Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Солідаризація професійних відносин у сфері праці в умовах суспільних викликів

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Для дослідження предмета даної праці з’ясуємо, як пов’язується поняття «соціальна солідарність» з поняттями «солідаризм» і «солідаризація». Вочевидь вони є спорідненими, разом з тим не тотожними. Т. Попкова у своїй статті «Солідарність і солідаризм як соціальна і наукова проблема» прагне не тільки з’ясувати основні трактовки цих понять на різних історичних етапах розвитку наукової думки… Читати ще >

Солідаризація професійних відносин у сфері праці в умовах суспільних викликів (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Солідаризація професійних відносин у сфері праці в умовах суспільних викликів

Суспільні виклики, як-то: економічна криза, соціальні трансформації, політичні протиріччя, військові конфлікти, рецесійні економічні процеси та ін., які у сучасних умовах набувають широкого розповсюдження, не тільки суттєво порушують «життєву тканину», а й нерідко руйнують усталений спосіб життя більшості людей. У таких умовах люди намагаються відновлювати відомі або відшукувати нові способи самозбереження і реадаптації в соціумі. Оскільки український соціум упродовж 2013;2015 рр. перебуває у стані постійної політичної та соціально-психологічної напруженості, пов’язаної з подіями на Євромайдані (листопад 2013 — лютий 2014 рр.), анексією Криму Російською Федерацією (березень 2014 р.), військовим конфліктом на південному сході країни (Луганська і Донецька області), остільки гостро Лобанова Алла Степанівна, доктор соціологічних наук, професор, завідуюча кафедрою соціології та економіки Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет' (Кривий Ріг);

Коломоєць Таміла Григорівна, кандидат соціологічних наук, старший викладач кафедри дошкільної освіти Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет' (Кривий Ріг).

Lobanova, Alla Stepanivna, Dr. S. (Sociol.), Professor, Head of the Department of Sociology and Economics, Kryvyi Rih Pedagogical Institute of Kryvyi Rih National University (Kryvyi Rih);

Kolomoiets', Tamila Hryhorivna, PhD (Sociol.), Senior Lecturer in the Department of Preschool Education, Kryvyi Rih Pedagogical Institute of Kryvyi Rih National University (Kryvyi Rih).

Актуальними є питання пошуку адекватних шляхів і способів зниження напруженості та виживання в складних умовах суспільної невизначеності. Одним із таких шляхів, вважаємо, є солідаризація професійних відносин у різних сферах трудової діяльності.

Проблема солідаризації у трудовій діяльності тісно пов’язана насамперед зі станом суспільних відносин, а саме — рівнем довіри між членами різних соціально-професійних груп, оскільки соціальна солідарність, як відомо, вважається невід'ємною властивістю суспільства і є однією з головних умов існування соціального порядку. Саме вона обумовлює позитивні трансформації в окремих суспільних формаціях та угрупованнях, зокрема в професійних групах, на що свого часу звертав увагу Е. Дюркгейм.

Не випадково дослідження процесу солідаризації у професійній сфері, зокрема виявлення його особливостей в українському трудовому просторі, який знаходиться під впливом різноманітних суспільних викликів, та обґрунтування напрямів його активізації, сприятиме підвищенню ефективності праці робітників, їх згуртованості навколо базових цілей трудового колективу, посилить соціальну стабільність у суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціальна солідарність є однією із найзатребуваніших тем багатьма соціологами, починаючи з класичного періоду розвитку соціологічної науки. Наукові уявлення та спроби обґрунтування змісту соціальної солідарності та її значення для цілісності розвитку суспільства розглядаються у працях О. Конта, Е. Дюркгейма, Г. Спенсера, П. Сорокіна, Т. Парсонса, Ф. Тьоніса, С. Бугле, Дж. Александера, Л. Козера, Ю. Хабермаса, С. Подолинського, а також сучасних російських (М. Великої, О. Гофмана, Б. Заліванського, М. Звєрєва, Д. Єфременко, С. Левицького, А. Окари, Т. Попкової, В. Ядова, О. Яніцького) та українських учених (В. Кирилюка, М. Клименка, А. Колота, Е. Лібанової, С. Макєєва, О. Оржеля та ін.).

