Дослідження порушень репродуктивної функції населення Рівненської області у післяаварійний період (2000-2007 рр.)

ЗМІСТ

Вступ Розділ I Теоретичні основи репродуктивного здоров’я

1.1 Репродуктивна система чоловіка та жінки

1.2 Соматичні захворювання репродуктивного здоров’я

1.3 Безплідність

1.4 Висновки до розділу I

Розділ II Порівняння захворювань чоловічої та жіночої репродуктивних систем на фоні радіаційного опромінення

2.1 Стан здоров’я та фізичного розвитку населення, яке проживає на території забруднених радіонуклідами

2.2 Стан репродуктивної функції у чоловіків-ліквідаторів аварії на ЧАЕС

2.3 Особливості перебігу вагітності та пологів у жінок, які постійно мешкають на радіаційно забруднених територіях

2.4 Висновки до розділу II

Розділ III Вивчення динаміки рівня поширеності захворювань викликаних радіаційним опроміненням серед населення Рівненської області впродовж 2000;2007рр.

3.1 Рівень поширеності захворювань населення області за 2000;2007рр

3.2 Материнська смертність (на 100 тис. народжених живими) в період з 1999 по 2003рр

3.3 Поширеність захворювань серед дитячого населення 10−14 років включно за 2006;2007рр.) та онкологічна ситуація

3.4 Висновки до розділу III

Розділ IV Основи безпеки населення на радіаційно забруднених територіях Рівненської області

4.1 Основні міжнародні стандарти радіаційної безпеки

4.2 Основні принципи захисту

4.3 Санаторно-курортне лікування

4.4 Висновки до розділу IV

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури Додаток

Вступ

Актуальність теми дослідження: вивчення та порівняння захворювань репродуктивної функції населення Рівненської області у післяаварійний період (2000;2007рр.).

Мета дослідження: визначення порівняльних показників та факторів, що негативно впливають на репродуктивну функцію людей південних і північних районів Рівненської області та вивчення заходів, що впроваджені спеціальними службами з метою охорони здоров’я людини.

Об'єкт дослідження: населення, що отримало малі дози радіації, діти від вагітних жінок, що постраждали внаслідок впливу малих доз радіації та нащадків чоловіків-ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.

Предмет дослідження: оцінка впливу радіації на населення репродуктивного віку та дітей на основі статистичних даних Інформаційно-аналітичного центру медичної статистики РОДА.

Головні завдання досліджень:

1) розкрити суть радіологічної ситуації, що склалася у районах Рівненської області.

2) вивчити вплив радіації на населення репродуктивного віку, дітей, беручи до уваги внутрішнє опромінення малими дозами радіації.

3) ознайомитись із статистичними даними звітів в період 2000;2007рр.

4) вивчити схеми та принципи загального та місцевого лікування, профоглядів, диспансерного лікування.

Науково-медична база дослідження: Інформаційно-статистичний центр медичної статистики.

Методи дослідження:

1) лабораторні (це методи, що застосовуються для визначення радіоактивного забруднення, опромінення за допомогою радіобіологічних приладів у лабораторних умовах різних установ).

2) теоретичні (це методи, що застосовуються за допомогою вивчення теоретичного матеріалу, що ставляться перед дослідником).

3) методи порівняльного аналізу (це методи, що застосовуються при порівняльних характеристиках по даних регіонів, областей чи районів, щоб показати між ними відмінності).

4) узагальнення даних звітів роботи радіобіологів різних установ, що займаються проблемою радіологічного забруднення (це висновки роботи фахівців).

5) статистичний метод (це метод дослідження, де показуються статистичні дані по роках і районах, областях в залежності від охоплення об'єкту).

Практична цінність результатів дослідження: полягає в узагальненні, коментуванні та вивченні результатів роботи ІСЦМС РОДА. Ці дані доступні для екологічних служб, медичних працівників, викладачам шкіл та ВНЗ, студентам, що здобувають відповідну професію.

Ключові слова:

Радіоактивний розпад — це весь процес мимовільного розпаду нестабільного нукліда.

Радіонуклід — це нестабільний нуклід, здатний до мимовільного розпаду;

Період напіврозпаду ізотопу — час, за який розпадається в середньому половина всіх радіонуклідів даного типу в будь-якому радіоактивному джерелі;

Радіаційна активність зразка — число розпадів у секунду в даному радіоактивному зразку (одиниця виміру — БК — беккерель);

Поглинена доза — енергія іонізуючого випромінювання, поглинена тілом, що опромінюється (тканинами організму) у перерахуванні на одиницю маси;

Еквівалентна доза — це поглинена доза, помножена на коефіцієнт, що відбиває здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму;

Ефективна еквівалентна доза — еквівалентна доза помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до опромінення;

Колективна ефективна еквівалентна доза — ефективна еквівалентна доза, отримана групою людей від якого-небудь джерела радіації;

Повна колективна ефективна еквівалентна доза — колективна ефективна еквівалентна доза, що одержить покоління людей від якого-небудь джерела за увесь час його подальшого існування.

Розділ І. Теоретичні основи репродуктивного здоров’я

1.1 Репродуктивна система чоловіка і жінки

Статева система жінки:

До внутрішніх статевих органів належать яєчники, маткові труби, матка та піхва.

Яєчник (ovarium) — парний залозистий орган, в якому ростуть та дозрівають жіночі статеві клітини (яйцеклітини), а також виробляються жіночі статеві гормони. Яєчник розташований в малому тазі збоку від матки і одним кінцем (матковим-нижнім) за допомогою власної зв’язки прикріплюється до її латерального кута. Протилежний кінець яєчника обернений до маткової труби і називається трубним (верхнім).

Яєчник має везикулярні яєчникові фолікули, в кожному з яких міститься жіноча статева клітина, що розвивається, — овоцит. Коли дозрілий фолікул лопається (овуляція) і з нього виділяється овоцит, стінки фолікула спадаються, порожнина його наповнюється кров’ю і клітинами жовтого кольору, утворюється жовте тіло. Розрізняють менструальне жовте тіло, яке через деякий час (21 — ЗО днів) рубцюється сполучною тканиною і перетворюється на біле тіло, та жовте тіло вагітних, яке виконує під час вагітності роль ендокринної залози. Після родів жовте тіло також перетворюється на біле. Овоцит перетворюється на зрілу яйцеклітину вже в матковій трубі.

