Внешнеэкономические угоди: правове регулювання і колізії (Доклад)

Челябінський Державний Університет юридичний факультет кафедра теорії держави й права.

Доповідь з міжнародного праву.

" Зовнішньоекономічні угоди: правове регулювання і колізії «.

Выполнила: Ковганько О. И Проверила: Галиулина Р.В.

Челябінськ, 1999 год.

1. Правовий режим зовнішньоекономічних сделок.

2. Нормативне регулювання зовнішньоекономічних угод з прикладу товарообмінних сделок.

3. Вибір применимого права.

4.

Список литературы

.

— 1;

Правовий режим зовнішньоекономічних сделок.

Специфіка міжнародних економічних відносин призводить до формуванню особливого правового режиму для угод цій галузі. Але необхідно визначити, що можна розуміти під договорами у сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Сам предмет особливого регулювання, а воно, своєю чергою, передбачає досить чітке визначення предмета регулювання. Питання межах понять «зовнішньоторговельна угода », «зовнішньоекономічна угода «є політичним питанням розмежування «внутрішнього «і «зовнішнього «правових режимів, тобто норм, регулюючих операції в зовнішньоекономічної сфері, і відносини, такими не являющимися.*.

З аналізу норм міжнародних угод, національного законодавства і сформованої зовнішньоторговельної практики можна виділити два загальних ознаки, притаманних зовнішньоторговельної угоди. Уперших, одне з її сторін перебуває у іншій державі і, отже, здебільшого є иностранцем (иностранный громадянин чи іноземне юридична особа). По-друге, предмет такої угоди — зовнішньоторговельна операція (постачання товару, наём майна, перевезення вантажу, надання послуг зовнішньоторговельного характеру і т.п.).**.

Специфіка взаємин у зовнішньоекономічної сфері носить об'єктивного характеру. Вона знаходить своє свій відбиток у праві майже всіх країн, хоча ступінь такого відображення дуже різна. Тенденція міжнародної уніфікації правовим регулюванням зовнішньоекономічних операцій веде до закріплення у міжнародних нормах особливостей договорів у сфері зовнішньоекономічних зв’язків і влечёт у себе все більше відокремлення правового режиму цих договорів. Але й незалежно від унификационных процесів можна буде усвідомити зростання кількості прийнятих у різних країнах спеціальних норм, які зачіпають міжнародні економічні отношения.

Питання визначенні поняття «зовнішньоторговельна (чи зовнішньоекономічна) угода «тісно пов’язані з питанням про кордони компетенції кожної держави у сфері регулювання міжнародних економічних відносин. З урахуванням тієї обставини, що у зазначеної сфері тісно переплітаються інтереси різноманітних держав, суб'єкти права якого входять у договірні відносини, до подібного роду угодам неспроможна застосовуватися лише національне право цієї країни з усіх питань ув’язнення й виконання контрактів між фізичними і юридичних осіб з цього країни й іноземними партнёрами.

*- Зикін І.С. «Договір зовнішньоекономічної діяльності «, Москва,.

1990 рік. **- «Міжнародне приватне право «під ред. Садикова О. Н., Москва, 1994 год.

— 2;

Навіть якби держава й стало на регулювання даних відносин виключно власним правом, у повній мері реалізувати такі претензії неможливо обмеженість юрисдикційних повноважень кожної держави певними рамками. Звідси національному законодавстві у тих чи інших межах допускається можливість вибору сторонами применимого правничий та розгляду спорів в іноземних суднах і арбітражах, включаються колізійні норми правового режиму угод області зовнішньоекономічної діяльності. До цих особливостям слід назвати також застосування міжнародних уніфікованих норм, які у першу чергу регулюють відносини у галузі міжнародного общения.*.

*- Зикін І.С. «Договір зовнішньоекономічної діяльності «, Москва, 1990 год.

— 3- Нормативне регулювання зовнішньоекономічних сделок.

