Особливості лікувальної фізичної культури при порушеннях кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою

Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту Кафедра фізичної реабілітації

Дипломна робота Особливості лікувальної фізичної культури при порушеннях кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою м. Дніпропетровськ, 2007

Перелік умовних позначень і скорочень

АТ — артеріальний тиск;

ДС — дихальна система;

ЖЄЛ — життєва ємність легень;

ІК — індекс Кердо;

КІГ — кардіо-інтервалографія;

КХ — коефіцієнт Хальденбранта;

ЛГ — лікувальна гімнастика;

ЛФК — лікувальна фізична культура ОГК — окружність грудної клітини;

ОРА — опорно-руховий апарат;

РЕГ — реоенцефалографія;

ССС — серцево-судинна система;

СХ — сколіотична хвороба;

ФР — фізична реабілітація;

ХОК — хвилинний об'єм крові;

ЧД — частота дихання;

ЧСС — частота серцевих скорочень.

Вступ

За даними різних дослідників кількість дітей з порушеннями постави складає від 60 до 80%, тобто, в середньому чотири дитини з п’яти мають видимі деформації опорно-рухового апарату [31,35], з них сколіотичною хворобою страждають в середньому від 2 до 9% дитячого населення [2,11].

У дітей молодшого шкільного віку триває окостеніння і ріст скелета. Проте слабкість глибоких м’язів спини і велика гнучкість хребетного стовпа є однією з причин порушень постави [4,6,15,19,35].

На думку науковців сколіоз розвивається від поєднання різних причин, частина з яких виконує роль основного патологічного фону, який призводить до деформації хребта, інші прискорюють розвиток викривлення. До другої групи причин можуть бути віднесені: недостатній розвиток м’язів спини і живота, неправильне положення тіла при статичному навантаженні і ін. 8,9,17,31,35,40 ].

Для сколіотичної хвороби характерна багатоосьова деформація хребта, яка призводить до змін форми ребер і грудної клітки, а також до тяжких функціональних порушень з боку внутрішніх органів і систем організму. Насамперед, страждають серцево-судинна і дихальна системи, що при виражених формах захворювання майже завжди призводить до хронічної гіпоксії. Тривала киснева недостатність неминуче негативно позначається на розвитку всього організму: страждають травна, сечовивідна системи; нервова — внаслідок залучення в патологічний процес спинного мозку при важких формах кіфосколіозу (від легких корінцевих проявів до паралічів) [12,31,34,35,46,48,49].

За даними науковців найчастіше сколіотична хвороба проявляється вперше у віці 7−11 років[18,34,35].

Початок розвитку сколіозу приходиться на період зростання скелета: у 6 — 7 років — період першого витяжіння. В цей віковий період асиметричні навантаження можуть сприяти розвитку істинного сколіозу із структурними змінами хребців [12,31,34].

Сколіоз може бути компенсованим (урівноваженим, стабільним) і декомпенсованим (прогресуючим) зі зміщенням проекції центру тяжкості тіла у бік від середньої лінії і підвищеною рухливістю хребта.

Результат лікування хворих сколіотичною хворобою, особливо з вираженими фіксованими формами сколіозу, які характеризуються наявністю грубих анатомічних змін з боку кістково-хрящової частини хребта та його зв’язково-м'язового апарату, недостатньо сприятливий. Лише лікування, що проводиться в початковому періоді розвитку захворювання дає можливість добитися стабілізації процесу деформації, і в частині випадків корекції викривленого хребта [12,13,34,35,46].

Раннє виявлення порушень опорно-рухового апарату, в тому числі викривлень хребта, і проведення комплексної реабілітації і корекції небажаних змін, дозволять більш ефективно попередити прогресування сколіозу, особливо, покращенню фізичного і функціонального стану організму, який росте [3,4,14,18,39].

Для дітей молодшого шкільного віку досить результативним впливом на сколіотичну поставу є вдало підібрана лікувальна фізична культура з врахуванням причин виникнення сколіозу, локалізації і ступеня викривлення, компенсованості процесу, а також функціональної здатності розтягуватися, силових можливостей м’язів і ін. [34,35,48,49].

Використання стандартних комплексів лікувальної гімнастики не є ефективними, тому що не дозволяють врахувати всю різноманітність клінічних проявів захворювання. У зв’язку з цим, розробка спеціальних вправ, які індивідуалізують підхід до призначення лікувальної фізичної культури є актуальною задачею.

Мета дослідження — розробити комплекс лікувальної гімнастики з метою корекції сколіотичної постави, на основі вивчення особливостей фізичного розвитку, стану опорно-рухового апарату та кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку.

Задачі дослідження

1. Вивчити стан фізичного розвитку та фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою.

2. Визначити особливості стану кардіо-респіраторної системи у цього контингенту дітей.

3. Розробити комплекс лікувальної гімнастики з метою корекції порушень сколіотичної постави та покращення роботи кардіо-респіраторної системи.

4. Визначити ефективність запропонованого комплексу лікувальної гімнастики для корекції сколіотичної постави та попередження прогресування даної патології в умовах спеціалізованої школи.

Об'єкт дослідження — методика лікувальної гімнастики при порушеннях опорно-рухового апарату та кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою.

Предмет дослідження — зміни рівня фізичного розвитку, стану постави, стану кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку під впливом розробленої методики лікувальної гімнастики .

Наукова гіпотеза.

Передбачається, що вивчення особливостей використання ЛФК при порушеннях кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою, дозволить розробити і обґрунтувати найбільш раціональні методичні підходи для корекції порушень сколіотичної постави та попередження патологічних змін і виправлення наявних уражень кардіо-респіраторної системи.

Наукова новизна дослідження:

· вперше розроблена методика лікувальної гімнастики для дітей молодшого шкільного віку, які страждають сколіотичною хворобою з урахуванням стану постави, фізичного розвитку та кардіо-респіраторної системи;

· доповнено відомості про особливості опорно-рухового апарату, фізичного розвитку, стану кардіо-респіраторної системи у дітей зі сколіозом;

· вивчено ефективність впровадженого комплексу лікувальної гімнастики для корекції сколіотичної постави, та покращення роботи кардіо-респіраторної системи.

Практичне значення отриманих результатів. Використання методики лікувальної гімнастики з метою корекції сколіотичної постави та попередження прогресування сколіозу у дітей молодшого шкільного віку сприятиме покращенню здоров’я цього контингенту дітей, зменшенню ступеня інвалідизації та негативних впливів на вісцеральні органи, збільшенню можливостей самообслуговування і максимального пристосування до повсякденного життя.