Маткова труба (tuba uretina) — парний орган завдовжки близько 15 см. Одним кінцем труба відкривається в порожнину матки, другим обернена в бік яєчника. Цей відділ труби називається лійкою і являє собою лійкоподібне розширення труби, краї якого забезпечені численним відростками торочками, які оточують яєчник. На верхівці лійки є круглий отвір, через який звільнена з яєчника яйцеклітина потрапляє в ампулу труби.

Слизова оболонка труби вистелена війчастим епітелієм, війки якого сприяють рухові яйцеклітини в бік матки.

Матка (uterus) — непарний порожнистий орган, який призначений для розвитку заплідненого яйця і виношування плоду в період вагітності. В ній розрізняють дно (верхня, розширена частина матки), тіло (середня її частина) та шийку (нижня, звужена частина). Розмішена матка в порожнині малого таза, між сечовим міхуром спереду та прямою кишкою ззаду; утримується зв’язками та піхвою.

Між прямою кишкою і маткою очеревина утворює заглибину, яка називається прямою кишковою, або дугласовою. Спереду між маткою та сечовим міхуром утворюється міхурово-маткова заглибина.

На фронтальному розрізі порожнина матки має вигляд трикутника, знизу вона переходить у канал шинки матки, який відкривається в порожнину піхви отвором матки. Місце, де матка переходить в шийку називається перешийком.

Стінка матки має 3 шари: зовнішній — серозна оболонка — периметри (peremetrium) середня м’язова оболонка (myometrium), внутрішня слизова оболонка — ендометрій (endometrium).

Піхва (vagina) — це м’язово-фіброзна трубка завдовжки 8−10 см, яка верхнім своїм гінцем зростається з шийкою матки, а нижнім отвором відкривається в пристінок піхви, що утворений малими статевими губами.

Слизова оболонка піхви товста і покрита численними щільними поперечними складками, які утворюють два повздовжні валики. У дівчат отвір піхви закритий складкою слизової оболонки — дівочою перетинкою (hymen) з невеликим отвором посередині. У жінок, що народжували, дівочої перетинки залишаються лише невеликі кругові підвищення.

До зовнішніх статевих органів належать великі та малі статеві губи пристінкові залози, зовнішній отвір сечівника, пристінок піхви, клітор.

Великі статеві губи обмежують з боків щілиновидний простір статеву щілину (rima pudendi). У глибині великих статевих губ розміщені малі статеві губи, які обмежують щілиноподібний простір, що носить назву присінка піхви. У порожнину присінка відкриваються сечівник, піхва та вивідні протоки пристінкових залоз: великої (бартолінової) залози присінка та малих пристінкових залоз, які є сальними залозами.

До зовнішніх жіночих статевих органів відносяться утворення, які відповідають поперечне тим тілам чоловіка: цибулина пристінка і клітор.

Клітор (clitoris) розташований у верхньому кутку статевої щілини, має головку, тіло та ніжки. Тіло клітора утворене двома печеристими тілами, здібними напружуватися. Спереду воно закінчується головкою, ззаду поділяється на дві ніжки, які зафіксовані до нижніх гілок лобкових кісток.

Чоловічі статеві органи:

До внутрішніх статевих органів відносяться яєчка з придатками, сім'явиносні протоки, передміхурова залоза, сім'яні міхурці та сім'яні канатики.

Яєчко (testis) — парний залозистий орган, в покручених сім'яних канальцях якого виробляються статеві клітини — сперматозоїди. До заднього краю яєчка прилягають сім'яний канатик і придаток яєчка (epididymis), який своєю головкою зафіксований до верхнього кінця яєчка, а нижнім кінцем (хвостом) — до його нижнього кінця.

Яєчка досягають повного розвитку з настанням статевої зрілості (16−18 років), Сперматогенна функція їх зберігається до глибокої старості.

Одночасно із сперматогенною розвивається їх внутрішньо секреторна функція, яка в основному полягає в виробленні чоловічого статевого гормону — тестостерону.

Сім'явиносна протока (ductus deferens) — парна, являє собою продовження протоки придатка яєчка завдовжки близько 4 см, завширшки 0,2−0,5 мм. Входить до складу сім'яного канатика, який через пахвинний канал проникає в порожнину малого таза і з'єднуються сім'явипорскувальною протокою (dectus ejaculatoris). Остання проходить крізь товщу передміхурової залози і відкривається в просвіт передміхурової частини уретри. Довжина її близько 2 см.

Передміхурова залоза (prostata) розміщена між сечовим міхуром і сечостатевою діафрагмою. Вона щільно охоплює передміхурову частину уретри, за формою нагадує каштан. В залозі розрізняють основу та верхівку.

У передміхуровій залозі утворюється секрет, який входить до складу сперми і стимулює рухову активність сперматозоїдів, що перебувають у нерухомому стані. Крім того, своєю лужною реакцією секрет передміхурової залози нейтралізує шкідливий для сперматозоїдів вплив кислою середовища піхви.

Сім'яні міхурці (vesicular seminal) розміщені латеральне від сім'явиносних протоків, між дном сечового міхура та прямою кишкою.

Нижній кінець міхурців переходить у вивідну протоку, яка з'єднується з сім'явиносною протокою та утворює сім'явипорскувальну протоку.

Сім'яні міхурці виділяють драглистий секрет, який входить до складу сперми і розріджує її. Під час еяколяції сім'яні міхурці виділяють в уретру сперматозоїди, куди в той самий час надходить секрет передміхурової та цибулино-сечівникової залоз і утворюється з цих елементів желатиноподібна маса лужної реакції - сперма.

До зовнішніх статевих органів належать статевий член, сечівник і мошонка.

Статевий член (penis) складається з трьох тіл: парного печеристого та непарного губчастого. В статевому члені розрізняють корінь, головку і тіло.

Головка статевого члена (передня його частина) має форму конуса. На головці члена є вертикальна щілина — зовнішнє вічко сечівника, від нижнього краю якого відходить складка, що продовжується на шкіру статевого члена — вуздечка передньої шкірочки статевого члена. Шкірочка статевого члена біля основи головки утворює вільну складочку — передню шкірочку.

Мошонка (scrotum) — шкірно-м'язовий мішковидний утвір, в якому містяться яєчка з придатками, дистальні (початкові) відділи сім'яних канатиків та їх оболонки. Вона міститься між статевим членом і промежиною. Стінка мошонки утворена тканинами — гомологами шарів передньої стінки живота: шкірною, м’ясистою оболонкою (шаром не посмугованих міозитів), зовнішньою і внутрішньою сім'яною фасціями та піхвовою оболонкою яєчка.