Зблизька зовнішньоекономічних договорів зазвичай підкреслюється їх цивільно-правової характер. Така констатація потребує в уточненні. За сучасних умов на взаємини сторін за цими договорами все більший вплив надають норми адміністративного, валютного, митного, податкового й іншого законодавства. Наприклад, контрагенти не мусять враховувати правила, що стосуються отримання дозволів із ввезення і вивіз товарів; порядку проходження митниці; якості поставленої продукції з погляду її співвідношення обов’язковим вимогам з охорони здоров’я людей, довкілля, певним технічним параметрами тощо. буд. При напрямку основі договору фахівців зарубіжних країн необхідно узгоджувати власні дії до нових норм, що діють у відповідному державі, в відношенні порядку допуску і перебування іноземних громадян його территории.

Наведені приклади показують, що договори у сфері міжнародних економічних зв’язків регламентуються як цивільним правом, а й відчувають вплив норм інший галузевої спеціалізації. У цьому плані регулювання відносин сторін з урахуванням даних договорів носить комплексний характер. Така ситуація перестав бути властивої лише виключно аналізованої області. Що стосується зовнішньоекономічним угодам йдеться про взаємодії норм як різних галузей права, а й різних держав. Це є одним із особливостей таких сделок.

Оскільки норми громадянського законодавства не вичерпують всіх юридичних аспектів зовнішньоекономічної операції, договір у цій галузі то, можливо всебічно вивчений лише за аналізі як цивільно-правових розпоряджень, а й відповідних норм інших галузей права. Застосування норм різної галузевої спеціалізації при регулюванні зовнішньоекономічної операції значить, що предмет регулювання — зовнішньоекономічна операція — є різнорідним. Навпаки, цей предмет сам собою един.

Регламентація зовнішньоекономічного комплексу охоплює не лише норми, присвячені правовому становищу відповідних державні органи, об'єднань, підприємств і закупівельних організацій, а й розпорядження, які стосуються їхнього діяльності (зокрема опосередкованої договорами), тією мірою, як і вона не має ставлення до зовнішньоекономічним связям.

Для регламентації комплексу характерно поєднання різних методів регулювання, передусім адміністративно-правового і гражданско-правового. Самі ці відносини неоднорідні, унаслідок чого їх правової режим различен.

— 4;

Зовнішньоекономічна діяльність держави не є щось суто зовнішнє стосовно його економіці. Перша становить невід'ємну частину другий, ту її частка, яка орієнтована зовні і у щодо більшою мірою відчуває вплив зовнішніх чинників, служить важливим, але з єдиним каналом впливу цих факторів інші складові загальнонаціонального господарського механизма.

При констатації ролі закону як інструмент цілеспрямованого на суспільні відносини треба враховувати відмінності самих норм закону, розподіл їх, зокрема, на диспозитивные і імперативні. Як відомо, диспозитивные правила допускають відступ від нього за згодою сторін договору, імперативні ж розпорядження такої можливості контрагентам не надають. У цьому представляється актуальною позиція про співвідношенні імперативних і диспозитивных методів регулювання в аналізованої області відносин. Не визначаючи, саме як і широко потрібно використання імперативних норм, треба сказати, що саме ця недопускающие відхилень норми разом із адекватним механізмом реалізації можуть зробити направляюче впливом геть зовнішньоекономічну деятельность.

Разом про те, проти внутрішнім оборотом дію імперативних розпоряджень має значну специфіку. Застосування права цієї держави, включаючи його імперативні цивільно-правові норми, до обязательственным відносинам постає як одне з ймовірностей при необхідності вибору між коллидирующими національними системами права в користь однієї з них. Контрагенти з широко визнаного принципу автономії волі сторін якраз і можуть домовлятися про застосовне до відносинам національному праве.

Можливості цілеспрямованого впливу національних цивільно-правових імперативних норм цієї держави утримання правий і обов’язків сторін із зовнішньоекономічним угодам обмежені унаслідок їх застосовності не в першій-ліпшій нагоді, що позначається на ефективності. Певним виходом із положення є вироблення і прийняття уніфікованих міжнародною рівні норм імперативного характера.

