Банківська система Японії
У 1949 році була створена рада директорів Банку Японії, що підсилило незалежність центральної банківської установи країни. Тоді ж була сформована мережа урядових фінансових корпорацій (малого бізнесу, сільського господарства, розвитку окремих регіонів, медичних установ тощо). У 1950 році всі спеціалізовані банки були перетворені в звичайні (комерційні). У першій половині п’ятидесятих років мудзін… Читати ще >
Банківська система Японії (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Вступ
Особливістю банківської системи Японії, на відміну від розвитку банківських систем інших країн з ринковою економікою, є те, що вона була історично одним із основних інструментів формування сучасної структури економіки. Історія розвитку банківської системи Японії сягає багатьох століть. Так, виникнення перших банків у Японії відносять до XVII століття. Це було зумовлено необхідністю обслуговування банківським капіталом торгівлі, яка розвивалася на той час, промисловості та сільського господарства. Однак у Японії бізнес був в основному зосереджений у замкнених структурах дзайбацу (фінансово-промислових групах). З цієї причини пряме фінансування (через випуск цінних паперів) у країні так і не одержало широкого розвитку. До останнього часу в Японії переважало непряме фінансування (через банки).
Історичні передумови розвитку банківської системи
У 1617 році в м. Осака вперше були випущені паперові гроші, забезпечені сріблом, і утворена Асоціація банкірів, що гарантувала забезпеченість банкнот. До середини XIX століття зросла відкритість економіки Японії. В епоху Мейдзі (1868−1912) відбувався бурхливий розвиток банківської системи при активному впливі держави. У цей період були організовані найбільші банківські інститути, які спеціалізувалися на декількох видах позичок.
Перші банки у сучасному розумінні з’явилися після 1872 року як приватні «національні банки». Як комерційні вони мали філії по всій країні і мали право емісії банкнот. «Національні банки» інтенсивно випускали неконвертовані банкноти і тим самим сприяли розвитку інфляції, що було основною перешкодою для економічного розвитку. У цих умовах усе гостріше поставала необхідність створення центрального банку Японії.
У1880 р. був створений Йокогамський банк золота і срібла. У1882 р. почав діяти Банк Японії. Інші державні банки були перепрофільовані в звичайні (комерційні) кредитні інститути, які почали діяти паралельно з приватними банками, які також розпочали створюватися (комерційними й ощадними, що утворилися з торгово-лихварських контор). Подібні приватні структури були «легалізовані» Законом «Про банки» від 1890 року. Усі ці банки займалися звичайною комерційною діяльністю, залученням вільних грошових ресурсів, видачею кредитів і розрахунками між підприємствами.
У 1949 році була створена рада директорів Банку Японії, що підсилило незалежність центральної банківської установи країни. Тоді ж була сформована мережа урядових фінансових корпорацій (малого бізнесу, сільського господарства, розвитку окремих регіонів, медичних установ тощо). У 1950 році всі спеціалізовані банки були перетворені в звичайні (комерційні). У першій половині п’ятидесятих років мудзін були перетворені в банки взаємного кредитування, кредитні кооперативи — у кредитні асоціації, створені нові системи банків довгострокового кредитування і трастових банків. У 1954 році, відповідно до Закону «Про валютну банківську діяльність», були розширені можливості банків у сфері фінансування зовнішньоекономічної діяльності.
Особливістю розвитку банківської системи Японії в післявоєнний період стало утворення фінансово-промислових груп. На чолі кожної з них стоїть великий приватний комерційний банк, а довкола нього групуються промислові компанії. Саме на банки було основне навантаження щодо фінансування бурхливого індустріального розвитку Японії. Усередині груп сформувалися стійкі зв’язки, засновані на партнерських відносинах.