Сделки, підлягають нотаріальному удостоверению

Угоди, підлягають обов’язковому нотаріальному удостоверению.

(Чернетка, частина дипломного проекта).

Студентки 6 курсу юридичного факультета.

Калінінградського Державного Университета.

Бортник Наталії Юрьевны.

Здається 2001;го году.

План:

1. Ведення: нотариат.

2. _______А. Рента.

Б. Доверенность.

У. Запорука, ипотека.

Р. Завещание.

Д. Поступка вимоги, і переклад долга.

Є. Шлюбний контракт.

Ж. Алиментное соглашение.

З. Операції з нерухомим имуществом.

У статті 35 Основ міститься повний перелік нотаріальних дій, скоєних частнопрактикующими нотаріусами, й першим пунктом у списку значиться посвідчення угод, тобто посвідчення дії громадян, і юридичних, вкладених у встановлення, зміну або припинення цивільних правий і обязанностей.

Істотну захист правий і законних інтересів учасників громадянського обороту нотаріат здійснює, передусім, у сфері зобов’язальних правовідносин, ув’язненні й виконанні переважно майнових угод. Стаття 53 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат передбачає обов’язкову нотаріальне посвідчення угод, котрим безпосередньо законом встановлено дана форма й у випадках передбачених угодою сторін, також ті накреслення викладені у 163 статті Цивільного кодексу Російської Федерации.

Нотаріальна форма надає угоді достовірність, вносить ясність у взаємовідносини сторін із питання її забезпечення і факту її скоєння. Нотаріальне посвідчення угоди забезпечує можливість доведення певних фактів суді. Нотаріуси забезпечують правильне висновок договору, безсторонні відносин між сторонами, роз’яснюючи їм що застосовується право у кожному даному випадку, також роз’яснюючи наслідки скоєння дій, і можливість діяти у закону по укладеним, має юридичної чинності договору.

Значення угод у тому, що є найбільш поширеними юридичними фактами, через які з урахуванням правових норм виникають, змінюються і припиняються правничий та обов’язки громадян, і юридичних. Роль нотаріату стосовно цивільно-правовим угодам полягає у сприянні їх здійсненню, і навіть закріпленні в належної юридичної формі, унаслідок чого є гарантія їх законності і високої рівень достовірності; у разі втрати документів, де ці угоди виражені, є підстави легко восстановлены.

Угода — різновид юридичного факту, а чи не подія. У ньому проявляється воля учасників, спрямовану досягнення певних результатів, мають правової характер. 1] Наявність волі особи який входить у правовідносини одна з основних елементів існування угоди. Цю волю зазвичай називають «» внутрішньої волею «» [2], «» істинними намірами «» [3], «» ідеальної волею «» [4] чи «» дійсною волею «». Під такий дійсною волею розуміється бажання особи зробити угоду. Реалізація ж волі у світі здійснюється посредствам волевиявлення. Умовно можна сказати, що воля є змістом, сутністю цього явища, а волевиявлення — формою його проявления.

Проте річ цілком очевидна, що інший варіант, коли форма висловлювання волі незрозуміла й незрозумілий вона має сенс, чи що вона викликає сомнения.

Цивільний кодекс ієрархічної двоступінчастої системи тлумачення, де пріоритет віддається буквальному тлумаченню, а справжня воля з’ясовується лише за неможливості буквального і систематичного тлумачення. Такий їхній підхід збільшує значення тексту договору (а чи не ідеальної волі сторін) регулювання цивільних зобов’язань та орієнтує учасників приватноправових відносин вимушені ретельного опрацювання всіх умов укладених договоров. 5].

Для усунення таких колізій нотаріус сам становить проект угоди або ж засвідчує готовий проект клієнтів, попередньо перевіривши його правомірність. Тривалий час ця галузь нотаріальної діяльності лежить у забутті. Юридична осмислення специфіки скоєних громадянами угод було як примітивним. Розробив зразки проектів угод. Вписавши у такому проект документа трохи даних, сторонам залишалося тільки підписати його, і угода вважалася що відбулася. Зараз автори кожної угоди — нотаріус і клиент.

Нотаріус, готуючи проект угоди, визначає становище сторін, уточнює юридичні детали. 6].

Нотаріус засвідчує угоди, котрим законодавством Російської Федерації і республік у складі Російської Федерації встановлено обов’язкова нотаріальна форма, але з бажанню сторін нотаріус може засвідчити і той сделку.

Нотаріальне посвідчення угоди здійснюється шляхом скоєння на документі удостоверительной написи (стаття 163 ДК РФ). Такий документ висловлює зміст угоди та підписується обличчям чи особами, які здійснюють угоду, чи їх представниками. Іноді закон, інший правової акт може встановлення додаткових вимоги, яким має відповідати удостоверяемый документ. Приміром, договір купівлі-продажу земельного ділянки має бути оформлений на бланку типового договору продажу-купівлі (купчої) земельних ділянок, затвердженому Роскомземом 02.06.93.

З метою здійснення контролю за законністю скоєних операцій та підвищення рівень достовірності документа, куди воно вбирається, в законі визначено коло угод, які підлягають обов’язковому нотаріальному удостоверению. 7].

А. Рента.

У статті 163 ДК Російської Федерації говориться, що нотаріальна посвідчення угод обов’язково жити у випадках, вказаних у законі. Зокрема до таких випадків належить договір ренти, яким один бік (одержувач ренти) передає боці (платникові ренти) в власність майно, а платник ренти зобов’язується за отримане майно періодично виплачувати одержувачу ренту як певної грошової суми або надання коштів у його вміст у іншій формі. Саме поняття «» рента «» походить від латинського «» reddita «», що таке «» повернута «». Рента — регулярний дохід у формі відсотків, отримуваний з капіталу, майна чи земли. 8].

Одержувачем ренти може лише власник переданого в ренту майна, але з суб'єкт права господарського ведення. Це дієздатні громадяни, і навіть некомерційні організації, якщо отримання ренти не суперечить їх спеціальної правоздатності і суті рентного зобов’язання. Приміром, одержувачем довічної ренти може лише громадянин (стаття 589 ДК Російської Федерации).

Платник ренти отримує майно у власність. Безумовно, в ролі останніх можуть виступатимуть і проти громадяни і юридичних осіб. Винятком тут є унітарні підприємства, котрим цього права ограничено.

Платник ренти саме періодично або виплачує одержувачу ренти гроші, або надає останньому вартість його вміст у іншій формі (наприклад, одяг, їжу, паливо, доглядає при хвороби). Періодичність виплати ренти залежить від виду договору ренты. 9] По договору ренти допускається встановлення обов’язки виплачувати ренту безстроково (стала рента) чи тривалість життя одержувача ренти (довічна рента). Довічна рента може бути встановлена за умов довічного змісту з иждивением. 10] Постійна рента виплачується по закінченні кварталу (календарного квартала). 11] На відміну то постійної ренти довічна рента виплачується після закінчення кожного календарного місяця — і саме з закінченні календарного місяці, якщо боку не домовилися про інше (у своїй має дотримуватися періодичність виплат). До договору довічного змісту з утриманням застосовуються правила довічної ренти, оскільки договір довічного змісту з утриманням є різновидом договору довічного содержания.

Майно, яке відчужується під виплату ренти, може бути передане одержувачем ренти у власність платника ренти зарплату чи безкоштовно. Що стосується, коли договором ренти передбачається передача майна за плату, до взаємин сторін із передачі і про оплату застосовуються правила про купівліпродажу (глава 30 ДК Російської Федерації), а разі, коли така майно передається безплатно, правила про договорі дарування (глава 32 ДК Російської Федерації) остільки, оскільки інше встановлено правилами про ренті і довічне змісті з утриманням (глава 33 ДК Російської Федерації) і суперечить суті договору ренти. Відповідно до статтею 586 ДК Російської Федерації рента обтяжує земельну ділянку, підприємство, будинок, споруда чи інше нерухомого майна, передане під її виплату. Що стосується відчуження такого майна платником ренти його зобов’язання в договору ренти переходять на набувача майна. Обличчя, предавшее обтяжене рентою нерухоме майно власність іншого особи, несе субсидиарную з нею відповідальність за вимогами одержувача ренти, якщо Цивільним кодексом Російської Федерації, іншим законом чи договором не передбачена солідарна відповідальність у цій обязательству. 12].