Однією з характеризуючих чорт опосередкованих цивільним правом відносин по зовнішньоекономічним договорами є дію принципу диспозитивності. Він знаходить своє вираз насамперед у тому, що зазначені відносини регулюються переважно диспозитивными нормами, а й у можливості суб'єктів визначати порядок реалізації своїх прав, діяти через представників, передавати своїх прав третіх осіб. Примикає до цього принципу виключно важливе для зовнішнього обороту правило, не котре обмежує перелік підстав виникнення цивільних правий і обов’язків. Принцип диспозитивності необхідний гнучкого регулювання економіки. Вона допомагає уникнути надмірно жорсткої регламентації відносин без обліку особливостей конкретного случая.

— 5;

Для внутрішнього і зовнішнього обороту зберігає актуальність завдання досягнення оптимальної ступеня правової регламентації, винятку небезпеки «перерегулировать «економічних відносин, необгрунтовано стиснути в розвитку разом із тим підтримки правовими рамками. Успішному вирішення цього завдання сприяє не відмови від нормативного регулювання взагалі, а зміна акценту методів регулювання, тобто понад широке використання у господарської сфері диспозитивных норм, переклад частини імперативного регулювання в диспозитивное.*.

Принцип диспозитивності проявляється у автономії волі. Автономія волі сторін зазвичай визнається у законодавстві різних держав. Проте припустимі межі автономії волі сторін розуміються в законодавствах держав по-різному. У деяких країнах вона нічим не обмежується. У країнах діє принцип локалізації договору: боку можуть вільно обирати право, але таке, яке пов’язані з даної сделкой.**.

Що ж до регулювання форми і близько підписання зовнішньоекономічних угод, то законодавство встановлює особливі правила. Форма зовнішньоекономічних операцій та порядок їх підписання визначаються національним законодавством незалежно від місця скоєння таких угод. Отже, якщо угода відбувається по закордонах, вона повинна також підпорядковуватися вимогам національного законодавства щодо її форми і близько підписання. Ця обставина має важливе практичного значення, оскільки порядок багатьох інших держав визнає дійсною для торгових угод усну форму (Англія, Франція і інші страны).***.

*- Зикін І.С. «Договір зовнішньоекономічної діяльності «, Москва,.

1990 рік. **- Богуславський М. М. «Міжнародне приватне право », Москва, 1998 рік. ***- «Зовнішньоторговельна угода », Москва, 1995 год.

— 6- Вибір применимого права з прикладу товарообменных сделок.

Відповідно до нормами міжнародного права багатьох країн партнерів дозволяється вибирати узгодженням між собою уживане право. У праві деяких держав водночас встановлюються певні обмеження за показ такої вибір. Якщо боку не вибирають уживане право самі, воно визначається з урахуванням норм коллизионного права.

Слід зазначити, що, обираючи уживане матеріальне право, боку роблять вибору відношенні юрисдикції для врегулювання якихабо суперечок, тобто, цим не визначається лад і місце розгляду суперечок. Незалежно від вибору права, применимого до угоди про зустрічної торгівлі або до контрактами про поставки, конкретних аспектів зустрічної торгової угоди можуть регулюватися правовими нормами публічного характеру. Ідеться права країн, де є сторони, і де з їхніми зобов’язання підлягають виконання. Такі імперативні правові норми можуть регулювати питання, пов’язані до міжнародних перекладами грошових коштів, зображенням товарів, які можуть опинитися бути об'єктом зустрічних торгових угод, і з обмежувальною діловою практикой.

З іншого боку, закон може обмежити передбачену сторонами ступінь регулювання обраним правом конкретних питань. Наприклад, незалежно від вибору стороною права держави, де є товари, можна регулювати перехід права власності таких товари, а правом держави, де міститься банк, у якому розміщені кошти, можна регулювати питання витрати коштів. Безумовно, бажаним представляється, щоб боку прямо вказали вибір применимого права, регулюючого угоду про зустрічної торгівлі та контракти на поставку.

Таке визначення применимого права дуже корисно, оскільки він дозволяє сторонам виконувати свої договірні зобов’язання або ж використовувати своє договірне право погоджується з вимогами применимого права. Якщо боку роблять такого вибору, те решіння, передбачене нормами коллизионного права, може бути незадовільним їм. Наприклад, за відсутності вибору права договори купівлі-продажу при зустрічних закупівлях чи компенсаційні угоди цілком мабуть регулюватимуться відповідно до нормами міжнародного приватного права правом країни продавца.