Розділ 1. Огляд літературних джерел

1.1 Особливості фізичного розвитку та стану постави у дітей молодшого шкільного віку, які страждають на сколіотичну хворобу

1.1.1 Особливості фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку

Молодший шкільний вік збігається за часом з першим періодом «округлення»: щорічне збільшення в рості складає в середньому 5 см, вага ж збільшується щорічно на 2 — 2,5 кг, а за весь період у середньому на 1,8 кг [3, 4, 5].

Значно збільшується окружність грудної клітки (до 54 см). Змінюється її форма, перетворюючись в конус, з більш розширеною верхньою частиною. Таким чином, функція дихання є потенційно поліпшеною, але через слабкість дихальних м’язів залишається усе ще недосконалою (дихання прискорене і поверхневе, у видихуваному повітрі утримується 2% вуглекислоти, проти 4% у дорослого).

Маса серця наближається до норми дорослого 4 г на 1 кг ваги всього тіла. Пульс як і раніше є прискореним (до 84 — 90 уд/хв, проти 70 — 72 уд/хв у дорослого). За рахунок посиленого кругообігу крові, постачання всіх тканин організму кров’ю, виявляється майже в 2 рази більшим, ніж у дорослої людини. Серце краще справляється з роботою, тому що просвіт артерій відносно більш ширший. Разом з цим серце продовжує легко збуджуватись, у його роботі нерідко спостерігається аритмія під впливом незначних навантажень [6, 11, 26].

Кров містить меншу кількість гемоглобіну (від 70 до 74% проти 80% у дорослого).

М’язи в дітей слабкі, особливо м’язи спини, вони не здатні довгостроково підтримувати тіло в правильному положенні. М’язова система дітей молодшого шкільного віку здатна до інтенсивного розвитку, тому, при достатній кількості рухів і м’язовій роботі в них помітно збільшується, як обсяг м’язів, так і м’язова сила [31, 43, 44].

Кістки скелета, особливо хребта легко піддаються зовнішнім впливам. Організм у молодшого школяра ще мало пристосований до умов тривалих статичних положень.

У дітей до 8 — 9 років закінчується анатомічне формування структури головного мозку. Але у функціональному відношенні ще залишається в стадії розвитку взаємозв'язків між процесами збудження і гальмування [44, 26].

У дітей молодшого шкільного віку формуються основні типи «замикальної діяльності кори великих півкуль головного мозку» які знаходяться в основі індивідуальних психологічних особливостей інтелектуальної діяльності й емоційних процесів:

а)лабільний, що відрізняється швидкістю і точністю утворення умовних зв’язків і процесів диференціювання;

б)інертний, у якого як рефлекси, так і процеси диференціювання утворюються повільно і важко;

в)гальмовий, у якого умовно-рефлекторні зв’язки виробляються важко, а процеси диференціювання утворюються легко;

г)збудливий, характеризується легкістю і швидкістю утворення умовних рефлексів, процеси ж диференціювання виробляються повільно і важко.

1.1.2 Характеристика постави

Поняття «постава» — це «звична поза людини, яка невимушене стоїть без активної м’язової напруги» [14, 25, 36].

Постава людини впливає на положення, розвиток, стан і функцію різних органів людини [6, 36]. Нормальна постава характеризується вертикальним напрямком тулуба і голови, розігнутими в тазостегнових суглобах і випрямленими в колінних суглобах нижніми кінцівками, «розгорнутою» грудною кліткою, злегка відведеними назад плечима, лопатками, що щільно прилягають до грудної клітки, підібраним животом.

Вигини хребта людини з гарною поставою утворюють хвилеподібну лінію. Поперековий вигин має найбільшу глибину в області III поперекового хребця. В області XII грудного хребця поперековий вигин переходить у грудний, вершиною якого є VI грудний хребець [25, 42, 43, 44]. В сагітальній площині чотири фізіологічних вигини (шийний і поперековий лордоз, грудний і крижовий кіфоз).

1.1.3 Фактори, які визначають формування постави

Встановлено безліч факторів, що формують і впливають на поставу.

Внутрішні фактори: рівень розвитку навиків підтримки правильної постави і мотивація її корекції, внутрішній контроль; спадковість; тип фізичної конституції; стан хребта, зв’язок, м’язів; рівень розвитку фізичних якостей: сила, витривалість, гнучкість, швидкість, спритність; руховий режим; рівень розвитку усередині - і між м’язової координації; темпи росту.

Зовнішні фактори: якість функціонування суспільних систем — зовнішній контроль; захворювання; екологічні фактори; харчування; соціальні фактори; недостатнє або неправильне фізичне виховання, нераціональні заняття спортом; порушення гігієни праці і навчання; нав’язаний ззовні руховий режим, спадковість основних антропометричних даних [4, 25, 36].

1.1.4 Методика обстеження сколіотичної постави

Обстеження проводять в певній послідовності: спереду, ззаду і збоку. Обстежуваний повинен стояти невимушено, на прямих ногах, руки тримати вільно. Починають огляд спереду. Звертають увагу на положення голови, рівень надпліччя, симетричність грудної клітки і її форму, рівень стояння сосків, форму і положення ніг.

Виразніше уявлення про поставу і можливі викривлення дає огляд ззаду. Обстежують положення голови, рівень надпліччя, рівень стояння лопаток. При бічних викривленнях верхньої половини хребта надпліччя і лопатка на стороні, відповідній опуклості хребта, розташована вище, ніж на стороні, відповідній угнутості. Рельєф довгих м’язів на опуклій стороні виражений виразніше [22, 34].

Якщо плечовий пояс опущений з лівого боку, то це указує на правосторонній грудний сколіоз, якщо з правого — на лівосторонній. Лопатка, відповідна зниженому плечу, нещільно прилягає до сплощеної грудної клітки. Нижній кінець її лежить ближче до остистих відростків, ніж верхній. Ще один характерний показник — відхилення від середньої лінії остистих відростків у бік відведеного плеча. Щоб знайти відхилення, використовують такий прийом: II і III пальцями правої руки проводять 2−3 рази уздовж остистих відростків, починаючи з VII шийного, вниз по всій довжині хребта. Червонувата смужка, що з’явилася на шкірі спини, вказує на відхилення остистих відростків від середньої лінії, що є наслідком викривлення хребта. У худих дітей відхилення від середньої лінії виразно виявляється, коли вони піднімають руки в сторони. Ще переконливіше враження дає вивчення щілиноподібних просвітів трикутної форми, розташованих між внутрішньою поверхнею опущених рук і тулубом і вершиною його на рівні талії - трикутники талії. У нормі просвіти повинні бути однакової форми і величини. При сколіозі трикутник талії на опуклій стороні зменшується, а на увігнутій збільшується. Така асиметрія трикутників талії виникає вже при самих незначних ступенях бічних викривлень, і тому порівняння їх служить одним з найприйнятніших і простих методів розпізнавання сколіозу. Якщо сколіоз розташований високо, трикутник талії не виявляється.