За статтею 584 ДК Російської Федерації договір ренти підлягає нотаріальному засвідченню, а договір, який передбачає відчуження нерухомого майна під виплату ренти, підлягає державної регистрации. 13].

Б. Доверенность.

До ряду угод потребують обов’язкового нотаріального посвідчення законодавець зараховує і доверенность.

Доручення (анг. letter of authority, warrant; ньому. Vollmacht f.) — письмове уполномочие, що видається однією особою іншій юридичній особі, для представництва перед третіми лицами[14], тобто однієї особи (представника) виступати від імені іншої особи (подається) при укладанні угод чи інших юридичних действий[15].

Залежно від забезпечення і обсягу повноважень, закріплених в доручення, розрізняють три виду доручення: 1.) Генеральна доручення видається керувати і розпорядження майном довірителя, скоєння всіх можливих операцій та представництва перед будь-яким третьою особою. Такі доручення, зазвичай, видають особи, виїжджають зарубіжних країн на термін. 2.)Специальная доручення видається з метою юридичних дій у сфері або заради укладання низки однорідних угод, наприклад доручення для ведення справ у судах. 3.)Разовая доручення видається з метою однієї угоди чи іншого юридичного дії, наприклад доручення на однократне отримання заробітної платы. 16].

Доручення — термінова угода. Пункт 1 статті 186 ДК Російської Федерації встановлює лише максимальний, який можна видати доручення — 3 роки. Початок обчислення терміну такий доручення настає наступного дня після календарної дати або настання події, яким визначено його початок (стаття 191 ДК Російської Федерації). Якщо термін дії доручення зовсім не від зазначений, вона, відповідно до пунктом 1 статті 186, діятиме протягом один рік від її скоєння (але з з наступного дня, як у загальному правилу — стаття 191 ДК Російської Федерации).

Доручення, призначена з метою дій по закордонах і яка містить вказівки про терміні дії, зберігає силу до її скасування обличчям, выдавшим доручення. У разі термін дії доручення (виданої саме нотаріусом, а чи не посадовою особою) може перевищити трирічний термін, встановлений пунктом 1 статті 186 ДК Російської Федерації (п. 2 статті 186 ДК Російської Федерации). 17].

Доручення, яка містить дат скоєння, — незначна. Визнання такий доручення незначною означає, що вона ніяких правових наслідків не тягне, а обличчя, яке здобуло таку доручення, діє і як обличчя неуполномоченное. 18].

Обов’язково нотаріально посвідченими би мало бути доручення на укладання угод, потребують нотаріальної формы.

Передоручення — доручення, видана представником іншій юридичній особі від імені подається. Передоручення припустимо, якщо представник уповноважений на передоручення отриманої дорученням чи змушений до цього силою обставин, маю на увазі охорону інтересів подається (пункт 1 статті 187).

Обставини ці можуть ставитися до постаті представника (хвороба), з’явитися наслідком третіх осіб (заклик представника до армії, відрядження, порушення проти кримінальної справи), ставитися до явищам природи (форстмажорные обстоятельства).

Доручення гаразд передоручення мусить бути нотаріально посвідчено, крім випадків переказаних у пункті 4 статті 185 ДК РФ (п. 3 статті 187 ДК Російської Федерації). Термін дії передоручення неспроможна перевищувати термін дії доручення, з урахуванням якою вона видано (пункт 7 статті 187). 19].

Представник, який учинив передоручення, зобов’язаний сповістити подається й повідомити необхідні інформацію про особі, уповноваженому передоверием (п. 2 статті 187 ДК Російської Федерації). Коло таких відомостей закон встановив. Вочевидь, проте, що справді дані мають ставитися до віку цієї особи, його дієздатності, діяльністю, місця проживання тощо. п. Необхідно як і повідомити про такі якостях цього особи, що можуть сприяти, як оптимальному виконання дій, куди він уповноважений, і навпаки, які можуть перешкоджати этому. 20] При невиконанні обов’язки сповістити про передоверии, представник відпо-відає дії особи, якому дано передоручення, за власні. Оповіщення про передоверии може відбутися, як фактичної передачі повноважень, і після неї, але виконане розумний термін. Оскільки передоручення є угодою, те й повідомлення про неї повинен мати письмовій формі, якщо інше не передбачено договором доверения. Якщо ж довіритель ні извещен про передоверии, але обличчя порядку передоручення саме і повному обсязі виконало доручення, що міститься в доручення, довіритель неспроможна відмовитися від ухвалення результатов.

Представлений проти неї будь-якої миті скасувати доручення чи передоручення (нарівні, як і довірений вправі скасувати передоручення). У той водночас довірений і передоверенный можуть відмовитися від доручення. Угоду про усунення цих прав мізерно. Також дію доручення (передоручення) припиняється внаслідок закінчення терміну доручення (термін передоручення неспроможна перевищувати терміну доручення); припинення юридичної особи, від чийого імені видано доручення; смерті громадянина який виказав доручення або довіреної, визнання хоча самого їх недієздатною, обмежена дієздатним чи безвісно відсутнім; внаслідок скоєння дії, реалізації якого видана доручення; визнання доручення недійсною за рішенням суду; припинення державний орган чи органу місцевого самоврядування, який виказав доручення; втрати громадянином статусу підприємця, якщо доручення видана громадянинові саме у з його підприємницької деятельностью. 21] З припиненням доручення втрачає собі силу й передоручення (п. 3 статті 188 ДК РФ) незалежно від причин припинення доверенности.

У. Запорука, ипотека.

Як і доручення, договір про іпотеку, і навіть договору про заставі рухомого майна чи прав на майно на забезпечення зобов’язань по договору, що має бути нотаріально засвідчено, підлягають нотаріальному засвідченню. Слід відразу уточнити, що договору про заставі може бути нотаріально засвідчено лише випадку, якщо предметом застави є цивільні повітряні, морські і річкові суду, рухомий склад залізниць, і навіть якщо нотаріальна форма застави прямо передбачена законодавством Російської Федерации. 22].

Запорука — одне із способів забезпечення виконання зобов’язань (по договорами та інших), сутність якого у тому, що кредитор по забезпеченому законом зобов’язанню (заставоутримувач) впавши у разі невиконання боржником цього зобов’язання отримати гроші з вартості цього майна переважно над іншими кредиторами особи, якому це майно принадлежит. 23]Следует відзначити, що заставоутримувач має переважного права перед іншими особами. Зокрема, при ліквідації юридичної особи спочатку задовольняються вимоги громадян, яким ликвидируемое юридична особа несе зобов’язання з заподіяння шкоди їхнього життя чи здоров’ю, потім — вимоги працівників юридичної особи, які перебувають із ним трудові відносини, і навіть по виплатах авторського винагороди, і потім — вимоги заставоутримувачів (стаття 64 ДК Російської Федерации). 24].

Обеспечительная функція застави полягає, передусім, у цьому, що з його допомогою попередньо виділяється майно, що й буде об'єктом стягнень із боку залогодержателя. 25] Заставоутримувачем може бути як сам боржник, і третя особа, а предметом застави — будь-яке майно (зокрема і майнових права, наприклад, право оренди), за винятком майна, який з оборота.

У п. 1 статті 334 ДК Російської Федерації міститься принципове уточнення: майно, яке вноситься як застави, має належати боржникові. У той самий час частина 2 статті 135 свідчить про те, що заставоутримувачем речі може бути як її власник, і обличчя, має її у право господарського ведення. Обличчя, якому належить річ на правах повного господарського ведення, вправі закласти її без згоди власника; винятком у разі є нерухомого майна, те що на праві повного господарського ведення предприятию.