Жіночий статевий цикл

У жінок з появою статевої зрілості періодично повторюється овуляція.

Статевий цикл триває 21−28 днів. У ньому розрізняють чотири періоди: передовуляційний; овуляційний; після овуляційний; період спокою.

У передовуляційний період йде підготовка статевих органів до вагітності: збільшується в розмірах і стає повнокровною матка, слизова оболонка матки та піхви розростається. Причиною цих змін є підвищене виділення гонадотропних і фолікулостимулюючого гормонів гіпофіза.

Фолітролін прискорює визрівання найбільш зрілого з везикулярних яєчникових фолікулів, яке закінчується розривом поверхні цього фолікула та виходом з нього яйцеклітини, тобто настає овуляція.

В овуляційний період яйцеклітина, яка вийшла з фолікула, що лопнув, прямує до маткової труби за допомогою рухів війчастого епітелію. На місці фолікула, що лопнув, утворюється жовте тіло, клітини якого виробляють гормон прогестерон. Яєчники виробляють естроген, завдяки якому посилено скорочується м’язова тканина маткових труб і яйцеклітина швидко рухається по трубі. Жовте тіло, що почало розвиватись виділяє все більшу кількість прогестерону, який протидіє стимулюючому впливу естрогену і перистальтичні скорочення труб стають рідшими і слабкішими. Якщо запліднення яйцеклітини не відбулося, настає післяовуляційний період, в якому у жінок з’являється менструація. Під впливом прогестерону зменшується вироблення гормонів гіпофізу й естрогену, тобто випадає фактор, який викликає та підтримує передовуляційні зміни в трубах та піхві.

Настає атрофія жовтого тіла, за якою припиняється продукція прогестерону.

В цей період наростають тонічні скорочення матки, які ведуть до відторгнення її слизової оболонки. Шматки її виходять разом з кров’ю — настає менструальна кровотеча, яка триває 3−7 днів. Після менструації виникає швидка регенерація слизової оболонки матки, настає період міжовуляційного спокою.

У жінок після 45−50 років статеві цикли стають нерегулярними безовуляційними, а потім припиняються. Разом з ними припиняються і менструації.

Радіоактивність навколо нас. Відкриття проникаючої радіації

Людство вперше впізнало про існування невідомого світу опромінення високої енергії, познайомилося із його функціями та особливостями близько 100 років тому.

В грудні 1895р. Професор Вюрцбурського університету В. К. Рентген повідомив «вченому світу» про відкриття нового виду опромінення, який він назвав Х-променями (сьогодні відомі вони як рентгенівські). Вони мають таку особливість, проходити через непрозорі для видимого світу предмети — дерево, картон, тканини людського організму.

Нові промені привернули увагу вчених і не тільки фізиків. Біологи та лікарі справедливо побачили в них предмет опромінення живих організмів, розпізнавання і лікування хвороб людини. На протязі першого року після відкриття променів Рентгена їх використання в медицині було присвячено більше 1000 наукових статей та 49 книг, а через півроку російський вчений-фізіолог, учень І.П.Павлова, І.Р.Тарханов опублікував перше дослідження для виявлення Х-променів на нервову систему тварин.

І вчені кинулися в нову область, на штурм неопізнаних таємниць світотворіння. В лютому 1896р., а це є через два місяці після відкриття Рентгена, А. А. Беккерель на засіданні Паризької академії наук повідомив про відкриття ним нового проникаючого опромінення. Спочатку вчений припускав, що проникаюча радіація являється просто супутником флюоресенсії. Але по щасливій випадковості він вибрав в ролі флюорецируючої речовини сіль урану і так само скоро встановив, що уран генерує невидиме проникаюче опромінення незалежно від того, підсвічувати його перед цим видимим світлом чи ні. Стало відомо, що сам уран (в складі різних сполучень чи сам) випромінює невидиму радіацію, близьку по якостям до променів Рентгена.

Роботи подружжя Кюрі більш детально встановили значення відкриття Беккереля. М. Складовська-Кюрі та П. Кюрі дослідили явище випромінювання урану та інших металів, які вони називали радіоактивністю. Відкритий ними в липні 1898р. новий радіоактивний елемент вони назвали на честь батьківщини Марії Складовської-Кюрі - полоній. Він зайняв в таблиці Менделєєва клітинку, яка пустувала під № 86. До кінця 1898р. подружжя Кюрі відкрили ще один радіоактивний елемент — радій, зайнявший 88 клітинку таблиці Менделєєва. Дослідження подружжя стали фундаментальними у новій науці про радіоактивність.

Після полонію і радію були відкриті і інші радіоактивні елементи. Це були найбільш важкі метали, які займали комірки в кінці табл. М. (з 84-ого по 92-й атомний номер).

В 1906р. виявлена радіоактивність ізогона калію — елементу, який знаходиться у всіх клітинах тіла людини і інших живих організмів.

Стало відомо, що випромінювання кожного радіоактивного елементу з часом слабшає по визначеному і характерному для нього закону. Одні радіоактивні речовини втрачають активність скоро, інші слабше, а в процесі випромінювання вони самі втрачають свою фізичну природу, розпадаються, перетворюючись на інші речовини. Мірилом їхнього існування для радіоактивних елементів став період їх напіврозпаду — час, на протязі якого інтенсивність опромінення знижується вдвоє. Так, період напіврозпаду полонію складає 138 днів, радію — 1620 років, урану — 4,5 млрд. років.

Вплив радіоактивного опромінення на плід

Опромінення вагітної жінки є дуже сильним та важким впливом на розвиток плоду. Великі дози радіації можуть призвести до внутрішньоутробної смерті плоду, його самовільне розсмоктування, викидні, передчасні роди та різноманітні аномалії розвитку, сумісні та несумісні з життям, аномалії внутрішніх органів і т.п. Знання Хіросіми і Нагасакі показав, що радіочутливість плоду вища тим менший його вік, тобто чим ближче до початку вагітності момент опромінення.

Найбільш частими уродствами у дітей вагітних жінок, які вижили після бомбардування, були мікроцефалія, гідроцефалія, аномалії розвитку серця (вроджені пороки), а в подальшому — затримка розумового та фізичного розвитку. Пологи у матерів, що перенесли опромінення в період вагітності, проходять важко через слабкість пологової діяльності і багато чисельних ускладнень. Діти, що отримали дозу опромінення внутрішньо-утробно, піддаються підвищеній загрозі на захворювання лейкозом, більш тяжко переносять дитячі інфекційні захворювання, що свідчить про відому слабкість імунної системи.