Для виявлення торсіонних змін обстежуваному пропонують зробити нахил вперед, і тоді в поперековому відділі виявляється «м'язовий вал» на стороні опуклості, а при огляді спереду в нахилі визначається гибус.

Далі порівнюють розташування верхніх передньозадніх остюків, клубових кісток. Для цього потрібно ззаду покласти на них вказівні пальці. Різниця рівнів свідчить про косе розташування тазу, що сприяє розвитку сколіозу в поперековому відділі. Для виявлення причин треба зміряти довжину ніг.

Слід звернути увагу також на симетричність складок сідниць, колінних і гомілковостопних суглобів [35, 42].

До інших ознак бічних викривлень відносяться болі у області поясниці і в місці ребрового випинання (характерні для диспластичних, природжених сколіозів) і які виникають при тривалому стоянні. Необхідно звернути увагу на розширення пахових вен з опуклої сторони, посилення пітливості і зростання волосся по напряму остистих відростків.

При огляді, збоку (у профіль) виявляється, головним чином, сагітальне викривлення хребта. Тип постави (плоска, кругла, кругло-увігнута спина) визначається за наступними ознаками: за кутом нахилу голови, плечового поясу і тазу, за формою грудної клітки (нормальна, плоска), за дугоподібною спиною, формою живота (прямий, відвислий, опуклий).

В процесі спостереження за дитиною (при первинному і подальших оглядах) треба вимірювати зріст стоячи і сидячи. Збільшення зросту сидячи — хороший показник, побічно вказує на те, що сколіоз не прогресує.

Для виявлення сколіозу необхідно використовувати рентгенологічні дані; вони дозволять точніше встановити характер і ступінь різних змін хребта.

При оцінці рентгенівського знімка хворого, слід диференціювати поняття «ротація» і «торсія». Під терміном «ротація» слід розуміти фізіологічне обертання навколо вертикальної осі нормального (не викривленого) хребта. Під патологічною ротацією треба розуміти поворот (ротацію) викривленого сегменту хребта при «функціональному» сколіозі, що характеризується відсутністю деформації хребців.

Поняття «торсія» слід відносити до структурних сколіозів. Термін «функціональний сколіоз» деякі автори ідентифікували з порочною сколіотичною поставою [6, 11, 24, 46 ].

1.2 Відомості про етіологію, патогенез і клінічні прояви сколіотичної хвороби у дітей

1.2.1 Поняття про сколіотичну хворобу

Під сколіозом розуміють деформацію хребта, що характеризується його бічним викривленням. Разом з тим бічне викривлення хребта — деформація його у фронтальній площині проявляється тільки на ранніх стадіях захворювання. У міру його прогресування і збільшення ступеня деформації хребта, у фронтальній площині відбувається викривлення його і в сагітальній площині (кіфосколіоз, лордосколіоз), а також скручування (торсія) навколо вертикальної осі.

Така складна багато осьова деформація хребта призводить до зміни форми ребер і грудної клітки в цілому (ребровий горб) і порушення нормального взаєморозташування органів грудної клітки, а також до тяжких функціональних порушень з боку внутрішніх органів і систем організму. В першу чергу страждає функція дихальної системи (ДС), а потім і серцево-судинної системи (ССС), що при виражених формах захворювання призводить до хронічної гіпоксії. Тривала киснева недостатність негативно позначається на розвитку всього організму. Важкі форми кіфосколіотичної хвороби супроводжуються спинальними порушеннями унаслідок залучення в патологічний процес спинного мозку.

Таким чином, сколіотична хвороба (СХ) — це не локальне викривлення хребта, а загальне важке захворювання, яке залучає до патологічного процесу всі найважливіші системи і органи людського організму [15, 19].

В даний час доведено, що в основі сколіозу лежить асиметричне зрощення хребців. Розвивається сколіоз переважно в періоди росту скелета: у 6−7 років — період першої витяжки. У цей віковий період асиметричні, статичні навантаження можуть сприяти розвитку істинного сколіозу із структурними змінами хребців [24]

Частіше СХ страждають дівчатка (співвідношення з хлопчиками приблизно 6:1), що пояснюється їх менш досконалим фізичним розвитком і слабкістю мускулатури (у зв’язку з меншою руховою активністю).

1.2.2 Фактори, які призводять до виникнення сколіозу

Аналізуючи літературні джерела по даній проблемі СХ, можна з достатньо обґрунтованою впевненістю говорити про те, що до нинішнього часу, багато питань, які стосуються етіології цього захворювання залишаються неясними [17, 41, 48].

Сколіоз спостерігається при багатьох захворюваннях (рахіт, дистрофія, хронічні захворювання легень), а також неправильне положення за партою в школі будучи в переважній більшості випадків одним з їх проявів.

В даний час дотримуються думки, що сколіоз розвивається від поєднання різних причин, частина з яких виконує роль основного патологічного фону, що породжує деформацію хребта (наприклад, диспластичні зміни в певному відділі хребта), інші прискорюють розвиток викривлення. До другої групи причин можуть бути віднесені: недостатній розвиток м’язів спини і живота, неправильне положення тіла при статичному навантаженні і ін.

1.2.3 Класифікація та характеристика ступенів сколіозу

До теперішнього часу не створена єдина класифікація СХ, що іще раз підтверджує всю складність систематизації тих даних, які є, із-за відсутності чітких уявлень про виникнення захворювання.

За патогенетичною ознакою виділяють сколіози: дискогенний, гравітаційний, міотичний.