Договори заставу державного майна майна державних підприємств підлягають нотаріальному завіренню після їх узгодження з відповідною комітетом із управління имуществом. 26].

Заставником права може бути особа, якому належить закладываемое право (част. З статті 335 ДК Російської Федерации).

Не всяке обличчя може закласти річ, а лише те, який став на даний момент виникнення застави боржником у конкретній (основному) зобов’язанню. Річ у тім, що заставу існує у тій мірі, якою він виник у зв’язку із головною зобов’язанням; з його припиненням втрачає собі силу й заставу (пункт 1 статті 352 ДК Російської Федерации). 27] Однак у п. 1 статті 335 говориться про «третє особі як «про залогодателе. Таким може бути будь-яка обличчя не що є боржником по основному зобов’язанню, але що забезпечує виконання боржником цього зобов’язання, віддаючи під заставу своє майно і виступаючи у інтересах боржника. Це третя особа як і має бути власником майна чи мати його на праві повного господарського ведення (стаття 1 закону про ипотеке). 28].

Предметом застави то, можливо всяке майно, зокрема і майнових прав (вимоги), крім майна, який з обороту, вимог, нерозривно що з особистістю кредитора, в частковості вимог про аліменти, про відшкодування шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю, та інших прав, поступка яких іншій юридичній особі заборонена законом (стаття 336 ДК Російської Федерації). До переліку речей вилучених у обороту включені такі речі як сильнодіючі отрути, радіоактивні і хімічні речовини, віднесені до бойових і отравливающим, й дуже далее. 29] До правам, поступка яких іншій юридичній особі заборонена законом, належить право оперативно керувати майном (стаття 296 ДК Російської Федерації), сервітут (п. 2 статті 275 ДК Російської Федерации). 30].

Стаття 338 Цивільного кодексу Російської Федерації регламентує питання, що стосується передачі закладеного майна. Пункт 1 цієї статті виходить із такого загальне правило, що закладене майно в заставника. Це означає, що заставник вправі володіти і користуватися предметом (пункт 1 статті 346 ДК Російської Федерації), розпоряджатися предметом застави (стаття 342 ДК Російської Федерації), пред’являти виндикационный чи негаторный позов (статті 301, 304 ДК Російської Федерації), заміняти предмет застави. Якщо предмет застави в заставника, це нею ряд обов’язків, як-от зміст й забезпечення схоронності предмета застави (стаття 344 ДК Російської Федерації), надання заставодержателю інформації, передбаченої договором чи законом (стаття 342 ДК Російської Федерації). Заставник, в цьому випадку, несе ризик випадкової загибель чи ушкодження закладеного майна (стаття 344 ДК Російської Федерації), і навіть несе витрати на відновленню предмета застави у разі псування, ушкодження чи іншого погіршення стану. Поряд в вищевикладеним, заставник зобов’язаний пропускати заставоутримувача до предмета застави для перевірки збереження і состояния.

Сторони у договорі заставу можуть передбачити, що його предмет буде переданий залогодержателю.

Іноді, хоча предмет застави і в заставника, тим щонайменше, можливості користування і розпорядження цим предметом у останнього немає, оскільки заставоутримувач залишає майно в заставника під своєї печаткою або під замком (частина 1 п. 2 статті 338 ДК Російської Федерації). Так званий твердий заставу передбачає залишати його предмета у заставника, але з накладенням знаків заставоутримувача (над жодному разі не погіршують якість предмета застави) які свідчать у тому, що майно перебуває під запорукою. Якщо договором про заставу не передбачено інше, то предмет застави то, можливо передано в тимчасове володіння чи користування третьому лицу[31] (заставник несе обов’язки згадані выше).

При заставі майнового права, посвідченого цінної папером, вона передається заставодержателю або у депозит нотаріусу, якщо договором не передбачено інше (пункт 4 статті 338 ДК Російської Федерації). Іншими совами, тоді як договорі не передбачено, що заставник зобов’язаний передати саме заставодержателю згадану цінний папір, то останній немає права наполягати, щоб її йому, а чи не в депозит нотаріуса чи банка. 32] Також боржник вправі внести належні від нього гроші цінні папери депозит нотаріуса, а випадках, встановлених законом, в депозит суду — якщо зобов’язання може бути виконано боржником вследствие:

1. відсутності кредитора або особи, уповноваженого їм прийняти виконання, на місці, де зобов’язання має бути исполнено;

2. недієздатності кредитора й відсутності в нього представителя;

3. очевидного відсутності визначеності у тому, хто є кредитором по зобов’язанню, зокрема, у зв’язку з суперечкою з цього приводу між кредитором та інших лицом;

4. ухиляння кредитора від ухвалення виконання чи іншого прострочення з його стороны.

Внесення грошової суми чи цінних паперів в депозит нотаріуса чи суду вважається виконанням обязательства.

Нотаріус чи суд, в депозит яких внесено гроші цінних паперів, сповіщають звідси кредитора (пункти 1, 2 статті 327 ДК Російської Федерации).

Іпотека є різновидом застави і такий самий підлягає нотаріальному засвідченню. Іпотека (від грецького hipotheke -заставу, заклад) — заставу земельних ділянок, підприємств, будинків, споруд, квартир чи іншого нерухомого имущества.

Запорукою нерухомого майна може бути забезпечені вимоги, які з договорів позики банківської позичок, купівлі - продажу, перевезення вантажів чи другого.

З огляду на те, що з іпотеку передача заставодержателю неможлива, стаття 13 закону про іпотеку предусматривает:

1. права заставоутримувача може бути задоволені заставної (пункт 1);

2. Заставна є цінної папером (п.2). Вона надає заставодержателю декларація про виконання по грошовому зобов’язанню, забезпеченому іпотекою (без надання інших доказів існування цієї зобов’язання). Заставна також засвідчує право застави на вказаний у договорі іпотеки имущество;

3. Упорядкування заставної заборонена бенкет іпотеку підприємства, лісу, ділянки землі сільськогосподарського призначення, прав оренди для цієї об'єкти. Не можна вживати заставну і за забезпеченні грошового зобов’язання, сума боргу яким не визначено (пункт 4);

4. Заставна видається початкового заставодержателю органом, що забезпечує державної реєстрації іпотеки (пункт 5).

Якщо договорі про іпотеку зазначено, що має рацію заставоутримувача в відповідності до статті 13 ФЗ «» про іпотеку «» засвідчуються заставної, разом із ним нотаріусу надається заставна. Нотаріус робить на заставної оцінку час і місці нотаріального посвідчення договору про іпотеку, нумерує і скріплює печаткою листи заставної в відповідність до частиною 2 пункту 3 статті 14 ФЗ «» про іпотеку «» .

Договір іпотеки підлягає, крім нотаріального посвідчення, державної реєстрації речових, яку здійснюють установи юстиції по місцеві перебування предмета іпотеки; інакше такий договір вважається незначним (стаття 10 закону про ипотеке).

Нотаріус при посвідченні договору заставі повинен перевірити приналежність закладываемого майна, не чи проживає в закладываемом приміщенні неповнолітній, якщо проживає то цьому випадку має бути в обов’язковому порядку отримано дозвіл органу опіки й піклування на заставу житлового приміщення. У договір про заставу мають бути зазначені предмет застави та її оцінка, істота, величину і термін виконання зобов’язання, забезпечуваного запорукою. У ньому має міститися вказівку те що, в якої зі сторін перебуває закладене майно (стаття 339 ДК Російської Федерации).

При іпотек підприємства чи іншого майнового комплексу загалом, право застави поширюється попри всі яке у її складу майно, рухоме і нерухоме, включно з правом вимоги, і виняткові права, в тому числі здобуті період іпотеки. Іпотека будинку, споруди можлива тільки з одночасної іпотекою з такого самого договору земельного ділянки, у якому цей будинок розміщено, або належить залогодателю права оренди цієї ділянки або його части. 33].

