Віртуальне міське середовище на театральній сцені

Віртуальне міське середовище на театральній сцені

В статті розглядається вистава Національного академічного драматичного театр ім. І. Франка «Квітка Будяк» за мотивами п 'єси Миколи Куліша «Маклена Граса», яка демонструє поєднання різних сценографічних ходів та наявність окремих рівномасштабних сценічних модулів. Значне осучаснення сюжету спонукає художника сценографа до пошуку характерних візуальних засобів для втілення конфліктної ситуації протистояння різних соціальних прошарків. Осучаснення сюжету дає простір для художньо-образного рішення, яке демонструє зіткнення багатьох матеріальних й духовних світів: багатих — бідних, кохання — байдужості, осмислення дійсності - втрата життєвої орієнтації… За допомогою конструктивних, бутафорських елементів декорацій, світлових та проекційних технологій вибудовується цілісний образ драматургічно складної, конфліктної вистави, проблематика якої досить актуальна нині. Значна увага приділяється аналізу проекційних образів, їх емоційного впливу на візуальне сприйняття глядачами окремих мізансцен та всієї вистави загалом. Саме завдяки використанню проекційних зображень формується чіткий візуальний образ кожної мізансцени, вибудовується асоціативний ряд до кожної ситуації, внаслідок їх гармонійного синтезу виникає збалансований, повний спектакль. Взаємодію між конструктивними й проекційними елементами підтримує композиція сценічного простору, в якій рухаються площини екранів. Популярність застосування сучасних технологій все більше захоплює творців вистав та приваблює увагу глядачів, заглиблених у світ новітніх медіа.

На прикладі конкретної вистави розглянути особливості поєднання різних сценографічних ходів, проаналізувати вплив сучасних проекційних технологій на образно-емоційне сприйняття вистави. Дослідити особливості віртуального «містобудування» й поєднання конструктивних декорацій з проекційними.

Однією з найважливіших задач у роботі сучасного художника-сценографа є пошук ідеального співвідношення всіх обраних сценографічних ходів, характерних сценічних модулів, декораційних конструкцій. Сучасний театр став на інноваційний шлях розвитку, використовуються досягнення новітніх технологій в основних складових постанов чого процесу: режисерської експлікації, створення ескізів декорацій та костюмів й узагальненого рішення всього спектаклю [1, С. 2]. Вистава може бути оформлена в межах єдиного стильового ходу: лише конструктивні декорації, лише проекційне оформлення, тільки світлотіньовий театр, лише ілюстративне бутафорське середовище. Проте більшість сценічних оформлень комбінують ці варіанти в певному пропорційному співвідношенні, яке може бути гармонічним, або дисгармонічним.

Сучасну українську сценографію розглядають в своїх статтях М. Френкель, О. Островерх, А. Підлужна, О. Красильниколва, В. Фіалко. Мультимедійні декорації на прикладах зарубіжних театрів розглядають О. Антонова, Т. Астафьева, С. Діксон та ін. С. Триколенко на прикладах різних вистав українських театрів аналізує розвиток сценографії в контексті загального культурно-мистецького процесу, спільні риси певних постановок, особливості роботи окремих художників.

Вистава Національного академічного драматичного театр ім. І. Франка «Квітка Будяк» за мотивами п'єси Миколи Куліша «Маклена Граса» демонструє поєднання різних сценографічних ходів та наявність окремих рівномасштабних сценічних модулів. Режисер-постановник — народний артист України Станіслав Мойсеєв, художник-постановник — заслужений діяч мистецтв України Андрій Александрович-Дочевський, художник по костюмах — Катерина Маркуш.

Сцена відкрита перед початком вистави. Оголене приміщення, ніяких декоративних полотен. З правого боку дзеркала сцени — великий білий екран на металевій основі - специфічне композиційне рішення: предмет, розміщений праворуч, візуально сприймається вагомішим за той, що розміщено ліворуч [2, С. 36]. Справа, від краю до глибини — ряд звичайних вуличних сріблястих ліхтарів, поки що погашених. Весь театральний мотлох звалений вглибині сцени, закулісся відверто відкрите. Десь там, серед цього мотлоху, горить слабенька блакитна лампочка.

