Категорії маскулінності та фемінності в антонімії української мови

У сучасній лінгвістиці зростає увага до проблем мовленнєвої діяльності як засобу взаємодії людей, зокрема й до ролі мовців у цьому процесі. Пріоритетною тенденцією розвитку мовознавства є дослідження та опис мови у зв’язку з феноменом статі, гендеру. Дедалі частіше мовознавці звертаються до вивчення мовних одиниць із позицій їх творення та вживання чоловіками й жінками окремо, оскільки доведено, що процес сприйняття навколишнього світу (а отже, і засоби його відображення) має гендерні відмінності.

Гендер визначають як сукупність сформованих культурою біологічних і мовленнєвих ознак, соціальних ролей, особливостей психіки й поведінки, якими різняться чоловіки (маскулінні особи) та жінки (фемінні особи) [8, с. 131]. Дослідження мови з позицій тендерної лінгвістики охоплює два аспекти: по-перше, вивчення комунікативної поведінки в цілому та мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок зокрема (цій проблемі присвятили свої праці Е. Болтенко [1], Дж. Вуд [11], Л. Корнєва [3], Т. Космеда [4], В. Смирнова [8], Л. Ставицька [9] та інші вчені); по-друге, аналіз мови з погляду відображення в ній статі, об'єктом вивчення якого є номінативна система, лексикон, категорія роду тощо (до таких досліджень належать праці Т. Єрофеєвої [2], Т. Мельник [5], О. Поди [6], Л. Семак [7] та інших авторів).

Останні десятиліття українські мовознавці активно долучаються до лінгвістично зорієнтованих гендерних досліджень, проте не можна стверджувати, що українська мовленнєва поведінка та лексичні й граматичні засоби її репрезентації вивчені з позицій статево-рольових характеристик. Зазвичай дослідники розглядають загальні закономірності гендерного вибору мовних засобів, однак повсякчас оминають докладний аналіз окремих лексичних одиниць. Потребують детального вивчення вияви маскулінності й фемінності в антонімічній системі сучасної української мови, оскільки свідоме утворення та використання антонімічної пари — це вияв соціальної індивідуальності мовця, відображення його стереотипної мовленнєвої поведінки. Тому ми прагнемо дослідити вияви категорій маскулінності й фемінності в антонімічний системі української мови, а також проаналізувати й розмежувати гендерні особливості творення та вживання антонімів.

Дослідження психології, психолінгвістики й тендерної лінгвістики дають підстави стверджувати, що існують почуття, які переживають лише жінки або лише чоловіки, є думки, які формуються у свідомості лише жінки або лише чоловіка, а отже, є вибір мовних засобів, що відповідає цим закономірностям, природний для одних і необов’язковий для інших. Деякі тенденції добору засобів вислову мовцями різної статі було помічено під час дослідження прагматичного компонента лексичного значення антонімів української мови за допомогою спрямованого асоціативного експерименту (до слова-стимулу респондентам потрібно вказати антонім). Антонімічна інтенція є одним із найсильніших психолінгвістичних виявів мовленнєвої поведінки: слово-стимул викликає антонімічне слово-реакцію (там, де це можливо). Запропонувавши жінкам дібрати перші антонімічні асоціації до слова-стимулу грубий, у результаті експерименту ми отримали такі антоніми: ніжний, ввічливий, делікатний, ласкавий, чуйний, лагідний, вишуканий. Чоловіки, які брали участь в експерименті, крім загальномовного антоніма ніжний, назвали переважно такі слова: культурний, м’який, точний [10]. Легко помітити, що жінки надають перевагу емоційно-чуттєвій стороні явища дійсності, натомість чоловіки — конкретності та предметності. Це стало емпіричним підтвердженням тези Е. Болтенко про те, що жінки більше, ніж чоловіки, зосереджені на своєму внутрішньому світі, тому в їхньому лексиконі трапляється більше слів, які описують почуття, емоції. Мова й мовлення чоловіків характеризуються стислістю, чіткістю, динамічністю, агресивністю та демонстрацією переваги [1].

