Етапи розвитку страхування в СРСР

Страхування у СРСР довоєнний период.

Встановлення радянської влади в 1917 р. дозволило більшовикам втілити у життя ідей націоналізації банків та страхового дела.

Практична сторона націоналізації страхової справи радянської Росії чітко виділила дві основні етапу: 1. встановлення державного фінансового контролю з усіх видами страхування; 2. оголошення страхування в усіх проявах і формах державної страхової монополией.

Декрет РНК РРФСР від 23 березня 1918 р. «Про заснування державного контролю за усіма видами страхування, крім соціального». Мета цього декрету була встановлення державного нагляду над діяльністю страхових суспільств, із тим, аби запобігти витрати капіталу за призначенню, усунути невиправдану конкуренцію. Для такого контролю учреждался Рада з питань справам страхування з виконавчим органом — Комісаріатом у справі страхования.

Другим був декрет РНК РРФСР від 13 квітня 1918 р. «Про організацію державних заходів боротьби з вогнем». Цей декрет мав важливого значення для становлення страхової справи країни, гарантування тісного зв’язку з захистом національних багатств від пожеж. Загальне керівництво страхову справу і прибуттям пожежної охороною покладалося на Головного Комісара у справі страхування і боротьби з огнем.

Третім і найважливішим був декрет «Про організацію страхової справи в Російської Республіці» від 28 листопада 1918 р. Цим декретом на тривале перший період було введена державну монополію попри всі види й форми страхування, приватні страхові компанії та суспільства ліквідовано. Проте з цією документом була створена державна страхова організація. При Всеросійському Раді Народного Господарства було створено пожежно-страхової відділ, якому доручалося проводити майнове страхування. Довгострокове страхування життя передавалося у провадження ощадних касс.

Розвал народного господарства країни у умовах громадянської війни й інтервенції (1918—1920 рр.), натуралізація господарських відносин зробили неможливим існування грошового страхування. Декретом від 18 листопада 1919 р. і 18 грудня 1920 р. скасували страхування життя і скасовано майнове страхование.

Після запровадження нової економічної політики (НЕП) стали налагоджуватися в формі товарообміну економічні відносини між містом і селом. Це втілило в життя поновлення страхування. 6 жовтня 1921 р. РНК РРФСР був прийнято декрет «Про державне майновому страхуванні», який поклав фактичне початок подальшого розвитку державного майнового страхування нашій країні. Передбачалася організація у всіх сільських і Харківського міських місцевостях страхування приватних господарств від пожеж, падежу худоби, градобития посівів, і навіть аварій шляхах водного і сухопутного транспорту. У складі Народного комісаріату фінансів було організовано Головне управління державного страхування (Госстрах), на місцях було створено міські і сільські страхові органы.

Розвиток державного майнового страхування в відбудовний період дозволило вилучити частина грошових знаків, котрі переповнювали канали звернення, що сприяло стабілізації валюти, і фінансового оздоровлення економіки целом.

У період побудови фундаменту соціалістичної економіки (1926—1932 рр.) державне майнове страхування розвивалися високими темпами. Основним виглядом було обов’язкове страхування майна. Водночас у доповнення обов’язкової розвивалося добровільне страхування будівель, тварин, сільськогосподарських культур, і навіть добровільне страхування домашнього майна. Постановою від 6 липня 1922 р. Госстраху було дозволили для проведення добровільного страхування життя і страхування від нещасних випадків. Держава, стаючи власником страхового фонду, використовує її вирішення завдань економічного та високого соціального развития.

Монополія держави у проведенні страхування було закріплено становищем про Державному страхуванні СРСР, затвердженому ЦВК, і РНК СРСР 18 вересня 1925 р. Виняток із державної страхової монополії було зроблено кооперативных. предприятий (вони страхували трубку, насос в порядку взаємного кооперативного страхування), наркомату шляхів (здійснення страхування багажу пасажирів із стягуванням спеціальних зборів) й у наркомату почт і телеграфів (страхування поштових відправлень). У 1930 р. система органів державного страхування була ліквідована, усі фінансові операції але внутрішньому майновому страхуванню передані фінансовим органам, а, по особовому страхуванню — ощадним кас. Ця реорганізація була невдалої, й у 1933 р. органи державного страхування було відновлено. З 1934 р. поступово відновився добровільне страхування, яке тимчасово скасували в 1931 г.