Пороговою для виникнення мікроцефалії являється доза 0,5 — 2Гр. Опромінення ембріону на ранніх стадіях його розвитку завжди закінчується внутрішньоутробною смертю. Взаємодія в середній третині вагітності найбільш приводить до уродств, а в останній третині - до променевої хвороби новонародженого. Опромінення самки миші чи щура перед зачаттям в шкідливих дозах — до 400 рад — відомо, що не виникає ніяких порушень функції розвитку плода. В той самий час опромінення плода на 7−8 день вагітності(тобто в перший триместр) в дозах 10−25рад може визвати помітні аномалії, тоді як організм матері на їх практично не реагує. У людського ембріону найбільшими є пошкодження виникають в перші 40 діб після запліднення. Із збільшенням діяльності вагітної ефективність дії радіації закономірно знижується.

Тому необхідно всяким чином оберігати вагітну жінку від опромінення радіацією. Згідно цього існує інструкція про те, що рентгенологічне дослідження вагітних повинні проводиться лише по життєвим показам, а це є необхідним для здоров’я матері та дитини.

Таким чином, радіація має більшу чи меншу дію на здоров’я та життя опроміненого організму, на плід в організмі вагітної жінки.

Радіація має одні й ті ж самі види пошкодження генетичного апарату (домінантні та рецесивні гени мутації, хромосомні аберації), як в клітинах тіла (соматичні мутації), а також в запліднених клітинах (генеративні мутації). Якщо в останніх виникають домінантні мутації (до них належать і різноманітні хромосомні аберації), то в майбутньому буде зниження народжуваності і запліднення в першому поколінні (за число смерті частини ембріонів). Рецесивні мутації, тобто пошкодження певних окремих чинів, на першому поколінні не відображається. То в наступних по певній мірі п’яти-шести поколіннях ці пошкодження можуть виявлятися в гомозиготному стані (тобто при передачі мутантного гена нащадку від двох батьків). Можливість появи рецесивних генних мутацій зростає із збільшенням кількості опромінених осіб в популяції.

Мірою генетичної дії радіації виявляється доза, що подвоює частоту мутацій. Охарактеризувати цю дозу — нелегка задача. Тому її значення приблизно від 0,1 до Гр. Ще причиною мутацій є: пестициди, куріння, отруєння газами та різними хімічними речовинами, віруси, ультрафіолетова радіація і т.п. Орієнтованою дозою для виникнення лейкозів — 0,5Гр, для інших мутацій у людини — Гр.

У осіб виду Homo Sapiens, самого високоорганізованого на нашій планеті, практично мутації, ті що виникають більш чи менш шкідливі. Якщо звернути увагу на те, що в людській общині є «натуральний відбір», тобто відкидання менш пристосованих, в найбільшій мірі, що втратив свою силу, то в викликаючих мутації проявляють тенденцію до накопичення (за винятком: найбільш шкідливі та несумісні з життям чи з можливістю мати нащадків). Від 5 до 10,5% новонароджених дітей — носії тих чи інших спадкових дефектів. А також різне збільшення швидкості процесу мутації шкідливе та небажане. Генетичні зміни, які викликані опроміненням в статевих клітинах можуть бути настільки серйозними, що плід, що виросте із опроміненої клітини, виявляється не життєвоспособним та гине. Це є летальні мутації. А в інших випадках ці порушення сумісні із життям, але проявляються у вигляді уродств, тяжких спадкових хвороб, слабкому розумовому розвитку. Із збільшенням дози радіації ця шкідливість зростає. Вона особливо реальна для людей, що перехворіли променевою хворобою середньої тяжкості чи тяжкою. Це дає змогу лікарям давати хворим пораду не мати дітей, а вагітність переривати.

При менших дозах шкідливість різко зменшується. Якщо один із майбутніх батьків опромінений до запліднення, то пошкоджені радіацією статеві клітини по своїй життєздатності мають небагато шансів на зачаття.

Але якщо воно і виникне, то мутація може на першому поколінні нащадків не проявитись — якщо від одного із батьків дитина отримає повністю зоровий ген. Така прихована чи рецесивна мутація може багато поколінь передаватись без наявлень проявлень. І лише в тому випадку, якщо дитина його отримає спадково від двох батьків, мутація проявлятиметься в формі видимого дефекту. Цей процес може пройти на протязі кількох поколінь, а кількість виникаючих генетичних змін виявляється більш, чим вища доза радіації і кількість людей, що отримали опромінення.

Ось, чому боротьба за припинення дослідів ядерної зброї, за його повне знищення і ліквідацію небезпеки радіоактивного забруднення біосфери — це не тільки питання держаної політики. Це є питанням здоров’я людини, практично — питання існування життя на Землі. Від їхнього рішення залежить чи продовжиться історія цивілізації або ж обірветься в популяції ядерної пожежі, в димі ядерної ночі, в снігах ядерної зими…

1.2 Соматичні захворювання репродуктивного здоров’я

Захворювання яєчників, яєчок та передміхурової залози.

У яєчниках, яєчках та передміхуровій залозі можуть виникати рак, доброякісні пухлини та інфекції, що передаються статевим шляхом.

Захворювання яєчників та яєчок іноді пов’язані з патологією інших органів через гормони, що в них продукуються.

Захворювання яєчників:

Хоча захворювання яєчників можуть бути зумовлені вірусною чи бактерійною інфекцією, найчастіше причиною є наявність однієї чи кількох кіст. Такі порожнини заповнені рідиною, утворюються у будь-якому віці.

Багато кіст є безсимптомними, хоча можуть супроводжуватися болем під час розриву. Майже 95% є доброякісними.

Ускладнення:

Перекручення ніжки — ніжка кісти перекручуючись, порушує кровопостачання і зумовлює сильний біль в животі. Іноді потрібне негайне хірургічне втручання.

Полікістоз яєчників — утворення кіст, спричинене гормональним дисбалансом. Прояви: ожиріння, надмірне о вол осіння, зменшення частоти або зникнення циклів, неплідність.

Рак яєчників — смертність від раку яєчників є більшою, ніж від раку тіла та шийки матки разом взятих, передусім через запізніле виявлення хвороби. Виникає переважно у бездітних жінок віком понад 50 років.

Оральні контрацептиви запобігають розвиткові процесу. Протипухлинні препарати можуть продовжити життя навіть при задавнених формах.

