Психологічні особливості саморегуляції педагогічного працівника

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА

У статті проаналізовано психологічні основи саморегуляції педагога, що включають в себе керування пізнавальними процесами: сприйманням, увагою, уявою, мисленням, пам’яттю, а також особистішими проявами: емоціями, думками, мовою, діями. Описано особливості особистісної саморегуляції педагога, яка передбачає: самопізнання, прийняття та самовираження психічного стану через індивідуальний вибір методу оптимізації. Охарактеризовано природні прийоми саморегуляції та методи оптимізації психічного стану педагогічного працівника — метод керування диханням (дихальна гімнастика), метод керування тонусом м’язів (нервово-м'язова релаксація), метод самонавіювання, метод візуалізації, аутогенне тренування (аутотренінг), медитація, арт-терапія (малюнкова терапія, музикотерапія, кольоротерапія, казкотерапія, аромотерапія). Описано психологічні основи саморегуляції, які включають в себе керування пізнавальними процесами: сприйманням, увагою, уявою, мисленням, пам’яттю, а також особистістю: емоціями, думками, мовою, діями — реакціями на ситуацію, яка виникла. Саморегуляція кожного з перерахованих психічних процесів, властивостей і станів людини пов’язана з волею і внутрішньою мовою.

Ключові слова: психологічні основи саморегуляції, особистісна саморегуляція, педагогічний працівник, прийоми та методи саморегуляції.

Виклад основного матеріалу

Психічна саморегуляція являє собою сукупність прийомів і методів корекції психофізіологічного стану, завдяки яким досягається оптимізація психічних і соматичних функцій. Одночасно знижується рівень емоційної напруги, підвищується працездатність і ступінь психологічного комфорту. С. Нікіфоров під психічною саморегуляцією розуміє свідомий і цілеспрямований вплив людини на властиві їй психічні явища (процеси, стани, властивості) з метою підтримки або зміни характеру їх перебігу. Найчастіше ситуація, що стала джерелом негативних емоцій, стає нав’язливою, знову і знову виникаючи в пам’яті. Людина постійно перебуває в пригніченому стані не в силах сконцентруватися на поточних проблемах. Відбувається формування стійкого центру збудження — домінанти, яка, по теорії А. Ухтомського, постійно підтримує своє збудження за рахунок гальмування реакцій на поточні подразники. Боротьба з виникаючими домінантами і є метою психічної саморегуляції. Щоб досягти рівня контролю над психікою, потрібні систематичні тренування, щоб навчитися конкретним методам самокорекції і оптимізації психічного стану. Важливим аспектом професійної діяльності педагога є саморегуляція, тобто здатність розуміти та приймати власний емоційний стан і керувати поведінкою, з тим, щоб оптимальним чином діяти в складних педагогічних ситуаціях.

Метою статті є проаналізувати психологічні основи саморегуляції та описати методи оптимізації психічного стану педагога.

Саморегуляція вивчалася науковцями К. Абульханова-Славською (1991), О. Конопкіним (2004), В. Моросановою (2007), А. Осницьким (і999), А. Прохоровим (1996), А. Шаровим (2000) та іншими в контексті оптимізації професійної діяльності, управління власними психічними станами [1; 2; 3; 5; 6; 8].

Психологічні основи саморегуляції включають в себе керування пізнавальними процесами: сприйманням, увагою, уявою, мисленням, пам’яттю, а також особистістю: емоціями, думками, мовою, діями — реакціями на ситуацію, яка виникла. Саморегуляція кожного з перерахованих психічних процесів, властивостей і станів людини пов’язана з волею і внутрішньою мовою. Внутрішня мова є основою для довільності в управлінні усіма психічними явищами, а воля забезпечує збереження спрямованості й енергійності дій (Konopkin 2004) [2].

Саморегуляція сприймання передбачає чітку постановку задачі сприймання — побудова образу, отримання однозначних відповідей на питання: «Що спостерігати?», «Для чого спостерігати?», «Як спостерігати?». Перш ніж спостерігати, ми повинні відповісти собі на ці питання. В умовах складної педагогічної ситуації такі відповіді не завжди є очевидними, і доводиться докладати значних розумових та фізичних зусилль для того, щоб їх знайти. Свідома постановка подібних питань і знаходження відповідей на них психологічно вимагають вибору і слідування йому, що, у свою чергу, передбачає саморегуляцію.

Управління увагою грунтується на тому, що довільна і мимовільна увага в різній мірі піддаються саморегуляції. Управління мимовільною увагою можливо лише побічно, через регуляцію психофізіологічних станів організму, від яких вона залежить. Мимовільною увагою важко керувати при втомі, під час хвороби, у стані надмірного емоційного збудження, афекту або стресу. Найбільш дієвими засобами управління даним видом уваги є відпочинок, лікування, психофізичний аутотренінг. Довільною увагою можна керувати за допомогою слів або стимулів, що викликають інтерес. Щоб привернути увагу людини до чого-небудь, досить стимулювати її інтерес. Словесна самоінструкція або вербальна саморегуляція уваги завжди прямо або побічно базуються на інтересі. Іноді буває досить змусити себе побачити в якомусь об'єкті, явищі чи події щось цікаве, щоб надовго привернути до цього увагу. Нею певною мірою можна керувати і через сприймання.

Саморегуляція пам’яті також необхідна для педагога. Процеси пам’яті - запам’ятовування і відтворення інформації - піддаються саморегуляції. Третім процесом пам’яті - збереженням інформації - управляти важче, так як він працює на підсвідомому рівні. Однак через певну організацію запам’ятовування побічно можна керувати ним. Саморегуляція мнемічних процесів заснована на різних способах уявлення, асоціювання, зв’язування в єдине ціле, уявної обробки матеріалу. Пам’ять поліпшується, якщо матеріал, який потрібно запам’ятати, вдається уявити візуально, пов’язати з якими-небудь образами. Запам’ятовування можна прискорити, штучно викликаючи в пам’яті інші перцептивні образи і уявлення, подумки пов’язуючи їх з матеріалом, який потрібно запам’ятати.

Мисленням керувати можна свідомо, роблячи його більш продуктивним. Основні прийоми саморегуляції мислення: уважний аналіз умов розв’язуваної задачі; співвіднесення необхідного результату із заданими умовами з метою встановлення того, чого в них не вистачає для отримання потрібного результату; постійне тренування мислення; вироблення певної дисципліни мислення, що передбачає послідовний пошук і опрацювання різних альтернативних варіантів рішення; промовляння вголос або про себе певних ідей, пов’язаних з пошуком рішення задачі; систематичний запис ідей і вже зроблених дій.

Емоційна саморегуляція базується на вмінні керувати станами м’язової системи організму, на активному вольовому включенні розумових процесів в аналіз емоціогенних ситуацій. Саморегуляція — це управління своїм психоемоційним станом, який досягається шляхом впливу людини на самого себе за допомогою слів, уявних образів, управління м’язовим тонусом і диханням. В результаті саморегуляції виникають три основні ефекти: ефект заспокоєння (усунення емоційної напруги); ефект відновлення (послаблення проявів втоми); ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).

Саморегуляція запобігає накопиченню залишкових явищ перенапруження, сприяє відновленню сил, нормалізує емоційний фон діяльності, і підсилює мобілізацію ресурсів організму. Природні прийоми саморегуляції організму: гумор, спостереження за пейзажем, купання в сонячних променях, спілкування з природою й тваринами, захоплення й улюблені заняття, масаж, танці, музика, повноцінний сон тощо. Для оптимізації психічного стану існують різноманітні методи — дихальна гімнастика, нервово-м'язова релаксація, аутотренінг, медитація, ароматерапія, арт-терапія, кольоротерапія та інші. Охарактеризуємо деякі з них.

Метод керування диханням (дихальна гімнастика) передбачає застосування дихальних вправ. Ще в давнину виявили зв’язок між дихальними процесами та емоціями, фізичним та розумовим станом людини. Дихальна гімнастика оздоровлює всі системи організму: ендокринну, дихальну, кровоносну, травну, сечовивідну, нервову. Керування диханням — це ефективний засіб впливу на тонус м’язів і емоційні центри мозку. Повільне і глибоке дихання (за участю м’язів живота) знижує збудливість нервових центрів, сприяє м’язовому розслабленню, тобто релаксації. Часте (грудне) дихання, навпаки, забезпечує високий рівень активності організму, підтримує нервовопсихічну напругу. Використання дихальних вправ, на думку психологів і фізіологів, є найбільш доступним способом регуляції емоційного збудження. Г. Горбунов рекомендує використовувати три типи вправ: повне черевне дихання і два види ритмічного дихання. Канадський учений Л. Персіваль запропонував використовувати дихальні вправи в поєднанні з напругою і розслабленням м’язів. Роблячи затримку дихання на фоні напруги м’язів, а потім спокійний видих, який супроводжується розслабленням м’язів, можна зняти надмірне хвилювання (Nikiforov 2009) [7].