Великим етапом у розвитку державного майнового страхування стало прийняття Верховною Радою СРСР Закону «Про обов’язковому окладном страхуванні «від 4 квітня 1940 р., який багато років визначив принципи обов’язкового майнового страхования.

Державне майнове страхування одержало широке поширення індивідуальному реальному секторі економіки, насамперед у сільській місцевості. До 1929 р. у селян були застрахованими 97% будівель, 89% голів великої рогатої худоби, 81% посівної площади.

Що Проводилася колективізація сільського господарства (1929—1932 рр.) помітно вплинула зміна страхової захисту. Страхування майна колгоспів було покладено Госстрах СРСР. Умови страхування передбачали ширшу відповідальність й підвищений забезпечення проти умовами страхування індивідуальних господарств. Для колгоспів встановлювалися знижені тарифи, тоді як одноосібні господарства, страхувалися по удвоенным-утроенным тарифам.

Становлення особистого страхування у роки відбувалося суперечливо. У 1929 р. було запроваджено колективне страхування, яке здобуло швидке поширення. Спочатку страхова сума виплачувалася лише тоді смерті Леніна і при втрати працездатності. Договори укладали колективами при обов’язковій участі щонайменше 75%, пізніше до 1938 р. цей відсоток упав до 40%. Передбачалися єдина страхова сума і єдині внесок. Необов’язковість лікарського огляду, зниження квоти до 40% поступово сприяли вибірковості страхування та її збитковості. У вересні 1936 р. було запроваджено добровільне індивідуальне страхування життя на випадок смерті Леніна і дожития до певного терміну без обмеження страхової суми. Важливу роль розвитку добровільного особистого та майнового страхування зіграла створена 1936 р. мережу страхових агентів. Тепер успіх справи залежав від цього, наскільки вміло страхові працівники підійдуть до кожному страхувальникові, допоможуть людині переконатися у вигідності і корисності страхового договора.

У передвоєнні роки вийшли два постанови Радянського Уряди, визначили основні засади обов’язкового страхования.

Постановою від 3 лютого 1938 р. «Про державне страхуванні майна підприємств, установ і закупівельних організацій» було розширено коло об'єктів державного страхування. Постановою вводилося обов’язкове страхування всього державного житловий фонд, державного майна, зданої у найм, дозволялося добровільне страхування майна установ, що є на місцевий бюджет, і навіть майна кооперативних, профспілкових та інших громадських організацій, домашнього майна і коштів транспорту, що належать гражданам.

Особливою віхою історія державного страхування у СРСР став Закон «Про обов’язковому окладном страхуванні», ухвалений Верховною Радою 4 квітня 1940 р., який став результатом тривалого досвіду державного страхування у СРСР. Завдяки закону підвищувався забезпечення зі страхування колгоспних посівів сільськогосподарських культур і тварин, і навіть тварин у господарствах громадян, розширювалася відповідальність з усіх видів страхування майна, отоваривалось страхування будівель громадян, у повної вартості по страхової оцінці. Разом про те, скасовувалося страхування посівів сільськогосподарських культур індивідуальних господарств. Ставки платежів знижувалися проти раніше действовавшими.

У роки Великої Великої Вітчизняної війни, у зв’язку з зростанням цін сільськогосподарську продукцію, одержав підвищення розмір страхового забезпечення по обов’язковому страхуванню посівів і тварин. Колгоспам була надано можливість страхувати їх додатково обов’язкової страхуванню не більше вартості за державними роздрібним цінами на відповідну продукцию.

Страхування у СРСР повоєнні годы.

Повоєнні роки характеризувалися прийняттям низки заходів для розвитку страхування, організаційному зміцненню страхової системи та обший тенденцією до обмеження сфери державного страхования.

Переглядаються правила особистого страхування, стаючи більш вигідними для населения.

