Розділ 1. Мій поклик: праця, щастя і свобода. (І.я. Франко)

«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!». Михайло Коцюбинський

«Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників - з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, він тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри. [8, 181].

Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!" - так говорив про І.Франка Михайло Коцюбинський у 1908 році на засіданні товариства «Просвіта». 2, 174].

Таким І.Я.Франка бачили і знали його сучасники. А нам лишилися твори Великого Каменяра, спогади про нього та архівні матеріали. Багато є критичної літератури, де йдеться про життєвий шлях І.Франка, про його переконання, світогляд, творчість. Найкраще і найдетальніше про себе скаже-таки сам письменник. Він Ї унікальна особа в історії нашої культури, в суспільстві, в літературі. Франко не обмежувався лише літературною діяльністю. Він Ї мов полум’я, мов вихор. Йому все хотілось пізнати, скрізь бути, до всього докласти часточку себе. Павло Загребельний так писав про великого сина України І.Я.Франка: «Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він не був великий."[2, 173].

А М. Коцюбинський писав: «Літературна продуктивність Франка така велика, що ще 9 літ тому назад, коли святкували 25-літній ювілей його літературної діяльності, один список його творів займав цілу книжку на 127сторінок."[8, 181].

Весь світ знає нашого знаменитого співвітчизника як Великого Каменяра. Ким же він був? Яку спадщину залишив? У яких сферах проявив себе?

І.Я.Франко Ї геніальний поет, прозаїк, драматург, критик, журналіст, редактор, видавець, учений, громадський, політичний і культурний діяч, філософ, економіст, фольклорист, етнограф, етнолог, мистецтвознавець, педагог,Ї він став для України «університетом, енциклопедією, академією наук»… Як же він став титаном, генієм, Поетом?

Його малою батьківщиною було село Нагуєвичі Дрогобицького повіту (нині Львівська область), де в 1856 році у родині сільського коваля народився син Іван. Про свої дитячі роки поет пізніше напише в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом». В оповіданні «У кузні» він писав: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь… Се огонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі». [2, 174].

Так, не погас. Той вогонь палає і досі. Він у творах великого письменника, у кожному дні його життя, яке було буремним, неспокійним, гарячим, бурхливим, важким, але таким величним!

Першими його університетами були селянська рідна хата, сільська нелегка робота, потяг до знань, до світла. Учитися він почав спочатку в сільській школі в селі Ясениці Сільній. Це навчання тривало з 1862 по 1864 роки. Потім батьки віддали сина в так звану нормальну школу при Василіанському монастирі у м. Дрогобичі. У спогадах К. Бондарівського читаємо: «Нормальна школа в Дрогобичі ще перед вступом дитини в неї була місцем постраху… Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийшли діти до школи і стали перед учителем, так зараз щезав з їх лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязної прихильності родилися відпір, здержливість, недовір'я і боязнь перед несправедливою карою». 2, 174].

З 1867 по 1875 роки навчався у Дрогобицькій гімназії. Про роки навчання писав потім в оповіданнях «Грицева шкільна наука», «Shonshreiben», «Олівець». І. Погорецький писав про ці роки Франка: «У гімназії був дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав». 2, 175].

У гімназії Іван глибоко вивчав польську, німецьку, французьку мови та літератури, латинську класику.

Восени 1875 року став студентом філософського факультету Львівського університету. Згодом стає членом редакції журналу «Друг».

У 1876 році в літературному альманасі «Дністрянка» опубліковано оповідання «Лесишина челядь», «Два приятелі». Вийшла перша поетична збірка «Баляди і розкази». З 1877 року почав друкувати оповідання циклу «Борислав».

Він одразу став на шлях захисту інтересів народу. Пише про простий люд, про його болі та страждання. І за свої переконання І.Франко у 1877 році опиняється за ґратами. Перше ув’язнення було екзаменом на міцність його позиції борця. Франко його витримав. Не здався, не зрадив себе, свій народ, свої переконання. Його звинуватили в соціалістичній пропаганді, в належності до таємної організації, якої насправді не було. Дев’ять важких місяців провів Іван Якович у в’язниці, а коли його звільнили, він одразу ж узявся до роботи: у 1878 році разом з М. Павликом вони заснували журнал «Громадянський друг». У 1878 році вийшло лише два номери. Журнал було заборонено. Тоді видавці випустили збірки журнального типу «Дзвін», «Молот», де Франко надрукував свої поезії, що стали програмою його життя Ї «Товаришам із тюрми», «Каменярі».

У 1880 році Франка заарештовано вдруге за те, що підбурював селян проти «законного порядку». За три місяці в коломийській тюрмі він пише поетичний цикл «Думи пролетарія».

З 1883 року він працює у львівському журналі «Зоря», входить до складу редакції газети «Діло». У серпні 1889 року в Галичину приїхала група київських студентів. За зв’язок з ними, які, на думку влади, прагнули відокремлення Галичини від Австрії та приєднання до Росії, Франка знову заарештували. У в’язниці він пробув понад два місяці. У 1887 році виходить збірка його віршів «З вершин і низин», яку він присвячує О. Хоружинській.

До Франка приходить визнання. Він пише, творить, невтомно працює, перекладає, займається науковою діяльністю. І у червні 1893 року він стає доктором наук. 1893 року святкували 25-річний ювілей творчої праці І.Я.Франка. Це свідчення великої популярності та справжнього визнання заслуг І.Я.Франка.

Потім були збірки: «Поеми"(1899р.), «Із днів журби"(1900р.), поема «Іван Вишенський"(1906р.), поема «Мойсей"(1905р.). У 1906 році кандидатуру І.Франка висунули на кандидата в члени Російської академії наук, та імперські реакційні сили не погодилися з цим.

Виходять поетичні збірки «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», роман «Перехресні стежки».

З 1911 по 1914 роки видано було поетичні збірки «Давнє і нове», «Із літ моєї молодості».

Останні роки життя Івана Франка виявилися дуже складними, бо він багато хворів, до того ж Перша світова війна розлучила його з рідними: синів забрали до цісарського війська, дочка опинилася по другий бік фронту, в Києві, дружина лежала з нервовою хворобою в лікарні, а його рідний Львів потерпав від окупації російською армією. Таке виснаження моральних та фізичних сил ще більше погіршило стан здоров’я поета й письменника. [3, 315].

І.Я.Франко був людиною міцного гарту, сильного духу, про таких, як сам, він писав:

«Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю».

Ці рядки з поезії «Вічний революціонер» про дух самого поета, який жив у постійному бурхливому русі, енергійно простував життєвими шляхами, закликаючи народ свій до дії, до світла, до волі. Він був силою, яку ніщо не могло зупинити, бо прагнув поет світла, зорі, дня для свого народу:

«І де в світ тая сила, Щоб в бігу її спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день.» [11, 29].

Сила його Духа була непереможною. Сила його таланту висока й неперевершена. Він став титаном праці, генієм, часткою історії нашого народу. Він Ї це дія, це поступ, це рух. Рух вперед.

П. Тичина так сказав про нього: «І в цьому рухові вперед Ї теж безсмертя. І Шевченкове… І Франкове…» [8, 188].