Захворювання калитки:

Типовим симптомом захворювання калитки є набряк. Здебільшого процес не болючий та незагрозливий, але потрібний для обстеження. Набряк може бути зумовлений ушкодженням або скупченням рідини, сперми чи крові. Іноді процес супроводжується гарячкою, можливо внаслідок інфікування яєчок. Не завжди збільшення органа є ознакою раку.

Рак яєчка виникає переважно у чоловіків до 40 років, особливо з не опущеним яєчком" Спочатку з’являється твердий не болючий набряк, який виявляє сам хворий. Для підтвердження діагнозу використовують УЗД.

Лікування полягає в видаленні яєчка та хіміотерапії. Деяких хворих із рецедивом вдається врятувати застосуванням високих доз хіміотерапевтичних засобів у комплексі із заходами спрямованими на підтримку системи кровотворенні.

Хвороби передміхурової залози Передміхурова залоза розміщена в основі сечового міхура й оточує сечівник. Бактеріальна Інфекція, яка може передаватись статевим шляхом, зумовлює набряк і запалення залози. Збільшення цієї залози часто спостерігається у чоловіків після 50 років; іноді це прояв безсимптомного раку, Рак передміхурової залози — одна із основних причин смерті від злоякісних новоутворень у чоловіків.

Захворювання матки:

У матці відбувається найбільше змін порівняно з іншими органами. У жінок віком від 13 до 55 років внутрішня оболонка матки відторгається під час менструації. Матка в нормі розміром з кулак жінки значно збільшується під час вагітності. Крім ускладнень пологів зокрема розриву матки, можливий розвиток ендометріозу. фіброміоми, поліпи, раку та випадіння матки. При своєчасному виявленні цих захворювань стан хворої можна полегшити за допомогою фармакотерапії або хірургічного втручання.

Фіброміома — у кожної п’ятої жінки віком понад 35 років розвивається фіброміома — доброякісна пухлина матки з фіброзної та м’язової тканини.

Великі фіброміоми можуть спричиняти дискомфорт порушення циклу та часте сечовиділення. Іноді потрібне хірургічне втручання. Перед операцією для зменшення розмірів великих фіброміом та уникнення ускладнень вводять гіпоталамічні гормони.

Ендометріоз — захворювання зумовлене тим, що відторгнені під час менструації фрагменти ендометрію проникають у фаллопієві труби і прикріпляються до органів порожнини таза. Іноді утворюються кісти і виникають кровотечі. Під час менструації та статевих зносин можливий біль.

Призначають ліки для припинення менструації або оперативне лікування кіст чи видалення уражених труб, яєчників та матки.

Рак шийки матки:

Шийка матки часто уражується раком. Для дослідження мазка з шийки (Рар) клітини зішкрібають із шийки матки та наносять на скло. При мікроскопічному досліджені у мазку можна виявити зміни, що називаються дисплазією і передують розвиткові та поширенню раку. Лікування на ранньому етапі запобігає прогресуванню пухлинного росту.

Захворювання молочних залоз

Стан молочних залоз залежить від статевих гормонів, тому багато жінок відчувають певні зміни під час менструального циклу та вагітності. Зазвичай симптомами захворювань є біль, виділення із сосків та вузли. Понад 80% вузлів є не пухлинними, але при виявленні хоча б одного необхідне обстеження. До основних тестів належать мамографія та біопсій не дослідження аспірованої рідини і клітин.

Проблеми, що виникають найчастіше.

У багатьох жінок виникають циклічні зміни у грудях, що супроводжуються больовим синдромом, больові відчуття з’являються за тиждень до менструації і щезають у її перший день. Біль може бути нестерпним, симптоми зникають при зменшенні вживання насичених жирів або медикаментозного лікування.

1). Гінекомастія — збільшення одної чи обох грудних залоз у чоловіків. Причина: гормональні розлади, побічна дія ліків, зловживання алкоголем або пухлини. Переважно виникає під час статевого дозрівання.

2). Фіброаденома — здебільшого доброякісна пухлина молочної залози. Трапляється переважно у жінок ЗО років, неболюча, характеризується фіброзними розростаннями, які можна видалити при загальному чи місцевому знеболенні.

3). Кіста — заповнена рідиною порожнини у товщі молочної залози. Вони зазвичай непухлиної природи і містять прозору рідину, яку можна видалити через голку, іноді під контролем УЗД.

4). Фіброкістозні зміни — такі розлади можуть спричинити біль та появу вузлуватих ущільнень в останні дні кожного менструального циклу. Переважно це не призводить до несприятливих наслідків.

5). Абсцес молочної залози — це скупчення гною, що розвивається після проникнення бактерій через тріщини соска під час годування грудьми. У ділянці абсцесу спостерігається почервоніння та біль, горячка, іноді озноб. Призначають антибіотики та хірургічне дренування.

6). Рак молочної залози — в однієї із 9-ти жінок виникає рак молочної залози — хвороби, що є основною причиною смертності. До факторів ризику належать передусім вік та наявність таких членів родини. Прояви залежать від виду пухлин та стадії розвитку.

Основні ознаки раку грудей:

Основними симптомами є вогнищеві ущільнення. До інших належать виділення із сосків, втягнення соска, іноді шкіра виглядає як «лимонна шкірка». Зрідка ураження є двобічним.

1.3 Безплідність

Кожна шоста подружня пара звертається по медичну допомогу з приводу безплідності. Випадки безплідності, ймовірно, почастішали з огляду на соціальні так і на медичні аспекти багато жінок відкладають народження дитини, а після досягнення нею 30-річного віку фертильність зменшується.

Слід зауважити, що лише близько третини випадків безплідності спричинені порушенням у статевій системі жінки (соматичні захворювання, професійні хвороби, вплив довкілля, а саме радіоактивне випромінювання, це після аварії на ЧАЕС, мобільні телефони та комп’ютери); а інша третина супроводжується порушенням статевих функцій чоловіків та зменшенням кількості сперматозоїдів. Приблизно 50% випадків лікування безплідності завершується вагітністю.

Випадки жіночої безплідності:

вивільнення яйцеклітини;

непрохідність або ушкодження фаллопієвих труб;

патологія матки;

дисбалансія гормонів;

Випадки чоловічої безплідності:

1. аномалії сперми;

порушення прохідності сім'я виносних шляхів; І

порушення еякуляції.

1.4 Висновки до розділу I

Здоров’я вважають найбільшим щастям для людини, а можливість само відтворення — найважливішою функцією організму.