Дискогенний сколіоз розвивається на ґрунті диспластичного синдрому (близько 90%). Порушення обміну речовин в сполучній тканині при цьому призводять до зміни структури хребців, унаслідок чого слабшає зв’язок міжхребетного диска з тілами хребців. У цьому місці відбуваються викривлення хребта і зміщення диска. Одночасно зміщується драглисте (пульпозне) ядро: воно розташовується не в центрі, як завжди, а ближче до опуклої сторони викривлення. Це викликає первинний нахил хребців, що обумовлює напругу м’язів тулуба і зв’язок, який веде до розвитку вторинних викривлень і формування сколіозу, частіше спостерігаються в попереково-крижовому відділі хребта (наприклад, унаслідок асиметричної форми п’ятого поперекового хребця) [6, 13].

Гравітаційний сколіоз пов’язаний з контрактурою м’язів, обширними і грубими рубцями на тулубі, перекосом тазу і ін. Безпосередньою причиною, що веде до деформації, є зміщення загального центру тяжіння і дії ваги тіла з боку вертикальної осі хребта.

Міотичний сколіоз виникає на основі поліомієліту, міопатії і інших хвороб, що призводять до функціональної неспроможності м’язів тулуба, що виникає в результаті паралічу м’язів живота і спини при захворюванні поліомієлітом, розвинутися унаслідок асиметричного положення тазу в результаті укорочення ноги і інших умов. Є, крім того, порівняно велика група сколіозів не ясної етіології (так званих ідіопатичних) [6, 13].

За морфологічними ознаками сколіоз прийнято ділити на структурний і неструктурний. Структурний сколіоз — це сколіоз, при якому є зміни структури хребців, що входять в дугу викривлення, зокрема клиновидна форма тіл хребців, їх торсія (скручування).

Неструктурний сколіоз — це сколіоз, до якого відносять різні функціональні стани (сколіотична постава, анталгічна поза при радикуліті - так званий рефлекторно-больовий сколіоз і ін.).

За локалізацією вершини викривлення сколіоз ділять на верхньогрудний, грудний, грудинно-поперековий, поперековий. Крім того, виділяють так званий комбінований сколіоз з двома первинними викривленнями: грудним (вершина викривлення на рівні DVII-IX) і поперековим (вершина викривлення на рівні LII). Це досить поширені типи сколіозів. лікувальний гімнастика сколіоз постава За формою викривлення розрізняють Cі S-образний сколіози.

Ступінь виразності клінічних проявів СХ залежить від цілого ряду причин, і перш за все від віку людини, етіології, хвороби, характеру її перебігу, локалізації викривлення.

Найчастіше вона проявляється вперше у віці 7- 11 років, хоча виражені симптоми її не рідкість і у дітей 4−6 років. Природжені форми сколіотичної хвороби при уважному огляді і ретельному аналізі симптомів можуть бути знайдені у дітей вже на 2−3-у році життя. На ранніх стадіях симптоми захворювання виражені нечітко.

Класифікація, яку цитують найчастіше, є за Чакліним В.Д., Абальмасовою Є.А. Залежно від тяжкості захворювання виділяють чотири ступені сколіозу. Критеріями такого розподілу є форма дуги сколіозу, кут викривлення хребта, ступінь вираженості торсійних змін і стійкість наявних деформацій [6, 13, 24, 30].

I ступінь сколіозу (мал. 1) характеризується простою дугою викривлення, хребетний стовп нагадує букву С. Торсіонні зміни клінічно слабо виражені. Ці деформації нестійкі. Клінічні прояви сколіозу найбільш виражені в положенні стоячи, в горизонтальному положенні вони зменшуються.

Мал. 1. Мал. 2. Мал. 3.

Сколіоз І ступеня Сколіоз ІІ ступеня Сколіоз ІІІ ступеня

I ступінь сколіозу характеризується початковими ознаками повороту і бічного нахилу хребців, згладженою формою трикутників талії, утворених виїмкою талії і опущеною рукою, зміною рельєфу м’яких тканин в поперековій області і легкою асиметрією в положенні лопаток. У цих випадках частіше виявляється основна бічна кривизна хребта без вираженого проти скривлення з кутом нахилу його (за даними рентгенологічного дослідження) в межах 5−10°. До I ступеня відносять нерізка виразність бічного відхилення хребта з невеликою торсією (обертання навколо вертикальної осі). У висі і в положенні лежачи спостерігається випрямляння хребта. Рентгенологічно знаходили невелике відхилення остистих відростків від середньої лінії і асиметрію дужок.

II ступінь сколіозу (мал. 2) відрізняється появою компенсаторної дуги викривлення, унаслідок чого хребетний стовп набуває форми букви S. Торсіонні зміни виразно проявляються не тільки рентгенологічно, але і клінічно: явно виділяється реброве випинання, м’язовий вал. Ці деформації набувають стійкішого характеру, ніж при I ступені сколіозу. При переході в горизонтальне положення і при невеликому витяганні викривлення згладжується трішки. При сколіозі II ступеня є помітніші зміни з боку хребта і грудної клітки, чітко виражене противоскривлення, кут викривлення досягає 25°. Подальший розвиток деформації призводить до сколіозу II ступеня (мал. 2), який характеризується помітним відхиленням хребта від середньої лінії (у фронтальній площині) і вираженою торсією, наявністю компенсаторних викривлень хребта. При огляді дитини в нахилі на задній поверхні грудної клітки визначається реброве випинання (горб), а в поперековій частині - м’язовий вал, як наслідок повороту хребців. При розвантаженні деформація декілька зменшується. Рентгенологічно, крім відхилення осі хребта і вираженої торсії, виявляється невелика деформація тіл хребців. При таких змінах дитина вже не в змозі повністю випрямити хребет. У висі і в положенні лежачи викривлення не зникає. До процесу деформації залучається і грудна клітка.

III ступінь сколіозу характеризується тим, що хребетний стовп має не менше двох дуг. Торсіонні зміни різко виражені і виявляються в значній деформації грудної клітки і наявності ребрового горба. Всі зміни носять стійкий характер. У клінічній картині СХ важливе місце займають різні порушення з боку внутрішніх органів і неврологічні розлади. Зміни в хребті носять стійкіший характер, є достатньо виражена деформація ребер (ребровий горб), кут викривлення перевищує 60°, більш виражена асиметрія в положенні лопаток, лопатка на стороні опуклості грудного відділу хребта сильно виступає назад. Трикутник талії визначається лише на увігнутій стороні викривленого поперекового відділу хребта. Наступають зміни форми окремих хребців — вони поступово приймають клиновидну форму у зв’язку з асиметричним зростанням під впливом нерівномірного статичного навантаження. Сколіоз III ступеня (мал. 3) характеризується різко вираженою деформацією хребта з великим реброво-хребетним горбом і асиметрією грудної клітки, відбувається фіксація (тугорухливість) хребта. Рентгенологічно на рівні вершини дуги помітні хребці клиновидної форми; важко виявляються міжхребцеві диски з увігнутої сторони.