У соціологічній науці явище соціальної солідарності тісно пов’язується з такими процесами, як соціальна інтегрованість, соціальна згуртованість, соціальний консенсус, оскільки вони змістовно подібні і взаємообумовлені. Однак в одній із перших концепцій соціальної солідарності, яку запропонував Е. Дюркгейм, її детермінація обумовлюється і розподілом праці, і правом. Тому вважаємо за доцільне розглянути роль соціальної солідарності у сфері трудових відносин у сучасному суспільстві. А відтак метою роботи є формування наукових уявлень про зміст, характер, чинники і умови солідаризації (процесу формування соціальної солідарності) професійних відносин в умовах суспільних викликів.

Виклад основного матеріалу

Хоча соціологічна інтерпретація соціальної солідарності починається від О. Конта, який вважав солідарним цілісне суспільство, в якому існує певна спонтанна гармонія, а найвищим ступенем розвитку соціальної солідарності, досягнутого на рівні соціуму, є консенсус [1, с. 139], усе ж таки природу соціальної солідарності першим розкрив Е. Дюркгейм. У своїй відомій праці «Про поділ суспільної праці» він довів, що соціальна солідарність може виникати як на основі права, так і на основі суспільного поділу праці. Разом із тим зауважив, що «сукупність відносин, підпорядкованих кримінально-правовій регламентації, являє собою тільки незначну частину загальної життєдіяльності, а відтак узи, які пов’язують нас із суспільством і витікають із спільності вірувань і почуттів, значно менш багаточисельні, ніж узи, що породжені поділом праці» [2, с. 142]. Тобто саме поділ праці, на думку вченого, зумовлює таку собі всебічну і всепоглинаючу залежність людей однин від одного, завдяки обміну результатами (продуктами) своєї трудової (професійної) діяльності. А відтак формується природна єдність індивідів, яка виявляється в їх інтегрованості та солідаризації у суспільстві. Характер соціальної солідарності за Дюркгеймом залежить від видів домінуючого (репресивного або реститутивного) права. Репресивне (карне) право породжує механічну солідарність, тобто таке штучно об'єднане колективне життя індивідів, яке здійснюється завдяки примусу або тиску загальноприйнятих вірувань і звичаїв, у результаті чого формується недиференційоване (це, як правило, традиційне) суспільство. Реститутивне (поновлювальне) право сприяє формуванню органічної солідарності, що характеризується тісним соціальним зв’язком індивідів, завдяки їх ініціативній єдності у сфері праці, де кожен із них виконує свої функції на основі поділу праці. І основним об'єднуючим стрижнем їх солідарності виступають моральні правила і норми, які «стають головною цементуючою силою промислового суспільства, що здатна забезпечити високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — сім'ї, церкви, політичних партій, держави та ін.» [3, с. 76].

Власне дюркгеймівська наукова спадщина стала тим вихідним джерелом, з якого його послідовники і сучасні соціологи черпали і досі черпають свої наукові ідеї для наповнення наукового дискурсу щодо соціальної солідарності, солідаризму, солідаризації новим змістом в умовах суспільних викликів. У сучасній соціологічній науці пропонується чимало різних тлумачень цих споріднених дефініцій.

Солідарність трактується філософами як «один із принципів соціальної етики, який полягає у переконанні, що між людьми не існує непримиренно протилежних інтересів», а її природна основа й онтологічна передумова полягає у «соціабельності - глибинно притаманній властивості взаємодопомоги і кооперації, яка характеризує переважну більшість соціальних організмів» [4, с. 593]. А соціальну солідарність соціологи пояснюють, по-перше, як «єдність переконань і дій, взаємодопомогу і підтримку членів соціальної групи, що засновуються на спільності інтересів і необхідності досягнення групових цілей; як спільну відповідальність», і, по-друге, як «активне співчуття і підтримку чиїхось дій або поглядів» [5, с. 684]. Тобто соціальна солідарність одночасно виявляється і у поглядах, інтересах і у конкретних діях соціальних суб'єктів (індивідів чи соціальних груп, спільнот тощо). Невипадково, наприклад, О. Гофман вважає, що вона є поняттям, яке використовується як для позначення соціальної згуртованості, так і є важливим елементом соціальної інтеграції, хоча і не тотожна їй, оскільки «існують альтернативні інтеграційні елементи (економічний примус, політичний тиск і т.д.) [6, с. 314].