Для дослідження вияву маскулінної й фемінної мовленнєвої поведінки крізь призму антонімічної системи мови обрано художньо-літературні дискурси сучасних українських поетів і прозаїків (Святослава Вакарчука, Любка Дереша, Сергія Жадана, Юрія Іздрика) та письменниць (Люко Дашвар, Ліни Костенко, Жанни Куяви, Марії Матіос). Вибір авторів художньо-літературних дискурсів ураховував гендерний, віковий і територіальний аспекти. Одиницями дослідження типу мовленнєвої поведінки авторів різної статі стали актуалізовані предикативно-модальні антонімічні пари — антонімічні пари, які в складі самостійного речення, висловлення є виразниками основної думки адресата.

Категорія фемінності виявляється в мові й мовленні в м’якості, поступливості та емоційності, що реалізується конкретними мовними засобами. У процесі аналізу чоловічих і жіночих художньо-літературних дискурсів помічено, що в антонімічній системі жінок переважають опозиції, побудовані на основі емоційно-оцінних слів. Наприклад, до антонімічної пари належать слова, які безпосередньо позначають почуття (Коли щось триває так довго, вже не має значення, що воно таке — ненависть чи любов до всього особистого стаєш байдужим [19, с. 110]), або слова, у значенні яких дається оцінка предмета, явища, дії, стану тощо (Вже й не знаю, чи мені зараз зле, чи добре [16, с. 78]). Безумовним виявом категорії фемінності є використання антонімічних слів, у яких емоційне ставлення до предмета чи явища виражається граматичними способами, особливими суфіксами або префіксами: Білесенький цвіт облітає на чорну землю, собачка Альма чмише у ньому носом, дошукується зелених віхтиків трави [19, с. 119]. Чоловіки у своєму мовленні також вдаються до опису внутрішнього стану, почуттів і переживань, проте оперують нейтральними з позицій емоційності антонімами: Я ж опинився в парадоксальній ситуації - як би глибоко не відкривався, я не ставав від цього слабшим, а мій суперник — сильнішим [12, с. 41]. Якщо в жіночому мовленні домінують слова на позначення оцінки предмета, явища, дії чи стану, то в маскулінному мовленні вказується на результат явища, дії чи стану без вказівки на особисте ставлення: З Льоліком завжди так — влітку він пітнів, взимку мерз, за кермом йому було незручно, і в костюмі він почувався невпевнено [13, с. 15].

Звичайно, оскільки жінки більше, ніж чоловіки, зосереджені на внутрішньому світі, у їхньому лексиконі переважають прикметники, прислівники та дієслова, які передають емоційно-психологічний стан людини. Тоді як мовлення чоловіків насичене іменниками й дієсловами з конкретним предметним значенням. Ця особливість позначається також на особливостях використання антонімів.

Маскулінній мовленнєвій поведінці притаманні векторні антоніми, що позначають протилежно спрямовані або взаємно зворотні дії, явища, ознаки, напрями, відношення тощо: Буде збирати на пляжах каміння / і викидати його в океан [18]. Найбільш широко векторні антоніми представлені дієсловами: Все починається, коли зникає все

[17]; В серці - сум, /Але я не жалкую, /Не тримай, відпусти [17]. Чоловіки досить часто вдаються до описів процесів, дій, рухів, життя сприймається як постійна черга подій: Народжуйте веселих дітей. / Помирайте в своїх кімнатах. / Кидайте це чортове місто. / Повертайтеся в нього

[18]. У мовній картині чоловіка реальна дійсність закріплена як безперервний процес, у якому він відслідковує розвиток окремих подій, явищ, обставин: Але вона мовчала й дивилася, ніби дійсно втішалася / усім випадковим будинкам з дахами холодними. / І навіть коли можна було піти — вона лишалася, / і навіть коли можна було залишитись — вона виходила [18]. Повсякчас чоловіки вдаються до прийому нанизування антонімічних дієслівних пар: І все є так, як повинно бути. / Все трапляється і все буває. / І серце його нас щоранку будить, / підтримує, / змучує, / убиває [18]. Жінки також використовують цей прийом, проте вживають набагато ширшу емоційну гамму: Земний канат тріщав — але не тріскав — під натиском сили, з якою налягали на нього люди, що в один і той же момент зачинали і викидали дітей; отруювали й лікували ґрунти, повітря й води; винаходили і знищували зброю; брехали найдорожчими іменами і клялися іменами нікчемними; ішли в монастирі грішники і пускалися в найлютіший блуд черниці; зраджували чесних і прощали підлим, судили невинних і виправдовували убивць; починали і закінчували війни [16, с. 126].

