можна дитині завжди і скрізь на його власний розсуд.

Жовтий — зону «Відносна свобода» — дії, в яких дитині надається відносна свобода. Можливо діяти за власним вибором, але при цьому дотримуватись деяких правил. Саме в цій зоні дитина привчається до дисципліни. Зовнішнє обмеження переходить поступово в особисте самообмеження.

Червоний — зону «Заборонено» — дії дитини, які для неї неприпустимі ні при яких обставинах.

Учасникам пропонується створити список можливих дій дітей, роз приділивши їх на З основні зони.

Отримані результати аналізуються.

8. «Які бувають покарання»

Дошка ділиться на чотири поля, кожне з яких має свою назву:

¦ «Фізичне покарання».

«Ізоляція».

«Покарання словом».

«Позбавлення приємного».

Учасникам необхідно перечислити варіанти покарань. В кінці обговорюються найбільш дієві варіанти. Обговорюються переваги і недоліки того чи іншого запропонованого варіанту.