У 1948 р. скасували Положення про державне страхування 1928 року й затверджено нове Положення про Держстраху СРСР. У ньому підтверджувалася монополія Держстраху для проведення страхових операцій, чітко визначалися функції, правничий та обов’язки органів страхування всіх рівнів, структура засобів і порядок їх використання. Важливим моментом Положення було розширення самостійності всіх його ланок системи Держстраху, особливо районних лікарнях та міських инспекций.

Обмеження сфери державного страхування призвело до припинення страхування державного житловий фонд і добровільному страхуванні майна установ, які перебувають на місцевий бюджет, і підлеглих їм підприємств. Розвивалася страхування майна колгоспів, кооперативних громадських організацій, власності громадян, особистого страхування. Для розвитку особистого страхування важливим стало надання права укладати договори, зокрема і 5 років, Не тільки на 10, 15, 20 лет.

У страхуванні майна, життя і страхування від нещасних випадків все більш зростала роль добровільного страхування. У 1968 р. введено страхування дітей, що було варіант змішаного страхування життя, введено ці нові правила страхування домашнього майна і коштів транспорту. На підвищення економічну ефективність добровільного страхування будівель населення з 1973 р. страхове забезпечення у цій виду стало визначатися за оцінкою цих споруд за державними роздрібним цінами замість оптових цін, запроваджено безготівковий порядок сплати внесків через бухгалтерії підприємств і организаций.

Помітним подією історії повоєнного розвитку страхування у СРСР було постанову Ради Міністрів від 30 серпня 1984 р. «Про заходи з подальшого розвитку державного страхування та підвищення якості роботи страхових органів». Постановою передбачалося зміцнення матеріальної бази Держстраху, розширення підготовки фахівців у вузах країни, зміна механізму розподілу прибутків та формування фондів. Розширювався набір видів страхування. Запроваджувався комбінований вид страхування — авто-комби, страхування школярів та дітей, страхування виробів із коштовного каміння і металів, колекцій, раритетів, антикварних виробів. У 1989 р. у країні було введено добровільне страхування майна будь-яких державних підприємств, що працюють у умовах господарського розрахунку котрі мають право юридичної особи. У об'єктивно стали складатися умови для демонополізації страхового дела.

Демонополізація страхування — це процес роздержавлення страхового справи, зворотний встановленню державної страхової монополії. Виражається цей процес на створенні соціально-економічних умов організації страхового ринку як загальної частини фінансової інфраструктури (поруч із комерційними банками, товарними і фондовими біржами, пенсійними фондами і ін.). Демонополізація страхування закріплюється поруч правових норм, які передбачають порядок організації та функціонування акціонерних страхових компаній, і товариств взаємного страхування, і навіть системи державного страхового нагляду над їх деятельностью.

У об'єктивні передумова демонополізації страхового ринку виникли у зв’язку з законом про кооперацію, прийнятим Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 р., у якому передбачалася можливість створення кооперативних страхових установ. У цей час почали створювати перші альтернативні системі Держстраху СРСР страхові організації (АСКО, «Прогрес», «Росія» та інших.). Цей процес відбувається отримав логічне продовження в в зв’язку зі твердженням Радою Міністрів СРСР «Положення про акціонерних суспільствах із обмеженою відповідальністю», та був прийняттям Закону РРФСР «Про страхування» (1992 р.), коли освіту нових страхових компаній прийняло масовий характер.

Демонополізація торкнулася системи Держстраху СРСР. Страховим організаціям республік, країв, і областей надавалося право поруч із єдиними по країні видами страхування проводити специфічні для регіону види майнового й особистого страхування. Акціонерні, кооперативні й інші страхові організації, як альтернативні стосовно Госстраху отримали вихід на страховий ринок індустріально розвинених стран.

Список використаної литературы:

1. Басаков М. І. Страховое залежить від запитання й відповіді уч. посібник для студентів економічних вузів і коледжів. — Ростов-на-Дону: «Фенікс», 1999. 576с.

2. Шахов У. У. Страхування: Підручник для вузів. — М: Страховий поліс, ЮНИТИ, 1997. 311с.