Розділ — це опис фізичного здоров’я репродуктивної функції чоловіка та жінки, та опис соматичних захворювань репродуктивної системи без впливу радіаційного опромінення на людину. Безплідність має також важливе значення серед хвороб, що має людина.

Відповідальне батьківство, профілактика захворювань, попередження абортів і планування сім'ї сприяє поліпшенню стану репродуктивного здоров’я.

Розділ II. Порівняння захворювань чоловічої та жіночої системи на фоні радіаційного опромінення

2.1 Стан здоров’я та фізичного розвитку населення, яке проживає на території забруднених радіонуклідами

У зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС збільшився ризик проживання на територіях забруднених радіонуклідами. Згідно з пакетом законів по Чорнобилю, оздоровленню має підлягати 4,5 млн. чоловік.

Особливе місце серед них, природно, повинні займати діти. Всі вони відчувають необхідність у старанному лікуванні. Однак можливості оздоровлення людей досить обмежені. Так, навіть при використанні для цих благородних цілей всіх здравниць країни навряд чи можна оздоровити хоча б 20% тих, хто відчуває в цьому гостру потребу. Це призводить до того, що тільки кожна шоста чорнобильська дитина має можливість отримати хоча б яку-небудь путівку.

Не маючи можливості кардинально змінити умови, у зонах радіологічного контролю, де тепер знаходяться діти України, доцільне використання всіх доступних засобів та методів для оздоровлення і підвищення резистентності до дії несприятливих факторів дітей та підлітків за місцем їх постійного проживання.

Для чорнобильських дітей характерні ті чи інші відхилення в розвитку і поведінці:

у сфері фізичного розвитку — хронічні захворювання, пониження фізичної підготовленості;

у психічному розвитку — стрес, фрустація, деформація вищих психічних функцій, емоційних мотивів діяльності і поведінки;

у сфері соціально-психічного розвитку — соціальна дезадаптаційна агресивність, схильність до конфліктів;

у сфері духовного розвитку — екзистенціальна криза, девальвація змісту життя, загальнолюдських, культурно-національних та індивідуальних цінностей.

Для вирішення проблем, поставлених Чорнобилем, нагромаджений радіобіологією досвід виявився непридатним. Вирішуючи перш за все, завдання захисту населення від пошкоджуючої дії при ядерному вибухові вівся пошук саме таких засобів, при смертельних дозах радіації. Терміново необхідні широкі фундаментальні дослідження:

1) малі дози радіації - особливості біологічного ефекту, механізм пошкоджуючої і стимулюючої дії на різні живі системи;

2) особливості комбінованого променевого пошкодження, яке включає широкий спектр радіонуклідів, що потрапили в організм;

взаємодія низьких рівнів радіації з іншими агентами забруднення атмосфери, води, їжі продуктами промислової діяльності людини викидами транспортних систем, важкими металами, сільськогосподарськими хімікатами, куріння, побутові шкідливі фактори;

особливості шкідливої дії так званих гарячих частинок;

5) пошук абсолютно нових класів протипроменевих засобів, придатних для тривалого введення в організм через рот, — нетоксичних і тих, які мобілізують власні захисні сили організму.

До цього слід також додати необхідність термінового вирішення питань психологічної реабілітації населення, комплексної розробки моделей поведінки в умовах радіоактивного забруднення (особливості режиму харчування, відпочинку, занять фізичною культурою і т.д.).

Симптоми, на які скаржаться обстежені, не вкладаються в картину конкретних захворювань це вказує на розвиток донозологічних станів, які можуть стати однією з причин обмеження працездатності як в нинішній період, так і в майбутньому.

В зоні жорсткого радіаційного контролю більш як у два рази зменшилось число осіб, які не хворіли гострими захворюваннями (запалення слизової оболонки матки, — ендометрит, запалення яєчників — аднексит) майже в 2,5 раза в порівнянні з доаварійним періодом збільшилось число осіб, які перенесли гострі захворювання більше трьох разів (ці захворювання як жіночих так і чоловічих статевих органів).

Несприятлива екологічна ситуація районів

Несприятлива екологічна ситуація стала прямою причиною зростання захворюваності і ускладнень вагітності, ускладнень у пологах мертвонароджуваності, самовільних викидів, передчасних пологів. Зросла кількість вроджених вад і аномалій розвитку перитонеальної та материнської смертності. Серед вагітних в 100% випадків відмічається патологія щитовидної залози (гіперплазія, вузловий зоб, гіпофункція та інші); недокрів'я у вагітних в 17,3% що в 3 рази більше в порівнянні із 1985 роком, пієлонефрит у вагітних — в 10%, що в 5 разів більше ніж 1985 році. Наші райони в 1993 році мали найвищу перинатальну смертність — 13,4 на 1000 новонароджених, яка має тенденцію до росту. Серед випадків перинатальної смертності вроджені вади і аномалії розвитку складають від 40% до 60,6%. У 60% жінок вагітність протікає з явищами гіпоксії плоду. Процент патологічних пологів складав в 1992 році 58,8. Значно зросли кровотечі під час вагітності і в пологах, які складають 5,2% при середньо обласному показнику — 1,7. Помітно зросла частота передчасного відшарування плаценти, що складає 0,8% (в 1985році - 0,1). У 1,5 рази зросла частота пізніх токсикозів вагітності і особливо важких форм еклампсії та гепатозів. У 14% вагітність закінчується передчасними пологами або викидами. Щорічно в районах трапляється випадки материнської смертності внаслідок важкої акушерської і екстрагенітальної патології. У 1993 році на долю районів випадає 50% материнської смертності.

Проникаюча радіація, поширюючись у середовищі, іонізує його, а при проходженні через живу тканину іонізує атоми і молекули, що входять до складу клітин. Це призводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності клітин, окремих органів і систем організму. Внаслідок такого впливу виникає променева хвороба. За ступенем важкості променеві хвороби ділять на чотири групи.

Легка група. Виникає при дозі 100−200 рад. Прихований період триває 3−5 днів, після чого з’являється загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як правило, зберігається.

Середня група. Виникає при сумарній дозі 200−400 рад. Протягом перших 2−3 діб спостерігається первинна реакція організму (нудота, блювота). Потім триває прихований період (15−20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання за умови активного лікування настає через 2−3 місяці.

Важка, група. Виникає при дозі 400−600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5−10 діб. Хвороба проходить інтенсивно і важко. У сприятливому випадку одужання може настати через 3−6 місяців.

