Моя мала Батьківщина

ЖОВТИЙ ЯР — село, центр сільської Ради, розташовано поблизу озера Алібей, в 28 км від районного центру та в 25 км від залізно дорожньої станції Кулевча. Дворів-297, населення-751 чоловік. Сільській Раді підчиняються села Маразліївка, Нове, Ройлянка, Царичанка. За територією Сільської Ради закріплено 10 тис. га сільськогосподарських земель, з них 9,4 тис. пахотної землі. В селі є середня школа в якій 20 учителів навчають 104 учня, клуб з залом на 200 місць, бібліотека з книжним фондом 11 342 екземплярів, фельшерсько-акушерський пункт, дитячий садок на 60 місць, відділення зв’язку. Село Жовтий Яр (до 1944 року Сар’яри, Сарарія) засновано в 60-х роках ХIХ ст. В період окупації края Румунією, жителі села почувалися дуже зледенно. Окупаційна влада кожного року збирала з населення більше 10 тис. налогів, та 4 тис. на утримання жандармерії, в той час коли на утримання школи витрачалось 100 крб.75 крб. на медицинську допомогу, та 5 крб. на допомогу інвалідам. У 1933 р. жандарми під різними причинами арештовували селян катували їх, вимагали гроші 10 чоловік вони забили до смерті. Жителі активно боролись з окупантами, за участь у Татарбунарському повстанні, жандарми заарештували 13 чоловік. У 1927 році за розповсюдження революційних листівок був заарештований А. Рипчинський. У 1935році під наглядом поліції знаходилось шість жителів села. В кінці червня 1940 року була встановлена Радянська влада. В тому ж році в селі організувався перший колгосп ` Перемога комунізму'. Під час Великої Вітчизняної війни 232 жителя села воювали з ворогом на фронтах, 57 із них нагороджені орденами та медалями Союзу РСР. 137 чоловік загинули в боротьбі з фашизмом. На даний час нажаль в живих не залишилось жодного ветерана. В 1942 році після жорстоких знущань окупанти розстріляли бувшого голову сільради, учасника Татарбунарського повстання І. Г. Кошельника. На братській могилі, загинувшим в роки окупації, установлений пам’ятник, на території також установлений пам’ятник М.І. Калініну чиє ім'я довгі роки носив колгосп. На території села знайдені поселення епохи пізньої бронзи (кінець ІІ - початок І тисячоліття до нашої ери) та перших віків нашої ери. Відомі кургани захоронень кочівників ХІ-ХІІІ віків.

