Розділ 2. Жак Ширак на посаді президента Франції

Соціально-економічна політика та основні її напрямки

Після перемоги на президентських виборах 1995 р. Жака Ширака у Франції різко активізувалася політика дерегламентації господарської діяльності.

Реалізація програми реформ державного управління дозволила досягти досить помітної децентралізації механізмів прийняття адміністративних рішень, зм’якшення режимів, що регламентують підприємницьку активність.

Перші кроки Ширака — президента після перемоги в 1995 році досить символічні. Він призначив прем'єр-міністром одного з тих, хто забезпечив йому перемогу — Олена Тюппе. [4, с. 69].

Для першого терміну президента п’ятої Республіки було характерно головне — усунення безробіття та зміцнення Єдиної Європи. Саме від цих рішень залежало подальше благополуччя всіх французів.

Питання європейського будівництва займав серед французьких пріоритетів чи не найважливіше місце. Не останню, а навіть першорядну роль грає настрій громадян у сучасному світі, тому необхідно розглядати погляди простих французів на проведену політику держави під керівництвом Жака Ширака.

Першим кроком політичної політики Жака Ширака стала соціальна забезпеченість. Соціальний захист населення від фінансових ризиків, пов’язаних з хворобою, забезпечується в основному системою страхування на випадок хвороби, складовою соціального забезпечення — законодавчо оформленого «інструмента» під контролем держави Ж. Ширак твердо підтримував введення єдиної європейської валюти, як основи європейського будівництва. Він не одноразово закликав населення до підтримки європейської конституції.

Один з найбільш значних кроків Ширака полягає у прийнятті рішення про проведення ядерних випробувань в Тихому океані.

На це рішення бурхливо прореагували в країні і в світі, хоча крок президента навряд чи слід вважати сенсацією: останнім часом йшла активна робота з підготовки французького громадської думки до такого розвитку подій.

Його прихильники називали дії Ширака «сміливим кроком на користь незалежності Франції та безпеки французів». А лідер крайньо-правого Національного фронту Жан Марі Ле Пен висловив «повну підтримку уряду в даному питанні».

Військова реформа, розгорнута Шираком, передбачала повну відмову Франції від призовної системи, а також різке зменшення чисельності збройних сил за рахунок скорочення тих її контингентів, які дислоковані в Європі. Рішення про професіоналізацію армії і припинення призову, прийняте Шираком у лютому 1996 року, було закріплено законом від 28 жовтня 1997 року. Місце призовників відповідно до плану військової реформи повинні зайняти кадрові військові і добровольці. Цей закон відкрив нову сторінку в історії збройних сил Франції. [44, c. 193].

Система освіти. Багато принципів, на яких ґрунтується система освіти у Франції, були сформульовані ще в період Революції 1789-го року.

Система освіти заснована на наступних загальних принципах:

• 1. Свобода освіти. Республіка визнає законність існування публічних шкіл і приватних навчальних закладів, що знаходяться під її контролем і мають можливість отримувати підтримку держави.
• 2. Безкоштовність. Навчання в державних школах і навчальних закладах безкоштовне. У початкових і середніх школах підручники видаються за рахунок держави.
• 3. Світськість. Державні школи займають нейтральну позицію в питаннях релігії, філософії і політики.
• 4. Обов’язковість. Освіта обов’язково для всіх дітей обох статей від 6-ти до 16-ти років, які проживають у Франції.
• 5. Підтвердження державою ступенів і дипломів. Тільки держава має право видавати дипломи і присвоювати вчені ступені. Дипломи, видані деякими приватними школами, мають законну силу лише в тому випадку, якщо вони визнані державою.

Основними ланками французької системи освіти є:

дитячий сад; початкова школа; коледж; професійно-технічний ліцей; освітній та технологічний ліцей; вища освіта.

Система охорони здоров’я у Франції характеризується щедрою пропозицією медичних послуг та колективним фінансовим їх покриттям, що охоплює все населення.

Вона функціонує під контролем держави, але державний і приватний сектори спільно беруть участь у наданні та фінансуванні медичної допомоги.

