Комерційний міжнародний кредит

Комерційний міжнародний кредит

Комерційний (фірмовий) кредит може надаватися за двома напрямками: експортером імпортеру — у формі відстрочення платежу за проданий товар; імпортером експортеру — у вигляді авансу. Відстрочення платежу передбачає взаємозв'язок торгової і кредитної угоди. Закінчення торгової операції тут збігається з початком кредитної угоди, яка у свою чергу буде завершена при погашенні підприємством-позичальником заборгованості за позикою. Особливість відстрочення платежу полягає в тому, що угода позики не є головною метою. Вона лише «супроводжує» угоду купівлі-продажу, сприяючи реалізації товару.

Для експортера комерційна вигода кредитування поставки товару визначається, по-перше, тим, наскільки це сприяє збільшенню збуту його товарів, а по-друге, вартістю експортних кредитів і можливістю покрити витрати на кредитування з виторгу за проданий товар. Саме з цієї причини експортери, хоча вони і змушені під тиском конкуренції йти на певні поступки покупцям щодо термінів і деяких інших умов наданих ними кредитів, у питанні вартості цих кредитів займають жорстку позицію. Імпортери ж досить часто за прийнятний варіант визнають зовнішньоторговельні операції, які поєднують покупки за готівку й у кредит.

Покупець з ряду причин більше схильний вдатися до розстрочки платежу, ніж отримати банківський кредит для негайної оплати поставленого товару. Це пояснюється тим, що банківський кредит ускладнений безліччю формальностей, часто дорогий і не завжди доступний. Досягти взаємної домовленості з партнером завжди простіше, особливо за наявності позитивного досвіду співпраці. Прагнення покупця платити в розстрочку обумовлене його бажанням негайно отримати право власності на товар, на його використання у процесі виробництва або перепродажу, у той час як платіж в погашення заборгованості він може провести пізніше.

Що ж до авансового платежу, який сплачує імпортер, то відповідно до світової практики він виступає лише як платіжний механізм, як двостороння угода партнерів і не має чітко вираженої кредитної спрямованості. Тому зазвичай термін «комерційний кредит» використовується лише стосовно розстрочки платежу. Крім того, до фірмових кредитів слід відносити лише ті, що надаються за рахунок власних коштів підприємства. Але часто сюди залучаються і позичкові кошти (особливо при середньоі довгостроковому кредитуванні). Тому часто межа між комерційним і банківським кредитом розмита.

При наданні комерційного кредиту контрактом визначається його вид, термін і ціна, валюта погашення, спосіб погашення основного боргу, умови нарахування і виплати процентів, гарантії тощо. Крім того в контракті визначається графік погашення основного боргу і виплати процентів.

У світовій практиці розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (5—10 років) комерційні кредити. Термін конкретного кредиту визначається, по-перше, тим, яка стадія руху товару покривається кредитом. Так, кредити, пов’язані з процесом обігу, як правило, короткострокові, а кредити, призначені для використання імпортованого товару в процесі виробництва, — середньострокові.

По-друге, на термін кредиту безпосередньо впливає характер товару, який поставляється. Так, короткострокові кредити надаються при поставках товарів широкого вжитку, а при імпорті обладнання — середньострокові. Якщо ж контракт передбачає поставку комплектного, складного обладнання, то мова йде про довгострокові кредити під гарантію уряду або комерційного банку.

На термін кредиту впливають також обсяг угоди, фінансовий стан покупця і продавця, ціна кредиту, наявність тривалих зв’язків між покупцем і продавцем, стан конкурентного середовища на конкретному сегменті ринку тощо.

Для постачальника комерційний кредит не тільки прискорює реалізацію продукції, але й приносить додатковий прибуток у формі процента, який включається до контрактної ціни. Розмір процента залежить від багатьох чинників, в першу чергу від становища грошового ринку країни-кредитора на момент надання кредиту. Він відображає співвідношення попиту і пропозиції позичкового капіталу, але залежить у кінцевому результаті від економічної кон’юнктури, а також валютного і банківського законодавства країни-кредитора.

Розмір процента залежить також від розміру кредиту, його тривалості, типу валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив тощо). Зокрема, чим триваліший термін кредиту, тим, звичайно, вища ставка річного процента. Крім того, якщо валюта кредиту сильна і стійка, кредитні проценти будуть нижчими, ніж у разі використання слабких валют, курс яких може зазнавати значних коливань.

При визначенні показників процентних ставок у міжнародній торговій практиці враховуються також такі чинники, як економічні і політичні умови країни-імпортера, які визначають характер ринку збуту. Зокрема, нестабільні політичні й економічні умови, ризиковий характер ринку зумовлюють збільшення плати за кредит.