Надто важка група. Виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.

Радіоактивне забруднення на території У країни

Атомна енергетика в даний час є екологічно чистіша і дешевша, ніж теплова, У розвинених країнах вона забезпечує від 15 до 70% усієї електроенергії, що виробляється (Франція — 70%, США — 17%, Швеція — 50%, І Канада — 15%). Однак у разі аварії атомні станції становлять дуже серйозну небезпеку для людей і оточуючого середовища. За час експлуатації АЕС у світі сталося 3 основні аварії: 1961р. — в Айдахо-Фолс (США), 1979 р. — на АЕС «Примайл-Айленд» у Гарисберзі (США), 1986р. — на Чорнобильській АЕС.

Аварії на АЕС мають значні відмінності від ядерних вибухів. Вони відрізняються від ядерних вибухів більшою тривалістю викидів, що змінює напрямок потоків повітряних мас, тому практично немає можливості прогнозувати розміри зон ураженості на чорнобильській техногенній аварії, яка стала аварією глобального масштабу, необхідно акцентувати дещо більшу увагу. Як сьогодні стало відомо з численних фактів вченим-природничникам, ще жодна катастрофа XX століття не мала таких тяжких екологічних наслідків, як Чорнобильська. Ця трагедія регіонального, не національного, а глобального масштабу. Випадання радіоактивних речовин простежувалось і у державах Західної Європи, підвищився радіаційний фон у Скандинавії, Японії та США. Навіть через 15 місяців після катастрофи у Чорнобилі у Великій Британії було виявлено надзвичайно велике забруднення рослинності радіоактивними опадами, а також великий вміст цезію у м’ясі овець. В результаті катастрофи вже загинуло багато тисяч чоловік (понад 50 тис з 100 тис тих, які брали участь у ліквідації аварії). Внаслідок Чорнобильської катастрофи на території України забруднено 12 областей, 86 адміністративних районів, 2311 населених пунктів, де загалом мешкає близько 2 млн. 600 тис жителів, у тому числі - 600 дітей. Забруднено радіонуклідами понад 7 млн. гектарів землі, серед яких 3 млн. га сільськогосподарських угідь та 2 млн. лісових масивів. Ще близько 1.5 млн. чоловік проживає на території, де радіоактивний фон у десятки разів перевищує допустимі норми (Київська, Житомирська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська, Вінницька, Чернігівська, Кіровоградська, Івано-Франківська області). Дезактиваційні роботи, на які в 1986;1989 роках було витрачено мільйони, бажаних результатів не дали.

У водах Дніпра, Прип’яті, Київського водосховища концентрація радіонуклідів і через 10 років після аварії була в 10−100 разів вищою, ніж до аварії, а в донних відкладах, особливо мулових, збагачених органікою, накопичилася велика кількість радіоактивного бруду. Вважається, що в ґрунті заплав і дна водойм 30-кілометрової зони накопичилося близько 14 400 Кі цезію-137, 7360 Кі стронцію-90, 250 Кі плутонію, а в Київському водосховищі назбиралося вже більше 60 млн. тонн радіоактивного мулу (більше 2000 Кі цезію-137).

Велику небезпеку довкіллю завдають близько 1000 тимчасових могильників навколо ЧАЕС, у яких знаходиться 40 млн. куб. м твердих відходів з сумарною радіоактивністю понад 200 тис Кі, і саркофаг над четвертим блоком, який вибухнув. Там ще зосталася велика кількість радіоактивного бруду потужністю в багато сотень тисяч кюрі, надійність нерозповсюдження якого зовсім не гарантована. Могильники вже сьогодні протікають, саркофаг з роками стає все більше радіоактивним, конструкції його просідають, деформуються.

Вплив Чорнобильської аварії на здоров’я людей дуже значний і буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Уже в 1992;1992 роках в Житомирській і Київській областях, як і в Бєларусі, за даними Міністерства Охорони Здоров’я України, у жительок забруднених радіонуклідами районів значно збільшилася кількість народження недоношених дітей і калік, кількість тяжких ускладнень вагітності (у 2.5−3 рази), є серйозні генетичні зміни здоров’я. В результаті потрапляння радіоактивних речовин в організм у багатьох людей була уражена щитовидна залоза, виникла променева хвороба. Нині спостерігається тенденція до збільшення онкологічних захворювань, захворювань ендокринної системи, систем кровообігу, травлення, а також захворювань, пов’язаних з репродуктивною, імунною системою. У зв’язку з тим, що у продуктах викиду перевагу мають довгоживучі радіонукліди, зараження буде тривалим.

У 1990 р. експертна комісія при Держплані колишнього СРСР попередньо оцінила збитки від катастрофи на ЧАЕС в 250 млрд крб. Реальні ж втрати поки що підрахувати важко. На сьогодні практично ніхто не застрахований від впливу наслідків аварії на ЧАЕС чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть сотні чи тисячі кілометрів від АЕС не можуть бути гарантією безпеки. Аварія на ЧАЕС стала прикладом того, що будь-які аварії на атомних станціях не можуть бути локальними.

Наслідки аварії на ЧАЕС вийшли за межі однієї держави і наочно продемонстрували необхідність міжнародного співробітництва в ядерній енергетиці.

Радіація

Радіація існувала завжди. Радіоактивні елементи входили до складу Землі з початку її існування і продовжують бути присутніми дотепер. Однак саме явище радіоактивності було відкрито всього сто років тому.

У 1896 році французький вчений Анрі Беккерель випадково знайшов, що після тривалого близького місцезнаходження біля шматка мінералу, що містить уран, на фотографічних пластинках після проявлення з’явилися сліди випромінювання. Пізніше цим явищем зацікавилися Марія Кюрі (автор терміна «радіоактивність») і її чоловік Пьєр Кюрі. У 1898 році вони знайшли, що в результаті випромінювання уран перетворюється в інші елементи, які молоді вчені назвали полонієм і радієм. На жаль люди, що професійно займаються радіацією, піддавали своє здоров’я, і навіть життя небезпеці через частий контакт із радіоактивними речовинами. Незважаючи на це дослідження продовжувалися, і в результаті людство має у своєму розпорядженні дуже достовірні дані про процес протікання реакцій у радіоактивних масах, значною мірою обумовлених особливостями будови і властивостями атома.

Відомо, що до складу атома входять три типи елементів: негативно заряджені електрони рухаються по орбітах навколо ядра — щільно зчеплених позитивно заряджених протонів і електричне нейтральних нейтронів.