IV ступінь сколіозу є важким захворюванням, пов’язаним з утворенням кіфосколіозу. У хворих сильно виражені передній і задній реброві горби, деформація тазу і грудної клітки, а також клінічні прояви функціональних порушень органів грудної клітки і нервової системи (причому не тільки унаслідок важких деформацій грудної клітки і хребетного стовпа, але і у зв’язку із загальним погіршенням стану організму).Кут викривлення перевищує 60°, буває різко деформована грудна клітка (ребровий горб нерідко має загострену форму). Зміни набувають незворотного характеру, страждає функція серця і легень [6, 24, 29, 30, 33].

1.2.4 Стан кардіо-респіраторної системи у дітей зі сколіотичною хворобою

Сколіоз — це важка деформація хребта із структурними змінами хребців. У клінічній картині СХ з’являються різні порушення з боку внутрішніх органів і неврологічні розлади, що погіршує загальний стан хворого.

В результаті викривлення порушується гнучкість хребта, знижується витривалість його до навантаження, погіршуються ресорні якості, можуть з’явитися болі у області хребта. Виражене викривлення хребта супроводжується порушенням функцій ССС і ДС [6, 13, 24, 29, 33].

Встановлено, що СХ посилює зміни вегетативної регуляції функцій. Дисфункція вегетативної нервової системи у хворих сколіозом впливає на зміни функціонального стану сегментарних і несегментарних структур мозку, що призводить до патологічних змін аферентної імпульсації з інтерорецепторів деформованого хребта, тулуба і зміщення внутрішніх органів.

Визначено стан функціональних ССС системи у дітей хворих СХ, присвячені лише окремі роботи, тоді як окремими науковцями вивчалися окремі інтегральні показники функції серця і судин (ЧСС, АТ, дані електрокардіограми).

За даними Цив’ян Я.Л. [45], які вивчали стан серця і легень при СХ, встановлено виражені зміни функціональних показників.

Романов Н.Є. і Юсупов М. Ю. встановили, що ранні ознаки порушення скорочувальної функції міокарду у дітей зі сколіозом в спокої є клініко-функціональним синдромом перенапруження серця, який супроводжується підвищенням тиску в легеневій артерії.

Одержані дані досить суперечливі і не дозволяють прослідкувати динаміку змін показників, які вивчаються протягом року. Практично всі автори оцінили зміни функціонального стану кардіо-респіраторної системи у дітей зі СХ ІІІ і IV ступеня, коли зміни були значно вираженими.

Мало чисельні роботи по вивченню цих змін у дітей з початковими проявами сколіозу і в тому періоді (особливо у дівчаток), який характеризується нестабільністю вегетативної регуляції діяльності ССС, тоді як сколіоз посилює зміни вегетативної регуляції функцій у дітей [8, 12, 41].

Таким чином, вивченню змін функціонального стану серцево-судинної системи у дітей зі стандартною програмою відновлювального лікування в спеціалізованій школі-інтернаті присвячені лише поодинокі роботи, в яких функції кардіо-респіраторної системи оцінювалися за інтегральними показниками. Практично немає робіт про цілеспрямоване включення в комплексні програми фізичної реабілітації (ФР) методів реабілітації спрямованих на попередження порушень функціонального стану вищевказаних систем, та на корекцію їх початкових етапах виявлення сколіозу.

1.3 Фізична реабілітація дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою

Більшість вчених, які займаються проблемою сколіозу, на основі досвіду, накопиченого на фактичному матеріалі, впевнені в безсумнівній користі консервативного лікування дітей хворих на сколіоз, особливо, початкових ступенях.

Так, ряд науковців, які проводили дослідження в умовах спеціалізованих шкіл-інтернатів для дітей зі СХ [16, 18, 40, 47] довели, що комплексне лікування дозволяє зупинити деформацію, яка прогресує більш ніж у 71 — 80% хворих дітей, а також попередити вплив «стрибків» зросту на перебіг СХ.

Комплекс засобів, використаних при консервативному лікуванні сколіозу, включає: фізичні вправи (активну корекцію), масаж, лікування положенням (пасивну корекцію) і консервативні ортопедичні заходи (носіння корсета, перебування в гіпсовому ліжечку). Лікування проводиться на фоні раціонального режиму статичного навантаження на хребет. У обмеженому числі випадків, при безуспішності консервативного лікування і бурхливому прогресуванні деформації, хворих оперують.

Консервативне лікування сколіозу носить комплексний характер і особливо ефективне на початку розвитку захворювання. Враховуючи схильність сколіозу прогресувати, прийнято вважати сприятливим результатом стабілізацію процесу. У частині випадків при сколіозі I-II ступеня вдається добитися деякої корекції деформації. Прагнення досягти, значного виправлення викривлення при сколіозі III ступеня шляхом інтенсивного розтягання хребта може порушити компенсацію процесу і призвести до посилення деформації [38, 31, 32, 34].

1.3.1 Роль лікувальної фізичної культури в корекції сколіотичної постави у дітей

Лікувальна фізична культура (ЛФК) зв’язку з широким діапазоном дії займає одне з провідних місць в терапії сколіозу. Основним засобом ЛФК при сколіозі є лікувальна гімнастика (ЛГ). Вона застосовується при сколіозі з метою зробити стабілізуючий вплив на хребет шляхом зміцнення м’язів; добитися коригуючої дії на деформацію; поліпшити функціональну здатність грудної клітки; виробити правильну поставу; нести загальнозміцнюючу дію на вісцеральні органи та на організм в цілому. Мета дії визначається індивідуально, залежно від особливостей клінічного перебігу захворювання.

В основі лікувальної дії фізичних вправ на організм людини, лежать відомості про різноманітні нейрогуморальні процеси, фізіологічні і біохімічні зрушення, викликані дозованою м’язовою роботою. Ці процеси тісно пов’язані між собою і за очікуваним терапевтичним ефектом їх поділяють на стимулюючу, трофічну, компенсаторну і нормалізуючи дії.

Стимулююча дія ЛФК пов’язана з підвищенням рівня життєдіяльності організму і його найважливіших функціональних систем. Вона проявляється у посиленні діяльності фізіологічних систем хворого. Цінним проявом стимулюючої дії ЛФК є підвищення емоційного стану хворого.

Трофічна дія засобів ЛФК проявляється у загальній і цілеспрямованій зміні обміну речовин у м’язах і внутрішніх органах, які пов’язані з роботою певних м’язових груп. В її основі лежать складні біохімічні і фізіологічні зсуви, спрямовані на відновлення енергетичного потенціалу м’язів. трофічна дія засобів ЛФК проявляється попередженням атрофічних і дегенеративних процесів при паралічах і парезах, прискоренням процесів регенерації після оперативного втручання чи травм.

Компенсаторна дія полягає в посиленні або перебудові пристосувальних реакцій, які розвиваються таким чином, що посилюється їх компенсаторний ефект. Такі пристосувальні реакції спрямовані на тимчасове або постійне заміщення втраченої або ушкодженої функції, забезпечувати тим самим життєдіяльність організму.

Нормалізуюча дія полягає в поступовому наближенні функціональних показників патологічно зміненої системи до фізіологічної і вікової норми. Важливим моментом є відновлення адаптації хворого до фізичного навантаження.

ЛФК показана на всіх етапах розвитку сколіозу, але кращі результати вона дає при початкових її формах. При сколіозі протипоказані фізичні вправи, що збільшують гнучкість хребта і призводять до його перерозтягування. Комплекс засобів ЛФК, який використовують в режимі зниженого статичного навантаження на хребет, включає:

1) коригувальну ЛГ;

2) вправи у воді,

3) масаж,

4) корекцію положенням,

5) елементи спорту.

ЛФК проводять у формі групових і індивідуальних (переважно при несприятливому перебігу) занять, а також індивідуальних завдань, виконуваних хворими самостійно. Методика занять визначається перш за все перебігом сколіозу. При компенсованому процесі (відсутності ознак прогресування) їх звичайно проводять з групою хворих, використовуючи різні види фізичних вправ, що виробляють правильну поставу, коригують сколіоз, зміцнюючи м’язову систему і ін. При сколіозі з схильністю до прогресування заняття проводять індивідуально в положенні хворого лежачи (на спині, животі, боку), використовуючи лише вправи, інтенсивно зміцнюючи м’язи спини і живота. ЛФК поєднують з ручним масажем цих м’язів і носінням корсета, що фіксує хребет.

Таким чином, при складанні методики ЛФК для дітей з різними патологічними викривленнями хребта завжди слід враховувати не тільки характер сколіотичної деформації, але і загальний стан здоров’я, фізичний розвиток і вік дітей. Фізичні вправи зміцнюють певні групи м’язів, благотворно впливають на обмінні процеси в організмі, покращують трофіку тканин. Тому, заняття ЛФК потрібно проводити з метою загального зміцнення організму і спеціально з метою попередження прогресування і можливої корекції деформації [1, 34, 35].

1.3.2 Основні задачі лікувальної гімнастики в комплексній програмі фізичної реабілітації

Процедура ЛГ займає, по праву, основне місце в комплексній програмі ФР дітей зі СХ. ЛГ спрямована як на закріплення окремих м’язових груп, створення м’язового корсету, зміцнення правильної постави, так і на посилення загального функціонального стану організму, покращення трофічних процесів, оптимізацію нервово-м'язової і психічної рівноваги дитини [6, 27, 28].

До основних задач ЛГ належать: зміцнення м’язів тіла (особливо м’язів, які підтримують хребет, м’язів черевного пресу, дихальних м’язів та нижніх кінцівок); збільшення сили, працездатності і витривалості м’язів; навчання вмінню правильно включати функціональні можливості м’язів; нормалізувати і розвивати координацію рухів; виховання навиків правильного підтримання тіла в просторі; прикладних рухових і основних статико-динамічних навиків (ходіння, біг, стояння, сидіння); нормалізація функцій ССС, ДС та ін. систем організму: можливість корекції викривлень хребта і усунення дефектів постави; покращення загального фізичного розвитку та ін.

Для вірного підбору комплексу ЛГ та прогнозування їх позитивного впливу на організм дитини зі СХ необхідно знати стан фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Характер викривлення хребта та ступінь сколіотичної деформації; особливості і стан кардіо-респіраторної системи та інших функціонально важливих систем.

Це стало для нас вирішальним при підборі методів вирішення поставлених задач.

Розділ 2. Організація та методи дослідження

2.1 Мета дослідження

Розробити комплекс лікувальної гімнастики з метою корекції сколіотичної постави, на основі вивчення особливостей фізичного розвитку, стану опорно-рухового апарату та кардіо-респіраторної системи у дітей молодшого шкільного віку.

2.2 Задачі дослідження

1. Вивчити стан фізичного розвитку та фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку зі сколіотичною хворобою.

2. Визначити особливості стану кардіо-респіраторної системи у цього контингенту дітей.

3. Розробити комплекс лікувальної гімнастики з метою корекції порушень сколіотичної постави та покращення роботи кардіо-респіраторної системи.

4. Визначити ефективність запропонованого комплексу лікувальної гімнастики для корекції сколіотичної постави та попередження прогресування даної патології в умовах спеціалізованої школи.

2.3 Методи дослідження

Для вирішення поставлених задач були використані наступні методи дослідження.

1. Аналіз науково — методичної літератури.

2. Антропометрія.

3. Педагогічне спостереження.

4. Методи тестових завдань.

5. Фізіологічні методи.

6. Методи інструментальних досліджень.

7. Педагогічний експеримент.

8. Методи математичної статистики.

Аналіз науково — методичної літератури Вивчення літературних даних — невід'ємна частина будь-якого наукового дослідження. Аналіз науково-методичної літератури починали з пошуку й підбору науково-методичних книг, статей, матеріалів наукових конференцій, підручників і інших джерел, у яких була необхідна інформація з питання, що цікавить. Попередньо пошуку літератури було вивчення теоретичних викладів по визначеному питанню. Ступінь захворюваності дітей, зокрема, стан опорно-рухового апарату (ОРА), ступінь СХ та початкові прояви сколіозу, а також наявність хронічної патології з боку кардіо-респіраторної системи, визначали за висновками фахівців.