При іпотеку земельних ділянок право застави не поширюється на які перебувають чи споруджувані у цьому ділянці будівлі і споруди залогодателя.

Право застави виникає з укладення договору заставі, а відношенні застави майна, що підлягає передачі заставодержателю, з моменту передачі цього майна, якщо інше не передбачено договором про заставі (пункт 1 стаття 341 ДК РФ). Якщо договору про заставі підлягає державної реєстрації речових, то право застави виникає саме з реєстрації (п. 3 статті 433 ДК Російської Федерації; ст. 10, 20 закону про іпотеку). Договором заставу боку можуть встановити й інший мить виникнення права залога. 34] Наприклад, і при отриманні банківського кредиту сторін у договорі можуть назвати, що застави щодо застави, приналежний залогодателю, виникне тільки після надходження коштів на розрахунковий рахунок залогодателя.

Наступний заставу допускається, якщо інше не передбачено попередніми договорами заставу, і допускається лише у відношенні майна, але з майнових прав.

Заставник зобов’язаний повідомити кожному наступному заставодержателю відомості про існуючих заставах даного майна, й відповідає за збитки, завдані залогодержателям невиконанням цей обов’язок (пункт 3 статті 342).

Відповідно до Указу президента Російської Федерації від 28.02.96., при зверненні стягнення на закладені житлові приміщення, що у них особи виселенню не підлягають, проте право їх власності у разі припиняється (зберігається лише декларація про проживання). Винятком із цього правила: можливість виселення власників, якщо договір застави був полягає у забезпечення банківського кредиту для будівництва даного житлового помещения. 35].

Що стосується часткового виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання боржник у ній, заставник законний власник заставної вправі укласти угоду, предусматривающее:

1. така зміна предмета іпотеки, у якому закладеним визнається частина раннє закладеного за цим договором про іпотеку майна, якщо згадана частина майна то, можливо самостійним об'єктом прав;

2. така зміна розміру забезпечення, у якому розмір вимог, що утворилися з кредитного чи договору і забезпечених за цим договором про іпотеку, збільшується чи зменшується проти тим, який забезпечувався іпотекою раннє. Ця угода має бути нотаріально посвідчено (стаття 13 ФЗ про ипотеке).

У кожному разі, право заставника заповідати предмет застави — абсолютное. 36] У плані 2 пункту 2 статті 346 ДК Російської Федерації законодавець прямо зазначає, що угода, котре обмежує право заставника заповідати закладене майно (навіть якщо буде завірено у нотаріуса), мізерно і яких правових наслідків несе .

Р. Завещание.

Заповіт (грн. diatheke, латів. testamentum) — розпорядження громадянина своїм майном у разі смерті, яке встановленому законом порядку. У Російській Федерації кожен громадянин може залишити по заповіту усе своє майно чи частину його одній або кільком особам, незалежно від цього, чи належать вони схильні до числу спадкоємців згідно із законом, і навіть державі чи организациям. 37].

Заповіт — це угода, яка з особистістю заповідача. Заповіт може бути скоєно через представника (повіреного, чинного за дорученням чи підставі закону). Здійснювати заповіт можна тільки особисто. У цьому важливо відзначити, що заповіт є одноосібної угодою, тобто то, можливо складено тільки від імені одного лица. 38] Відповідно до роз’яснення відділу нотаріату Мін'юсту Російської Федерації «» нотаріус над праві засвідчити одне заповіт від імені кількох осіб ««. 39].

Заповіт є угодою суворої форми. Відповідно до статтею 540 ДК РРФСР воно має бути складено в письмовій формах, із зазначенням місця й часу його складання, підписано заповідачем і нотаріально удостоверено. 40].

Заповіт має бути складено заповідачем чи записано з його слів нотаріусом. Якщо заповіт написано нотаріусом за словами заповідача, воно має цілком прочитано нотаріусом завещателю. Можна припустити, і це нічого очікувати порушенням закону, що заповідач вправі не надавати нікому, зокрема і нотаріусу, змога ознайомитися з заповітом. Закрите заповіт має написатися власноруч і підписано заповідачем, передано нотаріусу в заклеєному конверті, причому особисто заповідачем й у присутності двох свідків; конверт підписується свідками, опечатується нотаріусом на другий конверт, у якому нотаріус вказує інформацію про особі, від якої прийнято закрите заповіт, про місце й і дату її ухвалення, й прізвища, імена, по батькові й визначити місця проживання кожного свідка (за даними паспорта). 41].

Слід зазначити, що заповіт складається у двох примірниках і підписується заповідачем у присутності нотаріуса (але з заранее).

Особливий порядок встановлено для підписання заповіту, коли заповідач через хвороби, неграмотності чи з інших причин неспроможна сам розписатися на заповіті. І тут на прохання заповідача у присутності його й нотаріуса заповіт може бути підписана іншою особою. Причини, якими заповідач не зміг сам підписати заповіт, вказуються з тексту заповіту й у удостоверительной написи. Обличчя, на користь якого заповідається майно, неспроможна підписатися за завещателя. 42].

Ніяке заповіт, відкрите чи закрите, переваг немає. Так є заповітним може бути скасоване чи змінено заповідачем шляхом складання іншого заповіти чи складання заяви стосовно скасування, з вступає то заповіт, яке складено пізніше, і в тому разі, якщо якісь питання останнім заповітом вирішені, у тому неврегульованої частини діє попереднє заповіт (заповіт, яке складено раніше, але з скасовано завещателем). 43].

Вимога закон про вказуванні місця й часу складання заповіту має значення у разі заперечування його дійсності чи виникнення спору про дієздатності заповідача в останній момент складання заповіту, або наявності двох чи більше заповітів, коли необхідно встановити, яке з нього, як складене пізніше, діє (стаття 543 ДК РСФСР).

Отримавши заяву стосовно скасування заповіту або нове заповіт, яка скасовує чи змінює попереднє, нотаріус має зробити звідси оцінку на примірнику заповіту, що зберігається у нотаріальної конторі, в реєстрі для реєстрації нотаріальних діянь П. Лазаренка та в алфавітній книзі заповітів. Не допускається вилучення з нарядів скасованих заповітів, і навіть ведення окремого вбрання скасованих заповітів. Справжність підписи скасованих заповіті мусить бути нотаріально засвидетельствована. 44].

При посвідченні заповіту нотаріус ні перевіряти приналежність завещателю завещаемого майна, і майнові права, так як спадкова маса визначається на даний момент смерті заповідача, і дійсність заповідальних розпоряджень вирішуватиметься після відкриття наследства. 45].

При заповіті частини майна їх заповідана частина переходить до спадкоємців за закону. З огляду на частини 1 статті 534 ДК РРФСР спадкодавець вправі в заповіті позбавити права наслідування одного, кількох і навіть всіх спадкоємців по закону. 46] Проте, завещателю не дозволили повністю позбавити спадщини своїх неповнолітніх і непрацездатних дітей (зокрема усиновлених), непрацездатних батьків і чоловіка, а також утриманців (стаття 535 ДК РРФСР). Зазначені спадкоємці, незалежно від змісту заповіту, отримують щонайменше дві третини тієї частки спадщини, яка належала б кожному їх у разі наслідування по закону.

Воля заповідача щодо грошового вкладу має як і заповіті, і шляхом заповідального розпорядження, зробленого у тому установі банку, де знаходиться ці гроші (таке розпорядження діє нотаріально посвідченого завещания). 47] З грошових вкладів, заповідані за розпорядженням вкладників, обов’язкова частка не выделяется. 48].

Заповідач вправі вказати й у заповіті іншого спадкоємця у разі, якщо призначений їм спадкоємець помре до відкриття спадщини або прийме його. Право призначити «» запасних спадкоємців «» іменується подназначением (субституцией). 49].