Для дослідження предмета даної праці з’ясуємо, як пов’язується поняття «соціальна солідарність» з поняттями «солідаризм» і «солідаризація». Вочевидь вони є спорідненими, разом з тим не тотожними. Т. Попкова у своїй статті «Солідарність і солідаризм як соціальна і наукова проблема» прагне не тільки з’ясувати основні трактовки цих понять на різних історичних етапах розвитку наукової думки, а й виявити між ними змістовну схожість і різницю [7]. Узагальнюючи різні підходи, науковець зокрема зупиняється на розумінні солідарності як «реального стану суспільства, характерних соціальних відносинах між взаємопов'язаними і взаємозалежними соціальними суб'єктами», а солідаризм пропонує тлумачити більш широко: і як політичну ідеологію, і як філософське вчення, і як соціальну технологію і відповідну управлінську практику, що засновується на ідеї вищого блага, солідарності і узгодженості інтересів і цінностей [7]. У своїй праці Т. Попкова послуговувалася ідеями правознавця А. Окари, який вважає, що в жодному випадку не можна ототожнювати солідарність і солідаризм, оскільки перше є «механізмом соціальної саморегуляції, самозбереження і саморозвитку колективного організму, який дозволяє максимально використовувати можливості всіх членів суспільства для індивідуального і всезагального блага», а друге — принципом побудови соціальної системи, в якій її члени (громадяни, сім'ї, етноси, релігійні конфесії, соціальні групи, політичні партії, бізнес-корпорації та ін.) володіють реальною правовою і соціально-політичною суб'єктністю, на основі якої їх права, можливості та інтереси можуть бути консолідовані і солідаризуватися заради досягнення консенсусних цілей (загального блага) в соціальних рамках різного масштабу (локального, загальнонаціонального, глобального)" [8].

Більш того, А. Окара визначає і поняття «солідаризація», надаючи йому змісту процесу укладання (встановлення) між людьми солідарних відносин. Так, він зокрема вважає, що «одна із важливих проблем солідаризму пов’язана із визначенням сфер, в яких встановлюються солідарні стосунки. Будь-який аспект ідентичності людини, колективного суб'єкта або держави може стати основою для солідаризації - із носіями такої ж або близької ідентичності проти носіїв іншої. Представляється виправданим говорити про солідаризацію на основі інтересів, цінностей і інститутів» [8]. А відтак солідаризація, на думку дослідника, може бути різною, залежно від сфери життєдіяльності і соціального стану людей: і цивільною, і соціально-політичною, і економічною, і станово-кастовою, і майновою, і освітньою, і культурною, і мовною, і етнічною, і цивілізаційною, і расовою, і гендерною, і регіональною, і, звісно, професійною. Зрозуміло, що саме професійна сфера є однією з провідних у життєдіяльності суспільства, і саме в ній відбувається поділ суспільної праці.

Отже професійні відносини між людьми можуть і/або повинні здійснюватися на основі їх професійної солідаризації, яка, на думку А. Окари, «реалізується у створенні профспілки, що здатна відстоювати, захищати і лобіювати професійні та трудові інтереси перед державою» [8].

Тобто виходить, що метою професійної солідаризації є інтеграція працедавців і працівників проти держави. Із цим положенням А. Окари можна погодитися лише частково, оскільки ми вкладаємо в тезаурус «солідаризація професійних відносин» значно ширший контекст і пов’язуємо його зі змістом професійної діяльності. Вочевидь професійну діяльність, з одного боку, можна розглядати під суспільним кутом зору, який проявляється у формуванні суспільного поділу праці та необхідності перекладання окремих видів діяльності на професіоналів, а з іншого — під соціально-індивідуальним, завдяки якому в результати діяльності втілюються особистісні, зокрема фахові, якості суб'єктів трудової діяльності.