Вияв категорії фемінності не заперечує вживання в мовленні векторних антонімів, проте вони також репрезентують емоційно-вольову сферу особистості: Дружина то радіє, то плаче [19, с. 340]. Динамічний тип маскулінної мовленнєвої поведінки вимагає вживання конверсивних антонімів, які позначають протилежно спрямовані, зустрічні дії або відношення в межах однієї спільної ситуації: Я вивозив теплих банкірів у приміські ліси. / Купував губернаторів і продавав голоси [18]. У мовленні жінок за допомогою антонімів-конверсивів увага зосереджується не на уявленні про життя чи світ, а на своєму внутрішньому світі: І — замість відвертатися — підставляю обличчя їхнім дощам і сама шукаю уста [16, с. 1]. І якщо маскулінне мовлення більш орієнтоване на дію, динаміку, зачіпаючи когнітивний і соціальний складники особистості, то фемінне — на емоції й почуття, що складають емоційно-вольовий чинник: Колись я сказала йому напівжартома-напівсерйозно: «Ось уже майже рік у мене триває час обіймати, а твій годинник показує час ухилятися від обіймів» [16, с. 54].

Мовленню чоловіків властиві стверджувані синтаксичні конструкції з комунікативною стратегією переконання, саме тому вони звертаються до протилежних полюсів явищ дійсності, не визнаючи наявність «золотої середини» між ними. Через це в їхньому мовленні легко помітити комплементарні антоніми, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок: Нехай там будуть тільки інь і янь [17]; Твоя земля чекає на захід або на схід, / З заходу і на схід, з заходу і на схід [17]; Ніхто не надає особливого значення стосункам із жінками, всіх захоплюють стосунки із життям і смертю, ніхто не знає, що жінки — це і є життя і смерть [13, с. 294].

У фемінному мовленні градуальні антоніми переважають над усіма іншими видами. І це не дивно, оскільки жіночому мовленню не властива гранична протилежність, крайні ступені вияву, чітке розмежування, радикальне протиставлення явищ, властивостей, дій тощо. Переважають зазвичай антоніми на позначення якості та характеристики особи (Безкінечне мовчання тисне тишу — і раптом уривається беззвучним зітханням великого, могутнього чоловіка, що цілує коліна маленької зіщуленої жінки [16, с. 80]; А тоді вона запитає, хто він? Бог? Чи диявол? Чи один у трьох лицях? [16, с. 26]), дії (Проте при мені не було пам’яті про покинуте життя: я не вміла згадати нічого, що зі мною траплялося на землі, хто там зостався, кого я любила, кого ненавиділа, з ким приятелювала, кому заздрила [16, с. 117]), ознаки дії чи якості (Знаєш, коли ставало геть зле, нестерпно, я відчиняв балкон і вдивлявся у ніч, наче чекав приходу небесної жінки, щоб настала мить дурману, чи забуття, чибезумства — лише ні крихти дійсності. А жінка прийшла — така маленька, така земна і ласкава, що я й не зчувся, як стало добре [16, с. 18]), стану (Не сіро і сонно, як то було дотепер, а яскраво й бурхливо [15, с. 18]). Наведені градуальні антоніми доводять, що вони, на відміну від антонімів, помічених у мовленні чоловіків, виражають не переконання, доведення протилежних фактів, світобачення життя як вияв його в крайніх існування, а плинність людського існування через різноманітні вияви. Мезоніми фемінного мовлення пом’якшують виклад, роблять його більш демократичним, а тому легше сприймаються, без увиразнення конфлікту.

маскулінність український мова фемінність Таблиця 1. Гендерні особливості антонімічної системи української мови.

Лінгвістичним виявом категорії фемінності в мовленні вчені вважають також явище неточного називання предметів. В антонімічній системі української мови це представлено явищами прихованої протилежності, асиметричними (прагматичними, індивідуально-авторськими або контекстуальними) антонімами. Наприклад, координатні антоніми схід та захід розвивають у контексті не значення місця, а переносять його на інші явища суспільного життя: Схід зображається червоним і прорадянським, Захід — націоналістичним і антиросійським [19, с. 378]. Загальномовні антоніми схід та захід допомагають автору створити контекстуальні антонімічні пари червоний — націоналістичний і прорадянський — антиросійський. Прагматичні антоніми душа та тіло допомагають увиразнити протиставлення багатозначних дієслів кривилася й цвіла: А Ярина хотіла пожити. Нехай і кривилася тілом. Зате душею цвіла [15, с. 86]. Такі опозиції набувають статусу антонімів за умови розвитку в них якісного значення, зокрема й на рівні метафоричних значень. Метафоричні протиставлення увиразнюють виклад, проте не мають однозначного тлумачення: А на селі люди з освітою — то вам не абихто чи темнота якась, а всезнаюча і ясна голова! [15, с. 13]. Метонімічне перенесення властивостей одного явища дійсності на інше також зумовлює появу контекстуальних протиставлень: Ти людина, а він чурбан, — резюмує дружина [14, с. 259]; Жінкам потрібні лицарі, а не ховрашки [14, с. 131]; Він їй — душу, а вона йому — насміхи. Він їй — серце, а вона йому побрехеньки [15, с. 31].

Під час побудови антонімічної пари жінки частіше, ніж чоловіки, вдаються до мовних експериментів, вживаючи замість опозита з негативним значенням евфемізм (Як не сумно те визнавати, але ніхто не знає, що в даний момент є ліпшим і кориснішим для кожного з нас — жити чи піти за світи і не мучитися [15, с. 21]) або створюючи індивідуально-авторські опозиції (І то не зважала на те, чи чорнявий був глава сімейства, чи русявий, чи високий, чи низький, чи з твердими біцепсами, чи худорлявий [15, с. 135]).

Отже, між структурою антонімічних систем та особливостями їх організації в адресантів різних статей помічена істотна гендерна різниця, що виявляється в структурно-семантичному, функційному та прагматичному аспектах. Для більш виразного розмежування зазначених відмінностей представимо результати аналізу в табличній формі (табл. 1).

Таким чином, докладно проаналізувавши антонімічну систему в мовленнєвій поведінці чоловіків і жінок із позицій гендерної лінгвістики, ми визначили основні лінгвальні вияви категорій маскулінності й фемінності. У результаті дослідження вдалось розмежувати гендерні особливості творення та вживання антонімів української мови. Подальшого дослідження в такому аспекті потребують інші лексичні одиниці.

Література

• 1. Ерофеева Т Языковая единица в гендерном рассмотрении / Т Ерофеева // Вестник Челябинского государственного университета. Серия «Филология. Искусствоведение». — 2008. — № 9(110). — С. 35−40.
• 2. Корнєва Л. Тендерний аспект комунікації / Л. Корнєва // Філологічні науки. — 2013. — № 13. — С. 106−113.
• 3. Тендерна лінгвістика в Україні: історія, теоретичні засади, дискурсивна практика: [колект. монографія] / [Т. Космеда, Н. Карпенко, Т Осіпова, Л. Саліонович, О. Халіман]; за наук. ред. Т Космеди. — Х.: ХНПУ ім. Г. С. Сковороди; Дрогобич: Коло, 2014. — 470 с.
• 4. Мельник Т. Ґендер як наука та навчальна дисципліна / Т Мельник // Основи теорії гендеру: [навч. посібник] / за ред. В. Агєєвої. — К.: К.І.С., 2004. — С. 10−30.
• 5. Семак Л. Семіотичний підхід до вивчення лексичної синоніміки в сучасній жіночій прозі / Л. Семак // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія «Філологія. Мовознавство». — 2014. — Т 221. — Вип. 209. — С. 85−88.
• 6. Смирнова Т. Специфика использования гендерного фактора в языке рекламы / Т. Смирнова, О. Котик // Вестник Севастопольского государственного технического университета: сб. науч. трудов. Серия «Филология». — Севастополь, 2004. — Вып. 51. — С. 31−36.
• 7. Ставицька Л. Мова і стать / Л. Ставицька // Критика. — 2003. — № 6. — С. 29−34.