Антропометричні виміри Вимірювання росту (см) проводили станковим ростоміром. Піддослідний ставав спиною до ростоміру в вертикальному положенні так, що він одночасно торкався спиною та сідницями в вертикальному положенні так, що він одночасно торкався спиною та сідницями до вертикальної поверхні. Голова була в такому положенні, що верхній край вуха знаходився на горизонтальній лінії з нижнім краєм ока. П’яти при цьому були з'єднані. На момент вимірювання піддослідний робив вдих і затримував подих.

Визначення маси тіла (кг) здійснювали шляхом зважування на важільних безгірних терезах з точністю до 0,005 кг.

Окружність грудної клітки (см) вимірювали під час вдоху, видоху, затримки дихання. Визначали екскурсію. Рівень фізичного розвитку оцінювали за результатами антропометричних досліджень (росту, маси тіла, ОГК), вираховували індекс фізичного розвитку за Т. Ю. Круцевич [23,37].

Педагогічне спостереження До нього входить: визначення задач спостереження, складання плану; вибір об'єктів спостереження; підготовка протоколів, бланкі, вибір та підготовка місць спостереження тощо.

Цей метод ми використовували з метою оцінки стану здоров’я дітей молодшого шкільного віку, які страждають сколіотичною хворобою, а також для обґрунтування підбору вправ в комплекс ЛГ, ігрових форм занять та оцінки ефективності впливу впроваджених нами методик, спрямованих на корекцію постави.

Методика тестових завдань Педагогічний експеримент включав наступні тестові завдання для визначення фізичного стану дітей.

Методи визначення швидкісно-силових якостей та рівноваги а) піднімання тулуба з положення лежачи протягом 30 с Методика: учасник тестування сідає на мат, зігнувши ноги в колінах на 90°. Ступні повністю опираються на поверхню мата, відстань між ними близько 30 см. Кисті рук з'єднані на потилиці, пальці переплетені, лікті опираються на коліна. Партнер стає на коліна біля ніг того, кого випробовують, і притримує його ступні так, щоб п’яти торкались поверхні мата. Після команди дослідний лягає на спину, торкається плечима мата, а потім піднімається і повертається у вихідне положення. Положення рук на потилиці під час виконання тесту не змінюється.

Оцінка проби: число підйомів із положення «лежачі» у положення «сидячі» протягом 30 с.

б)визначення просторової орієнтації у замкнутому просторі

Методика 1: учасник тестування, без допомоги, з закритими очима, повинен пройти по периметру спортивної зали, промовляючи (називаючи) усі дотикальні та звукові орієнтування, розташовані за маршрутом.

Оцінка проби: враховується найбільш точний опис розташованих в спортивній залі приладів та об'єктів.

Методика 2: уздовж коридору встановлюються кеглі, а учасник тестування повинен пройти по коридору, не збивши жодної кеглі.

Оцінка проби: підраховується кількість збитих кеглів. Якщо кеглі залишаються всі на місці, то ставиться 5 балів. В 3−5 класах завдання ускладнюється за рахунок зміни напрямку за командою.

в) стрибок угору з місця

Методика: учасник тестування стає боком до стіни, де зроблена розмітка, ноги на ширині плечей, руки опущені. За командою учасник піднімає руки угору і торкається кінчиками пальців розмітки. Потім він упускає руки донизу, ледь присідає і робить різський змах зігнутими руками угору, відштовхується в тому ж напрямку ногами, стрибає вертикально угору, намагаючись якомога вище торкнутися кінчиками пальців рук розмітки.

Оцінка проби: відстань визначається у сантиметрах між позначками, зробленими на стіні кінчиками пальців до і після стрибка. Зараховується кращий результат із двох проб.

г) тест на рівновагу «Фламінго»

Методика: учасник тестування стає на підставку будь — якою ногою і намагається балансувати на ній так довго, як зможе. Інша нога зігнута в коліні і підтягнута до сідниці кистю однойменної руки. Тест починається після того, коли учасник тестування зможе стояти на опорі самостійно, без підтримки. Час балансування складає одну хвилину. При втраті рівноваги треба почати виконання тесту спочатку. Повторення тесту повторюється стільки разів, скільки вимагається для того, щоб сумарна тривалість балансування складала одну хвилину.

Оцінка проби: враховується кількість спроб, які учасник тестування витрачає на збереження рівноваги під час балансування на опорі протягом однієї хвилини. Якщо в перші 30 с учасник тестування втратив рівновагу 15 разів, тест припиняється.

1. Методи визначення сили а) кистьова динамометрія б) стрибок у довжину з місця Методика: учасник тестування стає у вихідне положення: стійка, ноги на ширині плечей, пальці ніг позаду стартової лінії. Зігнувши ноги в колінах, необхідно зробити мах руками назад, потім різко винести їх уперед і, відштовхнувшись двома ногами, стрибнути вперед.

Оцінка проби: довжина стрибка визначається у сантиметрах у кращій із двох спроб.

2. Методи визначення гнучкості

а) нахил тулуба вперед із положення сидячи Методика: накреслена на підлозі лінія АБ і перпендикулярно до неї розмітка в сантиметрах (на поздовжній лінії) від 0 до 50 см. Учасник тестування сідає на підлогу босоніж так, щоб його п’яти торкалися лінії АБ. Відстань між п’ятами — 20 — 30 см. Ступні розташовані до підлоги вертикально. Руки лежать на підлозі між колінами долонями донизу. Партнер тримає ноги на рівні колін, щоб уникнути їх згинання. За командою учасник тестування плавно нахиляється вперед, не згинаючи ніг, намагаючись доторкнутися руками якомога далі. Положення максимального нахилу слід утримувати протягом двох секунд, фіксуючи пальці на розмітці.

Оцінка проби: визначається позначка (з точністю до одного сантиметра) на перпендикулярній розмітці, до якої учасник доторкнувся кінчиками пальців рук.

б) нахил тулуба вниз (із положення стоячи) Методика: учасник тесту стає на платформу, ноги разом, носки біля краю платформи. Не згинаючи колін він нахиляється вперед, намагаючись дотягнутися руками якомога нижче. Положення максимального нахилу зберігається приблизно протягом 2 с.

Оцінка проби: визначається положення рук (або вертикального краю планки) в сантиметрах, що показує величину нахилу тулуба вниз. Якщо пальці рук не опускаються нижче рівня опорної платформи, то результат вимірювання записують зі знаком «мінус», якщо ж опускається нижче, — із знаком «плюс».

Фізіологічні методи

1. Кистьова динамометрія Дослідження проводилося за допомогою кистьового динамометру.