Хімічні елементи розрізняють по кількості протонів. Однакова кількість протонів і електронів обумовлює електричну нейтральність атома. Кількість нейтронів може варіюватися, і в залежності від цього міняється г стабільність ізотопів.

Більшість нуклідів (ядра всіх ізотопів хімічних елементів) нестабільні і постійно перетворюються в інші нукліди. Ланцюжок перетворень супроводжується випромінюваннями: у спрощеному виді, випущення ядром двох протонів і двох нейтронів (а-частки) називають — випромінюванням, випущення електрона — р-випромінюванням, причому обидва ці процеси відбуваються з виділенням енергії. Іноді додатково відбувається викид чистої енергії, називаний випромінюванням.

Вплив радіації на організм

Вплив радіації на організм може бути різним, але майже завжди він негативний. У малих дозах радіаційне випромінювання може стати каталізатором процесів, що приводять до раку, чи до генетичних порушень, а у великих дозах часто приводить до повної чи часткової загибелі організму внаслідок руйнування кліток тканин.

Складність у відстеженні послідовності процесів, викликаних опроміненням, зумовлена тим, що наслідки опромінення, особливо при невеликих дозах, можуть проявитися не відразу, і найчастіше для розвитку хвороби вимагаються роки чи навіть десятиліття. Крім того, внаслідок різної проникаючої здатності різних видів радіоактивних випромінювань вони впливають на організм: С частки найбільш небезпечні, однак для випромінювання навіть лист паперу є нездоланною перешкодою; р-випромінювання здатне проходити в тканині організму на глибину один-два сантиметра; найбільш нешкідливе увипромінювання характеризується найбільшою проникаючою здатністю: його може затримати лише товста плита з матеріалів, що мають високий коефіцієнт поглинання, наприклад з бетону чи свинцю.

Також розрізняється чутливість окремих органів до радіоактивного випромінювання. Тому, щоб одержати найбільше достовірну інформацію про ступінь ризику, необхідно враховувати відповідні коефіцієнти чутливості тканин при розрахунку еквівалентної дози опромінення:

0,03 — кісткова тканина

0,03 — щитовидна залоза

0,12 — червоний кістковий мозок

0,12 — легені

0,15 — молочна залоза

0,25 — яєчники чи насінники

0,30 — інші тканини

1,00 — організм в цілому.

Імовірність ушкодження тканин залежить від сумарної дози і від величини отриманої дози, тому що завдяки репараційним здібностям більшість органів мають можливість відновитися після серії дрібних доз.

Проте, існують дози, при яких летальний результат практично неминучий. Так, наприклад, дози порядку 100 г приводять до смерті через кілька днів чи навіть годин внаслідок ушкодження центральної нервової системи, від крововиливу, в результаті дози опромінення в 10−50 г смерть настає через один-два тижня, а доза в 3−5грам грозить обернутися летальним результатом приблизно половині опромінених.

Знання конкретної реакції організму на ті чи інші дози необхідні для оцінки наслідків дії великих доз опромінення при аваріях ядерних установок чи пристроїв або небезпеки опромінення при тривалому перебуванні в районах підвищеного радіаційного випромінювання, як від природних джерел, так і у випадку радіоактивного забруднення. Однак навіть малі дози радіації небезпечні і їхній вплив на організм і здоров’я майбутніх поколінь до кінця не вивчено.

Серед найбільш розповсюджених ракових захворювань, викликаних опроміненням, виділяються лейкози. Оцінка ймовірності летального результату при лейкозі більш вірогідна, чим аналогічні оцінки для інших видів ракових захворювань. Це можна пояснити тим, що лейкози першими виявляють себе, викликаючи смерть у середньому через 10 років після моменту опромінення. За лейкозами «по популярності» випливають: рак молочної залози, рак щитовидної залози і рак легень. Менш чуттєві шлунок, печінка, кишечник і інші органи і тканини.

Вплив радіологічного випромінювання різко підсилюється іншими несприятливими екологічними факторами (явище синергізма). Так. смертність від радіації в курців помітно вище.

Приходиться оцінювати появу спадкоємних дефектів у людини за результатами експериментів на тваринах.

При оцінці ризику НКДАР використовує два підходи: при одному визначають безпосередній ефект даної дози, при іншому — дозу, при якій подвоюється частота появи нащадків з тією чи іншою аномалією в порівнянні з нормальними радіаційними умовами.

Так, при першому підході встановлено, що доза в 1 г, отримана при низькому радіаційному фоні особами чоловічої статі (для жінок оцінки менш певні), викликає появу від 1000 до 2000 мутацій, що приводять до серйозних наслідків, і від 30 до 1000 хромосомних аберацій на кожен мільйон живих немовлят.

При другому підході отримано наступні результати: хронічне опромінення при потужності дози в 1 г на одне поколінна приведе до появи близько 2000 серйозних генетичних захворювань на кожен мільйон живих немовлят серед дітей тих, хто піддався такому опроміненню.

Існує три шляхи надходження радіоактивних речовин в організм: при вдиханні повітря, забрудненого радіоактивними речовинами, через заражену їжу чи воду, через шкіру, а також при зараженні відкритих ран.

Пилові частки, на яких сконцентровані радіоактивні ізотопи, при вдиханні повітря через верхні дихальні шляхи частково осідають у порожнині рота і носоглотці. Звідси пил надходить у травний тракт. Інші частки надходять у легені. Ступінь затримки аерозолів у легенях залежить від дисперсіонності. У легенях затримується близько 20% усіх часток; при зменшенні розмірів аерозолів величина затримки збільшується до 70%.

При всмоктуванні радіоактивних речовин зі шлунково-кишкового тракту мас значення коефіцієнт резорбції, що характеризує частку речовини. що попадає зі шлунково-кишкового тракту в кров. У залежності від природи ізотопу коефіцієнт змінюється в широких межах: від сотих часток відсотка (для цирконію, ніобію), до декількох десятків відсотків (водень, лужноземельні елементи). Резорбція через неушкоджену шкіру в 200−300 разів менше, ніж через шлунково-кишковий тракт, і, як правило, не грає істотної ролі.

При влученні радіоактивних речовин в організм будь-яким шляхом вони вже через кілька хвилин виявляються в крові. Якщо надходження радіоактивних речовин було однократним, то концентрація їх у крові спочатку зростає до максимуму, а потім протягом 15−20 доби знижується.