Відповідно до статтею 538 ДК РРФСР заповідач проти неї покласти спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов’язання (заповідальний відмова) на користь однієї чи кількох осіб (отказополучателей) вхідних або які належать до спадкоємців згідно із законом. Отказополучатель вправі вимагати виконання відмови, який підлягає виконання тільки тоді, що з спадкового майна буде задоволена обов’язкова частка й погасять борги наследодателя. 50] У разі переходу спадщини інших спадкоємців зобов’язання відмови також переходять на них.

Заповідачем може лягти на спадкоємців обов’язок немайнової характеру — покладання, відмінне від відмови тим, що вона пов’язана з майнової вигодою і спрямоване за проведення загальнокорисної мети. Допускається вільна форма возложений, але вона повинна утримувати і всі завещания. 51].

Заповідач може доручити виконання заповіту зазначеному в заповіті особі - виконавцю заповіту (душеприказчику). Згода цієї особи має бути виражено їм власноручного підписом на заповіті або у заяві, прикладеному до заповіту. Виконавець не отримує за виконання заповіту винагороди, однак має декларація про відшкодування з допомогою спадщини необхідних витрат, понесених ним управлінню і розпорядженню спадковим майном. По виконання заповіту виконавець заповіту зобов’язаний пред’явити спадкоємців за їх вимозі отчет. 52].

Незалежно від цього згідно із законом чи чи з заповіту наслідується майно перед переходом їх у власність до спадкоємцям потім із нього виплачуються борги спадкодавця. Можливий інший варіант дозволу випадку — пропорційне поділ боргів між наследниками.

Д. Поступка вимоги, і переклад долга.

Цивільним кодексом Російської Федерації передбачена поступка вимог, і переклад боргу, у яких змінюється жодна зі сторін в угоді, припиняються правничий та обов’язки одних учасників угоди, змінюються для інших, виникають для третіх. Бо за поступку вимог, і перекладі боргу змінюється зміст правовідносин, те й природно, що це дії є угодами. Саме тому стаття 389 ДК Російської Федерації встановлює, що й поступка вимоги полягає в угоді, досконалої у дуже простій письмовій формах, те й вона (поступка) повинен мати просту письмовій формі (наприклад, через укладання спеціального угоди про передачу вимоги, внесення зміни й доповнення до тексту самої угоди та тому подобное). 53].

Поступка вимоги (цессия, від латів. cessio) — у цивільному праві передача кредитором (цедентом) належить йому права іншій юридичній особі. Поступка вимоги допускається, якщо вона суперечить Закону, іншим правових актів чи договору. Не допускається без згоди боржника поступка вимогами з зобов’язанню, у якому особистість кредитора має важливе значення для должника. 54].

Набагато більшого розвитку за умов початку ринкової економіки отримала нотаріальна форма згаданої угоди і висунув вимогу про державної реєстрації угоди. Поступка вимоги, заснованого на нотаріально засвидетельственной угоді, мусить бути совершена у відповідній формі. Недотримання нотаріальної форми робить поступку вимоги, власне, незначною угодою (пункт 1 статті 165 ДК Російської Федерації) і жодних правових наслідків не влечет.

На відміну від переходу прав від початкового кредитора до нового (коли, за загальним правилом, згоду боржника за показ такої перехід мати не потрібно (п. 2 статті 382 ДК Російської Федерації), під час перекладу боргу на інша людина боржник зобов’язаний отримати згоду кредитора (пункт 1 статті 391 ДК Російської Федерації). У цьому боку самі у договорі що неспроможні встановити, що боржник може і просити згоду кредитора при перекладі боргу, тоді як із переході прав, відповідно пункту 2 статті 382 ДК РФ, це допускається. Правило про можливість перекладу боржником свого боргу інше обличчя лише з дозволу кредитора — імперативне, то є інша може бути встановлено як договором, а й законом.

Переклад боргу — перехід обов’язків від боржника до іншого особі, здійснений з дозволу кредитора й у належної формі, внаслідок якого місце колишнього боржника на зобов’язанні цікавить новий, при збереженні змісту самого зобов’язання. На цьому визначення видно, що: а.) початковий боржник вибуває з зобов’язання. Інакше кажучи, переклад передбачає перехід до нового боржникові всього боргу, а чи не частини боргу. Цим також переведення боргу відрізняється від переходу прав кредитора, коли припускається і перехід частини прав (стаття 384 ДК РФ); б.) хоча місце колишнього боржника займає нове обличчя, зміст зобов’язання не змінюється від і новий боржник зобов’язаний виконати що перейшло щодо нього обязательство.

Форма перекладу боргу, як і форма поступки вимоги, залежить від форми зобов’язання. Якщо зобов’язання припадають на письмовій нотаріальної формі, те й переклад боргу повинен мати аналогічну форму. Якщо форма перекладу боргу не дотримана, то наступають наслідки, передбачені в статтях 165, 167 ДК РФ[55]: угода незначна і тягне юридичних наслідків, заради яких вона совершалась.

Є низка угод які підлягають обов’язковому нотаріальному засвідченню що з сімейним правом. З упровадженням нового Сімейного кодексу Російської Федерації від 8 грудня 1995 року з’явилися як нові поняття на Нотаріат, і змінилися раннє существующие.

Є. Шлюбний контракт.

Шлюб й сім'я не — суспільно історичні явища, виниклі біля підніжжя людського спілкування. Вони пройшли тисячоліття розвитку й у цьому процесі зазнали певних змін, проте сутність їх збереглася колишня. Шлюб — це що відбувся союз між чоловіком та жінкою, який полягає з єдиною метою спільного життя, народження дітей, їх виховання. Сім'я — це особи, пов’язані подружніми і кревними узами. Вона вважається складовою часткою будь-якого суспільства. Взаємини осіб що у шлюбних і сімейних зв’язках, досі у центрі уваги будь-якого суспільства, і навіть законодавства будь-якого государства. 56].

Як у Російської Федерації, і в усьому світі є ряд законодавчих актів регулюючих шлюбні і їхні стосунки. Конституція Російської Федерації гласит:

1. Материнство і дитинство, сім'я перебувають під захистом государства.

2. Опіка дітях, їх виховання — однакову право обов’язок родителей.

3. Працездатні діти, досягли 18 років, мусять піклуватися про непрацездатних батьків. (Стаття 38 До Російської Федерации).

У «» Загальної Декларації правами людини «» також відведено місце даної теме:

1. Чоловіки та жінки, досягли повноліття, заслуговують без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності чи то релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо шлюбу, під час стану у шлюбі і під час його расторжения.

2. Шлюб то, можливо укладено лише за повній злагоді обох молодят сторон.

3. Сім'я є природною та основний осередком нашого суспільства та повинен право на захист товариство і держави. (Стаття 16).

…Материнство і дитинство дають підстави на особливе піклування і соціальну допомогу (Усі діти, народжені шлюбі або за межами шлюбу, повинні користуватися однаковою соціальний захист ((Стаття 25)[57](.

Не замовчується родинні й шлюбні взаємини спікера та «» Європейська конвенція про захист людини та основних свобод «» :

Чоловіки та жінки, досягли шлюбного віку, заслуговують розпочинати нього й залежить створювати сім'ю у відповідність до внутрішнім законодавством, регулюючим здійснення цього права. (Стаття 12)[58].

У Російській Федерації існує низка законів і інструкцій, регулюючих дані взаємовідносини, але, мій погляд, є основним джерелом є Сімейний кодекс Російської Федерації від 8 грудня 1995 року. Прийняття нового Сімейного кодексу довелося б за умов такої бурхливої реорганізації підвалини у державі, одним із нововведень нам є шлюбний договор.

Шлюбний договір — угоду осіб, молодят, чи угоду подружжя, що б їх майнових прав й обов’язки у шлюбі й у разі її расторжения. 59].

Відповідно до пунктом 1 статті 42 СК Російської Федерації дружини вправі змінювати встановлений законом режим спільної власності, як і є основою більшості шлюбних контрактов.