Якщо такий угоді угоду про зустрічної торгівлі не підпадає під дію тієї самої права, як і договори купівлі-продажу, підлягають висновку відповідно до цією угодою, то аналогічні договірні умови такої угоди і умови договору купівлі-продажу можуть тлумачитися по-різному. Пряме вказівку про вибір права, применимого до угоди про зустрічної торгівлі та контрактами про поставки, бажано також усунення невизначеності, яке право применяется.

— 7;

Невизначеність, що виникає за відсутності вибору права, то, можливо обумовлена двома чинниками: По-перше, уживане право визначатиметься виходячи з норм міжнародного права, що діють у праві однієї з держав. У разі спору за згодою про зустрічної торгівлі чи якомуабо контракту про поставки, що підлягає врегулюванню у судовому порядку, уживане право визначатиметься виходячи з норм, застосовуваних судом, що розглядає такий суперечка. Суд повинен застосовувати норми міжнародного права своєї країни. Якщо контракті не обумовлено виняткова юрисдикція, то компетенцію виносити рішення щодо врегулюванню суперечок може мати суди країн. Отже, право, уживане до угоди про зустрічної торгівлі або до контракту на поставку, може визначатися виходячи з кількох можливих систем міжнародного права.

Якщо суперечка підлягає врегулюванню під час арбітражного розгляду, то уживане право, якщо боку його вибрали, визначається арбітражний суд. Нерідко арбітражного суду буде визначати уживане право відповідно до нормами міжнародного приватного права, що він вважає прийнятними. За інших випадках арбітражного суду може безпосередньо визначати уживане право, яке він вважатиме відповідним для цієї справи, без будь-яких конкретних посилань на норми міжнародного права.

Другий чинник, викликає невизначеність щодо применимого права, у тому, що коли відомо, яку систему міжнародного права визначатиме уживане право для регулювання домовленості про зустрічної торгівлі та контрактів про поставки, критерії та концепцію, використовувані у цій системі може стати загальними і розпливчатими й не дозволять сторонам передбачити з розумної визначеністю, яке право буде визначено ролі применимого.

Що стосується угод про зустрічної торгівлі цю проблему погіршується через можливої невизначеності щодо правового характеру домовленості про зустрічної торгівлі та що з цього невизначеності, які норми міжнародного права повинні визначати уживане право. Ті межі, у яких сторонам дозволяється визначати уживане право, встановлюються застосовними нормами міжнародного права. Відповідно до деякими правовими системами автономія сторін обмежується, і це дозволяється вибрати лише то національне право, що має певну зв’язку з контрагентом.

При виборі права, регулюючого угоду про зустрічної торгівлі чи контракту про поставки, зазвичай, рекомендується, щоб боку вибирали право якоїсь країни, у якій може бути порушена судовий розгляд, можуть визнавати дійсність вибору загальних принципів правничий та принципів, загальних для країн. Навіть если.

— 8;

такой вибір буде дійсним, виникатимуть складнощі у в зв’язку зі виявленням принципів права, виходячи з яких може бути врегульовані суперечки, як ті, які творяться у через відкликання угодою зустрічної торгівлі чи якимось контрактом про поставки. Проте при певних обставин такий вибір може бути цілком возможным.

Коли якомусь державі діє міжнародна конвенція, що стосується зустрічної торгової угоди, то широко визнається, що вибір права цієї держави включатиме міжнародну конвенцію. Такий вибір будь-якої конвенції через вибір національного права визнається в ст. 1(б) Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товаров.

У багатьох держав визнається, що сторони можуть домовитися у тому, що й операція буде регулюватися не національним правом, а міжнародної конвенцією чи іншими нормами права, такі як будь-якої міжнародно-правової документ, яка має сили міжнародного договору, чи звід правових принципів, що стосуються міжнародної торговли.

Проте право інших держав вимагає застосування національного права, отже, будь-яка міжнародна конвенція чи інші норми, обрані сторонами, придадуться лише тією мері, в якому вони не суперечать императивным положенням применимого національного права.