Так, держава:

бере на себе відповідальність за основні проблеми охорони здоров’я, колективну профілактику, санітарний нагляд, боротьбу з небезпечними захворюваннями та соціальними лихами (токсикоманія, алкоголізм);

забезпечує підготовку працівників охорони здоров’я, бере участь у визначенні умов їх діяльності.

здійснює нагляд за функціонуванням державних лікарень, призначає їх директорів, фінансує бюджет і організує набір персоналу;

здійснює контроль за функціонування системи соціального захисту.

Перші кроки Ширака — президента після перемоги в 1995 р. досить символічний. Він призначив прем'єрміністром одного з тих, хто забезпечив йому перемогу — Альона Тюппе. Багато пости міністрів стали називатися поіншому. Наприклад, виник пост міністра з питань солідарності між поколіннями, який зайняла жінка «за професією акушерка» .

Для першого терміну президента п’ятої Республіки було характерно головне — усунення безробіття та зміцнення Єдиної Європи. Саме від цих рішень залежало подальше благополуччя всіх французів.

Питання європейського будівництва займав серед французьких пріоритетів чи не найважливіше місце. Не останню, а навіть першорядну роль грає настрій громадян в сучасному світі, тому необхідно розглядати погляди простих французів на проведену політику держави під керівництвом Жака Ширака.

Протягом декількох років громадська думка Франції погоджувалося з політикою ортодоксального монетаризму, довіру, змінюють один одного політикам, які стверджували, що європейська інтеграція та поліпшення соціального становища в країні, не тільки сумісні, але й доповнюють один одного. Однак, останнім часом це довіра стала вичерпуватися оскільки проводиться урядом політика інтегрування французької економіки в європейську і світову все більше віддалялася від реалізації таких цілей, як підвищення рівня зайнятості і боротьба проти соціальної маргіналізації окремих категорій трудящих. Коли ж Ширак заявив, що віддає абсолютний пріоритет політиці створення єдиної валюти ЄС, яка вимагає скорочення дефіциту держбюджету, тобто додаткових вилучень з доходів трудящих і перегляду системи соціального захисту, працівники, зайняті на підприємствах, виступили на захист своїх соціальних прав. Таким чином, підпорядкування економічної та соціальної політики уряду цілям валютної політики та підвищення міжнародної конкурентоспроможності французької економіки викликало стурбованість громадськості і призвело до соціальних протестів, які тривалий час ігнорувалися владою.

Виступи населення Франції мали не тільки економічну, а й соціальну підоснову: страйкуючі висловлювали тривогу у зв’язку з тим, що національна держава втрачає здатність захищати найманих працівників власної країни і більше турбується про створення єдиної валютної системи ЄС і про підвищення конкурентоспроможності французької економіки на світових ринках, ніж про трудящих.

У зв’язку з цим подальша політика, спрямована на інтеграцію, зазнала жорстокого випробуванню. І ця політика об'єднання ні де не викликала такого різкого протесту як у Франції. Але все-таки план реорганізації системи соцзабезпечення в умовах інтеграції залишився в силі. Так, наприклад, Ж. Ширак твердо підтримував введення єдиної європейської валюти, як основу європейського будівництва. Він не одноразово закликав населення до підтримки європейської конституції.

Один з найбільш значних кроків Ширака полягає у прийнятті рішення про проведення ядерних випробувань в Тихому океані.

На це рішення бурхливо прореагували в країні верб світі, хоча крок президента навряд чи слід вважати сенсацією: останнім часом йшла активна робота з підготовки французького громадської думки до такого розвитку подій.

Соціалісти — провідна сила аппозиції - заявили про намір домагатися скасування цього рішення і розпочати збір підписів під загальнонаціональної петицією про відмову від ядерних випробувань. Правляча більшість, природно, підтримало президента. Його прихильники називали дії Ширака «сміливим кроком в інтересах незалежності Франції та безпеки французів». А лідер вкрай правого Національного фронту Жан Марі Ле Пен висловив «повну підтримку уряду в даному питанні».