Метод керування тонусом м’язів (нервово-м'язова релаксація) — це система спеціальних вправ для розслаблення різних груп м’язів. Метою цього тренування є зняття м’язового тонусу, який безпосередньо пов’язаний з різними формами негативного емоційного збудження: страх, тривожність, збентеження. Зменшивши або запобігши тонусу м’язів, можна зняти стресові стани, безсоння, мігрені, а також можна нормалізувати емоційний фон. Як правило, домогтися повноцінного розслаблення відразу всіх м’язів не вдається, потрібно зосередити увагу на найбільш напружених частинах тіла. Найпростіший, але досить ефективний спосіб емоційної саморегуляції - розслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти м’язи обличчя, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися керувати і відповідними емоціями.

Метод самонавіювання — це словесний вплив, що задіює свідомий механізм, йде безпосередній вплив на психофізіологічні функції організма. Формули самонавіювань будуються у вигляді простих і коротких тверджень, з позитивною спрямованістю (без частки «не»). Один з таких способів саморегуляції заснований на використанні самонаказів — коротких розпоряджень, зроблених самому собі: «Розмовляти спокійно!», «Не піддаватися на провокацію!». Дефіцит позитивного схвалення в ситуаціях підвищених нервово-психічних навантажень є однією з причин нервозності, роздратування. Тому важливо заохочувати себе самому. У випадку навіть незначних успіхів варто використати спосіб самопохвали, подумки кажучи: «Молодець!», «Розумниця!» тощо.

Метод візуалізації передбачає використання візуальних образів. Використання образів пов’язане з активним впливом на ЦНС почуттів і уявлень. Позитивні відчуття, враження людина не запам’ятовує, але якщо відновити в пам’яті спогади і образи з ними пов’язані, то вона може пережити їх знову і навіть посилити. Образи та уява відкривають доступ до потужних підсвідомих резервів психіки.

Аутогенне тренування або аутотренінг являє собою систему вправ, спрямованих людиною на себе і призначених для саморегуляції психічних і фізичних станів. Основи аутотренінгу закладені в роботах німецького лікаря І. Шульца, який, досліджуючи вплив гімнастики йогів на організм людини, виявив, що глибоке м’язове розслаблення (релаксація) тягне за собою усунення емоційної напруженості, поліпшення функціонального стані ЦНС і роботи внутрішніх органів. Американський фізіолог Е. Джейкобсон встановив, що кожному виду емоційного збудження відповідає напруга тієї чи іншої м’язової групи, що добре ілюструється відомими виразами типу «скам'яніле обличчя», «здавлений голос» тощо. Справедливо і зворотне: якщо людина надає своєму обличчю і позі вираз, властивий певному емоційному стану, то цей стан через деякий час настає (Nesterovsriy 1984) [4].

Дослідженнями І. Шульца встановлено, що якщо глибока м’язова релаксація супроводжується відчуттями важкості і тепла (виникаючими як наслідок розслаблення м’язів і розширення кровоносних судин), то це справедливо і в інший бік. Таким чином, виникла ідея методу досягнення стану релаксації. А саме, використовуючи словесні формули, спрямовані на виникнення відчуттів тепла і важкості, можна свідомо домогтися зниження м’язового тонусу і потім, на цьому фоні, шляхом самонавіювання, цілеспрямовано впливати на різні функції організму. Словесні формули, що використовуються в аутотренінгу, описують характер відчуттів, що підлягають відтворенню, і область тіла, де їх відтворення є бажаним. Поряд з цим була виявлена велика роль чуттєвих образів, уявних уявлень, їх глибокий зв’язок з фізіологічними функціями.

Аутотренінг корисний у тих видах діяльності, які викликають у людини підвищену емоційну напруженість, в тому числі у педагогічній роботі, так як у спілкуванні педагога з дітьми і з їх батьками нерідко виникають ситуації, які вимагають емоційно-вольової саморегуляції. Використання прийомів аутотренінгу дозволяє людині цілеспрямовано змінювати настрій і самопочуття, позитивно позначається на його працездатності та стані здоров’я. Ті люди, хто систематично займаються аутотренінгом, отримують можливість раціонально розподіляти і економно використовувати свої сили в повсякденному житті, а в потрібні моменти максимально їх мобілізувати.