Початок вистави досить специфічний: у формі дуже нудної лекції про Мар’яна Кропивницького, яку супроводжують проекції слайдів з музею театрального мистецтва. Раптовий постріл перериває промову диктора, і нарешті починається вистава. Вся постановка осучаснена: від твору «Моклена Граса» залишився хіба що кістяк сюжету й асоціативний ряд персонажів. Цю виставу сміливо можна назвати своєрідним мораліте: вся вистава перетворена в інсценування суб'єктивних суджень, диспут між персонажами — уособленнями певних соціальних груп [3, С. 25]. Екран відсовують, за ним відкривається кімната сучасної квартири. Вся конструкція кімнати вибілена, здається якоюсь відстороненою від оточуючого простору. Проекція тепер розповсюджується на весь простір сцени, зображення — геометричні орнаменти. На дивані в кімнаті лежить жінка, раптом до кімнати залітає дівчина в дуже яскравому строкатому вбранні. Мати — Лєна Магар, дружина директора заводу Дмитра Петровича Магара, а дівчина — Маша, їхня єдина донька. Груба мова дочки формує її психологічний портрет: родом з розбагатілої сільської родини, вона всіляко намагається вирватися до суспільної еліти. Намагання завдяки якимось зовнішнім прикрасам, дорогим речам, відвертому вбранню підкреслити свою приналежність до вершків суспільства демонструють відсутність у неї природного смаку, зведення усвідомлення комплексу морально-духовних цінностей до суто матеріальних факторів. Жлобські манери викриваються, додатково спотворюючи її особистість. Раптова пропозиція руки і серця відомого олігарха спонукають її негайно вийти за нього заміж, доки він не протверезів і не передумав.

Декорації змінюються: кутова конструкція з двох стін розвертається, з іншого боку — неприваблива стіна будинку. Дія відбувається на вулиці. Тепер ліхтарі запалені, під ними відбувається мізансцена появи наступних персонажів: дівчини, що котить сеструкаліку на колясці; пари бомжів, що прямують до місцевого смітника; й депутата Потоцького у вигляді телезвернення до електорату, проекційне зображення якого транслюється на великий екран в глибині сцени. Картину доповнюють звук та світлові ефекти дощу — похмурий настрій знедолених, обдурених людей, що не мають жодних реальних перспектив. Таким чином відкривається ще один тип декораційного рішення: динамічна декорація [3, С. 87]. Проекція постійно у русі, жодної статики — постійна динаміка. Дощ іде безперервно, так само тягнеться промова депутата. Потім динаміка проекційних зображень знайде розвиток в гіпертрофованому відеоогляді заводу, який опиняється в центрі драматургічного конфлікту; геометричних зображеннях, що є втіленням хворого чи п’яного марення; безкінечних фарах автомобілів… За словами Зальцмана світлова проекція повинна містити максимальне світлове навантаження: «Сонячне чи місячне світло саме по собі нас не цікавить, для нас є цікавою лише елементарна форма душевного переживання…» [4, С. 87].

З’являються наступні персонажі - Дмитро Петрович Магар, директор заводу, і Сергій Будяк, працівник, якого той збирається звільнити за підписання «шкідливого листа» проти свого свавілля. Перепалка між чоловіками зачіпає дівчат — дочок Будяка Квітку та Ірку, адже звільнення батька означатиме втрату їхнього помешкання, яке вони придбали у кредит. Магар натякає, що подарував Квітці, до якої завжди добре ставився, не зважаючи на конфлікт з її батьком, дорогий телефон. Після цього слідує соло Квітки про зневагу до похилого віку: навіщо старій жінці телефон? Навіщо старій жінці квадратні метри? Навіщо старій жінці жити? Тут простежується не просто зневага, а страх нічого не досягти в юності: дівчина з небагатої родини, без матері, з сестрою-інвалідом та батьком, що от-от втратить роботу чого вона зможе досягти? Хіба є в неї шанс стати кимось більшим, ніж покоївкою, чи продавщицею, чи прибиральницею? Проте в неї є мрія, пов’язана з ідеалізованим образом сильного чоловіка — вийти заміж за депутата Потоцького. Чому б і ні - адже він так добре ставиться до їхньої родини: подарував інвалідну коляску її сестрі, приймав скарги батька на Магара, відсилає листівки на свята… Його слова про справедливість та покращення життя такі запальні, впевнені, пристрасні, правдиві! Наївний, неймовірний самообман [6, С. 47]. Квітка на цьому етапі абсолютно не бачить зла, підлості оточуючих. Протягом дії вистави її світосприйняття неодноразово змінюється — приходить усвідомлення жорстокості, недосконалості, байдужості навколишнього суспільства та власного безсилля в цьому світі. Проте така еволюція відбувається не лише з Квіткою: кардинальні зміни трапляються в долях всіх персонажів. Специфічна тематика вистави — протистояння особистості та суспільства, криза в межах однієї родини та всієї держави загалом, боротьба різних аспектів сутності в межах однієї людини знаходить виявлення в режисерській та сценографічній концепції оформлення. Контрастні перепади колориту, інтенсивності освітлення, елементів бутафорії демонструють зміни настрою персонажів, їхнього становища. Абсурдність й нестабільність ситуації, що виникла в суспільстві, передають елементи пластики, пісочної анімації, театру тіней. Застосування безлічі специфічних ефектів, таких як дощ, задимлення, проекції ілюструють певні мізансцени. Багато сценографічних рішень в межах однієї вистави іноді викликають відчуття дисонансу, перебільшення. Але сумбурність і хаотичність сценічної трактовки сюжету виявляє кращі сторони оформлення [5, С. 12].