У праві багатьох держав положення про виборі права трактується як і у тому числі застосування норм міжнародного права обраного національного права., навіть коли таке тлумачення перестав бути певним, боку можуть назвати, що застосуванню підлягають лише материально-правовые норми права обраного держави. У протилежному разі, вибір національного права можна трактувати як до складу якого норми міжнародного права, які у праві цієї держави, а ці норми можуть передбачати що застосуванню підлягають материально-правовые норми будь-якого іноземного государства (обратная отсылка).

Сторони можуть вибрати право країни одній з договірних сторін. Іншим разом можуть вибрати право будь-якої третю сторону, відому обидва боки і який належним чином регулює правові питання, які з домовленості про зустрічної торгівлі або з контракту про поставки. Якщо угоду про зустрічної торгівлі чи який або контракт про поставки передбачає юрисдикцію судів певною конкретною країни з врегулюванню суперечок, то боку можуть вибрати до застосування право цієї країни. Це могло б б прискорити і здешевити судочинство, так як суд зазвичай відчуває менше труднощів щодо і застосування власного права, ніж права будь-якої страны.

Там, коли у країні є два чи більш територіальні одиниці, у яких застосовується різне право, доцільно вказати, право який із цих одиниць підлягає застосуванню, аби уникнути неопределённости.

— 9;

Здійснювані в законному порядку зміни права, обраного сторонами для регулювання домовленості про зустрічної торгівлі чи контракту про поставки, можуть стосуватися або торкатися контракти, вже які у момент здійснення цих змін. Якщо боку бажають, щоб застосовувалися лише ті правові норми, що діють у цей час підписання угоди про зустрічної торгівлі чи контрактів про поставки, то їм доцільно прямо передбачити це. Проте він мене сторони мали б усвідомлювати, що таке обмеження це не матиме сили, якщо зміни у законодавстві застосовуються до чинним контрактами в імперативному порядке.

До розробки договірного умови про вибір права застосовні різні підходи. Перший підхід — угоду про зустрічної торгівлі чи контракт повинні регулюватися обраним правом. Другий — вибір права повинен регулювати угоду, і навіть включати ілюстрований перелік питань, регульовані цим правом.

Відповідно до міжнародного приватного права країн положення про виборі права можна розглядати як отдельного (автономного) угоди з відношення до іншим елементам контракту між сторонами. Відповідно до правом таких країн положениео виборі права може й далі діяти, навіть якщо решта контракту втратить силу, окрім тих випадків, коли підстави для втрати сили дійсні й у відношенні положення про виборі права. У тому випадку, якщо контракт втрачає силу, а положення про виборі права продовжує діяти, питання укладання, недійсності і наслідків недійсності контракту регулюватимуться обраним правом.

Відповідно до багатьма системами міжнародного права можна регулювати й позовну давність. Однак у відповідність до іншими системами, норми, що стосуються позовної давності, мають процесуальний характері і що неспроможні вибиратися сторонами у тому контракті. У таких випадках застосовуються процесуальні норми місця судочинства. Сторони можуть включати у угоду про зустрічної торгівлі умова про вибір права, яке діятиме як самих домовленості про зустрічної торгівлі, але також і майбутніх контрактів про поставки, які підлягають висновку в відповідність до ним. Отже, боку можуть врегулювати угодою про зустрічної торгівлі питання, що вони інакше повинні розглядати у кожному контракті на поставку.

Поруч із застосовним правом деякі аспекти зустрічної торгової угоди можуть регулюватися імперативними нормами, що діють у відповідних країнах. Такі імперативні норми можуть на резидентів чи громадян держави, яка прийняла такі норми, або ж певні види комерційної діяльності, здійснювані чи мають певні наслідки біля даного государства.

— 10;

Застосування таких норм може передусім забезпечуватися посадовими особами державні органи. Їх мета у тому, щоб забезпечувати виконання принципів економічної, соціальної, фінансової чи зовнішньої політики України держави. Під час розробки угод про зустрічної торгівлі та контрактів про поставки сторонам слід сприймати до уваги що така імперативні нормы.**.

**- Комаров О. С. «Правові питання товарообмінних угод », Москва,.

1994 год.

**- Комаров О. С. «Правові питання товарообмінних угод », Москва,.

1994 год.