А відтак складовими професійної діяльності є: соціальна (тобто пристосування індивіда до середовища трудової діяльності та професійної сфери); психологічна (становлення професійної самосвідомості та стосунків із внутрішнім і зовнішнім трудовим (професійним) середовищем); економічна (являє собою матеріально-речове втілення результатів праці та отримання винагороди) і суспільна (полягає у підвищенні добробуту суспільства) Тому солідаризацію професійних відносин пропонуємо розглядати:

по-перше, як соціальний процес інтеграції (єднання) учасників трудових відносин у єдину професійну групу, яка формується і функціонує у певній сфері діяльності, на основі кооперації праці, спільних професійних інтересів, загальновизнаній меті, соціальних нормах і взаємообумовлених професійних діях, що забезпечують ефективну реалізацію трудового і професійного потенціалу як на індивідуальному, так і груповому рівнях;

по-друге, як спосіб встановлення солідарності у певній сфері діяльності і/або певній професійній групі, тобто атмосфери взаємної довіри, взаємопідтримки, взаємодопомоги, взаємної відповідальності його членів, що уможливлює розвиток професійної самосвідомості, поглиблення мотивації праці, удосконалення трудових і професійних знань і навичок;

по-третє, як стан професійних відносин, що ґрунтуються на солідаризмі як колективно визнаній ідеї спільної інтегрованої діяльності та шляхах досягнення членами професійної групи (підприємства, організації, галузі, сфери діяльності) разом із профспілками спільних цілей для задоволення як індивідуальних, групових, так і суспільних (державних) інтересів.

А для конкретного працівника солідаризація означає усвідомлений цілеспрямований вибір ним сфери і умов реалізації своїх трудових і професійних інтересів та професійну ідентифікацію себе з членами певної професійної групи шляхом інтеріоризації соціальних норм, цінностей, переконань, які домінують у ньому.

Розглядаючи процес солідаризації професійних відносин відповідно до її суб'єктів-носіїв, можна виокремити існування двох основних її рівнів:

індивідуально-особистісний — інтеграція конкретного працівника з іншими у професійній групі шляхом інтеріоризації соціальних норм, цінностей, поглядів та переконань на професійну діяльність;

соціально-груповий — взаємна інтеграція всіх членів професійної групи колективу на основі ідеї солідаризму, беззаперечної солідаризованості стосовно спільної мети та шляхів її досягнення.

Звісно, що на процес і стан солідаризації професійних відносин у певній професійній групі чи галузі можуть суттєво впливати як суспільні виклики, тобто глобалізаційні зміни, політичні конфлікти, економічні кризи, суспільні аномії тощо, так і внутрішні обставини, а саме — соціальнопсихологічний клімат, результати діяльності, ділові та людські якості керівників і т.ін. За таких екстремальних (кризових) умов можлива десолідаризація професійних відносин, яка може призвести не тільки до деструктивної конфліктності між працівниками, а й до руйнації професійної спілки.

Тому важливим чинником формування солідаризації професійних відносин і підтримки її у відносно стабільному стані є її мотивація, яка, звісно, ґрунтується на мотивах професійної діяльності. Вважаємо, що серед базових мотивів варто виокремити наступні:

професійне самовизначення, оскільки воно є рушійною силою для індивіда, який визначився у необхідній йому в житті професії та намагається налагодити зв’язки з колегами по професії (споріднених професіях) у межах колективу, де він на даний час працює;

самовизначення з місцем роботи — спонукає індивіда налагоджувати зв’язки з колегами по роботі незалежно від професії з метою довготривалої роботи саме на цьому підприємстві;

пошук авторитетів — наявність у професійній групі авторитетного працівника (працівників) може слугувати мотивом для налагодження з ним (ними) зв’язків з метою більш комфортної адаптації у цій групі та очікування підтримки та допомоги з боку цього працівника;

соціальна безпека (спільна протидія негативним факторам середовища) — усвідомлення того, що разом легше боротися з негативними соціальними проявами з боку інших членів суспільства (суспільні проблеми, трудові суперечки та конфлікти, загрози звільнення тощо);

морально-матеріальна вигода — можливість узгодженої дружньої взаємозаміни на робочому місці, перерозподіл професійного навантаження, допомога один одному при виконанні професійних обов’язків;

афіліація — спрямованість на розвиток нових стосунків з іншими людьми, створення дружніх взаємин, товариського клімату, співробітництва, партнерства;

соціальна значущість — усвідомлення суспільної важливості професійної діяльності саме в межах даної професійної групи, а також відчуття обов’язку та відповідальності перед своїм трудовим колективом.