Наступна зміна декорації - перед глядачами знову інтер'єр квартири: Лєна Магар намагається зламати сейф, щоб витягти паспорт доньки Маші, яка бажає цієї ж ночі одружитися з олігархом Дорошенко. Зненацька з’являється батько родини і пояснює позицію Дорошенка — він от-от стане банкротом: його завод майже розорився, завтра він втратить контрольний пакет акцій. Радше за все, їх перекупить Магар, тому Дорошенко так далекоглядно посватався до його дочки. Магар абсолютно не вірить у будь-які почуття, тому категорично забороняє Маші виходити заміж за її обранця. Відразу після промови про відсутність в світі почуттів, чудес, порядності він молиться іконі, яку ховає в сейфі. Таке блюзнірство, брехливість та невідповідність слів й вчинків демонструють подвійність його натури, духовне спустошення і невпевненість у собі.

Наступна картина знову переносить дію на вулицю. Перед глядачами знову постає вулиця. Окрім вже звичної декорації тут з’являється квадратний грибок з дитячого майданчика, розмальований геометричними орнаментами в біло-сіро-чорній гаммі. Весь колорит дії витриманий в похмурому сірому колориті. Яскраві акценти створюють ефекти освітлення та вбрання персонажів: сценою бігає Маша в короткій білій весільній сукні, очікує на Дорошенка. Тут Квітка котить сестру на колясці, бомжі риються в смітнику… Раптово Маша в приливі щастя вирішує подарувати Квітці свій одяг. Яскраві червоні полотна вбрання літають сценою, оживлюючи похмурий сірий колорит. Тут застосовується специфіка психологічного впливу кольору: психологічна сила кольору породжує певну вібрацію душі - замикає сприйняття глядача в межах певних асоціацій. Квітка зневажливо жбурляє дарунки бомжам, Маша намагається відібрати його назад. Її закидають речами: наречена в білій сукні похована під купою червоного одягу. Звідти її витягає Дорошенко. Витягає лише для того, щоб принизити своїм зреченням. Він не одружиться з нею. Спочатку його відмова виглядає благородно: чоловік не піде на шлюб з нелюбою жінкою заради грошей її батька. Проте наступна картина викриває його справжній мотив: рада директорів усунула не лише його, а й Магара. Рахунки директора заморожені, він абсолютно не має доступу до своїх фінансів. Тому Марія вже не бажана наречена.

Квітка тим часом розширює коло свого спілкування завдяки віртуальному світу, доступ до якого їй забезпечує той самий дорогий телефон, який вона залишила собі, не зважаючи на реакцію батька. Інтер'єр старої квартири, в якій мешкають Будяки. Екран переставляють на передній план, тепер на нього проекціюється морський пейзаж. Час доби постійно змінюється, сонце підводиться з-за обрію, проноситься небом, і зникає в морській глибині. Задіюється ще один сценографічний хід: на сцені лежать дві великих напівпрозорих пластикових площини, на яких сидять Квітка та її приятель по інтернет-переписці. Знизу площадки підсвічуються, це справляє враження сидіння персонажів на плазмових екранах — повністю виправдовується фраза «сидить в Інтернеті». Тут метафоричний елемент декорації пропонує специфічний асоціативний ряд: самотність особистості в соціумі спонукає до пошуку спілкування в мережі Інтернет: невідомий співбесідник для обох персонажів стає своєрідним «світлим променем», орієнтиром, навіть життєвим стержнем. За сюжетом, Незнайомець з контакту перебуває в Індії, куди втік від конфліктного шлюбу, невдачі в професії, розчарування в суспільстві й власних життєвих орієнтирах. Кінець переписки — підсвітка плазмових екранів зникає, натомість знову світиться квартира Будяків. Екран відставляють вглибину сцени, хлопець зникає в пітьмі.