Аутотренінг заснований на свідомому застосуванні людиною різноманітних засобів психологічного впливу на власний організм і нервову систему з метою їх релаксації або, навпаки, тонізації. Відповідні засоби впливу включають спеціальні вправи, призначені для зміни тонусу скелетних м’язів і м’язів внутрішніх органів. Активну роль при цьому відіграють словесне самонавіювання, уявлення та чуттєві образи, що викликаються вольовим зусиллям. Всі ці засоби психологічного впливу людини на власний організм в аутотренінгу використовуються комплексно, у певній послідовності: релаксація, уявлення, самонавіювання. Практичне відпрацювання техніки аутотренінгу проводиться в тій же послідовності (Nesterovsriy 1984) [4].

Аутотренінг включає вправи, спрямовані на керування увагою, довільне оперування чуттєвими образами, словесні самоінструкції, вольове регулювання тонусу м’язів, управління диханням. Система керування увагою передбачає вироблення здатності концентруватися і тривало утримувати увагу, на якому-небудь предметі, об'єкті, події, факті. Здатність оперувати чуттєвими образами виробляється через спеціальні вправи, спрямовані на переведення уваги з зовнішнього світу на внутрішній, і далі - на відчуття і чуттєві образи. Від порівняно простих і звичних уявлень в аутотренінгу поступово переходять до складніших, наприклад, до уявлень сили тяжіння, тепла, що поширюється від однієї частини тіла до іншої тощо. За допомогою спеціальних слів і виразів, які вимовляються з різною гучністю, в плані зовнішньої мови і мови про себе, відпрацьовуються навички словесного самонавіювання. Таке самонавіювання, якщо воно використовується людиною вміло, прискорює появу потрібного психологічного чи фізіологічного стану. Словесні самонавіювання в аутотренінгу поєднуються з певною ритмікою дихання. Всі ці вправи відпрацьовуються в трьох основних положеннях: лежачи, сидячи і стоячи.

Вправи, пов’язані з довільною регуляцією м’язового тонусу, також відпрацьовуються в певній системі і послідовності. Спочатку вчаться розслабляти і напружувати м’язи, найлегше піддаються контролю (м'язи рук і ніг), потім переходять до м’язів, якими важче довільно керувати (м'язи шиї, голови, спини, живота), і, нарешті, звертаються до спеціальних вправ, спрямованим на регуляцію тонусу м’язів внутрішніх органів. Особливо складними і важливими вправами, що входять до аутотренінг, є ті, які спрямовані на регулювання стану кровоносних судин голови і тіла людини, їх розширення з метою досягнення стану релаксації і заспокоєння або звуження з метою підвищення тонусу і активізації організму. У цих вправах використовується природне тепло долоні руки людини і образні уявлення тепла або холоду вольовим зусиллям. Описана система аутогенного тренування корисна педагогам, які мають велике навантаження і стикаються в житті з індивідуальними проблемами, що стосуються їх психофізіологічного стану, працездатності і здоров’я. Учитель чи вихователь, який займається аутогенним тренуванням, може більше дати своїм учням і вихованцям, ніж той, хто нею не займається.

Аутогенне тренування, покращує стан здоров’я педагога, підвищуючи його працездатність, тим самим збільшує і його педагогічну віддачу. При бажанні кожен учитель і вихователь можуть опанувати методи аутогенного тренування і навчитися користуватися ними самостійно, на відміну від психокорекційної практики, яка вимагає спільної групової роботи та участі в ній професійно підготовлених психологів.

Медитація є класичним способом зосередження, завдяки якому відбувається зняття психоемоційного напруження, розумової та фізичної втоми. Сучасна психологія накопичила величезну кількість фактів, які доводять позитивний вплив медитації на всі сфери життєдіяльності людини, починаючи з оздоровлення організму і закінчуючи підвищенням його творчого потенціалу. Відомо досить велика кількість технік та видів медитацій, які мають свої особливості. Медитація буває пасивною і активною, змістовною і беззмістовною, відкритою і закритою. Більшість форм пасивні по зовнішньому прояву, але незвично активні по внутрішньому психологічному наповненню.

Арт-терапія — це лікування мистецтвом. Арт-терапія включає такі напрямки, як малюнкова терапія, бібліотерапія, музикотерапія, танцювальна терапія, кінотерапія, куклотерапія. Застосовують арттерапевтичні методики як самостійні, так і в якості допоміжних до інших видів терапії. Арт-терапія працює з продуктами творчості самої людини і з готовими творами мистецтва (картини, скульптури, книги, продукція кіномистецтва). Арт-терапія застосовується у випадках емоційних порушень, у разі труднощів у спілкуванні, замкнутості, сором’язливості тощо.