Досвід інших країн, у яких висновок шлюбного договору давно визнано законодавством, свідчить у тому, що, зазвичай, висновок шлюбного договору передує шлюбу. Це ж доводить і лише починаюча складатися російська практика. Особи, наречені, ще є подружжям на даний момент укладання шлюбного договору. У водночас формулювання закону ні вдала, оскільки можна витлумачити як реєстрації в найкоротший строк після укладання шлюбного договору, що у насправді не так. 60].

Оскільки Закон не визнає партнерів у «» цивільний шлюб «» (стійка сімейна спільність без реєстрації) подружжям, то відношенні укладеного з-поміж них шлюбного договору діє загальне правило: договір вступить з тільки після реєстрації брака. 61] Якщо ж особи, заключающие шлюбний договір, вже перебувають у офіційно оформленому шлюбі, їх договір набирає чинності з реєстрації (пункт 1 статті 425 ДК Російської Федерации).

Законом встановлено, що шлюбний договір має бути укладений в письмовій формі й нотаріально засвідчено (п. 2 статті 41 СК Російської Федерації). За необхідності допомогу громадянам у складанні шлюбного договору можна здійснити Адвокатом юридичної консультації чи нотаріусом, який засвідчувати договір. Укладання шлюбного договору підпорядковуються загальними правилами, зазначених у статтях 15, 16, 45, 54 Засади внутрішньої і правилам, які у відношенні угод (глава 9 ДК Російської Федерации).

Укладання шлюбного договору має бути уникло хоч би то було зовнішнього впливу. Відповідно до цивільного законодавства до шлюбному договору, здійсненого під впливом обману, насильства, загроз, а також змушене здійсненого внаслідок збігу важких обставин на вкрай невигідних собі умовах, ніж інший бік скористалася (кабальна угода), застосовується правило про недійсності угоди, в відповідно до цього такий договір визнається судом недійсним по позову потерпілої сторін (пункт 1 статті 179 ДК Російської Федерації). При наявності передбачених у законі обставин примус до висновку шлюбного договору може бути кваліфіковане як кримінальний злочин (стаття 179 КК Російської Федерации[62]).

Не може бути обмежене шлюбним договором право подружжя звернутися у суд по захист своїх прав (п. 3 статті 42 СК Російської Федерації). До того ж шлюбним договором неможливо знайти врегульовані правничий та обов’язки подружжя відношенні дітей. За новим СК Російської Федерації вирішення питань пов’язаних із сенсом неповнолітніх дітей, батьки заслуговують укласти алиментное угоду (статті 99−105 СК Російської Федерації), а місце проживання дітей при окремому проживанні батьків, як і порядок здійснення батьківських прав батьками, котрі живуть окремо від дитини, може бути визначено спеціальним угодою батьків (п. 3 статті 65, п. 2 статті 66 СК Російської Федерации).

З іншого боку, в шлюбному договорі неможливо знайти передбачені становища, обмежують право непрацездатного нужденного чоловіка отримання змісту, і навіть інші умови, які ставлять когось із подружжя в вкрай несприятливе становище чи суперечать основним засадам сімейного законодавства (п. 3 статті 42 СК Російської Федерации).

Бо за життя батьків не повинен власності з їхньої майно, як батьки на майно дитини (пункт 4 статті 60 СК Російської Федерації), під час складання шлюбного договору відмежовувати подружнє майно від майна детей.

Обов’язком кожного чоловіка є повідомлення свого кредитора (кредиторів) про взяття, зміні чи розірвання шлюбного договору. При невиконанні цей обов’язок чоловік відповідає за своїми зобов’язаннями незалежно від змісту шлюбного договору (пункт 1 статті 46 СК Російської Федерації). Ця норма повністю спрямовано охорону майнові права та інтересів кредитора, котрі мають страждати від укладання, зміни чи розірвання шлюбного договору боржником. На погляд, кредитор не може мати пріоритетним проти іншим чоловіком правом на охорону своїх майнові права. Мабуть, у законі було б обумовити, що питання про можливість наступу відповідальності чоловіка незалежно від змісту шлюбного договору необхідно вирішувати судом.

Слід сказати, що шлюбним договором регулюються в повному обсязі, а виключно майнових прав й обов’язки подружжя у шлюбі і (чи) в разі її розірвання (стаття 40 СКРФ). Особисті правничий та обов’язки предметом шлюбного договору не можуть (п. 3 статті 42 СК Російської Федерации). 63].

У той ж час, правничий та обов’язки, передбачені шлюбним договором, можуть ставитися залежить від наступу або наступу певних умов. Отже, виникнення майнові права і обов’язків, передбачених у шлюбному договорі, може переносити в залежність від наступу або наступу для певних обставин (умов) різного, зокрема немайнової, характера. 64].

Крім зміни правового режиму майна шлюбний договір може утримувати його і інші умови (стаття 42 СК Російської Федерации):

1. Подружжя вправі накинути у договорі правничий та обов’язки по взаємному змісту як і період шлюбу, і у разі її розірвання. У цьому подружжю належить право відступити від законного порядку справляння аліментів (статті 89−93 СК Російської Федерації). Шлюбний договір дозволяє самим подружжю вирішити питання підставах взаємного змісту незалежно від непрацездатності чи нуждаемости однієї з них.

2. Подружжя вправі накинути у договорі способи участі у доходах одне одного. За законом доходи громадян та плоди належать особі, якому належить річ, їх дає (стаття 136 ДК Російської Федерації). Однак у шлюбному договорі подружжя може змінити цей порядок.

3. Подружжя можуть встановити у договорі порядок несення сімейних расходов.

Поняття сімейних витрат у законі не деталізовано. Насправді до них належить різні витрати, необхідність яких існує у даній сім'ї і, насамперед, від рівня її матеріального забезпечення, яким, своєю чергою, визначаються рівні можливостей та потреб семьи.

4. У шлюбному договорі встановлюють те майно, що буде віддане кожному з членів подружжя у разі розірвання брака.

Крім переліченого, закон дозволять включити у шлюбний договір будь-які інші становища, що стосуються майнових відносин супругов[65] (Додаток N).

За угодою подружжя шлюбний договір можна змінити чи розірвано у час, як будь-який інший цивільно-правової договір. Бо у законі сказано, що така угода має скоєний у тій формі, як і сам шлюбний договір, оскільки нотаріальне посвідчення у тому випадку є обов’язковим (пункт 1 статті 43). Разом про те жодного з подружжя над праві в в односторонньому порядку відмовитися від виконання шлюбного договору. Тому, за відсутності згоди когось із подружжя шлюбний договір можна змінити чи розірвано на вимогу однієї з подружжя судовому порядке.

Зобов’язання сторін припиняються залежно від часу розірвання договору. Так, за наявності згоди подружжя шлюбний договір припиняється з досягнення цієї згоди оформленого належним чином, а під час вирішення спору судом — із моменту набуття рішення судна у чинність закону. До того ж, дію шлюбного договору автоматично припиняється із припинення шлюбу, крім зобов’язань передбачених саме у випадок развода. 66].

Ж. Алиментное соглашение.

Зміни, що сталися у соціальної та його економічної життя в країні, перехід до ринкових відносин було неможливо шукати відображення регулювання аліментних обязательств.

Аліменти (від латів. alimentum — харчування, зміст) — у сімейному праві вартість зміст. Основою аліментного зобов’язання є сімейні відносини — шлюб, усиновлення (удочеріння) дітей і другое. 67] Аліментні зобов’язання забезпечують отримання коштів у зміст непрацездатних і нужденних членів сім'ї від її членів. Ці зобов’язання носять суворо особистий характер. Не можна як переуступати декларація про отримання аліментів, і передавати обов’язки їх сплати іншим особам. Аліментні зобов’язання завжди безвозмездны, бо розраховані отримання компенсації чи зустрічного задоволення. Ці зобов’язання існують, поки живі обидва їх учасника — платник і одержувач аліментів. З смертю однієї з них зобов’язання прекращается.

Як раніше, і зараз аліменти можуть виплачуватися зобов’язаним обличчям особисто, тобто через передачу грошей, або інших засобів утримання безпосередньо одержувачу або його представнику, чи пересилатися поштовим перекладом, перекладатися на рахунок одержувача у банку, і навіть можуть сплачуватися іншим способом.

З ухваленням нової Сімейного кодексу з’явилася можливість укладання між обличчям, зобов’язаним сплачувати аліменти, їх одержувачем чи законними представниками цих осіб угоди про сплату аліментів. Ці угоди мають укладатися в письмовій формах, підлягають нотаріальному засвідченню і підлітків набувають силу виконавчого аркуша, тобто обов’язкові до виконання. Односторонній відмови від виконання угоди про сплату аліментів чи одностороннє його зміна не допускаються. (Статті 99−101 СК Російської Федерации).

Розмір аліментів, який установлюють за згодою про сплату аліментів на неповнолітніх дітей, може бути нижче розміру аліментів, встановлених законом у процентному відношенні до заробітку і (чи) іншому прибутку батька: однієї дитини — чверті, двома дітей — однієї третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку і (чи) іншого доходу батька (стаття 81 СК Російської Федерации).

За відсутності угоди про сплату аліментів можуть взыскиваться в в судовому порядку за позовом зацікавлених осіб. Питання, кому належать отримані аліменти — самої дитини чи яка живе з нею батькові чи матері, вирішене однозначно у статті 60 СК Російської Федерації. Ці кошти виплачуються дитині, але вступають у розпорядження батьків або осіб, їх які заміняють (опікунів, опікунів, прийомних батьків), і дружина мають витрачатися ними утримання, виховання й освіту ребенка. 68].

У середовищі сучасних економічних умов помітно збільшилася кількість осіб, котрі як у державних організаціях і має нестабільні доходи чи додаткового заробітку або мають постійного місця роботи і заробітку. Тому широке застосування мають становища, що визначають стягнення аліментів у твердій грошовій сумі (стаття 83 СК Російської Федерації). Правом визначати розмір аліментів одночасно у частках до заробітку батька й у твердій грошовій сумі, відповідної певному числу мінімальних розмірів місячної оплати праці (стаття 117 СК РФ), має суд.

Аліментні зобов’язання носять суворо особистісний характер. Обов’язок доставляти вартість зміст нужденним членів родини мають: обидва батька щодо неповнолітніх і повнолітніх, але непрацездатних і нужденних дітей, дорослі діти щодо батьків, дружини, а встановлених законом випадках — і колишнє подружжя щодо одне одного, за наявності визначених умов — брати і, дідусь і бабуся щодо внуків та онуки щодо дідусі та бабусі, вихованці щодо фактичних вихователів, пасинки і пасербиці в відношенні вітчима і мачухи. Цей перелік важливих є исчерпывающим. 69] У той водночас, нетрудоспособные і нужденні фактичні вихователі, які здійснювали тривалий час і міг би належно фактичне зміст і неповнолітніх дітей, заслуговують вимагати у судовому порядку аліменти від вихованців, досягли повноліття, якщо де вони може бути зміст від своїх повнолітніх працездатних дітей чи подружжя, зокрема колишніх (стаття 96 СК РФ). Аналогічно повинні складатися майнові відносини з стягненню аліментів між вітчимом, мачухою і пасинками і пасербицями (стаття 97 СК РФ).

Сторонам надаються широкі можливості самостійно визначати кошти та порядок сплати аліментів. Аліменти можуть сплачуватися в частках до заробітку чи іншому постійному прибутку зобов’язаного особи, чи твердої грошової сумі, уплачиваемой періодично чи одноразово. Як сплати аліментів припускається і надання певного имущества.

У угоді про сплату аліментів може бути передбачене поєднання різних способів їх сплати (стаття 104 СК РФ). Сторонам аліментного зобов’язання дозволили самим визначати угодою, який спосіб мислення та порядок сплати аліментів відповідає їхньому матеріальним й іншим інтересам. Угоду про сплату аліментів то, можливо змінено чи розірвано по взаємною згодою сторін. Закон вимагає, щоб зміна чи розірвання угоди про сплату аліментів вироблялося у тій формі, як і сама про сплаті аліментів, тобто у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Якщо згоду що немає, зацікавлена сторона вправі звернутися до суду із позовом про зміні чи розірвання угоди про сплату аліментів, такі вимоги вправі пред’являти і законні представники недієздатних, органи опіки і піклування й прокурор.

До висновку, виконання, розірвання і визнанню недійсними угод про сплату аліментів застосовуються норми Цивільного кодексу, регулюючі висновок, виконання, розірвання і визнання недійсним цивільно-правових угод (статті 167−181 ДК Російської Федерации).

Відповідно до статтею 117 СК РФ повинна перевірятися індексація розміру аліментів, і якщо порядок індексації там не передбачено, вона виробляється адміністрацією організації з місцеві утримання аліментів паралельно зі збільшенням встановленого законом мінімальної відстані оплати труда.

Угоду про сплату аліментів розглядає суд у разі розірвання шлюбу подружжя, мають неповнолітніх дітей. Надане сторонами угоду про сплату аліментів аналізується на відповідність вимогам закону. При виявленні порушень інтересів цих діток або когось із подружжя, а як і за відсутності самого угоди, суду з власної ініціативи, чи з вимозі однієї з подружжя визначає, з когось з батьків у якому розмірі стягуються аліменти на цих діток або непрацездатного нужденного чоловіка (стаття 24 СК РФ).

Якщо обличчя, зобов’язане сплачувати аліменти, немає заробітку, достатнього для сплат аліментів, угоду про сплату як виконавчий лист передається судовому виконавцеві, що здійснює стягнення аліментів з коштів особи, що у банках чи інших кредитних установах, або з його коштів, переданим за договорами комерційним і некомерційним організаціям. Стягнення то, можливо звернуто і будь-яку іншу майно особи, зобов’язаного сплачувати аліменти, яким згідно із законом може бути звернено стягнення (статті 368 і 369 ЦПК РСФСР).

З. Операції з нерухомим имуществом.

У пункті 2 статті 163ГК РФ говориться у тому, що нотаріальна посвідчення угод обов’язково жити у випадках вказаних у законі, соціальній та випадках, передбачених угодою сторін, хоча за законом для угод цього виду цій формі не требовалась.

17 червня 1997 року Державної Думою було прийнято Федеральний закон «» Про державну реєстрацію прав на нерухомого майна і операцій із ним «», який було підписано Президентом Російської Федерації 21 липня 1997 року. Значення цього закону важко переоцінити. Він був у дію на території Російської Федерації через шість місяців саме його офіційного опублікування, тобто 1 (31) січня 1998 года.

Пункт 1 статті 2 Закону визначив державної реєстрації прав на нерухомого майна і операцій із ним як юридичний акт зізнання й підтвердження державою виникнення, обмеження (обтяження), переходу або припинення прав на нерухоме майно відповідність до ДК Російської Федерации. 70] Паралельно ДК РФ зазначає, що має рацію і операції з нерухомим майном підлягають реєстрації. Це власності та інші речові права на нерухомого майна, такі, як право господарського ведення, право оперативно керувати, право довічного наследуемого володіння, право постійного користування. Підлягають державну реєстрацію й обмеження цих прав. 71] У цьому встановлюється, що єдина державна реєстрація — єдине доказ існування зареєстрованого права, що може бути оскаржене лише у в судовому порядку. До прийняття закону «» Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно і операцій із ним «» вищезазначені угоди підлягали обов’язковому нотаріальному засвідченню. На думку нотаріусів, при недосконалому законодавстві, регулюючому укладання угод з нерухомістю, прийняття такого закону необгрунтовано. Попри необов’язковість, є деяка доцільність в нотаріальному посвідченні угод через відкликання тим, що це убезпечить боку від його можливих недоглядів, які можуть опинитися виникнути при самостійному складанні і підписанні документа. 72] Нотаріус є гарантом правомірності скоєння таких угод, позаяк у його обов’язки входить їм посвідчення, а й роз’яснення правового становища сторін, можливих наслідків, і навіть перевірка правильності упорядкування та дійсності документів. А після прийняття вищевказаного закону, заключающие угоду особи повинні відразу минаючи нотаріуса, подавати свої документи (договори) до органів, їх регистрирующие. Це спричинить різке до появи великої кількості договорів, які відповідають вимогам законодавства. Отже, прийнятий Закон завдасть серйозних збитків багатьом громадянам і солідним юридичним лицам.