Практично відразу ж ця мізансцена змінюється мізансценою в квартирі Магарів: Дмитро Петрович повертається додому розгублений, наляканий, морально розчавлений: завод закривають, його рахунки заморожені, починається розслідування його корупційних дій… «Я бідніший за Будяка!» — нажахано кричить він дружині. Проте його не так хвилює власна доля, як доля Маші: дівчина зростала в розкоші, звикла до дорогих речей, перебування в світському оточенні, закордонних мандрівок. Не зважаючи на те, що здобула вищу освіту, вона так і не засвоїла жодної спеціальності, тому її майбутнє видається батькові смутним — не звикла до фізичної роботи, соціальної адаптації в складних суспільно-політичних умовах, вона, радше за все, не витримає сукупності матеріальних та моральних проблем. Тому батько готовий на все, аби вона ніколи не зазнавала матеріальної скрути. Навіть померти.

Сценою постійно курсують різні проекції, здебільшого це геометризовані зображення. Проте є цілком визначені предмети й пейзажі: дощ, труби заводу, морські пейзажі.

Початок другої дії - знову нудна лекція про Мар’яна Кропивницького, яка не пов’язана з наступним розвитком дії. Потім на екран проекціюється короткий фільм про хлопця, який хотів жити без грошей, матеріальних благ, суспільства. Його порив вразив нового Інтернет-друга Квітки, він намагається наслідувати його прикладу. Тонучи в проекціях, створюючи образи з піску на підсвіченій площині, він коротко переповідає своїй співбесідниці філософію відлюднення й відсторонення від загальноприйнятих суспільних устоїв.

І знову дія переноситься на вулицю. Тепер на передньому плані опиняється смітник, з якого бомжі роблять хатку. Поступово довкола смітника збираються всі основні персонажі: Дорошенко біжить з квітами, які він приготував для дочки мера; Лєна та Дмитро Петрович Магари повертаються з лікарні, куди відвезли Машу після отруєння таблетками; Сергій Будяк, втративши роботу, безцільно блукає вулицями; Квітка, яка зазвичай гуляє тут з сестрою… Йде дощ, перепалка стає все агресивнішою. Нарешті Квітка забирає батька з вулиці.

Дія відбувається в квартирі Будяків: Ірка спить в кріслі, а Квітка переписується по Інтернету зі своїм співбесідником з Індії. П’яний батько пояснює, що скоро вони опиняться на вулиці, бо платити по кредиту нічим, роботу він знайти не може. А депутата Потоцького, на якого Квітка покладала великі сподівання, заарештували за привласнення коштів з рахунків партії. Дівчина робить нелегкий вибір — вона виходить на панель. Але ніхто не бажає її зняти, бо ціна, яку вона просить — зависока для повії. Екран стоїть праворуч дзеркала сцени, на нього проекціюються різні автомобілі, що проїжджають повз. Всією сценою блукають численні автомобільні фари — таким чином передається атмосфера пожвавленої автостради. Після нападу місцевих гопників Квітка в напівнепритомному маренні бачить химерний, гіпертрофований образ Соломії Богданівни — своєї колишньої вчительки. Жіноча постать на величезних підборах, в діловому костюмі, височенній короні, сплетеній, мов кошик, з папкою та… пилкою. Вона проголошує ідеї фемінізму та жіночої домінації в суспільстві. Але Квітка не хоче до неї приєднуватися. Вона все ще сподівається на поміч Потоцького, або протверезіння батька. Сценічна картина змінюється: на передньому плані Незнайомець з контакту пише їй напівбожевільний, навіяний наркотичним маревом лист, а сама Квітка разом з Іркою за його спиною живуть омріяним життям здорових, щасливих людей. Великий білий екран, на який падають тіні їхніх фігур, розділяє реальний та фантастичний світ, який існує лише в чиїйсь свідомості. Чи то сама Квітка мріє про таке життя, чи так його уявляє її співбесідник.

Тим часом Машу виписують з лікарні, і на передньому плані відкривається квартира Магарів. Гламурну співачку не впізнати — бліда, худа, виснажена постать в безформній піжамі, без жодного макіяжу. Тим часом на задньому плані Квітка намагається зловити сонце з проекції. Своєрідний діалог між двома дівчатами: багатою, але все одно нещасною, без мрій, сподівань, з усвідомленням власного безсилля; та бідної, без орієнтирів на майбутнє, але з безмірною жагою до життя, до допомоги своїй родині.

