Основні групи інфекційних захворювань за механізмом передачі збудника

Важливим внеском в вчення про походження заразних хвороб людини теорія природи осередків хвороб людини, розроблена О. Н. Павловським, яка згодом було застосовано і до нетрансмиссивним хворобам і доповнена теорією паразитоценозов. За визначенням О. Н. Павловського, природна очаговість трансмиссивних хвороб — це явище, коли збудник, специфічний його переносник і домашні тварини (резервуари збудника) упродовж зміни своїх поколінь необмежений час перебувають у природних умовах у різних біоценозів незалежно від чоловіка, як під час своєї, вже минулої еволюції, і у справжній її період. Збудник, переносник і домашні тварини донори — реципієнти належать до біоценозу певних біотипів відомого географічного ландшафту країни. Ці біоцинотичні зв’язки мають переважно харчовий характер. Причиною захворювань людини, їх двигуном є соціальні чинники, що підбивають людини під агресивний вплив чинників біотичного характеру. В одних випадках переносники переселяються в станції, створені господарської діяльністю людини, за іншими — гризуни стають домашними мешканцями. Організм людини чи свійських тварин може бути біотипом для паразита і тоді виникають антропургичні осередки. Вчення про природу осередків стало основою вивчення і формування заходів профілактики багатьох зоонозов, поширених біля нашої країни й її межами.

Питанням еволюції вірусних інфекцій присвячений низку робіт. Сильною стороною його аналізу є екологічний підхід. Умови розвитку людського суспільства стали головним чинником у еволюції паразитів — збудників заразних хвороб людини.

Ця думка навряд може викликати заперечення, однак у такий загальної формі вона не пояснює причини, що призвели до утворення нині чинних заразних хвороб людини. Серед різноманітних впливів середовища на паразита (мається на увазі як організм хазяїна, і довкілля у сенсі слова) найбільше значення мають ті, які позначаються збереження паразита, як біологічного виду. Що стосується заразних хвороб тварини збереження виду забезпечується процесом, а при хворобах людей — епідемічним процесом.

Під час своєї еволюції збудники заразних хвороб пристосувалися до різних способів переходу із зараженого організму в здоровий, т. е. до заселенню, що розвивається популяції своїх господарів, використавши тільки в випадках екологічні зв’язку, що існують між особами одного й того ж виду, в інших випадках — міжвидові екологічні зв’язки.

Розмаїття існуючих екологічних перетинів поміж особами як одного, і різних видів тварин і пояснює розширення засобів переходу збудників з зараженого організму в здоровий чи, використовуючи термінологію Громашевського, механізмів передачі заразного початку. За всього, проте, розмаїтті піддаються класифікації хвороб, засновані на епідеміологічному принципі.

Ці класифікації загальновідомі, тому немає потреби приводити їх. Підрозділ всіх хвороб на виборах 4 групи здійснюється відповідно основним механізмам передачі (інфекції кишкові, кров’яні, дихальних колій та зовнішніх покровів) нині вважається загальновизнаним.

Завдяки тій чи іншій ступені екологічної пластичності, виробленої в еволюції спеціалізації, паразити часто мають кілька середовищ для проживання (один — два основні ряди резервних). Відповідно до цьго, крім основного шляху передачі, можуть існувати й інші. Одні довкілля паразити використовують під час епізоотичною (епідемічної) спалаху, інші - під час межепидемичного періоду. У цьому відбуваються істотні зміни у складі популяцій паразита, присвячених до найрізноманітніших варіантів довкілля.