Малюнкова терапія. Малювання фарбами, олівцями, фломастерами, які дають повноцінний, насичений колір, допомагає позбутися неприємних переживань, особливо депресії, тривоги, страху. В останніх випадках рекомендують малювати лівою рукою (правшам). При цьому важливо не наявність вміння малювати, а здатність висловити свою емоцію в абстрактній формі, через колір і лінію.

Музикотерапія являє собою метод, що використовує музику в якості засобу корекції. Музикотерапія дає позитивний ефект при емоційних відхиленнях, страхах, рухових і мовних розладах, відхиленнях у поведінці, психосоматичних захворюваннях. Технік музикотерапії багато. Залежно від поставлених завдань музикотерапія може бути представлена у формі активної, коли людина виражає себе в музиці (вокалотерапія, хор, гра на музичних інструментах) і пасивної, коли людина тільки слухає музику, мета якої - змінити настрій, відреагувати негативні переживання, зменшити тривогу. Лідер серед музичних інструментів по впливу на стан людини — це орган.

Кольоротерапія відноситься до популярних напрямів психотерапії. Людство давно знало про цілющі властивості кольору. В Давньому Єгипті в храмах існували спеціальні приміщення, в яких сонячні промені певним чином заломлювалися в той чи інший колір спектра. Археологи стверджують, що ці кімнати були лікувальними. У IX ст. знаменитий Авіценна склав особливий атлас, в якому відобразив залежність кольору, темпераменту і здоров’я (Morosanova 2007) [3]. У середні віки лікар Парацельс готував свої ліки, керуючись не тільки властивостями компонентів, але і їх кольором. Колір впливає і на психіку людини. Швейцарський психолог Макс Люшер вивів взаємозв'язок між кольоровими вподобаннями та емоціями, які відчуває людина.

Казкотерапія — метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс, як у дітей, так і у дорослих. Образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що дає особливі можливості для комунікації. Особливо це важливо для корекційної роботи, коли необхідно в важкому емоційному середовищі створювати ефективну ситуацію спілкування.

Ароматерапія. Історія ароматерапії починається з глибокої давнини. Стародавні греки, єгиптяни використовували аромати протягом всього життя для того, щоб зберегти здоров’я, красу і молодість. Люди безперервно стикаються зі світом запахів. Аромати в нашому житті відіграють значну роль. Зараз ароматерапія — одна з популярних напрямів психотерапії. Ароматерапія — наука і мистецтво впливу ароматів на психологічний і фізичний стан людини. Застосовують її як спосіб запобігання перевтоми, дратівливості, депресій. Ароматерапія підвищує стійкість до несприятливих факторів, сприяє саморегуляції, саморозвитку особистості. Способи поширення ефірних масел різні: інгаляції, ванни, компреси, розтирання, масаж, точковий масаж. Ефірні масла впливають на емоції людини.

Отже, саморегуляція є важливим аспектом професійної діяльності педагога, тому що запобігає накопиченню залишкових явищ перенапруження, сприяє відновленню сил, нормалізує емоційний фон діяльності і підсилює мобілізацію ресурсів організму. Особистісна саморегуляція передбачає здатність педагогічним працівником розуміти та приймати власний емоційний стан та здійснювати індивідуальний вибір методу оптимізації психічного стану.

Література

саморегуляція психічний педагогічний медитація.

• 1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. М.: Мысль, 1991. 299 с.
• 2. Конопкин О. А. Общая способность к саморегуляции как фактор субъективного развития / О. А. Конопкин // Вопросы психологии. 2004. № 2. С. 128−136.
• 3. Моросанова В. И. Индивидуальная саморегуляция и характер человека / В. И. Моросанова // Вопросы психологии. 2007. № 3. С. 59−69.
• 4. Нестеровский Е. Б. Что такое аутотренінг / Евгений Борисович Нестеровский. М.: Знание, 1984. 96 с.
• 5. Осницкий А. К. Саморегуляция активности субъекта в ситуации потери работы / А. К. Осницкий, Т. С. Чуйкова // Вопросы психологии. 1999. № 1. С. 92−104.
• 6. Прохоров А. О. Неравновесные психические состояния и их характеристики в учебной и педагогической деятельности / А. О. Прохоров // Вопросы психологии. 1996. № 4. С. 32−43.
• 7. Способы снятия нервно-психического напряжения: сборник методических разработок занятий для широкого круга педагогов / Сост. А. А. Никифоров, Л. А. Хохлачёва. Белгород, 2009. 21 с.
• 8. Шаров А. С. Ограниченный человек: значимость, активность, рефлексия / А. С. Шаров. Омск: Изд-во ОМГПУ, 2000. 358 с.