Доцільність зовнішньоторговельних операцій на умовах фірмового кредитування визначається реальною економічною ефективністю отримуваної продукції порівняно з ціною кредиту. Ціна кредиту не обмежується лише величиною нарахованих процентів, а комплексно відображає всі витрати імпортера, пов’язані з отриманням розстрочки платежу. Вона складається з основних і додаткових витрат. До основних належать ті витрати, які надходять як дохід кредитору; до додаткових — усі ті, які, будучи витратами для позичальника, не складають доходу для кредитора, а йдуть третім особам, залученим до розрахункової операції — банкам та ін. До додаткових витрат, наприклад, належить комісія, яку сплачує імпортер банку, який гарантує експортеру своєчасне погашення боргу. Ці витрати за кредитом належать до розряду одночасних і прихованих.

Загальна сума витрат з кредиту може бути також представлена у процентах річних. Для цього треба, перш за все, відобразити величину всіх додаткових витрат за кредитом у вигляді річної процентної ставки. Сума основних і додаткових витрат за кредитом, виражених у процентах річних, відображає загальні витрати за кредитом у процентах річних.

В умовах посилення конкуренції на ринку товаровиробників постачальники, надаючи розстрочку платежу, часто погоджуються на невелику плату за кредит або не беруть ніякої. Однак у таких випадках покупець повинен знати, що далеко не завжди незначна процентна ставка відповідає його фактичним витратам за кредит. У більшості випадків друга частина плати за кредит береться постачальником у вигляді «прихованого процента», шляхом відповідного підвищення ціни товару. При цьому ступінь підвищення ціни, особливо при поставках дорогого обладнання індивідуального виготовлення, визначити досить важко. Включення плати за кредит повністю чи частково в ціну товару зумовлюється, в першу чергу, прагненням постачальника зробити умови свого кредиту більш привабливими для покупця порівняно з конкурентами.

Вибір типу нарахування і виплати процентів — важлива умова контракту, особливо в умовах інфляції. У світовій практиці використовують такі способи нарахування і виплати процентів: прогресивний (лінійний), регресивний (штафельний) і пропорційний (змішаний).

При прогресивному способі проценти нараховують з суми наступної тратти від дати її виставлення до дати оплати, тобто для кожної частини кредиту окремо від дати його надання. При цьому сума процентів, яка виплачується з першої тратти, буде найменшою, далі сума виплачених процентів буде збільшуватися.

При регресивному способі нарахування процентів здійснюється із залишкової суми заборгованості від дати останнього платежу. При цьому з першим платежем виплачується найбільша сума процентів, потім вони поступово зменшуються.

Пропорційний (змішаний) спосіб нарахування процентів полягає у підрахуванні загальної суми процентів за кредит і її поділі на число платежів (траншів). При такому способі проценти сплачуються рівними внесками.

Проценти за фірмовим кредитом зазвичай починають нараховувати з моменту закінчення поставки, а їх виплату здійснюють регулярними внесками одночасно з оплатою кожної частини платежу за контрактом. Поширеною є практика виставлення векселів на частину основного боргу, що підлягає сплаті і нарахованих процентів. У контракті, а також у рахунку-фактурі зазвичай чітко фіксується графік оплати основного боргу і нарахованих процентів.

Оскільки при фірмовому кредитуванні експортер передає покупцеві товаророзпорядчі документи до того, як останній оплачує товар, він втрачає контроль над відвантаженим товаром і зобов’язаний у зв’язку з цим визначити форми і засоби гарантії оплати товару в належному обсязі й у погоджені терміни. Без цієї неодмінної умови будь-яка кредитна угода не тільки не буде економічно ефективною, але й може бути зовсім збитковою.

Визначення ступеня ризику, пов’язаного з конкретним позичальником та з видом кредиту, має здійснюватись до моменту видачі кредиту та впродовж усього терміну дії кредиту (ступінь ризику часто змінюється з часом). Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальником, є, в кінцевому підсумку, оцінкою різних видів ризику, які виникають при наданні кредиту.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, може бути визначений як невпевненість кредитора в тому, що позичальник буде здатний і матиме бажання виконати свої зобов’язання відповідно до термінів та умов кредитної угоди. Ситуація неповернення боргу може бути викликана:

• — непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному та політичному середовищі, у якому працює позичальник;
• — нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий потік; комерційний кредит процент зовнішньоторговельний
• — невпевненістю в майбутній вартості та якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) застави під кредит;
• — недоліками в діловій репутації позичальника тощо.