———————————- [1] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — ст. 153, стр. 293. [2] О. С. Иоффе, «» Радянське громадянське право «» в 3-х томах, тому I, Ленінград, 1958 — стр. 197. [3] Г. Ф. Шершеневич, «» Підручник російського громадянського права «», Москва, 1995 — стр. 315. [4] «» Коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», Москва, 1995 — стр. 402. [5] «» Держава право «», 1997, N2; С. В. Сарбаш, «» Деякі тенденції розвитку тлумачення договору цивільному праві «» — стр. 39. [6] В. С. Репин, «» Настільна книга нотаріуса (теорія і практика) «», Москва, 1994 — стр. 26. [7] «» Громадянське право. Частина перша: підручник «», ред. А. Г. Калпин, А. И. Масляев, Москва, 1997 — стр. 167. [8] © «» Кирило та Мефодій «», «» Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія 2000 «», (2 CD) — «Тлумачний словник російської С. И. Ожегова і Н. Ю. Шведовой «». [9] «» Постатейний коментар до частини 2 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — стаття 583, стр. 178. [10] «» Громадянське право. Словник — довідник «», Москва, 1996 — стр. 170. [11] «» Постатейний коментар до частини 2 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — стаття 591, стр. 184. [12] «» Громадянське право. Словник — довідник «», Москва, 1996 — стр. 170. [13] Саме там. [14] «» Громадянське право. Словник — довідник «», Москва, 1996 — стр. 116. [15] «» Юридичний довідник населенню «», Москва, 1988 — стр. 259. [16] «» Громадянське право. Частина перша: підручник «», ред. А. Г. Калпин, А. И. Масляев, Москва, 1997 — стр. 195. [17] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — стаття 186, стр. 337. [18] Саме там. [19] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья187, стр. 340. [20] Саме там — стаття 187, стр. 339. [21] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — стр. 340. [22] Пункт3.2 «» Положення про використання застави митні органи Російської Федерації «» від 22 лютого 1994 року, N516. [23] «» Домашня юридична енциклопедія. Я — власник «», Москва, 1998 — стр. 190. [24] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья334, стр. 545. [25] «» Юридичний довідник населенню «», Москва, 1988 — стр. 357. [26] Пункт 6 листи Держкомітету з управлінню державним майном від 2 вересня 1992 року, NДВ-17/5851; «» Заставне право. Навчальне і практичний посібник «», А. А. Вишневский, Москва, 1995 рік. [27] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья335, стр. 547. [28] Федеральний закон від 24 червня 1997 року N102 — ФЗ «» Про іпотеку (заставі нерухомості) «»; Збори законодавства Російської Федерації, 1998, N29, стаття 3400. [29] указ президента Російської Федерації від 22.02.92., N179. [30] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья335, стр. 548. [31] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья338, стр. 55. [32] Стаття 5 Закону Російської Федерації від 29.05.92. N2872−1 «» Про заставі «»; Відомості Верховної Ради Російської Федерації, 1992, N23, стаття 1239. [33] В. С. Репин, «» Коментар до Основ законодавства РФ про нотаріат «», Москва, 2000 — стаття 56, стр. 116. [34] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья341, стр. 558. [35] «» Домашня юридична енциклопедія. Я — власник «», Москва, 1998 — стр. 110. [36] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья346, стр. 567. [37] Л. В. Тихомирова, М. Ю. Тихомиров, «» Юридична енциклопедія «», Москва, 1997 рік — стр. 161. [38] П. С. Никитюк, «» Спадкове право і спадковий процес «», Кишинів, 1973 рік — стр. 114. [39] М. Ю. Барщевский, «» Спадкове право: навчальних посібників «», Москва, 1996 рік — стр. 56. [40] Ю. Н. Власов, «» Спадкове право Російської Федерації «», Москва, 1998 рік — стр. 23. [41] В. С. Репин, «» Коментар до Основ законодавства РФ про нотаріат «», Москва, 2000 — стаття 57, стр. 120. [42] В. С. Репин, «» Настільна книга нотаріуса (теорія і практика) «», Москва, 1994 — стр. 71. [43] В. С. Репин, «» Коментар до Основ законодавства РФ про нотаріат «», Москва, 2000 — стаття 57, стр. 120. [44] Саме там, стор.74. [45] В. С. Репин, «» Настільна книга нотаріуса (теорія і практика) «», Москва, 1994 — стр. 71. [46] М. Ю. Барщевский, «» Спадкове право: навчальних посібників «», Москва, 1996 рік — стр. 56. [47] В. С. Репин, «» Коментар до Основ законодавства РФ про нотаріат «», Москва, 2000 — стаття 57, стр. 121. [48] «» Домашня юридична енциклопедія. Я — власник «», Москва, 1998 — стр. 308. [49] Саме там, стр. 309. [50] Ю. Н. Власов, «» Спадкове право Російської Федерації «», Москва, 1998 рік — стр. 26. [51] Ю. Н. Власов, «» Спадкове право Російської Федерації «», Москва, 1998 рік — стр. 27. [52] Саме там. [53] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья389, стр. 623. [54] «» Великий юридичний словник «», ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских; Москва, 1998 — стр. 726. [55] «» Постатейний коментар до частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації «», А. Н. Гусев, Москва, 2000 — статья391, стр. 626. [56] Г. Г. Караханян, «» Шлюб і розлучення у світлі світового законодавства: юридичний калейдоскоп «», Єреван, 1998 рік — стр. 3. [57] «» Загальна Декларація прав людина «». Прийнята Генеральної Асамблеєю ООН 10 грудня 19 748 року («» Російська газета «» 1995 року, 5 квітня)([58] «» Європейська конвенція про захист людини та основних свобод «». Рим, 4 листопада 1950 року («» Російська газета «» 1995 року, 5 квітня)([59] Л. В. Тихомирова, М. Ю. Тихомиров, «» Юридична енциклопедія «», Москва, 1997 рік — стр. 54. [60] Л. Б. Максимович, «» Шлюбний контракт. Коментарі. Роз’яснення «», Москва, 1998 рік — стр. 41. [61] Саме там, стр. 42. [62] Кримінальним кодексом Російської Федерації набрав чинності 1 січня 1997 року. [63] Л. Б. Максимович, «» Шлюбний контракт. Коментарі. Роз’яснення «», Москва, 1998 рік — стр. 47. [64] Л. Б. Максимович, «» Шлюбний контракт. Коментарі. Роз’яснення «», Москва, 1998 рік — стр. 48. [65] Л. Б. Максимович, «» Шлюбний контракт. Коментарі. Роз’яснення «», Москва, 1998 рік — стр. 52. [66] Саме там, стр. 54. [67] «» Великий юридичний словник «», ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских; Москва, 1998 — стр. 20. [68] «» Сімейний кодекс РФ (короткий коментар) «», Москва, 1996 рік — стр. 29. [69] «» Сімейний кодекс РФ (короткий коментар) «», Москва, 1996 рік — стр. 30. [70] «» Держава право «», 1999 рік, N3; С. П. Гришаев, «» Правове регулювання нерухомості «» — стр. 41. [71] «» Людина й закон «», 2000 рік, N6; Т. Аппак, «» Реєструємо договір оренди «» — стр. 59. [72] «» Юридичний вісник «», 2000 рік, N10 — стр. 12.