Широкий відгук тут отримала і негативна політика у світі. Різка критика пролунала з країн азіатського — тихоокеанського регіону. Австралія і Нова Зеландія зовсім перервали зв’язки з Францією по військовій лінії. Жаль з приводу відновлення випробувань прозвучали з Канади і США, Росії та Латинських країн. Завдяки всім своїм діям у військово-політичній сфері Франція показала свою самостійність. Це виразилося також в розбіжності поглядів деяких питань з НАТО і США. А зусилля світових держав вплинути на припинення поновлення ядерних випробувань, не мало істотного значення.

Після підписання Маастрихтських угод, позиції Франції в Європі значно посилилися, оскільки Ж. Ширак перейшов до своєрідного наступу в Європі з неприхованою метою перетворення в реального політичного лідера ЄС.

Найбільш яскраво ця претензія Парижа проявилася, ймовірно, у військовому питанні слідом за санкціонуванням ядерних випробувань в Тихому океані. Ж. Ширак проводить військову реформу і повертає Францію у військову організацію НАТО.

Військова реформа, розгорнута Шираком, передбачає повну відмову Франції від призовної системи, а також різке зменшення чисельності збройних сил за рахунок скорочення тих її контингентів, які дислоковані в Європі. Французька армія набуває характеру військового угруповання, пристосованої, насамперед до ведення бойових дій за межами Європи. Збільшиться маневреність частин та їх насиченість відповідною технікою, зменшиться значення танкових частин, збільшиться роль танкової авіації.

Рішення про професіоналізацію армії та припинення призову, прийняте Шираком в лютому 1996 р. було закріплено законом від 28 жовтня 1997 р. Місце призовників відповідно до плану військової реформи повинні зайняти кадрові військові і добровольці. Цей закон відкрив нову сторінку в історії збройних сил Франції.

Військова реформа у Франції є відображенням нової геостратегічної реальності. Кінець холодної війни змінив співвідношення сил: загроза прямої атаки на західноєвропейських територіях поступилося місцем ризику виникнення численних локальних конфліктів, потребують негайне втручання.

Помітне прагнення Франції захопити лідерство в процесі об'єднання Європи. Для досягнення цієї мети Франція різко зменшила свою політичну та економічну активність на Сході, а також в Тропічній Африці. Всі ці дії були обумовлені, насамперед, процесом європейської інтеграції.

Головні зміни, які чекали б Європи у разі, якби до кінця 2006 р. загальноєвропейську Конституцію прийняли 4 /3 з 25 держав членів:

• · Введення постів міністра закордонних справ і президента ЄС.
• · Прийняття ключових рішень в раді міністрів ЄС, не паралізують волю консенсусів.
• · Розширення повноважень Європарламенту, який отримує право стверджувати ЄС.
• · Громадяни ЄС отримують право на референдум, для цього необхідно зібрати 1 млн. підписів.

За результатом обробки всіх бюлетенів проти проекту у Франції проголосували 54,87% виборців.

Страх виборців підживлювався можливим приєднанням Туреччини до ЄС, а також низкою економічних реформ. Самая непопулярна їх них реформа ринку послуг. Вільний ринок послуг, здавався б, покращує перспективи найму на роботу в найбільш благополучних країнах ЄС для громадян з бідніших. Однак, подібна лібералізація може призвести до просто безробіттю серед громадян найблагополучніших країн, тобто в тій же Франції. У 2006 р. безробіття у Франції становить 10,1%. Не дивлячись на всі зусилля уряду, ці показники не вдалося знизити.

Таким чином, під час першого і другого терміну на чолі держави Жака Ширака його пріоритетною політичною лінією було подальше поглиблення процесу загальноєвропейської інтеграції. Він проводив політику, спрямовану на облік сформованого положення в світі в результаті краху двополюсної системи.

Але, що стосується внутрішньополітичної ситуації у Франції, то не можна сказати, що вона стабільна або спокійна. Масові соціальні заворушення і протести характерні і для Франції в ХХІ столітті.