Знову відкривається панорама квартири Будяків: Сергій абсолютно п’яний, лежить під батареєю. Він втратив волю до життя, самоповагу, усвідомлення власної гідності. Не маючи змоги вберегти свою родину від цілковитого жебракування, він переходить в інший вимір — вимір алкогольного відсторонення та ілюзій. Саме в такому стані його знаходить Дмитро Петрович, який раптово відвідує помешкання Будяків. Втім, його візит не випадковий. Проблематика вистави набуває своєї кульмінації: аби врятувати Машу від бідності, Магар остаточно вирішує віддати своє життя на благо родини: застрахувавшись на чималу суму, він пропонує Сергію угоду: за 10 000 доларів той вб'є його. Це врятує Квітку й Ірку від виселення, а Маші дасть життя в достатку. Проте Будяк, незважаючи на всі приниження, зневагу, відверті підстави з його боку не бажає бруднити свої руки чужою кров’ю: «Не хочу я з тобою в пеклі зустрітися! Живи і мучся!». Їхню розмову випадково підслуховує Квітка: «Я Вас вб’ю!» — пропонує вона Магару, наздогнавши його на вулиці. Їхня перепалка на тлі чергового звернення депутата виглядає трагікомічною: «Я була готова вбити Вас безкоштовно!». Спочатку він не хоче наражати на небезпеку ув’язнення дівчину, але, зрештою, меркантильні міркування перемагають, і він сповіщає їй завтрашній свій маршрут. В наступній мізансцені сама Квітка малює орнаменти на піску, пишучи останнього листа своєму інтернет-другу.

Прощання Дмитра Петровича з Машею виглядає затягнутим — довга сповідь, після якої всім, окрім Маші, стає остаточно зрозуміло, що він замислив самогубство. Але навіть в такий трагічний момент корумпований директор залишається собою: замість 10 000 кладе у згорток 8 000: «В темряві дівчинка не дорахує». Нарешті фінальна пробіжка — на звичному спортивному маршруті його має зустріти Квітка. На фоні погашеного екрану й смітників вони в черговий раз сваряться за гроші. Усвідомлюючи, що дівчина от-от передумає, Магар провокує її насмішками над їх з Іркою покійною матір'ю. Продовжуючи сваритись, актори зникають в глибині сцени. Безпосередньо сцена вбивства проекціюється на екран — вона виглядає так, ніби була знята на вуличну камеру.

Висновок

Загалом вистава гармонійно поєднує проекційні, конструктивні та бутафорсько-ілюстративні елементи, залишаючи простір для домислів глядачам. Проте значне осучаснення сюжету й неповна його відповідність твору Миколи Куліша робить його непізнаваним і акцентує увагу на інших аспектах проблематики, закладеної в основу твору «Маклена Граса» в 1930;х роках. Загалом протистояння особистості та суспільства нівелюється, натомість нагнітається конфлікт між різними класами, різними сім'ями. Навіть в афіші герої поділяються на мешканців новобудови і мешканців хрущовки — це відразу ж підкреслює їхні соціальні положення.

Перспективи подальших досліджень:

Вистави із застосуванням проекційних технологій набувають все більшої популярності, тому їх аналіз та дослідження дають можливість прогнозувати подальший взаєморозвиток сценічного обладнання і сценографічних ідей. Важливе місце у подальших дослідженнях займатиме аналіз передачі на театральній сцені суспільної ситуації за допомогою сучасних й актуальних для суспільства прийомів.

Список використаних джерел

• 1. Астафьева, Т. В. Новые технологии театрального искусства [Текст]: автореферат диссертации к-та искусствоведения: Специальность 17.00.09 / Т. В. Астафьева. — Санкт-Петербург, 2011. — с. 16. — 1 экз.
• 2. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие [Текст]: монография / Р. Арнхейм. — М.: Прогресс, 1974. — с. 386 — 800 экз.
• 3. Антонова О А. Техника и технология современной сцены [Текст]: Учебно-методическое пособие для студентов заочного отделения специальности 230 500 «Социально-культурный сервис и туризм» / О. А. Антонова. — Санкт-Петербург, 2007. — с. 112 — 200 экз.
• 4. Исмагилов Д. Г., Древальова Е. П. Театральное освещение [Текст]: монография / Д. Г. Исмагилов, Е. П. Древальова. М.: ЗАО «ДОКА Медиа», 2005. — с. 361. 500 экз.
• 5. Триколенко С. Театр. Відкриття сезону 2013 [Текст]: стаття / С. Триколенко // «Мистецькі грані» — 2013. — № 9 (48), с. 12−13. — 1000 прим.
• 6. Триколенко С. Визуальное искусство, как неотъемлемый элемент украинского театра / София Триколенко. — Saarbrucken, KG Deutschland: LAP LAMBERT Academic Publishing ist ein Imprint der / OmniScriptum GmbH & Co., 2015. — 137 с.