Розділ 3 Страхування кредитів в Україні

Страхування кредитів фізичних осіб в Україні знаходиться на низькому рівні. Про це у 2013 заявив президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко під час дискусії «На кого працює фінансово-банківська система України».

«Страхові компанії за обсягами своїх активів в десять разів менші, ніж банківська система. Як вони можуть страхувати обсяги, які перевищують їхні потужності?» — сказав Сугоняко, пояснивши, що наразі можуть бути окремі випадки страхування невеликих кредитів, але в найближчий час це не стане загальним явищем.

В той же час президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий вказав, що страхування банківських кредитів в Україні розвиватиметься лиш тоді, коли кошти в банківському секторі накопичаться і будуть низькі відсоткові ставки за кредитами.

«Поки заробляють на високих процентах і є дефіцит грошових ресурсів не буде страхування», — сказав він, додавши, що на його переконання, найближчим часом іноземні страхові компанії, які займатимуться страхуванням кредитів, в Україну не прийдуть через політичні обставини. За 2 роки в Украіні мало чого змінилося. Це пов’язано в низкою фінансових проблем. Судячи з вище сказаного в Україні кредитування банківського кредиту є ризиком для страховика.

Цікавим страховим продуктом є страхування кредитів, яке на сьогодні є досить популярним в Україні. Значний поштовх для розвитку цього напрямку дав банківський сектор, який високими темпами нарощує обсяги надання кредитів, і відповідно збільшує кількість об'єктів для страхування.

Надаючи кредити, банки шукають надійної форми їх забезпечення. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» одним з популярних способів забезпечення кредитних зобов’язань є застава. Вона може бути у двох речових формах:

• 1. іпотеки (нерухоме майно)
• 2. заклад (рухоме майно)

Є очевидним, що речі, визначені або передані в заставу можуть бути знищені або пошкоджені тобто потребують страхового захисту. Закон «Про заставу» у ст. 10 передбачає обов’язок заставодавця страхувати нерухомі речі (іпотеку) передані в заставу, за власний рахунок на користь заставоутримувача. При заставі рухомих речей, переданих у заклад, такий обов’язок покладається на заставоутримувача. Він повинен страхувати предмет закладу в обсязі його вартості та в інтересах заставодавця. Отже, предметом застави може бути різне майно, яке генерує різні за обсягом ризики його пошкодження чи знищення.

Виходячи з різноманітності ризиків, страховики пропонують страховий захист заставленого майна різних стандартів. Найпоширенішими на страховомуринкує:

• 1. стандартне покриття;
• 2. стандартне та додаткове покриття;
• 3. будь-які окремі ризики за вибором страхувальника.

Так, стандартне покриття при страхування автотранспортних засобів охоплює збитки від крадіжки, дорожньо-транспортної пригоди, пожежі, вибуху, стихійного лиха. До обсягу додаткового покриття здебільшого відносять протиправні дії третіх осіб, напад тварин, падіння пілотованих об'єктів та інші страхові випадки. Однак такі численні доповнення є рідкісними на вітчизняному страховому ринку. З метою дотримання правильних взаємовідносин між страховиком і страхувальником деякі автори звертають увагу на відмінності у страхуванні предмета застави та майна до моменту його переходу у категорію заставленого. Заставлене майно внаслідок обмежень у використанні та експлуатації піддається меншому ризику, а тому захист незаставленного майна загрожує страховикові недоотриманням страхової суми Страхування застав опирається на два ризикогених ефекти: на предмет застави, а в випадку його відсутності на особу позичальника. Вказаній умові страхування платоспроможності позичальників за несплату кредитів ще не так давно не мали належного попиту на ринку як з боку кредиторів так і з боку позичальників. Це пояснюється тим, що початкуючим підприємцям нічого було заставляти, а смерть позичальника в умовах нестабільної економіки не сприймалися кредитором за головний ризик кредитної операції.

Сьогодні банки, надаючи кредити позичальнику обов’язково вимагають від нього страхування позики або заставленого майна. Також поширюється добровільне страхування життя позичальника, яке дозволяє виконати зобов’язання у випадку не дожиття застрахованої особи до дати повернення кредиту.

Страхування застав повинно здійснюватися як трьохсторонній процес за участю страхової компанії, кредитора і позичальника. Кожний із сторін виконує свою функцію, що дозволяє проводити фінансовий та технічний моніторинг даної операції.

У зарубіжній практиці страхування кредитів стосується різних сфер діяльності та тісно пов’язане з іншими видами страхування. У залежності від місця і причин виникнення кредитного ризику виділяють такі його види: страхування споживчого кредиту, комерційного (товарного, торгового) кредиту, банківського, експортного, фінансового кредиту і страхування вексельного кредиту.

В окремих випадках страхові договори укладаються безпосередньо банками, які одночасно є страхувальниками і застрахованими. Такі договори формують відносини між страховиком та кредитором, але при цьому останній діє в інтересах свого клієнта.

На фінансових ринках країн Заходу, зокрема у Франції, тепер найбільше поширився варіант групового страхування життя банками своїх клієнтів позичальників.

В основі таких страхових відносин є торгові кредити. Цьому виду страхування властиві такі риси та переваги:

• · страховий захист охоплює багато клієнтів позичальників та кредитних операцій;
• · вибір клієнтів не лише на розсуд банків-кредитодавців;
• · страхова установа уникає селекції і кумуляції ризиків, оскільки у сформованій групі здійснюється стохастичний розподіл ризику;
• · страхування всіх клієнтів на визначених умовах (установлення максимальної квоти та тривалості кредиту, загального ліміту страхової відповідальності, автоматичності прийняття на страхування при наданні кредиту) [21, с.298].

Початково страховиком оцінюється ризик самого банку та його клієнтів на основі власної інформації та отриманої від банку. В результаті встановлюється загальний ліміт страхової відповідальності.