ЖОВТИЙ ЯР На відміну від великих міст, розташування яких відзначається вигодами транспортно-географічного положення, село Жовтий Яр виникло на розкішних пасовиськах Причорномор’я. І засновано вівчарями-муканами, які за легендою, і село заснували там, де шапки їхні впали. Село Жовтий Яр Татарбунарського району Одеської області - розташоване поблизу озера Алібей за 28 км від міста Татарбунари (районного центру)і за 25 км від залізничної станції Кулевча. З історії видно, що з 1569 по 1807рр. в межиріччі Дніпра та Дунаю, на степовій території, що прилягала до Чорного моря, кочували орди малих ногаїв. У 1787- 1789 рр. у цій місцевості виник хутір Саріяри, що в перекладі з Турецької означає Жовтий Яр. Спочатку це була група землянок, господарями яких були тваринники вівчарі з Австрії. Поступово хутір розростався, поруч виникли нові хутори — аули, які в 1860 році об'єдналися в одне велике село Сар'єри. У 1812 році Бесарабія (Буджак) за Бухарестським мирним договором відійшла до Росії, російським стало наше село. Але після поразки Росії у Кримській війні 1853−1856рр. за Паризьським трактом частина південно — західної Бесарабії відходить до молдавського князівства. Та мешканці деяких сіл, хуторів не бажали бути молдавськими підданими і тому, залишаючи свої домівки. переселялись на територію Росії. Опустілі села займали українці та молдавани. А після того. як по закінченні російсько — турецької війни 1877 — 1878рр. ці землі знову повернулись до Росії, у чорноморських степах виникають і німецькі колонії (біля Сар'єр з’являється Катлабух та Маразліївка). Минав час. Різні події вирували в світі. Різні долі дарували ці події людям. А рік 1914 приніс страшне горе світові - війну. Ворогом Росії виявилась сусідня Румунія, яка вступила в світову війну на боці Троїстого Союзу. На початку 1918року територія Бесарабії була анексійована королівською Румунією. Довгих 22 роки довелося нашим пращурам терпіти знущання румун, які запроваджували свої порядки (привласнювали землі російських поміщиків і за певний викуп наділяли заможним селянам, збирали з населення різні податки: на утримання жандармерії, на потреби школи, на медичну допомогу). При румунах дуже важко жилося селянам, вони відчували велику скруту, 149 сімей в селі були безземельними. Люди боролися за виживання хто як міг. Значна часта мешканців захопилась добуванням самосадної солі, біля соляних чорноморських озер. Напевне через це румунські господарі перейменували Сарієри в Серерію (що означає `каленна сіль') Взагалі перейменуванням підлягало і багато інших назв, в зв’язку з тим що існуючі, як писала газета `Бесарабське слово', — не відповідали духу і природі румунської мови, місцевій історії і традиціям). Та із зміною назви — життя не покращилось. Газета `Почта Четатє Албе' в 1933році писала: `Жандарми арештовують селян під різними приводами, б’ють їх, вимагають грошей, іноді забивають на смерть'.

Та мешканці села ніколи не були покірливими слугами і всілякими засобами чинили опір. Достовірно відомо, що під час Татарбунарського повстання волелюбні жовтоярці надавали повстанцям активну допомогу. Загін Клюшникова, наприклад, одержував значну матеріальну допомогу саме від наших земляків. За участь у Татарбунарському повстанні в селі було заарештовано 13 чоловік. У 1927 році за розповсюдження революційних листівок був арештований А. Рипчинський. Наприкінці 1935 року під надзором поліції знаходилось 6 чоловік. Ці сухі цифри і факти свідчать про незламний дух, мужність, відвагу наших дідів — прадідів. Румунів також нічого не зупиняло, вони вперто проводили румунізацію краю, всі мови окрім румунської, були заборонені, переслідувались будь які прояви національної культури. А 28 червня 1940 року сар’ярці, як і інші мешканці Бесарабії, дізнались, що у них новий господар — УРСР. А з вересня по листопад 1940 року сусідні села Катлабух та Маразліївка залишили всі німці, яких повертали на справжню Батьківщину. У людей з’явилась можливість оселитись в новій німецькій хаті, оскільки жили по декілька сімей в одному домі. І хто ризикував той і вигравав. Тому, що з початку це робилось за безцінь. Раділи люди, з подвоєною енергією стали працювати, заселяти і будувати нові (переносили німецькі з Катлабуху у Серерію) житла. Та виявилося нове життя коротким. Чорний ворон війни прилетів і до Серерії, повернулися румуни, стали відновлювати свої порядки. А з 1944року 285 жителів села мобілізували на фронт, 136 із них не повернулися. Їхні імена викарбувані на гранітній плиті біля пам’ятника `Скорботна мати', що у селі Жовтий Яр.57 учасників бойових дій (з тих, що залишились живими і нагородженні орденами та медалями Радянського Союзу. На сьогоднішній день 2013 рік в селі не залишилось живими жодного учасника Великої Вітчизняної війни. батьківщина жовтий яр історичний Після закінчення ВВв, у 1945році Ізмаїльський (тоді село належало до Ізмаїльської області) обласний комітет (голова А. Ананко, секретар А. Носко) направив до Президії Верховної Ради УССР (голова М. С. Гречуха) матеріали адміністративно — територіального ділення області з проханням перейменували населені пункти, які мають німецькі, турецькі і румунські назви. Наше село пропонувалось назвати Велике село. Та Президія Верховної Ради України присвоїла селу не цю назву, а свою — Жовтий Яр. І до сьогоднішнього дня наше чудове село має цю назву — ЖОВТИЙ ЯР. А чудове воно не тільки своєю назвою, й багатьма цікавими фактами. Наприклад: на території села виявлено поселення часів пізньої бронзи — кінець ІІпочаток І тисячоліття до н. е.- біля села є кургани кочових племен Х-ХІІ ст.