Кредиторові слід отримати інформацію щодо призначення, суми кредиту та графіка обслуговування боргу (виплати процентів та основної суми боргу), а також інформацію про фінансове становище позичальника. Крім того варто детально вивчити фінансові звіти, включаючи баланси, декларацію про доходи, звіт про прибутки і збитки та звіт про рух грошових коштів позичальника.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два основних напрями: оцінку бізнес-ризику і аналіз фінансово-майнового стану позичальника. З метою оцінки бізнес-ризику доцільно проаналізувати такі чинники:

• — зовнішнє ринкове середовище підприємства-позичальника;
• — якість управління підприємством;
• — характер взаємовідносин підприємства з клієнтами.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тільки для оцінки результатів минулої діяльності, але й для розуміння усіх припущень, що лежать в основі фінансових прогнозів. Наявні та потенційні ринки підприємства мають бути чітко визначені як клієнтом, так і кредитором. Привабливішими галузями є такі, які вирізняються стабільно високим рівнем попиту та порівняно невисокою конкуренцією.

Для оцінки частки ринку клієнта необхідно прослідкувати тенденції протягом кількох останніх років, виявити основних конкурентів та оцінити їх вплив на ринок, порівняти становище на ринку з ринковою стратегією компанії клієнта. Але слід пам’ятати, що розмір ніші на ринку, яку займає клієнт, не завжди є показником його фінансового добробуту.

Підприємство повинне гарантувати, що його продукція не застаріває. Необхідно оцінити частоту випадків повернення продукції і рекламацій, а також політику щодо контролю якості. Також слід перевірити страхування відповідальності за якість продукції, оцінити ризик, пов’язаний зі зміною технології або втратою частини кваліфікованого персоналу. Підприємства, пов’язані з високими технологіями, є особливо вразливими щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об'єкта кредитування повинне бути досвідченим та компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів. Високоякісний підбір складу працівників управління є вирішальним чинником для досягнення успіху і, відповідно, кредитоспроможності підприємства. Успіхи та прорахунки в діяльності в минулому дають інформацію про якість управління та мають бути ретельно проаналізовані.

Вид та термін кредиту мають відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення. Якщо початковий розмір позики є завеликим, то необхідно реструктурувати його до прийнятної величини. Водночас потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного звернення компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається, має відповідати власним ресурсам компанії. Частка фінансової участі клієнта у проекті також має бути значною. Природно, що прибуток, який передбачається отримати від кредитування, має бути виправданий з огляду на розмір капіталу, яким ризикує кредитор.

Якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно провести фінансово-майновий аналіз його діяльності, який включає:

• — компаративний комплексний аналіз фінансового становища, рентабельності та ділової активності підприємства;
• — аналіз грошового потоку підприємства;
• — визначення якості майна під заставу.

На стадії надання кредиту дуже важливим є аналіз бухгалтерської звітності та фінансового становища позичальника. Форми звітності, що надходять, можуть бути різними, але кредитор повинен уніфікувати ці дані.

Комерційні кредити оформлюються у вигляді боргового зобов’язання, що має дві форми: вексельний кредит і кредит за відкритим рахунком. Вексельний кредит зазвичай виписується експортером на ім'я імпортера. Найбільш поширена його форма — тратта — перевідний вексель. Сума боргу за векселем включає і проценти за користування кредитом.

Сторонами вексельного кредиту виступають: векселедавець (експортер), векселедержатель (кредитор або ремітент), платник, що має оплатити вексель (імпортер). Надання вексельного кредиту має певні етапи:

• — поставка товару;
• — передача векселя;
• — акцепт векселя в банку;
• — передача платіжних доручень банку експортера;
• — облік векселя (з наданням кредиту);
• — пред'явлення векселя до оплати;
• — отримання платежу.

Важливе значення має акцепт (згода на оплату). Платник дає акцепт лише на частину суми тратти, основна ж сума боргу акцептується банком-акцептантом (часто на прохання експортера).

При цьому банк-акцептант не є кредитором, ним стане банк, який здійснить облік цього векселя (банк-акцептант — гарант векселя, а акцепт — засіб отримання кредиту). Акцептовані тратти — основна форма зобов’язань за середньота довгостроковими кредитами у ЗЕД. Вони вільно обертаються на фінансовому ринку і є (внаслідок надійності банку-акцептанта) досить надійним засобом платежу.

Кредит за відкритим рахунком використовується партнерами, які добре знають один одного, при регулярних поставках. При настанні строку платежу банк імпортера перераховує суму боргу і проценти за кредит банку експортера навіть без надання експортером платіжних документів. Використовується рідко внаслідок високого комерційного ризику.

Використана література

• 1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — К.: Знання, 2001. — 324 с.
• 2. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник / За ред. І. В. Багрової. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 580 с.
• 3. Івасів Б. С. Міжнародні розрахунки: Підручник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 223 с.
• 4. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікора та ін.; За ред. А. С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. — 208 с.
• 5. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / За ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 388 с.
• 6. Руденко Л. В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Навч. посіб. — К.: ВЦ «Академія», 2002. — 378 с.
• 7. Руденко Л. В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. — К.: Лібра, 2002. — 428 с.
• 8. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 377 с.
• 9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. проф. А. І. Кредісова. — К.: «ВІРА-Р», 1998. — 448 с.