Розділ I. Історіографія проблеми

В радянські часи історична наука була важливим інструментом ідеології. Дослідження, автори яких виступали за рамки «бажань партії», осуджувалися цензурою та не допускались до друку. Існували так звані «закриті теми» для істориків, однією з них була тема політики ліквідації куркульства як класу.

Виходячи з цього, треба враховувати, що величезний масив статей, монографій по даній проблемі мав ідеологічний характер.

За останній час історична наука збагатилась багатьма працями, які висвітлюють соціальні настрої, поведінку та опір селянства комуністичному режиму в 1920;1930;х рр. Увага вчених зосереджувалась переважно на процесах колективізації та розкуркулювання.

Даній проблематиці - ліквідації куркульства як класу в Україні - присвятили свої праці відомі українські науковці. Серед них С. В. Кульчицький, який у науковому виданні «Голод 1931;1933 років в Україні: причини та наслідки» відтворив штучне розпалювання більшовиками класової боротьби в українському селі, цілеспрямованість підриву продуктивних сил сільського господарства в країні. У зазначеній праці зумовлена і складність встановлення об'єктивних даних про кількість розкуркулених селян в Україні та депортованих з них на Крайню Північ, Сибір, Урал, Казахстан. Литвин В. М. .Голод 1932;1933 років в Україні: причини та наслідки. — К., 2003. -С.739−740 Також Кульчицький у своїй роботі «Голодомор 1932;1933 рр. Як геноцид: труднощі усвідомлення» зазначав: «кoлективiзaцiя тa poзкypкyлення були двома сторонами одного процесу» Кульчицький С. В. Голод 1932;1933 рр. як геноцид. — К., 2005.-С.109.

Науковці В.Ю. Васильєв та Л. Віола у книзі «Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 — березень 1930 рр.)» одні з перших науковців, які детально проаналізували перебіг селянського опору політиці розкуркулення одноосібних господарств в Україні, констатували його масштабність та різноманітність за формами, вказали на механізми руйнації українського села в 1929;1930 рр. Васильєв Валерій, Лінн Віола. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 — березень 1930 pp.). — Вінниця, 1997.-С. 54−67.

Висильєв Ю.В., наголошував, що насильницька колективізація та розкуркулення викликали запеклий опір селянства, який проявився у різноманітних формах. Автор розглядає масштабність опору, утиски влади та їхні наслідки. Васильєв В. Ю. Селянський опір колективізації в Україні (1930;ті рр.) — Вінниця, 1999. -С.7−9.

Слід згадати, збірник документів та матеріалів серії «Архіви Кремля» — «Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение», який дає змогу більш повно дослідити аспекти проблематики розкуркулення, проаналізувати технології нищення українського селянства. Наприклад, з 1930 року більшовики піддали розкуркуленню і колгоспників, остаточно руйнуючи українські села. Покровский Н. Н .Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение. 1930;1940. — М., 2005.-С.611−613.

Розглядаючи зарубіжну історіографію, треба зазначити, що вже у 90-х рр. ХХ ст. з’являється низка праць західних та російських істориків, присвячених з’ясуванню концептуальних підвалин теорії тоталітаризму. Такі історики як Ш. Фіцпатрика, Л. Віолу, Дж. Гетті, Г. Ріттешпорна, Р. Маннінг, Р. Терстона висвітлювали переважно соціально-політичну та соціокультурну ситуацію в радянському суспільстві, зосереджуючись на репресіях, їхніх наслідках, відносинах влади і суспільства.

Монографія німецького дослідника Штефана Мерля про аграрний ринок в роки непу, яка з’явилася у 1981 р., залишається сучасною і єдиною в німецькій історіографії з соціально-економічних проблем розвитку радянського суспільства 20-х рр., у якій також з’ясовуються так звані організаційно-господарські передумови масової колективізації. Він посилаючись на відомості офіційні статистики, відтворює руйнівні наслідки насильницької колективізації, політики розкуркулення, хлібозаготівель. На таких засадах написана його стаття про колективізацію та ставлення до неї селян. Німецький історик визнав той факт, що колективізація, політика розкуркулення та надмірні хлібозаготівлі є основними причинами голоду 1932; 1933 рр., але він заперечує його національну причетність, тобто факт навмисного винищення саме українців.

На початку 90-х рр. колективізації торкалися німецькі історики А. Каппелєр, Р. Майєр та Ш. Плаггенборг котрий розглядає колективізацію і розкуркулення, з їх наслідками і насильницькими методами. Висвітлює організаційно-правові основи функціонування карально-репресивної системи в СРСР 30-х рр. Ш. Плаггенборг виокремлює аспект триразового покарання куркулів: позбавлення власності і депортування, економічна руйнація (ліквідація як класу), персональна ліквідація Така інтерпретація репресій проти куркулів є оригінальною і справді системною. Г. М. Васильчук. Колективізіція та політика розкуркулення в Україні:концепції сучасної Західної історіографії. // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. нац. ун-ту. — 2007. — Вип. 20. -С.438.

Колективізації та з’ясуванню політики розкуркулення присвячено розвідки Лінн Віоли, яка брала безпосередню участь в упорядкуванні архівних документів про трагедію радянського селянства. Американська дослідниця висвітлює проблему в контексті теорії тоталітаризму, тобто причин та наслідків сталінського політичного терору.

Отже, значна частина праць має ознаки політологічних, а не суто історичних досліджень, але є ґрунтовні розвідки, які базуються на архівних джерелах. Актуальність проблеми залишається, а її з’ясування продовжується.