Методика: піддослідний бере в сильнішу руку динамометр. Вихідне положення учасника тестування: динамометр щільно прилягає до пальців і долоні, рука опущена і відведена від тулуба, ноги трохи розставлені. Досліджуваний енергійно, без ривків, рівномірно стискає динамометр, докладаючи при цьому максимальних зусиль, на протязі 2 секунд.

Оцінка проби: із двох спроб фіксувався найкращий результат з точністю до одного кілограма.

2. Визначення функціонального стану серцево — судинної системи

Визначали ЧСС у стані спокою, одразу після фізичного навантаження (20 присідань) і знову після 30 секунд відпочинку. Частоту пульсу визначали на променевій артерії. Правою рукою захоплювали руку піддослідного в області променево-зап'ястного суглобу таким чином, щоб великий палець руки знаходився з ліктьової сторони, а інші пальці - з променевої сторони. Підраховували кількість поштовхів за 15 секунд і визначали за 1 хвилину.

3. Дослідження стану вегетативної нервової регуляції проводили за такими показниками:

Норма = от — 2,5 до +2,5.

Симпатикотонія = більш +3.

Парасимпатиконія = менш -3.

· око-серцевий рефлекс Даньїні-Ашнера при натискані на окові яблука.

Норма — зменшення ЧСС на 10 уд/хв.

Ваготонічна реакція — зменшення до 16 уд/хв.

Покращений симпатикотонічний ефект — ЧСС не зменшується.

Гірший рефлекс — ускорення ЧСС на 2−4 уд/хв.

· хвилинний об'єм крові (ХОК) за Лільєштрандом-Цандлером.

Редуцирований тиск частоту серцевих скорочень за хвилину. (систол.

Симпатикотонія — 4000 і більш.

Парасимпатикотонія — 2500 і менш.

· дихальний коефіцієнт Хальденбранта (КХ):

ЧСС за хв.

Норма КХ = 2,8 — 4,9.

Симпатикотонія — 5 і більш.

Парасимпатикотонія — менш 2,7. 3. Визначення функціонального стану респіраторної системи Життєву ємкість легень (ЖЄЛ) у кубічних сантиметрах вимірювали сухим спірометром.

Методика: піддослідний робив максимальний вдих і поступово видихав повітря через мундштук у спірометр.

Оцінка проби: вимірювання проводили два рази, зараховуючи максимальний показник [ 20,35].

Функціональні проби Штанге і Генча [20]:

а) проба Штанге Методика: піддослідний затримує дихання на вдиху в продовж 45 — 60 сек.

б) проба Генча Методика: піддослідний затримує дихання на видиху в продовж 20 — 40 сек.

Методи інструментальних досліджень Для оцінки стану ССС, вегетативного гомеостазу використовували комп’ютерну кардіо — інтервалографію (КІГ); стану судин головного мозку — реонцефалографію (РЕГ); пульсового артеріального та хвилинного артеріального кровонаповнення і оцінки тонусу регіонарних артерій — реовазографію передпліччя і стегна [2, 7, 10, 16, 21].

Це методи дослідження функціонального стану системи кровообміну, при якому реєструються пульсові колихання опору тіла (дитини) електричним струмом звукової частоти. Вчені відкрили залежність між роботою серця та коливаннями електричного опору у тканинах: при збільшені кровонаповнення електричний опір тканини зменшується, а електропровідність збільшується, при зменшені кровонаповнення — навпаки. Дана графічна реєстрація змін опору, пов’язаного з об'ємними коливаннями кровонаповнення артеріальних судин.

Комп’ютерну інтервалографію записували на мікропроцесорному реоаналізаторі, який дозволяє визначити параметри центральної, периферійної і регіональної гемодинаміки та одержали результати шляхом автоматизованої обробки реовазографії.

Дослідження центральної і регіональної гемодинаміки проводились, в один і той же час, при звичайному режимі. Перед обстеженням діти були у стані спокою 15−20 хв. і після накладення електродів ще 15−20 хв.

Педагогічний експеримент Підтвердження наукової гіпотези та вирішення поставлених задач здійснювали за допомогою педагогічного експерименту.

На першому етапі (жовтень 2004 р. — березень 2005 р.) проведено аналіз науково-методичної літератури. Поставленні мета і задачі дослідження. Підібрані методики для подальших досліджень.

На другому етапі (вересень 2005 р. — березень 2006 р.) були сформовані контрольна та експериментальна групи, проведено педагогічний експеримент, відбувалась перевірка ефективності впровадженої методики ЛГ.

На третьому етапі (вересень 2006р. — лютий 2007 р.) проводилась математична обробка отриманих даних, аналіз одержаних результатів, написання висновків, оформлення дипломної роботи.

2.4 Організація дослідження

Дослідження проводили на базах: школи-інтернату по профілактиці та лікуванню сколіозу, та дошкільному навчально-виховному комплексі № 310 — яслах-саду для дітей хворих на сколіоз м. Дніпропетровська.

Обстежено 38 різностатевих дітей віком від 7 до 11 років з початковими проявами сколіозу та сколіозом І ступеня. Всі діти мали хронічний перебіг захворювань ССС та ДС.

Експериментальну групу склали 20 дітей — в яких, крім звичайного відновлювального лікування сколіозу додатково використовували спеціальну програму, яка включала розроблену і апробовану нами методику ЛГ. В групу порівняння ввійшли 18 дітей, в яких проводили комплексну програму ФР за загальноприйнятою методикою для спеціалізованих закладів даного профілю.

Накопичення, аналіз та статистичну обробку чисельних даних проводили на персональному комп’ютері у програмі «Excel» з пакета «Office XP 2003».

Розділ 3. Результати дослідження

3.1 Структура захворювань дітей молодшого шкільного віку в спеціалізованих навчально-виховних комплексах для дітей зі сколіозом

Проведений аналіз медичних карток показав, що у обстежених дітей виявлені як функціональні порушення, так і захворювання ОРА. Так у 64,3% хлопчиків і у 52,8% дівчаток спостереглися функціональні порушення постави. Сколіотична постава була у 28,4% хлопчиків і 32,1% дівчаток, плоскостопість у 14,8% хлопчиків і у 12,8% дівчаток. Серед обстежених дітей у 35,7% хлопчиків і у 47,2% дівчаток була підтверджена клінічно СХ, іноді зустрічалися уроджені деформації грудної клітини, кіфоз, порушення внаслідок ДЦП, вальгусна деформація стоп, та ін. (рис. 1).