В селі зупинявся видатний російський письменник О. С. Пушкін (міняли коней на постоялому дворі). Післявоєнне мирне будівництво розпочиналося важко: людей заганяли в колгоспи — незрозумілі їм об'єднання. З великими труднощами вдалося утворити на території села 2 колгоспи, Серп і молот — голова Чолпан Степан, та `Перемога комунізму' - голова Мельниченко Володимир, які згодом об'єдналися в одне багатогалузеве господарство (10 тис. га. землі) — колгосп ім. Калініна. Цей колгосп в різні часи очолювали :

• · Волков Семен Іванович
• · Пономаренко Григорій Олексійович
• · Федоров Андрій Андрійович
• · Невідніченко Степан Савович
• · Крочак Степан Іванович
• · Корень Іван Іванович
• · Мельниченко Михайло Олександрович
• · Ходос Володимир Миколайович

Жовтий Яр — центральна садиба Жовтоярської сільської ради, якій підпорядковані населені пункти Маразліївка, Нове, Ройлянка, Царичанка. Ці села є приходом храму Святого Дімітрія, який було збудовано за архівними даними у 1907 році. Спочатку в селі церкви не було, тільки в 1981 році було відкрито церковно — приходську школу, а в 1906 році приход отримав статус самостійного і з’явився перший священик о. Михаїл Чекан. А 12.11.1907 року протоієрей освятив новозбудований храм. Оскільки 8 листопада православні святкують День пам’яті святого великомученика Дімітрія Солунського, новозбудований храм став називатися СвятоДімітрієвським. 19−20 травня 1913 року — знаменна подія в історії храму і села: хресний хід з іконою святої благовірної Великої княгині Анни Кашинської відвідав і нашу церкву. Були відправлені Божественна літургія та декілька молебнів. А хворі одужували приклавшись до чудотворної ікони. Та скрутні часи не оминули і церкву. У 1960 році храм було знято з реєстрації, приход приписаний до с. Тузли, а будівля розграбована і розбита. Руйнували храм місцеві комуністи вночі, щоб менше бачили і чули, дзвони стягували тракторами до річки. У роки перебудови мешканці села, активісти стали порушувати питання відновлення роботи церкви. І нарешті 19 листопада 1991 року була зареєстрована община і призначений священик о. Іоан (Желіховський) 4 грудня 1994 року на свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці відбулася перша служба у відбудованому храмі. Хром діє і зараз. Настоятелем його з 1994року є о. Анатолій (Каплун). На території села є загальноосвітня школа І-ІІ ступенів в якій навчається 104 учня, лікарська амбулаторія, пожарне депо, відділення зв’язку, бібліотека з книжним фондом 11 342 екземплярів, магазини. Налагоджене транспортне сполучення з обласним центром — м. Одеса, м. Білгород-Дністровським та районним центром м. Татарбунари. Село Жовтий Яр відоме не тільки в Татарбунарському районі, а й далеко за межами України. Вихідці із села прославили жовтоярську землю своїми трудовими досягненнями і гарними справами, займаючи різні високі посади.

Жовтоярська сільська рада.

Пам’ятник М.І. Калініну.

св. Дмитрівський храм.

Жовтоярська ЗОШ.

Клуб с. Жовтий Яр

Фельшерсько-акушерський пункт.

Одна із вулиць с. Жовтий Яр

оз. Алібей.