Але крім означених позитивних проявів мотивів, до соціальної солідарності у професійній сфері можуть бути причетні і негативні. Мова йде зокрема про спонукання, які можуть бути викликані усвідомленням можливих неприємностей, очікуваним покаранням та прагненням його уникнути.

Відповідно до основних мотивів солідаризації професійних відносин формується мета, яка і спонукає працівника інтегруватися чи не інтегруватися з іншими членами професійної групи на основі спільних інтересів, тобто фактично мета перетворює мотив в інтерес.

Варто також зазначити, що актуальність солідаризації професійних відносин посилюється під час кризових явищ в економіці країни, коли зменшуються доходи населення, зростає рівень безробіття, відбувається спад виробництва. Працівники прагнуть залишитися на роботі, реалізуючи невичерпані до того особистісні трудові та професійні резерви, згуртуватися з іншими з метою убезпечення себе від руйнівних наслідків соціально-економічних реформ.

Тому саме ступінь солідаризації у професійній групі визначає і якість соціальної згуртованості цієї групи, що впливає на її здатність протистояти суспільним викликам і, наприклад, зберегти робочі місця, якщо працівники домовляються працювати неповний робочий день, але в тому ж складі без зайвих звільнень персоналу; конструктивно вирішити внутрішні управлінські конфлікти під час реструктуризацій та реорганізацій підприємств, зокрема у зв’язку зі зміною власника; диверсифікувати виробництво або об'єднати зусилля з іншими підприємствами з питань комплексного дослідження ринку та пошуку нових перспективних видів діяльності.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Суспільне життя, яке насичене різного роду викликами і соціально-економічними загрозами, зумовлює необхідність пошуку адекватних шляхів відповіді на них. Одним із ефективних шляхів, вважаємо, є солідаризація відносин у професійній (трудовій) сфері. Солідаризація професійних відносин є одночасно і соціальним процесом інтеграції (єднання) учасників трудових відносин у єдину згуртовану професійну групу, і способом встановлення солідарності у певній сфері діяльності і/або певній професійній групі, і станом професійних відносин, що ґрунтуються на солідаризмі як визнаній ідеї спільної інтегрованої діяльності. Вона забезпечує ефективну професійну (трудову) діяльність як на індивідуально-особистісному, так і соціально-груповому рівні у сфері професійної діяльності і визначає ступінь соціальної згуртованості професійних груп. Тому соціальна діагностика солідаризації професійних відносин у сучасних умовах залишається перспективною сферою подальших наукових досліджень.

Список використаних джерел

Труевцева С. С. Трактовка консенсуса у О. Конта / С. С. Труевцева // Социс. — 1994. — № 11. — С. 139−141.

Дюркгейм Э.О. О разделении общественного труда. Метод социологии / Э. О. Дюркгейм; пер. с фр. и послесловие А. Б. Гофмана. — М.: Наука, 1991. — С. 142.

Соціологія: навч. посіб. / за ред. С.О. Макеєва. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — С. 75−76.

Філософський енциклопедичний словник [гол. редколегії В.І. Шинкарук]. — Київ: Інститут філософії НАН України, Абрис, 2002. — С. 593.

Энциклопедический социологический словарь [общая ред. академика РАН Осипова Г. В.] / - М.: Ин-т соц.-полит. ис-ний РАН, 1995. — С. 684.

Современная западная социология: словарь. — М.: Политиздат, 1990. — С. 314.

Попкова Т. В. Солидарность и солидаризм как социальная и научная проблема [Электронный информационный журнал] / Тамара Валентиновна Попкова // Новые исследования Тувы / [Электронный ресурс]. — 2015 — № 3. — Режим доступа: http://www.tuva.asia/joumaL/issue17/5967-popkova.htmL.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою